Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/3727/19 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них; про комунальну власність, з них; щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності.
Надіслано судом: 01.07.2025. Зареєстровано: 01.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 02.07.2025.
Дата набрання законної сили: 29.05.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		29 травня 2025 року 
		м. Київ
		cправа №  922/3727/19 
		Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С., Волковицької Н. О., Дроботової Т. Б., Зуєва В. А., Мачульського Г. М., Міщенка І. С., Могила С. К., Рогач Л. І., Случа О. В., Чумака Ю. Я.,
		секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,
		за участю прокурора - Грищенко М. А.
		та присутніх у судовому засіданні представників учасників справи:
		відповідача-1 - Василенко І. Ю.,
		відповідача-2 - Замніус М.В.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради 
		на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2021                           (колегія суддів: Плахов О. В., Здоровко Л. М., Мартюхіна Н. О.) 
		та на рішення Господарського суду Харківської області від 29.10.2020                                   (суддя Шатерніков М. І.) 
		у справі за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури №   1 Харківської області 
		до: 1) Харківської міської ради; 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради; 3) фізичної особи ? підприємця Плотнікова Костянтина Сергійовича 
		про скасування рішення, визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та підстав позову
		1. Керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна) та фізичної особи - підприємця Плотнікова Костянтина Сергійовича (далі - ФОП Плотніков К. С.), в якому просив суд:
		-   визнати незаконним та скасувати пункт 60 додатка до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова»;
		-   визнати недійсним договір від 09.02.2017 № 5449-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-:-8, 10, 11, 14-:-17, 20-:-34 площею 302,3 кв. м та 96/100 частин приміщень № 12, 13 площею 16,1 кв. м, загальною площею 318,4 кв. м, в   житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, літ. А-9, вартістю 987   600 грн, укладений між Управлінням комунального майна та ФОП   Плотніковим К. С., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С. А. і зареєстрований в реєстрі за № 253;
		-   зобов`язати Плотнікова Костянтина Сергійовича повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, 10, 11, 14-:-17, 20-:-34 площею 302,3 кв. м та 96/100 частин приміщень № 12, 13 площею 16,1 кв. м, загальною площею 318,4 кв. м, в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
		-   скасувати запис № 19403454 про проведену державну реєстрацію права власності на 96/100 частин нежитлових приміщень 1-го поверху № 12, 13, площею 16,1 кв. м в   житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 за Плотніковим Костянтином Сергійовичем;
		-   скасувати запис № 19402916 про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, 10, 11, 14-:-17, 20-:-34 площею 302,3   кв. м, в житловому будинку за адресою:, АДРЕСА_1 за Плотніковим Костянтином Сергійовичем.
		2. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Прокурор посилався на порушення Харківською міською радою вимог законодавства у сфері приватизації при прийнятті рішення від 26.10.2016 №   412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» в частині пункту 60 щодо незаконного обрання способу приватизації (відчуження) спірних нежитлових приміщень шляхом викупу їх орендарем ? ФОП Плотніковим К. С.
		У зв`язку із цим Прокурор зазначав, що укладений на підставі оспорюваного рішення Харківської міської ради договір купівлі-продажу від 09.02.2017 № 5449-В-С не відповідає вимогам законодавства, інтересам держави і суспільства, що є підставою для визнання цього договору недійсним, і, як наслідок, просив повернути спірне нежитлове приміщення на користь територіальної громади м.   Харкова в особі Харківської міської ради.
		3. Підстави представництва інтересів держави Прокурор обґрунтував тим, що його звернення до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність. 
		При цьому Прокурор самостійно звернувся із позовом до суду, оскільки інтереси територіальної громади м.   Харкова представляє Харківська міська рада, проте у справі вона є відповідачем і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна.
		Короткий зміст судових рішень господарських судів першої та апеляційної інстанцій
		4. Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.10.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2021, позов задоволено повністю.
		5. Судові рішення мотивовано тим, що пункт 60 додатка до рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16, прийнятий з порушенням вимог законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.   Харкова на 2012?2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6   скликання від 23.12.2011 №   565/11, є незаконним та підлягає скасуванню, позаяк порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності. Водночас оспорюваний договір, укладений на виконання прийнятого з порушенням спеціального законодавства про приватизацію рішення ради, суперечить статтям   1,   29 Закону України «Про   приватизацію державного майна», статтям   11,   182 Закону України «Про   приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що   свідчить про недійсність цього договору.
