Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 132/3304/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про речові права на чуже майно, з них:; спори про володіння чужим майном.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.07.2025.
Дата набрання законної сили: 02.07.2025
Номер судового провадження: 61-16292ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		02 липня 2025 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 132/3304/22 
		провадження № 61-16292св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Петрова Є. В., 
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Сердюка В. В., 
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідачі: Приватне підприємство «Константа-Літ», ОСОБА_2 , 
		треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області                     від 01 серпня 2023 року у складі судді Сєліна Є. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б. у справі за позовом  ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Константа-Літ», ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , про витребування майна та повернення його у володіння співвласникам майнових паїв, 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У грудні 2022 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Константа-Літ» (далі - ПП «Константа-Літ»), ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , про витребування майна та повернення його у володіння співвласникам майнових паїв. 
		 
		Свої вимоги  ОСОБА_1 мотивував тим, що він є власником майнових паїв колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Мир» села Дружне Калинівського району Вінницької області (далі - КСП «Мир») на загальну суму 16 317,00 грн (0,8034 відсотка). 
		 
		25 вересня 2013 року проведено загальні збори співвласників майнових паїв колишнього КСП «Мир», на яких прийнято рішення щодо виділення відповідачу ОСОБА_2 в натурі його частки пайового фонду на загальну суму 1 467 702,00 грн, із зазначенням переліку, найменування та вартості майна, яке передається у власність. 
		 
		На підставі цього рішення голова загальних зборів співвласників майнових паїв колишнього КСП «Мир» передав ОСОБА_2 у власність майно, що засвідчено актом приймання-передання пайового фонду від 25 вересня 2013 року. 
		 
		Вінницький апеляційний суд постановою від 23 січня 2019 року у справі № 132/2483/16 визнав недійсним рішення загальних зборів співвласників майнових паїв колишнього КСП «Мир», оформлене протоколом від 25 вересня 2013 року № 25-09/13, щодо надання згоди на виділення ОСОБА_2 в натурі майна згідно з переліком на суму 1 467 702,00 грн. 
		 
		Позивач вказував, що 02 липня 2019 року ОСОБА_2 передав незаконно отримане майно за рішенням загальних зборів співвласників майнових паїв колишнього КСП «Мир», яке було скасоване у судовому порядку, а саме нежитлові будівлі та споруди загальною площею 5 747,10 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , - ПП «Константа-Літ». 
		 
		Оскільки нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 5 747,10 кв. м, вибули з володіння власників майнових паїв поза їх волею, то позивач як співвласник цього майна має право на витребування з чужого незаконного володіння ПП «Константа-Літ» спірного майна на користь усіх співвласників на підставі статей 330, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 
		 
		Щодо іншої частини майна колишнього КСП «Мир», яке залишилося у володінні ОСОБА_2 , а саме нежитлових будівель і споруд, загальною площею 1 116,60 кв. м, сільськогосподарської техніки, автомобілів та причепів, то позивач як співвласник цього майна має право на пред`явлення позову про його повернення у володіння співвласників майнових паїв колишнього КСП «Мир» на підставі статті 1212 ЦК України. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Калинівський районний суд Вінницької області рішенням від 01 серпня 2023 року в задоволенні позову відмовив. 
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_1 як власник майнових паїв не звертався із заявою про виділення його частки у натурі на суму 16 317,00 грн або 0,8043 відсотка. Отже, до виділення позивачу у передбаченому законом порядку конкретного майна останній є лише співвласником майнових паїв, а не співвласником майна. 
		 
		ОСОБА_1 не зазначив, на яке саме майно, що перебуває у володінні відповідачів, він претендує із його часткою 0,8043 відсотка, що в грошовому виразі становить 16 317,00 грн. 
		 
		Позивач також не довів порушення його права як співвласника майнових паїв, оскільки згідно з довідкою Дружненського старостинського округу Калинівської міської ради Вінницької області від 26 січня 2023 року № 10-05-15/11 нерозпайованим залишилося майно колишнього КСП «Мир» у розмірі 27,8496 відсотка, а отже, ОСОБА_1 не позбавлений права та можливості отримати свої паї в натурі чи грошовими коштами. 
		 
