Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7237/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; надання послуг.
Надіслано судом: 30.06.2025. Зареєстровано: 30.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 01.07.2025.
Дата набрання законної сили: 26.06.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 червня 2025 року
		 
		м. Київ
		 
		cправа №  910/7237/24 
		 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Мамалуй О.О.,
		 
		за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
		  
		та представників
		Позивача : Гасанов Р.А.
		Відповідача: Остапов Д.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025
		(головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді - Демидова А.М., Ходаківська І.П.) 
		у справі №910/7237/24
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"
		до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"
		про визнання права на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		  1. У зв`язку із запланованою відпусткою судді Кондратової І.Д. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 18.06.2025.
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		1.    Товариство з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс" (далі - ТОВ "Беквард Плюс", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (далі - КП "Київтранспарксервіс",  відповідач), з урахуванням уточнених позовних вимог,  про визнання права позивача на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю (далі - спірний майданчик), за Договором №ДНП-2022-05/02 від 05.05.2022 (далі - договір), укладеним з відповідачем, та зобов`язання відповідача передати позивачу майданчик для паркування транспортних засобів, що знаходиться за вказаною  адресою.  
		2.  Позов обґрунтовано тим, що  позивачем і відповідачем укладено договір  від 05.05.2022,  з протоколом узгодження розбіжностей, про  експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів. 02.06.2023 позивач отримав від відповідача лист від 25.05.2023 №053/05-2037 про розірвання договору. Проте позивач не погоджується із пропозицією відповідача про розірвання договору та вважає, що у нього наявне право на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		3.  Рішенням Господарського суду  міста Києва  від 28.11.2024 позов задоволено  частково, визнано право позивача на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю за договором. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
		4.  Суд першої інстанції вказував на обґрунтованість позовних вимог в частині визнання права позивача на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за вказаною адресою, зі строком дії 2190 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі відповідачем в експлуатацію позивачу майданчика для паркування, оскільки судом першої інстанції не встановлено факту припинення чи розірвання договору. 
		Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача передати позивачу майданчик для паркування транспортних засобів, що знаходиться за вказаною адресою, оскільки позивачем не виконано умови пункту 3.2 договору, яка передбачає, що акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний з моменту отримання позивачем усіх дозвільних документів для здійснення діяльності, та приведення майданчика у відповідність усім нормам законодавства.
		5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025,    рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 скасовано в частині задоволення позовних вимог та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено в силі. Здійснено розподіл судових витрат.
		6.  Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що  договір від 05.05.2022  складено сторонами без проведення  процедури закупівлі, тобто з порушенням Закону України "Про публічні закупівлі", а тому такий договір є нікчемним з моменту його укладення. Зважаючи що договір від 05.05.2022 є нікчемним в силу прямої вказівки Закону, у позивача відсутні правові підстави на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за вказаною адресою, та відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, а тому у позивач   відсутнє порушене право, за захистом якого він звернувся до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
		 
		  Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		7.    Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, позивач  звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою (з урахуванням уточненої скарги), у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом   норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		8. У касаційній скарзі скаржник,  не погоджується з висновками апеляційного суду щодо  нікчемності договору, посилаючись на положення п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказує на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, щодо дійсності чинності та виконуваності договору, від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 щодо обов`язковості договору, від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, від 23.08.2023 у справі № 927/734/22, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21 щодо дотримання судами принципу диспозитивності.
		9. Крім того,  скаржник посилаючись на положення на    пункту    3 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначає, що    відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування приписів Закону України " Про публічні закупівлі" при заключенні  договорів про надання  майданчика для експлуатації, утримання  та облаштування, а також передачі в найм майна суб`єктом, котрий згідно рішення Антимонопольного комітету України має монопольне становище.  
		  
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		10.  Відповідач   у    відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів  та вимог  касаційної скарги, та водночас, вказуючи на законність і обґрунтованість постанови апеляційного суду у справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
		  
		Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
		11.  Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій позивач зазначав, що    05.05.2022 між відповідачем (Стороною 1) та позивачем (Стороною 2) укладено договір (далі - договір), за умовами якого Сторона 1 передає за плату Стороні 2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25 (майданчик для паркування), що включає в себе 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичним та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів (пункт 1.1 Договору). 
		12. Пунктами 3.1, 3.2 договору сторони погодили, що майданчик для паркування вважається переданим в експлуатацію Стороні 2 з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію. Акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний сторонами з моменту погодженням схеми ОДР у встановленому порядку відповідно до Правил благоустрою м. Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051, але не пізніше ніж через 5 (п`ять) робочих днів з моменту затвердження. У випадку не підписання сторонами акта приймання-передачі майданчика в експлуатацію даний Договір вважається розірваним на 6-й день. 
		13. Вартість експлуатації 1 машиномісця за 1 день з гривнях, становить 6,50 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 1,08 грн. Загальна вартість Договору становить 277  836,00 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 46  306,00 грн (пункти 4.1, 4.2 Договору). 
		14. Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його Сторонами. Строк дії Договору становить 1  096 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі Стороною 1 в експлуатацію Стороні 2 майданчика для паркування (пункти 7.1, 7.2 Договору). 
		15. Як зазначає позивач у позові, 05.05.2022 між сторонами підписано Протокол узгодження розбіжностей, за яким сторони погодили наступні умови Договору: пункт 4.2 договору, у редакції Протоколу узгодження розбіжностей, загальна ціна договору становить 555  165,00 грн, у точу числі ПДВ у сумі 92  527,50 грн; пункт 7.2 договору, а редакції Протоколу узгодження розбіжностей, строк дії договору становить 2 190 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі Стороною 1 в експлуатацію Стороні 2 майданчика для паркування. 
		16. До позовної заяви позивачем подано копію Протоколу узгодження розбіжностей. 
		17. Відповідач листом від 25.05.2023 №053/05-2037 повідомив позивача про розірвання договору відповідно до статті 188 ГК України та статті 651 ЦК України, лист отримано позивачем 02.06.2023, про що свідчить відмітка про отримання на поштовому відправленні 0504572950520. 
		18. Листом №4 від 20.06.2023 позивач заперечив проти розірвання договору за вимогою відповідача, посилаючись на дотримання умов договору та вимог Закону. 
		19. Відповідач листом №053/05-1724 від 30.04.2024 повідомив Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відсутність договірних відносин щодо надання для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Солом`янський район, вул. Мартиросяна, 25, що включає 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю. 
		 