		6. Позовна давність згідно з висновками судів Прокурором у цьому разі не пропущена, у зв`язку із чим немає підстав для задоволення клопотання Управління комунального майна про застосування наслідків її спливу.
		Короткий зміст вимог касаційних скарг 
		7. Харківська міська рада та Управління комунального майна подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких просять скасувати рішення місцевого господарського суду, постанову господарського суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заявленого Прокурором позову.
		Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
		8. Підставою касаційного оскарження судових рішень, ухвалених у цій справі, скаржники визначили пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК   України), а саме те, що їх ухвалено без урахування висновків Верховного Суду, викладених в:
		?   ухвалі Верховного Суду від 03.02.2021 у справі №   922/3014/19, постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 922/534/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №   912/2385/18, які підтверджують доводи скаржників щодо необґрунтованості та недоведеності підстав представництва прокуратурою інтересів держави в суді та порушення порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру»; 
		-   постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від   17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від   14.11.2018 у справі № 183/1617/16, які свідчать про необхідність застосування наслідків пропуску позовної давності.
		Також скаржники наполягають на тому, що орган приватизації має право обрати такий спосіб приватизації, як викуп, за відсутності будь-яких додаткових умов, зокрема про проведення поліпшення майна на більш ніж 25 % його вартості. 
		9. Харківська міська рада у своїй касаційній скарзі посилається і на пункт 2 частини   другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про необхідність відступу від висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, у зв`язку із чим просить передати справу №   922/3727/19 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		10. Так само, зважаючи на доводи щодо необхідності відступу від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №   922/623/20, на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України Управління комунального майна заявило клопотання про передачу справи №   922/3727/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає, що ця справа містить виключну правову проблему. 
		Узагальнений виклад позицій інших учасників судового процесу 
		11. Харківська обласна прокуратура у відзиві на касаційні скарги просить в їх задоволенні відмовити, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, зазначаючи про дотримання ними норм матеріального і процесуального права та відповідність їх висновків правовим позиціям Верховного Суду.
		Розгляд касаційних скарг Верховним Судом
		12. Ухвалою від 29.06.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами Харківської міської ради і Управління комунального майна, призначив їх до розгляду в судовому засіданні 21.07.2021.
		Надалі розгляд справи №   922/3727/19 за зазначеними касаційними скаргами неодноразово відкладався і провадження у ній зупинялось.
		13. Ухвалою від 19.02.2025 справу № 922/3727/19 передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з підстав необхідності відступити від викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду у справах №   922/2934/19, №   922/1030/20, №   922/243/22, №   922/1782/21, №   922/787/20, №   922/1970/19, №   922/2932/19, №   922/3562/21, №   922/801/21, №   922/2008/21, №   922/3834/19, №   922/979/21, №   922/1398/20, №   922/4006/19, №   922/1822/20, №   922/4361/19, №   922/1172/20, №   922/2246/19, №   922/984/20, №   922/3960/19 висновків щодо належності способу захисту про зобов`язання боржника вчинити дії (повернути майно).
		Таку необхідність мотивовано тим, що суд у кожному випадку має надати позовним вимогам належну інтерпретацію без буквального їх тлумачення. На думку колегії суддів, у цій справі позовна вимога про зобов`язання повернути нерухоме майно опосередковується позовною вимогою про витребування майна. Тому вимогу про зобов`язання ФОП   Плотнікова   К.   С. повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення слід задовольнити шляхом витребування від ФОП   Плотнікова   К.   С. на користь територіальної громади м.   Харкова спірних нежитлових приміщень.
		14. Ухвалою від 19.03.2025 судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу №   922/3727/19 за касаційними скаргами Харківської міської ради та Управління комунального майна на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 29.10.2020 прийнято до розгляду.
		Щодо заявлених скаржниками клопотань про передачу справи №   922/3727/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
		15. Управління комунального майна заявило клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі №   922/623/20. 
		Зважаючи на велику кількість судових справ з аналогічним предметом спору та складом сторін, у своєму клопотанні скаржник стверджує, що наявна виключна правова проблема, і підставою передачі справи №   922/3727/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначає частину п`яту статті 302 ГПК України. 
