Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 532/2286/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2025.
Дата набрання законної сили: 09.07.2025
Номер судового провадження: 51-941км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021170470000149

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		09 липня 2025 року
		м. Київ
		справа № 532/2286/22
		провадження № 51-941 км 25
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                    ОСОБА_1 ,
		суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                   ОСОБА_4 ,
		прокурора                                        ОСОБА_5 ,
		захисника                                                 ОСОБА_6 ,
		в режимі відеоконференції
		засудженого                                            ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вироки Кобеляцького районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2023 року та Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 120211170470000149, за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпра, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
		Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. 
		На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7  від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
		Стягнуто з ОСОБА_7 на користь: Комунального некомерційного підприємства «Кобеляцька міська лікарня» витрати на стаціонарне лікування потерпілої 
		ОСОБА_9 в сумі 906,80 грн, Комунального підприємства «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова Дніпропетровської обласної ради» витрати на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_10 у розмірі 16 727,13 грн, Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 16» Дніпровської міської ради витрати на стаціонарне лікування потерпілої 
		ОСОБА_10 в сумі 8 767,20 грн;
		Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.
		Вироком Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано таухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначено за ч. 2  ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
		Початок строку відбування покарання  ОСОБА_7 ухвалено рахувати з 13.02.2025.
		У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
		За обставин, викладених у вироку,     ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 26 травня 2021 року, близько 16 год 20 хв., керуючи автомобілем ВАЗ-2121, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався по автомобільній дорозі О1708112 Шевченки-Дашківка в напрямку с. Дашківка в сторону нерегульованого перехрестя з головною дорогою О1708111. Наближаючись до цього перехрестя, водій 
		ОСОБА_7 , керуючи технічно справним транспортним засобом, неправильно оцінивши дорожню обстановку, в порушення п. 16.11 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), не надав дорогу автомобілю Opel Zafira-A, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_11 , який наближався до даного перехрещення доріг по головній дорозі О1708111 з лівої сторони відносно автомобіля ВАЗ-2121, без зупинки виїхав на перехрестя, де здійснив зіткнення з автомобілем 
		Opel Zafira-A.
		В результаті ДТП пасажири автомобіля Opel Zafira-A ОСОБА_10 та ОСОБА_9 отримали відповідно тяжкі тілесні ушкодження, як небезпечні для життя в момент заподіяння, та середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров`я.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні допустимі та достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
		Звертає увагу, що єдиною підставою вважити перехрестя автомобільних доріг нерівнозначним є наявність знаків пріоритету, передбачених п. 2.1 - 2.6 ПДР, а дорожня розмітка 1.12 та 1.20 за відсутності безпосередньо на перехресті знаків пріоритету, з якими вона застосовується, не має для водія будь-якого інформаційного значення. Наголошує, що дорожня розмітка 1.12 (стоп-лінія) позначає місце, де водій повинен зупинитися лише за наявності знака 2.2.
		Стверджує про недопустимість висновку комісійної судової інженерно-транспортної експертизи № КСЕ-19/117-24/14085-ІГ від 10.10.2024 з огляду на проведення експертом ОСОБА_12 інших досліджень у цьому ж кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування.
		Крім того, вказує, що в порушення загальних засад призначення покарання суд апеляційної інстанції в повній мірі не врахував дані про особу засудженого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання, згідно висновку органу пробації не є небезпечним для суспільства, має похилий вік (70 років), а також те, що потерпіла сторона не наполягала на реальній мірі покарання, внаслідок чого вирок апеляційного суду в частині скасування звільнення ОСОБА_7 від відбуванняпокарання з випробуванням є необґрунтованим та незаконним.
		Від прокурора на касаційну скаргу захисника надійшло заперечення, в якому, наводячи відповідні аргументи, прокурор стверджує про безпідставність заявлених вимог і просить залишити їх без задоволення.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 підтримав доводи касаційної скарги, а захисник просив скасувати оскаржувану ухвалу і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Прокурор просила рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.
		Від потерпілої ОСОБА_10 надійшло клопотання про проведення касаційного розгляду за її відсутності.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Зі змісту касаційної скарги вбачається, що не погоджуючись із визнанням винуватим ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, захисник оспорює правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, вказує на неповноту судового розгляду, наводить власну оцінку доказам, відмінну від оцінки, що надав суд першої  інстанції. 
		Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 КПК України. 
		Слід зазначити, що диспозиція ст. 286 КК України є бланкетною, і для з`ясування того, чи були допущенні порушення правил безпеки дорожнього руху, необхідно звертатися до Правил дорожнього руху України, якими регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
		При цьому, для встановлення наявності об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, має бути встановлено три обов`язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення тяжких тілесних ушкоджень або смерті потерпілому) та причинний зв`язок між діянням і наслідками.
		Сторона захисту, з огляду на дорожню обстановку на місці ДТП, не погоджується з висновками, що саме дії  ОСОБА_7 призвели до зіткнення транспортних засобів і, як наслідок, травмування потерпілих.
		Проте такідоводи суперечать матеріалам кримінального провадження і встановленим судами обставинам справи.
		Так, відповідно до п.1.10 ПДР перехрестя - місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг, а головна дорога - дорога з покриттям відносно ґрунтової або та, що позначена знаками 
		1.22, 1.23.1-1.23.4 і 2.3.
		Пунктом 16.11. ПДР визначено, що на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху.
		У даному випадку, протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 26.05.2021 зі схемою підтверджено, що ДТП відбулась на перетині автодоріг О1708111 (сполученням «Селещина- Світлогірське - Василівка-Кам`янське») та О1708112 (сполученням «Шевченки- Дашківка - Рибалки»). Наявність по напрямку руху водія  ОСОБА_11 дорожнього знаку 1.22 «Перехрещення з другорядною дорогою» вказує нате, що саме автомобільна дорога О1708111 є головною по відношенню до автомобільної дороги О1708112, по якій рухався  ОСОБА_7  (т. 1 а. п. 198-210)
		Відповідно до п. 8.1. ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
		Пунктами 8.5 та 8.5.1 ПДР визначено, що дорожня розмітка, яка поділяється на горизонтальну та вертикальну, встановлює певний режим руху та використовується як окремо, так і разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.
		Протоколом огляду місця події від 26.05.2021 та протоколом слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_11 від 14.09.2021 з додатками до них 
		(т. 1 а. п. 215-217)засвідчено наявність по напрямку руху водія  ОСОБА_7 ліній горизонтальної дорожньої розмітки 1.12 і 1.20. З огляду на наявність такої розмітки, відповідно до висновку комісійної судової інженерно-транспортної експертизи № КСЕ-19/117-24/14085-ІТ від 10.10.2024, яка проведена на підставі ухвали Полтавського апеляційного суду від 29.07.2024, саме автодорога О1708111 є головною (т. 2 а. п. 217-225).
		Варто зауважити, що п. 8.1. ПДР містить вичерпний перелік засобів для регулювання дорожнього руху, кожен з яких вказано як самостійний. Одночасно з цим, не міститься вказівки на те, що вони повинні застосовуватися одночасно чи в певній комбінації між собою, а тому за відсутності одного із засобів регулювання водій повинен діяти відповідно до дорожньої ситуації і керуватися тими, які доступні для сприйняття і застосування.
		Згідно п. 16.15. ПДР, якщо неможливо визначити наявність покриття на дорозі (темна пора доби, грязь, сніг тощо), а знаки пріоритету відсутні, водій повинен вважати, що перебуває на другорядній дорозі.
		Пункт 1.4. ПДР визначає, що кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
		У даномувипадку  ОСОБА_11 , здійснюючи прямолінійний рух по головній дорозі, не міг в односторонньому порядку передбачити недодержання правил дорожнього руху іншим учасником руху і вжити заходів до уникнення дорожньо-транспортної пригоди. Натомість,  ОСОБА_7 , перед виїздом з другорядної дороги на перехрестя нерівнозначних доріг з головною дорогою О1708111, будучи проінформований лінією дорожньої розмітки 1.20 та 1.12 ПДР, повинен був дати дорогу транспортним засобам, що наближаються до зазначеного перехрестя по головній дорозі з інших напрямків. Порушення  ОСОБА_7 правил проїзду нерегульованих перехресть нерівнозначних доріг знаходяться у прямому причинному зв`язку з виникненням пригоди і травмуванням потерпілих.
