Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 489/6074/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 10.07.2025.
Дата набрання законної сили: 02.07.2025
Номер судового провадження: 61-8987ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		УХВАЛА                                         
		 
		02 липня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 489/6074/23
		 
		провадження № 61-8987св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Лягу Юрієм Мірчовичем, на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року у складі судді Кокорєва В. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2024 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз»                                                  (далі - АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз», АТ «Миколаївгаз») про визнання незаконними наказів, стягнення нарахованих сум при звільненні, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що відповідно до рішення Наглядової ради                          АТ «Миколаївгаз», яке оформлене пунктом 2 протоколу від 25 травня 2022 року                   № 25/05-2022 її з 01 липня 2022 року було обрано до складу правління                                           АТ «Миколаївгаз» на посаду директора з капітального будівництва. Пунктом 4 протоколу від 25 травня 2022 було затверджено умови контрактів, укладених з членами правління АТ «Миколаївгаз».
		24 червня 2022 року між нею та АТ «Миколаїгаз» було укладено контракт із додатком до нього, на підставі якого між сторонами виникли трудові правовідносини (строковий трудовий договір). Контрактом були обумовлені суттєві умови трудової угоди: строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового.
		Наказом АТ «Миколаївгаз» від 15 серпня 2023 року № 1079-ос на підставі рішення Наглядової ради АТ «Миколаївгаз», яке оформлене протоколом, її 16 серпня                   2023 року звільнено з АТ «Миколаївгаз» згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, тобто розірвано трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку припинення повноважень посадових осіб (пункт 1 наказу). Пунктом 2 вказаного наказу було передбачено нарахування та виплата їй вихідної допомоги у розмірі 6 середньомісячних заробітних плат відповідно до статті 44 КЗпП України, а пунктом 3 наказу передбачено нарахування та виплата їй компенсації невикористаної відпустки за 18 календарних днів.
		Позивач вказувала на те, що на час звільнення їй було нараховано до виплати                                         4 012 795,1 грн, з яких: 3 668 182,08 грн - вихідної допомоги; 163 783,26 грн - компенсації за невикористану відпустку; 14 453 грн та 5 029 грн одноразових премій; 43 418,80 грн - окладу; 117 946,96 грн - оплати по середньому заробітку. З урахуванням 782 495,05 грн утримань та 244 059,87 грн виплат, борг відповідача на кінець розрахункового періоду склав 3 127 664,73 грн. У день звільнення розрахунок не проведено, а 30 серпня 2023 року заборгованість погашена лише частково та виплачено 928 342,74 грн. 
		На час подання позову всі належні їй суми вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, нарахованої, але невиплаченої заробітної плати не виплачені.
		Вже після її звільнення з роботи, відповідач, не провівши розрахунку, зменшив належні до виплати суми. Це відбулося за рахунок зменшення розміру вихідної допомоги та компенсації відпустки відповідно з 3 668 182,08 грн до 997 366,08 грн та з 163 783,26 грн до 102 522,24 грн внаслідок того, що АТ «Миколаївгаз» із розрахунків середнього заробітку була виключена премія, яка була виплачена їй за час роботи.
		Зазначені дії відповідача є незаконними, а тому крім достягнення цих сум заробітної плати, він повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
		Ураховуючи наведене,  ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконними накази                         АТ «Миколаївгаз» від 24 серпня 2023 року № 1141-ос «Про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток згідно з наказом про звільнення ОСОБА_1 від 15 серпня 2023 року № 1079-ос» та від 12 вересня 2023 року № 1221 «Про скасування наказу від 17 травня 2023 року № 653-ос «Про виплату премій»», зокрема, в частині, яка стосується ОСОБА_1 ; стягнути з АТ «Миколаївгаз» на її користь 2 199 321,99 грн належних їй до виплати при звільненні сум, без подальшого відрахування з цієї суми податків та зборів, та середній заробіток за весь час затримки розрахунку з часу звільнення по день ухвалення рішення, виходячи                           з 28 390,38 грн середньоденної заробітної плати.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року, з урахуванням ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 березня               2024 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 належну їй як звільненому працівнику суму (розраховану                                         без вирахування податків і зборів) у розмірі 344 093,52 грн, з яких:                                                  61 261,02 грн - компенсація за невикористану відпустку, 282 832,50 грн - вихідна допомога.
		Стягнуто з АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період часу                                        з 17 серпня 2023 року до 21 лютого 2024 року у розмірі 1 309 970,64 грн. 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що видача оскаржуваних наказів після припинення трудових відносин з ОСОБА_1 не створює правових наслідків для нарахування вихідної допомоги та компенсації невикористаної відпустки. Доводи щодо нелегітимності виплаченої у травні 2023 року премії у сумі                                       1 242 240 грн не мають правового значення, оскільки не надано доказів того, що рішення наглядової ради про виплату премії визнано недійсним, а відтак сума нарахована позивачу у травні 2023 року є іншим одноразовим місячним заохоченням (премією), яка нарахована відповідно до пункту 9 додатку до контракту. А тому з відповідача підлягає стягненню на користь ОСОБА_1                                344 093,52 грн (компенсація невикористаної відпустки у розмірі 61 261,02 грн + компенсація вихідної допомоги у розмірі 282 832,50 грн), а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 17 серпня 2023 року до 17 лютого 2024 року у розмірі 1 309 970,64 грн.
		 
		Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2024 року стягнуто з АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз»                          на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 073,75 грн.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2024 року апеляційні скарги АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» задоволено частково.
		Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року в частині стягнення з АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» вихідної допомоги у розмірі 282 832,50 грн, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 березня 2024 та ухвалу Ленінського районного суду                                    м. Миколаєва від 13 березня 2024 року скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення недоплаченої вихідної допомоги при звільненні відмовлено.
		Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року в частині стягнення з АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника змінено.
		Стягнуто з АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 46 537,64 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави недоплачений судовий збір за подачу позову до суду першої інстанції у розмірі 9 090,42 грн.
		Стягнуто з АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» в дохід держави недоплачений позивачем при подачі позову до суду першої інстанції судовий збір,               з урахуванням задоволених позовних вимог у розмірі 312,18 грн.
		Стягнуто з АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 586,25 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» 8 254,58 грн судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.
		Компенсовано АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» за рахунок держави 7 644,57 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
		Повернуто ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 13 370,47 грн.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно вказав, що видача оскаржуваних наказів після припинення трудових відносин з ОСОБА_1 не створює правових наслідків для нарахування вихідної допомоги та компенсації невикористаної відпустки, а тому, у разі скасування оспорюваних наказів, це не вплине на розмір нарахованих сум при звільненні позивача. Також апеляційний суд погодився з висновками та розрахунками районного суду щодо розміру виплати компенсації за невикористану відпустку, врахувавши положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року                  № 100 у редакції, чинній станом на день звільнення позивача (далі - Порядок № 100).
		Скасувавши рішення районного суду в частині стягнення недоплаченої вихідної допомоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції, при обчисленні середньої заробітної плати, помилково не враховано приписи пункту 4 Порядку № 100, за яким при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, що призвело до розрахунку завищеного розміру середнього заробітку.
		Вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд навів розрахунок, за яким такий складає за період з 17 серпня 2023 року до 21 лютого 2024 року (7 731,52 грн х 132 робочих дня) 1 020 560,64 грн.
		При цьому, апеляційний суд вирішив зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку пропорційно до задоволених позовних вимог (4,56 %),                            до 46 537,56 грн. Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду               від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі, поданій у червні 2024 року до Верховного Суду,                                              представник ОСОБА_1 - Лягу Ю. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року, постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку тому, що на день звільнення між сторонами не існувало спорів щодо сум, які підлягають виплаті ОСОБА_1 при звільненні, оскільки такі були нараховані, проте не виплачені.
		Роботодавець прийняв рішення про зменшення сум до виплати ОСОБА_1 вже пізніше, шляхом прийняття оспорюваних наказів, «заднім числом», тому, на думку заявника, спір у цій справі існує тільки щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а інші суми є безспірними та безумовно підлягають стягненню з роботодавця на користь звільненого працівника.
		 
		Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.
		 
		Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження                 № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі                                 № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані у вересні 2024 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Лягу Ю. М., додаткові пояснення у справі, оскільки вони по суті є штучним доповненням до касаційної скарги, поданим поза межами визначеного процесуального строку.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 серпні 2024 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. 
		 
		13 серпня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року справу призначено до розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Відповідно до копії протоколу від 25 травня 2022 року № 25/05-2022 засідання Наглядової ради АТ «Миколаївгаз» (заочне голосування) припинено повноваження голови та членів правління товариства 30 червня 2022 року у зв`язку із закінченням 30 червня 2022 року строку дії контрактів, а саме (серед інших): ОСОБА_1 - директор з капітального будівництва. Обрано з 01 липня 2022 року правління товариства в наступному складі (серед інших): ОСОБА_1 - директор з капітального будівництва. Вирішено вважати повноваження обраних голови та членів правління товариства такими, що набули чинності з 01 липня 2022 року, строком на 3 роки, а саме по 30 червня 2025 року (включно).
		 
