Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/1284/22-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.07.2025.
Дата набрання законної сили: 25.06.2025
Номер судового провадження: 61-5700ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		25 червня 2025 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 757/1284/22-ц
		провадження № 61-5700св25 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), 
		судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -  акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», 
		третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 , які підписано представником ОСОБА_2, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2024 року в складі судді: Соколова О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2025 року в складі колегії: Головачова Я. В., Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про стягнення пені у розмір трьох відсотків вартості послуг.
		 
		 
		Позов мотивований тим, що 01 вересня 2011 року між сторонами укладено договір №SAMDN26000719317742 (вклад «Стандартний» зі щомісячною виплатою), за умовами якого позивач передав, а банк прийняв грошові кошти в сумі 45 222,43 дол. США на строк 3 місяці до 1 грудня 2011 року з автоматичним продовженням строку, зі сплатою 7 % річних.
		 
		Після початку окупації Автономної Республіки Крим, АТ КБ «ПриватБанк» припинило роботу своїх відділень на території Автономної Республіки Крим, заблокувало депозитний рахунок та припинило нарахування процентів на нього.
		 
		У червні 2014 року позивач звернувся до банку з вимогою про розблокування його депозитного рахунку та видати грошові кошти, що на ньому розміщені, у зв`язку із закінченням строку дії договору, однак кошти повернуті не були.
		 
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2016 року у справі № 753/6422/15-ц стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за договором від 1 вересня 2011 року № SAMDN26000719317742 вклад «Стандарт» зі щомісячною виплатою в розмірі 45 222,43 дол. США, що еквівалентно 974 543,36 грн, суму заборгованості з виплати процентів за 42 місяці у розмірі 11 079,18 дол. США, що еквівалентно 238 756,32 грн, три проценти річних за період із 15 вересня 2014 року по 13 березня 2015 року в розмірі 17 445,58 грн. Вказане судове рішення було виконано відповідачем лише 19 лютого 2021 року.
		 
		ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
		стягнути з банку пеню за кожен день прострочення зобов`язання на підставі частини 5 статі 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 18 лютого 2020 року по 18 лютого 2021 року в сумі 4 478 353,39 грн.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		            відповідно до матеріалів справи, 13 липня 2016 року рішенням Апеляційного суду м. Києва у справі № 753/6422/15-ц було стягнуто грошові кошти за Договором SAMDN26000719317742 від 01 вересня 2011 року на користь позивача. Вказаним рішенням суду було встановлено, що 04 вересня 2014 року ОСОБА_1 звертався до Банку із письмовою заявою про повернення вкладу та виплату нарахованих відсотків, 11 вересня 2014 року Банк отримав таку заяву, а відтак з урахуванням вимоги про повернення коштів, договір є розірваним через 2 банківських дні після отримання заяви вкладника, що відповідає також частині третій статті 651 ЦК України;
		            згідно з пунктом 7 Договору № SAMDN26000719317742 сторони мають право достроково розірвати цей договір у відповідності до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору. Відповідності до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом;
		            у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків». У висновках викладених у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року (справа № 321/404/19) вказано, що «таким чином, після ухвалення судового рішення апеляційним судом Запорізької області від 05 червня 2018 року, яким стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА 1 депозитний вклад, договірні відносин між сторонами є такими, що припинилися. Після ухвалення рішення про стягнення депозитного вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», a відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог». Подібний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20);
		з урахуванням рішення суду у справі № 753/6422/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення депозитних коштів та відсотків, яке набрало законної сили 13 липня 2016 року, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується починаючи з 13 липня 2016 року.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 04 березня 2025 року:
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишено без задоволення;
		рішення Печерського районного суду міста Києва від 4 грудня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду апеляційного суду мотивована тим, що:
		у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина 2 статті 653 ЦК України). Як убачається з матеріалів справи, 04 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Банку із письмовою заявою про повернення вкладу та виплату нарахованих відсотків у зв`язку із закінченням строку дії договору. Банк отримав цю заяву 11 вересня 2014 року;
		суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що подання вкладником заяви про повернення вкладу свідчить про реалізацію ним права на повернення коштів, що, у свою чергу, є підставою для припинення договірних правовідносин між сторонами;
		доводи апеляційної скарги про те, що договір банківського вкладу залишався чинним після подання вкладником заяви про повернення коштів, не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду. Так, у постанові Верховного Суду від 16 червня 2023 року у справі № 757/37163/20-ц зазначено, що пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», не може застосовуватися після припинення договірних правовідносин;
		таким чином, отримання Банком заяви вкладника 11 вересня 2014 року є юридичним фактом, що свідчить про припинення зобов`язань за договором банківського вкладу. Відтак, відсутні правові підстави для нарахування пені, а доводи апеляційної скарги щодо застосування частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованими. Після припинення договору до правовідносин сторін підлягають застосуванню норми статті 625 ЦК України;
		посилання скаржника на те, що договір банківського вкладу не був розірваний у судовому порядку, не спростовує факту припинення зобов`язань банку після отримання заяви вкладника. Верховний Суд у постановах від 01 грудня 2021 року (справа № 321/404/19-ц), від 08 грудня 2021 року (справа № 757/26746/17-ц) та від 03 липня 2023 року (справа № 175/4639/19) неодноразово зазначав, що після припинення договору банківського вкладу Закон України «Про захист прав споживачів» на правовідносини сторін не поширюється;
		з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та не спростовують висновків суду першої інстанції. Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		01 травня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав дві касаційні скарги, яка підписано представником ОСОБА_2, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2025 року, в яких просив:
		            оскаржені судові рішення скасувати;
		ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		 
		Касаційні скарги мотивовані тим, що:
		суди неправильно застосували норм матеріального права частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у подібних правовідносинах, частини першої статті 1075 ЦК України, частин першої, четвертої статті 631 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки згідно пункту 12 Договору банківського вкладу від 01 вересня 2011 року, визначено, що договір вступає в силу з дня його підписання. Дія договору припиняється з дня виплати Клієнту всієї суми вкладу з процентами, відповідно до умов цього договору;
		відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у подібних правовідносинах, частини першої статті 1075 ЦК України, саме з урахуванням змісту пункту 12 Договору банківського вкладу від 01 вересня 2011 року;
		у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача шляхом стягнення пені у розмір трьох відсотків вартості послуг, Договір банківського вкладу від 01 вересня 2011 року, не розривався в судовому порядку, а тому вважається, таким, що діяв до 19 лютого 2021 року (до дня виплати Позивачу всієї суми вкладу з процентами), згідно пункту 12 Договору;
		постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 не може застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки стосується не подібних правовідносин, а саме вирішувались позовні вимоги Позивачів, договори, яких були розірванні за рішенням суду. Постанова від 08 грудня 2021 року справа № 757/26746/17-ц стосується не подібних правовідносин, оскільки у цій справі позивач 27 жовтня 2014 року звернувся із заявою до відповідача про розірвання договорів банківських вкладів, повернення грошових коштів та нарахованих на них відсотків, яка залишилася не виконаною відповідачем, в той час як у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», то останній звертався із заявою про повернення депозиту, а не про розірвання договору;
		суди попередніх інстанцій невірно застосував судову практику, яка стосується не подібних правовідносин, а саме тих, в яких припинення споживчих правовідносини було пов`язано з розірванням договорів за рішенням суду, в той час, як у нашому випадку Договір банківського вкладу від 01 вересня 2011 року, не розривався в судовому порядку, а тому вважається, таким, що діяв до 19 лютого 2021 року (до дня виплати Позивачу всієї суми вкладу з процентами), згідно пункту 12 Договору;
		вартість роботи (послуги) - це та сума грошових коштів, яку повинен повернути виконавець (Банк) вкладнику за укладеними договорами - це не тільки відсотки, а й грошові кошти по тілу. І саме з цієї суми повинні відраховуватись три відсотки пені за кожний день прострочення. У зв`язку з тим, що Банк несвоєчасно повернув грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , що встановлено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2016 року у справі № 753/6422/15-ц, а тому аргументованим є твердження сторони позивача про те, що відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягає нарахуванню пеня за кожний день прострочення з урахуванням спеціальної позовної давності. Таким чином, судами попередніх інстанцій помилково було не застосовано норми матеріального права частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин в періоді з 18 лютого 2020 року по 18 лютого 2021 року (період нарахування пені).
		 
