Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 296/10/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти громадського порядку та моральності; Хуліганство.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.07.2025.
Дата набрання законної сили: 01.07.2025
Номер судового провадження: 51-1593км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020060020003810

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		01 липня 2025 року
		м. Київ
		справа № 296/10/21
		провадження № 51 - 1593 км 25
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого           ОСОБА_1 ,
		суддів                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                         ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                               ОСОБА_5 ,
		в режимі відеоконференції:
		засудженого                                                          ОСОБА_6 ,
		його захисника                                                     адвоката ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
		до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020060020003810
		від 26 жовтня 2020 року, щодо
		ОСОБА_6 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кізілюрт Республіки Дагестан, громадянина України, проживаючого за адресою: 
		АДРЕСА_1 , відповідно до вимог ст. 89 КК України раніше не судимого,
		за ст. 296 ч. 4 КК України,
		за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 22 вересня 2023 року та вирок Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року.
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 22 вересня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 296 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання
		з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців і покладено
		на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 задоволено частково, стягнуто на його користь з ОСОБА_6 2 293,02 грн та 30 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної і моральної шкоди відповідно.
		Прийнято рішення щодо речових доказів і заходів забезпечення кримінального провадження.
		Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
		26 жовтня 2020 року близько 19 години 00 хвилин на проїзній частині дороги біля будинку № 36 на вул. Київське шосе в м. Житомирі ОСОБА_6 після зауваження від ОСОБА_8 щодо недотримання ним правил дорожнього руху, порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства,
		що супроводжувалося особливою зухвалістю, ігноруючи встановлені в суспільстві правила поведінки, перебуваючи в громадському місці, розуміючи можливість завдання своїми діями шкоди іншим особам, декілька раз вистрілив із заздалегідь заготовленого пристрою для відстрілу патронів з гумовими кулями Форт-12Р у бік ОСОБА_8 , влучивши останньому в руку та ногу, чим спричинив йому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, після чого здійснив постріл
		у сторону автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким користувався ОСОБА_8 , пошкодивши фару вказаного транспортного засобу.
		Вироком Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого  ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_9 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора, який брав участь
		у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_10 задоволено.
		Зазначений вирок місцевого суду скасовано в частині призначення покарання, ухвалено в цій частині новий вирок, яким  ОСОБА_6 призначено за ст. 296 ч. 4 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а в решті вирок залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений,посилаючись нанеповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просить скасувати вказані судові рішення
		і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Зазначає, що орган досудового розслідування не встановив, яке відношення
		до злочину має зброя, яка було вилучена в нього через добу після подій кримінального правопорушення, ігнорував його вимоги щодо проведення слідчих дій та порушив ст. 290 КПК України, обмеживши його в праві на ознайомлення
		з матеріалами досудового розслідування. Суд першої інстанції не звернув увагу
		на наведені порушення, обґрунтував вирок суперечливими показаннями свідка ОСОБА_11 , даними протоколів слідчих експериментів, які проведені в денний час, тоді як події злочину відбувалися в темну пору доби, а один з них був проведений
		за 2 хвилини, що ставить під сумнів його інформативність.
		Вказує, що він не мав умислу на вчинення хуліганства, зокрема мотиву
		й мети, його дії підлягали кваліфікації за ст. 125 КК України, оскільки він захищався від неправомірних дій потерпілого, а показання свідка ОСОБА_12 
		та ОСОБА_6 щодо самозахисту місцевий суд не врахував.
		Вважає, що апеляційний суд також не звернув уваги на наведені вище порушення, не дослідив повторно докази за його клопотанням, усупереч вимогам
		ст. 419 КПК України не перевірив і не надав вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги сторони захисту та призначив йому суворе покарання,
		не врахувавши, що він у силу ст. 89 КК України вперше притягається до кримінальної відповідальності, має сім`ю, утримує дітей, працює й ізоляція його від суспільства позбавить його можливості піти на військову службу для захисту країни. Також зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано вказав про те, що ОСОБА_6 раніше був звільнений від відбування покарання на підставі 75 КК України
		за вироком суду, яким його було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263 ч. 1 КК України, хоча за таким обвинуваченням він не засуджувався.
		Заперечень на касаційну скаргу засудженого від учасників судового провадження
		не надходило.
		Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений і захисник у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, вважали
		її обґрунтованою та просили задовольнити.