		  Позиція Верховного Суду
		20. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, та пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, наведені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		21. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
		22. Предметом спору у справі є вимоги позивача до відповідача про право на експлуатацію, утримання та облаштування майданчика для паркування за вказаною у позові адресою, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, за укладеним із відповідачем Договором, з урахуванням Протоколу узгодження розбіжностей та зобов`язання відповідача передати позивачу майданчик для паркування транспортних засобів, що знаходиться за вказаною  адресою.      
		23. Рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві» відповідача визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів в місті Києві.
		24. У пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів» (далі по тексту - Правила паркування) вживається наступний термін: оператор - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка організовує та провадить діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування, здійснює їх утримання, облаштування та обладнання, надає послуги з користування такими майданчиками, забезпечує відповідно до Податкового кодексу України сплату збору за місця для паркування транспортних засобів.  
		25. Згідно із пунктом 8 Правил паркування розміщення майданчиків для паркування за окремими адресами здійснюється у встановленому порядку органами місцевого самоврядування за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції.
		26. Пунктом 23 Правил паркування встановлено, що послуги з утримання майданчиків для платного паркування надаються оператором з метою використання таких майданчиків за призначенням, а також санітарного очищення, збереження та відновлення їх відповідно до законодавства, нормативів, норм, стандартів, порядків і правил з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху. Перелік основних послуг з утримання майданчиків для платного паркування визначає Мінрегіон.
		27. Згідно із пунктом 17.3.1 пункту 17.3 рішення Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 «Про правила благоустрою міста Києва» організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.  
		28. Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків та зборів у місті Києві», із внесеними рішенням  Київської міської ради від 29.11.2018 №222/6273 змінами, затверджено перелік паркувальних майданчиків у м. Києві, які закріплені за відповідачем.
		29. Рішенням Київської міської ради від 05.03.2019 №184/6840 «Про вдосконалення організації паркувального простору в м. Києві»  КП «Київтранспарксервіс» спільно з Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було доручено розпочати продаж прав на розміщення та/або облаштування паркувальних майданчиків у м. Києві, які належать до сфери управління Підприємства відповідно до рішень Київської міської ради виключно в системі електронних продажів «ProZorro.Продажі» (https://prozorro.sale), крім тих, що визначені для безпосереднього облаштування та/або експлуатації КП «Київтранспарксервіс», без передачі будь-яких прав на них третім особам.
		30. Судом апеляційної інстанції встановлено, що укладений між сторонами договір про передачу відповідачем позивачу за плату для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за  вищезазначеною адресою, що включає в себе 39 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичним та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів, за своєю правовою природою є договором найму (оренди). 
		31.  Водночас, Закон України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон) визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
		32. У статті 1 Закону вживаються наступні терміни: замовники - суб`єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону; послуги - будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, найм (оренда), лізинг, а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт, поточний ремонт з розробленням проектної документації; предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом, із застосуванням Єдиного закупівельного словника, затвердженого у встановленому законодавством порядку. 
		33. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 2 Закону до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків. 
		Цей Закон застосовується: 1) до замовників, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень; 2) до замовників, визначених пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень; 3) до замовників, визначених частиною першою статті 2 цього Закону, які здійснюють спрощені закупівлі відповідно до цього Закону та/або укладають договори без використання електронної системи закупівель відповідно до частин другої, третьої і сьомої цієї статті.
		34. Замовники здійснюють спрощені закупівлі шляхом використання електронної системи закупівель у порядку, передбаченому цим Законом (частини 1, 2 статті 3 Закону). 
		35. Спрощена закупівля проводиться замовником із застосуванням електронного аукціону відповідно до статті 30 цього Закону (стаття 14 Закону). 
		36. Відповідно до частини 10 статті 3 Закону забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених цим Законом, та укладення договорів про закупівлю, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених цим Законом. Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів/спрощених закупівель або застосування цього Закону, зокрема положень частини третьої статті 10 цього Закону.
		37. Згідно із частиною 1 статті 41 Закону договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
		38. Договір про закупівлю є нікчемним у разі: якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону (пункт 1 частини 1 статті 43 Закону). 
		39. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити, зокрема, цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства (ч. 1); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 3).
		40. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1, 3 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
		41. Нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.
		42. Верховний Суд, зокрема, у постанові від 26.03.2025 у справі №   729/559/21 зазначив, що нікчемний правочин (ч. 2 ст.   215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio - «з початку»), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure - «по закону», «у силу закону»). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. 
		43. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу   /   набуття   /   зміни   /   встановлення   /   припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio - «на підставі своєї посади»), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (аналогічний висновок містять постанови, зокрема, від 08.02.2023 у справі №   359/12165/14-ц, від 31.05.2023 у справі №   635/5911/18). При цьому наслідки нікчемності правочину наступають для сторін також у силу вимог закону і суд може їх застосувати з власної ініціативи, що врегульовано ч. 5 ст. 216 ЦК України.
		44. Отже, суд має повноваження з власної ініціативи робити висновок про нікчемність договору навіть, якщо жодна із заінтересованих осіб на це не покликається та не вимагає, і такий підхід застосований Верховним Судом у справах №   524/5152/15-ц (постанова від  09.12.2019), №   616/137/16-ц (постанова від 15.03.2018) в якій суд касаційної інстанції, серед іншого, зазначив: «Верховним Судом з`ясовано, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому факту, що зазначений договір, про розірвання якого позивач повідомив відповідача, є юридично нікчемним в цілому в силу порушення імперативних вимог щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення, хоча судом першої інстанції вірно визначено, що зазначений договір є змішаним договором, який поєднує в собі, в тому числі ознаки договору найму транспортного засобу». Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 910/7116/24. 
		45. З урахуванням вищезазначеного касаційним судом відхиляються доводи касаційної скарги  про те, що позивачем не заявлялась вимога про визнання недійсним договору.
		46. Судом апеляційної інстанції встановлено, що   договір від 05.05.2022 укладено сторонами без проведення процедури закупівлі, отже, в силу прямої вказівки Закону цей договір є нікчемним з моменту його укладення, тобто з 05.05.2022.  Визнання такого договору судом недійсним відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України не вимагається у зв`язку з встановленням його нікчемності безпосередньо законом.  