		Єдиною підставою для звернення до суду з цим позовом та заявлення позивачем вимог на підставі статей 388, 1212 ЦК України є та обставина, що Вінницький апеляційний суд постановою від 23 січня 2019 року у справі № 132/2483/16 визнав недійсним рішення загальних зборів співвласників майна колишнього КСП «Мир», оформленого протоколом від 25 вересня 2013 року № 25-09/13, щодо надання згоди на виділення ОСОБА_2 в натурі майна згідно з переліком на суму 1 467 702,00 грн, однак, як встановлено судом під час розгляду цієї справи, ОСОБА_2 набув та зареєстрував за собою право власності на спірне рухоме та нерухоме майно на підставі судових рішень, які набрали законної сили та на час вирішення спору по суті не скасовані у передбаченому законом порядку. 
		 
		У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Якименко О. О. заявив про застосування позовної давності. 
		 
		Як відомо із матеріалів справи, правовідносини щодо спірного майна виникли у        2013 році, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників майна колишнього КСП «Мир» подано до суду                  07 вересня 2016 року і задоволено Вінницьким апеляційним судом 23 січня 2019 року. Водночас із цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише 14 грудня 2022 року, тобто з пропуском позовної давності. 
		 
		Однак суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. 
		 
		Отже, оскільки у цій справі встановлено, що право позивача не порушене, то наявні підстави для відмови у позові у зв`язку з необґрунтованістю заявлених вимог, а не через сплив позовної давності. 
		 
		Вінницький апеляційний суд постановою від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. 
		 
		Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 01 серпня 2023 року змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін. 
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що за змістом статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. 
		 
		Однак у матеріалах справи відсутня згода співвласників майнових паїв на здійснення їх прав як суб`єктів спільної часткової власності. Збори співвласників майнових паїв не приймали рішення, яким би уповноважували позивача діяти від імені усіх співвласників майнових паїв та ставити питання про повернення майна у їх спільне володіння. 
		 
		Зазначене свідчить про відсутність у позивача законних підстав вимагати повернення майна у володіння усіх співвласників майнових паїв. 
		 
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, однак не може погодитися із наведеними цим судом мотивами для такої відмови, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення належить змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 
		 
		Згідно з довідкою Дружненського старостинського округу Калинівської міської ради Вінницької області від 26 січня 2023 року № 10-05-15/11 нерозпайованим залишилося майно колишнього КСП «Мир» у розмірі 27,8496 відсотка, а тому ОСОБА_1 не позбавлений права отримати свій пай у натурі чи в грошовому виразі, що буде також належним способом реалізації його прав, про що правильно зазначив суд першої інстанції. 
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції також керувався тим, що на час розгляду справи судові рішення, якими за ОСОБА_2 визнано право власності на рухоме та нерухоме майно, є дійсними та нескасованими. Проте така обставина не має правового значення та не впливає на суть спору, а тому не може бути правовою підставою для відмови у позові. Отже, ці висновки суду першої інстанції слід виключити із мотивувальної частини рішення. 
		 
		Калинівський районний суд Вінницької області додатковим рішенням від 28 грудня 2023 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Якименка О. О. про ухвалення додаткового рішення задовольнив. Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2  витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. 
		 
		Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що у задоволенні позову відмовлено, а ОСОБА_2 надав належні докази на підтвердження понесених витрат. Визначений стороною відповідача розмір витрат на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн відповідає обсягу наданих послуг і критеріям реальності, розумності та співмірності. 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		 
		У листопаді 2023 року  ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Калинівського районного суду Вінницької області                     від 01 серпня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. 
		 
		На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17 та у постановах Верховного Суду від 29 жовтня            2018 року у справі № 612/553/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 129/3520/15,      від 18 листопада 2020 року у справі № 694/1726/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди необґрунтовано відхилили клопотання про зупинення провадження у справі (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої    статті 411 ЦПК України). 
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 мотивував тим, що він має право спільної часткової власності на все майно, яке знаходиться у спільній частковій власності співвласників майнових паїв колишнього КСП «Мир» до виділення його частки в натурі, і, відповідно, має право на витребування усього майна на користь усіх співвласників спільної часткової власності навіть із незначною часткою та без відповідних повноважень від інших співвласників. 
		 
		Отже, твердження суду апеляційної інстанції про те, що позивач має право пред`являти вимоги про повернення майна лише за згодою усіх без виключення співвласників свідчить про неправильне застосування статті 358 ЦК України. 
		 
		Позивач не заявляв вимоги щодо виділення йому особисто майна в натурі чи компенсації в грошовому виразі, а заявив вимоги про витребування та повернення майна на користь усіх співвласників спільної часткової власності, що є належним способом захисту прав співвласника спільної часткової власності. 
		 