		З копії контракту з членом правління АТ «Миколаївгаз» від 24 червня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 (працівник) прийнята (найнята) на роботу                                              в АТ «Миколаївгаз» (товариство) до складу правління: членом правління товариства на посаду директора з капітального будівництва, відповідно до рішення Наглядової ради товариства від 25 травня 2022 року (протокол № 25/05-2022). У пунктах 6.1-6.3 зазначено, що за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, працівнику встановлюється щомісячна винагорода у розмірі визначеному в додатку до цього контракту. Додаткові витрати при виконанні працівником обов`язків, передбачених цим контрактом, встановлюються сторонами в додатку до цього контракту. Працівник може отримувати додаткову винагороду за результатами діяльності Товариства за рік (річна премія). Розмір річної премії та умови її виплати визначаються в додатку до цього контракту.
		 
		Згідно з копією додатку до контракту з членом правління АТ «Миколаївгаз»                          від 24 червня 2022 року (між АТ «Миколаївгаз» та ОСОБА_1 ) за виконання обов`язків, передбачених контрактом, працівнику встановлено щомісячний посадовий оклад в розмірі 120 000 грн. Сторони встановили, що в розмірі посадового окладу працівника вже враховані ті види матеріального заохочення, що відображають характер та інтенсивність роботи члена правління товариства (режим роботи, виконувані функції, робоче навантаження, минулі досягнення, відпрацьований стаж, професійну майстерність тощо), і в подальшому не можуть бути додатково нараховані (виплачені) працівнику. працівнику може виплачуватись річна премія. Виплата працівнику річної премії здійснюється за результатами оцінки індивідуальних показників ефективності, що встановлюються на поточний рік, та виключно за умови прийняття відповідного рішення комітетом з кадрів та винагород, а у разі якщо цей комітет не сформовано - Наглядовою радою товариства. Рішення оформлюється протоколом засідання комітету з кадрів та винагород, а у разі якщо цей комітет не сформовано - протоколом засідання Наглядової ради товариства. Річна премія працівника встановлюється в розмірі до 480 000 грн, що складає 100 % всього розміру річної премії. Працівнику можуть сплачуватись інші місячні премії (заохочення) за рішенням Наглядової ради товариства.
		 
		Відповідно до копії протоколу від 12 травня 2023 року № 12/05-2023 засідання Наглядової ради АТ «Миколаївгаз» визначено голові та членам правління товариства премію (заохочення) за перші чотири місяці 2023 року у наступному розмірі (серед інших): директору з капітального будівництва - 1 242 240 грн.
		 
		З копії наказу від 17 травня 2023 року № 653-ос АТ «Миколаївгаз» «Про нарахування та виплату премії» вбачається, що необхідно виплатити премію за підсумками роботи за рік (період за перші чотири місяці 2023 року) наступним працівникам (серед інших): ОСОБА_1 - директор з капітального будівництва у розмірі                                     1 242 240 грн.
		 
		Відповідно до копії наказу АТ «Миколаївгаз» № 1079-ос від 15 серпня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено 16 серпня 2023 року з посади Директора з капітального будівництва - члена правління АТ «Миколаївгаз» ОСОБА_1 згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України; наказано головному бухгалтеру нарахувати та виплатити: згідно зі статею 44 КЗпП України вихідну допомогу у розмірі 6 середньомісячних заробітних плат, компенсацію невикористаної відпустки за 18 календарних днів.
		 
		Протоколом від 21 серпня 2023 року № 3/23 засідання Наглядової ради                                    АТ «Миколаївгаз» вирішено скасувати рішення Наглядової ради АТ «Миколаївгаз» від 12 травня 2023 року, протокол № 12/05-2023.
		 
		З копії розрахункового листка за серпень 2023 року, виданого ОСОБА_1 - директору з капітального будівництва (при звільненні) вбачається, що всього нараховано 4 012 795,1 грн, з яких: 3 668 182,08 грн - вихідна допомога;                                 163 783,26 грн - компенсація невикористаної відпустки; 14 435 грн - одноразова премія за надання послуг з технічного обслуговування; 5 029 грн - одноразова премія за продаж газового обладнання; 43 418,8 грн - оклад; 117 946,96 грн - оплата по середньому заробітку. Всього утримано 782 495,05 грн, з яких:                                  60 191,93 грн - військовий збір; податок на доходи - 722 303,12 грн. Всього виплачено 244 059,87 грн, з яких: 4 048,34 грн - одноразова премія за продаж газового обладнання; 11 620,17 грн - одноразова премія за надання послуг з ТО;               86 966,81 грн - аванс; 141 424,55 грн - чергова виплата з погашення боргів. Борг за підприємством на початок місяця становив 141 424,55 грн, борг за підприємством на кінець місяця склав 3 127 664,73 грн.
		 
