Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/3068/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо прав інтелектуальної власності, з них:; щодо торговельної марки (знака для товарів і послуг).
Надіслано судом: 27.06.2025. Зареєстровано: 27.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2025.
Дата набрання законної сили: 11.06.2025
Номер судового провадження: 22-ц/813/2875/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/2875/25 
		Справа № 522/3068/24
		Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.
		Доповідач Громік Р. Д.
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11.06.2025 року                                 м. Одеса
		Одеський апеляційний суд у складі:
		головуючого  Громіка Р.Д.,
		суддів  Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
		за участю секретаря  Скрипченко Г.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності», Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV», Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», про припинення права власності,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог.
		До Приморського районного суду м. Одеси 28.02.2024 р. надійшли матеріали цивільної справи за позовом Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності», Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV» про припинення права власності.
		Позивач просив припинити право власності ОСОБА_2 на права інтелектуальної власності на торговельні марки та на торговельні марки із включенням найменування «CRICOVA», які були зареєстровані за ОСОБА_1 згідно Свідоцтв України № 31977 від 15.05.2003; № 31978 від 15.05.2003; № 152770 від 12.03.2012; № 214944 від 20.02.2016; № 215574 від 25.08.2015; № 215575 від 25.08.2016; № 215576 від 25.08.2016; № 263991 від 27.08.2019.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно інформаційного листа № 17/772 від 02.10.2002, підписаного Генеральним директором Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. Позивач в особі генерального директора Бодюла Валентина Євсеєвича, що діє на підставі Статуту, доручає і дозволяє зареєструвати знак для товарів і послуг «CRICOVA» на території України на ім`я ОСОБА_1 , з наступною уступкою прав Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A.
		У подальшому, відповідачем було зареєстровано знаки для товарів та послуг із включенням найменування «CRICOVA» за Свідоцтвами України № 31977 від 15.05.2003, №31978 від 15.05.2003, №152770 від 12.03.2012, №214944 від 20.02.2016, №215574 від 25.08.2016, №215575 від 25.08.2016, №215576 від 25.08.2016, №263991 від 27.08.2019.
		13 грудня 2007 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV» було укладено ексклюзивну дистриб`юторську угоду № 22-V від 13.12.2007, та Додаткову угоду № 01 від 13.12.2007 до Дистриб`юторської угоди.
		Додатковою угодою № 01 від 13.12.2007 року встановлено, що відповідач у якості голови Ради Директорів третьої особи та від імені третьої особи, та у якості і від імені фізичної особи ОСОБА_1 забезпечить і здійснить в безумовному порядку за першої вимоги позивача, але не пізніше дати закінчення строку дії цієї Угоди уступку на ім`я позивача всіх прав на знаки для товарів і послуг «CRICOVA», що зареєстровані на території України на ім`я відповідача. 
		Водночас, до теперішнього часу відповідач не повернув позивачу шляхом відступлення на підставі відповідної додаткової угоди всі права на знаки для товарів і послуг «CRICOVA», що зареєстровані на території України відповідно до вказаних вище свідоцтв, у зв`язку з чим останній і звернувся до суду.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2024 року позов Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності», Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV», Державна організація Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій про припинення права власності залишено без задоволення. Стягнено з Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. на користь ОСОБА_1 судові витрати у цивільній справі №522/3068/24 у розмірі 25 000 гривень.
		 
		Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. 
		В апеляційній скарзі Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
		Апеляційна скарга вмотивована тим, що для захисту прав позивача на вказані у позовній заяві права інтелектуальної власності як майно, необхідним є припинення прав на це майно відповідача та визнання права на нього за позивачем, то у позовній заяві наводяться також вимоги про припинення прав відповідача та визнання права власності позивача на вказані права інтелектуальної власності. 
		 
		 
		 
		2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція апеляційного суду
		Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог заяви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання суду на недоведеність позовних вимог.
		 
		Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
		У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Згідно із ч. 1 п. 1, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Рішення суду першої інстанції оскаржується тільки в частині позовних по суті, в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу не оскаржується, тому підлягає перегляду виключно в частині позовних вимог по суті.
		Відповідно до статті 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 
		Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
		Як вбачається з матеріалів справи та заяв учасників, 27 червня 2023 року Приморським районним судом м. Одеси було винесено рішення у справі №522/7802/21 за позовом Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. до ОСОБА_1 , Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV» про визнання недійсними свідоцтв на знак для товарів та послуг та зобов`язання вчинити певні дії, яке набрало законної сили 17 серпня 2023 року.
		Так, 27 червня 2023 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/7802/21, у задоволенні позову Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. до ОСОБА_1 , Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV» про визнання недійсними свідоцтв на знак для товарів та послуг та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.
		Проаналізувавши текст даного рішення, суд першої інстанції правильно погодився із доводами учасників справи про те, що даний спір виник між тими самими сторонами та з тих самих правовідносин, а тому вважає за можливе у відповідності до статті 82 ЦПК України посилатися, зокрема, і на ті обставини, що були встановлені судом в межах справи № 522/7802/21. 
		Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечуються наступні фактичні обставини. 
		Компанія Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. є іноземною юридичною особою, зареєстрованою 06 жовтня 1999 року за адресою: 2084, Республіка Молдова, мун. Кишенеу, г. Крикова, вул. Унгуряну,1, що підтверджується копією сертифікату про реєстрацію підприємства, що наявна у наданих до уваги суду матеріалах заявки № 2002097312. 
		Позивач є власником ряду торговельних марок у Республіці Молдова, правова охорона яким була надана починаючи з 18.03.1993. Також, на ім`я позивача протягом 2002-2020 років було здійснено ряд міжнародних реєстрацій, що включають найменування «CRICOVA» за №№ 794492 від 05.12.2002; 1394743 від 30.11.2017; 1486445 від 15.07.2019; 1507964 від 28.10.2019 та 1509044 від 18.11.2019 для товарів і послуг у класі 33 МКТП.
		Згідно з інформаційним листом № 17/772 від 02.10.2002, підписаним Генеральним директором Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. Бодюл В.Е., поданого до начальника відділу кваліфікаційної експертизи знаків для товарів і послуг Державного підприємства «Український інститут промислової власності», підприємство «Комбинатул де Вінурі «КРІКОВА» СА» (Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A.) у особі генерального директора Бодюла Валентина Євсеєвича, що діє на підставі Статуту, доручає і дозволяє зареєструвати знак для товарів і послуг «CRICOVA» на території України на ім`я ОСОБА_1 , з наступною уступкою прав Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. 
		За вищевказаним дозволом позивача, відповідачем було зареєстровано торговельні марки із включенням найменування «CRICOVA» за Свідоцтвами України № 31977 від 15.05.2003, № 31978 від 15.05.2003, що підтверджено копіями вказаних Свідоцтв та копіями документів, які стали підставою для оформлення (реєстрації) прав на знак для товарів і послуг відповідача (матеріалами заявок № НОМЕР_1 та № 2002097313), що містяться у матеріалах справи. 
		13 грудня 2007 року між позивачем (Combinatul de Vinuri CRICOVA S.A.) та третьою особою (Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV») було укладено ексклюзивну дистриб`юторську угоду № 22-V від 13.12.2007 та Додаткову угоду №01 від 13.12.2007 до Дистриб`юторської угоди. За змістом ексклюзивної дистриб`юторської угоди № 22-V, Дистриб`ютор (Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ КV») здійснює дистрибуцію Товару на території України, а Виробник (Combinatul de Vinuri CRICOVA S.A.) надає Дистриб`ютору ексклюзивні виключні права на дистрибуцію товару клієнтам на території України протягом строку дії даної угоди. 
		Додатковою угодою №1 від 13.12.2007 встановлено, що ОСОБА_1 , у якості голови Ради Директорів ТОВ «УКРІМПОРТ КV» та від імені ТОВ «УКРІМПОРТ КV», та у якості та від імені фізичної особи ОСОБА_1 забезпечить і здійснить в безумовному порядку за першої вимоги Виробника, але не пізніше дати закінчення строку дії цієї Угоди уступку на ім`я Combinatul de Vinuri CRICOVA S.A. всіх прав на знаки для товарів і послуг «CRICOVA», що зареєстровані на території України на ім`я ОСОБА_1 (п.2 (d) Додаткової угоди). При цьому, у Додатковій угоді вказується, що передача прав здійснюється за умови компенсації зі сторони Combinatul de Vinuri CRICOVA S.A. ОСОБА_1 усіх підтверджених витрат у зв`язку із реєстрацією та уступкою прав. 
		Протягом 2012-2016 років відповідачем було зареєстровано ряд інших торговельних марок за НОМЕР_2 від 12.03.2012, № 214944 від 20.02.2016, № 215574 від 25.08.2016, № 215575 від 25.08.2016, № 215576 від 25.08.2016, що підтверджено копіями вказаних Свідоцтв та копіями документів, які стали підставою для оформлення (реєстрації) прав на знак для товарів і послуг відповідача (матеріалами заявок). 
		23 червня 2016 року позивач звернувся до відповідача та третьої особи із вимогою щодо здійснення уступки прав на торговельні марки за Свідоцтвами № 31977, 31978 та № 152270 та забороною вчинення відповідачем та третьою особою будь-яких юридичних дій та/або актів по відношенню до зареєстрованих на території України знаків для товарів і послуг із включенням найменування «CRICOVA», включаючи торговельні марки № 31977, 31978, 152770. Копія даного листа міститься у матеріалах справи. 
