Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/10590/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.07.2025.
Дата набрання законної сили: 30.06.2025
Номер судового провадження: 61-16611ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 червня 2025 року                     
		м. Київ
		 
		справа № 490/10590/19
		провадження № 61-16611св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач ? ОСОБА_1 ,
		відповідач ? ОСОБА_2 ,
		третя особа - Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 травня 2023 року у складі судді Черенкової Н. П. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Самчишиної Н. В., Ямкової О. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ? Заводський районний у місті Миколаєві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини та стягнення аліментів.
		Позов мотивований тим, що вона проживала разом із ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з грудня 2015 року по вересень 2019 року у квартирі АДРЕСА_1 . Під час спільного проживання на початку 2019 року вона завагітніла. Дізнавшись про це, ОСОБА_2 визнав себе батьком та пообіцяв звернутись з заявою про визначення походження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Разом з тим, через деякий час відповідач пішов із сім`ї.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила дочку ? ОСОБА_3 . У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 відмовився подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про те, що він є батьком дитини, запис про народження дитини був зроблений відповідно до частини першої статті 135 СК України.
		На цей час відповідач не визнає своє батьківство та не надає матеріальної допомоги в утриманні дитини.
		ОСОБА_1 просила суд:
		визнати, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
		зобов`язати Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни до актового запису № 1112 про народження ОСОБА_3 в графі «відомості про батька» та змінити прізвище дитини з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 »; 
		стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на дитину у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 травня 2023 року позов задоволено.
		Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Внесено зміни до актового запису № 1112 від 28 листопада 2019 року, складеного про народження ОСОБА_3 Заводським районним у місті Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в графі «відомості про батька» та вказати батьком дитини ОСОБА_2 , змінити прізвище дитини з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 ».
		Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 грудня 2019 року, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Отже, передумовою звернення до суду в таких справах є наявність кровного споріднення між особою, яка вважає себе батьком, і дитиною.
		Висновком експерта Семенчука С.В. № СЕ-19\115-21\6042-БД від 29 червня 2021 року, проведеного Миколаївським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, встановлено, що біологічне батьківство ОСОБА_2 щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складає величину не менш ніж 99,99999 %. Отже, біологічне батьківство відносно дитини практично доведено.
		Суд з урахуванням інтересів дитини, враховуючи встановлені судом обставини, зробив висновок про наявність підстав для встановлення батьківства, а відтак вважав, що наявні підстави й для задоволення вимоги про внесення відповідних змін до актового запису про народження дитини.
		З огляду на те, що під час розгляду справи судом не встановлено обставин, визначених статтею 113 ЦПК для призначення повторної експертизи, суд своєю ухвалою відмовив задоволенні клопотання адвоката відповідача у її призначенні. З висновку експерта вбачається, що експерт попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на експерта обов`язків за статтями 384, 385 КК України. При цьому, попередження експерта про кримінальну відповідальність при відібранні біологічного матеріалу на дослідження та складенні акта про відібрання не передбачено жодним нормативним актом. З матеріалів справи вбачається, що 10 червня 2021 року у відділі біологічних досліджень та обліку Миколаївського НДЕКЦ МВС були відібрані зразки букального епітелію у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та малолітньої ОСОБА_3 , про що був складений акт відбирання зразків, який знаходиться в матеріалах справи. Разом із тим, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів порушення порядку проведення експертизи, а отже не доведено, що висновок експерта є недопустимим доказом. Під час розгляду справи доказів, які б спростували вказані обставини, відповідачем не надано.
		Щодо розміру аліментів, суд виходив із того, що доказів щодо майнового стану та доходів відповідача позивач не надав, тоді як суд в силу вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України позбавлений можливості самостійно збирати докази. Згідно з обраним позивачем видом аліментів аліменти призначаються у частці від доходу, що відповідає вимогам СК України. Розмір аліментів на дитину не повинен суперечити розміру, визначеному законодавством (статті 183 СК України), а тому розмір аліментів повинен складати частину заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
		Суд враховує положення закону щодо гарантованого і рекомендованого мінімального розміру аліментів і виходить з того, що вказаний рекомендований розмір аліментів є мінімальним, і не є поняттям, обмежуючим розмір аліментів, при умові, що батько дитини має матеріальну можливість сплачувати аліменти у більшому розмірі. Підстав для звільнення відповідача від обов`язку утримувати дитину, передбачених статтею 188 СК України, не встановлено.
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року апеляційну скаргу   ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 травня 2023 року змінено в частині стягнення аліментів на ОСОБА_6 .
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/8 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 грудня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок судової молекулярно-генетичної експертизи є одним із доказів, який суд повинен оцінювати разом з іншими доказами. ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.