		Суди першої та апеляційної інстанції необґрунтовано відхилили клопотання позивача про зупинення провадження у справі до вирішення інших судових справ (№ 132/819/16 і № 132/4666/13), що дало б можливість встановити обставини, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі. 
		 
		Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 30 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Калинівського районного суду Вінницької області. 
		 
		19 лютого 2024 року справу № 132/3304/22 передано до Верховного Суду. 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 27 травня 2025 року призначив справу до судового розгляду. 
		 
		Фактичні обставини, з`ясовані судами 
		 
		За результатами розпаювання КСП «Мир», яке у 2001 році реорганізовано у Сільськогосподарський виробничий кооператив «Мир» (далі - СВК «Мир»), його членам були видані свідоцтва про право власності на майновий пай (майнові сертифікати), а розпайоване майно (пайовий фонд у розмірі 2 028 617,00 грн) передано в оренду СВК «Мир». 
		 
		Позивач є власником майнових паїв на загальну суму 16 317,00 грн або 0,8034 відсотка, що підтверджується свідоцтвами про право власності на майновий пай члена КСП «Мир» (том 1, а. с. 16-18). 
		 
		07 липня 2012 року співвласники майнових паїв КСП «Мир» прийняли рішення про згоду на здійснення продажу права на майновий пай і укладення угод купівлі-продажу з кожним власником майнового паю, про що складено протокол загальних зборів співвласників майнових паїв КСП «Мир», реорганізованого у СВК «Мир», від 07 липня 2012 року. 
		 
		У період із січня до вересня 2013 року на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 придбавав права на майнові паї членів КСП «Мир», на підтвердження чого Дружненська сільська рада видала йому такі свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП: від 29 листопада 2012 року серії ВІ VІІ, № 003349 (6 525,00 грн або 0,3216 відсотка); від 01 липня 2013 року серії ВІ VІІ, № 340 (168 516,00 грн або 8,2655 відсотка); від 01 лютого 2013 року серії ВІ VІІ, № 338 (1 261 216,00 грн або 62,0132 відсотка); від 24 вересня 2013 року серії ВІ VІІ, № 34 (31 445,00 грн або 1,5501 відсотка). 
		 
		Набувши право на частку пайового фонду майна КСП «Мир» на загальну суму 1 467 702,00 грн або 72,1504 відсотка, ОСОБА_2 24 вересня 2013 року звернувся до співвласників майнових паїв колишнього КСП «Мир» із заявою про виділення в натурі його частки пайового фонду. 
		 
		25 вересня 2013 року проведено загальні збори співвласників майнових паїв колишнього КСП «Мир», на яких прийнято рішення про виділення ОСОБА_2 в натурі його частки пайового фонду із зазначенням переліку, найменування та вартості майна, яке передається у власність (том 1, а. с. 19-23). 
		 
		На підставі цього рішення, оформленого протоколом від 25 вересня 2013 року          № 25-09/13, голова загальних зборів співвласників майнових паїв колишнього КСП «Мир» передав ОСОБА_2 у власність рухоме і нерухоме майно, що засвідчено актом приймання-передання пайового фонду від 25 вересня 2013 року (том 1,    а. с. 24-26). 
		 
		Калинівський районний суд Вінницької області рішенням від 27 січня 2014 року у справі № 132/4666/13 визнав за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно, яке виділене в натурі в рахунок майнового паю КСП «Мир», а саме на: 
		- нежитлові будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: будівлю майстерні літ. «А» загальною площею 953,6 кв. м; будівлю складу літ. «Б» загальною площею 163,0 кв. м; 
		- нежитлові будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: будівлю складу № 3 (літ. «А») загальною площею 450,8 кв. м; будівлю складу № 1 (літ. «Б») загальною площею 185,5 кв. м; будівлю складу № 2 (літ. «Б-1») загальною площею 575,2 кв. м; зерноплощадку з навісом літ. «Б-4» загальною площею 36,0 кв. м; будівлю зерноскладу літ. «В» загальною площею 1 274,4 кв. м; будівлю свинарника літ. «Г» загальною площею 703,4 кв. м; будинок тваринника літ. «Д» загальною площею 262,3 кв. м; будівлю вагової літ. «Е» загальною площею 7,6 кв. м; будівлю автогаража літ. «Є» загальною площею 605,4 кв. м; 
		- нежитлові будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а саме будівлю хімскладу літ. «А» загальною площею 445,1 кв. м (том 1, а. с. 166, 167). 
		 