		У судовому засіданні прокурор вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
		Мотиви Суду
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
		та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
		про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
		та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України
		та на які є посилання у касаційній скарзі, не є відповідно до вимог
		ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
		Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
		Суд першої інстанції на підтвердження винуватості  ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 ч. 4 КК України, тобто
		в грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, послався на такі докази:
		-       показання ОСОБА_6 , який вину не визнав, однак не заперечував, що під час конфлікту з ОСОБА_8 увечері 26 жовтня 2020 року дістав пістолет Форт, калібру 9 мм, який завжди возив із собою, і для захисту від потерпілого, котрий тримав ніж, двічі вистрелив угору та тричі - в землю, після чого почав тікати на машині;
		-       показання потерпілого ОСОБА_8 про те, як 26 жовтня 2020 року
		ОСОБА_6 цілеспрямовано здійснив два постріли йому в ногу і по одному пострілу - у руку та фару його автомобіля, після чого сів у машину та поїхав. ОСОБА_8 також зазначив, що коли він вийшов з автомобіля, то в руках
		у нього нічого не було;
		-       показання свідка ОСОБА_11 про те, як 26 жовтня 2020 року ОСОБА_6 стріляв у ОСОБА_8 , стрільба відбувалась біля дороги, де їздили інші транспортні засоби;
		-       протокол огляду місця події від 26 жовтня 2020 року про виявлення
		на проїжджій частині дороги навпроти будинку № 36 на вул. Київське шосе
		у м. Житомирі чотирьох гільз з маркуванням 9 мм П 6 9, а також про огляд
		і виявлення пошкодження у виді отвору діаметром 15 мм у фарі автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
		-       протокол огляду місця події від 27 жовтня 2020 року про виявлення
		та вилучення у ОСОБА_6 пістолета «Форт» 12Р в приміщенні Житомирського ВП;
		-       протокол огляду предмета від 05 листопада 2020 року, згідно з яким оглянуто пістолет «Форт» 12Р, 9 мм Р.А, вироблений в Україні, серія та номер ВІ107319, встановлено його технічні характеристики, призначення, констатовано придатність до стрільби й відсутність змін у конструкції пристрою;
		-       протоколи пред`явлення особи для впізнання від 26 та 27 жовтня 2020 року, згідно з якими свідок ОСОБА_11 та потерпілий ОСОБА_8 за відповідними ознаками впізнали ОСОБА_6 як особу, яка 26 жовтня 2020 року, грубо порушуючи громадський порядок, стріляла в ОСОБА_8 ;
		-       протоколи слідчих експериментів від 19 та 24 листопада 2020 року
		з ОСОБА_6 і ОСОБА_8 відповідно, під час яких вони показали
		й відтворили обставини подій 26 жовтня 2020 року;
		-       акт судово-медичного обстеження (дослідження) від 27 жовтня 2020 року
		№ 2104 про виявлення у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень у вигляді садна
		на правій кисті та забійної рани на лівій гомілці;
		-       висновок судово-медичної експертизи від 27 листопада 2020 року № 2298, згідно з яким встановлено локалізацію, характер, ступінь тяжкості, механізм утворення виявлених у ОСОБА_8 легких тілесних ушкоджень, що потягли короткочасний розлад здоров`я, та показаннями в суді експерта ОСОБА_13 щодо обставин проведення вказаного дослідження.
		Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази
		в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов
		до обґрунтованого висновку про вчинення  ОСОБА_6 інкримінованого
		йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії
		за ст. 296 ч. 4 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно
		до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності
		та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Всупереч доводам засудженого у вироку суду наявний аналіз досліджених доказів
		і мотиви відхилення судом версії ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_12 
		про перебування ОСОБА_6 у стані необхідної оборони, відсутність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 ч. 4 КК України,
		та необхідність кваліфікації його дій за ст. 125 КК України.
		Визнаючи необґрунтованими наведені вище доводи сторони захисту місцевий суд врахував, що безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за ст. 296
		КК України є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій
		та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття. Хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні
		на ці правоохоронювані цінності та супроводжується особливою зухвалістю
		чи винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних
		або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна
		і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм хуліганства,
		як злочину проти громадського порядку та моральності. Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму
		й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються
		за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу й зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти. Зміст і спрямованість протиправного діяння,
		що має істотне значення для його правової оцінки, у кожному конкретному випадку визначається виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.
