Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 306/2708/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 27.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2025.
Дата набрання законної сили: 11.06.2025
Номер судового провадження: 61-11784ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		11 червня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 306/2708/23
		провадження № 61-11784св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,  
		 
		учасники справи:   
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Державне підприємство «Фінансування інфраструктурних проектів»,
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кожух О. А., Собослоя Г. Г.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовної заяви
		У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» (далі - ДП «Фінансування інфраструктурних проектів») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 03 серпня 2021 року до 19 січня 2023 року у розмірі 2 331 864,60 грн.
		Свої вимоги обґрунтовувала тим, що працював у відповідача на посаді юрисконсульта, а з 01 лютого 2013 року до 02 серпня 2021 року - заступником директора з юридичних питань. 02 серпня 2021 року, згідно з наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 30 липня 2021 року № 307-к, він звільнений із займаної посади заступника директора з юридичних питань у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
		У день звільнення відповідач не здійснив повного розрахунку, зокрема не виплатив належну йому заробітну плату в частині одноразової винагороди за вислугу років за 2020 -2021 роки у розмірі 605 625,00 грн.
		Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 19 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 26 січня                    2023 року, за наслідками розгляду його позову у справі № 306/2066/21 стягнено з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на його користь заробітну плату в частині одноразової винагороди за вислугу років за 2020 та 2021 роки у розмірі 605 625,00 грн. У задоволенні решти вимог, в тому числі щодо стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 33 550,03 грн, відмовлено.
		Відповідач сплатив належні йому кошти лише 25 липня 2023 року.
		Зазначав, що з 03 серпня 2021 року за затримку виплати належних сум при звільненні має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. У період із 03 серпня 2021 року до 25 липня 2023 року з вини ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» мала місце затримка проведення повного розрахунку, у зв`язку з його звільненням 02 серпня 2021 року.
		Вважає, що відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 03 серпня 2021 року до 19 січня 2023 року (кількість днів затримки становить 535 календарних днів, із них робочих - 390 днів) у розмірі 2 331 864,60 грн.
		Посилаючись на наведене, просив позов задовольнити.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
		Суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 03 серпня 2021 року до 19 січня 2023 року, з огляду на те, що йому сплачені всі належні виплати при звільненні.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 серпня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову.
		Стягнуто з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на користь                         ОСОБА_1 суму в розмірі 605 625,00 грн (вказана суму зазначена з податками та обов`язковими платежами) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 29 524,00 грн судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
		У решті позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.
		Апеляційний суд виходив із того, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. При цьому, апеляційний суд зазначив, що оскільки належну позивачу суми при звільненні відповідач сплатив лише 25 липня                    2023 року, тому позивач дотримався вимог частини другої статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк для звернення із позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відлік якого, у даному випадку, розпочався з 26 липня 2023 року.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		20 серпня 2024 року ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2022 року у справі № 906/785/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 910/16463/21, від 02 березня 2023 року у справі № 925/1662/21, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 15 жовтня 2020 року у справі                                                     № 922/2575/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішення спору.
		Заявник зазначає, що під час розгляду справи № 306/2066/22, яка є першоджерелом цієї справи, суд повинен був вирішувати питання про стягнення компенсації за затримку розрахунку, проте Свалявський. районний суду Закарпатської області рішенням від 19 вересня 2022 року відмовив у задоволенні цієї вимоги. Обставини, якими позивач обґрунтовував позовні вимоги у справі № 306/2066/21 та справі, яка переглядається, є ідентичними. При наявності рішення суду з тими самими позовними вимогами, між тими самими сторонами, яке набрало законної сили, суд повинен був закрити провадження за цією позовною заявою.
		Апеляційний суд протиправно задовольнив позовні вимоги, всупереч пропущеному строку для звернення з цим позовом, наявності рішення суду з тих же підстав, предмету та між тими з сторонами.
		Доводи інших учасників справи
		ОСОБА_1 подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. 
		Зазначав, що у період із 03 серпня 2021 року до 25 липня 2023 року з вини відповідача мала місце затримка проведення повного розрахунку, у зв`язку з його звільненням. Перебіг строку для звернення вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розпочався з 26 липня 2023 року (наступного дня з дня здійснення фактичного розрахунку). Останнім днем строку для пред`явлення цього позову є 26 жовтня 2023 року, позов пред`явлений до суду у межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, 24 жовтня 2023 року.
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
		Витребувано з Свалявського районного суду Закарпатської області цивільну справу.
		Зупинено виконання постанови Закарпатського апеляційного суду                                          від 01 серпня 2024 року до закінчення касаційного провадження.
		Матеріали справи № 306/2708/23 надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року справу № 306/2708/23 призначено до судового розгляду.
		Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		Суди встановили, що згідно з наказом ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» від 30 липня 2021 року № 307-к ОСОБА_1 звільнений із посади заступника директора з юридичних питань ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, з 02 серпня 2021 року.
		Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 19 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 26 січня                      2023 року, за наслідками розгляду позову у справі № 306/2066/21, з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на користь ОСОБА_1 стягнено заробітну плату в частині одноразової винагороди за вислугу років за 2020 та 2021 роки у розмірі 605 625,00 грн; у задоволенні решти вимог, в тому числі щодо стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 33 550,03 грн, відмовлено.
		На виконання зазначеного рішення суду 25 липня 2023 року ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» здійснило ОСОБА_1 виплату одноразової винагороди за вислугу років у сумі 487 528,12 грн. Сума виплачена за вирахуванням податків та зборів.
		Позиція Верховного Суду 
		Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		Також суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (частина п`ята статті 403 ЦПК України).