		Відповідач-2 зазначає, що орган приватизації має право обрати такий спосіб приватизації, як викуп, за відсутності будь-яких додаткових умов, як-от проведення поліпшення майна на більш ніж 25   % його вартості, і таке право знаходить своє нормативне обґрунтування у статі 289 ГК   України, статті 777 ЦК України, статтях 3, 4, 5, 11, 15 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Натомість викуп об`єкта приватизації за правилами, встановленими абзацом першим частини першої статті 182 зазначеного Закону є обов`язковим за умови, що на застосуванні цього способу приватизації наполягає орендар, але це не означає, що повноважний орган приватизації (орган місцевого самоврядування) не має права визначити викуп найбільш доцільним та прийнятним способом приватизації і в інших випадках.
		Крім того, скаржник звертає увагу на висновок Конституційного Суду України, викладений у Рішенні від 10.12.2009 № 31-рп/2009 у справі № 1-46/2009 за конституційним зверненням приватного підприємства «Автосервіс» щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 ЦК   України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна).
		Згідно із частиною п`ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини п`ятої статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
		Наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Судова палата звертає увагу на те, що у зазначеному Рішенні Конституційного Суду України від   10.12.2009 № 31-рп/2009 у справі № 1-46/2009, на яке посилається відповідач-2 у касаційній скарзі, роз`яснено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму військового майна, що є річчю, яка не вилучена, не обмежена у цивільному обороті і може бути предметом договору найму (оренди), у разі продажу такого майна має переважне право перед іншими особами на його придбання. 
		Водночас у Рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі №   1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 «Черемшина» щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (справа про визначення способу малої приватизації), роз`яснено, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом. 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 182 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
		З наведеного випливає, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
		Тож помилковим є твердження відповідача-2 про те, що Харківська міська рада як орган місцевого самоврядування мала право самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень.
		Положення статті 289 ГК України та статті 777 ЦК України, якими встановлено переважне право наймача перед іншими особами на придбання у разі продажу речі, переданої у найм, є загальними. Водночас спеціальним законом, який регулює порядок приватизації об`єктів малої приватизації, зокрема шляхом викупу, є Закон   України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
		З огляду на викладене судова палата, оцінивши доводи Управління комунального майна, дійшла висновку про відсутність передбаченої частиною п`ятою статті 302 ГПК України підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Аргументи скаржника у цій частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних запереченнях висновків Верховного Суду. Вони не містять фундаментальних обґрунтувань та зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову. 
		16. Харківська міська рада у своїй касаційній скарзі також зазначає про необхідність відступу від висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі №   922/623/20, у зв`язку із чим просить передати справу №   922/3727/19 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		Доводи відповідача-1 у цій частині за своїм змістом є аналогічними аргументам відповідача-2, викладеним у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, та не спростовують висновку Верховного Суду про те, що Харківська міська рада як орган місцевого самоврядування має право обирати спосіб приватизації орендованого майна шляхом викупу з урахуванням встановлених у статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" законодавчих обмежень, а саме лише у разі, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25   % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду.
		Харківська міська рада не навела вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість правової позиції, наведеної у постанові від 22.01.2021 у справі №   922/623/20. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності і причин для відступу від неї. 
		Отже, з огляду на викладене у попередньому пункті цієї постанови судова палата не вбачає підстав для відступу від висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведених у постанові від 22.01.2021 у справі №   922/623/20, а тому вважає, що підстав для передачі справи №   922/3727/19 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду немає.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		17. Управління комунального майна (орендодавець) та ФОП   Плотніков К. С. (орендар) уклали договір оренди нежитлових приміщень від 07.10.2016 №   4160.
		На підставі цього договору в строкове платне користування ФОП Плотнікову К. С. передані нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8. 10, 11, 14-:-17, 20-:-34 площею 302,3 кв. м та 96/100 частин приміщень № 12, 13 площею 16,1 кв. м, загальною площею 318,4 кв. м в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, які належать до комунальної власності територіальної громади м.   Харкова та відображаються на балансі КП «Жилкомсервіс». Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 05.10.2016 № 677 «Про передачу в оренду нежитлових приміщень». 
