Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 306/44/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.07.2025.
Дата набрання законної сили: 02.06.2025
Номер судового провадження: 61-1800ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА   
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 червня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 306/44/22
		провадження № 61-1800сво24 
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючий - Грушицький А. І. (суддя-доповідач),
		судді: Гулько Б. І., Крат В. І., Луспеник Д. Д., Синельников Є. В., Фаловська І. М., Червинська М. Є., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - акціонерне товариство «Комерційний інвестиційний банк»,
		 
		розглянув у порядку у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка підписана представником Штефанюком Іваном Матвійовичем , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Кожух О. А., Собослоя Г. Г.
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У січні 2022 ОСОБА_1 звернувся з позовом до акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк» (далі - АТ «Комінвестбанк», банк) про стягнення коштів за договором банківського вкладу та неустойки.
		 
		Позов мотивований тим, що 01 червня 2020 року позивач уклав з АТ «Комінвестбанк» в особі начальника Свалявського відділення ОСОБА_3 договір банківського вкладу з визначеним строком № 04-3/6с-155, відповідно до умов якого банк прийняв у позивача 290 000,00 Євро строком на один рік (з 01 червня 2020 року до 01 червня 2021 року) із нарахуванням на вклад 6 % річних.
		 
		22 листопада 2021 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення вкладу з процентами. Проте банк у вчиненні таких дій відмовив, адже доказів внесення (зарахування) коштів на депозитний вклад немає, відповідні рахунки в банку не відкривалися, договір банківського вкладу від 01 червня 2020 року № 04-3/6с-155 у банку на обслуговуванні відсутній.
		 
		Позивач наголошував, що передавав кошти особисто начальнику Свалявського відділення ОСОБА_3 в його службовому кабінеті, в робочий час, 
		там же підписав договір, що був засвідчений печаткою банку. На підтвердження отримання банком коштів ОСОБА_3 видав позивачу розписку. З цього моменту власником грошей став банк, який зобов`язаний був виконати умови договору банківського вкладу.
		 
		На переконання позивача, він правомірно сподівався на належне врегулювання правовідносин банківського вкладу саме відповідачем, що було його обов`язком, але відповідач свої зобов`язання порушив. Недотримання працівниками банку вимог законодавства, якими регулюються питання банківського вкладу, неналежне виконання ними своїх посадових обов`язків не може свідчити про недодержання сторонами письмової форми договору банківського вкладу. На позивача не можуть покладатися наслідки протиправної поведінки працівників банку вже після отримання від нього коштів.
		 