		Останню торговельну марку із включенням найменування «CRICOVA» за Свідоцтвом України № НОМЕР_3 було зареєстровано на ім`я відповідача 27.08.2019, що підтверджено копією даного Свідоцтва та копіями документів, які стали підставою для оформлення (реєстрації) прав на знак для товарів і послуг відповідача (матеріалами заявок).
		Обґрунтовуючи своє право на звернення до суду, позивач посилався на інформаційний лист № 17/772 від 02.10.2002 та на ексклюзивну дистриб`юторську угоду №22-V від 13.12.2007 та Додаткову угоду №1 від 13.12.2007 та на невиконання відповідачем обов`язків, визначених у даних документах. 
		Так, з інформаційного листа №17/772 від 02.10.2002 вбачається, що позивач доручає і дозволяє зареєструвати знак для товарів і послуг «CRICOVA» на території України на ім`я ОСОБА_1 з наступною уступкою прав позивачу. 
		Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
		Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
		Інформаційний лист № 17/772 від 02.10.2002 підписано виключно генеральним директором юридичної особи позивача, у ньому вказано, що він адресований начальнику відділу кваліфікаційної експертизи знаків для товарів і послуг Державного підприємства «Український інститут промислової власності». 
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем було вчинено односторонній правочин, у матеріалах справи відсутні докази, що свідчили б про домовленість позивача із відповідачем та надання відповідачем згоди на покладення на нього відповідного обов`язку щодо здійснення уступки прав або будь-яких інших обов`язків.
		Оскільки лист не було адресовано відповідачеві, то вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на набуття прав на торговельні марки із включенням позначення «CRICOVA» також не може вважатися мовчазною згодою останнього на подальше здійснення уступки прав на користь позивача. 
		За наведених обставин, посилання позивача на інформаційний лист №17/772 від 02.10.2002 як на підставу виникнення зобов`язань відповідача щодо здійснення уступки прав на торговельні марки із включенням позначення «CRICOVA» є безпідставними та відхиляються судом як такі, що прямо суперечать положенням ст. 202 ЦК України. 
		Стосовно посилань позивача на ексклюзивну дистриб`юторську угоду № 22-V від 13.12.2007 та Додаткову угоду № 1 від 13.12.2007, суд першої інстанції правильно зазначив наступне. 
		Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. 
		Згідно зі статтею 639 ЦК України якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
		Згідно зі ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		Як вбачається із тексту самої Ексклюзивної дистриб`юторської угоди № 22-V від 13.12.2007 та Додаткової угоди № 1 від 13.12.2007 та як визнається самими сторонами, відповідні договори укладено саме між позивачем та третьою особою  Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ KV». На вказаних угодах містяться підписи виключно уповноважених представників сторін  юридичних осіб: Combinatul de Vinuri CRICOVA S.A. та ТОВ «Укрімпорт KV», підпис ОСОБА_1 як фізичної особи відсутній, його ім`я не зазначено серед сторін відповідних договорів. 
		Відповідно до статті 511 ЦК України, зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
		З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договірні взаємовідносини склались саме між Combinatul de Vinuri CRICOVA S.A. та ТОВ «Укрімпорт KV». Позивачем не доведено існування будь-яких договірних або зобов`язальних правовідносин між Combinatul de Vinuri CRICOVA S.A. та ОСОБА_1 .
		При цьому, вказівка у вказаній додатковій угоді на те, що відповідач діє у якості голови Ради директорів ТОВ «Укрімпорт KV» та від імені ТОВ «Укрімпорт KV», та у якості та від імені фізичної особи позивача не може вважатися належною підставою для виникнення у відповідача як фізичної особи зобов`язання щодо уступки прав на оспорювані торговельні марки у зв`язку з тим, що у цьому документі відсутній підпис відповідача як фізичної особи, що підтвердив би його згоду на вступ до договору у якості його сторони із покладенням на нього відповідних зобов`язань. 
		Окремо, судом першої інстанції також правильно встановлено, що згідно з умовами Додаткової угоди, передача прав на оспорювані торговельні марки мала бути здійснена за умови компенсації зі сторони позивача відповідачу усіх підтверджених витрат у зв`язку з реєстрацією та уступкою прав. Таким чином, передумовою виникнення обов`язку щодо уступки прав на оспорювані позначення було виконання позивачем свого обов`язку щодо відшкодування таких витрат. В той же час, у матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем відповідного обов`язку, а отже посилання позивача на порушення відповідачем умов вищенаведених договорів є також безпідставними з огляду на те, що відповідного зобов`язання у відповідача не виникло. 
		Отже, посилання на ексклюзивну дистриб`юторську угоду №22-V від 13.12.2007 та Додаткову угоду № 1 від 13.12.2007, стороною яких відповідач не є, також є безпідставними та відхиляються судом як такі, що прямо суперечать положенням статті 511 ЦК України. 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Матеріалами справи підтверджується, що 02 жовтня 2002 року позивач надав письмову згоду №17/772 на реєстрацію знаку для товарів і послуг зі словом та/або найменуванням «CRICOVA» на території України на ім`я відповідача. Внаслідок цього, відповідач 1 зареєстрував на своє ім`я дві торговельні марки за свідоцтвами України № № НОМЕР_4 , НОМЕР_5 у класах 33, 35 МКТП, тобто у законний спосіб набув права на вказані торговельні марки з письмового дозволу позивача.
		При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що свідчили б про набуття позивачем будь-яких прав на позначення «CRICOVA» на території України, зокрема  права заперечувати проти реєстрації відповідних позначень відповідачем. 
		Відтак, відповідачем було належним чином та у законний спосіб набуто права на оспорювані торговельні марки у відповідності до встановленої чинним законодавством процедури, що підтверджується, зокрема копіями документів, які стали підставою для оформлення (реєстрації) прав на оспорювані знаки для товарів і послуг відповідача (матеріалами заявок), а також вищевказаним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.06.2023 року у справі № 522/7802/21. 