		18. 12.10.2016 ФОП Плотніков К. С. звернувся до Управління комунального майна із заявою про надання згоди на приватизацію приміщення площею 318,4   кв. м за адресою: АДРЕСА_1. 
		19. Рішенням 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №   412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.   Харкова» вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова. Зокрема, пунктом 60 цього рішення передбачено провести відчуження ФОП   Плотнікову К. С. шляхом викупу об`єкта комунальної власності територіальної громади м.   Харкова - нежитлових приміщень 1-го поверху площею 318,4 кв. м в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1.
		20. Надалі Управління комунального майна (продавець) та ФОП Плотніков К. С. (покупець) уклали договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.02.2017 №   5449-В-С, за умовами якого шляхом викупу за 987   600,00 грн з ПДВ у власність ФОП Плотнікова К. С. перейшло орендоване ним майно.
		Право власності на спірні нежитлові приміщення зареєстровано за ФОП   Плотніковим К. С., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від   13.03.2017 за № 1068601363101.
		21. Прокурор стверджує, що рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 №   412/16 є незаконним та прийнятим з порушенням вимог законодавства у сфері приватизації, оскільки ФОП Плотніковим К. С. не було здійснено жодних поліпшень нежитлового приміщення, які неможливо відокремити від орендованого нерухомого майна без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, що свідчить про неможливість відчуження Харківською міською радою цього майна в інший спосіб ніж на аукціоні або за конкурсом і, відповідно, становить підставу для скасування оспорюваного рішення міськради в частині пункту 60 та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.02.2017 № 5449-В-С. Як наслідок, нерухоме майно має бути повернуте територіальній громаді м.   Харкова в особі Харківської міської ради.
		Управління комунального майна під час розгляду справи у суді першої інстанції заявило клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, обґрунтоване тим, що Прокурор довідався або міг довідатись про прийняття оспорюваного рішення міської ради та про порушення прав 26.10.2016 (у   день пленарного засідання сесії ради), натомість позовну заяву про визнання незаконним та скасування пункту 60 додатка до цього рішення подав до суду лише 13.11.2019, тобто з пропуском встановленого законом строку на звернення до суду.
		Межі та порядок перегляду справи в касаційній інстанції 
		22. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
		Позиція Верховного Суду
		23. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Прокурора та представників учасників судового процесу, дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзиві на них доводи, перевіривши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального і процесуального права, судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
		Щодо процесуального статусу прокурора 
		24. Як убачається з матеріалів справи, Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
		Як унормовано в абзаці другому частини п`ятої цієї статті, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор вказує про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
		За змістом статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
		Абзацом першим частини третьої статті 23 названого Закону визначено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
		Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого містять умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
		25. Установлена цим Законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №   912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
		Таким чином, визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про   прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
		Тож процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Ураховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.
		26. Наведена права позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №   925/1133/18, до вирішення якої касаційним судом зупинялось провадження у цій справі.
		У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що у разі якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. У цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача. 
		Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (через відсутність повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. У процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
		Отже, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоди інтересам держави або існує загроза порушення інтересів держави.
		Процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
		27. У справі, яка переглядається, Прокурор звернувся з позовом, в якому просив визнати незаконним і скасувати рішення Харківської міської ради та повернути спірне нерухоме майно у комунальну власність, зазначаючи про порушення інтересів держави, яке полягало у тому, що  Харківська міська рада як орган, уповноважений діяти виключно в інтересах територіальної громади міста, при прийнятті оспорюваного рішення відчужила нерухоме майно з порушенням вимог законодавства, тобто діяв всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, всупереч інтересам держави.
		Тож у цій справі Прокурор підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, що спростовує протилежні доводи заявників касаційних скарг.
		Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради у відповідній частині
		28. Прокурор стверджує, що оспорюваним рішенням міськради порушується право власності територіальної громади м. Харкова на об`єкт нерухомості і належним способом захисту цього права є звернення до суду з позовом про скасування цього рішення органу місцевого самоврядування.
		29. Натомість згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №   912/2797/21, вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а його скасування не дасть змоги позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою.
		За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не приводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому немає потреби оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення.
