Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/10571/23-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: 15.07.2025. Зареєстровано: 16.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.07.2025.

Номер судового провадження: 2-1911/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		 
		Справа № 757/10571/23-ц 
		пр. 2-1911/25
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		09 червня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
		головуючого - судді Григоренко І.В.,
		при секретарі судового засідання - Андрієнко І.І.,
		за участю: 
		позивача: ОСОБА_1 ,
		представника відповідача: Хитрової Л.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - відповідач, АТ КБ «Приватбанк»), в якому просить визнати недійсним кредитний договір, укладений між нею та відповідачем відповідно до заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 09.02.2023 року.
		В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 09.02.2023 року їй почали приходити повідомлення через додаток «Приват-24» про відкриття кредитної картки «Універсальна» та укладення кредитного договору, шляхом підписання заяви про приєднання до договору та було списано кредитні кошти в розмірі 40 448,67 грн. З метою запобігання втрати коштів, позивач через застосунок Приват-24 заблокувала картку, у зв`язку із підозрою на доступ третіх осіб до фінансового номеру телефону, та повідомила правоохоронні органи про зазначену ситуацію. З даного приводу здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023105070000218 від 15.02.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, в якому ОСОБА_1 визнано потерпілою. Позивач зазначає, що вона не підписувала кредитний договір, не здійснювала жодної додаткової реєстрації на сайті відповідача з метою отримання кредитних коштів, не вказувала відомостей, які можуть бути відомі лише їй, та не отримувала кошти від відповідача, що, в свою чергу, дає підстави для визнання кредитного договору недійсним.
		Крім того, разом із позовною заявою, позивачем було подано заяву про забезпечення позову, шляхом заборони АТ «КБ «Приватбанк» нараховувати відсотки, списувати грошові кошти з будь-яких розрахункових рахунків, у тому числі, карткових, зарплатних карткових рахунків, зарплатних соціальних рахунків, відкритих на її ім`я, у рахунок погашення тіла кредиту та відсотків за користування кредитом, який був укладений на підставі заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 09.02.2023 року, до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2023 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.03.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.
		31.03.2023 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31.03.2023 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним, та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 07.08.2023 року.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31.03.2023 року заяву позивача про забезпечення позову повернуто позивачу.
		01.05.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача повторно надійшла заява про забезпечення позову.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.05.2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 29.02.2024 року, у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено. 
		12.05.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача Яндульського Д.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що позивачем було зазначено у позові, що між сторонами не укладався договір обслуговування, таким чином наслідки недійсності правочину до неукладеного правочину не застосовуються, оскільки вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає способу захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст. 16 ЦК України, відповідно підстав для його задоволення немає. Крім того, вказував, що з 2015 року позивач є клієнтом банку, нею неодноразово були підписані анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, зокрема, 09.02.2023 року позивачем за допомогою електронного підпису у вигляді ОТР-паролю було підписано паспорт споживчого кредиту та заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг. Крім того, позивач була зареєстрована в ПК «Приват24» з логіном НОМЕР_1 та отримувала повідомлення про проведення транзакцій. За таких обставин, представник відповідача вважає, що перекази коштів по картці позивача було здійснено 09.02.2023 року особисто позивачем. Стосовно відомостей, на підставі яких було відкрито кримінальне провадження, представник відповідача зазначив, що оскільки кримінальне провадження не завершене, тому неможливо зробити висновок про те, що списання грошових коштів з рахунку позивача було здійснено не на підставі дистанційного розпорядження позивача, що надійшло до банку за допомогою системи дистанційного обслуговування. Представник відповідача зазначив, що обставини вчинення порушень і неправомірних дій з боку банку позивачем не доведено, вказане виключає відповідальність відповідача.
