Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 453/893/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Надіслано судом: 26.06.2025. Зареєстровано: 27.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2025.
Дата набрання законної сили: 26.06.2025
Номер судового провадження: 11-кп/811/483/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024141300000102

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 453/893/24            Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1 
		Провадження № 11-кп/811/483/25        Доповідач: ОСОБА_2 
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 червня 2025 року у м.Львові.
		Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду
		під головуванням судді ОСОБА_2 ,     
		суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		за участюсекретаря судовогозасідання  ОСОБА_5 , 
		розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на вирок Сколівського районного суду Львівської області від 18 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 ,
		з участю: прокурора ОСОБА_8 , 
		обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
		 
		встановила:
		 
		Вироком Сколівського районного суду Львівської області від 18 березня 2025 року  ОСОБА_7 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.
		Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробувальним строком на 3 роки.
		Згідно п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України зобов`язано ОСОБА_7 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації таповідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
		За вироком суду,  ОСОБА_7 , будучи військовозобов`язаним, 20 березня 2024 року прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що по АДРЕСА_1 , з метою проходження медичного огляду військово-лікарською комісією та подальшого призову до лав Збройних Сил України.
		20 березня 2024 року військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами проведення огляду, ОСОБА_7 визнано придатним до військової служби у військовий час, про що медичною комісією складено довідку №1655 від 20 березня 2024 року.
		Відповідно до наказу №149 від 20 березня 2024 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 направлено для проходження військової служби в Збройні Сили України до військової частини НОМЕР_1 , що дислокується в АДРЕСА_2 .
		Проте, ОСОБА_7 , з метою ухилення від призову за мобілізацією на особливий період, будучи придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, не маючи правових підстав на відстрочку від призову та будучи повідомленим про кримінальну відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією, під час зупинки автобуса, який перевозив мобілізованих до лав Збройних Сил України за місцем проходження служби, 20 березня 2024 року, приблизно о 23 годині 30 хвилин, поблизу населеного пункту смт. Новий Яричів, Львівського району Львівської області, забрав свої особисті речі, самовільно залишив автобус, після чого попутнім транспортом повернувся до місця свого проживання, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
		На вказаний вирок суду прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуваний вирок у частині звільнення  ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, та ухвалити новий вирок, яким останнього визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі.
		На підтримку своїх апеляційних вимог покликається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного обвинуваченому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі внаслідок безпідставного застосування ст. 75 КК України.
		Стверджує, що висновок суду про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням не мотивований, суперечить положенням ст. 75 КК України, а також, встановленим під час судового провадження даним про особу винного та іншим обставинам справи. Підстави та мотиви, з яких суд дійшов до такого висновку у вироку взагалі не зазначені. При прийняттітакого рішеннясудом невраховано у повній міріступінь тяжкостівчиненого кримінальногоправопорушення таобставини йоговчинення,а також дані проособу обвинуваченого.
		Звертає увагу, що у судовому засіданні ОСОБА_7 визнав факт вчинення кримінального правопорушення, але щирого жалю з приводу цього, осуду своєї поведінки та готовності виправити скоєне та нести покарання суду не висловив. Вказує, що ОСОБА_7 після внесення відомостей про вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та оголошення йому підозри за цією статтею не звертався до відповідного відділу ТЦК та СП. 
		Наголошує, що дія воєнного стану у державі продовжується, обвинувачений є придатним до служби, особою, яка підлягає призову на військову службу, відстрочок від призову не має, однак він свідомо не бажає нести тягар військової служби, а тому вважає, що при звільненні ОСОБА_7 від покарання на підставі ст. 75 КК України психологічне ставлення до вчиненого ним діяння не зміниться, тобто не буде досягнуто мети покарання.
		   Прокурор стверджує, що у даному випадку ОСОБА_7 має бути призначено покарання у виді позбавлення волі без застосування ст.75 КК України.
		На апеляційний розгляд захисник ОСОБА_9 не прибула та про причини неявки не повідомила, водночас обвинувачений ОСОБА_7 не заперечив щодо продовження розгляду справи за відсутності захисника.
		При апеляційному розгляді справи прокурор підтримав подану апеляційну скаргу, з наведених у ній мотивів, навівши у судовому засіданні аналогічні доводи та просив подану апеляційну скаргу задоволити.
		Обвинувачений заперечив апеляційні вимоги прокурора як безпідставні, зазначивши про законність та обґрунтованість оскаржуваного вироку суду.
		Заслухавши доповідача та пояснення присутніх учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
		Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, за встановлених судом першої інстанції обставин, кваліфікація його дій, в апеляційній скарзіне оспорюються, а тому, з урахуванням вимог ч.1ст.404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.
		Також в апеляційному порядку не оспорюється вид та розмір призначеного обвинуваченому за ст.336 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі.
		Водночас, прокурор не погоджується із рішенням місцевого суду про звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
		Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно достатті 94цього Кодексу.  Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		В силу вимог ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Згідно зі ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Згідно матеріалів справи при призначенні ОСОБА_7 за ст.336 КК України покарання, місцевий суд врахував суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який раніше не судимий, вину визнав, задовільно характеризується за місцем проживання, на «Д» обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, згідно висновку органу пробації має середній ризик вчинення повторного кримінального правопорушення, не працює, стан його здоров`я (має хвору нирку), те, що він має на утриманні малолітнього сина, наявність обставин, які пом`якшують покарання, - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання.
		Отже, висновок місцевого суду про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 за ст.336 КК України покарання у межах санкції даної статті є обґрунтованим та відповідає вимогам закону.
		Перевіривши апеляційні доводи прокурора про безпідставне звільнення обвинуваченого на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням, колегія суддів приходить до таких висновків. 
		Відповідно доч.1ст.75КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбаченестаттями 403,405,407,408,429цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбаченечастиною третьоюстатті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Відповідно до роз`яснень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» рішення суду про звільнення засудженого на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
		Водночас,як вбачаєтьсяз оскаржуваноговироку,місцевий судне навівжодних обґрунтованихмотивів проможливість застосуваннядо ОСОБА_7 ст.75КК України, тобто звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням. 
		Висновок суду про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства слід вважати необґрунтованим, адже такий зроблено судом не з урахуванням конкретних підстав для цього, а на підставі загальних формулювань та фактично на підставі даних і обставин, які було враховано місцевим судом при призначенні ОСОБА_7 за ст. 336 КК України покарання.
		Крім цього, поза увагою місцевого суду залишились наступні обставини.
		Так, під час судового провадження, згідно довідки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 7017 від 30.10.2024, ОСОБА_7 23.10.2024 був призваний на військову службу до ЗСУ і відправлений у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 (а.с. 49). 
		Перебування ОСОБА_7 під час судового провадження на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_2 також підтверджено довідкою командира цієї ВЧ від 20.11.2024 № 1149/84/6401/ (а.с. 56).
		Разом з тим, у матеріалах справи наявна заява представника військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_10 від 31.01.2025, яка була надіслана місцевому суду на виконання ухвали суду про забезпечення явки обвинуваченого ОСОБА_7 до іншого суду для його участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції (а.с. 76).
		Згідно даної заяви, представник військової частини НОМЕР_2 повідомив місцевий суд, зокрема, про неможливість забезпечити явку обвинуваченого ОСОБА_7 до суду, оскільки останній самовільно залишив вказану військову частину з 26.11.2024 по теперішній час. 
		До вказаної заяви долучено копії витягів з наказів № 333 від 26.11.2024, № 343 від 06.12.2024 командира військової частини НОМЕР_2 , згідно яких ОСОБА_7 за самовільне залишення військової частини з 26.11.2024 призупинено виплату грошового забезпечення, та звільнено його від займаної посади і зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 (а.с. 78, 79).
		Отже, наведені обставини, свідчать про те, що обвинувачений так і не спромігся залагодити свою вину у вчиненому, а тому слід вважати, що його щире каяття у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення є формальним.
		При цьому, колегія суддів враховує відсутність у матеріалах справи даних, які б підтверджували наявність у ОСОБА_7 правових підстав на відстрочку від призову, зокрема, за станом здоров`я.
		Також, колегія суддів враховує, що суд касаційної інстанції у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу, що з урахуванням ситуації, яка склалася в країні  збройної агресії РФ, конституційним обов`язком кожного громадянина є захист Батьківщини.Оскільки відмова від захисту Батьківщини може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, такі дії в умовах воєнного стану є неприпустимими. Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення. Тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, як того вимагають положення ч.1 ст.1 та ч.2 ст.50 КК України.
		Отже, враховуючи наведене, вчинений ОСОБА_7 умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпечність, а тому його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.
		З урахуванням наведеного, цінності суспільних відносин, на які здійснено посягання, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, суспільної небезпеки та характеру вчиненого протиправного посягання, висновок суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_7 на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням не можна вважати обґрунтованим.
		Як передбачено п.3 ч.1 ст.407 КПК України суд апеляційної інстанції вправі скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий вирок.
		За такихобставин,колегія суддівприходить довисновку про необхідність скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення, особі обвинуваченого внаслідок м`якості зі ухваленням нового вироку в цій частині на підставі положень ст.420 КПК України.
		Таким чином апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення.
		Керуючись ст.ст.405,407,409,413,420,426,ч.15ст.615 КПК України, колегія суддів
		 
		У Х В А Л И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 задоволити.
		Вирок Сколівського районного суду Львівської області від 18 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати.
		ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
		Строк відбування покарання обвинуваченому  ОСОБА_7 рахувати з часу звернення вироку до виконання.
		В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
		Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення. 
		 
		Головуючий: 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...