Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/8468/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано судом: 11.07.2025. Зареєстровано: 12.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.07.2025.
Дата набрання законної сили: 11.07.2025
Номер судового провадження: К/990/83/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		11 липня 2025 року 
		м. Київ
		справа №640/8468/20
		адміністративне провадження №К/990/83/23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Мацедонської  В.  Е.,
		суддів: Білак  М.  В., Уханенка  С.  А.,
		розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
		за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року (головуючий суддя Бужак  Н.  П., судді: Костюк  Л.  О., Степанюк  А.  Г.)
		УСТАНОВИВ:
		І. Суть спору
		У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач,        ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач, ОГП, Офіс), у якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність ОГП (до перейменування - Генеральної прокуратури України) щодо невиплати при звільненні        ОСОБА_1 усіх належних позивачу сум;
		- стягнути з ОГП на користь        ОСОБА_1 кошти за оплату вихідної допомоги у розмірі 32  920,37 грн;
		- стягнути з ОГП на користь        ОСОБА_1 грошові кошти за оплату класного чину у сумі 5  390,00 грн;
		- стягнути з ОГП на користь        ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 111  776,14  грн за час затримки розрахунку при звільненні з роботи з 25 грудня 2019 року по 10  квітня 2020 року;
		- стягнути з ОГП на користь        ОСОБА_1 середній заробіток (з розрахунку 1  531,18 грн/день) з 11 квітня 2020 року по день постановлення рішення у справі. 
		На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі рішення Другої кадрової комісії від 10 грудня 2019 року №  20 Генеральним прокурором винесено наказ від 21 грудня 2019 року № 2123ц про звільнення        ОСОБА_1 з посади. Крім того, зазначеним наказом Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні, проте відповідачем не виплачено вихідну допомогу при звільненні, виплати за класний чин, розмір середнього заробітку.        ОСОБА_1 вважає цю бездіяльність Офісу протиправною та такою, що порушує його право на отримання належних виплат.
		ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
		У період з 20 липня 2009 року по 24 грудня 2019 року        ОСОБА_1 безперервно проходив службу в органах прокуратури України на різних посадах.
		На виконання вимог пункту 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ)        ОСОБА_1 подав відповідну заяву Генеральному прокурору про переведення його до ОГП та намір пройти атестацію.
		10 грудня 2019 року Другою кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне проходження        ОСОБА_1 атестації.
		21 грудня 2019 року наказом Генерального прокурора №  2123ц звільнено        ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року. Цим наказом також зобов`язано Департамент планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
		Уважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу вихідну допомогу при звільненні та виплати за класний чин,        ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
		Поряд з цим, судами попередніх інстанції встановлено, що не погоджуючись з рішенням Другої кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та наказом Генерального прокурора від 21  грудня 2019  року №  2123ц, у січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії Генеральної прокуратури України про визнання протиправними та скасування наказу і рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа №  640/397/20).
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17  червня 2021  року у справі №  640/397/20 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Другої кадрової комісії від 10 грудня 2019 року №  20 про неуспішне проходження атестації        ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №  2123ц про звільнення        ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Генеральної прокуратури України. Поновлено        ОСОБА_1 з 25 грудня 2019 року в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Генеральної прокуратури України. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Стягнуто з ОГП на користь        ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2  166  436,93  грн. Зобов`язано Офіс нарахувати та виплатити        ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05  червня 2021  року по 17  червня 2021 року. 
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08  грудня 2021  року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17  червня 2021  року у справі №  640/397/20 змінено та викладено абзаци 4, 6, 7 резолютивної частини в наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 з 26  грудня 2019  року в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Генеральної прокуратури України. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 грудня 2019 року по 17 червня 2021 року в сумі 563  474 грн (п`ятсот шістдесят три тисячі чотириста сімдесят чотири гривні) 24 коп. без врахування обов`язкових відрахувань.» В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17  червня 2021  року залишено без змін.