		При касаційному перегляді справи №   922/3727/19 судова палата вважає за необхідне урахувати висновки Верховного Суду, наведені в постановах, ухвалених після подання Харківською міською радою та Управлінням комунального майна касаційних скаргах (зокрема, в постанові від 05.07.2023 у справі №   912/2797/21), що згідно із частиною четвертою статті 300 ГПК України є підставою для виходу за межі викладених у зазначених скаргах доводів.
		З таких міркувань та з огляду на те, що оспорюване рішення органу місцевого самоврядування вже виконане на час звернення Прокурора з позовом до суду шляхом укладення договору купівлі-продажу від 09.02.2017 № 5449-В-С, визнання зазначеного рішення недійсним не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення цього договору та повернення набутого за ним або відшкодування шкоди (за наявності підстав). Тому в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення слід відмовити через неефективність обраного Прокурором способу захисту прав.
		30. Отже, рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції в цій частині підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові. 
		Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень 
		31. У спірному договорі купівлі-продажу від 09.02.2017 зазначено, що його укладено на підставі рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 «Про   відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова».
		Судами встановлена незаконність пункту 60 додатка до рішення від 26.10.2016 №   412/16 в частині відчуження спірних об`єктів комунальної власності, оскільки під час процедури викупу сторони допустили порушення вимог закону, зокрема статей 11 та 182 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що свідчить і про наявність порушень чинного законодавства під час укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень та є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.
		За висновками судів попередніх інстанцій, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що орендарем ? ФОП Плотніковим К. С. здійснювались які-небудь невід`ємні поліпшення орендованого ним приміщення за договором оренди від 07.10.2016 № 4160. Обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади.
		Наведені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №   922/623/20, яка обґрунтовано урахована господарськими судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді цієї справи і від якої, як вже зазначалось у пунктах 15, 16 цієї постанови, судова палата не вбачає підстав для відступу. 
		32. Таким чином, вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між Управлінням комунального майна та ФОП   Плотніковим   К.   С., підлягає задоволенню, у зв`язку із чим немає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині.
		Щодо позовної вимоги про повернення майна в контексті переданого на вирішення судової палати питання
		33. Ураховуючи підстави передачі справи № 922/3727/19 на розгляд судової палати, перед Верховним Судом у цій справі постали питання: якому способу захисту відповідає заявлена Прокурором вимога про зобов`язання відповідача-3 повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нерухоме майно, відчужене йому за недійсним правочином, та чи є такий спосіб захисту належним та ефективним у цьому разі.
		34. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі ? Конвенція) право на справедливий судовий розгляд полягає в тому, що кожна особа повинна мати можливість ініціювати судовий розгляд справи щодо своїх цивільних прав і свобод та отримати справедливий і ефективний судовий захист.
		За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Перелік можливих способів захисту цивільних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб наведено в частині другій названої статті. Крім того, в цій частині зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		35. Усі законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню лише з урахуванням того, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
		Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права при здійсненні судового провадження залежить від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, характеру його порушення, а також здатності відновити порушене право (усунути чи компенсувати наслідки цього порушення) у такий спосіб.
		У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог та наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації їх прав. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.
		Такої позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду, про що свідчать висновки, наведені в її постановах від 30.06.2021 у справі №   9901/172/20, від 01.07.2021 у справі №   9901/381/20, від 26.10.2021 у справі №   766/20797/18, від 01.02.2022 у справі №   750/3192/14, від 22.09.2022 у справі №   462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі №   233/4365/18, від 03.04.2024 у справі №   917/1212/21.
		Отже, у разі заявлення в позові вимоги про зобов`язання повернути майно, суд повинен визначити, яку саме вимогу по суті (а не за формою) пред`являє позивач, і залежно від цього застосувати належні норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
		36. Вибір між речово-правовими та зобов`язальними способами захисту права залежить від характеру порушення, правового статусу сторін та конкретних обставин справи.
		Речово-правові способи захисту, одним з яких є віндикація (статті 387, 388 ЦК   України), базуються на праві власності як абсолютному праві, що діє проти необмеженого кола осіб.
		Водночас реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або визнаний недійсним.
		Тобто вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яка пред`явлена саме стороні цього правочину, має розглядатися за правилами реституції.