		За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право кожного на справедливий суд, а статтею 13 цієї Конвенції - право на ефективний засіб правового захисту в національному органі. 
		У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року). 
		Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (Постанова Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 211/5952/21).
		Відповідно до статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 
		Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Згідно зі статтею 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. 
		Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні правові висновки, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187 гс 18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338 цс 18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304 гс 18), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703 цс 19).
		Згідно зі статтею 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
		При цьому, відповідно до положень ст. 419 ЦК України право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об`єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об`єкт права інтелектуальної власності. Відповідно до статті 420 ЦК України до об`єктів права інтелектуальної власності, а не до об`єктів права власності, належать, зокрема, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
		У розумінні статті 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «зареєстрована торговельна марка - торговельна марка, на яку видано свідоцтво або яка має міжнародну реєстрацію, що діє на території України».
		Згідно із статтею 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
		Набуття прав інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюється законом (стаття 494 ЦК України).
		Відповідно до статті 495 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.
		Відповідно до частини другої, п`ятої статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво надає його власнику право використовувати торговельну марку (знак) та інші права, визначені цим Законом. 
		Розділом V Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначено, що права інтелектуальної власності можуть бути припинені виключно шляхом припинення дії свідоцтва або визнання його недійсним. При цьому, підстави для припинення дії свідоцтва чітко визначені у статті 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та не передбачають можливості припинення дії свідоцтва з огляду на невиконання умов договору. 
		У цьому зв`язку, суд першої інстанції, здійснивши ретельний аналіз спірних правовідносин та чинного законодавства, дійшов вмотивованого висновку, що ані жодним нормативно-правовим актом, ані з договірних відносин не вбачається можливості застосувати такий спосіб захисту як припинення права власності на право інтелектуальної власності. Враховуючи встановлене законодавством чітке розмежування права власності та права інтелектуальної власності, суд першої інстанції також правильно відхилив доводи позивача про те, що до торговельних марок можуть застосовуватися відповідні положення ЦК України щодо захисту прав власності на майно. Натомість суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що до торговельних марок як окремого об`єкту права інтелектуальної власності (ст. 420 ЦК України) мають застосовуватись виключно відповідні положення ЦК України та спеціального Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» щодо захисту прав інтелектуальної власності, які не передбачають можливості припинення права власності на право інтелектуальної власності на торговельні марки, що, на переконання суду, підтверджує незаконність заявлених позовних вимог позивача. 
		З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений ані законом, ані договором, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на незаконність та неналежність обраного позивачем способу захисту.
		Також суд зазначив про відсутність ефективного захисту прав позивача з огляду на встановлену судом вище недоведеність наявності порушеного, оспорюваного, чи невизнаного права позивача на предмет даного спору  оспорювані торговельні марки із включенням позначення «CRICOVA». 
		З огляду на зроблені відповідачем та третьою особою  Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ KV» заяви про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції вмотивовано зазначив наступне. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частиною 1 статті 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
		Суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (12-143гс18) вказала, що «застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».
		З огляду на те, що суд дійшов висновку про необґрунтованість і недоведеність позовних вимог, заяви, зроблені відповідачем та третьою особою  Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРІМПОРТ KV», про застосування строку позовної давності судом, по суті не розглядалися.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		За таких обставин, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		 
		Водночас суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, також послався на те, що «позивачем не було доведено тих обставин, на які він посилається у позовній заяві як на підставу заявлених ним позовних вимог, з огляду на що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на їх безпідставність та недоведеність». 
		Однак колегія суддів з такими висновками погодитись не може, так як обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, про що вказував у сам суд першої інстанції, є самостійною підставою для відмови у позові та не потребує встановлення факту доведенності чи недоведенності позовних вимог. У зв`язку з цим у задоволенні вказаних вимог належало відмовити саме з цієї правової підстави (неналежний спосіб захисту).
		Таким чином, посилання на недоведеність позовних вимог підлягають виключенню з мотивувальної частини.
		 