		Аналізуючи обставини цього кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що події інкримінованого ОСОБА_6 злочину відбувалися
		у громадському місці і його дії були спрямовані проти громадського порядку. ОСОБА_6 поводив себе зухвало, демонстрував свою зверхність над потерпілим, безпричинно, використовуючи травматичний пістолет моделі «Форт», завдав йому тілесні ушкодження та пошкодив майно, а саме фару автомобіля, спричинивши ОСОБА_8 майнову й моральну шкоду. Врахував суд і те, що до вказаних подій зазначені особи не були знайомі, неприязних відносин між ними не було, тобто дії ОСОБА_6 були спрямовані на випадковий об`єкт. Мотивом хуліганських дій останнього став незначний привід, а саме його переконання, що потерпілий підрізав його на автомобілі. Травматичний пістолет моделі «Форт», згідно з показаннями ОСОБА_6 , постійно був з ним. Цей травматичний пристрій призначений для нанесення тілесних ушкоджень і його використання при хуліганстві кваліфікується за кваліфікуючою ознакою - застосування предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
		Посилання засудженого на те, що органом досудового розслідування
		не встановлено причетність виданої ним зброї до інкримінованого йому злочину
		є безпідставним, оскільки під час розгляду кримінального провадження
		ОСОБА_6 не заперечував, що 26 жовтня 2020 року він стріляв з пістолета Форт, калібру 9 мм, який завжди возив у машині, маючи на нього дозвіл (т. 1, а.к.п. 122). За результатом проведеного огляду на місці було вилучено чотири гільзи
		з маркуванням 9 мм П 6 9, тобто того ж калібру, що і пістолет, виданий
		ОСОБА_6 27 жовтня 2020 року в приміщенні Житомирського ВП. Вилучення зброї на наступний день було зумовлено тим, що ОСОБА_6 одразу після вчинення злочину покинув місце події, у зв`язку з чим працівникам поліції знадобився час для проведення оперативно-розшукових заходів щодо пошуку автомобіля «BMW X5», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та встановлення особи стрільця (т. 1, а.к.п. 111).
		Необґрунтованими є і доводи засудженого щодо порушень під час проведення слідчих експериментів із ним та потерпілим.
		Відповідно до ст. 240 КПК України метою проведення слідчого експерименту
		є перевірка і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. За необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста, із вимірюваннями, фотографуванням, звуко-
		чи відеозаписом, складанням планів і схем, виготовленням графічних зображень, відбитків та зліпків. За результатом слідчої дії складається протокол, в якому докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.
		Вказане означає, що важливою умовою проведення слідчого експерименту є його проведення в умовах, максимально наближених до тих, в яких у минулому відбувалася досліджувана дія чи подія. Тому, перш ніж проводити дослідницькі дії, необхідно відтворити (реконструювати) обстановку, у якій вони проводитимуться. Ступінь реконструкції залежить від характеру експерименту, обстановки, у якій він здійснюватиметься, та можливостей реконструювання. Разом з тим, процесуальним законом не вимагається проведення слідчого експерименту
		в умовах, які є абсолютно тотожними умовам вчинення злочину, оскільки
		це неможливо апріорі. Не встановлює закон і мінімальної тривалості часу проведення слідчого експерименту, на чому наголошує засуджений у касаційній скарзі.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що протоколи слідчих експериментів складені з дотриманням вимог статей 104, 223, 240 КПК України, підписані учасниками слідчих дій. Зокрема, протокол від 19 листопада 2020 року без застережень підписали як ОСОБА_6 , так і його захисник ОСОБА_9 . Вказана слідча дія проводилась із застосуванням технічної фіксації - здійснювався її відеозапис, який досліджений судом першої інстанції. В ході проведення слідчого експерименту за 2 хвилини ОСОБА_6 показав та продемонстрував відповідні обставини. Обстановка та обставини, які підлягали з`ясуванню під час проведення слідчих експериментів, не вимагали їх проведення виключно у темний час доби,
		а сторона захисту щодо цього зауважень та клопотань не заявляла. Тому міркування засудженого у касаційній скарзі про недостатність вказаного часу для проведення такої слідчої дії та необхідності їх проведення виключно у темний час доби є неспроможними.
		Надані свідком ОСОБА_11 показання місцевий суд визнав чіткими й послідовними та такими, що підтверджуються іншими доказами, підстав не довіряти її показанням цей суд не встановив і оцінив їх у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, протягом судового
		та апеляційного розгляду сторона захисту не зазначала про порушення органом досудового розслідування вимог ст. 290 КПК України при ознайомленні
		ОСОБА_6 з матеріалами кримінального провадження й ігнорування його клопотань під час досудового слідства, вперше повідомивши про це у касаційній скарзі.
