Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/23478/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; усунення перешкод у користуванні майном.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 11.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2025.
Дата набрання законної сили: 09.07.2025
Номер судового провадження: 61-5632ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		09 липня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 686/23478/17
		провадження № 61-5632св25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,                Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 ,
		відповідачі: Хмельницька міська рада, комунальне підприємство «Агенція муніципальної нерухомості», 
		треті особи: Управління житлової політики і майна Хмельницької міської ради, фізична особа-підприємець ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокат Сергійчук Юрій Вікторович, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Чевилюк З. А. від 12 грудня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Талалай О. І., 
		Корніюк А. П., П'єнти І. В., від 24 березня 2025 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до Хмельницької міської ради, комунального підприємства «Агенція муніципальної нерухомості» про визнання незаконним і скасування рішення та скасування державної реєстрації права власності.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що вони є власниками квартир у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 . 
		На підставі рішення Хмельницької міської ради від 24 квітня 2013 року № 47, 
		27 вересня 2016 року було проведено реєстрацію права власності за територіальною громадою міста Хмельницького в особі Хмельницької міської ради на нежитлове приміщення, площею 100,2 кв. м, на 
		АДРЕСА_1 . Зазначене рішення та реєстрація права власності порушує їх права на використання допоміжного приміщення у будинку, оскільки підвальні приміщення є власністю співвласників багатоквартирного будинку.
		Посилаючись на викладене, позивачі просили визнати незаконним та скасувати рішення Хмельницької міської ради від 24 квітня 2013 року № 47 «Про затвердження переліку об`єктів (будівель, споруд, приміщень), які перебувають у власності територіальної громади м. Хмельницького та знаходяться на балансі Міського комунального підприємства по утриманню нежитлових приміщень, комунальної власності» в частині включення до переліку зазначеного вище підвального приміщення, скасувати державну реєстрацію права власності за територіальною громадою міста Хмельницького в особі Хмельницької міської ради на це нежитлове приміщення, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1039884368101.
		 
		У зв`язку із смертю ОСОБА_3 , а в подальшому і її правонаступника ОСОБА_6 , до участі у справі залучено правонаступників ОСОБА_4 і ОСОБА_7 .
		 
		Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 
		від 07 лютого 2023 року позов ОСОБА_7 залишено без розгляду.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 
		від 12 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі не довели неможливість обслуговування квартир комунікаційними мережами, наявності перешкод у доступі до комунікацій.
		 
		 
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Хмельницького апеляційного суду від 24 березня 2025 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 
		2024 року в частині відмови в позові ОСОБА_2 та ОСОБА_4 змінено, викладено мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
		Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідно до висновку експерта від 04 грудня 2023 року, зробленого за результатами проведення додаткової судової будівельно-технічної експертизи, спірне приміщення може використовуватись як окремий самостійний об`єкт за умови переобладнання мережі холодного водопостачання або виділу зі складу об`єкта нерухомого майна приміщень сходової «1» та коридору «5», а тому суд вважав, що відсутні підстави для висновку про те, що приміщення площею 100,2 кв. м є допоміжним та у співвласників житлового будинку виникло право власності на нього.
		Отже, на думку суду, включення зазначеного приміщення до переліку об`єктів, які перебувають у власності територіальної громади м. Хмельницького, та реєстрація права власності за територіальною громадою міста Хмельницького в особі Хмельницької міської ради на нежитлове приміщення відповідали вимогам чинного законодавства.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 922/1406/21,         від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди належним чином не звернули уваги на висновок експерта від 04 грудня 2023 року, який зазначив, що до складу спірного приміщення входять приміщення сходової «1» та коридору «5», які є допоміжними і призначені для обслуговування багатоквартирного будинку та належить на праві власності співвласникам багатоквартирного будинку, а тому у міської ради не могло виникнути право власності на це приміщення. 
		 
