Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 163/666/25 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; Незаконне переправлення осіб через державний кордон України.
Надіслано судом: 03.07.2025. Зареєстровано: 03.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.07.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/163/153/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42024032110000090

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 163/666/25 
		Провадження № 1-кп/163/153/25 
		 
		 
		 
		ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		ВИРОК
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		02 липня 2025 року            Любомльськийрайонний судВолинської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 
		з участю секретаря ОСОБА_2 ,
		прокурора ОСОБА_3 ,
		обвинувачених ОСОБА_4 ,
		обвинуваченого ОСОБА_5 в режимі відеоконференції,
		захисника ОСОБА_6 ,
		захисника ОСОБА_7 в режимі відеоконференції,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Любомль Волинської області кримінальне провадження №42024032110000090 від 27.12.2024 про обвинувачення
		 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Римачі Любомльського району Волинської області, проживаючого по АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, одруженого середньої-спеціальної освіти, непрацюючого, раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України,
		 
		 
		 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця села Комарів Ковельського району Волинської області, проживаючого по АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, одруженого середньої-спеціальної освіти, непрацюючого, раніше не судимого,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.332 КК України,
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		ОСОБА_4 достеменно знаючи про існування заборони виїзду за межі України військовозобовязаних громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, перебуваючи на посаді машиніста тепловоза у ВСП «Локомотивне депо Ковель» Львівської філії АТ «Укрзалізниця», який в силу своїх посадових обовязків здійснює виїзди за кордон, а саме у Республіку Польща в період робочої зміни, у грудні 2024 року, точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, під час зустрічі з ОСОБА_8 , яка відбувалась за попередньою домовленістю у м. Ковель, висловив готовність допомогти останньому незаконно перетнути державний кордон України. У подальшому, 15.01.2025, перебуваючи поблизу с. Машів Ковельського району, керуючись прямим умислом та корисливим мотивом, ОСОБА_4 підтвердив свої наміри і висловив пропозицію ОСОБА_8 щодо можливості незаконного переправлення останнього через державний кордон України шляхом перевезення тепловозом через пункт пропуску з приховуванням від прикордонного контролю у Республіку Польша за грошову винагороду у розмірі 8000 доларів США.
		На виконання вказаних усних домовленостей, достовірно знаючи, що у ОСОБА_8 немає права для перетину державного кордону у період дії на території України воєнного стану, ОСОБА_4 , 21 січня 2025 року близько 22:55 год, у період робочої зміни, перебуваючи в пункті пропуску для міжнародного залізничного сполучення «Ягодин», що знаходиться у с. Римачі по вул. Призалізнична 13, Ковельського району, Волинської області, продовжуючи свій злочинний умисел, переслідуючи мету незаконного збагачення шляхом одержання грошових коштів за незаконне переправлення особи через державний кордон України, діючи умисно, за попередньою змовою з помічником машиніста ВСП «Локомотивне депо Ковель» Львівської філії АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_5 , спільно з останнім заховав ОСОБА_8 у охолоджувальну шахту тепловоза M62-1385 з метою подальшого незаконного переправлення його через державний кордон України шляхом перевезення тепловозом через пункт пропуску «Ягодин» з приховуванням від прикордонного контролю у Республіку Польща, за що отримав від ОСОБА_8 грошові кошти у розмірі 8000 доларів США, про що не було відомо ОСОБА_5 .
		Таким чином, ОСОБА_4 , незаконно переправив особу через державний кордон України, сприяв вчиненню таких дій порадами, вказівками, наданням засобів, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
		 
		ОСОБА_5 достеменно знаючи про існування заборони виїзду за межі України військовозобов?язаних громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, перебуваючи на посаді помічника машиніста тепловоза у ВСП «Локомотивне депо Ковель» Львівської філії АТ «Укрзалізниця», який в силу своїх посадових обов?язків здійснює виїзди за кордон у складі локомотивної бригади, а саме у Республіку Польща в період робочої зміни, на виконання усних домовленостей з машиністом ВСП «Локомотивне депо Ковель» Львівської філії АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_4 щодо можливості незаконного переправлення ОСОБА_8 через державний кордон України шляхом перевезення тепловозом через пункт пропуску з приховуванням від прикордонного контролю у Республіку Польща, достовірно знаючи, що у останнього немає права для перетину державного кордону у період дії на території України воєнного стану, ОСОБА_5 21 січня 2025 року близько 22:55 години, у період робочої зміни, перебуваючи в пункті пропуску для міжнародного залізничного сполучення «Ягодин», що знаходиться у с. Римачі по вул. Призалізнична 13, Ковельського району Волинської області, діючи умисно, за попередньою змовою з машиністом ОСОБА_4 , спільно з останнім заховав ОСОБА_8 у охолоджувальну шахту тепловоза M62-1385 з метою подальшого незаконного переправлення його через державний кордон України шляхом перевезення тепловозом через пункт пропуску «Ягодин» з приховуванням від прикордонного контролю у Республіку Польща.
		Таким чином, ОСОБА_5 , незаконно переправив особу через державний кордон України, сприяв вчиненню таких дій наданням засобів, за попередньою змовою групою осіб, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України.
		 
		Обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , кожен зокрема, в судовому засіданні свою вину за інкримінованим обвинуваченням визнали повністю та надали пояснення, які відповідають обставинам, викладених в обвинувальному акті. 
		Зокрема, обвинувачений ОСОБА_4 показав, що до вчинення злочину його підштовхнув збіг тяжких життєвих обставин: тяжкий матеріальний стан, хвороба матері дружини; у вчиненому щиро розкаявся, просив надати шанс повернутися до життя та не позбавляти волі, щоб повернути довіру суспільства
		Обвинувачений ОСОБА_5 показав, що злочин вчинив необдумано, та не думав, що це може потягнути за собою такі наслідки. На пропозицію ОСОБА_4 погодився, однак не запитав у нього для чого цей вчинок, за що зараз відчуває сором. У вчиненому щиро розкаявся.
		За таких обставин при згоді сторін кримінального провадження суд провів судовий розгляд в порядку ч.3 ст.349 КПК України і дійшов висновку про повну доведеність винуватості ОСОБА_9 у незаконному переправленні особи через державний кордон України, сприянні вчиненню таких дій порадами, вказівками, наданням засобів, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України; ОСОБА_5 у незаконному переправленні особи через державний кордон України, сприянні вчиненню таких дій наданням засобів, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України.
		 
		При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд згідно з вимогами ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
		Вчинений ОСОБА_4 злочин відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином.
		Обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого суд визнає його щире каяття, визнання вини та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
		Обтяжуючі обставини обвинуваченому не інкримінувались та судом не встановлені.
		Щодо позиції сторони захисту про можливість застосування до обвинуваченого положення ст. 69 КК України та призначення йому покарання із застосуванням ст.75 КК України, суд приходить до такого.
		ОСОБА_4 вчинив умисне кримінальне правопорушення в період запровадження на території України воєнного стану з корисливих мотивів за грошову винагороду.
		При призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. 
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину тощо. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
		 
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень ст.ст.66, 67 КК України.
		Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
		Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.
		Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.
		Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
		Згідно із положеннями ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м`якості, так і суворості.
		Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні цієї ж норми процесуального права, означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин справи в їх сукупності визначає тяжкість конкретного злочину, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію злочину, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
		Під особою обвинуваченого у контексті ст.414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання, а також зважаючи на принцип індивідуалізації покарання.
		Водночас, положеннями ч.ч.1, 2 ст.69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, мотивуючи своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті(санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин. У цьому випадку суд не має право призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленого для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Із аналізу вищезазначених норм, суд виснуває, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або не призначення обов`язкового додаткового покарання (ст.69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній, - послатися на ч.1 ст.69 КК України. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
		При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з системного тлумачення ст.ст.66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв`язку з метою кримінального правопорушення, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст.69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, щойого пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
		Тому, з урахуванням вищенаведеного, враховуючи наявність пом`якшуючих обставин - щире каяття та активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, позитивну характеристику обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не судимий, одружений, на його утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей, а також матір дружини, яка є пенсіонеркою та інвалідом ІІ групи довічно, характеризується з позитивної сторони за місцем реєстрації та фактичного проживання, а також виключно позитивно характеризувався за місцем попередньої роботи, на обліку у лікаря нарколога чи психіатра не перебуває, а також усвідомив незаконність вчинюваних ним дій, враховуючи кількість епізодів злочинної діяльності (один), а також його роль організатора і вчинення злочину за грошову винагороду, тобто з корисливих мотивів, та характер і ступінь тяжкості наслідків, відсутність потерпілих та завданої шкоди вчиненим кримінальним правопорушенням, а також відсутність даних про притягнення до адміністративної відповідальності, покарання йому слід призначити із застосуванням положень ст.69 КК України, тобто перейти до іншого, більш м`якого виду покарання, не зазначеного в санкції статті (частини) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, а саме обмеження волі з конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю.
		На переконання суду саме такий вид покарання відповідатиме принципу справедливості та індивідуалізації покарання, особі обвинуваченого, а строк покарання слід визначити з врахуванням характеру кримінального правопорушення та його конкретних обставин вчинення. Призначення такого покарання буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		Що стосується позицію сторони обвинувачення щодо застосування при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 положень ст.69-1 КК України, суд зазначає, що дійсно для застосування цих положень наявні законні підстави, однак в силу принципу застосування найбільш сприятливого закону слід застосовувати положення ст.69 КК України.
		Крім цього, незважаючи на характеризуючі дані обвинуваченого, суд вважає неможливим виправлення обвинуваченого без відбування покарання реально, оскільки таке моделює негативну поведінку серед осіб, що підлягають мобілізації, військовослужбовців та нівелює принцип невідворотності справедливого покарання за скоєння правопорушень пов`язаних з ухилення від справедливого покарання за незаконне переправлення осіб через державний кордон України, а тому не вбачає підстав для звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України. Звільнення від відбування покарання з випробуванням особи, яка з використанням умов воєнного стану за грошову винагороду та за попередньою змовою з іншими особами здійснювала незаконне переправлення через державний кордон України осіб, які намагалися ухилитися від мобілізації на переконання суду є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
		 
