Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/4962/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 02.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.07.2025.
Дата набрання законної сили: 07.05.2025
Номер судового провадження: 61-15114ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		7 травня 2025 року
		м. Київ
		справа № 466/4962/18
		провадження № 61-15114св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Ситнік О. М., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , державний нотаріус Третьої львівської державної нотаріальної контори Станкевич Вікторія Мирославівна, державний нотаріус Другої львівської державної нотаріальної контори Щебивовк Оксана Олексіївна,
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 9 серпня 2021 року, ухвалену колегією у складі суддів Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.
		В обґрунтування позову вказувала, що вона є сестрою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Їх батьками були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
		ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 . До смерті батьки проживали на АДРЕСА_1 . 
		За життя ОСОБА_4 склала заповіт, за умовами якого єдиним спадкоємцем належного їй майна визначила ОСОБА_1 і 27 листопада 2012 року позивач прийняла спадщину. 26 вересня 2013 року державний нотаріус видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, на підставі якого позивач зареєструвала право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
		Зазначала, що після матері залишилося інше спадкове майно, а саме земельна ділянка площею 0,0846 га, розташована на АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0581 га, розташована у КСТ «Жайворонок» на території Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області. 
		Свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку площею 0,0846 га, розташовану на АДРЕСА_1 , позивачу не видано.
		ОСОБА_2 , як вона вважає, вчиняє дії для оформлення права власності на зазначену земельну ділянку, тому позивач вважає, що її права на земельну ділянку, на якій розташований успадкований житловий будинок, підлягає захисту. 
		Також ОСОБА_1 вважала, що відповідач позбавляє її права на частку в спадковому майні, яке залишилося після батька ОСОБА_5 , а саме на земельну ділянку площею 0,0581 га, право власності на частину якої за життя не оформила її мати ОСОБА_4 , а отже, це право перейшло до позивача.
		З огляду на зазначене ОСОБА_1 з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила:
		-        визнати за нею право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:003:0040, площею 0,0846 га, розташовану на  АДРЕСА_1 ;
		-        скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 серпня 2015 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-832, та реєстрацію речових прав на нерухоме майно в Державному реєстрі за № 42143509 від 12 серпня 2015 року;
		-        визнати за нею право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0581 га, розташовану в КСТ «Жайворонок» на території Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області, кадастровий номер 4625883600:000:1045, у порядку спадкування за законом після батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
		-        визнати за нею право власності на 1/2 частку садового будинку АДРЕСА_2 на території Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області, 
		розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 4625883600:000:1045, у порядку спадкування за законом після матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
		Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 26 жовтня 2020 року відмовив у задоволенні позову.
		Місцевий суд керувався тим, що позивач не довела факту порушення її прав у частині видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 0,0581 га, а щодо іншої частини спадщини суд не вбачав наявності спору з огляду на те, що такою підставою не може слугувати незадоволення позивачем діями відповідача щодо реалізації свого права на оформлення спадкових прав.  
		Львівський апеляційний суд постановою від 9 серпня 2021 року скасував рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2020 року та ухвалив нове судове рішення, яким визнав за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0846 га з кадастровим номером 4610137500:11:003:0040, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а також право власності на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,0581 га, кадастровий номер 4625883600:04:000:1045, розташовану в КСТ «Жайворонок» на території Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області. У задоволенні позову в іншій частині відмовив.
		Апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про передчасність пред`явленого позову з огляду на існування між сторонами спадкового спору.
		Суд апеляційної інстанції керувався тим, що  ОСОБА_5 за життя заповіт не складав, тому все спадкове майно після його смерті мало успадковуватися за законом його дружиною ОСОБА_4 та дітьми ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Однак ОСОБА_1 у 2008 році подала заяву про те, що на оформлення спадщини після смерті батька ОСОБА_5 не претендує та в майбутньому не претендуватиме. Також ОСОБА_1 не надала доказів прийняття спадщини після батька, тому її права виданим ОСОБА_2 свідоцтвом про право на спадщину за законом не порушені, у зв`язку з чим позовна вимога про скасування свідоцтва про право на спадщину задоволенню не підлягає. Водночас, суд установив, що позивач успадкувала житловий будинок АДРЕСА_1 , тому до неї у власність перейшла земельна ділянка, призначена для обслуговування цього житлового будинку та нерозривно пов`язана з ним. Щодо земельної ділянки, розташованої у КСТ «Жайворонок», суд 
		апеляційної інстанції зазначив, що належна ОСОБА_4 частка цієї земельної ділянки підлягає спадкуванню сторонами у рівних частках.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У вересні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 9 серпня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на земельні ділянки і залишити в цій частині в силі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2020 року.
