Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/4052/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2025.
Дата набрання законної сили: 28.05.2025
Номер судового провадження: 61-3111ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		28 травня 2025 року
		м. Київ
		Справа № 759/4052/21
		Провадження № 61-3111св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
		учасниками якої є:
		позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Кравець Дмитро Миколайович (далі - адвокат позивача),
		відповідач-Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фавор»(далі - відповідач), інтереси якого представляє адвокат Іванов Артем Валерійович (далі - адвокат відповідача),
		про визнання незаконними наказу про звільнення, дій, які передували звільненню, та самого звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди 
		за касаційними скаргами позивача та відповідача на постанову Київського апеляційного суду від 7 лютого 2024 року, яку ухвалила колегія суддів у складі Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		(1) Вступ
		1.           Позивач працював у відповідача на посаді оператора пакувальних автоматів. Стверджував, що менш ніж через місяць з дня прийняття на роботу відповідач примусив написати заяву про звільнення за угодою сторін, після чого звільнив з роботи. Позивач вважав звільнення незаконним, бо написав заяву під примусом, не вказав у ній дату звільнення, не мав можливості ознайомитися у день звільнення з наказом про це. Тому звернувся до суду з такими вимогами: визнати незаконними звільнення, відповідний наказ і дії відповідача, які цьому передували; поновити позивача на посаді; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди.
		2.           Суди розглядали справу неодноразово. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Вважав, що відповідач законно звільнив позивача. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та скерував справу на новий апеляційний розгляд. Вказав про передчасність висновку про законність звільнення з огляду на відсутність вказівки у заяві про звільнення на дату, з якої позивача мали звільнити.
		Апеляційний суд змінив мотиви відмови у задоволенні позову, які навів суд першої інстанції. Виснував, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду з позовом. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та вдруге спрямував справу на новий апеляційний розгляд. Звернув увагу на те, що під час карантинних обмежень, коли позивача звільнили, строк на подання позову був продовжений до закінчення цих обмежень. 
		Під час нового апеляційного перегляду апеляційний суд зауважив, що у заяві про звільнення позивач не вказав дату звільнення. Тому визнав незаконним наказ про звільнення, поновив позивача на роботі, стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу та частину компенсації моральної шкоди, про яку просив позивач; інші вимоги вважав необґрунтованими.
		3.           Позивач оскаржив постанову апеляційного суду у частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Наголосив, що для визначення цього розміру слід було врахувати показники середньої заробітної плати для промисловості за відповідний період, які оприлюднила Державна служба статистики України (далі - Держстат). Відповідач теж не погодився з постановою апеляційного суду. Стверджував, зокрема, що волевиявлення позивача було вільним і відображене у його заяві про звільнення.
		4.           Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на такі питання: (1) чи законним є звільнення працівника з роботи за угодою сторін за відсутності у його заяві дати, з якої потрібно звільнити? (2) чи впливають на визначення позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу оприлюднені Держстатом середні показники заробітної плати за відповідними видами економічної діяльності? (3) чи слід стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди, завданої позивачеві? (4) чи пропустив позивач місячний строк звернення до суду, якщо був звільненим і отримав трудову книжку 22 грудня 2020 року, а позов подав 24 лютого 2021 року?
		Верховний Суд виснував, що звільнення позивача за угодою сторін не було законним за відсутності вказівки дати звільнення у заяві позивача; на визначення розміру його середнього заробітку за час вимушеного прогулу дані Держстату не впливають; встановлення того, що внаслідок незаконного звільнення з роботи позивач зазнав моральних страждань і був вимушений докласти додаткових зусиль для організації життя, є підставою для стягнення з відповідача компенсації моральної шкоди; оскільки парламент продовжив строк звернення до суду на весь час дії карантину, встановленого з 12 березня 2020 року для запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, а позивач подав позов під час карантину, він не пропустив строк звернення до суду.
		(2) Зміст позовної заяви
		5.           24 лютого 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій із урахуванням уточнень просив:
		5.1.       Визнати незаконними наказ від 22 грудня 2020 року № 47.1 про припинення трудового договору (далі - наказ про звільнення), дії відповідача, які цьому передували, і саме звільнення.
		5.2.       Поновити позивача на посаді оператора пакувальних автоматів у відповідача.