		Перевіркою матеріалів кримінального провадження зазначені доводи
		не підтвердились. Згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування, клопотань щодо проведення слідчих дій сторона захисту не подавала. У випадку, якщо ж такі клопотання були подані, однак не розглянуті, сторона захисту не була позбавлена можливості оскаржувати бездіяльність слідчого до слідчого судді
		в порядку ст. 303 КПК України. Дані про такі оскарження дій слідчого в матеріалах кримінального провадження відсутні, не додані вони і до касаційної скарги. 
		Крім того, під час отримання копій обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування ОСОБА_6 і його захисник - адвокат
		ОСОБА_9 не зазначали застережень про порушення їхніх процесуальних прав, які б полягали в ігноруванні клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій та обмеженні під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. Вказане підтверджується також протоколом надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 31 грудня 2020 року, копію якого прокурор надав під час касаційного розгляду, де зазначено матеріали, з якими ознайомлена сторона захисту, та відсутність зауважень і доповнень.
		Посилання засудженого на нібито необґрунтовану відмову захиснику в задоволенні клопотань про визнання неналежними і недопустимими доказів сторони обвинувачення є безпідставними, оскільки такі клопотання відсутні в матеріалах кримінального провадження. Не надходило відповідних клопотань і в судовому засіданні 21 лютого 2022 року під час та після дослідження письмових доказів.
		Навпаки, за результатом вказаного засідання було задоволено клопотання захисника ОСОБА_9 про виклик для надання пояснень експерта
		(т. 1, а.к.п. 135). Крім того, в матеріалах справи міститься ряд клопотань сторони захисту про відкладення судових засідань, про надання матеріалів для ознайомлення, які були задоволені судом, що вказує на дотримання ним вимог
		ст. 350 КПК України та забезпечення сторонам кримінального провадження закріпленого в ст. 26 цього Кодексу принципу диспозитивності.
		Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вирок суду щодо  ОСОБА_6 в частині доведення його винуватості належним чином умотивований і відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
		Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_9 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_10 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив відповідні доводи сторони захисту про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, частина з яких є аналогічними доводам касаційної скарги засудженого, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу захисника визнано необґрунтованою. Водночас, апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_6 унаслідок м`якості, скасувавши вирок місцевого суду
		в частині призначення покарання з ухваленням у цій частині нового вироку.
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що сукупністю доказів у кримінальному провадженні доведено умисел ОСОБА_6 на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства
		із застосуванням заздалегідь заготовленого предмету - пістолета, яким він здійснив постріл в руку, ногу та фару автомобіля ОСОБА_8 . При цьому суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи сторони захисту про те,
		що потерпілий спровокував ОСОБА_6 , який нібито побачив ніж та почав захищатися, оскільки саме ОСОБА_6 здійснив чотири прицільних постріли, три
		з яких в потерпілого і один в його автомобіль, що підтверджується наявністю
		у потерпілого тілесних ушкоджень і пошкодженням фари його автомобіля
		й узгоджується з виявленою кількістю гільз на місці події, показаннями потерпілого та свідка  ОСОБА_11 , які від початку були послідовними, й іншими доказами.
		На безпідставність зазначених доводів захисту вказувала й поведінка
		ОСОБА_6 , який після вчиненої стрілянини втік на автомобілі та був знайдений завдяки проведеним поліцією оперативно-розшуковим заходам. Поведінку ОСОБА_6 апеляційний суд визнав такою, що характерна не для жертви нападу, а для особи, яка намагалася уникнути відповідальності за вчинене хуліганство,
		скоєне з метою публічного приниження, налякати та покарати іншого водія, котрий зробив йому зауваження. 
		Крім того,в матеріалах кримінального провадження відсутні заяви чи звернення ОСОБА_6 до відповідних органів про вчинення неправомірних дій щодо нього
		з боку ОСОБА_8 після вказаних подій.