		ОСОБА_1 просив:
		стягнути із АТ «Комінвестбанк» на його користь кошти за договором банківського вкладу від 01 червня 2020 року № 04-3/6с-155 у сумі 290 000,00 Євро та проценти, передбачені договором, у розмірі 6 % річних, що становить 17 400,00 Євро;
		стягнути із АТ «Комінвестбанк» на його користь неустойку в розмірі 
		3 % від суми банківського вкладу за кожен день неповернення грошових коштів, починаючи з 02 червня 2021 року і до дня ухвалення судом рішення у справі;
		стягнути із АТ «Комінвестбанк» на його користь судові витрати, пов`язані з розглядом справи, які передбачені пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2023 року:
		позов  ОСОБА_1 задоволено частково;
		стягнено з АТ «Комінвестбанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 01 червня 2020 року № 04-3/6с-155 суму вкладу у розмірі 290 000,00 Євро та нараховані відсотки у розмірі 17 400,00 Євро;
		у задоволенні вимоги про стягнення з АТ «Комінвестбанк» неустойки у розмірі 3  % від суми банківського вкладу за кожен день неповернення грошових коштів, починаючи з 02 червня 2021 року і до дня винесення судового рішення у справі відмовлено;
		стягнено з АТ «Комінвестбанк» на користь держави судовий збір в сумі 12 405,00  грн.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: 
		з дослідженого в судовому засіданні договору банківського вкладу № 04-3/6с-155 з визначеним строком судом встановлено, що 01 червня 2020 року між юридичною особою АТ «Комінвестбанк» в особі начальника Свалявського відділення ОСОБА_3 та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір з визначеним строком, сума вкладу 290 000 Євро, грошова одиниця - Євро. Згідно п. 1.9 договору банківського вкладу № 04-3/6с-155 вклад вноситься на строк з 01 червня 2020 року до 01 червня 2021 року; у пункті 1.10 договору процентна ставка на вклад становить 6 процентів річних. З дослідженої розписки встановлено, що начальник Свалявського відділення АТ «Комінвестбанк» ОСОБА_3 у своєму службовому кабінеті відділення банку одержав від ОСОБА_1 згідно укладеного договору банківського вкладу № 04-3/6с-155 від 01 червня 2020 року 290 000 Євро;
		суд встановив, що позивач звернувся до зареєстрованої, у встановленому порядку, банківської установи в особі керівника, який наділений повноваженнями щодо укладання договорів з метою укладення договору банківського вкладу. У приміщенні відділення банку, в робочому кабінеті керівника вказаного відділення він підписав відповідний договір та передав грошові кошти. Позивачу видано примірник договору з підписом керівника установи, засвідченим відтиском печатки Свалявського відділення банку та розписку про отримання грошей. За таких обставин позивач не мав підстав сумніватися, що він уклав договір банківського вкладу з відповідною фінансовою установою на умовах, визначених договором;
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зазначила: «висновок щодо належного способу захисту вкладника банку у разі викрадення вкладу працівником банку сформулював Верховний Суд України у постанові від 6 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16. Відповідно до цього висновку після того, як вкладник на підставі договору банківського вкладу передав гроші уповноваженій особі банку, власником грошей став банк. А тому в разі їх викрадення шкода завдана банку, а не вкладнику. Вкладник повинен вимагати від банку не відшкодування шкоди, а виконання обов`язку за договором банківського вкладу - повернення суми вкладу та процентів за користування ним. Договір банківського вкладу має наслідком те, що готівкові гроші вкладник передає у власність банку, а безготівкові - у повне розпорядження банку. Ці дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з`являється право вимагати від банку повернення суми вкладу та виплати відсотків, а на стороні банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого зумовлене переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника)»;
		оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору;
		між сторонами виникли правовідносини щодо банківського вкладу (депозиту), у яких банк порушив зобов`язання, тому отримані у власність банком і не повернені вкладнику кошти та нараховані проценти належить стягнути на користь позивача;
		при вирішенні вимоги про стягнення неустойки суд вважав, що невиконання банком обов`язку з повернення вкладу виникло внаслідок оспорювання правочину, а не неналежного виконання грошового зобов`язання, а тому в задоволенні цієї вимоги належить відмовити.
		 
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		 
		Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року:
		апеляційну скаргу АТ «Комінвестбанк» задоволено;
		рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2023  року скасовано;
		у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Комінвестбанк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу та неустойки відмовлено;
		стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Комінвестбанк» 18 607,50 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги;
		стягнено з ОСОБА_1 у дохід держави судовий 12 405,00 грн судового збору.
		 