		У справі, що переглядається, правовідносини між відповідачами виникли на підставі укладеного ними договору купівлі-продажу нерухомого майна, який, як зазначалось, є недійсним, і Прокурор у позові просить зобов`язати відповідача-3 повернути на користь територіальної громади м. Харкова в особі відповідача-1 майно, яке було передано йому на виконання цього договору.
		З наведеного випливає, що належним способом захисту права власності територіальної громади міста у цьому разі є застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину (реституції).
		37. Зазначений спосіб захисту також є ефективним, оскільки позивач (у цьому разі Прокурор), який заявляє вимоги про визнання недійсним договору, на підставі якого було відчужене майно, та повернення майна, має дві мети ? повернути майно у фактичне володіння та реєстраційно підтвердити право володіння ним.
		Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
		Частиною першою статті 60 названого Закону визначено порядок передачі стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, а саме: під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.
		Тож повернення майна у фактичне володіння особи, на користь якої суд ухвалив рішення, здійснюється в межах виконавчого провадження у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
		Водночас відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається за принципом реєстраційного підтвердження володіння.
		Абзацами другим та третім частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
		У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. 
		За такого правового регулювання виконання приписів частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за наявності судового рішення про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав (у цьому разі договору купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав відповідача-3 на нежитлові приміщення), приведе до вчинення у Державному реєстрі прав дій, що забезпечать відновлення реєстраційного підтвердження володіння відповідним майном територіальною громадою м. Харкова. 
		Про те, що визнання недійсним у судовому порядку оспорюваного договору, за яким відчужувалося нерухоме майно, є правовою підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру прав вже зазначалось у раніше ухвалених постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.
		Так, у постанові Верховного Суду від   22.03.2023 у справі №   712/4755/21 наведено висновок такого змісту:
		«Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
		Зважаючи на приписи статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визнання недійсним у судовому порядку оспорюваного договору дарування є достатнім способом захисту порушених прав ОСОБА_1 та правовою підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.»
		Подібний висновок викладено і в постанові Великої Палати Верховного Суду від   13.02.2024 у справі №   910/2592/19, у якій, зокрема, зазначено, що:
		« 268. Згідно із частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент нового розгляду справи судами) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком:
		? державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, ? відповідні права чи обтяження припиняються (абзац 2);
		? державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, ? відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав (абзац 3).
		269. Звідси, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними результатів аукціону та укладених з переможцем аукціону договорів купівлі-продажу майна боржника, права та обтяження, а саме право власності боржника та обтяження іпотекою майна боржника, повертаються у попередній стан.
		270. За наведеного, визнання недійсними у судовому порядку результатів оспорюваного аукціону та укладеного за його наслідком договору купівлі-продажу майна боржника є достатнім способом захисту порушених прав боржника та правовою підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.»
		38. Отже, заявлену Прокурором вимогу про зобов`язання ФОП   Плотнікова   К.   С. повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення, відчужені йому на підставі недійсного договору купівлі-продажу, слід розглядати як вимогу про застосування наслідків недійсності цього правочину (реституцію), і її задоволення приведе до захисту порушеного права власності територіальної громади міста у належний та ефективний спосіб. 
		Зазначене одночасно свідчить про виконуваність відповідного судового рішення як щодо фактичного повернення майна у володіння власника, так і щодо забезпечення відновлення реєстраційного підтвердження його права володіння цим майном.
		З таких міркувань вимога Прокурора про зобов`язання відповідача-3 повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нерухоме майно підлягає задоволенню.
		Натомість надана місцевим господарським судом із застосуванням статей 387,   388 ЦК   України неправильна правова кваліфікація вимоги про повернення майна (зобов`язання його повернути) не впливає на законність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій про наявність підстав для її задоволення з   огляду на відповідність цієї вимоги належному та ефективному способу захисту, передбаченому статтею 216 ЦК   України. 
		39. Ураховуючи все наведене у сукупності, судова палата не вбачає підстав для відступу від викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суд у справах №   922/2934/19, №   922/1030/20, №   922/243/22, №   922/1782/21, №   922/787/20, №   922/1970/19, №   922/2932/19, №   922/3562/21, №   922/801/21, №   922/2008/21, №   922/3834/19, №   922/979/21, №   922/1398/20, №   922/4006/19, №   922/1822/20, №   922/4361/19, №   922/1172/20, №   922/2246/19, №   922/984/20, №   922/3960/19 висновків щодо належності способу захисту про зобов`язання боржника вчинити дії (повернути майно).