		18 червня 2014 року державний реєстратор вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис № 6043819 про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 1 116,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , складовими частинами яких є: будівля майстерні загальною площею 953,6 кв. м; будівля складу загальною площею 163,0 кв. м (том 1, а. с. 34). 
		 
		Цього ж дня, 18 червня 2014 року, державний реєстратор вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис № 6047522 про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 4 899,4 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , складовими частинами яких є: будівля складу № 3 загальною площею 450,8 кв. м; будівля складу № 1 загальною площею 185,5 кв. м; будівля складу № 2 загальною площею 575,2 кв. м; прибудова (склад) загальною площею 36,0 кв. м; будівля зерноскладу загальною площею 1 274,4 кв. м; будівля свинарника з прибудовою загальною площею 703,4 кв. м; будинок тваринника загальною площею 262,3 кв. м; будівля вагової загальною площею 7,6 кв. м; будівля автогаража загальною площею 605,4 кв. м; підготовче відділення та олійнопресовий цех, адміністративно-лабораторний корпус, котельня, загальною площею 798,8 кв. м; прибудова (дизельна) загальною площею 34,8 кв. м, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 жовтня 2016 року № 71432423 (том 1, а. с. 76, 77). 
		 
		Калинівський районний суд Вінницької області рішенням від 06 квітня 2016 року у справі № 132/819/16 визнав за ОСОБА_2 право власності на транспортні засоби, виділені в натурі в рахунок майнового паю КСП «Мир», а саме на: 
		- автомобілі: марки «ЗІЛ-ММЗ 45021», державний номерний знак НОМЕР_1 ; марки «ГАЗ-5201», державний номерний знак НОМЕР_2 ; марки «ЗІЛ-ММЗ 554», державний номерний знак НОМЕР_3 ; марки «ЗІЛ-ММЗ 554», державний номерний знак НОМЕР_4 ; марки «ЗІЛ-ММЗ 554», державний номерний знак НОМЕР_5 ; марки «ЗІЛ-ММЗ 554», державний номерний знак НОМЕР_6 ; марки «КАМАЗ 55102», державний номерний знак НОМЕР_7 ; марки «ГАЗ-5319», державний номерний знак НОМЕР_8 ; марки «ГАЗ 5319», державний номерний знак НОМЕР_9 ; марки «ГАЗ-5319», державний номерний знак НОМЕР_10 ; марки «ГАЗ-САЗ», державний номерний знак НОМЕР_11 ; 
		- причепи: марки «ГБК819», державний номерний знак НОМЕР_12 ; марки «ГБК819», державний номерний знак НОМЕР_13 ; марки «ГБК819», державний номерний знак НОМЕР_14 ; марки «ГБК829», державний номерний знак НОМЕР_15 ; марки «ГБК819», державний номерний знак НОМЕР_16 (том 1, а. с. 168, 169). 
		 
		Вінницький апеляційний суд постановою від 12 жовтня 2023 року у справі № 132/819/16 апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнив. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2016 року скасував. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_16 про визнання права власності відмовив (том 2, а. с. 82, 83).
		 
		Суди також з`ясували, що 07 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Калинівського районного суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , Дружненської сільської ради Калинівського району Вінницької області про визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників майна колишнього КСП «Мир», оформленого протоколом від 25 вересня 2013 року № 25-09/13 (справа № 132/2483/16). 
		 
		Вінницький апеляційний суд постановою від 23 січня 2019 року у справі № 132/2483/16 визнав недійсним рішення загальних зборів співвласників майна колишнього КСП «Мир», оформлене протоколом від 25 вересня 2013 року № 25-09/13, щодо надання згоди на виділення ОСОБА_2 в натурі майна згідно з переліком на суму 1 467 702,00 грн (том 1, а. с. 27-30). 
		 
		Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 серпня 2022 року № 307713850 підтверджується, що 02 липня 2019 року державний реєстратор вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис № 32261579 про державну реєстрацію права приватної власності ПП «Константа-Літ» на нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 5 747,1 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , складовими частинами яких є: будівля складу № 3 загальною площею 450,8 кв. м; будівля складу № 1 загальною площею 185,5 кв. м; будівля складу № 2 загальною площею 575,2 кв. м; прибудова (склад) загальною площею 36,0 кв. м; будівля зерноскладу загальною площею 1 274,4 кв. м; будівля свинарника з прибудовою загальною площею 703,4 кв. м; будівля вагової загальною площею 7,6 кв. м; будівля зерноскладу загальною площею 606,2 кв. м; підготовче відділення та олійнопресовий цех, адміністративно-лабораторний корпус, котельня, загальною площею 798,8 кв. м; будівля зерноскладу загальною площею 1 109,2 кв. м; убиральня; накопичувальна ємність для олії місткістю 1 000,0 куб. м; димова труба; пожежний резервуар місткістю 150,0 куб. м; силосна яма місткістю 630,0 куб. м; оперативна ємність для олії місткістю 37,0 куб. м; комплекс очистки димових газів; ємність для зберігання олії місткістю 16,0 куб. м; норійна вежа; силосна яма місткістю 630,0 куб. м; завальна яма; сушильна установка; теплогенераторна; трансформаторна підстанція потужністю 40 кВА; зерноочисний комплекс ЗАВ (том 1, а. с. 31-33). 
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. 
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		 
		За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		 
		Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. 
		 
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). 
		 
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. 
		 
		Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного               права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду                                   від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)). 
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував рішення тим, що, будучи лише співвласником майнових паїв, а не співвласником майна, ОСОБА_1 не зазначив, на яке саме майно, що перебуває у володінні відповідачів, він претендує із його часткою 0,8043 відсотка, що в грошовому виразі становить 16 317,00 грн. Позивач також не довів порушення його права як співвласника майнових паїв, оскільки нерозпайованим залишилося майно колишнього КСП «Мир» у розмірі   27,8496 відсотка, а отже, ОСОБА_1 не позбавлений права та можливості отримати свої паї в натурі чи грошовими коштами. 
		 
		Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, однак змінюючи мотиви такої відмови, апеляційний суд вважав, що оскільки збори співвласників майнових паїв колишнього КСП «Мир» не уповноважували ОСОБА_1 діяти від імені усіх співвласників пайового фонду, то позивач не має права на захист їх інтересів за позовом про повернення (витребування) спірного майна у спільне володіння усіх співвласників майнових паїв. 
		 
		Однак зазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке. 
		 
		Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України). 
		 
		У статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. 
		 
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). 
		 
		Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником у разі порушення його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника:                 а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; б) юридично - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (постанова Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)). 
		 
		З урахуванням специфіки правового режиму рухомих та нерухомих речей фізичне вибуття речі з володіння стосується саме рухомих речей, натомість юридичне вибуття речі з володіння, з урахуванням існування реєстраційного підтвердження володіння, - нерухомих. 
		 
		Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанови Великої Палати Верховного Суду                           від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17). 
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;                 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. 
		 
		За змістом частини першої статті 1213 ЦК України саме набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. 
		 
		Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним. 
		 
		Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. 
		 
		Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. 
		 
		Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. 
		 
		Таким чином, кондикційний позов має відносний характер. Суб`єктами зобов`язань, що виникають у результаті набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, виступають: боржник - особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого); кредитор (потерпілий) - особа, за чий рахунок інша особа (боржник) набула майно або зберегла його у себе. 
		 
		Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду від 06 березня           2019 року у справі № 910/1531/18). 
		 
		Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня      2020 року у справі № 910/3395/19). 
		 
		Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадок, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов. 
		 
		Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. 
		 
		Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна. 
		 
		Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно. 
		 
		Аналогічні по суті правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 25 жовтня 2017 року у справі       № 3-905гс17. 
		 
		Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України). 
		 
		Відповідно до статті 358 ЦК Україниправо спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. 
		 
		Об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства (стаття 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»). 
		 
		У частині третій статті 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» передбачено, що у разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі. Спори, що виникають при здійсненні цього права, розглядаються судом. 
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). 
		 
		У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14 (провадження                         № 61-4536св18) Верховний Суд зробив висновок, що спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних / неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності не тотожне розпорядженню частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. 
		 
		Верховний Суд у постанові від 06 березня 2024 року у справі № 685/1149/20 (провадження № 61-7324св22) зазначив, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є способом захисту права власника у разі порушення його правомочності володіння своїм майном володіючим невласником. Майно ліквідованого КСП до його виділу на пай натурою належить його членам (пайовикам) на праві спільної часткової власності. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному із співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле, тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позивачі як співвласники майна, яке належить їм на праві спільної часткової власності, мають право на захист права володіння за позовом до володіючого невласника щодо всього нерозподіленого пайового фонду ліквідованого КСП, як цілісного майнового комплексу, або його частини, і у таких справах співвласник (окремі співвласники) діють в інтересах всіх співвласників. Зміст позовних вимог у цій справі не свідчить, що позивачі звернулися до суду за захистом свого права власності на індивідуально визначене майно, яке виділено саме їм в натурі в порядку паювання. 
		 