		5.3.       Стягнути з останнього середній заробіток, який станом на 30 червня 2021 року становив 85 449,00 грн, за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі.
		5.4.       Стягнути з відповідача 30 375,00 грн компенсації моральної шкоди.
		6.           Мотивував так:
		6.1.       На підставі наказу від 27 листопада 2020 року № 44.1 відповідач прийняв позивача на роботу на посаду оператора пакувальних автоматів.
		6.2.       За заявою позивача від 22 грудня 2020 року його звільнили за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
		6.3.       Звільнення позивача було незаконним, бо: заяву про звільнення він написав під психічним і моральним примусом, який полягав у постійних погрозах безпідставного застосування заходів дисциплінарного стягнення та матеріальної відповідальності;
		-                  сторони не погодили дату звільнення;
		-                  позивача не ознайомили у день звільнення із наказом про звільнення, а про його існування йому стало відомо лише 25 січня 2021 року, коли він після закінчення карантинних обмежень, пов`язаних із поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, вийшов на роботу, де йому під підпис видали наказ про звільнення.
		6.4.       Унаслідок незаконних дій керівництва відповідача позивач зазнав душевних страждань. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінив у 30 375,00 грн.
		6.5.       У разі виявлення під час розгляду справи недонарахування відповідачем розміру заробітної плати й інших належних при звільненні сум, суд має ухвалити рішення про стягнення з відповідача недонарахованих сум.
		(3) Зміст рішення суду першої інстанції
		7.           21 жовтня 2021 року Святошинський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував так:
		7.1.       Позивач просив звільнити його з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, проти чого відповідач не заперечував. Немає доказів того, що позивач написав відповідну заяву під будь-яким тиском, і що роботодавець порушив процедуру звільнення. Останнє відбулося з дотриманням приписів трудового законодавства.
		7.2.       Позивач належно не обґрунтував вимогу про відшкодування моральної шкоди і не довів, що відповідач не виплатив заробітну плату в повному обсязі. Внаслідок помилки під час її розрахунку при звільненні у грудні 2020 року позивачу донарахували 36,00 грн. Але позивач відмовився отримати ці кошти в касі, після чого відповідач перерахував цю суму на банківський рахунок позивача.
		7.3.       Оскільки немає порушення прав позивача, відсутні підстави для стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 
		(4) Зміст постанови апеляційного суду
		8.           15 червня 2022 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Мотивував так:
		8.1.       Позивач не довів, що заяву про звільнення за угодою сторін він написав під психічним і моральним примусом, який полягав у постійних погрозах безпідставного застосування заходів дисциплінарного стягнення та матеріальної відповідальності. Відсутні докази, що позивач звертався до правоохоронних органів з приводу тиску та погроз з боку відповідача, і що він обіймав матеріально-відповідальну посаду у відповідача.
		8.2.       Необґрунтованими є доводи позивача про те, що у заяві про звільнення за угодою сторін від 22 грудня 2020 року він і відповідач не погодили дату звільнення. Позивач як працівник і відповідач як роботодавець домовилися про припинення трудового договору за взаємною згодою сторін, бо позивач без примусу 22 грудня 2020 року написав заяву про його звільнення, а відповідач того ж дня видав наказ про звільнення за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України відповідно до заяви працівника від 22 грудня 2020 року. Тому таке звільнення відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.
		8.3.       Вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення, тому підстави для її задоволення немає.
		8.4.       Оскільки суд не встановив порушення прав позивача під час звільнення з боку роботодавця, у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
		(5) Зміст постанови суду касаційної інстанції
		9.           28 червня 2023 року Верховний Суд в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив постанову, згідно з якою касаційну скаргу позивача задовольнив частково: постанову апеляційного суду від 15 червня 2022 року скасував і скерував справу на новий розгляд до цього суду. Мотивував так:
		9.1.       У разі домовленості працівника із власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою останнього, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Відсутність у заяві працівника конкретної дати звільнення підтверджує відсутність домовленості сторін про припинення трудового договору у строк, який вони визначили.
