Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 684/477/19 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів; Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 01.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 02.07.2025.
Дата набрання законної сили: 25.06.2025
Номер судового провадження: 51-828км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019240230000047

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		25 червня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 684/477/19
		провадження № 51-828км25
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                          ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                      ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                         ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                               ОСОБА_5 ,
		у режимі відеоконференції:
		захисника                                                               ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 листопада 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019240230000047, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області вироком від 06 листопада 2023 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, і призначив йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. 
		На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнив ОСОБА_7 від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 162 цього Кодексу, у зв`язку із закінченням строків давності.
		Крім того, визнав його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 355 КК, та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
		На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
		Також суд повернув заставу заставодавцю, вирішив питання щодо запобіжного заходу, процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження і речових доказів.
		Згідно з цим вироком також засуджено особу 1, апеляційне провадження щодо якої зупинено у зв`язку з розшуком (далі - особа 1). 
		За вироком суду, ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 13 травня 2019 року приблизно о 13:00, будучи у стані алкогольного сп`яніння, діючи за попередньою змовою з особою 1, з метою примусити потерпілого ОСОБА_8 виконати цивільно-правові зобов`язання, а саме повернути борг у сумі 800 грн за ремонт телефону, який потерпілий розбив ОСОБА_7 , та в сумі 150 грн, на прохання ОСОБА_9 , за пошкоджену шторку для душу, прийшли до потерпілого, за адресою: АДРЕСА_2 та, застосувавши фізичну силу і пошкодивши запірні пристрої вхідних дверей, незаконно проникли в його квартиру.
		Перебуваючи у квартирі, ОСОБА_7 і особа 1 пред`явили вимогу ОСОБА_8 негайно повернути борг, зменшивши його до 200 грн, при цьому ОСОБА_7 вдарив потерпілого кулаком у голову, чим спричинив легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров`я.
		Для виконання вимог спільників, ОСОБА_8 позичив у ОСОБА_10       300 грн та віддав їх ОСОБА_7 , той відразу зателефонував до ОСОБА_9 й уточнив, який перед ним борг у потерпілого, та повідомив, що він має віддати ще 50 грн. ОСОБА_8 знову позичив у ОСОБА_10 ще 40 грн, які віддав особі 1.
		Після цього ОСОБА_7 та особа 1, примушуючи потерпілого до виконання ним цивільно-правових зобов`язань - повернення решти боргу в сумі 10 грн, з метою отримання гарантії його повернення заволоділи як запорукою повернення боргу належним потерпілому DVD-програвачем марки «Pioneer» вартістю 350 грн.
		За наслідком апеляційного розгляду Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 25 листопада 2024 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишив без змін.
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження 
		Прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		На його переконання, апеляційний суд, залишаючи вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 без змін, не усунув порушень, допущених судом попередньої інстанції, не застосував закону, який підлягав застосуванню, а саме ч. 3 ст. 187 КК.
		За твердженням прокурора, показання потерпілого, ОСОБА_7 , особи 1, а також проведені за їх участю слідчі експерименти, показання свідка ОСОБА_10 свідчать про те, що умисел засуджених був спрямований саме на заволодіння грошима і майном потерпілого, а не на примушування останнього до виконання цивільно-правових зобов`язань.
		Указує, що дії засуджених були чіткими та узгодженими між спільниками, охоплені єдиним умислом і спрямовані на вчинення розбійного нападу на потерпілого з метою заволодіння його майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб та з проникненням у житло.
		Як зазначає прокурор, під час судового розгляду було встановлено, що між потерпілим, з одного боку, та ОСОБА_7 і особою 1, з іншого боку, не було конкретних цивільно-правових відносин, а факт завдання шкоди потерпілим у минулому ОСОБА_7 і ОСОБА_9 був лише приводом для нападу та заволодіння майном потерпілого.
		Посилаючись на постанову Верховного Суду від 19 березня 2024 року у справі № 756/3924/20, прокурор стверджує, що місцевий суд, визнавши ОСОБА_7 винуватим за ч. 1 ст. 162 КК і звільнивши його від покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК, безпідставно призначив йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
		У письмовому запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6 , посилаючись на непереконливість викладених у ній доводів, просить залишити цю скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 - без зміни. 