		При призначенні обвинуваченому ОСОБА_5 покарання суд згідно з вимогами ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
		Вчинений ОСОБА_5 злочин відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином.
		Обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого суд визнає його щире каяття, визнання вини та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
		Обтяжуючі обставини обвинуваченому не інкримінувались та судом не встановлені.
		Щодо позиції сторони захисту про можливість застосування до обвинуваченого положення ст. 69 КК України та призначення йому покарання із застосуванням ст.75 КК України, суд приходить до такого.
		ОСОБА_5 вчинив умисне кримінальне правопорушення проти в період запровадження на території України воєнного стану.
		При призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. 
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину тощо. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень ст.ст.66, 67 КК України.
		Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
		Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.
		Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.
		Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
		Згідно із положеннями ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м`якості, так і суворості.
		Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні цієї ж норми процесуального права, означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин справи в їх сукупності визначає тяжкість конкретного злочину, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію злочину, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
		Під особою обвинуваченого у контексті ст.414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання, а також зважаючи на принцип індивідуалізації покарання.
		Водночас, положеннями ч.ч.1, 2 ст.69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, мотивуючи своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті(санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин. У цьому випадку суд не має право призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленого для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Із аналізу вищезазначених норм, суд виснуває, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або не призначення обов`язкового додаткового покарання (ст.69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній, - послатися на ч.1 ст.69 КК України. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
		При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з системного тлумачення ст.ст.66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв`язку з метою кримінального правопорушення, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст.69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
		Тому, з урахуванням вищенаведеного, враховуючи наявність пом`якшуючих обставин - щире каяття та активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, позитивну характеристику обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не судимий, одружений, на його утриманні перебуває двоє неповнолітня дітей, характеризується з позитивної сторони за місцем фактичного проживання, а також виключно позитивно характеризувався за місцем попередної роботи, на обліку у лікаря нарколога чи психіатра не перебуває, а також усвідомив незаконність вчинюваних ним дій, враховуючи кількість епізодів злочинної діяльності - один, а також його роль під час вчинення злочину, який він вчинив без мети отримання прибутку, та характер і ступінь тяжкості наслідків, відсутність потерпілих та завданої шкоди вчиненим кримінальним правопорушенням, а також відсутність даних про притягнення до адміністративної відповідальності, покарання йому слід призначити із застосуванням положень ст.69 КК України, тобто нижче нижчої межі, передбаченої санкцією ч.2 ст.332 КК України у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю
		На переконання суду саме такий вид покарання відповідатиме принципу справедливості та індивідуалізації покарання, особі обвинуваченого, а строк покарання слід визначити з врахуванням характеру кримінального правопорушення та його конкретних обставин вчинення. Призначення такого покарання буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		Крім цього, суд, враховуючи роль обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, який фактично не був організатором вчинення злочину, один епізод злочинної діяльності, відсутність корисливого мотиву, а також те, що останній є учасником бойових дій, нагороджений медаллю "Захисникам Вітчизни" та відзнакою Президента України "За участь в антитерористичній операції", що свідчить про його активну громадянську позицію щодо захисту країни та його суспільнокорисність, суд приходить до висновку, що виправлення й перевиховання обвинуваченого ОСОБА_5 можливе без ізоляції від суспільства. Тому, для попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень від відбування покарання його слід звільнити з випробуванням та покладенням встановлених обов`язків, оскільки реальне обмеження волі та перебування його у кримінально-виконавчій установі може негативно вплинути на останнього та викликати розчарування в житті та знецінити його ставлення до його обов`язків як громадянина України під час захисту країни, враховуючи його попередній бойовий досвід.
		 