		9.2.       Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд вважав, що сторони досягнули угоди про розірвання трудового договору, що підтверджує волевиявлення позивача та згода відповідача. Проте апеляційний суд не врахував, що сторони не обумовили строк розірвання трудового договору. Тому передчасно виснував про законність звільнення позивача з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
		(6) Зміст постанови апеляційного суду (перший новий розгляд справи)
		10.        15 серпня 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою апеляційну скаргу позивача задовольнив частково: рішення суду першої інстанції змінив, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції постанови. Мотивував так:
		10.1.    За наказом генерального директора відповідача позивача звільнили з посади оператора пакувальних автоматів на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Згідно з копією книги обліку руху трудових книжок і додатків до них 22 грудня 2022 року позивач отримав трудову книжку на підприємстві, що підтверджує його підпис у цій книзі (т. 1, а. с. 231). Від підпису про ознайомлення з наказом про звільнення 22 грудня 2020 року позивач відмовився, про що комісія відповідача того ж дня склала відповідний акт. 
		10.2.    Дотримання вимог закону щодо строку звернення до суду за вирішенням трудового спору перевіряє суд за принципом ex officio незалежно від того, чи заявив відповідач про пропуск цього строку позивачем, на відміну від застосування позовної давності, яку суд застосовує тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України). Встановлений у статті 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
		10.3.    Позивач подав звернувся до суду 24 лютого 2021 року, тобто з пропуском визначеного законом строку. Заяву про поновлення цього строку з поважних причин згідно зі статтею 234 КЗпП України не подав.
		10.4.    У суді позивач не заявляв клопотання про виклик і допит свідків. Тому необґрунтованим є довід в апеляційній скарзі щодо безпідставної відмови суду першої інстанції у задоволенні такого клопотання. 
		10.5.    Також необґрунтованим є аргумент позивача про підроблення акта від 22 грудня 2020 року, службової записки й обхідного листа. Таке твердження ґрунтується на припущенні позивача.
		(7) Зміст постанови суду касаційної інстанції
		11.        16 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив постанову, згідно з якою скасував постанову апеляційного суду від 15 серпня 2023 року та передав справу на новий розгляд до цього суду. Мотивував так:
		11.1.    Апеляційний суд не врахував зміст пункту 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та того, що запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних відносин, на строк дії цього карантину.
		11.2.    Цей суд не звернув увагу на те, що відмовити в задоволенні позову через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог за умови пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити через таку безпідставність.
		11.3.    Апеляційний суд на виконання вказівок Верховного Суду не переглянув рішення суду першої інстанції, констатувавши тільки пропуск строку звернення з позовом.
		(8) Зміст постанови апеляційного суду (другий новий розгляд справи)
		12.        7 лютого 2024 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою задовольнив апеляційну скаргу позивача: скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про часткове задоволення позову: визнав незаконним наказ відповідача про звільнення; поновив позивача на роботі на посаді оператора пакувальних автоматів у відповідача з 22 грудня 2020 року; стягнув із відповідача 297 519,74 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 22 грудня 2020 року до 7 лютого 2024 року з відрахуванням із цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів; стягнув 3 000,00 грн компенсації моральної шкоди; відмовив у задоволенні інших вимог. Мотивував так:
		12.1.    У заяві позивача про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України не вказана дата, з якої позивача мали звільнити. Відсутність у заяві конкретної дати звільнення означає відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною згодою (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 грудня 2021 року у справі № 591/1375/19). Тому наказ про звільнення є незаконним і слід на підставі частин першої та другої статті 235 КЗпП України поновити позивача на роботі. 
		12.2.    Оплата праці позивача відбувалася за погодинною ставкою 63,53 грн. Позивача прийняли на роботу 28 листопада 2020 року, а звільнили 22 грудня 2020 року. Згідно з пунктом 3.6 колективного договору відповідача на 2019 - 2020 роки на підприємстві встановлений 40-годинний робочий тиждень. У грудні 2020 року встановлена норма тривалості робочого часу при 40-годинному робочому тижні з вихідними у суботу та неділю - 174 год. Тому місячний розмір заробітної плати склав 11 054,22 грн, а розмір середньоденної заробітної плати - 374,71 грн (11 054,22 грн х 12 місяців / 354 дні (за вирахуванням святкових і неробочих)). 
		Час вимушеного прогулу з 22 грудня 2020 року до 7 лютого 2024 року становив 794 робочі дні. Загальний розмір середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу склав 297 519,74 грн (374,71 грн х 794 дні).