		Також апеляційний суд не погодився з доводами апеляційної скарги захисника
		про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_6 як спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 без мети посягання на громадський порядок
		та використання предмету, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, зазначивши, що у цій справі обидва учасники конфлікту не були знайомі між собою до подій 26 жовтня 2020 року і в ході судового розгляду
		не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що дії ОСОБА_8 були неправильними чи образливими щодо ОСОБА_6 або інших осіб. Натомість було встановлено, що о 19 годині 00 хвилин ОСОБА_6 у громадському місці,
		на завантаженій у годину пік автодорозі на вул. Київське шосе в м. Житомирі підійшов до ОСОБА_8 й у присутності інших осіб здійснив постріли в руку, ногу, фару автомобіля останнього, направляв зброю в голову потерпілого та лобове скло автомобіля, де сиділа його дружина, що свідчить про грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства.
		Факт використання ОСОБА_6 для досягнення своїх цілей травматичної зброї - пристрою для відстрілу патронів з гумовими кулями Форт-12Р, який був заздалегідь заготовлений для вчинення хуліганських дій, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав таким, що є підставою для кваліфікації дій ОСОБА_6 
		за відповідною кваліфікуючою ознакою ст. 296 ч. 4 КК України (хуліганство вчинене
		із застосуванням іншого предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень).
		Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.
		Згідно зі ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази,
		які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції
		не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
		Апеляційний суд відмовив ОСОБА_6 у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, оскільки він не обґрунтував, чому відповідні докази були досліджені судом першої інстанції неповністю чи з порушеннями, та не встановив підстав для повторного дослідження доказів, а тому доводи засудженого
		про недотримання апеляційним судом вимог ст. 404 ч. 3 КПК України
		є необґрунтованими.
		Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу захисника з дотриманням положень ст. 405 КПК України і дійшов правильного висновку, що вирок суду першої інстанції в частині доведеності винуватості ОСОБА_6 відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим.
		За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції в своєму рішенні надав обґрунтовані відповіді на доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, частина яких співпадає з доводами касаційної скарги засудженого, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував своє рішення.
		У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів
		не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
		ст. 296 ч. 4 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
		Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог
		КПК України.
		Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо  ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений
		винний у його вчиненні.
		Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_6 внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи
		та не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного йому покарання.
		Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
		для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи,
		що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,
		та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання,
		яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром
		є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги
		при призначенні покарання.
		Санкція ст. 296 ч. 4 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі
		на строк від трьох до семи років.
		Скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_6 покарання та ухвалюючи новий вирок, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки ступеню тяжкості вчиненого злочину, обставинам його вчинення та особі обвинуваченого.
		Обґрунтовуючи такий висновок, апеляційний суд вказав на неврахування місцевим судом того, що вчинений ОСОБА_6 злочин є тяжким, скоєний
		із застосуванням зброї, суспільної небезпеки дій останнього та відношення обвинуваченого до вчиненого. 
		Призначаючи покарання за новим вироком, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, обставини його вчинення, підвищену суспільну небезпеку, особу обвинуваченого, який відповідно до досудової доповіді за місцем проживання характеризується позитивно, працює неофіційно, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання, і призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке є мінімальним згідно із санкцією ст. 296 ч. 4 КК України. При цьому апеляційний суд не встановив підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням згідно з положеннями ст. 75 КК України, зокрема визнав недостатнім для цього зміну позиції потерпілого під час апеляційного провадження на користь обвинуваченого після відшкодування йому шкоди.
		Помилкове зазначення в мотивувальній частині вироку апеляційного суду про те, що раніше ОСОБА_6 уже було звільнено від відбування покарання
		за ст. 263 ч. 1 КК України, замість правильного за ст. 185 ч. 2 КК України, не впливає на обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції щодо неможливості застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України за обставин, встановлених у цьому кримінальному провадженні.
		Отже, покарання, призначене ОСОБА_6 апеляційним судом, за своїм видом
		і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного.
		Доводи засудженого про те, що ізоляція від суспільства позбавить його можливості піти на військову службу для захисту країни є необґрунтованими, оскільки після постановлення ухвали апеляційного суду і на теперішній часОСОБА_6 
		не позбавлений можливості відповідно до ст. 81-1 КК України ініціювати питання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом в порядку, передбаченому ст. 537 ч. 1 п. 2-1,
		ст. 539 КПК України. 
		Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370, 420 КПК України
		є законним, обґрунтованим і мотивованим.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами
		для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
		За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду
		в суді першої інстанції колегією суддів не встановлено.
		 
		Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 22 вересня 2023 року
		та вирок Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого
		ОСОБА_6 - без задоволення.
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...