		З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , й, відповідно, внесення змін до актового запису про народження останньої.
		Обставини, на які посилався ОСОБА_2 в обґрунтування своєї незгоди з висновком експерта, не підтверджені належними доказами. Зокрема, посилання відповідача на те, що у сторін у справі та дитини експерт не відбирав зразки, спростовуються складеним 10 червня 2021 року актом про відібрання зразків букального епітелію для проведення молекулярно-генетичної експертизи (дослідження). У цьому акті зазначено, що відповідні зразки відібрано, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписали цей акт та заяв і зауважень щодо процедури відбору зразків та їх пакування не мали. Додані до висновку експерта зображення пакетів із зразками букального епітелію ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 свідчать про те, що на них містяться підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відсутність скарг або заяв ОСОБА_2 щодо порушення процедури проведення експертизи свідчить про те, що він погоджувався з діями експерта та засвідчив їх вчинення своїми підписами на акті та пакетах зі зразками. Твердження відповідача про наявність сумнівів у неупередженості експерта необґрунтовані та непідтверджені доказами.
		Визначаючи розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_2 є батьком чотирьох дітей, включаючи Маргариту та, відповідно, має аліментні зобов`язання щодо інших дітей. Отже, з урахуванням наявних у ОСОБА_2 аліментних зобов`язань, колегія суддів вважає, що розмір аліментів на утримання ОСОБА_3 має становити 1/8 частку доходів відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
		Аргументи учасників справи
		17 листопада 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що позивач вводить в оману суд, вказуючи про те, що вони разом проживали, оскільки вони ніколи не проживали разом та не вели спільного господарства. Вони періодично зустрічалися, проте проживали окремо, а у 2018 році взагалі припинили спілкування. Дитину він ніколи не визнавав своєю дочкою. У 2019 році ОСОБА_1 почала йому дзвонити і погрожувати, а також вказувала про вагітність та те, що він нібито є батьком дитини. Позивач знала, що він працює та має постійний дохід та хотіла щоб він утримував її дитину. У цей час ОСОБА_1 зустрічалася з іншими чоловіками. 
		Позивач не надала будь-яких належних доказів, крім висновку експерта, що він є батьком її дитини. Крім того, судом так і не буди викликані та допитані свідки, про яких вказувала ОСОБА_1 у позовній заяві, а на світлинах, доданих до позову, та які зроблені у 2016 році, зображена  її племінниця. Він не може бути батьком дитини, оскільки у ймовірний період зачаття зовсім не спілкувався з позивачем та не бачив її, а жодних інших доказів крім висновку експерта, позивачем на підтвердження своїх вимог суду не надано.
		З результатами висновку судової молекулярно-генетичної експертизи він не згідний, оскільки експертизу проведено з багаточисельними порушеннями, є сумнів у зв`язку з недотриманням під час проведення експертизи умов відбору зразків та їх зберігання, послідовності проведення експертизи. Експерт навіть не відбирав зразки букального епітелію ні у нього, ні у позивача та її дитини. 
		Суди безпідставно відмовили йому у задоволенні клопотання про призначення повторної судової молекулярно-генетичної експертизи. Наведене протирічить забезпеченню принципу всебічного і повного з`ясування обставин справи.
		Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. 
		В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди обох інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права - пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18, від 24 лютого 2021 року у справі № 140/2055/18).
		Фактичні обставини справи
		Судивстановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , про що 28 листопада 2019 року Заводським районним у місті Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Миколаївській області складено актовий запис № 1112, у якому матір`ю дитини зазначено ОСОБА_1 , а батьком на підставі статті 135 СК України ? ОСОБА_9 .
		Згідно з висновком судового експерта сектору молекулярно-генетичних досліджень відділу біологічних досліджень та обліку Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Семенчука С. В. №СЕ-19/115-21/6042-БД від 29 червня 2021 року ОСОБА_2 може бути біологічним батьком ОСОБА_3 з ймовірністю 99,999999999906%.
		У висновку експертом зазначено, що 10 червня 2021 року для відбору порівняльних зразків до Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України з`явилися ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у яких було відібрано зразки букального епітелію на нейлонові щіточки стерильних зонд-тампонів, які поміщені у пакети Експертної служби МВС № № 3591992, 3591990 та 3591991, на яких зроблені відповідні написи. Упаковки завірені підписами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та експерта Семенчука С. В. Після відбору зразків складено акт відбирання зразків букального епітелію для проведення молекулярно-генетичної експертизи, який підписаний всіма присутніми без зауважень.
		У результаті дослідження встановлено, що ДНК-профіль ОСОБА_3 містить тільки ті генетичні ознаки (алелі), які встановлені у ДНК-профілях ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що за відповідною формулою вказує на те, що ОСОБА_2 може бути біологічним батьком ОСОБА_10 з ймовірністю даної події 99,999999999906%.