		Відповідно до частин першої, третьої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.
		Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній станом на час звільнення) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
		Верховний Суд зазначає, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
		Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі                       № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11 -1210апп19)».
		Предметом спору у цій справі є, зокрема, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 03 серпня 2021 року                                до 19 січня 2023 року.
		Апеляційний суд установив, що виплата позивачеві коштів, стягнутих на його користь з відповідача рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області 19 вересня 2022 року, здійснена 25 липня 2023 року. Тобто, у період із 03 серпня 2021 року до 25 липня 2023 року з боку ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» мало місце безпідставне затримання щодо повного розрахунку з ОСОБА_1 у частині одноразової винагороди за вислугу років, у зв`язку з його звільненням 02 серпня 2021 року.
		Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що Законом України                               від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності                                     з 19 липня 2022 року внесено зміни у Кодекс законів про працю України.
		Зокрема, частиною першою статті 117 КЗпП України в редакції з 19 липня                        2022 року передбачено, що підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		Виходячи з цієї норми, середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку може бути стягнуто з відповідача на користь позивача тільки за період не більш як за шість місяців.
		Тому апеляційний суд дійшов висновку, що стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні належить здійснювати за два періоди, а саме: з 03 серпня 2021 року до 18 липня 2022 року та з 19 липня                  2022 року до 18 січня 2023 року та, з огляду на це, визначив, що на користь позивача з відповідача підлягає стягненню 1 708 869,40 гривеньсереднього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		Визначаючи розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 605 625,00 грн, апеляційний суд урахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
		Правовідносини у справі, яка переглядається, виникли до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
		Водночас Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності з 19 липня                              2022 року, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
		«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
		Особливість полягає в тому, що попередня редакція статті 117 Кодексу законів про працю України не містила обмеження стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку шестимісячним строком.
		Виходячи із найважливішого загальновизнаного принципу сучасного права, викладеного у статті 58 Конституції України: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи». Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-7/99, зазначається, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно- правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
		Таким чином, пом`якшення відповідальності, передбаченої законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ не може застосовуватися до роботодавця - юридичної особи. Верховний Суд вважає, що цьому випадку застосуванню підлягають норми, які діяли на момент виникнення правовідносин.
		Разом із тим, у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зауважив, що «у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у 'справі № 761/95'84/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.»
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі                                          № 990/156/23, предметом спору в якій є стягнення боргу по заробітній платі, виснувала, що «якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). 
		 
		Застосувавши до правовідносин про стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні зазначені висновки Великої Палати, зроблені у справі про стягнення боргу по заробітній платі, Касаційний адміністративний суд вважав, що такі висновки щодо дії в часі норм закону є релевантними і при застосуванні статті 117 КЗпП України. 
		Правовідносини у розглядуваній справі, як і у справі, яка розглядувалась  Касаційним адміністративним судом,  щодо несвоєчасного розрахунку виникли раніше, ніж були прийняті зміни до статті 117 Кодексу законів про працю України, які встановили граничний строк виплат працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у 6 місяців. 
		На відмінність від регулювання трудових відносин між роботодавцем і працівником, які тривають і не припиненні, положення статей 116, 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, пов`язанні з припиненням або розірванням трудового договору та відповідальністю роботодавця унаслідок порушення прав працівника на одержання всіх сум, які належать йому при звільненні. 
		Трудовий договір, як угода між роботодавцем та працівником, припиняється, і саме в день звільнення роботодавець повинен сплатити працівникові все, що йому належить при звільненні. Порушення цього обов`язку тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України. Оскільки порушення прав працівника відбулося (за умови невиплати йому всіх сум, що належать при звільненні) саме в день звільнення, ці відносини повинні регулюватися нормою статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла на час звільнення. Тривалість часу невиплати належних працівникові сум при звільненні не може бути підставою для застосування іншої редакції цієї статті, в тому числі, щодо обмеження строку виплати середнього заробітку, оскільки право працівника порушається саме в день звільнення, а трудових відносин між сторонами не існує.
		Верховний Суд вважає за можливе розглядати систему порушень роботодавцем трудового законодавства у цій справі, як необхідну послідовність систематичних діянь, спрямованих на порушення прав працівника. За таких обставин, фактичне пом`якшення відповідальності роботодавця виглядає як схвалення подібної логіки і поведінки. Натомість застосування правила статті 117 Кодексу законів про працю України і до другого періоду (з 19 липня 2022 року до 18 січня 2023 року) без обмеження строком, відповідало б принципу справедливості та забезпечувало б реалізацію захисної функції - однієї з головних функцій трудового права.
		Ураховуючи зазначені вище мотиви та обґрунтування, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що для формування єдиної правозастосовчої практики є підстави для відступлення від висновків Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, в якій судова палата вважала, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні стягується без обмеження строку, якщо період затримки розрахунку регулюється приписами статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року (але розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, може бути зменшений, з огляду на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі                                   № 761/9584/15-ц), після 19 липня 2022 року цей строк повинен обмежуватися шестимісячним строком, якщо невиплата належних працівникові сум при звільненні триває. 
		Справа містить виключну правову проблему, яка потребує вирішення Великою Палатою Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовної практики, оскільки висновки судів касаційної інстанції у наведених вище постановах при однакових фактичних обставинах і подібних правовідносинах зводяться є протилежними.
		Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність усіх перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Однакове застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до суду.
		Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються.
		Керуючись статтями 260, 403, 404ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, 
		УХВАЛИВ:
		Передати справу № 306/2708/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		 ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко   В. М. Коротун    М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...