		27.06.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача Яндульського Д.В. надійшли додаткові пояснення, в яких останній зазначив, що зі звернень клієнта та телефонних розмов встановлено обставини шахрайства, зокрема, 09.02.2023 року у месенджері телеграм ОСОБА_1 отримала фішингове посилання від шахраїв про отримання грошової допомоги для ВПО, після чого перейшла за посиланням та надала шахраям свої дані, в тому числі, пін код по картці, номер картки, номер фінансового телефону, також підтвердила зміну паролю у Приват24, про зміну паролю клієнт отримувала повідомлення на свій фінансовий номер, що підтверджується архівом повідомлень sms банкінгу. Після передачі даних шахраям, останні отримали доступ до кабінету Приват24 клієнта. Саме самостійне надання клієнтом своїх даних на фішинговому сайті дозволило шахраям здійснити вищезазначені операції.
		07.08.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача Яндульського Д.В. надійшла заява про здійснення розгляду справи, призначеної на 07.08.2023 року, без фіксації технічними засобами.
		Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.08.2023 року, у зв`язку із першою неявкою позивача, згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 26.10.2023 року.
		05.10.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача Яндульського Д.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
		25.10.2023 року на електронну адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Божок Л.В. надійшло клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату.
		Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.10.2023 року, у зв`язку із задоволенням клопотання представника позивача та представника відповідача, згідно ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 20.02.2024 року.
		20.02.2024 року справу знято зі складу, у зв`язку із перебуванням головуючого судді Григоренко І.В. на лікарняному, судове засідання призначено на 13.05.2024 року.
		01.05.2024 року на електронну адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Божок Л.В. надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.05.2024 року у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Божок Л.В. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено.
		13.05.2024 року справу знято зі складу, у зв`язку із перебуванням головуючого судді на онлайн підготовці суддів, організованій Національною школою суддів України за місцем роботи, судове засідання призначено на 24.06.2024 року.
		24.06.2024 року на електронну адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Божок Л.В. надійшло клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату.
		24.06.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва надійшла заява від представника відповідача Яндульського Д.В. про розгляд справи за його відсутності, в якій останній просив відмовити у задоволенні позову з викладених у відзиві підстав. У разі повторної неявки позивача просив залишити позов без розгляду.
		Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.06.2024 року, у зв`язку із задоволенням клопотання представника позивача, згідно ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 26.09.2024 року.
		Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.09.2024 року, у зв`язку із частковим задоволенням клопотання представника позивача, відповідно до ч. 2 ст. 240 ЦПК України, в судовому засіданні оголошено перерву до 05.12.2024 року.
		26.09.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача Абібулаєвої Т.Г. надійшли письмові пояснення, в яких остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку із обранням позивачем не належного способу захисту.
		04.12.2024 року на електронну адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Божок Л.В. надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату.
		05.12.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача Абібулаєвої Т.Г. надійшла заява про здійснення розгляду справи, призначеної на 05.12.2024 року, без фіксації технічними засобами.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.12.2024 року у зв`язку із неявкою представника позивача, розгляд справи було відкладено та визнано обов`язковою явку позивача та/або його представника в судове засідання 03.02.2025 року для дачі особистих пояснень.
		03.02.2025 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про здійснення розгляду справи, призначеної на 03.02.2025 року, без фіксації технічними засобами, в якій остання просила відкласти розгляд справи, у зв`язку із потребою залучення представника.
		03.02.2025 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача Абібулаєвої Т.Г. надійшла заява про здійснення розгляду справи, призначеної на 03.02.2025 року, без фіксації технічними засобами, в якій остання зазначила, що заперечує проти задоволення позову.
		Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.02.2025 року, у зв`язку із задоволенням клопотання позивача, на підставі ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 17.04.2025 року.
		07.04.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача Абібулаєвої Т.Г. надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.04.2025 року у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Абібулаєвої Т.Г. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено.
		17.04.2025 року справу знято зі складу, у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному, судове засідання призначено на 09.06.2025 року.
