Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 572/1759/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.07.2025.
Дата набрання законної сили: 02.07.2025
Номер судового провадження: 61-6751ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		02 липня 2025 року
		м. Київ
		справа № 572/1759/24
		провадження № 61-6751св25
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивачка -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Попова Інна Павлівна, на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 09 січня 2025 року у складі судді Верзун О. П. та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 травня 2025 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С., та ухвалив таку постанову.
		Зміст позовної заяви та її обґрунтування 
		1.           У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета          спору, - орган опіки та піклування Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
		2.           На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано на підставі заочного рішення Драбівського районного суду Черкаської області 
		від 28 лютого 2017 року (справа № 692/75/17). Крім того, відповідно до зазначеного судового рішення з відповідача було стягнуто аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи                          з 25 січня 2017 року до досягнення старшою дитиною повноліття.
		3.           Посилалася на те, що відповідач свій обов`язок з утримання дітей не виконує, з дітьми не спілкується, аліменти за рішенням суду не сплачує, у зв`язку з чим у нього наявна заборгованість зі сплати аліментів станом на січень 
		2024 року в розмірі 253 764, 59 грн. 
		4.           Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно синів: ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з листопада 2018 року по січень 2024 року включно в розмірі 253 764, 59 грн. 
		Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
		5.           Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 09 січня 2025 року позов задоволено частково. 
		6.           Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 253 764,59 грн. 
		7.           У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 
		8.           Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б доводили факт свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо дітей, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Судом зауважено, що висновок органу опіки та піклування є необґрунтованим, а думка дітей, які надавали свої пояснення у режимі відеоконференції, не є об'єктивною. Водночас, з огляду на те, що відповідач без поважних причин ухиляється від покладеного на нього            статтею 180 Сімейного кодексу України обов`язку утримувати неповнолітніх дітей, в судове засідання не з'явився та не надав доказів про те, що не мав можливості сплачувати аліменти у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, а також, що заборгованість утворилась з незалежних від нього причин, наявні підстави для стягнення з нього на пені за прострочення сплати аліментів.
		Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції
		9.           Постановою Рівненського апеляційного суду від 15 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 09 січня 2025 року в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав змінено. 
		10.        Попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню синів ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		11.        Покладено на орган опіки та піклування Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачем.
		12.        У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		13.        Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що позбавлення відповідача батьківських прав не відповідає інтересам дітей, оскільки обставини ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження. Аргументи позивачки не є достатніми для виправдання такого серйозного втручання у право на сімейне життя відповідача, однак є підставою для попередження останнього про зміну свого ставлення до виховання дітей, що буде відповідати забезпеченню «якнайкращих інтересів дитини».
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		14.        27 травня 2025 року  ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Попова І. П., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 09 січня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 травня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. 
		15.        Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, від 27 січня 2021 року у справі № 607/16163/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 23 жовтня 2024 року у справі № 361/2014/22, від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		16.        Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідач протягом 8 років не цікавиться життям дітей, не виявляє бажання спілкуватись з ними, дбати про їх забезпечення, навчання, розвиток, виховання, стан здоров'я, не вітає дітей з днем народження та будь-якими іншими святами, жодного разу не відвідував навчальний заклад, де навчаються діти, та не цікавився успіхами синів, їхнім життям та розвитком. Більш того, судами не було враховано думку дітей, які висловили її самостійно під час розгляду справи, а також висновок органу опіки та піклування.
		17.        Заявниця вважає, що у матеріалах справи зібрано достатньо доказів, які підтверджують свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками. Крім того, надані до справи докази підтверджують систематичне вчинення відповідачем домашнього насильства в присутності дітей, погрози фізичною розправою їй та дітям, аморальний спосіб життя відповідача, наявність інших кримінальних проваджень, агресивність поведінки, яка становить загрозу життю та здоров'ю дітей. Акцентує увагу на тому, що відповідач надсилає їй повідомлення з погрозами, ображає її та погрожує розправою. Водночас, дітьми жодним чином не цікавиться. До органу опіки та піклування чи до суду для визначення способу його участі у вихованні дітей жодного разу не звертався.