		Позиції учасників судового провадження 
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , надавши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення і просив її задовольнити.
		Захисник ОСОБА_6 , виклавши свою позицію, заперечив стосовно задоволення касаційної скарги прокурора. 
		Мотиви Суду 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Згідно із ч. 1 указаної статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції як регламентовано ст. 438 КПК, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Положеннями статей 2, 7, 404, 419 КПК визначено, що під час перегляду оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було в передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу, чи правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
		Апеляційний суд, переглянувши вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 в апеляційному порядку, наведених вимог процесуального закону дотримався.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що орган досудового розслідування кваліфікував діяння ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 187 КК як напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, та з погрозою застосування такого насильства (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із проникненням у житло.
		Місцевий суд, установивши фактичні обставини кримінального провадження, дослідивши, проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності й надавши їм оцінку, дійшов висновку, що вони не доводять винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення.
		Такого висновку суд дійшов на підставі досліджених показань: 
		засудженого ОСОБА_7 , який визнав свою винуватість та пояснив, що ОСОБА_8 розбив його мобільний телефон, ремонт коштував йому 800 грн. Про це він повідомив потерпілому, і той сказав, що віддасть йому гроші. Він запропонував особі 1 піти до ОСОБА_8 і забрати хоча б 200 грн боргу, а ОСОБА_9 попросив, щоб вони також узяли в потерпілого 150 грн, які той винен йому. Коли прийшли до потерпілого, постукали у двері, але ніхто не відчинив, хоча ОСОБА_8 був удома. Вони вдарили сильніше і вибили запірний пристрій. Зайшовши до будинку, ОСОБА_7 побачив потерпілого на ліжку. Вважаючи, що той ховається, вдарив його в голову та сказав віддати 200 грн за ремонт телефону. ОСОБА_8 побіг до сусідів і приніс 300 грн. Він зателефонував ОСОБА_9 , і той сказав, що потерпілий винен йому 150 грн. Засуджений наказав знайти ще 50 грн. ОСОБА_8 позичив у сусідів лише 40 грн. Оскільки не вистачало 10 грн, особа 1 забрав у потерпілого DVD-програвач і сказав, що віддасть його лише після повернення решти суми;
		обвинуваченого особу 1 (спільника ОСОБА_7 ), який повідомив, що разом з останнім ходили до потерпілого з метою повернути борг за ремонт телефону та зламану душову шторку. Коли ОСОБА_8 не відчинив їм двері, вони штовхнули їх, і ті відчинилися. Зазначив, що ОСОБА_7 ударив потерпілого в обличчя та сказав повернути борг. ОСОБА_8 позичив у сусідів 300 грн і віддав їх ОСОБА_7 , після цього останній подзвонив ОСОБА_9 і сказав потерпілому знайти ще 50 грн. Той приніс 40 грн, після чого він забрав у ОСОБА_8 . DVD-програвач, пообіцявши повернути його після сплати решти 10 грн;
		потерпілого ОСОБА_8 , який підтвердив, що розбив телефон ОСОБА_7 і погоджувався спочатку компенсувати витрати, однак потім перестав відповідати на дзвінки. Також визнав борг у 150 грн перед ОСОБА_9 за зламану душову шторку. Зазначив, що, коли ОСОБА_7 і особа 1 прийшли, вони силоміць відчинили двері, ОСОБА_7 зірвав із нього ковдру, вдарив по голові та вимагав віддати хоча б 200 грн. Він позичив у сусідки 300 грн і передав ОСОБА_7 . Після дзвінка ОСОБА_9 той вимагав ще 50 грн, однак він зміг позичити в сусідки лише 40 грн, після чого особа 1 забрав DVD-програвач, пообіцявши повернути його після сплати решти. Також зазначив, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 неодноразово нагадували йому про борг, але він уникав спілкування через відсутність грошей;
		свідка ОСОБА_10 (сусідки ОСОБА_8 , у якої той позичав гроші), що розповіла, як потерпілий двічі позичав у неї гроші.