		14.04.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Божок Л.В. надійшла заява, яка була передана головуючому судді 28.04.2025 року, в якій остання просила надати можливість приймати участь у судовому засіданні 17.04.2025 року в режимі відеоконференції.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.04.2025 року клопотання представника позивача - адвоката Божок Л.В. залишено без розгляду.
		01.05.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Божок Л.В. надійшла заява в якій остання просила надати можливість приймати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.05.2025 року у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Божок Л.В. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено.
		В судове засідання 09.06.2025 року з`явились позивач та представник відповідача. 
		Позивач в судовому засіданні підтримала позовні вимоги з викладених у позовній заяві підстав та просила їх задовольнити. 
		Представник відповідача Хитрова Л.В. в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечувала з викладених у відзиві підстав та просила в позові відмовити.
		Вислухавши вступне слово позивача, представника відповідача, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
		03.02.2015 року ОСОБА_1 підписала Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, відповідно до умов якої між сторонами погоджено умови кредитування по кредитній картці «Універсальна», на яку було зазначено бажаний кредитний ліміт у розмірі 5000,00 грн. Відповідно до підписаної анкети-заяви, позивачу було відкрито картковий рахунок НОМЕР_2 за договором SAMDNWFC00014276426 від 03.02.2015 року та було видано банківські картки (а.с. 72-73).
		04.11.2016 року, позивачем було підписано одну анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та позивачу було видано кредитну картку і відкрито рахунок НОМЕР_3 за договором SAMDNWFC00030894254 від 04.11.2016 року (а.с.75).
		21.02.2020 року, позивачем додатково було підписано три анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та позивачу було видано кредитну картку № НОМЕР_4 та картку для виплат № НОМЕР_5 на раніше відкриті рахунки. Анкету-заяву було підписано позивачем шляхом використання свого простого електронного цифрового підпису, а саме накладання підпису стілусом на планшеті у відділенні АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 106-108).
		09.02.2023 року ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису у вигляді ОТР-паролю було підписано паспорт споживчого кредиту та заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг (а.с. 113-121).
		Відповідно до наданих АТ КБ «ПриватБанк» відомостей службового розслідування, згідно виписок за карткою НОМЕР_6 клієнта встановлено операції:
		09/02/2023 21:21:23 - 1,351.33 UAH СР980С00 UKR Переказ коштів при розірванні договору на картку НОМЕР_7 .
		Згідно виписок за карткою НОМЕР_5 клієнта встановлено операції:
		09/02/2023 20:49:12 - 7000,00 І3002621 UKR VODAFONE, UKRAINE KYІV DILOVA STR 9A, KY P 10 Платежі Телеком Послуги: VODAFONE, KYІV.
		09/02/2023 20:52:02 - 7000,00 І3002621 UKR VODAFONE, UKRAINE KYІV DILOVA STR 9A, KY P 10 Платежі Телеком Послуги: VODAFONE, KYІV.
		09/02/2023 20:56:58 - 11000,00 І3002621 UKR VODAFONE, UKRAINE KYІV DILOVA STR 9A, KY P 10 Платежі Телеком Послуги: VODAFONE, KYІV.
		Згідно виписок за карткою НОМЕР_11 клієнта встановлено операції
		09/02/2023 21:06:42 - 4900,00 І3002621 UKR VODAFONE, KYІV, UA Р 10 Платежі Телеком послуги: VODAFONE KYІV.
		09/02/2023 21:16:48 - 6400,00 І3002621 UKR VODAFONE, KYІV, UA Р 10 Платежі Телеком послуги: VODAFONE KYІV.
		09/02/2023 21:19:01 - 3500,00 І3002621 UKR VODAFONE, KYІV, UA Р 10 Платежі Телеком послуги: VODAFONE KYІV.
		09/02/2023 21:20:29 - 2000,00 І3002621 UKR VODAFONE, KYІV, UA Р 10 Платежі Телеком послуги: VODAFONE KYІV.
