Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/7316/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 15.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2025.
Дата набрання законної сили: 27.05.2025
Номер судового провадження: 51-655км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016000000002359

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		27 травня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 759/7316/23
		провадження № 51-655 км 25
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати 
		Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
		головуючого судді                                              ОСОБА_1 ,
		суддів:                                                         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                  ОСОБА_5 ,
		захисника                                          ОСОБА_6  (у режимі відеоконференції)
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 03 квітня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року стосовно 
		ОСОБА_7 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
		уродженця с. Табачне Бахчисарайського району
		Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим),
		зареєстрованого за адресою: 
		АДРЕСА_1 ,
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Святошинський районний суд м. Києва вироком від 03 квітня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року, засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК (у редакції Закону від 08 квітня 2014 року № 1183-VII), до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.
		За обставин, детально викладених у вироку суду, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні державної зради за таких обставин.
		ОСОБА_7 - громадянин України, до квітня 2016 року був суддею Сімферопольського районного суду АР Крим; мав достатній рівень освіти, спеціальних знань, життєвий та професійний досвід для розуміння та усвідомлення:
		- факту тимчасової окупації російською федерацією (далі - рф) з 20 лютого 2014 року території АР Крим та м. Севастополя;
		- незаконності дій Верховної ради АР Крим, Севастопольської міської ради та рф щодо приєднання території АР Крим та м. Севастополя до складу рф;
		- незаконності створення «Симферопольского районного суда» та неможливості відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави.
		Проте ОСОБА_7 у порушення положень Конституції та законів України, надаючи іноземній державі (рф) та її представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України, у березні - квітні 2014 року продовжив роботу в незаконному судовому органі рф на території АР Крим та м. Севастополя на посаді так званих громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя.
		Указом президента рф № 786 від 19 грудня 2014 року ОСОБА_7 був призначений на посаду незаконно утвореного «Симферопольского районного суда».
		Продовжуючи свою злочинну діяльність з надання допомоги іноземній державі у відправленні правосуддя на підставі її законодавства, ОСОБА_7 , бувши громадянином України, знаходячись у приміщенні «Симферопольского районного суда» (вул. К. Маркса, 17, м. Сімферополь АР Крим), ухвалював як суддя рішення у кримінальних, адміністративних та цивільних справах.
		Своїми неправомірними діями ОСОБА_7 також сприяв окупаційній владі у придушенні спротиву окупації півострова з боку громадян України та допомагав у впровадженні практики переслідування осіб, що перебували під захистом.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		Захисник, не погодившись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Свої вимоги захисник мотивує тим, що:
		суд першої інстанції:
		- не врахував того, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази належного повідомлення ОСОБА_7 про досудове розслідування та судовий розгляд, а також про те, що обвинувачений переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України і саме з метою ухилення від кримінальної відповідальності;
		- за відсутності підстав, визначених ч. 3 ст. 323 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), безпідставно ухвалив рішення про судовий розгляд цього кримінального провадження за відсутності ОСОБА_7 ; 
		- залишив поза увагою те, що сторона обвинувачення не провела експертизи та не залучила спеціаліста чи експерта для перекладу доказів, складених іноземною мовою;
		- не зважив на те, що протоколи оглядів інтернет-видань та інтернет-відомостей, які по суті є електронними доказами, не містять електронних підписів або іншої інформації, за допомогою якої можливо ідентифікувати їх автора (авторів) та перевірити їх зміст, викладені іноземною мовою, а відтак є недостовірними та недопустимими доказами;
		суд апеляційної інстанції: 
		- не перевірив належним чином доводів його апеляційної скарги та безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_7 в інкримінованому кримінальному правопорушенні; 
		- переклав обов`язок доказування на сторону захисту та не дослідив повторно докази.
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник підтримав доводи касаційної скарги, просив скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржувані рішення без зміни.
		Мотиви Суду
		Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. 
		Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а тому доводи про неповноту досудового розслідування, яка полягає у невжитті заходів органом досудового розслідування щодо проведення відповідних експертиз та залучення спеціалістів чи експертів, не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді в розумінні ст. 438 КПК.