		47. Зважаючи на встановлені апеляційним  судом обставини нікчемності  договору від 05.05.2022, суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки, у позивача відсутнє порушене право, що є підставою відмови у позові.
		48.  Касаційний суд погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову. 
		49. У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначав про те, що   суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, щодо дійсності чинності та виконуваності договору, від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 щодо обов`язковості договору, від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, від 23.08.2023 у справі № 927/734/22, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21 щодо дотримання судами принципу диспозитивності.
		50. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності підстав згідно п. 1 ч. 2 статті 287 ГПК України для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов`язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		51.  Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		52. Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
		53. До того ж, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.
		54.  Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
		55.  Проаналізувавши доводи касаційної скарги Верховний Суд вважає, що такі доводи є безпідставними, з огляду на наступне.
		56. Як вбачається із змісту судових рішень у справі № 607/11746/17  спір у справі виник між фізичними особами  щодо купівлі автомобілів відповідачем за дорученням позивача за його грошові кошти  на підставі розписки доручення позивача. Судами позов задоволено. Суд касаційної інстанції фактично погодився з судовими рішеннями у справі, але з інших мотивів, викладених у постанові. При цьому,  суд касаційної інстанції зазначав, "з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності".
		57. Касаційний суд вважає  помилковим посилання скаржника на неврахування апеляційним судом правового висновку у справі № 607/11746/17, оскільки, незважаючи на те, що вказані у постанові принципи цивільного права стосуються будь яких правовідносин у справі, водночас, застосування вказаних принципів судами відбувається з урахуванням інших положень законодавства, якими врегульовано  конкретні правовідносини у справі.
		58. Крім того, скаржник посилається на неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 щодо обов`язковості договору, від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, від 23.08.2023 у справі № 927/734/22, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21 щодо дотримання судами принципу диспозитивності.
		59. Проаналізувавши зміст судових рішень у вказаних справах касаційним судом встановлено, що  предметом спору у справі № 355/385/17 є спір про стягнення фізичною особою із страхової компанії страхового відшкодування. У справі №904/920/19 предметом спору були вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ щодо передачі в іпотеку нерухомого майна товариства та укладення іпотечного договору,  визнання недійсними іпотечних  договорів.  Предметом спору у справі № 927/734/22 є вимоги про стягнення заборгованості  за типовим договором на постачання природного газу.  У справі № 914/3203/21 предметом спору є вимоги про стягнення заборгованості за договором купівлі- продажу товару. 
		60. Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
		61. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції. 
		62. Разом з цим, колегія суддів вказує, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ч. 1 ст. 237 ГПК України).
		63. За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		64. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонам.
		65. Верховний Суд у постанові від 27.03.2025 у справі №   910/1586/24 зазначав, що у господарському процесуальному законодавстві діє класичний принцип «jura novit curia» або «суд знає закони», який полягає в тому, що: суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). 
		66. Активна роль суду в господарському процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		67. При вирішенні господарського спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Виходячи з положень ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.
		68. Тому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою принципу «jura novit curia», згідно з якого неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
		69. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
		70. З урахуванням вищезазначеного, в даному випадку не  можно вважати, що апеляційним судом не враховано принцип диспозитивності, оскільки, рішення апеляційного суду приймалося апеляційним судом зважаючи на встановлені ним обставини справи та специфіку правовідносин сторін у справі. 
		71. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.
		72. Звертаючись із касаційною скаргою і обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2  статті 287 ГПК України, щодо застосування приписів Закону України "Про публічні закупівлі" при заключенні  договорів про надання  майданчика для експлуатації, утримання  та облаштування , а також передачі в найм майна суб`єктом, котрий згідно рішення Антимонопольного комітету України має монопольне становище.  
		73. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		74.   Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
		75.   При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 18.03.2025 у справі № 908/3321/23, від 25.02.2025 у справі № 903/622/24, від 04.02.2025 у справі № 909/996/22. 
		76.   Водночас, у   контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі  не вказує,  конкретно яку саме норму неправильно застосовано судом, лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній правовий висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що   є неможливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються суто декларативними, необґрунтованими та відхиляються.
		77. Таким чином,   позивач у поданій касаційній скарзі належним чином не обґрунтував і не довів, яким чином правовий   висновок Верховного Суду щодо застосування зазначеної вище норми матеріального права може спростувати висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, зважаючи на встановлені апеляційним судом обставини справи.
		78. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.
		79. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами   1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, в даному випадку, колегія суддів не вважає за необхідне   закрити касаційне провадження на підставі пунктів 4, 5   частини 1 статті 296 ГПК України,   щодо підстав касаційного оскарження передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, отже,   касаційна скарга є необґрунтованою, а тому,   постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		80.     Згідно з п. 1 ч.       1 ст.       308 ГПК України   суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу   -             без задоволення.
		81.   Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України).
		82.   Враховуючи викладене, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс" залишити без задоволення, постанову   Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 у справі №910/7237/24, необхідно залишити без змін.
		 
		Судові витрати
		83. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України   покладається на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1.   Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс" залишити без задоволення.
		2.   Постанову   Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 у справі №910/7237/24 залишити без змін.
		  Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		    Головуючий суддя                                                                                                                                       О.А. Кролевець
		 
		    Судді                                                                                                                                                                              О.М. Баранець
		 
		                                                                                                                                                                                              О.О. Мамалуй

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...