		Виконуючи завдання кримінального провадження, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином з`ясували передбачені ст. 91 КПК України обставини й ретельно перевірили версію сторони захисту щодо порушення ПДР водієм    ОСОБА_13 у зв`язку з проїздом ОСОБА_7 нерегульованого перехрестя та правильно дійшли до висновку про неспроможність такої версії з огляду на вищевикладені обставини. 
		Також висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оцінених судом і є обґрунтованим.
		Доводи касаційної скарги про визнання висновку комісійної судової інженерно-транспортної експертизи № КСЕ-19/117-24/14085-ІТ від 10 жовтня 2024 року недопустимим доказом з огляду на те, що у проведенні експертизи брав участь експерт ОСОБА_12 , який брав участь при проведенні у даному провадженні судової інженерно-транспортної експертизи, за результатами якої складено висновок № СЕ-19/117\21/11639-ІТ, є необґрунтованими та такими, що суперечать законодавству, про що слушно зазначено в оскаржуваній ухвалі. 
		Так, п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про судову експертизу» зобов`язує експерта заявляти самовідвід за наявностіпередбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.
		В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 79 КПК України спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, експерт, секретар судового засідання не мають права брати участі в кримінальному провадженні та відводяться за підставами, передбаченими ч. 1 ст. 77 цього Кодексу, з тим обмеженням, що їх попередня участь у цьому кримінальному провадженні як спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача, експерта і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу.
		Перелік підстав для відводу експерта, який передбачений ч. 1 ст. 77 КПК України, є вичерпним.
		Частина 2 статті 79 КПК України передбачає заборону участі спеціаліста і експерта у кримінальному провадженні, якщо вони проводили ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються у цьому провадженні. Ця норма не містить заборони повторно брати участь у провадженні експерту, якщо він вже проводив експертизу у цьому ж кримінальному провадженні.
		Жодних об`єктивних даних, що висновок вказаної експертизи отриманий внаслідок істотного порушеннявимог кримінального процесуального законодавства, матеріали провадження не містять і в касаційній скарзі не наведено.
		Комісійна судова інженерно-транспортна експертизи апеляційним судом призначена відповідно до положень ст. 332 КПК України, за результатами розгляду клопотання сторони захисту. Висновок вказаної експертизи відповідає вимогам статей 101, 102 КПК України, дослідження проведені з дотриманням процесуального порядку призначення й проведення експертизи, ґрунтуються на допустимих доказах.
		Крім того, зі змісту касаційної скарги захисника убачається, що він порушує питання про недотримання апеляційним судом визначених законом вимог, що стосуються порядку відбування покарання, які пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.  
		Колегія суддів вважає, що апеляційний суд зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене.
		Так, у своїй апеляційній скарзі прокурор, крім іншого, стверджував, що призначення    ОСОБА_7 покарання з подальшим звільненням від його відбування з випробуванням не можна вважати справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого.
		Апеляційний суд, частково погодившись із доводами прокурора, скасував вирок місцевого суду в частині призначеного  ОСОБА_7 покарання та ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
		При цьому, суд вважав безпідставним висновок суду першої інстанції про можливість звільнення ОСОБА_7  від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, оскільки судом належним чином не враховано тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, а також дані про особу винного, який не розкаявся у вчиненому, жодного разу не вибачився перед потерпілими, майнову шкоду відшкодував лише частково, що в свою чергу свідчить про відсутність в обвинуваченого осуду своєї протиправної поведінки та готовності нести відповідальність за вчинене. Крім цього, суд апеляційної інстанції вказав, що всі наведені дані про особу обвинуваченого не є такими, які б свідчили про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним контролю при звільненні від відбування покарання з випробуванням.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції щодо неможливості застосування до  ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України є правильним, а призначене йому покарання таким, що відповідає вимогам статей 50, 65, ККУкраїни, оскільки є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування судових рішень щодо  ОСОБА_7  колегією суддів не встановлено, кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2023 року та вирок Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в його інтересах - без задоволення.  
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                        ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...