		12.3.    Незаконне звільнення позивача зумовило моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв`язків і заробітку, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації життя. Тому з відповідача слід стягнути 3 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.
		12.4.    Інші позовні вимоги є необґрунтованими.
		(9) Провадження у суді касаційної інстанції
		13.        4 березня 2024 року адвокат відповідача подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 7 лютого 2024 року та скерувати справу на новий розгляд до цього суду.
		14.        12 березня 2024 року адвокат позивача подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати зазначену постанову у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22 грудня 2020 року до 7 лютого 2024 року включно, а справу у цій частині скерувати на новий розгляддо апеляційного суду.
		15.        30 квітня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвали, згідно з якими залишив касаційні скарги без руху та встановив для усунення недоліків скарг десятиденний строк із дня вручення тих ухвал.
		16.        16 травня 2024 року позивач через систему «Електронний суд» подав заяву про усунення недоліків касаційної скарги.
		17.        24 травня 2024 року недоліки касаційної скарги усунув відповідач.
		18.        27 серпня 2024 рокуВерховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційними скаргами позивача та відповідача і про витребування справи із суду першої інстанції.
		19.        19 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про призначення справи до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів та про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зупинення виконання постанови апеляційного суду.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги
		20.        Позивач мотивував касаційну скаргу так:
		20.1.    Суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував припис статті 235 КЗпП України без урахування висновків щодо його застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах:
		(1) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 квітня 2020 року у справі № 462/7621/15-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 361/3422/19 (встановлення наявності трудових відносин можливе за встановлення виконання працівником трудових функцій, підпорядкування працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення йому умов праці та виплати винагороди за виконану роботу);
		(2) Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 серпня 2019 року у справі № 522/4807/15-ц (суд може визнати укладеним трудовий договір за відсутності наказу чи розпорядження лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документа про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я тощо, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків);
		(3) Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року у справі № 757/8304/22, (виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу; закон не передбачає підстав для зменшення його розміру за певних обставин).
		20.2.    Середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 грудня 2020 року (наступний день після звільнення) до 7 лютого 2024 року (дата прийняття оскарженої постанови) слід обчислювати відповідно до середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні з урахуванням заробітної плати за один робочий день у листопаді та грудні 2020 року та з урахуванням інфляції за вказаний період. Суд не проаналізував усі обставини, пояснення та докази для відхилення аргументів позивача про збільшення розміру суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		21.        Відповідач мотивував касаційну скаргу так:
		21.1.    Апеляційний суд в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків, викладених у постановах:
		(1) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2022 року у справі № 607/13078/20 і Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (щодо недоведеності написання позивачем заяви під морально-психологічним тиском);
		(2) Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2023 року у справі № 734/2607/20 і від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц (щодо належного та повного дослідження всіх доказів, які мають значення для вирішення справи).
		21.2.    Апеляційний суд не дослідив докази та не врахував їх під час ухвалення постанови, зокрема: показання свідків (т. 1, а. с. 225, 250а-250з); заяву позивача про звільнення (т. 1, а. с. 171, 226); оформлення документації щодо звільнення (т. 1, а. с. 246); докази отримання позивачем трудової книжки (т. 1, а. с. 230 - 231), розрахунку з ним (т. 1, а. с. 232 - 237), відмови від ознайомлення з наказом про припинення трудового договору (т. 1, а. с. 228); пояснення на судовому засіданні 21 жовтня 2021 року про написання позивачем «спеціально» заяви про звільнення. Позивач не надав жодних доказів вчинення щодо нього психічного або морального примусу.
		21.3.    Недобросовісну поведінку позивача не можна залишити поза увагою під час вирішення питання про дотримання строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України.
		(2) Позиції інших учасників справи
		22.        12 вересня 2024 року відповідач сформував у системі «Електронний суд» відзив (вх. № 29420/0/220-24 від 12 вересня 2024 року), у якому просив касаційну скаргу позивача залишити без задоволення. Мотивував так:
		22.1.    Позивач навів необґрунтований розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		22.2.    Безпідставним є аргумент позивача про те, що оскільки допуск його до роботи відбувся ще до 29 листопада 2020 року (нібито він фактично виконував роботу без трудового договору), то середній заробіток треба розрахувати з урахуванням відповідного виду економічної діяльності в регіоні.