		Згідно з ПК банку встановлено переказ через інтернет термінал мерчант І3002621, кошти виведено на послуги VODAFONE, опис транзакції: Телеком послуги: VODAFONE KYІV.
		Разом з цим, відповідно до проведеної службової перевірки з`ясовано, що за 09.02.2023 року встановлено два пристрої, з якого були входи до аканта Приват24: спочатку був вхід з фінансового номеру телефону НОМЕР_1 USER AGENT "Mozilla/5/0 (Linux;Android 9;SM-A730F) AppleWebKit/537.36  (KHTML, like Gecko) Chrome/109.0.0.0 Mobile Safari/537.36" виконано операцію "CHANGE PASSWORD" (зміна паролю) Confirm card НОМЕР_6 (що стало можливим тільки після передачі клієнтом пін коду), після чого здійснено операцію по зміні логіну у Приват 24  "CHANGE LOGIN", логін змінено на нетиповий номер (імовірно номер шахраїв) НОМЕР_8 , далі вхід був з логіну НОМЕР_8, поряд з цим, повідомлення про зміну паролю клієнт отримувала повідомлення, що підтверджується архівом повідомлень.
		Згідно архіву повідомлень встановлено, що клієнт отримав повідомлення "P24WEBreisuecard" про пере випуск картки, повідомлення банком було направлено клієнту, що підтверджує архів повідомлень, однак внаслідок компрометації своїх даних клієнтом повідомлення було направлено на змінений фінансовий номер НОМЕР_8, який було змінено у Приват24 (а.с. 125-151).
		Далі здійснено транзакцію на суму 40 448,67 грн.
		В подальшому позивач звернулася із заявою про вчинення кримінального правопорушення до Подільського УП ГУ НП у м. Києві. Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 12023105070000218 від 15.02.2023 року, 09.02.2023 року ОСОБА_1 отримала повідомлення в месенджері «Телеграм» про отримання грошової допомоги, пройшовши верифікацію, повідомила код, який отримала смс-повідомленням на свій мобільний номер телефону НОМЕР_9 , після чого з картки Приватбанк НОМЕР_6 було списано грошові кошти в сумі 1300,00 грн. та з картки Приватбанк, номер якої не пам`ятає було списано 40000,00 грн. Правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України (а. с. 8).
		Частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.
		Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
		За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 627, ст. 629 ЦК України).
		За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч. 1 ст. 1066 ЦК України).
		Як визначено у ч. 3 ст. 1068 ЦК України, банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.
		Згідно ч. 1 ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
		Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до вимог ч. 3 ст. 1092 ЦК України, якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.
		Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон) визначаються загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
		Згідно п. 1.27 ст. 1 Закону, платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
		Відповідно до п. 6.3 ст. 6 Закону, порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.
		У пунктах 32.1, 32.7 ст. 32 Закону визначено, що банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Банк платника не має права на списання з рахунка платника коштів за розрахунковим документом після отримання документа на його відкликання.
		Згідно п. 37.2 ст. 37 Закону, у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
		Пунктами 1.15, 1.23, 1.24 ст. 1 Закону встановлено, що ініціатор - це особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу; отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі; неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі; переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою; помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі; неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі; платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів; неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів.
		Системний аналіз п.п. 1.15, 1.23, 1.24, 1.32 ст. 1 Закону дає підстави для висновку про те, що рух коштів вважається неналежним (неправомірним) переказом, якщо: ініціатором такого переказу виступила особа, яка не є платником, тобто якій не належить рахунок, з якого ініціюється платіж (неналежний платник); кошти були списані з рахунку неналежного платника помилково або неправомірно та зараховані на рахунок неналежного отримувача, тобто особи, яка не має законних підстав на одержання переказу.
		Ініціювання переказу коштів може здійснюватися шляхом використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі, тобто платіжної картки (п.п. 4 п. 21.1 ст. 21 Закону).