		У поданій касаційній скарзі захисник покликається на істотне порушення приписів кримінального процесуального закону при розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій.
		Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Вимогами ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
		За змістом ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку. 
		Статтею 91 КПК передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
		Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений, і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 розглядалося в порядку спеціального судового розгляду з обов`язковою участю захисника і за відсутності обвинуваченого («in absentia»), який усних показань суду не надавав, письмових заяв, протестів та клопотань на адресу суду не надсилав.
		При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК, та кваліфікацію його дій за цією нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, зокрема:
		- протоколів від 31 березня 2021 року огляду речей та документів, згідно з якими через пошукову систему «Google.com.ua» проведено огляд інтернет-відомостей, розміщених у мережі Інтернет, а саме законів рф про прийняття до складу рф Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя, створення судів рф на цих територіях та призначення суддів у ці суди, зокрема, ОСОБА_7 - на посаду судді «Симферопольского районного суда»; 
		- протоколів від 02 лютого, 11-18 червня 2015 року, 31 березня 2021 року, 28 лютого 2023 року оглядів інтернет-видань, інтернет-ресурсів, згідно з якими через пошукову систему «Google Chrom» на сайтах за адресами: http/www.sudact.ru, «https: судебные решения.рф» здійснено пошук інформації (рішень, ухвал та інше) за прізвищем ОСОБА_7 та відповідно знайдено ряд рішень за цим прізвищем;
		відомостей, які містяться в документах:
		- Указі Президента України від 21 квітня 2003 року № 346/2003 про призначення ОСОБА_7 на посаду судді Сімферопольського районного суду АР Крим;
		- Постанові Верховної Ради України від 21 травня 2009 року № 1404-VI про призначення ОСОБА_7 на посаду судді Сімферопольського районного суду АР Крим безстроково; 
		- листі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16 лютого 2015 року № 18-2153/15 про звернення певних суддів місцевих та апеляційних судів АР Крим та м. Севастополя із заявами про переведення до інших судів на території України;
		- листі Служби Безпеки України від 20 лютого 2023 року № 62/2/2-389п про те, що Указом Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 ОСОБА_7 призначено суддею Сімферопольського районного суду АР Крим;
		- рішенні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15, з виправленнями, внесеними рішенням від 16 грудня 2015 року № 3875/дп-15, про направлення до Вищої ради юстиції висновку щодо встановлення фактів, які свідчать про порушення присяги певними суддями АР Крим та м. Севастополя, зокрема, суддею Сімферопольського районного суду АР Крим ОСОБА_7 ; 
		- рішенні Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року № 1206/0/15-15 про внесення Президенту України та Верховній Раді України подання про звільнення за порушення присяги певних суддів АР Крим та м. Севастополя, зокрема, судді Сімферопольського районного суду АР Крим ОСОБА_7 ;
		- Постанові Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року № 1223-VIII про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Сімферопольського районного суду АР Крим у зв`язку з порушенням присяги судді;
		- листі Адміністрації Президента України № 03-01/3021 від 29 вересня 2016 року, згідно з яким ОСОБА_7 з клопотанням про вихід із громадянства України не звертався; 
		- листі Служби Безпеки України від 20 лютого 2023 року № 62/2/2-389п, відповідно до якого ОСОБА_7 є громадянином України, що підтверджується виданим паспортом громадянина України.
		Отже суд першої інстанції на підставі вказаних доказів встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину поза розумним сумнівом.
		Судовий розгляд проведено з дотриманням вимог статей 323, 337 КПК, в межах пред`явленого обвинувачення, діям ОСОБА_7 надано правильну юридичну оцінку. 
		Вирок суду першої інстанції належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті КК, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_7 визнано винуватим, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.
		Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85-87, 89, 94, 95 КПК.
		Обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції дотримався вимог статей 50, 65-67 КК,врахувавши характер, ступінь тяжкості та наслідки вчиненого ним кримінального правопорушення, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, дані про його особу (раніше не судимий).