		23.        Позивач відзив на касаційну скаргу відповідача не подав.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
		24.        Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 27 серпня 2024 рокувідкрив касаційне провадження за касаційними скаргами позивача та відповідача на підставі пунктів 1 і 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		25.        Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими(частина перша статті 400 ЦПК України).
		26.        З огляду на вказані приписи Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржене судове рішення у межах тих доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
		27.        Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		28.        Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша та шоста статті 81 ЦПК України). 
		29.        Диспозитивність - один із основних принципів цивільного судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення у касаційному порядку та в яких межах (див., наприклад, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 465/6549/16-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 та від 19 квітня 2024 року у справі № 518/776/20).
		30.        Позивач оскаржив постанову апеляційного суду тільки у частині вирішення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тоді як відповідач - в цілому. Позивач не оскаржив зазначену постанову щодо тих вимог, у задоволенні яких апеляційний суд відмовив. У касаційній скарзі відповідача теж немає аргументів щодо незаконності чи необґрунтованості оскарженої постанови у частині вимог, у задоволенні яких апеляційний суд відмовив. Тому Верховний Суд переглядає цю постанову у межах задоволених позовних вимог.
		31.        8 жовтня 2024 року відповідач сформував у системі «Електронний суд» додаткові пояснення до його касаційної скарги (вх. № 31979/0/220-24 від 8 жовтня 2024 року). Просив «прийняти ці пояснення». Проте Верховний Суд вважає, що їх слід залишити без розгляду.
		31.1.    Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження (частина перша статті 398 ЦПК України).
		31.2.    Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).
		31.3.    Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 ЦПК України).
		31.4.    Повний текст оскарженої постанови апеляційного суду складений 15 лютого 2024 року. Касаційну скаргу відповідач подав 4 березня 2024 року, а додаткові пояснення - лише 8 жовтня 2024 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження. Верховний Суд звертає увагу на те, що він не визнав необхідним і не надав дозволу відповідачу подати додаткові пояснення щодо окремих питань справи після спливу строку на касаційне оскарження. Тому ці пояснення слід залишити без розгляду.
		(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		(2.1) Чи законним є звільнення працівника з роботи за угодою сторін за відсутності у його заяві дати, з якої потрібно звільнити?
		32.        Позивач зазначив, що відповідач його незаконно звільнив з посади оператора пакувальних автоматів на підставі заяви про звільнення за угодою сторін, яку довелося написати через психічний примус з боку відповідача за відсутності вільного волевиявлення; крім того, у заяві не було дати, з якої звільнити працівника. Тому позивач просив: визнати незаконними наказ про звільнення, дії, які цьому передували, та саме звільнення; поновити на роботі; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди.
		33.        Відповідач незаконність звільнення заперечив. Вважав, що позивач виявив волю на звільнення з роботи у заяві, яку написав за відсутності ознак будь-якого тиску, а відповідач у той самий день видав наказ про звільнення, що засвідчує угоду сторін з цього приводу.
		34.        Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Зауважив, що відповідач звільнив позивача з дотриманням вимог трудового законодавства. Апеляційний суд виснував про протилежне: у заяві про звільнення не було дати звільнення, тому не було волевиявлення позивача на припинення трудових відносин за угодою сторін; оскільки наказ про звільнення позивача є незаконним, його слід поновити на роботі, стягнути 297 519,74 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 22 грудня 2020 року до 7 лютого 2024 року з відрахуванням із цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів і відшкодувати 3 000,00 грн моральної шкоди. У задоволенні вимог про визнання незаконними дій, які передували звільненню, та самого звільнення, а також про відшкодування 27 375,00 грн моральної шкоди апеляційний суд відмовив за необґрунтованістю.
		35.        Відповідач не погодився з висновком апеляційного суду. Наголосив, що у матеріалах справи є достатньо доказів того, що позивач справді мав намір звільнитися з роботи, недобросовісно виконував його трудові обов`язки та не довів, що відповідач чинив будь-який примус; оскільки звільнення є законним, немає підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та для відшкодування моральної шкоди.