		28 травня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» через підсистему Електронний суд подало відзив, в якому просило:
		касаційну скаргу залишити без задоволення;
		оскаржені судові рішення залишити без змін.
		 
		Відзив мотивований тим, що: 
		позивач, як у апеляційній скарзі, так і у касаційній скарзі зазначає про те, що не вважає заяву про повернення коштів за спірним вкладом від 04 вересня 2014 року заявою про розірвання договору, з чим Банк категорично не погоджується, адже позивач фактично відмовився від договору банківського вкладу, реалізувавши визначене частиною другою статті 1060 ЦК України право вкладника на видачу вкладу на його першу вимогу, що за своєю суттю є односторонньою відмовою від договору, що також передбачено пунктом 7 Договору. А тому, суди першої та апеляційної інстанцій вірно прийшли до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені за період з 18 лютого 2020 року по 18 лютого 2021, тобто поза межами дії спірного договору
		позивач зазначає у скарзі про те, що спірний Договір не розривався у судовому порядку, однак не враховує, що Договір розірвано за заявою клієнта про дострокове повернення коштів від 04.09.2014, тобто за заявою про розірвання договору, що саме і підтверджується позовною заявою ОСОБА_1 , який чітко зазначив про це у своєму позові та ця обставина встановлена рішенням суду у справі № 753/6422/15-ц:
		04 вересня 2014 року позивач письмово звернувся банку з проханням розблокувати його депозитний рахунок та видати грошові кошти, що на ньому розміщені у зв`язку із закінченням строку дії Договору. Відповідно до пункту 7 Договору сторони мають право достроково розірвати цей договір у відповідності до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору. При поверненні вкладу по ініціативі Клієнта до закінчення мінімального строку вкладу (див. пункт 1 цього Договору) з дати початку/продовження строку вкладу, Клієнту повертається сума вкладу, і виплачуються проценти, нараховані за ставкою «до витребування» за фактичний строк користування вкладом. При витребуванні вкладу по закінченні мінімального строку вкладу (див. пункт 1 цього Договору) з дати початку/продовження строку вкладу, але до закінчення строку вкладу, Клієнту повертається сума вкладу і виплачуються проценти, нараховані у відповідності до умов цього Договору за фактичний строк користування вкладом. Позивач звернувся до Банку з вимогою про повернення йому вкладу, розміщеного згідно з умовами Договору, ще 04 вересня 2014 року. Банк отримав таке звернення 11 вересня 2014 року. Відповідно до пункт 7 Договору, Банк повинен був повернути вклад протягом двох днів з моменту отримання вимоги вкладника про повернення тому суми вкладу. Не виконавши зобов`язання з повернення вкладу у строк до 15 вересня 2014 року, (13 вересня 2014 р. було вихідним днем), Банк тим самим допустив прострочення грошового зобов`язання. Відтак, з цієї дати на суму коштів, що не були своєчасно повернуті Банком Позивачу, мають нараховуватись 3 % річних від простроченої суми. Виходячи з суми розміщеного вкладу (45 222,43 доларів США) та розміру нарахованих на нього процентів за період знаходження вкладу в Банку до моменту розірвання Договору (263,79 дол. х 36 міс. = 9 496,44 дол.), загальна сума несвоєчасно повернутих коштів становить 54 718,87 дол. США. Відповідно, розмір 3 % річних, нарахованих на вказану суму за період з 15.09.2014 року до 13.03.2015 року (дата подання позовної заяви) становить 809,54 доларів США.
		відтак, згідно рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Банку про стягнення вкладу, відсотків та 3% річних (справа № 753/6422/15-ц) вбачається, що ОСОБА_1 визнав у позовній заяві дату розірвання спірного договору, а саме - 15 вересня 2014 року та надав до матеріалів справи відповідні розрахунки відсотків та 3% річних, суд погодився з розрахунками позивача та здійснив стягнення відсотків з Банку на користь позивача до дати розірвання спірного Договору, а з дати розірвання Договору, тобто з 15 вересня 2014 стягнув з Банку на користь позивача 3% річних за несвоєчасно повернуті кошти;
		неправомірним є посилання позивача у скарзі на те що Договір діяв до 19 лютого 2021 року, оскільки ОСОБА_1 не оскаржував рішення суду у справі № 753/6422/15-ц у касаційному порядку та погодився із рішенням апеляційного суду та встановленою датою розірвання спірного Договору. Відповідно до частини першої статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Отже, у разі розірвання договору, зобов`язання сторін, що випливають з даного договору, припиняються повністю.
		судові рішення ухвалені з дотриманням вимог Закону, за вірного застосування норм матеріального та процесуального права та з урахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2025 року:
		            поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 березня 2025 року;
		відкрито касаційне провадження у справі. 
		 