		40. Також слід погодитись із висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що неправильне обрання способу приватизації свідчить про порушення, допущене не лише Харківською міською радою та Управлінням комунального майна, але й ФОП   Плотніковим К. С. Тому позбавлення його відповідного майна є пропорційним втручанням з боку держави, а отже, є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Водночас це спростовує викладені в касаційній скарзі Харківської міської ради доводи щодо безпідставності, необґрунтованості та незаконності вимоги Прокурора про повернення майна з огляду на статтю 1 Першого протоколу.
		41. Крім того, як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 22.01.2021 у справі №   922/623/20, судом апеляційної інстанції встановлено обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення зазначеної особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки такі наслідки зумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна. Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування, має легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності. 
		Тож у названій постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що у цьому випадку позбавлення відповідача-3 майна не порушуватиме принципу пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини першої статті 182 Закону України «Про   приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», внаслідок недобросовісних дій самого відповідача-3.
		Судова палата погоджується із цим висновком, не вбачає підстав для відступу від нього та ураховує його при касаційному перегляді справи №   922/3727/19.
		Щодо позовних вимог про скасування записів про державну реєстрацію 
		42. У позовній заяві Прокурором заявлено вимоги про скасування записів про проведену державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за Плотніковим Костянтином Сергійовичем.
		У контексті цих вимог судова палата звертає увагу на те, що Законом України "Про   внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.
		Згідно з пунктами 1 ? 3 частини третьої нової редакції зазначеної статті відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		З огляду на зміст наведеної норми, яка набрала чинності з 16.01.2020 та діяла на час ухвалення місцевим та апеляційним господарськими судами судових рішень у цій справі, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. 
		Одночасно це свідчить про те, що, на відміну від попередньої редакції статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», наразі (а саме з 16.01.2020) такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, закон не передбачає.
		У пункті 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
		Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. До цього переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може привести до настання реальних наслідків за процедурою, визначеною в Законі   України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		За таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у разі ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.
		Подібні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах №   906/516/19, №   905/633/19, №   922/2589/19, від 30.06.2020 у справі №   922/3130/19, від 14.07.2020 у справі №   910/8387/19, від 20.08.2020 у справі №   916/2464/19, від 03.09.2020 у справі №   914/1201/19, від 27.05.2021 у справі №   914/1201/19.
		43. До того ж у постанові Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №   922/2809/19 зазначено, що позовна вимога про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в реєстрі речових прав на нерухоме майно у спірних правовідносинам не підлягала задоволенню і з тих підстав, що на момент прийняття рішень у цій справі такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, закон вже не передбачав, а отже, її задоволення судом апеляційної інстанції було неправомірним.
		Наведену постанову Верховним Судом ухвалено після подання касаційних скарг у справі №   922/3727/19. Судова палата погоджується з викладеним у ній висновком, не вбачає підстав для відступу від нього, вважає, що його слід урахувати під час касаційного перегляду цієї справи, у зв`язку із чим на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України виходить за межі доводів, викладених у касаційних скаргах відповідачів.
		44. Отже, з огляду на те, що звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, в задоволенні позовних вимог Прокурора про скасування записів про державну реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомого майна слід відмовити, а тому судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів у цій частині підлягають скасуванню.
		Як уже зазначалось у цій постанові (пункти 37, 38), до вчинення відповідних дій у Державному реєстрі прав приведе визнання за судовим рішенням недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав (зокрема договору купівлі-продажу нерухомого майна).
		Щодо позовної давності
		45. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		46. Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
		47. У справі, що переглядається, Прокурор звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом 13.11.2019. 
		Судами встановлено, що під час розгляду справи у суді першої інстанції Управлінням комунального майна заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.
		Місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, виснував, що строк позовної давності Прокурором не пропущений, оскільки він довідався про порушення відповідачами законодавства щодо проведення відчуження за процедурою приватизації нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-:-8, 10, 11, 14-:-17, 20-:-34 площею 302,3 кв.   м та 96/100 частин приміщень № 12, 13 площею 16,1 кв. м, загальною площею 318,4   кв. м у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, літ.   А-9, м. Харків, лише 07.10.2019, коли на адресу Харківської місцевої прокуратури № 2 надійшов лист № 04-10-21/17 (від 10.10.2019 №   2541-19) з копіями вилучених приватизаційних справ з Управління комунального майна в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 42017221080000002, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною третьою статті 3652 КК України. 
		48. Проаналізувавши наведене, Верховний Суд погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до спірних правовідносин, однак з інших мотивів.
		Так, висновок про те, що у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним пункту додатка до рішення міськради та його скасування і скасування записів про державну реєстрацію слід відмовити з підстав обрання Прокурором неналежного способу захисту, виключає дослідження перебігу позовної давності щодо цих вимог.
		Оскільки позов Прокурором пред`явлено 13.11.2019, а оспорюваний договір укладено 09.02.2017, стосовно інших вимог Прокурора (про визнання договору недійсним та застосування наслідків його недійсності) підстав вважати строк для звернення до суду пропущеним немає.
		Викладені в касаційних скаргах доводи в цій частині не знайшли свого підтвердження.
		Щодо інших доводів, наведених у касаційних скаргах
		49. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
		Згідно з абзацом третім пункту 5 частини другої   статті 290 ГПК України   у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої   статті 287 цього Кодексу   в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
		Харківська міська рада, посилаючись на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, не обґрунтувала вмотивовано необхідності відступу від висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі №   922/623/20, і судова палата не вбачає підстав для такого відступу, що докладно аргументовано у пунктах 15, 16 цієї постанови.
		50. Отже, наведена Харківською міською радою у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК   України, не отримала свого підтвердження.
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		51. Згідно з пунктом 3 частини першої   статті 308 ГПК України   суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.
		Відповідно до частин першої, третьої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Судові витрати
		52. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №   923/199/21, звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.
		53. Позаяк у цій справі задоволенню підлягають позовні вимоги про визнання недійсним договору (немайнова вимога) та про повернення майна (майнова вимога), з відповідачів на користь прокуратури слід стягнути сплачений Прокурором за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 16 735,00 грн, який Верховний Суд покладає на кожного з них у рівних частинах.
		Водночас з огляду на скасування судових рішень попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним пункту додатка до рішення міської ради і його скасування (немайнова вимога) і скасування записів про державну реєстрацію права власності (дві немайнові вимоги) з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в позові з Прокурора на користь відповідача-1 та відповідача-2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційних скарг у   розмірі 8   644,50 грн та за подання касаційних скарг у розмірі 11   526,00 грн.
		Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1.   Касаційні скарги Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради задовольнити частково.
		2.   Постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 29.10.2020 у справі № 922/3727/19 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним і скасування пункту додатку до рішення міської ради та скасування записів про державну реєстрацію права власності. У цій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові.
		3.   У решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 29.10.2020 у справі №   922/3727/19 залишити без змін.
		4.   Змінити здійснений Господарським судом Харківської області розподіл судових витрат за подання позовної заяви.
		Стягнути з Харківської міської ради на користь Харківської обласної прокуратури 5   578,33 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
		Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради на користь Харківської обласної прокуратури 5   578,33 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви. 
		Стягнути з фізичної особи-підприємця Плотнікова Костянтина Сергійовича на користь Харківської обласної прокуратури 5   578,33 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви. 
		5.   Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь Харківської міської ради 8   644,50 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 11   526,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
		6.   Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 8   644,50 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 11   526,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
		7.   Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є   остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя                                                                      Є. В. Краснов
		Судді                                                                                          Н. О. Багай
		                                                                                          І. С. Берднік
		                                                                                          Т. Б. Дроботова
		                                                                                          Н. О. Волковицька 
		                                                                                          В. А. Зуєв
		                                                                                          Г. М. Мачульський
		                                                                                          І. С. Міщенко
		                                                                                          С. К. Могил
		                                                                                          Л. І. Рогач
		                                                                                          О. В. Случ
		                                                                                          Ю. Я. Чумак
		Постанову в порядку частини третьої статті 314 ГПК України оформлено суддею Чумаком Ю.Я.
		З окремою думкою суддів Краснова Є. В., Мачульського Г. М., Рогач Л. І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...