		 
		 
		Відзиви на касаційну скаргу 
		 
		У червня 2025 року від відповідачів надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вони посилаються на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Зазначають, що спірне приміщення є нежитловим, а не допоміжним, тому реєстрація права власності на нього за міською радою є правомірною. 
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 03 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Встановлені судами фактичні обставини справи
		 
		ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_7 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 власником квартири 
		АДРЕСА_3 .
		 
		За матеріалами справи (копій інвентарної справи на житловий будинок по АДРЕСА_1 ) будинок побудований у 1961 році, загальна площа підвальних приміщень складає 629,8 кв. м, з яких: 231,7 кв. м - кладовки мешканців будинку, 71,6 кв. м - приміщення котельні, 326,5 кв. м - склади).
		 
		Вказаний житловий будинок перебував на балансі ЖЕК № 1, в подальшому - Управляючої муніципальної компанії «Центральна».
		 
		Згідно з поверхневим планом, складеним Хмельницьким бюро технічної інвентаризації станом на 28 вересня 1995 року у підвалі житлового будинку по АДРЕСА_1 були розміщені склади підприємства Облкнига, загальною площею 104 кв. м. Після проведеної реконструкції змінилася площа цього приміщення відповідно до поверхневих планів станом на 12 грудня 
		2003 року на 102,9 кв. м, станом на 20 грудня 2011 року на 100,2 кв. м.
		 
		Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 22 грудня 
		2005 року приміщення, площею 100,2 кв. м, передано в оренду під фітнес-центр приватному підприємцю ОСОБА_5 .
		 
		Крім того, в підвалі наявні й інші нежитлові приміщення, які як і спірне приміщення протягом тривалого часу передавалися в оренду фізичним і юридичним особам.
		 
		На підставі рішення Хмельницької міської ради від 24 квітня 2013 року проведено державну реєстрацію права власності за територіальною громадою міста Хмельницького в особі Хмельницької міської ради на нежитлове приміщення, площею 100,2 кв. м, на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1039884368101.
		 
		Згідно з висновком експерта від 04 грудня 2023 року, зробленого за результатами проведення додаткової судової будівельно-технічної експертизи, частина приміщень, загальною площею 100,2 кв. м, на 
		АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1039884368101, а саме приміщення сходової «1» (площею 9,2 кв. м) та приміщення коридору «5» (площею 4,5 кв. м) належить до допоміжних, призначених для забезпечення експлуатації будинку за вказаною адресою та побутового обслуговування його мешканців, оскільки в приміщенні коридору «5» проходять комунікації загального користування (холодного водопостачання) з встановленою на них запірною арматурою, а через приміщення сходової «1» здійснюється прохід до згаданого приміщення коридору. Приміщення, загальною площею 100,2 кв. м, по АДРЕСА_1 в цілому не може використовуватись як окреме нежитлове приміщення його власником Хмельницькою міською радою без шкоди для мешканців будинку. Приміщення може використовуватись як окремий самостійний об`єкт за умови переобладнання мережі холодного водопостачання або виділу зі складу об`єкта нерухомого майна приміщень сходової «1» та коридору «5».
		 
		Відповідно до висновку експерта від 28 серпня 2024 року, зробленого за результатами проведення додаткової судової будівельно-технічної експертизи, запірна арматура (вентиль), яка встановлена на трубопроводі холодного водопостачання житлового будинку по АДРЕСА_1 , що проходить у приміщенні коридору № 5 площею 4,5 кв. м (що входить до складу нежитлового приміщення загальною площею 100,2 кв. м, розміщеного в підвалі будинку) за умови перебування в справному стані (на момент огляду несправна) перекриває постачання холодної води по стояку в квартири АДРЕСА_4 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 та НОМЕР_8 , що розташовані на другому, третьому, четвертому та п`ятому поверхах житлового будинку. Через приміщення сходової № 1, площею 9,2 кв. м (що входить до складу нежитлового приміщення загальною площею 100,2 кв. м, розміщеного в підвалі житлового будинку по АДРЕСА_1 ) проходять комунікації загального користування, які закриті дерев`яною вагонкою, а саме: чавунний трубопровід водовідведення, стальний та металопластиковий трубопровід водопостачання та зворотній стальний трубопровід опалення, через які підключенні відповідно системи водопостачання, водовідведення та опалення квартир НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 та НОМЕР_12 . Запірна арматура на зазначених трубопроводах відсутня.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
		 
		У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		 
		Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.
		 
		Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
		 
		Отже, частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на врегулювання порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.
		 
		Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.
		 
		За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. 
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
		 
		Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року у справі № 1-22/2011 власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
		 
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 
		2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Заява N 4909/04) 
		стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як "окремі", тобто не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства» (Lithgow and Others v. the United Kingdom) 
		від 8 липня 1986 року, п. 106, серія A, N 102).
		 
		У зазначеній справі ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу, з огляду на незаконність позбавлення заявників їхньої частки власності на горище. Беручи до уваги зазначені вище висновки, що із самого початку заявники мали право на частку власності на горище, суд вважав встановленим той факт, що після переобладнання горища під мансардний поверх, який було передано інвесторам, заявники втратили своє майно. Отже, їх позбавили їхнього майна у значенні другого речення статті 1 Першого протоколу.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі 
		№ 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) вказала, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.
		 
		За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
		 
		Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		 
		Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
		 
		У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, виходячи із способу і порядку використання приміщення, площею 100,2 кв. м, на АДРЕСА_1 , місця його розташування та загальної характеристики, сукупності властивостей приміщення, не встановив, що воно призначено для забезпечення експлуатації житлового будинку та побутового обслуговування його мешканців і відноситься до допоміжних приміщень.
		 
		Суд правильно зазначив, що наявність у частині приміщення площею 100,2 кв. м коридору «5» площею 4,5 кв. м, в якому на комунікації загального користування (холодного водопостачання) встановлена запірна арматура в неробочому стані, а через приміщення сходової «1» здійснюється прохід до цього приміщення коридору, не свідчить про те, що усе приміщення є допоміжним у розумінні наведених вище норм права.
		 
		Крім того, відповідно до висновку експерта № 1035д/023 від 04 грудня 2023 року, зробленого за результатами проведення додаткової судової будівельно-технічної експертизи, спірне приміщення може використовуватись як окремий самостійний об`єкт за умови переобладнання мережі холодного водопостачання або виділу зі складу об`єкта нерухомого майна приміщень сходової «1» та коридору «5».
		 
		Отже, підстави для висновку про те, що приміщення, площею 100,2 кв. м, є допоміжним та у співвласників житлового будинку виникло право власності на нього, відсутні.
		 
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивачами не доведено, що спірне приміщення є допоміжним, а тому воно може бути окремим об`єктом цивільних правовідносин, у зв`язку з чим посилання ОСОБА_5 на те, що вказане приміщення є допоміжним приміщенням і відповідно до статті 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та статті 382 ЦК України є спільною власністю громадян - власників квартир будинку є безпідставними.
		 
		Слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів, що власники квартир у багатоквартирному будинку АДРЕСА_16 , у тому числі й позивачі, оспорювали підстави користування ОСОБА_5 спірним приміщенням з 2005 року. Подаючи цей позов у 2017 році позивачі не надали доказів щодо наявності перешкод у доступі до комунікацій будинку та його експлуатації. 
		 
		Інші доводи касаційної скарги про те, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про належність спірного приміщення до допоміжних зводяться до їх переоцінки, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 
		№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України»).
		 
		Таким чином, Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
		 
		Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах від 30 червня 2022 року у справі 
		№ 922/1406/21, від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, що зазначені заявником у касаційній скарзі. Крім того, у цих справах суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		 
		Рішення суду першої інстанції не переглядається, оскільки змінено судом апеляційної інстанції. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокат Сергійчук Юрій Вікторович, залишити без задоволення.
		 
		Постанову Хмельницького апеляційного від 24 березня 2025 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                           Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                            О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...