		Під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, належним чином перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту, які за своїм змістом є аналогічними до доводів, викладених у його касаційній скарзі, проаналізував їх, дав на них вичерпні відповіді, навівши в ухвалі відповідне обґрунтування.
		За результатами перегляду вирокусуд апеляційної інстанції проаналізував ретельно досліджені судом першої інстанції докази та підтвердив те, що їхня сукупність поза розумним сумнівом доводить винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому діянні. Покладені в основу вироку докази у своїй сукупності узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності, відповідають вимогам належності та допустимості й не містять розбіжностей або суперечностей, які б могли вплинути на правильність висновку суду щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК.
		Не залишились без належної уваги суду апеляційної інстанції й доводи апеляційної скарги захисника про неналежність та недопустимість доказів - протоколів оглядів інтернет-видань та інтернет-відомостей через їх викладення іноземною мовою та незалучення перекладача, який, на переконання Суду, правильно зазначив про те, що, оскільки ці протоколи огляду є самостійними доказами у розумінні ст. 84 КПК, викладення додатків до них іноземною мовою прямо не вплинуло на порядок отримання доказу та не порушило фундаментальні права і свободи обвинуваченого.
		Водночас колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що критерієм допустимості доказу відповідно до ч.1 ст. 86 КПК є одержання його в порядку, встановленому КПК.
		Кримінальний процесуальний закон не містить норм, відповідно до яких будь-яке формальне порушення нормативних приписів під час проведення та/або документування процесуальної дії нівелювало б доказове значення здобутих даних.
		Натомість згідно з ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок таких порушень.
		Метою встановленої законодавцем вимоги дотримуватися встановленого законом порядку одержання доказів є запобігання неправомірному втручанню держави у права людини і стимулювання добросовісної поведінки правоохоронних органів (постанова Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 601/1143/16).
		Зазначений критерій допустимості засобів доказування покликаний унеможливити істотне порушення прав і свобод людини під час їх отримання, а також забезпечити достовірність зібраних фактичних даних.
		Отже допущені під час проведення процесуальних дій порушення вимог кримінального процесуального закону тягнуть недопустимість доказів лише у випадках, коли вони: прямо й істотно порушують права і свободи людини, гарантовані Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та протоколами до неї; обумовлюють обґрунтовані сумніви в достовірності отриманих відомостей, які неможливо усунути. 
		Тому, на думку Суду, протоколи оглядів інтернет-видань та інтернет-відомостей, жодним чином не нівелюють доказового значення інформації, здобутої в результаті проведення вказаних процесуальних дій, та не призводять до порушення будь-яких конвенційних і конституційних прав та свобод ОСОБА_7 . Переконливих аргументів на підтвердження протилежного касаційна скарга захисника не містить.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що суд апеляційної інстанції переклав обов`язок доказування на сторону захисту та не дослідив повторно докази, то Суд уважає за необхідне зазначити про таке.
		Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
		Положеннями ст. 404 КПК чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Відповідно до запису перебігу судового засідання апеляційного суду, зафіксованого на технічному носії, сторона захисту під час апеляційного розгляду жодних заяв чи клопотань, в тому числі й про повторне дослідження доказів, призначення експертизи, залучення експертів чи спеціалістів, не заявляла.
		Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що розгляд даного кримінального провадження в суді апеляційної інстанції здійснювався з дотриманням вимог статей 22, 404 КПК. 
		Крім того, колегія суддів відмічає, що відповідно до ч. 2 ст. 101 КК сторона захисту не була позбавлена можливості надати суду свій висновок експерта на відстоювання своєї позиції під час судового чи апеляційного розгляду.
		Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Доводи касаційної скарги захисника про порушення прав ОСОБА_7 внаслідок застосування процедури in absentia.
		Захисник у своїй касаційній скарзі вказує на незаконність застосування стосовно ОСОБА_7 процедури спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження з огляду на недоведеність факту ухилення засудженого від кримінальної відповідальності й відсутність його прямої недвозначної відмови від прибуття в судове засідання.