		Постанову апеляційного суду мотивована тим, що:
		вимоги законодавства, якими обумовлене виникнення правовідносин щодо банківського вкладу (депозиту), не були виконані. АТ «Комінвестбанк» не відкривало ОСОБА_1 банківський рахунок для розміщення банківського вкладу (депозиту); ОСОБА_1 не ініціював переказ грошових коштів, не передавав коштів власне банку для розміщення їх на рахунку в якості банківського вкладу, тобто не вносив кошти встановленим порядком до банківської установи, відповідно, банк не приймав коштів, не здійснював касові операції щодо них, не обліковував, не видавав передбачені банківськими правилами документи на підтвердження прийняття коштів у якості банківського вкладу;
		розписка керівника Свалявського відділення ОСОБА_3 від 01 червня 2020 року про прийняття від ОСОБА_1 290 000,00 Євро для виконання обов`язків за договором банківського вкладу № 04-3/6с-155 з визначеним строком від 01 червня 2020 року не має правового значення для підтвердження факту укладення сторонами договору банківського вкладу, позаяк 
		не є передбаченим нормативними актами документом, що може підтверджувати такий факт. Беручи до уваги викладене, розписка не може бути і доказом додержання вимог щодо оформлення «іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами)». Поза тим, за встановленого недодержання всіх істотних умов, необхідних для виникнення правовідносин щодо банківського вкладу, вказана розписка сама по собі жодним чином не може свідчити про виникнення таких правовідносин і про прийняття банком коштів від позивача;
		Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не довів у належний процесуальний спосіб факту укладення договору банківського вкладу. Доводи позову, по суті, ґрунтуються на недопустимих у доказуванні припущеннях. Між ОСОБА_1 і АТ «Комінвестбанк» правовідносини щодо банківського вкладу (депозиту) на підставі договору банківського вкладу 
		№ 04-3/6с-155 з визначеним строком від 01 червня 2020 року не виникли. Позивач не мав підстав вимагати захисту порушеного права виходячи з положень закону, що регулюють договірні зобов`язання та питання відповідальності за їх порушення. ОСОБА_1 не є кредитором, 
		а АТ «Комінвестбанк» не є боржником у зобов`язанні, що не виникло. АТ «Комінвестбанк» відповідає саме за своїми зобов`язаннями і, як банківська установа, не має зобов`язання повернути ОСОБА_1 290 000,00 Євро в якості банківського вкладу, які він не приймав, відповідно, не має й зобов`язання сплачувати будь-які інші платежі (нарахування, кошти), що пов`язуються позивачем із указаним договором;
		постановою Верховного Суду від 26 червня 2023 року в справі № 306/1119/21 за позовом ОСОБА_4 до АТ «Комінвестбанк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу та штрафної санкції за обставин, аналогічних тим, які встановлені у справі, що розглядається, касаційний суд погодився з тим, що позивач не довів належними доказами укладення договору банківського вкладу та внесення грошової суми на його вкладний (депозитний) рахунок, враховуючи, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею відповідного документа або ощадного сертифіката.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Штефанюк І. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив:
		постанову суду апеляційної інстанції скасувати;
		рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду;
		відмовляючи в позові апеляційний суд помилково посилався на його безпідставність. Законом не заперечується можливість існування розписки про отримання коштів і така розписка від 01 червня 2020 року була надана відповідальним працівником банку ОСОБА_3 , який прийняв кошти. При цьому письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо такий документ містить: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку. Керуючий Свалявським відділенням банку ОСОБА_3 підтвердив у судовому засіданні, що він отримав кошти у повному обсязі та надавав розписку про їх отримання і підписав договір банківського вкладу, необхідні реквізити якого брав із системи банку через службовий комп'ютер, користуючись відповідним паролем банку. Крім того, суд не визнавав недійсним договір банківського вкладу, тож його чинність не може ставитись під сумнів;
		висновок суду щодо неправильності укладення договору стосується не позивача, а самого банку, бо саме працівник банку надав позивачу таку форму договору, що підтверджується показами свідків. Права позивача не можуть бути порушені лише через те, що працівники банку не виконали належним чином своїх службових обов`язків, порушили інструкції Національного банку України та норми законодавства щодо оформлення договорів банківського вкладу. Крім того, факт необлікування банком на відповідних рахунках коштів, залучених на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), не можна вважати недодержанням сторонами письмової форми договору банківського вкладу (депозиту). Ці дії слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов`язків за договором банківського вкладу;
		при відмові у позові суд апеляційної інстанції заперечив подібність справ № 662/892/15-ц та № 306/44/22, помилково застосувавши висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2023 року у справі № 306/1119/21;
		вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 березня 2023 року в справі № 306/1322/21 ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191, частинами першою, третьою статті 358, частинами другою, третьою статті 190 КК України. Отже, вказану особу визнано винуватим у розкраданні коштів АТ «Комінвестбанк» шляхом зловживання службовим становищем та привласненні грошей шляхом шахрайства. Під час розгляду вказаної справи було доведено факт підроблення договорів банківського вкладу, створення ілюзії законності таких договорів засудженим, невнесення ним відомостей до системи банку та невідкриття депозитних рахунків в АТ «Комінвестбанк» для збереження грошових коштів потерпілих. Під час розгляду справи суд також визнав, що потерпілі не знали про обман працівника банку, який приймав гроші та оформляв документи. Більш того, ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнав;
		позивач правомірно сподівався на належне оформлення договору вкладу, адже обов`язок забезпечення належного виконання працівниками банку посадових інструкцій лежить на банківській установі. Власник коштів не може бути відповідальним за порушення, вчинені посадовими особами банку, адже ним виконано умови укладення угоди. Таким чином, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Тому договір банківського вкладу № 04-36с-155 з визначеним строком від 01 червня 2020 року слід вважати таким, що укладений між вкладником та банком;
		незаконне привласнення працівниками банку коштів, які належать вкладнику на праві власності, порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого протоколу до цієї Конвенції.
		апеляційний суд надав неправильну оцінку доказам, які спростовують те, що позивач нібито не передавав кошти банку, незважаючи на існування показань свідків, наявність підтверджуючих документів, оформлених за зразками, які позивачу надав банк (розпискою та договором банківського вкладу);
		під час розгляду справи суд першої інстанції долучив до матеріалів справи аудиторський висновок від 25 листопада 2022 року щодо позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «Комінвестбанк» про повернення банківського вкладу. Заявник у касаційній скарзі стверджує, що вказаний аудиторський висновок 
		не є належним і допустимим доказом. Це, на переконання позивача, висновок внутрішнього аудиту банку, діяльність якого спрямована на отримання достовірної інформації для прийняття управлінських рішень, а викладені у ньому обставини свідчать про те, що в АТ «Комінвестбанк» систематично порушуються Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій та операцій з ощадними сертифікатами банку від 03 грудня 2003 року № 516, постанови Правління Національного банку України, а також те, 
		що у банку не проводиться постійний моніторинг усіх стадій депозитного процесу. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Верховний Суд ухвалою від 14 лютого 2024 рокувідкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали з Свалявського районного суду Закарпатської області.
		 