		04 червня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 14 травня 2025 року вказано, що наведені у касаційних скаргах доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Фактичні обставини 
		 
		01 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та банком укладено договір № SAMDN26000719317742 (вклад «Стандартний» з щомісячною виплатою), відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав, а банк прийняв грошові кошти в сумі 45 222,43 дол. США на строк 3 місяці до 01 грудня 2011 року з автоматичним продовженням строку, зі сплатою 7 % річних.
		 
		У пункті 7 Договору № SAMDN26000719317742 передбачено, що сторони мають право достроково розірвати цей договір відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору.
		 
		04 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Банку із письмовою заявою про повернення вкладу та виплату нарахованих відсотків у зв`язку із закінченням строку дії договору. Банк отримав цю заяву 11 вересня 2014 року.
		 
		Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 23 травня 2016 року в справі № 753/6422/15-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/58136930) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача шляхом стягнення заборгованості за договором банківського вкладу.
		 
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2016 року в справі № 753/6422/15-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/58954114), залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2017 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/67805813): 
		апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє на підставі договору про надання правової допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задоволено;
		рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення;
		позов ОСОБА_1 задовлено;
		стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 сума вкладу за договором № SAMDN26000719317742 вклад «Стандарт» з щомісячною виплатою від 01 вересня 2011 року в сумі 45 222,43 дол. США що еквівалентно 974 543,36 грн, суму заборгованості з виплати процентів за 42 місяці - 11 079,18 дол. США, що еквівалентно 238 756,32 грн; три проценти річних за період з 15 вересня 2014 року по 13 березня 2015 року - 17 445,58 грн;
		            вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		У справі № 753/6422/15-ц, зокрема, встановлено, що:
		 04 вересня 2014 року ОСОБА_1 звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» із вимогою про повернення вкладу та виплату нарахованих процентів за договором № SAMDN26000719317742 (вклад «Стандарт» з щомісячною виплатою) від 01 вересня 2011 року, яка залишена без задоволення відповідачем.
		 
		19 лютого 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» виконало рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 липня 2016 року, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 24 березня 2021 року № PIC6MHST74UJPVHS.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
		 
		У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).
		 
		У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
		 
		У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
		 
		У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19
		(провадження № 61-7157св20).
		 
		Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20).
		 
		Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21).
		 
		Сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору. у випадку якщо сторони не встановили момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути моменту одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року в справі № 756/420/17 (провадження № 61-18833св21).
		 
		У доктрині приватного права зауважується, що ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22).
		 
		Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом (частина п`ята статті 4 ЦК України).
		 
		На рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Національного банку України регулювати вимоги щодо форми такого одностороннього правочину як відмова від договору банківського вкладу.
		 