		За результатами касаційного оскарження судових рішень у справі №  640/397/20, постановою Верховного Суду від 01  серпня 2024  року касаційну скаргу ОГП задоволено частково. Змінено мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17  червня 2021  року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08  грудня 2021  року, з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Змінено абзац 4 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року, зміненого постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року, виклавши його в такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Генеральної прокуратури України з 26 грудня 2019 року». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17  червня 2021  року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08  грудня 2021  року у справі №  640/397/20 - залишено без змін.
		ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08  вересня 2022  року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ОГП щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 . Стягнуто з ОГП на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 32  920 (тридцять дві тисячі дев`ятсот двадцять) грн 37 коп. Стягнуто з ОГП на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки у сумі 234  619 (двісті тридцять чотири тисячі шістсот дев`ятнадцять) грн 64 коп. У решті позовних вимог - відмовлено.
		Суд першої інстанції виходив з того, що частиною п`ятою статті 51 Закону України від 14  жовтня 2014  року №  1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №  1697-VII) та частиною четвертою статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. 
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення вихідної допомоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Поряд з цим, суд уважає, що враховуючи наявну в матеріалах справи довідку ОГП від 12  березня 2020  року №  22-493зп, середня заробітна плата позивача за два останніх місяці роботи перед звільненням складає 32  920,37 грн (із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 1531,18 грн), а тому саме ця сума підлягає стягненню з Офісу на користь ОСОБА_1 у якості вихідної допомоги.
		Крім того, суд першої інстанції констатував, що позовні вимоги у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідними вимогами, а тому також підлягають задоволенню. При цьому, посилаючись на правову позицію Верховного Суду щодо співмірності, справедливості та пропорційності таких виплат, Окружний адміністративний суд міста Києва уважає, що стягненню на користь позивача підлягає сума у розмірі 234  619,64 грн, що розрахована за наступною формулою: 1  038  140, 04  грн (сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за весь період вимушеного прогулу, що складає 100  %) х 22,6  % (виплата на виконання рішення суду у відсотковому відношенні).
		Щодо позовних вимог в частині стягнення з Офісу на користь ОСОБА_1 коштів за оплату класного чину, суд першої інстанції зазначив, що з набранням чинності Законом №  113-ІХ, у прокурорів відсутнє право на отримання надбавки за класний чин як складової заробітної плати, тобто починаючи із 25 вересня 2019  року у позивача відсутнє право на нарахування та виплату надбавки за класний чин. Як наслідок, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13  грудня 2022  року апеляційну скаргу ОГП задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08  вересня 2022  року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність ОГП щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні, стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку за весь час затримки скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2022 року залишено без змін.
		Суд апеляційної інстанції вважає, що у даному випадку відсутні правові підстави для стягнення з ОГП на користь позивача вихідної допомоги при звільненні, оскільки рішенням суду у справі №  640/397/20, що набрало законної сили, ОСОБА_1 з 26  грудня 2019  року поновлено на посаді, тоді як вихідна допомога є разовим платежем та виплачується при остаточному звільненні.
		Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, то колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки вони є похідними. Крім того, Шостий апеляційний адміністративний суд зазначив, що судом у справі №  640/397/20 вже було стягнуто з ОГП на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26  грудня  2019 року по 17  червня 2021  року. За позицією суду, оскільки позивача було поновлено на роботі за рішенням суду у справі №  640/397/20, він має право на отримання заробітної плати або ж відповідно до статті 236 КЗпП України виплату середнього заробітку або різниці в заробітній платі за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
		Натомість, Шостий апеляційний адміністративний суд зауважив, що при звільненні прокурор має право на отримання вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, а тому доводи ОГП про відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні є помилковими й такими, що не відповідають усталеній практиці Верховного Суду стосовно застосування статті 44 КЗпП України у взаємозв`язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону   №  1697-VII.
		Водночас, Шостий апеляційний адміністративний суд наголосив, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а відповідач в апеляційній скарзі не наводить доводів та міркувань стосовно незаконності судового рішення в цій частині, а тому рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08  вересня 2022  року в частині відмови у задоволенні позову не переглядалося.
		ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
		02 січня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13  грудня 2022  року.
		Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02  січня 2023  року визначено склад колегії суддів: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Уханенко  С.  А., ОСОБА_3.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18  січня 2023  року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 09  липня 2025  року (у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 у відставку) визначено склад суду: Мацедонська  В.  Е. (головуючий суддя), Білак  М.  В., Уханенко  С.  А.
		V. Касаційне оскарження
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		На обґрунтування позиції, ОСОБА_1 вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права - положень статті 44 КЗпП України та пункту 9 частини першої статті 51 Закону №  1697-VII, а також неврахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 08  жовтня 2019  року у справі №  823/263/16, від 11  жовтня 2018  року у справі №  823/244/16, від 06  червня 2018  року у справі №  823/254/16 та від 21  січня 2021  року у справі №  260/1890/19.
		Також, скаржник зазначає, що Верховний Суд у постанові від 27  січня 2021  року у справі №  380/1662/20 зазначив, що частиною п`ятою статті 51 Закону №  1697-VІІ та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Наголошує, що аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду від 23  грудня 2020  року у справі №  560/3971/19, а саме: незалежно від наявності наказу прокуратури (щодо зміни формулювання причини і підстави звільнення) відповідач повинен був під час звільнення дотримуватися вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, у тому числі і вихідної допомоги.
		ОСОБА_1 зауважує, що виплата вихідної допомоги є гарантією, яка забезпечує звільненого працівника матеріально для пошуку іншої роботи, витрати, які відбуваються мають бути компенсовані грошима.
		ОГП подав відзив на касаційну скаргу, у якому, не погоджуючись з доводами скаржника, просить відмовити у її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Офіс уважає, що у цьому випадку відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги при звільненні, оскільки судовим рішенням у іншій справі №  640/397/20, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 поновлено на роботі з 26  грудня 2019  року, тоді як вихідна допомога є разовим платежем та виплачується при остаточному звільненні працівника.
		Поряд з цим, відповідач посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26  лютого 2020  року у справі №  821/1083/17, та Верховного Суду, висловлену у постановах від 12  серпня 2020  року у справі №  400/3365/19 та від 30  листопада 2021  року у справі №  640/1552/20, за якою суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. 
		Водночас, ОГП наголошує, що станом на дату ухвалення судом рішення у цій справі, відповідач не здійснив ОСОБА_1 виплату вихідної допомоги (не провів остаточний розрахунок), а тому, на думку Офісу, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки у даному випадку така вимога є передчасною.
		Крім того, ОГП наполягає на тому, що у справі №  640/397/20 судовим рішенням, яке набрало законної сили, вже було стягнуто з Офісу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26  грудня 2019  року по 17  червня 2021  року. При цьому, Офіс уважає, що вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у справі №  640/397/20 та стягнення вихідної допомоги у справі №  640/8468/20 є взаємовиключними, оскільки їх задоволення матиме наслідком зобов`язання відповідача виплатити подвійну суму середнього заробітку.
		VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
		Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 4 Закону №  1697-VII установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №  1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
		Законом №  113-ІХ статтю 51 Закону №  1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
		Поряд з цим, статтею 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
		Згідно з частиною четвертою статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
		Приписами статті 44 КЗпП України установлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
		Водночас, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
		VІІ. Підстави для передачі справи на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду
		Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Статтею 346 КАС України визначено підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
		Спір у цій справі виник у зв`язку з ненарахуванням та невиплатою ОГП позивачу вихідної допомоги під час його звільнення (24 грудня 2019 року).
		Касаційне провадження відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки суд апеляційної інстанції застосував статтю 44 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 08  жовтня 2019  року у справі №  823/263/16, від 11  жовтня 2018  року у справі №  823/244/16, від 06  червня 2018  року у справі №  823/254/16, від 21  січня 2021  року у справі №  260/1890/19, від 27  січня 2021  року у справі №  380/1662/20 та від 23  грудня 2020  року у справі №  560/3971/19.