		У березні 2024 року матеріали справи № 306/44/22 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду     
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 14 лютого 2024 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 662/892/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 23 червня 2020 року у справі №  696/1693/15-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, від 26 червня 2023 року у справі № 306/1119/21 та у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-17цс12; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
		 
		Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з АТ «Комінвестбанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 01 червня 2020 року № 04-3/6с-155 суми вкладу у розмірі 290 000,00 Євро та нарахованих відсотків у розмірі 17 400,00 Євро, і розподілу судових витрат. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 лютого 2025 року справу передав на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 04 березня 2025 року прийняв справу та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		 
		Мотиви передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 
		 
		Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є підстави для відступу від висновків щодо застосування статей 1058, 1059, 1064, 1065 ЦК України, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2023 року в справі № 306/1119/21 (провадження № 61-6392св23) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2023 року в справі № 308/9488/21 (провадження № 61-11449св23).
		 
		В ухвалі про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду посилається на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) та від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21), а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2023 року в справі № 718/1791/22 (провадження № 61-4506св23).
		 
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне за результатами розгляду цієї справи зробити наступний висновок:
		 
		«саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми».
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		ОСОБА_1 на підтвердження своїх вимог надав до суду копію договору банківського вкладу від 01 червня 2020 року № 04-3/6с-155, укладеного між ним та начальником Свалявського відділення АТ «Комінвестбанк» ОСОБА_3.
		 
		У договорі банківського вкладу від 01 червня 2020 року № 04-3/6с-155, зокрема, передбачено, що:
		АТ «Комінвестбанк» (сторона 1) в особі начальника Свалявського відділення ОСОБА_3, і ОСОБА_1 (сторона 2) уклали вказаний договір, відповідно до якого банк приймає від вкладника грошову суму (вклад), що надійшла, та зобов`язується виплатити вкладнику вклад та проценти на вклад на умовах та в порядку, встановлених цим договором (преамбула, пункт 1.1);
		банк на підставі положень цього договору відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок для збереження коштів, що прийняті банком від вкладника або для вкладника (пункт 1.2);
		для обслуговування операцій за депозитним рахунком […], обліку вкладу […], здійснення […] операцій […] банк одночасно з відкриттям депозитного рахунку відкриває вкладнику рахунок (пункт 1.3);
		факт внесення вкладником коштів на депозитний рахунок підтверджується касовим/платіжним документом (пункт 1.6);
		сума вкладу - 290 000,00 Євро (пункт 1.7);
		вклад вноситься на строк один рік, з 01 червня 2020 року до 01 червня 2021 року (пункт 1.9);
		процентна ставка на вклад становить 6 процентів річних (пункт 1.10);
		вкладник зобов`язується: надати та оформити документи, передбачені чинним законодавством, необхідні для відкриття рахунку за вкладом та проведення по ньому операцій (пункт 2.2.1); внести готівкою (перерахувати) на депозитний рахунок, що відкривається банком, грошові кошти в сумі та в строк, передбачені договором (пункт 2.2.2).
		 