		У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі (частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що:
		 «пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. 
		Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) вказано, що:
		«частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
		Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 зазначеного Закону, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.
		За змістом частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
		Судами попередніх інстанцій установлено, що 06 липня 2018 року позивач звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання депозитного договору від 02 червня 2010 року та видачу вкладу й відсотків, яку банком було отримано 10 липня 2018 року, тому між сторонами припинилися договірні правовідносини з договору банківського вкладу з 10 липня 2018 року. 
		Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів»,    а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону  не нараховується.
		Як установлено судом, ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом, просила стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», обчислену за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року, у той час як договір банківського вкладу було розірвано 10 липня 2018 року за її власною ініціативою. Оскільки між позивачем та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини, тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період  з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року у розмірі 2 500 000,00 грн, у зв`язку із цим рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині стягнення пені підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20)».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року по справі № 757/24677/18-ц (провадження № 61-5125св22) зазначено, що: 
		«у справі, що переглядається: за договором про депозитний вклад № Оn48631298 від 27 квітня 2005 року днем повернення депозиту є 28 липня 2005 року, тому він є припиненим з 28 липня 2005 року; у пункті 2 договору № Оn48631303 від 04 травня 2005 року, сторони домовились, що «сторони мають право достроково розірвати цей договір відповідно до діючого законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору», тому враховуючи подану ОСОБА_1 03 серпня 2005 року заяву про повернення коштів, зазначений договір вважається розірваним з 05 серпня 2005 року, на письмову вимогу вкладника; за таких обставин відсутні підстави для стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживачів банківських послуг на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки у зв`язку припиненням 28 липня 2005 року дії договору про депозитний вклад № Оn48631298, та розірванням договору про депозитний вклад № Оn48631303 з 05 серпня 2005 року, припинено правовідносини за цими договорами; суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення цих позовних вимог».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 175/4639/19 (провадження № 61-11582сво21) вказано, що:
		«Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача. Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
		Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг. Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання особою, яка є виконавцем чи надає споживачу послуги. Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
		У справі, яка переглядається, суд установив, що 15 листопада 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало заяву ОСОБА_1 про розірвання договорів банківського рахунка № НОМЕР_1 від 24 квітня 2012 року та № SAMDN03000113927879 від 16 жовтня 2013 року. Отже, з 17 листопада 2019 року (з урахуванням вихідних днів)  між сторонами припинилися договірні правовідносини за цими договорами. Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а тому пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується. Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
		            Як установив суд, ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом, просив стягнути з відповідача пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», тоді як договори банківських рахунків було розірвано 17 листопада 2019 року за його власною ініціативою. Оскільки між ОСОБА_1 та банком з 17 листопада 2019 року припинено правовідносини за вказаними договорами банківських рахунків, то частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини. З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені за вказаними договорами банківських рахунків відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».Зазначене узгоджується з правовими висновками, що містяться у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 572/3074/20 (провадження № 61-17395св21), від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21), від 22 червня 2022 року у справі № 522/9488/18 (провадження № 61-5304св21), від 16 листопада 2022 року у справі № 757/10991/19-ц (провадження № 61-2639св22)».
		 
		У справі, що переглядається: суди встановили, що: у пункті 7 Договору № SAMDN26000719317742 передбачено, що сторони мають право достроково розірвати цей договір відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору; 04 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до банку із письмовою заявою про повернення вкладу та виплату нарахованих відсотків у зв`язку із закінченням строку дії договору; банк отримав цю заяву 11 вересня 2014 року; подання вкладником заяви про повернення вкладу свідчить про реалізацію ним права на повернення коштів, що, у свою чергу, є підставою для припинення договірних правовідносин між сторонами.
		 
		За таких обставин, встановивши, що відсутні підстави для стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживачів банківських послуг на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки припинено правовідносини за цим договором, суди обґрунтовано відмовили в позові.
		 
		Посилання в касаційних скаргах на пункт 12 Договору банківського вкладу від 01 вересня 2011 року, в якому передбачено, що договір вступає в силу з дня його підписання, і дія договору припиняється з дня виплати Клієнту всієї суми вкладу з процентами, відповідно до умов цього договору касаційний суд відхиляє. Оскільки в пункті 12 договору сторони домовилися про один з випадків припинення зобов`язання. 
		 
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). 
		 
		Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		Доводи касаційних скарг не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального та матеріального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду. У зв`язку з чим, касаційний суд вважає, що касаційні скарги належить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Касаційні скарги ОСОБА_1 , які підписано представником  ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
		 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2025 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                            В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                               Є. В. Краснощоков
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...