		Згідно з усталеною практикою Верховного Суду у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, якими суд керувався під час задоволення грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 
		 
		За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. 
		 
		Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		 
		Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). 
		 
		Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. 
		 
		Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) позову, апеляційної скарги чи відзиву, з яким суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) вирішення справи по суті, чи тільки процесуального питання. 
		 
		У справі, що переглядається, позивач на обґрунтування своїх вимог зазначав, що він є власником майнових паїв колишнього КСП «Мир» та співвласником його пайового фонду (майна); зазначене майно вибуло з володіння співвласників майнових паїв поза їх волею та без достатніх правових підстав, оскільки Вінницький апеляційний суд постановою від 23 січня 2019 року у справі № 132/2483/16 визнав недійсним рішення загальних зборів співвласників майнових паїв колишнього КСП «Мир», оформлене протоколом від 25 вересня 2013 року № 25-09/13, щодо надання згоди на виділення ОСОБА_2 в натурі майна згідно з переліком на суму 1 467 702,00 грн, а отже, останній не мав права передавати (відчужувати) частину виділених у натурі об`єктів нерухомості на користь ПП «Константа-Літ». 
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не врахували, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння (пред`явлення віндикаційного позову з підстав, передбачених статтями 378, 388 ЦК України, та/або кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно) є способами захисту права власника у разі порушення його правомочності володіння своїм майном володіючим невласником; майно колишнього КСП «Мир» до його виділу на пай натурою належить його членам (пайовикам) на праві спільної часткової власності; частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле, тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. 
		 
		Отже, позивач як співвласник майна, яке належить йому на праві спільної часткової власності, має право на захист права володіння за позовом до володіючого невласника щодо всього нерозподіленого пайового фонду колишнього (реорганізованого) КСП «Мир» як цілісного майнового комплексу або його частини, і у таких справах співвласник (окремі співвласники) діють в інтересах всіх співвласників. Водночас зміст позовних вимог у цій справі не свідчить, що позивач звернувся до суду за захистом свого права власності на індивідуально визначене майно, яке виділено саме йому в натурі в порядку паювання. 
		 
		Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06 березня 2024 року у справі № 685/1149/20 (провадження                     № 61-7324св22). 
		 
		Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що єдиним належним способом реалізації прав ОСОБА_1 як співвласника майнових паїв є лише право отримати свій пай натурою чи грішми відповідно до розміру та структури майна, яке залишилося нерозпайованим. При цьому апеляційний суд безпідставно вважав, що позивач не має права на захист інтересів усіх співвласників пайового фондуколишнього КСП «Мир» за позовом про повернення (витребування) спірного майна у їх спільне володіння. 
		 
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. 
		 
		Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. 
		 
		Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення. 
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на те, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		 
		В оскаржуваних рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій достатньою мірою не виклали мотиви, на яких вони ґрунтуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані, тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Суомінен проти Фінляндії»). 
		 
		У контексті зазначеного Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій допустили поверховий підхід до вирішення спору, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову з наведених в оскаржуваних рішеннях мотивів. 
		 
		Водночас з огляду на положення статті 400 ЦПК Українищодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, а отже, не має можливості вирішити спір по суті та ухвалити нове рішення за результатами касаційного перегляду цієї справи. 
		 
		Оскільки встановлено підстави для скасування оскаржених судових рішень, то інші підстави відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції не аналізує.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. 
		 
		Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів суди обох інстанцій не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення по суті спору не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		У постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20,        від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, то додаткову постанову цього суду також слід скасувати. 
		 
		Отже, оскільки Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень по суті спору, то додаткове рішення суду першої інстанції, яким вирішено питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, також належить скасувати, незалежно від доводів і вимог касаційної скарги заявника та наведених ним підстав оскарження. 
		 
		Верховний Суд узяв до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, однак з метою дотримання принципівсправедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи. 
		 
		Під час нового розгляду суду першої інстанції належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. 
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У разі якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. 
		 
		Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів першої та апеляційної інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції. 
		 
		Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом першої інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 
		 
		Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 01 серпня 2023 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року та додаткове рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 28 грудня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Суддя-доповідач   Є. В. Петров   СуддіА. І. Грушицький    І. В. Литвиненко    В. В. Пророк    В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...