		Від імені банку вказаний договір підписаний начальником Свалявського відділення АТ «Комінвестбанк» ОСОБА_3 із проставленням круглої печатки Свалявського відділення банку, а від імені вкладника - ОСОБА_1 .
		 
		У матеріалах справи наявна роздрукована розписка такого змісту: «Я, начальник Свалявського відділення АТ «Комерційний інвестиційний банк» ОСОБА_3 01 червня 2020 року у своєму службовому кабінеті відділення банку одержав від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно укладеного договору банківського вкладу № 04-3/6с-155 від 01 червня 2020 року 290 000 (двісті дев`яносто тисяч) Євро для зберігання та подальшого виконання взятих зобов`язань згідно пункту 2 згаданого договору. 01 червня 2021 (рукописний підпис) ОСОБА_3 ».
		 
		Згідно із заявою ОСОБА_1 від 22 листопада 2021 року на ім`я директора АТ «Комінвестбанк» у зв`язку із закінченням строку договору банківського вкладу №  04-3/6с-155 він просив повернути суму вкладу та проценти за користування коштами.
		 
		У відповідь на вказану заяву листом АТ «Комінвестбанк» від 07 грудня 2021 року № 02-4/10-187 позивача повідомлено про те, що договір банківського вкладу від 01 червня 2020 року № 04-3/6с-155 не обліковується в банку, депозитні рахунки за таким договором на його ім`я не відкривалися, письмова форма договору банківського вкладу не дотримана, а касові документи щодо внесення готівкових коштів до каси банку відсутні.
		 
		За заявою АТ «Комінвестбанк» від 17 січня 2022 року слідчим відділенням поліції № 1 Мукачівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області зареєстровано кримінальне провадження про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України. У заяві вказано, що колишній начальник Свалявського відділення АТ «Комінвестбанк» ОСОБА_3 , діючи умисно у попередній злочинній змові з ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , уклав фіктивні договори банківських депозитних вкладів, кінцевою метою яких було протиправне заволодіння грошовими коштами банку. 
		 
		В аудиторському висновку банку щодо позовної заяви ОСОБА_1 
		до АТ «Комінвестбанк» про повернення банківського вкладу від 25 листопада 2022 року, яким деталізовано певні обставини в рамках правової позиції відповідача, вказано на фіктивність наданого позивачем договору, зокрема, але не виключно:
		ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець був клієнтом банку з 2009 року, мав банківські рахунки, користувався понад 11 років різними банківськими продуктами, у тому числі, укладав у 2009 році договори банківського вкладу в іноземній валюті;
		всі договори банку з клієнтами спочатку оформляються в договірній системі 9000 Вклади програмного комплексу «Scrooge 3», проте пред`явлений позивачем договір банківського вкладу не зареєстрований у цій системі, в тому числі, номер договору «04-3/6с-155» не міг бути застосований технічно, оскільки з жовтня 2019 року застосовується нумерація з 14 цифр, до прикладу «90.40.0000000001»;
		форма, зміст (умови), реквізити договору, пред`явленого позивачем, не відповідають параметрам затвердженого в банку на відповідний період договору банківського вкладу (з наведенням відповідного порівняння документів), у п. п. 1.2, 1.3 належного договору автоматично відображаються відкриті для вкладника рахунки;
		у наданому позивачем тексті договору виключено формулювання пункту 1.5 затвердженого банком шаблону договору про те, що факт внесення вкладником коштів на депозитний рахунок підтверджується касовим/платіжним документом, у тексті договору не вказана кількість календарних днів, на яку вноситься вклад, а також спотворені інші істотні умови договору (відсутні 
		17 суттєвих пунктів договору, змінено трактування 14 пунктів договору);
		описуючи в позовній заяві обставини укладання договору ОСОБА_1 послався на договір № 04-3/6с-88, проте такий був зазначений у аналогічній позовній заяві ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 оперував номером договору 
		«04-3/6с-155»;
		сума банківського вкладу, яку вказує позивач (290 000,00 Євро), перевищувала поріг, після якого банку в порядку первинного фінансового моніторингу належало отримати від вкладника докази щодо джерел походження коштів, вжити додаткові заходи щодо поглибленої перевірки тощо, без чого укладення договору не було можливим;
		процентної ставки у 6 % річних за вкладом на день, який позивач вказує датою укладення договору, не існувало. Ставка за таким вкладом не могла перевищувати 2 % річних, а максимальною була ставка 2,7 % річних за умови внесення грошових коштів на вклад на максимальний термін 60 місяців;
		у договорі, наданому позивачем, не вказана довіреність, на підставі якої ОСОБА_3 діяв і мав право укласти договір, як керівник банківського відділення;
		розписка ОСОБА_3 , що фігурує в справі, не має жодних ознак документа, складеного банком.
		 
