Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 243/5624/25 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння, боєприпасів в Україну, рух, переміщення або розміщення ЗСУ чи інших утворених відповідно до ЗУ військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Надіслано судом: 03.07.2025. Зареєстровано: 03.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.07.2025.
Дата набрання законної сили: 05.08.2025
Номер судового провадження: 1-кп/243/934/2025
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22025050000000482

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		Номер провадження 1-кп/243/934/2025
		Номер справи 243/5624/25
		 
		 
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		« 03 » липня 2025 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області, у складі:
		Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
		за участю:
		- секретаря судового засідання - ОСОБА_2 
		- прокурора - ОСОБА_3 
		- обвинуваченого - ОСОБА_4 
		- захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 
		- перекладача - ОСОБА_6 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує функціонування електронного судочинства в Україні в залі № 4 Слов`янського міськрайонного суду Донецької області кримінальне провадження за № 22025050000000482, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 17 березня 2025 року з Обвинувальним актом та додатками, яке надійшло з Відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Донецької обласної прокуратури 26 червня 2025 року по обвинуваченню: 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Москва Російської Федерації, громадянина Російської Федерації, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, на утримані неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб не має, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 раніше не судимого,-
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114-2 ч.3 КК України,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24 серпня 1991 року схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно -територіальний устрій та порядок утворення національно - адміністративних одиниць.
		Рішенням Конституційного Суду України № 3-зп від 11 липня 1997 року зазначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах I, III та XIII Основного Закону України - Конституції України.
		Зокрема, положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеною Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно - правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіми наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		Всупереч вказаним нормам президент Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_8 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09 грудня 1981 року № 36/103, від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV) від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів Збройних сил РФ (далі по тексту - ЗС РФ) на територію України.
		Так, 24 лютого 2022 року на виконання вищевказаного наказу військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти та здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
		На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, введено воєнний стан, який у подальшому неодноразово продовжувався, та діє і на теперішній час.
		Так, громадянин Російської Федерації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи умисно, з особистих мотивів, в умовах воєнного стану, перебуваючи у житловій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , використовуючи власний мобільний телефон марки TECNO, моделі SPARK Go 1 (TECNO KL4), imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , за допомогою встановленого додаткового програмного забезпечення, використовуючи акаунт месенджеру «Telegram», зареєстрованого за номером мобільного телефону НОМЕР_3 , під час листування з співробітником ФСБ РФ ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який використовує акаунт месенджеру «Telegram», зареєстрований за номером мобільного телефону НОМЕР_4 , шляхом пересилання текстових повідомлень, відеозаписів та фотографій не санкціоновано поширив наступні відомості: 
		11 квітня 2025 року об 11 год. 06 хв., о 13 год. 08 хв, 14 год. 49 хв про розміщення біля житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (GPS координати НОМЕР_5 , НОМЕР_6 ) військового броньованого автомобіля Сил Оборони України;
		23 квітня 2025 року о 15 год. 26 хв., 15 год. 30 хв., 15 год. 32 хв., 15 год. 33 хв., 15 год. 39 хв. про розміщення біля житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (GPS координати НОМЕР_7 , НОМЕР_8) військової вантажівки Сил Оборони України.
		Вказана інформація про місця розташування особового складу Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України, Головним Управлінням розвідки Міністерства оборони України на офіційних сторінках, інших медіа-ресурсах або ЗМІ. 
		Після оголошення прокурором короткого викладу Обвинувального акта, судом було встановлено особу обвинуваченого та роз`яснено йому суть обвинувачення, постановлено питання обвинуваченому про те, чи зрозуміле йому обвинувачення, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання.
		На зазначене питання обвинувачений ОСОБА_4 повідомив суду, що обвинувачення йому зрозуміле, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114-2 частина 3 КК України він визнає в повному обсязі, бажає давати суду показання.
		У відповідності до положень ч.1 ст.349 КПК України судом було запропоновано стороні обвинувачення та стороні захисту проголосити вступні промови.
		При цьому, прокурор, обвинувачений та його захисник від оголошення вступної промови відмовилися.
		Судом було поставлено на обговорення питання щодо визначення обсягу доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження.
		Прокурор зазначив, що враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, добровільності позиції обвинуваченого, відсутності сумнівів у тому, що обвинувачений розуміє суть обвинувачення та не оспорює фактичні обставини справи, він вважає за можливе визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, а також дослідженням доказів, що характеризують особу обвинуваченого.
		Обвинувачений ОСОБА_4 з запропонованим прокурором обсягом та порядком дослідження доказів погодився.