		Касаційну скаргу мотивовано неврахуванням судом апеляційної інстанції 
		висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006 (провадження № 61-5088св18), від 26 серпня 2020 року у справі № 636/4329/16 (провадження № 61-22570св18), про те, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно за наявності умов для оформлення спадкових прав нотаріусом і відсутності відмови останнього у вчиненні відповідної нотаріальної дії, зокрема щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, є передчасним, що має своїм наслідком відмову в позові. 
		Заявник наполягає на тому, що за відсутності відмови нотаріуса позивачу ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірні об`єкти нерухомого майна звернення до суду є передчасним.
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 26 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006 (провадження № 61-5088св18), від 26 серпня 2020 року у справі № 636/4329/16 (провадження № 61-22570св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Верховний Суд ухвалою від 16 квітня 2025 року справу призначив до судового розгляду.
		 
		Встановлені судами фактичні обставини справи
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що  ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 
		ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_4 
		ОСОБА_5 заповіт не складав, його спадкоємцями за законом були ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		Спадкова справа № 831/2000 щодо майна ОСОБА_5 заведена Другою львівською державною нотаріальною конторою 10 листопада 2000 року за заявою ОСОБА_4 
		27 листопада 2008 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після ОСОБА_5 звернувся ОСОБА_2 .
		Також суди встановили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у 2008 році подали до нотаріальної контори заяви, в яких зазначили про обізнаність щодо відкриття спадщини після ОСОБА_5 і на оформлення спадкових прав не претендують та в майбутньому не претендуватимуть, до суду із зазначеного питання не звертатимуться .
		12 серпня 2015 року державний нотаріус Другої львівської державної нотаріальної контори Шебивовк О. О. видала ОСОБА_2 і ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом, за яким останні успадкували в рівних частках (по 1/2 частці кожний) після ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0581 га, цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташовану в КСТ «Жайворонок» на території Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області.
		Суди встановили, що до складу спадщини після ОСОБА_4 увійшли: житловий будинок на АДРЕСА_1 , який вона заповіла ОСОБА_1 , земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:11:003:0040 площею 0,0846 га, цільовим призначенням якої є обслуговування житлового будинку,  розташована за вказаною адресою, та 1/2 частка земельної ділянки з кадастровим номером 4625883600:04:000:1045 площею 0,0581 га, цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташована у КСТ «Жайворонок» на території Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області,
		Складений ОСОБА_4 заповіт та видане ОСОБА_1 на його підставі 
		свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 26 вересня 2013 року не оспорювалися.
		Спадкоємцями ОСОБА_4 за законом є її діти - ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_3 та ОСОБА_1 
		20 листопада 2012 року заведено спадкову справу № 803/2012 щодо майна ОСОБА_4 . Із заявою про прийняття спадщини за законом звернувся ОСОБА_2 , який зазначив спадковим майном, на яке він претендує, 
		земельну ділянку площею 0,0581 га з кадастровим номером 4625883600:04:000:1045. ОСОБА_1 в заяві про прийняття спадщини зазначила спадковим майном лише земельну ділянку площею 0,0846 га з кадастровим номером 4610137500:11:003:0040.
		ОСОБА_3 28 листопада 2012 року подав заяву про відмову від прийняття спадщини.
		Суд першої інстанції встановив, що державний нотаріус не приймав постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину.
		Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
		Спірне правове питання стосується правильності застосування судом апеляційної інстанції норм права під час розгляду позову про визнання права на спадкове майно за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом.
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Згідно з частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
		Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
		Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою (частина перша статті 1285 ЦК України).
		Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
		Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (частина перша статті 1297 ЦК України).
		Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1298 ЦК України).
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси, серед іншого, видають свідоцтва про право на спадщину.