		Щодо доводів апеляційної скарги.
		Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
		Доводи апеляційної скарги про те, що у позовній заяві також заявлялись позовні вимоги про визнання права інтелектуальної власності за позивачем, є неспроможними, спростовуються самими матеріалами справи і позовною заявою, в якій представник позивача просив тільки припинити право власності ОСОБА_3 на права інтелектуальної власності на торговельні марки та на торговельні марки із включенням найменування «CRICOVA», які були зареєстровані за ОСОБА_1 згідно Свідоцтв України № 31977 від 15.05.2003; № 31978 від 15.05.2003; № 152770 від 12.03.2012; № 214944 від 20.02.2016; № 215574 від 25.08.2015; № 215575 від 25.08.2016; № 215576 від 25.08.2016; № 263991 від 27.08.2019.
		Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
		Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
		Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
		Справа розглянута по суті правильно, однак судове рішення необхідно змінити шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання суду на недоведеність позовних вимог.
		Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
		 
		УХВАЛИВ:
		Апеляційну скаргу Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. задовольнити частково.
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2024 року змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання на недоведеність позовних вимог.
		В іншій частині рішення суду залишити без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст судового рішення складено 23 червня 2025 року.
		 
		 
		 
		Головуючий                            Р.Д. Громік
		 
		 
		 
		Судді:                            М.М. Драгомерецький
		 
		 
		 
		                               С.М. Сегеда

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...