		36.        Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду з доводами касаційних скарг не погоджується. Зауважує, що у заяві працівника про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України обов`язково мають бути як прохання звільнити за угодою сторін, так і дата звільнення. За відсутності вказівки останньої у заяві звільнення за угодою сторін є незаконним, що зумовлює необхідність поновлення працівника на роботі, виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		37.        Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).
		38.        Однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України).
		39.        У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір можна припинити за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Законодавство не встановлює відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим їх визначають працівник і власник або уповноваженим ним орган у кожному конкретному випадку. 
		Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору. Пропозиція (ініціатива) припинити трудовий договір за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін можна припинити як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. 
		Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи сторони визначають за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за цим пунктом можуть бути викладені як у письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про таке припинення трудового договору, то у ній має зазначити прохання звільнити його за угодою сторін і вказати дату звільнення. 
		Припинення трудового договору за угодою сторін оформляється лише у письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення. 
		Таким чином, передбачена у вказаному пункті підстава припинення трудового договору є самостійною і відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що потребує спільного волевиявлення сторін, спрямованого на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цієї підстави. Основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договорсу та термін, з якого він припиняється. 
		Визначення дати звільнення за угодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.Відсутність належного волевиявлення не дає підстави встановити намір працівника звільнитися саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року у справі № 454/3192/23).
		40.        У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (частина перша статті 235 КЗпП України).
		41.        Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
		41.1.    27 листопада 2020 року відповідач прийняв позивача на роботу на посаду оператора пакувальних автоматів. 
		41.2.    22 грудня 2020 року позивач підписав заяву на ім`я генерального директора відповідача з проханням звільнити його із займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
		41.3.    За наказом генерального директора відповідача від 22 грудня 2020 року позивача звільнили з посади оператора пакувальних автоматів на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
		42.        Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що у заяві від 22 грудня 2020 року позивач просив звільнити його із займаної посади за угодою сторін, і безпосередній керівник позивача погодив таке звільнення (т. 1, а. с. 129). Однак дату звільнення у цій заяві позивач не зазначив. Тому висновок апеляційного суду про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі є правильним.
		43.        На цей висновок не впливають доводи відповідача про те, що позивач добровільно написав заяву на звільнення з вказівкою звільнити його за угодою сторін, а також доводи позивача про те, що відповідач змусив його написати відповідну заяву.
		(2.2) Чи впливають на визначення позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу оприлюднені Держстатом середні показники заробітної плати за відповідними видами економічної діяльності?
		44.        Суд першої інстанції відмовив у задоволенні всіх позовних вимог. Апеляційний суд частково задовольнив позов. Зокрема стягнув 297 519,74 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 22 грудня 2020 року до 7 лютого 2024 року з відрахуванням із цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
		45.        Відповідач оскаржив стягнення цієї суми, вважаючи звільнення позивача законним. Позивач теж оскаржив постанову апеляційного суду, але в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та тривалості останнього. Зазначив, що під час обчислення такого заробітку слід врахувати середні показники заробітної плати за відповідними видами економічної діяльності, які оприлюднив Держстат. Крім того, вказав, що був допущений до робочого місця раніше, ніж оформлений на роботу за наказом відповідача. 
		46.        Верховний Суд зауважує, що з огляду на висновок про незаконність звільнення позивача відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Проте немає підстав вважати, що, визначаючи розмір такого заробітку, апеляційний суд мав урахувати відповідні показники Держстату.
		47.        При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України). 
		48.        Вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 лютого 2025 року у справі № 591/3739/22-ц).
		49.        Вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю та її оплату через винні дії (бездіяльність) роботодавця. 
		Виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу пов`язана з певним діянням роботодавця, наслідком якого стала неможливість працівника належно реалізувати право на працю. За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати. Вичерпний перелік підстав виплати працівникові такого заробітку визначений у статтях 235, 236 КЗпП України, і їх не можна розширено тлумачити.
		Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою такої відповідальності є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем трудових обов`язків, унаслідок чого завдана майнова шкода працівникові (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23).
		50.        Відповідач у касаційній скарзі не навів доводів про неправильність розрахунку апеляційним судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача. Лише вказав про відсутність підстав для стягнення цих сум, бо, на його думку, звільнення було законним. Однак звільнення позивача з роботи є незаконним. Тому апеляційний суд обґрунтовано виснував про стягнення на користь позивача такого заробітку. З огляду на відсутність у відповідача доводів про помилковий розрахунок середнього заробітку колегія суддів правильність цього розрахунку не перевіряє.