		Судом у відповідності до положень ч.3 ст. 349 КПК України було з`ясовано, чи правильно розуміють учасники процесу зміст обставин, які ніким не оспорюються, та дослідження доказів щодо яких просить визнати недоцільним прокурор, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснено учасникам процесу, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		При цьому, прокурор, обвинувачений та захисник обвинуваченого зазначили, що їм зрозуміло зміст обставин, які ніким не оспорюються, та дослідження доказів щодо яких просить визнати недоцільним прокурор, їхня позиція є добровільною, та їм зрозуміло, що в подальшому вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		Суд заслухавши думку учасників процесу, з урахуванням положень частин 2 та 3 статті 349 КПК України на місці постановив ухвалу про визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та встановлення запропонованого прокурором порядку дослідження доказів, а саме: допит обвинуваченого, дослідження доказів, що характеризують особу обвинуваченого.
		Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114-2 частина 3 КК України він визнає в повному обсязі, кримінальне правопорушення ним було вчинено саме за тих обставин, які викладені у Обвинувальному акті.
		У тому, що вчинив вказане кримінальне правопорушення, він щиро розкаявся. 
		Показання обвинуваченого є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
		Судовий розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого в межах пред`явленого обвинувачення. Зміни обвинувачення та визнання частини обвинувачення необґрунтованою судом не здійснювались, а підстав для цього не встановлено.
		Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу.
		При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов`язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.
		Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
		Отже, з урахуванням викладеного вище, в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_4 обвинувачення за ст. 114-2 частина 3 КК України знайшло своє підтвердження, суд приходить до переконання, що подія кримінального правопорушення мала місце, провину обвинуваченого повністю доведено, а вчинене обвинуваченим ОСОБА_4 вірно кваліфіковано за ст. 114-2 ч. 3 КК України - поширення інформації про розташування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, вчиненому в умовах воєнного стану та з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України, або її представникам.
		Таку кваліфікацію дій обвинуваченого  ОСОБА_4 , суд вважає правильною.
		Факт здійснення ОСОБА_4 противоправних дій, а саме: громадянин Російської Федерації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи умисно, з особистих мотивів, в умовах воєнного стану, перебуваючи у житловій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , використовуючи власний мобільний телефон марки TECNO, моделі SPARK Go 1 (TECNO KL4), imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , за допомогою встановленого додаткового програмного забезпечення, використовуючи акаунт месенджеру «Telegram», зареєстрованого за номером мобільного телефону НОМЕР_3 , під час листування з співробітником ФСБ РФ ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який використовує акаунт месенджеру «Telegram», зареєстрований за номером мобільного телефону НОМЕР_4 , шляхом пересилання текстових повідомлень, відеозаписів та фотографій не санкціоновано поширив наступні відомості: 
		11 квітня 2025 року об 11 год. 06 хв., о 13 год. 08 хв, 14 год. 49 хв про розміщення біля житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (GPS координати НОМЕР_5 , НОМЕР_6 ) військового броньованого автомобіля Сил Оборони України;
		23 квітня 2025 року о 15 год. 26 хв., 15 год. 30 хв., 15 год. 32 хв., 15 год. 33 хв., 15 год. 39 хв. про розміщення біля житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (GPS координати НОМЕР_7 , НОМЕР_8) військової вантажівки Сил Оборони України.
		Вказана інформація про місця розташування особового складу Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством  оборони України, Головним Управлінням  розвідки Міністерства оборони України на офіційних сторінках, інших медіа-ресурсах або ЗМІ підтверджується показаннями обвинуваченого ОСОБА_4  в судовому засіданні та учасниками судового провадження не оспорюються.  
		Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
		Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.
		У відповідності до вимог статті 50 КК України « Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні кримінального правопорушення і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.»
		Цілі покарання запобігання і попередження вважаються характеристиками кримінально-правових санкцій (рішення ЄСПЛ «Езех і Коннорс проти Сполученого Королівства».
		Вимога додержуватись справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст.10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		При визначенні міри покарання обвинуваченому у відповідності до ст. 65 КК України, суд приймає до уваги конкретні обставини вчиненого обвинуваченим, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення: сукупність усіх характеризуючих його обставин, віднесення кримінального правопорушення законодавством до особливо тяжких злочинів, характер, ступінь його суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого.
		Згідно роз`яснень п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, «Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів».
		п.п.2,3 «при призначенні покарання, суди повинні всебічно враховувати фактичні обставини кримінального провадження у їх сукупності та визначати тяжкість конкретних злочинів враховуючи їх індивідуальний ступінь. Визначаючи ступінь тяжкості злочину судам необхідно виходити з особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення (форма вини, мотив, мета, спосіб, кількість епізодів злочинної діяльності, характер та ступінь наслідків. Отже, ступінь тяжкості злочину визначається характером того діяння, яке було вчинено у конкретному випадку. На неї впливають різні об`єктивні та суб`єктивні обставини, зокрема цінність тих суспільних відносин на які посягає винний, тяжкість наслідків (характер посягання), спосіб посягання форма й ступінь вини наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.» 
		Суд, призначаючи ОСОБА_4 покарання, також враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
		Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_4 відповідно до п.1 частини 1 ст. 66 КК України, суд визнає ту обставину, що ОСОБА_4 визнав себе винним та щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення.
		Щирим каяття вважається тоді, коли воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалась ( Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 жовтня 2007 року). 
		Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (Постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18).
		Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен бути підтверджений матеріалами кримінального провадження.
		Активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним. ( Постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 07 жовтня 2020 року, справа № 347/1360/17)