		Допитаний у судовому засіданні 14 лютого 2023 року як свідок ОСОБА_3 зазначив, що: підпис на розписці його; до нього звернулась особа, яка давно була клієнтом банку, з пропозицією, що є вільні кошти, які він хоче вкласти; вони все обговорили і потім він оформив договір; він підписав договір і вони перерахували кошти; гроші рахували в нього в кабінеті; кошти були запаковані в пакети; з якої причини кошти не поступили в касу він пояснити не може; кошти він нікому не передавав, вони залишилися в банку; форму договору вручну змінити не можна; відкривається програма, потім заносяться всі дані клієнта, ставка клієнта; всі дані щодо клієнта були в базі даних; в касу кошти не вніс, де зберігаються кошти не знає.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Щодо наявності підстав для відступу
		 
		Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		 
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		 
		Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
		 
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).
		 
		Наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц (провадження № 61-4447сво18)).
		 
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
		 
		Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).
		 
		Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частини перша та друга статті 234 ЦК України).
		 
		Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).
		 
		Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
		 
		Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
		 
		Касаційний суд вже зазначав, що:
		сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party);
		сontra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
		 
		Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
		 
		Поняття «майно» в частині першій статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення (SUK v. UKRAINE, № 10972/05, § 22, ЄСПЛ, від 10 березня 2011 року). 
		 
		Стосовно банківських вкладів Європейський суд з прав людини вважає, що вони беззаперечно становлять «майно», яке належить заявникам згідно зі статтею 1 Першого протоколу і не заперечується, що заявники можуть забрати ці кошти разом з відповідними процентами, якщо забажають (GAYDUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 45526/99, 46099/99, 47088/99, 47176/99, 47177/99, 48018/99, 48043/99, 48071/99, 48580/99, 48624/99, 49426/99, 50354/99, 51934/99, 51938/99, 53423/99, 53424/99, 54120/00, 54124/00, 54136/00, 55542/00, 56019/00, ЄСПЛ, від 02 липня 2002 року).
		 
		Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
		 
		Тлумачення частини третьої статті 1060 ЦК України свідчить, що банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за вкладом із спливом строку, який встановлений у договорі банківського строкового вкладу.
		 
		Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).
		 
		Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина друга статті 640 ЦК України).
		 
		Об`єднана палата вже вказувала, що:
		у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду);
		реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18));
		під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20)).
		 