		51.        Необґрунтованим є аргументпозивача про те, що під час такого розрахунку апеляційний суд мав взяти до уваги офіційні дані Держстату про середньомісячну заробітну плату за видами економічної діяльності за четвертий квартал 2020 року для промисловості.
		52.        Для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача необхідно враховувати не зазначені дані Держстату, а загальну суму заробітної плати за фактично відпрацьований час, який у позивача становить менше одного місяця, та кількість робочих днів у цьому періоді, які відпрацював працівник (див. пункти 2 і 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100).
		53.        Суди попередніх інстанцій не встановили факти допуску позивача до роботи й оплати за неї, починаючи з дати, яка передувала виданню наказу про прийняття на роботу. Твердження позивача про такий допуск не впливають на правильність висновків апеляційного суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		(2.3) Чи слід стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди, завданої позивачеві?
		54.        Позивач просив стягнути з відповідача 30 375,00 грн компенсації моральної шкоди. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд вказану вимогу задовольнив частково, стягнувши 3 000,00 грн такої компенсації. Відповідач не погодився з цим стягненням, вважаючи звільнення позивача з роботи законним. Позивач відмову у стягненні 27 375,00 грн компенсації моральної шкоди не оскаржив, тобто погодився з нею.
		55.        Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції).
		56.        У цій нормі є перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин з відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, завданої працівнику. Підставою для її відшкодування є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому коштів, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), що зумовило моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв`язків і вимагало від працівника додаткових зусиль для організації його життя. За наявності такого порушення обов`язок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (див. постанову Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц).
		57.        Встановивши, що внаслідок незаконного звільнення з роботи позивач зазнав моральних страждань і був вимушений докласти додаткових зусиль для організації життя, врахувавши засади розумності та справедливості, апеляційний суд правильно стягнув із відповідача компенсацію моральної шкоди, розмір якої визначив у 3 000,00 грн. Доводів на спростування такого розміру стягнення відповідач не навів.
		(2.4) Чи пропустив позивач місячний строк звернення до суду, якщо був звільненим і отримав трудову книжку 22 грудня 2020 року, а позов подав 24 лютого 2021 року?
		58.        Відповідач, стверджуючи про недобросовісність поведінки позивача, звертав увагу на те, що останній пропустив строк звернення із заявою про вирішення трудового спору. Колегія суддів із цим аргументом відповідача не погоджується.
		59.        Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з0 дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України у редакції, яка була чинною на день звільнення позивача).
		60.        Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач прийняв наказ про звільнення позивача 22 грудня 2020 року, а згідно з копією книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них 22 грудня 2022 року позивач отримав трудову книжку, що підтвердив підписом; від підпису про ознайомлення з наказом про звільнення відмовився, про що комісія відповідача склала відповідний акт від 22 грудня 2020 року. До суду позивач звернувся 24 лютого 2021 року. 
		61.        11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 211. Згідно з цією постановою встановив із 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. Останній надалі неодноразово продовжувався. 
		62.        27 червня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 651. Згідно з цією постановою відмінив вказаний карантин з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
		63.        Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України).
		64.        Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року у справі № 758/3183/23).
		65.        Оскільки позивач подав позов під час дії карантину, відсутні підстави вважати, що він пропустив строк звернення до суду, визначений у частині першій статті 233 КЗпП України. Тому відповідний аргумент касаційної скарги відповідача колегія суддів відхиляє.
		(3) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		(3.1) Щодо суті касаційних скарг
		66.        Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
		67.        Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).
		68.        З урахуванням висновку про необґрунтованість заявлених у касаційних скаргах підстав касаційного оскарження постанову апеляційного суду слід залишити без змін.
		(3.2) Щодо судових витрат
		69.        З огляду на висновок щодо суті касаційних скарг витрати позивача й відповідача у суді касаційної інстанції слід залишити за ними.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		у х в а л и в:
		1.     Касаційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фавор» залишити без задоволення.
		2.     Постанову Київського апеляційного суду від 7 лютого 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий В. І. КратСудді Д. А. Гудима   І. О. Дундар  Є. В. Краснощоков  П. І. Пархоменко5

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...