		Згідно зі свідоцтвом про народження, рішеннями Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2015 року та 03 листопада 2020 року, судовим наказом від 21 липня 2021 року ОСОБА_2 є також батьком: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		На дочок стягнуто аліменти у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку і не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 липня 2021 року і до досягнення дітьми повноліття.
		Судового рішення про стягнення аліментів з відповідача на утримання сина ОСОБА_11 суду надано не було, але з інформації з Автоматизованої системи виконавчих проваджень вбачається, що у 2015 році відкрито виконавче провадження, де стягувачем є мати ОСОБА_11 , а боржником ? ОСОБА_2 .
		Позиція Верховного Суду
		Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
		Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду.
		У частині першій статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
		При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина перша статті 135 СК України).
		Відповідно до частин першої та другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
		Тлумаченні статті 128 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18), на яку посилається скаржник в касаційній скарзі, зазначено, що «при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Судово-генетична та судово-імунологічна експертизи у цій справі не проведені, проте, встановлено з підтвердженням належними і допустимими доказами походження ОСОБА_3 від позивача: сумісне проживання відповідача разом із позивачем без реєстрації шлюбу до і на момент народження дитини у квартирі батьків позивача, визнання позивачем дитини своєю». 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18, (провадження № 61-18333св19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства».
		Європейський суд з прав людини зауважив, що в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).
		У розглянутому національному провадженні, яке розпочалося у 2012 році, суди керувалися Постановою Пленуму Верховного Суду 2006 року, яка вимагала застосування до справи заявника Кодексу про шлюб і сім`ю 1969 року, що робить доказ спільного проживання необхідним для визнання батьківства. На думку Суду, наслідки такого підходу можна порівняти з наслідками негнучких строків або інших процесуальних обмежень, які унеможливлюють встановлення або оспорювання батьківства, зокрема з використанням нових методів тестування. Суд неодноразово вказував, що такі обмеження суперечать важливості інтересу приватного життя. Хоча до функцій Суду не входить тлумачення національного законодавства або висловлення думки щодо доцільності правового регулювання, обраного законодавчим органом держави-відповідача у певній сфері, за цих обставин Суд доходить висновку, що зазначений підхід національних судів у поєднанні з їхньою нездатністю розглянути надані їм докази ДНК з достатньою ретельністю становив порушення їхніх позитивних зобов`язань за статтею 8 щодо забезпечення права заявника на повагу до його приватного життя. Відповідно, мало місце порушення статті 8 Конвенції (MOLDOVAN v. UKRAINE, № 62020/14 § 52-54, ЄСПЛ, від 14 березня 2024 року). 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
		Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
		Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам) (стаття 113 ЦПК України).
		Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 201/15019/14-ц).
		Процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/14).
		У справі, що переглядається:
		            судивстановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , про що 28 листопада 2019 року Заводським районним у місті Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Миколаївській області складено актовий запис № 1112, у якому матір`ю дитини зазначено ОСОБА_1 , а батьком на підставі статті 135 СК України ? ОСОБА_9 ;
		ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 вересня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи задоволено та доручено її виконання Миколаївському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру Міністерства внутрішніх справ України. Ухвалою суду від 16 листопада 2020 року клопотання експерта про уточнення питань задоволено, провадження у справі зупинено до отримання висновку експерта. 26 листопада 2020 року на адресу Центрального районного суду м. Миколаєва від експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України надійшло повідомлення про неможливість проведення експертизи від 24 листопада 2020 року № 1102, відповідно до якого станом на 24 листопада 2020 року зразки біологічного матеріалу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не надходили, для проведення відбору порівняльних зразків 02 листопада 2020 року до Миколаївського НДЕКЦ МВС з`явились лише ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . ОСОБА_2 не з`явився; 
		            ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 березня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про повторне призначення судової молекулярно-генетичної експертизи задоволено, проведення доручено експертам Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України; 
		згідно з висновком експерта від 29 червня 2021 року, складеним за наслідками проведення судової молекулярно-генетичної експертизи на підставі зразків букального епітелію ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 було проведено дослідження, згідно з висновком якого ОСОБА_2 може бути біологічним батьком неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ймовірність даної події складає 99,99 %. Належних доказів на спростовування вказаного висновку відповідач не надав.
		За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 та, як наслідок, внесення відповідних змін до актового запису про народження дитини.
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необґрунтованість відмови у задоволенні клопотань ОСОБА_2 про призначення повторної судової молекулярно-генетичної експертизи.