		Верховний Суд України зазначав, що відсутність реєстрації договору банківського вкладу, і як наслідок, необлікування на рахунку банку грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу, не можна вважати недодержанням письмової форми договору банківського вкладу за наявності ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, і є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Відповідні юридичні факти (відсутність банківських рахунків, і як наслідок, необлікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов`язків за договором банківського вкладу (див. постанови Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-20цс12 та від 06 червня 2012 року у справі № 6-17цс12).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		Велика Палата Верховного Суду вказувала, що:
		оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми (див. пункти 67, 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19));
		суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору (див. пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19));
		оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Аналогічний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду викладала у своїй постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (див. пункт 7.67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19)).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі  № 175/4639/19 (провадження № 61-11582сво21) зазначено, що:
		«місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що факт укладення вказаних депозитних договорів підтверджується Витягом з електронного додатка до договору про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, що за своїм юридичним змістом фактично є формою банківської виписки (довідки) за всіма банківськими договорами позивача, що є предметом розгляду. Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-244цс21). 
		Банк не спростував ані факту укладення депозитних договорів з позивачем, ані факту неповернення грошових коштів на вимогу вкладника. Колегія суддів вважає неприйнятними висновки апеляційного суду про те, що позивач не надав доказів на підтвердження факту укладення договорів банківських вкладів та зарахування коштів на рахунки, оскільки доказами зарахування коштів є лише оригінали договорів банківських вкладів та оригінали квитанцій про внесення грошових коштів на банківські рахунки, яких позивач не надав. Суд першої інстанції правильно вважав доведеним факт укладення між сторонами договорів банківських вкладів та внесення грошових коштів на підставі наданого позивачем Звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (форма № 625) АТ КБ «ПриватБанк» та формою банківської виписки (довідки) за всіма банківськими договорами позивача, що є предметом розгляду».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) вказано, що:
		«з огляду на те, що позивачі правомірно сподівалися на належне оформлення вказаних договорів вкладу з відповідачем, а обов`язок забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій лежить на банківській установі, особи, винні в порушенні правил банківських операцій, у спірних правовідносинах діяли від імені банку та розпоряджалися на власний розсуд коштами вже після передачі їх на депозит, отже, вчиняли протиправні дії стосовно коштів, які перейшли у власність відповідача. Позивачі не можуть бути відповідальними за порушення, вчинені посадовими особами відповідача, оскільки ними виконані умови укладених угод. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів про наявність між сторонами договірних правовідносин за договорами банківського вкладу.
		Суди правильно вказали, що задоволення позовних вимог з підстав статей 1172, 1192 ЦК України за встановлених фактичних обставин справи не відповідатиме вимогам чинного законодавства, оскільки з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода злочином його працівників.
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц (провадження № 61-4447сво18) зроблено висновок про те, що зобов`язання з відшкодування шкоди, як правило, може мати місце лише за відсутності договірних правовідносин. Наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх.
		Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що позивачі мають право вимоги до банку про повернення вкладів за договорами банківського вкладу, нарахованих процентів згідно умовами договорів та застосування наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов`язань за договором. Такі висновки узгоджуються з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16, від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати».
		 
		Обміркувавши викладене, Об`єднана палата зауважує, що:
		договір банківського вкладу є реальним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу);
		парламентом у частині першій статті 1059 ЦК України розмежовано власне письмову форму (тобто коли вчиняється сторонами письмовий договір, який підтверджує внесення коштів вкладником) та замінники письмової форми договору банківського вкладу (зокрема, ощадна книжка, сертифікат чи інший документ, коли письмовий договір не вчинявся сторонами). Письмова форма договору банківського вкладувнаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми банку;
		оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відсутність банківських рахунків, і як наслідок, необлікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов`язків за договором банківського вкладу.
		 
		З урахуванням викладеного, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування статей 1058, 1059, 1064, 1065 ЦК України, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2023 року в справі № 306/1119/21 (провадження № 61-6392св23) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22  грудня 2023 року в справі № 308/9488/21 (провадження № 61-11449св23). 
		 