		Також висновок суду ґрунтується на письмових доказах, серед яких протоколи слідчих дій, зокрема огляду предмета від 20 червня 2019 року, а саме диска із записом розмови ОСОБА_7 , зафіксованої у ході негласних слідчих (розшукових) дій, під час якої останній розповідає співкамернику, що перебуває під вартою через борг, який винен йому потерпілий за розбиття його ж телефону, та слідчих експериментів проведених за участю ОСОБА_7 , особи 1 та ОСОБА_8 ; висновок експерта, зокрема від 06 червня 2019 року № 88, згідно з яким виявлені в потерпілого тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку є легкими тілесними ушкодженнями, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
		Дослідивши наведені вище докази, суд першої інстанції встановив, що дії ОСОБА_7 були спрямовані не на заволодіння чужим майном шляхом розбійного нападу, а на примушування потерпілого до виконання цивільно-правового зобов`язання - повернення боргу. З метою отримання гарантії повернення коштів у повному обсязі, ОСОБА_7 заволодів майном потерпілого, маючи намір у подальшому його повернути. 
		З урахуванням зазначеного, суд перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 187 КК на ч. 3 ст. 355 КК та ч. 1 ст. 162 КК і засудив його за відповідними нормами закону.
		Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, допитав у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 404 КПК потерпілого ОСОБА_8 , засудженого ОСОБА_7 та дослідив письмові докази, зокрема протокол слідчого експерименту за участю потерпілого, висновок експерта від 06 червня 2019 року № 88 та погодився з висновками місцевого суду, визнавши їх обґрунтованими та вмотивованими.
		Зокрема, суд апеляційної інстанції підкреслив, що місцевий суд правильно встановив, що після протиправного проникнення до житла ОСОБА_8 та спричинення боржнику тілесного ушкодження ОСОБА_7 висунув вимогу негайно повернути борг. Потерпілий пішов до сусідки, позичив 340 грн і передав їх ОСОБА_7 . Водночас суд дійшов висновку, що заволодіння DVD-програвачем не було попередньо узгоджено між ОСОБА_7 і особою 1. У зв`язку з тим, що ОСОБА_8 віддав лише частину боргу та з метою забезпечення повернення решти особа 1 одноосібно й спонтанно без будь-якого погодження з ОСОБА_7 забрав DVD-програвач потерпілого.
		Апеляційний суд, з посилаючись на постанову Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі №?164/1432/18, відхилив доводи прокурора щодо непідтвердження матеріалами справи фактів примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань з тих підстав, що кримінальна відповідальність за ст.?355 КК настає лише за умови примушування до виконання наявного зобов`язання шляхом висунення чіткої, конкретної та категоричної вимоги. У цій частині суд обґрунтовано вказав, що сам потерпілий підтвердив наявність боргових зобов`язань перед ОСОБА_7 та ОСОБА_9 й обіцяв компенсувати їм заподіяну шкоду.
		Суд також визнав неспроможними аргументи сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_7 заволодів не тільки грошима, а й майном потерпілого - DVD-програвачем вартістю 350 грн, що не співвідноситься з розміром боргу (10 грн), який необхідно було повернути потерпілому. Суд зазначив, що сама по собі вартість програвача не спростовує факту того, що умисел засудженого полягав саме у примушуванні потерпілого ОСОБА_8 до виконання цивільно-правових зобов`язань - повернення 800 грн ОСОБА_7 за ремонт пошкодженого телефону та 150 грн ОСОБА_9 за зламану душову шторку.
		Верховний Суд погоджується із цими висновками суду апеляційної інстанції.
		Відмежовуючи примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань від розбою, необхідно виходити з того, що під час вчинення кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 355 КК, винувата особа прагне поновити порушені з вини потерпілого відносини власності й примушує його виконати свій юридичний обов`язок, що випливає з цивільно-правових зобов`язань. Водночас обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони розбою є мета заволодіння чужим майном.
		Колегія суддів звертає увагу прокурора на таке. 
		Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що внаслідок заподіяння ОСОБА_8 матеріальної шкоди - пошкодження скла на мобільному телефоні ОСОБА_7 , ремонт якого коштував 800 грн, та душової шторки ОСОБА_9 вартістю 150 грн (потерпілий визнавав обов`язок та обіцяв компенсувати шкоду, але через відсутність коштів неодноразово уникав виконання цього обов`язку), у потерпілого виникли цивільно-правові зобов`язання.         ОСОБА_7 разом із особою 1, з метою повернення боргу, прибули до помешкання потерпілого. ОСОБА_8 , розуміючи мету їх візиту, не відкрив дверей, тоді вони, пошкодивши замок, без дозволу проникли до житла. Перебуваючи в домоволодінні ОСОБА_8 , вони висунули вимогу повернути борг, який той зобов`язувався відшкодувати. Оскільки потерпілий продовжував ухилятися від виконання зобов`язань, ОСОБА_7 від злості вдарив його в голову та наказав повернути хоча б частину боргу - 200 грн за ремонт телефону. Усвідомлюючи серйозність намірів, потерпілий позичив у сусідки 300 грн, а потім, через те що сума була недостатньою, ще 40 грн. Цивільно-правове зобов`язання не було погашено у повному обсязі, тому особа 1, з метою забезпечення його виконання, узяв належний потерпілому DVD-програвач, заявивши, що віддасть після остаточного розрахунку.
		З урахуванням наведеного вище, за встановлених судами попередніх інстанцій конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення за цим провадженням, послідовних показань потерпілого, обвинувачених Верховний Суд погоджується з кваліфікацією діяння ОСОБА_7 .
		Твердження сторони обвинувачення, висловлені під час судових розглядів і викладені в касаційній скарзі, щодо узгодженості дій засуджених, які були охоплені єдиним умислом і спрямовані на вчинення розбійного нападу на потерпілого з метою заволодіння його майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя або здоров`я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб та з проникненням у житло, з огляду на встановлені судом обставини цієї справи, не знайшли підтвердження.
		Також є нерелевантним посилання прокурора на постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа № 644/9758/16-к, провадження № 51-7268км18), від 28 березня 2019 року (справа № 716/2142/17, провадження № 51-8136км18), від 14 грудня 2023 року (справа № 164/1432/18, провадження № 51-5140км21), оскільки встановлені в цих справах обставини принципово відмінні від обставин справи, яка є предметом розгляду.
		Тому Суд відхиляє цей довід прокурора.
		Доводи прокурора про те, що місцевий суд, визнавши ОСОБА_7 винуватим за ч. 1 ст. 162 КК та звільнивши його від покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК, безпідставно призначив йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, заслуговують на увагу.
		Так, місцевий суд, визнавши ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, призначив йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік та одночасно на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 цього Кодексу звільнив його від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
		Колегія суддів звертає увагу, що системний аналіз формулювань, використаних у кримінальному законі: «звільнення від покарання» (частини 4, 5 ст. 74, ч. 1 ст. 105 КК), «звільнення від відбування покарання» (статті 75, 79, 104 КК), «звільнення від призначеного покарання» (ст. 78 КК), дає підстави для висновку, що під звільненням від покарання необхідно розуміти звільнення не від конкретного виду й розміру покарання, передбаченого санкцією або призначеного судом, а саме від його призначення як форми примусу в цілому.
		З урахуванням наведеного вище, місцевий суд безпідставно призначив ОСОБА_7 покарання, оскільки ухвалив рішення про звільнення його від покарання (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 19 березня 2024 року у справі № 756/3924/20, провадження № 51-5550км23; від 07 листопада 2024 року у справі № 401/2378/21, провадження № 51-3203км24).
		З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність, що залишилося поза увагою апеляційного суду, а тому посилання судів на призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 162 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік підлягає виключенню із судових рішень.
		Отже, касаційну скаргу прокурора необхідно частково задовольнити, а судові рішення щодо ОСОБА_7 - змінити.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора частково задовольнити.
		Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 листопада 2024 року та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 06 листопада 2023 року стосовно ОСОБА_7 змінити.
		Виключити із вироку та ухвали рішення про призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 162 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік.
		Вважати ОСОБА_7 звільненим від покарання за ч. 1           ст. 162 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 цього Кодексу у зв`язку із закінченням строків давності.
		У решті судові рішення залишити без зміни.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                       ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...