		18.        Посилається на те, що діти бояться відповідача, сприймають його як небезпечну особу, емоційний зв'язок між ними втрачено та відповідач не вчиняє жодних дій для його відновлення.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		19.        Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 572/1759/24, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		20.        16 червня 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 572/1759/24.
		21.        Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		22.        Сторони у справі є батьками дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		23.        Заочним рішенням Драбівського районного суду Черкаської області 
		від 28 лютого 2017 року в справі № 692/75/17 шлюб між сторонами розірвано та одночасно стягнуто з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 25 січня 2017 року до досягнення старшою дитиною повноліття.
		24.        Заборгованість ОСОБА_2 за прострочення сплати аліментів за період з листопада 2018 року по січень 2024 року включно складає 253 764, 59 грн.
		25.        Згідно з висновком органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Великохутірської сільської ради від 23 лютого 2024 року 
		№ 25, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітніх дітей.  
		26.        Як вбачається з характеристики ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учня 5 класу ЗЗСО І-ІІ ступенів с. Михайлівка, мати приділяє належну увагу вихованню сина, регулярно відвідує батьківські збори, допомагає в організації позакласних заходів, цікавиться життям дитини, забезпечує відвідування навчальних екскурсій, організовує правильне проведення вільного часу, моніторить поводження дитини в мережі Інтернет та інформаційну гігієну. За весь час навчання батько ОСОБА_2 з класним керівником не спілкувався, на зв`язок не виходив, на батьківські збори не з`являвся. 
		27.        Відповідно до характеристики ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , учня 3 класу ЗЗСО І-ІІ ступенів с. Михайлівка, мати приділяє належну увагу вихованню сина, систематично відвідує батьківські збори, цікавиться успіхами сина, стосунками з однокласниками, його самопочуттям. Позивач користується авторитетом серед батьків. Батька ОСОБА_2 в школі жодного разу не бачили: не приходив, не телефонував, не цікавився життям та навчанням сина ОСОБА_5 . Хлопчик батька ніколи не згадує.
		Позиція Верховного Суду
		28.        Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		29.        Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		30.        Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		31.        Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		32.        З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, справа в касаційному порядку переглядається лише в частині вирішення позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
		33.        Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
		34.        Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
		35.        Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
		36.        Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		37.        Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
		38.        Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
		39.        Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
		40.        Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені                   статтею 150 СК України.
		41.        Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
		42.        Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).
		43.        Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
		44.        Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		45.        Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
		46.        Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
		47.        Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду                  від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року 
		у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, 
		від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.
		48.        Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		49.        У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява 
		№ 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
		50.        У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
		51.        У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.
		52.        У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
		53.        За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
		54.        Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		55.        Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
		56.        Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
		57.        Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
		58.        Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, 
		від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
		59.        Судами попередніх інстанцій встановлено, що малолітні діти сторін проживають разом з позивачкою та її чоловіком. Відповідач проживає зі своїми батьками та за рішенням суду з нього стягуються аліменти на утримання синів.
		60.        Органом опіки та піклування надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Встановлено, що вихованням і матеріальним забезпеченням малолітніх дітей займається позивачка, відповідач не сплачує аліменти, стягнуті з нього відповідним судовим рішенням, у зв'язку з тим, що є  безробітним, участі у вихованні дітей не бере через небажання колишньої дружини. 
		61.        У судовому засіданні, під час заслуховування думки дітей, малолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повідомили суду, що не спілкуються з батьком, останній не вітає їх з днем народження та іншими святами, при зустрічі біля магазину не привітався з ними. ОСОБА_7 зауважив, що раніше тато колись приїжджав і хотів забрати їх, а ОСОБА_6 посилався на те, що раніше він хотів спілкуватися з батьком, а тепер не хоче.
		62.        Колегія суддів зауважує, що міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.
		63.        Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі 
		№ 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23).