		Тобто оформлення спадкових прав шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину, зокрема на нерухоме майно, здійснюють нотаріуси або орган чи службова особа, уповноважена вчиняти нотаріальні дії.
		Суди ж розглядають спори з приводу захисту спадкових прав у разі їх порушення, оспорення чи/та невизнання (частина перша статті 4 ЦПК України) або в разі оскарження особою відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії (статті 49, 50 Закону України «Про нотаріат»).
		Отже, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.
		Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 16 січня 
		2019 року у справі № 2-390/2006 (провадження № 61-5088св18) тавід 26 серпня 2020 року у справі № 636/4329/16 (провадження № 61-22570св18). 
		Місцевий суд, надавши оцінку доказам та обставинам справи, встановив, що державний нотаріус не приймав постанову про відмову у оформленні спадкових прав ОСОБА_1 .
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, тобто на час подання позову її право на спадкування не оспорене чи невизнане, а отже, звернення до суду за захистом порушеного права є передчасним. 
		Однак зі змісту листа Третьої львівської державної нотаріальної контори від 15 березня 2018 року № 931/02-14 суд апеляційної інстанції встановив, що державний нотаріус звертався до ОСОБА_1 із запитом про надання оригіналу Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 520943, виданого Управлінням ресурсів у місті Львові 26 грудня 2008 року. Оцінивши зазначені обставини, апеляційний суд дійшов висновку про наявність між ОСОБА_1 як набувачем у порядку спадкування житлового будинку     АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 як спадкоємцем за законом спору щодо спадкування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований успадкований позивачем зазначений будинок та яка призначалася для обслуговування цього будинку. 
		Місцевий суд цю обставину не взяв до уваги, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині. Водночас суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши норми права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність спору про право між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують та зводяться до надання суб`єктивної оцінки обставинам справи, які були предметом аналізу суду апеляційної інстанції.
		Колегія суддів роз`яснює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Врахувавши цільове призначення земельної ділянки, апеляційний суд дійшов правильного висновку про визнання за позивачем права власності на цю земельну ділянку, оскільки на ній розташований успадкований позивачем за заповітом житловий будинок, інші будівлі та споруди і цільовим призначенням цієї земельної ділянки є їх обслуговування.
		Крім того, встановивши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права та відповідність його висновків чинній правозастосовній практиці, а саме відсутність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки між сторонами наявний спір про право, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови і в частині вирішення позовної вимоги про визнання права власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,0581 га з кадастровим номером 4625883600:04:000:1045, розташованої в  КСТ «Жайворонок» на території Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області.
		Оскільки у касаційній скарзі відсутні посилання на підстави касаційного оскарження з переліку, визначеного частиною другою статті 389 ЦПК України, на спростування дій суду апеляційної інстанції щодо визначення розміру частки  земельної ділянки площею 0,0581 га з кадастровим номером 4625883600:04:000:1045, то колегія суддів не надає оцінку діям суду в частині визначення розміру частини цієї земельної ділянки
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у 
		постановах від16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006 та від 26 серпня 2020 року 
		у справі № 636/4329/16, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій у цих 
		справах установили, що позивачі не зверталися до нотаріальної контори у заявами про прийняття спадщини, будь-яких дій, спрямованих на отримання свідоцтва про право на спадщину, не вчиняли, у зв`язку з чим Верховний Суд, формулюючи ці правові висновки, дійшов висновку про відсутність спору про право та передчасність звернення з позовом. Натомість у справі, в якій подано цю 
		касаційну скаргу, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що і позивач, і відповідач звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, і спір про право виник під час вчинення нотаріальних дій.
		Отже, заявник у касаційній скарзі посилається на релевантні правові висновки, викладені у справах з іншими фактичними обставинами.
		За таких обставин доводи касаційної скарги щодо скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині визнання права власності на земельні ділянки не підтвердилися.
		В іншій частині позовних вимог постанова суду апеляційної інстанції не оскаржувалася, у зв`язку з чим у касаційному порядку не переглядається.
		Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, правильно застосував норми права і ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог про визнання права власності на земельні ділянки з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновку суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.
		Щодо судових витрат
		Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2  залишити без задоволення.
		Постанову Львівського апеляційного суду від 9 серпня 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 
		про визнання права власності на земельні ділянки залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді  І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...