		Так, дійсно у згаданих справах Верховний Суд виснував, що положення Закону №  1697-VIІ є пріоритетними перед нормами КЗпП України, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини або коли про можливість застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. Ураховуючи, що Законом №  1697-VIІ не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством. 
		Як наслідок, Верховний Суд констатував, що на час звільнення з посади прокурора, останній набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки його звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
		При цьому, як убачається з постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13  грудня 2022  року, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції у цій справі не заперечує щодо наявності права у прокурора на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України та враховує правові позиції Верховного Суду, викладені щодо цього питання.
		Натомість, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині, Шостий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що позивача було поновлено на посаді на підставі судового рішення у справі №  640/397/20, яке набрало законної сили, і яким було визнано протиправним та скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 . 
		Тобто, за позицією суду апеляційної інстанції, у ОСОБА_1 відсутнє право на отримання вихідної допомоги у зв`язку з його поновленням на роботі на підставі відповідного судового рішення, оскільки така виплата є разовим платежем і виплачується при остаточному звільненні.
		Ураховуючи зазначене, колегія суддів зауважує, що висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, хоч і стосуються предмету позову, проте не є першочерговими для вирішення питання, яке постало перед Судом під час касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції.
		Водночас, ключовим спірним питанням, що постало перед Верховним Судом у межах цього касаційного провадження є наявність/відсутність підстав для стягнення на користь позивача вихідної допомоги, що мала бути нарахована та виплачена при звільненні, за наявності судового рішення, яке набрало законної сили, про скасування наказу про звільнення. Як наслідок - наявність/відсутність права особи на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		З огляду на викладене вище, задля належного захисту прав та інтересів особи, а також з метою дотримання принципу верховенства права та забезпечення єдності судової практики, Верховний Суд уважає, що під час касаційного провадження потрібно переглянути постанову суду апеляційної інстанції та надати оцінку висновкам цього суду не в аспекті наявності права прокурора на отримання вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України (оскільки вказане не є спірним під час касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції у цій справі), а саме щодо можливості виплати позивачу вихідної допомоги у тому випадку, коли він має право на отримання такої допомоги, проте вже існує судове рішення, яке набрало законної сили, про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення прокурора на посаді та зобов`язання роботодавця виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		З цього приводу колегія суддів зазначає таке.
		Особливість спірних правовідносин, що склалися у цій справі, полягає у тому, що ще до постановлення рішення у цій справі (№  640/8468/20) про стягнення вихідної допомоги судом, вже було прийнято рішення, яке набрало законної сили, щодо поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа №  640/397/20). 
		Відмовляючи у задоволенні позову, Шостий апеляційний адміністративний суд уважає, що вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у справі №  640/397/20 та про стягнення вихідної допомоги у справі №  640/8468/20 є взаємовиключними. У разі задоволення в цій частині повністю одночасно двох позовів, відповідач буде зобов`язаний фактично виплатити подвійну суму середнього заробітку, що не відповідає принципу справедливості. При цьому, суд наголосив, що вихідна допомога є разовим платежем та виплачується працівникові при остаточному звільненні, якого у цьому випадку не було. 
		Під час касаційного перегляду установлено наявність неоднакової практики Верховного Суду з цього питання, зокрема:
		1) у постановах від 28 грудня 2023  року у справі №  640/3046/21, від 15  червня 2022  року у справі №  280/880/21, від 18  травня 2023  року у справі №  580/3739/22 Верховний Суд дійшов висновку, що у розрізі встановлених обставин справи є передчасним висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності права у позивача на отримання вихідної допомоги, оскільки за вказаних обставин наявне одночасно застосування стягнення середнього заробітку, як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку. 