		64.        Суди першої та апеляційної інстанцій надали належну та обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, врахували відсутність обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дітей, та дійшли загалом мотивованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 наявності виключних підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
		65.        Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
		66.        Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
		67.        Колегія суддів погоджується з аргументами судів першої та апеляційної інстанцій, що у висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав містяться лише посилання на пояснення позивачки щодо неналежного виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків, а також пояснення самого відповідача щодо наявності у нього перешкод у вихованні дітей та сплаті аліментів. Правових підстав для висновку про доцільність розірвання кровної спорідненості між батьком та синами, як і застосованих органом опіки та піклування заходів щодо налагодження чи покращення їх взаємовідносин, не зазначено. Обставин, які б свідчили про необхідність застосування крайнього заходу впливу щодо батька дітей, наявності з боку батька загрози для малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , їх здоров`я та розвитку, у висновку також не наведено. 
		68.        Згідно з частиною шостою статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. 
		69.        Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, 
		від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).
		70.        Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій думки дітей щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав колегія суддів відхиляє.
		71.        Судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, було надано правову оцінки поясненням малолітніх дітей, яким при з'ясуванні їх думки щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав у судовому засіданні суду першої інстанції виповнилося 11 та 9 років, з урахуванням положень цивільного процесуального законодавства щодо оцінки доказів, а саме у їх сукупності. Так, судом першої інстанції зауважено, що пояснення дітей надавалися у режимі відеоконференції, що не виключає можливість стороннього впливу на них. Разом з тим пояснення дітей свідчать про наявність образи на батька.
		72.        Колегія суддів додатково зауважує, що з аудіозапису судового засідання суду першої інстанції, в якому було заслухано пояснення малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вбачається, що діти не досить чітко розуміють правових наслідків позбавлення їх батька батьківських прав. Діти підтвердили наявність гарних відносин з чоловіком їхньої матері, якого вони вважають батьком. Зі слів ОСОБА_4 , позбавлення відповідача батьківських прав необхідне для того, що він їх не забрав.
		73.        Водночас, предметом вирішення спору у справі, що переглядається, не є визначення місця проживання малолітніх дітей. Доказів вчинення відповідачем будь-яких примусових дій щодо зміни місця проживання малолітніх дітей чи наявності обставин, які б свідчили про загрозу з боку батька для малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , їх здоров`я та розвитку, матеріали справи не містять. 
		74.        Верховний Суд вже звертав увагу на те, що думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 29 березня 2023 року у справі № 754/7526/21, 
		від 26 квітня 2023 року у справі № 520/17217/13-ц, від 02 серпня 2023 року у справі № 707/1704/21).
		75.        Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що за обставин справи, що переглядається в касаційному порядку, думка малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не може слугувати єдиною достатньою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
		76.        В контексті доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав з огляду на несплату ним аліментів на утримання дітей, вчинення домашнього насильства та ведення аморального способу життя, колегія суддів зауважує, що як суд першої, так і суд апеляційної інстанції надали правову оцінку поданим позивачкою доказам ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків та притягнення його до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень у їх сукупності та з урахуванням відсутності належних, достатніх та допустимих доказів вчинення відповідачем протиправних дій щодо його синів, невиконання ОСОБА_2 заходів попередження та впливу щодо необхідності належного виконання своїх батьківських обов'язків, дійшли загалом правильного висновку про передчасність вирішення питання про застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
		77.        Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції попередив відповідача про необхідність змінити своє ставлення до виховання синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з покладенням на орган опіки та піклування обов'язку з контролю за виконанням ним батьківських обов`язків.
		78.        Верховний Суд зауважував, що коли є рішення судів (що набрало законної сили) за первинним зверненням одного з батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого із батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду інакшим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий із батьків дитини під час звернення повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21).
		79.        Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів, зводяться в загальному до переоцінки доказів.
		80.        Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). 
		81.        Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин та наданої правової оцінки доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
		82.        Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі 
		№ 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі 
		№ 910/8115/19(910/13492/21)).
		83.        Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		84.        Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		85.        З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Попова І. П., що стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		ПОСТАНОВИВ:
		1.           Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Попова Інна Павлівна, залишити без задоволення.
		2.           Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 09 січня 2025 року, з урахуванням змін, внесених за результатами апеляційного перегляду, та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 травня 2025 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                      О. В. Білоконь
		 
		                                                                                               О. М. Осіян
		 
		 Н. Ю. Сакара
		 
		 В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...