		Щодо суті спору
		 
		У справі, що переглядається:
		при зверненні до суду ОСОБА_1 зазначав, що 01 червня 2020 року він уклав з АТ «Комінвестбанк» в особі начальника Свалявського відділення банку ОСОБА_3 договір банківського вкладу з визначеним строком № 04-3/6с-155, відповідно до умов якого банк прийняв у позивача 290 000,00 Євро на строк один рік (з 01 червня 2020 року до 01 червня 2021 року) із нарахуванням на вклад 6 % річних. 22 листопада 2021 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення вкладу з процентами. Проте банк у вчиненні таких дій відмовив, адже доказів внесення (зарахування) коштів на депозитний вклад немає, відповідні рахунки в банку не відкривалися, договору банківського вкладу від 01 червня 2020 року №  04-3/6с-155 у банку на обслуговуванні немає. При цьому позивач передавав кошти особисто начальнику Свалявського відділення банку ОСОБА_3 в його службовому кабінеті, в робочий час, там же підписав договір, що був засвідчений печаткою банку. На підтвердження отримання банком коштів ОСОБА_3 видав позивачу розписку;
		банк заперечував проти позову та наголошував, що договір, на який посилається позивач, був використаний у схемі шахрайського привласнення коштів банку групою осіб включно з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , у зв`язку з чим розслідується кримінальне провадження. Договір, на який посилається позивач є фіктивним, оскільки його немає в системі банку;
		суд першої інстанції встановив, що позивач звернувся до зареєстрованої, у встановленому порядку, банківської установи в особі керівника, який наділений повноваженнями щодо укладання договорів з метою укладення договору банківського вкладу. У приміщенні відділення банку, в робочому кабінеті керівника вказаного відділення він підписав відповідний договір та передав грошові кошти. Позивачу видано примірник договору з підписом керівника установи, засвідченим відтиском печатки Свалявського відділення банку та розписку про отримання грошей. За таких обставин позивач не мав підстав сумніватися, що ним укладено договір банківського вкладу з відповідною фінансовою установою на умовах, визначених договором;
		суд першої інстанції зробив висновок, що між сторонами виникли правовідносини щодо банківського вкладу (депозиту), у яких банк порушив зобов`язання, тому отримані у власність банком і не повернені вкладнику кошти та нараховані проценти належить стягнути на користь позивача;
		апеляційний суд вказав, що надана позивачем копія договору за формою не відповідає встановленим у банку шаблонам договорів та відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд зазначив, що позивач не довів належними доказами укладення договору банківського вкладу та внесення грошової суми на його вкладний (депозитний) рахунок, враховуючи, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею відповідного документа або ощадного сертифіката;
		апеляційний суд не врахував, що фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення; парламентом у частині першій статті 1059 ЦК України розмежовано власне письмову форму (тобто коли вчиняється сторонами письмовий договір, який підтверджує внесення коштів вкладником) та замінники письмової форми договору банківського вкладу (зокрема, ощадна книжка, сертифікат чи інший документ, коли письмовий договір не вчинявся сторонами). Письмова форма договору банківського вкладу внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми банку;
		поза увагою апеляційного суду залишилось те, що оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відсутність банківських рахунків, і як наслідок, необлікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов`язків за договором банківського вкладу;
		апеляційний суд не врахував, що: наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх; з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода кримінальним правопорушенням його працівника.
		 
		За таких обставин апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині стягнення вкладу та процентів. У зв`язку із цим, постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення вкладу та процентів підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		 
		Висновки щодо застосування норми права (частина друга статті 416 ЦПК України)
		 
		Договір банківського вкладу є реальним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
		 
		Парламентом у частині першій статті 1059 ЦК України розмежовано власне письмову форму (тобто коли вчиняється сторонами письмовий договір, який підтверджує внесення коштів вкладником) та замінники письмової форми договору банківського вкладу (зокрема, ощадна книжка, сертифікат чи інший документ, коли письмовий договір не вчинявся сторонами). Письмова форма договору банківського вкладувнаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми банку.
		 
		Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відсутність банківських рахунків, і як наслідок, необлікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов`язків за договором банківського вкладу.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без дотримання норм матеріального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити; постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка підписана представником Штефанюком Іваном Матвійовичем , задовольнити. 
		 
		Постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 про стягнення з акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк» на користь  ОСОБА_1  за договором банківського вкладу від 01 червня 2020 року № 04-3/6с-155 суми вкладу у розмірі 290 000,00 Євро та нарахованих відсотків у розмірі 17 400,00 Євро, і розподілу судових витрат скасувати.
		 
		Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2023 року в частині задоволення позовних вимог  ОСОБА_1 про стягнення з акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк» на користь  ОСОБА_1  за договором банківського вкладу від 01 червня 2020 року № 04-3/6с-155 суми вкладу у розмірі 290 000,00 Євро та нарахованих відсотків у розмірі 17 400,00 Євро, і розподілу судових витрат залишити в силі.
		 
		З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Закарпатського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий  А. І. Грушицький   Судді:Б. І. Гулько    В. І. Крат    Д. Д. Луспеник    Є. В. Синельников    І. М. Фаловська    М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...