		Підґрунтям такого підходу є правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 05  серпня 2020  року №  686/20491/18, згідно з якою за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
		У цьому зв`язку слід звернути увагу на те, що положення статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
		2) у постановах від 08  лютого 2024  року у справі №520/4500/21 та від 06  березня 2025  року у справі №  640/6370/20 (правовідносини у яких подібні до правовідносин, які виникли у справі №  640/8468/20) Верховний Суд констатував, що вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
		Тобто, право на вихідну допомогу, у визначених законодавством випадках, виникає у працівника в день його звільнення.
		У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, у тому числі і вихідної допомоги.
		З огляду на викладене, Суд уважає, що факт звільнення позивача з органів прокуратури є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати йому вихідної допомоги. Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що питання щодо наявності/відсутності порушеного права позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні вирішується адміністративним судом, зокрема, шляхом перевірки рішень, дій чи бездіяльності відповідача.
		Так, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).
		Отже, під час розгляду справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди повинні перевірити їх на відповідність вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України. Водночас правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності адміністративні суди перевіряють на момент їхнього прийняття/вчинення/невчинення суб`єктами владних повноважень. 
		Тобто, за правовою позицією Верховного Суду, суд повинен перевіряти правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на момент звільнення працівника. Ураховуючи те, що вихідну допомогу позивачу мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв`язку з чим і виник спір), то наявні підстави для стягнення/нарахування цієї допомоги.
		Поряд з цим, колегія суддів уважає за доцільне зауважити, що у справі №  640/6370/20 касаційне провадження було відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання можливості одночасного застосування статті 44 та частини другої статті 235 КЗпП України, тобто стягнення вихідної допомоги при звільненні у випадку, якщо працівника за рішенням суду вже поновлено на роботі та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.
		Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.
		У контексті зазначеного, колегія суддів також вважає за доцільне зауважити, що проблематику питання «подвійного стягнення заробітної плати» (у контексті різних підходів касаційних судів щодо застосування статей 117, 235 КЗпП України) Верховний Суд досліджував у справі №  120/10686/22. 
		Так, ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справу №  120/10686/22 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України (справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики).
		Натомість, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2024 року вказану справу було повернуто відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з описаної судом проблематики убачається, що вона обумовлена обставинами конкретно цієї справи та пов`язана з вирішенням питання стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги за умови звільнення прокурора на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №  113-IX та фактичного виконання судового рішення в іншій справі про задоволення вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.
		Водночас, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що колегія суддів не навела обґрунтування неможливості вирішення саме Касаційним адміністративним судом під час касаційного перегляду судових рішень окресленого нею питання про те, чи передбачена відповідальність роботодавця за порушення термінів виплати заробітної плати у вигляді стягнення на користь працівника, що продовжує працювати на підприємстві, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Наголосила, що в ухвалі не зазначено жодного прикладу різного підходу у правозастосуванні, а відсутність висновку Верховного Суду у подібних до спірних у цій справі правовідносин, як і припущення про виникнення аналогічних спорів у майбутньому, не свідчить про необхідність розгляду цієї справи саме Великою Палатою.
		Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства у силу приписів частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Тож, з урахуванням наявності різних підходів до застосування приписів статті 44 КЗпП України у взаємозв`язку зі статтями 117 та 235 КЗпП України, колегія суддів, з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах, вважає за необхідне передати цю справу на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу для вирішення питання відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати, а саме: постановах від 28 грудня 2023 року у справі №  640/3046/21, від 15  червня 2022 року у справі № 280/880/21, від 18 травня 2023  року у справі №  580/3739/22.
		Відповідно до частини першої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.
		Згідно зі частиною першою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
		На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи №  640/8468/20 (касаційне провадження №  К/990/89/23) на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу - судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду.
		Керуючись статтями 346, 347 КАС України, Суд
		УХВАЛИВ:
		Справу №  640/8468/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги, стягнення коштів за час вимушеного прогулу - передати на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду.
		Ухвала набирає законної сили з дати її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                В. Е. Мацедонська
		Судді                                                                                                    М.  В.  Білак
		                                                                                                      С.  А.  Уханенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...