		Аналіз матеріалів справи свідчить:
		            17 лютого 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_14 подав до суду першої інстанції клопотання про призначення повторної судово-генетичної експертизи. Клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_2 не погоджується з висновком експерта від 29 червня 2021 року, який є неповним та таким, що викликає сумніви в його правильності (т. 1, а. с.140-143);
		            згідно з журналом судового засідання від 27 жовтня 2022 року представник відповідача просив розглянути клопотання щодо призначення експертизи та вказував, що зразки крові не відбирались, а ОСОБА_2 вказував, що експерт зразки матеріалу для експертизи не відбирав. У зв`язку з вирішенням питання про необхідність виклику експерта для надання пояснень наступне судове засідання призначено на іншу дату;
		            відповідно до протоколу судового засідання від 22 травня 2023 року в засідання з`явився експерт Семенчук С. В. , який проводив експертизу, за наслідками якої складено висновок від 29 червня 2021 року. Пояснив, крім іншого, що відбір зразків здійснено відповідно до інструкції щодо відбирання зразків, з якою ознайомлюють сторін. Біологічний матеріал відбирався в установленому порядку від ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 шляхом відбору зразків букального епітелію. Існують й інші методи для визначення спорідненості, зокрема можна відібрати і кров, і волосся, проте в їх експертній установі дослідження за такими зразками не здійснюється. Оскільки всі види біологічного матеріалу носять єдиний ДНК, то вид відбору біологічних зразків не впливає на результат дослідження (т. 2, а. с. 21-25);
		ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 травня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення повторної експертизи відмовлено. Суд зазначив, що відповідна експертиза у справі проведена, нею наданий однозначний висновок щодо батьківства ОСОБА_2 , експерт Семенчук С. В. надав аргументовану відповідь у судовому засіданні про те, що вид біологічного матеріалу від осіб містить однаковий ДНК, та його різновид не впливає на результати, а клопотання відповідача про проведення іншої судової експертизи фактично є нічим іншим як клопотанням про проведення повторної експертизи, що в цьому випадку не підлягає задоволенню, так як правові підстави для цього не зазначені;
		в апеляційній скарзі ОСОБА_2 повторно заявив клопотання про призначення повторної судово-генетичної експертизи, посилаючись на те, що він не згодний з висновком експерта від 29 червня 2021 року, оскільки експертизу проведено з чисельними порушеннями, зразки не відбирались. Крім того, він бачив, що адвокат позивача особисто знає експерта та перебуває з ним у дружніх стосунках;
		протокольною ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у задоволенні клопотання про призначення повторної судової медичної експертизи відмовлено;
		суди врахували, що експерт попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на експерта обов`язків за статтями 384, 385 КК України; 10 червня 2021 року у відділі біологічних досліджень та обліку Миколаївського НДЕКЦ МВС були відібрані зразки букального епітелію у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та малолітньої ОСОБА_3 , про що був складений акт відбирання зразків, який знаходиться в матеріалах справи; у цьому акті зазначено, що відповідні зразки відібрано, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписали цей акт та заяв і зауважень щодо процедури відбору зразків та їх пакування не мали; додані до висновку експерта зображення пакетів із зразками букального епітелію ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 свідчать про те, що на них містяться підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; відсутність скарг або заяв ОСОБА_2 щодо порушення процедури проведення експертизи свідчить про те, що він погоджувався з діями експерта та засвідчив їх вчинення своїми підписами на акті та пакетах зі зразками. Твердження відповідача про наявність сумнівів у неупередженості експерта необґрунтовані та непідтверджені доказами; під час розгляду справи відповідачем не надано доказів порушення порядку проведення експертизи.
		Отже, суди правильно виходили з того, що повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Оскільки суди встановили, що клопотання відповідача не містили належного обґрунтування обставин, з якими процесуальний закон пов`язує можливість призначення повторної експертизи, суди обґрунтовано відмовили у їх задоволенні. Будь-яких доказів на підтвердження того, що мало місце порушення під час здійснення відбору біологічного матеріалу, відповідач не надав.
		Не заслуговують на увагу посилання в касаційній скарзі на те, що у рішенні суду першої інстанції не відображено пояснень експерта, оскільки вказані відомості зазначено у журналі судового засідання від 27 жовтня 2021 року та суд їх врахував вирішуючи питання про необхідність призначення повторної експертизи за клопотанням відповідача.
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
		Разом з тим, касаційна скарга не містить жодних доводів та відповідним їм підстав касаційної оскарження судових рішень в частині вирішення вимоги про стягнення з ОСОБА_2 аліментів, тому з урахуванням принципу диспозитивності та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів судові рішення в зазначеній частині не аналізує.
		Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 травня 2023 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                 Є. В. Краснощоков 
		 
		Д. А. Гудима
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...