		30 серпня 2023 року АТ «Миколаївгаз» виплатило ОСОБА_1 928 342,74 грн (платіжна інструкція від 30 серпня 2023 року № 913).
		 
		Наказом від 12 вересня 2023 року № 1221-ос АТ «Миколаївгаз» «Про скасування наказу від 17 травня 2023 року №653-ос «Про виплату премій»» скасовано наказ              від 17 травня 2023 року № 653-ос «Про виплату премій».
		 
		Згідно з копією наказу від 24 серпня 2023 року № 1141-ос АТ «Миколаївгаз» «Про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток згідно наказу про звільнення ОСОБА_1 від 15 серпня 2023 року № 1079-ос» на підставі протоколу засідання Наглядової ради АТ «Миколаївгаз» від 21 серпня 2023 року                 № 3/23 наказано головному бухгалтеру ОСОБА_2 здійснити перерахунок вихідної допомоги компенсації невикористаних відпусток ОСОБА_1 .
		 
		Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		 
		При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
		У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).
		 
		У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП Україниу чинній редакції, починаючи з 19 липня                    2022 року).
		 
		Редакція вказаної статті КЗпП Українидо 19 липня 2022 року містила положення, яке не обмежувало стягнення середнього заробітку шістьма місяцями, а було зазначено лише за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) дійшла наступних висновків.
		 
		«Відповідно до статті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		 
		Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		 
		Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
		 
		Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
		 
		Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
		 
		Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
		 
		Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України (зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), окремі з яких згадані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Приймаючи рішення про необхідність розгляду справи № 761/9584/15-ц Великою Палатою Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.
		 
		Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).
		 
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
		 
		Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. 
		Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		 
		Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. 
		 
		Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
		 
		Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке. 
		 
		Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
		 
		Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
		 
		Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. 
		 
		З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
		 
		Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
		 
		Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
		 
		З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
		 
		Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.  
		 
		Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
		 
		Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
		 
		З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
		Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
		Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
		Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
		Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.».
		 
		У постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вказала, що «у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України в редакції Закону від 20 грудня 2005 року № 3248-IV втратила чинність, тому судова палата вважала, що поширення висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц,                             на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які                            виникли/тривають після 19 липня 2022 року, є неможливим.
		 
		Судова палата зауважила, що наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв / способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 КЗпП України в редакції Закону від 20 грудня 2005 року № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.
		 
		Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
		 
		Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток, шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.».
		 
		Проте, колегія суддів у цій справі не погоджується з такими висновками Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, та вважає, що наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду підлягає врахуванню й до чинної редакції статті117 КЗпП України.
		 
		Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах                        від 14 березня 2024 року (справа №   560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа №   240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа № 560/9586/22) та від 22 лютого 2024 року (справа № 560/831/23), від 20 червня 2024 року (справа № 120/10686/22).
		 
		У наведених вище справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
		 
		Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
		 
		З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова                 від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). 
		 
		Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові                від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 червня 2016 року у справі № 6-113цс16).
		 
		Колегія суддів у цій справі звертає увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. 
		 
		Викладене не дає підстав вважати неможливим застосування до відповідних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX, а тому ця правова позиція підлягає застосуванню і за умов нинішнього законодавчого врегулювання.
		 
		Крім того, із пояснювальної записки до наведеного законопроекту ніяк не слідує, що законодавець мав на меті унеможливити розумне застосування статті 117 КЗпП України з можливістю зменшення середнього заробітку.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає помилковою правову позицію, викладену у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі   № 440/6856/22.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики (пункт 4).
		 
		Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
		 
		З урахуванням викладеного Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку, викладеного у наведеній постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду щодо підходу, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, для застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.
		 
		З урахуванням наведеного та положень статей 402-404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 489/6074/23 за позовом  ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» про визнання незаконними наказів, стягнення нарахованих сум при звільненні, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Лягу Юрієм Мірчовичем, на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 травня 2024 року.
		 
		Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   І. Ю. Гулейков   Б. І. Гулько   Г. В. Коломієць   Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...