		В судовому засіданні ОСОБА_4 повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114-2 частина 3 КК України, докладно розповів про відомі йому події вчинення кримінального правопорушення. Критично поставився до вчиненого та пояснив, що дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність. 
		Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , відповідно до частини 1 статті 67 КК України - судом не встановлено.
		Суд виходить із положень статті 65 КК України, а саме з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, приймає до уваги ті обставини, що ОСОБА_4 є осудним, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, вперше вчинив кримінальне правопорушення, яке у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжкого злочину, посередньо характеризується за місцем мешкання, особу винного, суд враховує також ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також враховує характер вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, спосіб його вчинення, суспільну небезпеку та те, що злочин вчинено в умовах воєнного стану. Суд враховує, що в Україні продовжує діяти правовий режим воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації.
		Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання , призначене судом, має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.
		При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.
		Наведені обставини у своїй сукупності, свідчать про те, що виправити обвинуваченого ОСОБА_4 та запобігти його злочинній діяльності не можливо без його ізоляції від суспільства, в зв`язку з чим суд приходить до висновку, що обвинувачений має бути засудженим за частиною 3 статті 114-2 КК України до покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції інкримініруємої статті Особливої частини Кримінального кодексу України.
		Європейський суд у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року ( заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
		Конкретні обставини справи свідчать, що досягнення мети покарання, яка полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до кримінально-виконавчої установи закритого типу, неможливе без його реального відбування. Отже суд дійшов висновку про неможливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, оскільки саме таке покарання відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання та не є надто суворим чи м`яким.
		Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, вибір заходу примусу та порядок його узгоджується із позицією сторони обвинувачення, висловленої у судових дебатах.
		При цьому, суд вважає за неможливе застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 вимог ст. 69 КК України, виходячи з наступного.
		Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
		Суд зауважує, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
		При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
		Аналогічну позицію виклав Верховний Суд у Постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 629/2739/18, провадження № 51-3479 км 20.
		Згідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
		Підстав для застосування норм ст. 69-1 даного Кодексу до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов за яких дана правова норма має змогу бути застосована, оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
		Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежить від обґрунтованості його призначення і реалізації.
		Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		У справах «Ювченко та інші проти України» ( рішення від 09 квітня 2020 року) та в справі «Скачкова та Рижа проти України» ( рішення від 16 липня 2020 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу « законності» і воно не було свавільним».
		У справі « Белане Надь проти Угорщини» ( рішення від 13 грудня 2016 року) та у справі «Садоха проти України» ( рішення від 11 липня 2019 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити « особистий надмірний тягар для особи».
		08 травня 2025 року ОСОБА_4 було затримано на підставі статті 208 КПК України і на підставі Ухвали слідчого судді Соборного районного суду міста Дніпра від 09 травня 2025 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дія якого продовжувалася. Судом встановлено, що ризики передбачені статтею 177 КПК України на даний час не відпали, враховуючи, що особа засуджується до реального покарання у виді позбавленні волі, з метою запобігти ризикам ухилитись від суду та відбування покарання, суд приходить до висновку, що до вступу вироку в законну силу запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 слід залишити без змін, оскільки існує ризик перешкоджання кримінальному провадженню шляхом ухилення від виконання судового рішення.
		Відповідно до вимог ч.3 ст. 118 КПК України витрати на залучення експертів є процесуальними витратами.
		Відповідно до ч.2 ст. 122 КПК України «Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.
		У відповідності з вимогами ч.2 ст. 124, п.2 ч.4 ст. 374 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, рішення про відшкодування процесуальних витрат у разі визнання особи винуватою зазначається у резолютивній частині вироку.
		Згідно Довідки Дніпропетровського Науково -дослідного Експертно -криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України витрати на проведення судової комп`ютерно- технічної експертизи за Висновком № СЕ-19/104-25/18950 -КТ від 16 червня 2025 року, проведеної в кримінальному провадженні № 22025050000000482, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 березня 2025 року складають 6685 грн 50 коп.
		У відповідності до вимог частини 4 статті 174 КПК України «Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові».
		У відповідності до положення ч.4 ст.174 КПК України та для можливості вирішення питання по речовим доказам, скасувати арешт майна, накладений ухвалами слідчого судді. 
		Скасувати арешт майна, накладений Ухвалою слідчого судді Соборного районного суду міста Дніпра від 12 травня 2025 року на мобільний телефон марки TECNO, моделі SPARK Go 1 (TECNO KL4), imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 . 
		Цивільний позов по справі не заявлено.
		Питання про речові докази слід вирішити в порядку ст.100 КПК України.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314, 369-370, 373, 374, 475 КПК України, суд -
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 114-2 частина 3 КК України і призначити йому покарання за цією статтею кримінального закону у виді позбавлення волі на строк десять років з ізоляцією засудженого та поміщенням його до кримінально - виконавчої установи закритого типу. 
		 
		Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_7 обчислювати з дня набрання вироком законної сили.
		 
		На підставі ч.5 ст. 72 КК України, в редакції, чинній на теперішній час, зарахувати обвинуваченому ОСОБА_7 у строк відбуття призначеного покарання строк тримання під вартою під час досудового слідства та судового розгляду кримінального провадження з 08 травня 2025 року до дня набрання вироком законної сили включно із розрахунку, що один день попереднього ув`язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.
		 
		Захід забезпечення кримінального провадження ОСОБА_7 до набрання вироком чинності, залишити без змін - «тримання під вартою в Державній установі « Дніпровська установа виконання покарань (№4)».
		 
		Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Москва Російської Федерації, громадянина Російської Федерації, РНОКПП: невідомий, офіційно не працевлаштованого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 на користь держави за проведення судової комп`ютерно - технічної експертизи по кримінальному провадженню № 22025050000000482, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 березня 2025 року - Висновок експерта № СЕ-19/104-25/18950-КТ від 16 червня 2025 року, у розмірі 6685 грн 50 коп ( шість тисяч шістсот вісімдесят п`ять грн. 50 коп).
		 
		Скасувати арешт майна, накладений Ухвалою слідчого судді Соборного районного суду міста Дніпра від 12 травня 2025 року на мобільний телефон марки TECNO, моделі SPARK Go 1 (TECNO KL4), imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 . 
		 
		Речові докази по справі: мобільний телефон марки TECNO, моделі SPARK Go 1 (TECNO KL4), imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , який залучено до матеріалів кримінального провадження № 22025050000000482, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 березня 2025 року у якості речових доказів на підставі Постанови слідчого від 08 травня 2025 року, що зберігається в камері речових доказів Слідчого Відділу 2 Управління ( з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) Головного Управління Служби Безпеки України в Донецькій та Луганській областях за Квитанцією № 309 -у відповідності до ч. 9 ст. 100 КПК України - конфіскувати на користь держави.
		 
		Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Дніпровського апеляційного суду через Слов`янський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим ОСОБА_4 в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.
		 
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
		 
		Вирок, який набрав законної сили, обов`язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб і підлягає виконанню на всій території України.
		 
		Вирок постановлено, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
		 
		Головуючий суддя                                          ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...