		За приписами ч. 2 ст. 297-1, ч. 3 ст. 323 КПК спеціальне досудове розслідування та судовий розгляд може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), на підставі ухвали слідчого судді, суду у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема, ст. 111 КК, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України № 1207-VII від 15 квітня 2014 року (зі змінами) «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» порядок вручення повістки про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, а також правові наслідки ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, визначені КПК.
		Повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування. Інформація про такі документи та повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого обов`язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст. 297-5 КПК та на офіційних веб-сайтах органів, що здійснюють досудове розслідування, або суду. З моменту опублікування повістки про виклик у вказаний спосіб підозрюваний, обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом (ч. 1 ст. 297-5, ч. 3 ст. 323 КПК).
		Як убачається з наявних матеріалів, досудове розслідування та судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 на підставі прийнятих рішень про спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону (ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 серпня 2016 року, ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 19 вересня 2023 року).
		Суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду дійшов висновку про дотримання місцевим судом права на захист та доступ до правосуддя обвинуваченого ОСОБА_7 , з урахуванням проведення стосовно останнього спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження (in absentia).
		При цьому суд апеляційної інстанції, врахувавши як практику Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року; «Меденіца проти Швейцарії» від 14 червня 2001 року; «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року, інші) щодо можливості проведення заочного кримінального провадження, так і вимоги ч. 3 ст. 400 КПК, яка передбачає можливість подання апеляційної скарги обвинуваченим, стосовно якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, слушно, на погляд Суду, зазначив про те, що засуджений навіть після закінчення строків на апеляційне чи касаційне оскарження не позбавлений права подати скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження, якщо причини його неявки дійсно виявляться поважними, під час якого він не буде позбавлений можливості ставити питання про усунення порушень, які, на його думку, були допущені під час спеціального досудового розслідування та судового розгляду.
		Окрім цього, апеляційний суд у своєму рішенні також зауважив про те, що ОСОБА_7 , бувши суддею, достовірно знав про тимчасову окупацію рф із 20 лютого 2014 року території АР Крим та м. Севастополя, тому мав би усвідомлювати, що робота на посаді судді у складі незаконного органу судової влади «Симферопольского районного суда» рф на території АР Крим та м. Севастополя явно суперечить законам України та може тягнути за собою наявність відкритого стосовно нього кримінального провадження, однак, незважаючи на це, він демонструє відкриту зневагу та незацікавленість у тому, що на території України стосовно нього може перебувати кримінальне провадження, що додатково свідчить про добровільність його позиції та умисел на вчинення інкримінованих йому дій, з чим погоджується й колегія суддів касаційного суду.
		На переконання колегії суддів, орган досудового розслідування, суди першої та апеляційної інстанцій дотримались вищевказаних норм закону, вжили заходів щодо повідомлення ОСОБА_7 про здійснення стосовно нього кримінального провадження, про дату, час і місце розгляду справи шляхом публікування повідомлень/оголошень на офіційних сайтах Офісу Генерального прокурора, Святошинського районного суду м. Києва, Київського апеляційного суду та в газеті «Урядовий кур`єр». 
		Крім того, захист ОСОБА_7 здійснював професійний адвокат, чим було забезпечено виконання вимог п. 8 ч. 2 ст. 52, ч. 3 ст. 323 КПК та реалізовано визначені статтями 20, 22 цього Кодексу засади змагальності кримінального процесу та забезпечення права на захист.
		У свою чергу колегія суддів касаційного суду зважає й на позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у справі «Санадер проти Хорватії» від 12 лютого 2015 року, про те, що судовий розгляд за відсутності обвинуваченого сам собою не суперечить Конвенції, оскільки той факт, що особа проживає на території, непідконтрольній органам влади, виправдовує неможливість повідомлення обвинуваченого про провадження або забезпечити його присутність із боку органів влади.
		З огляду на вищезазначене Суд уважає, що матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
		Беззаперечних доводів, які би ставили під сумнів законність судових рішень, умотивованість висновків судів щодо наявності в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК, захисник у касаційній скарзі не навів, а тому його касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
		Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
		постановив:
		касаційну скаргу захисника  ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 03 квітня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року стосовно  ОСОБА_7 -без зміни.
		Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                              ОСОБА_2                               ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...