		Долю речових доказів належить вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.
		Судові витрати по справі відсутні.
		Застосований до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний західи у виді домашнього арешту слід залишити до набрання вироком законної сили. 
		Зважаючи на вид та міру покарання призначеного обвинуваченому ОСОБА_5 з випробуванням, запобіжний захід щодо останнього слід припинити.
		Обвинуваченому ОСОБА_4 на підставі ч.ч.5, 7 ст.72 КК України зарахувати у строк покарання строк його затримання з 22.01.2025 по 24.01.2025 день за два, та строк домашнього арешту з 25.01.2025 по 24.03.2025 з розрахунку, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають двом дням обмеження волі.
		 
		Керуючись ст.ст.373, 374, ч.15 ст.615 КПК України, суд
		 
		у х в а л и в :
		 
		ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, та призначити йому покарання на підставі ч.1 ст.69 КК України у виді 4 (чотирьох) років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов`язаною з перевезеннями пасажирів та вантажів через державний кордон України на строк 3 (три) роки з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна.
		Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з дня приведення вироку до виконання.
		До набрання вироком законної сили обвинуваченому ОСОБА_4 залишити запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
		Зарахувати ОСОБА_4 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 22.01.2025 по 24.01.2025 включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає двом дням обмеження волі.
		Зарахувати ОСОБА_4 в строк покарання строк цілодобового домашнього арешту з 25.01.2025 по 24.03.2025 з розрахунку, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають двом дням обмеження волі.
		 
		ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України, та призначити йому покарання на підставі ч.1 ст.69 КК України у виді 3 (трьох) років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов`язаною з перевезеннями пасажирів та вантажів через державний кордон України на строк 3 (три) роки.
		На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає такі обов`язки: періодично з`являтиметься для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомлятиме уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
		Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 у вигляді домашнього арешту - скасувати.
		 
		Долю речових доказів, які зберігаються в Ковельському РУП ГУНП у Волинській області, вирішити наступним чином: 
		- мобільний телефон марки «Samsung» IMЕI357128081502229/01, мобільний телефон марки «Орро» IMEI НОМЕР_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 на ім?я ОСОБА_10 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 на ім?я ОСОБА_11 , прикордонну перепустку серії НОМЕР_4 на ім?я ОСОБА_11 , прикордонну перепустку серії НОМЕР_5 на ім?я ОСОБА_10 , маршрутний лист від 21.01.2025, стрічка на якій фіксується час, рух, швидкість, мобільний телефон марки «Sigma» чорного кольору, IMEI НОМЕР_6 , ключі від транспортного засобу марки «Opel» у зв?язці з іншими 3-ма ключами, посвідчення № НОМЕР_7 на ім?я ОСОБА_4 , посвідчення № НОМЕР_8 на ім?я ОСОБА_5 , флеш носій на 256 Гб із без ідентифікуючих ознак, металевий; флеш носій на 256 Гб із написом «2IК»; 2 флеш носії невідомого об?єму пам?яті із шкіряними брелками; флеш носій на 8 ГБ з написом «Goodramspesh»; металевий флеш носій «D33829»; 2 флеш носії з невідомим об?ємом пам?яті та без маркування, - повернути власникам/законних володільцям;
		- імітаційні кошти номіналом 100 доларів США в кількості 80 штук знищити;
		- грошові кошти на загальну суму 1 121 гривня конфіскувати у власність держави в порядку виконанння призначеного ОСОБА_4 покарання про конфіскацію майна.
		 
		Арешт накладений ухвалами слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28.01.2025 на речові докази скасувати. 
		Залишити арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03.03.2025 на транспортні засоби належні ОСОБА_4 .
		 
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		 
		У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Волинського апеляційного суду протягом 30 днів із дня його проголошення через Любомльський районний суд.
		 
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим та прокурору.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий : суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...