		Загальні вимоги Національного банку до емісії банками-резидентами, філіями іноземних банків електронних платіжних засобів, а також порядок здійснення операцій з їх використанням передбачений Положенням про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням (далі - Положення), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 року № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів», яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
		Відповідно до п. 3 Розділу І Положення, його вимоги поширюються на платіжні організації, учасників платіжних систем, які є суб`єктами відносин, що виникають під час здійснення операцій, ініційованих із використанням електронних платіжних засобів цих платіжних систем та користувачів електронних платіжних засобів (далі - користувач).
		Так, згідно п. 1 розділу VI Положення, користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень.
		Відповідно до п. 5 розділу VI Положення, користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.
		Пунктами 7, 8 розділу VI Положення визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
		Відповідно до п. 9 розділу VI Положення, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		У постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
		Отже, після виявлення помилкового або неналежного переказу, користувач зобов`язаний негайно повідомити банк-емітент про такі операції у спосіб, що передбачений договором.
		У постанові Верховного Суду від 08.02.2018 року у справі № 552/2819/16-ц вказано, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
		Саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
		У постановах Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 754/15020/15-ц (провадження № 61-22283св18) та від 28.08.2019 року у справі № 127/9899/17-ц (провадження № 61-28261св18) зроблено висновок, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.
		Вказана правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 05.09.2018 року у справі № 462/1343/17, від 05.06.2019 року у справі № 712/4463/16-ц, від 03.07.2019 року у справі № 161/6089/17, від 10.07.2019 року у справі № 522/22780/15-ц.
		Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Так, надання доступу до аканта Приват24, фінансового номера телефону позивача іншим особам встановлено службовою перевіркою відповідача. Більш того, позивач в судовому засіданні також підтвердила факт переходу за посиланням, яке надійшло їй у месенджері телеграм, для отримання грошової допомоги для ВПО. Також вказані обставини позивач підтвердила у телефонній розмові з працівником банк, запис якої було прослухано в судовому засіданні.
		Отже, позивач самостійно надала доступ третім особам до додатку Приват24, внаслідок чого вхід в додаток Приват 24 був здійснений під авторизацією позивача та з використанням її фінансового телефону.
		За таких обставин, є всі підстави вважати, що така конфіденційна інформація була розголошена особисто власником вищезгаданих карток - ОСОБА_1 (в тому числі випадково) третім особам, якими в подальшому і було знято кошти з рахунків позивача.
		При цьому, суд звертає увагу на те, що саме клієнт зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та негайно повідомляти банк про операції, які не виконувалися ним. До моменту такого повідомлення відповідальність у повному обсязі за всі операції несе виключно клієнт.
		Доводи позивача про те, що невідомі особи заволоділи її коштами з картки, не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема, обвинувальним вироком по справі.
		Так, відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		З наведеної норми вбачається, що лише вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок.
		Отже, а ні факт порушення кримінального провадження № 12023105070000218 від 15.02.2023 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, а ні факт визнання позивача потерпілим у вказаному кримінальному провадженні не є належним та допустимим доказом неправомірного заволодіння коштами позивача третіми особами.
		При цьому, суд зазначає, що позивач, як потерпіла у кримінальному провадженні № 12023105070000218, не позбавлена права заявити цивільний позов про відшкодування завданої їй майнової шкоди.
		Щодо визнання кредитного договору недійсним, то суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем обрано не належний та неефективний спосіб захисту, з огляду на наступне.
		Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Згідно ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Як визначено у ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
		Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
		Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
		Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
		Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
		За ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
		Згідно з ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
		За визначенням ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Позивач, обґрунтовуючи позов вказує, що оспорюваний правочин він не вчиняв, визначений у позові договір не укладав. Оспорюваний правочин вчинені іншими особами, в діях яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення.
		За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позову та обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки особа, яка не вчиняла правочин, не може його оспорювати, оскільки не є стороною правочину.
		В такому випадку можуть мати місце наслідки нікчемності правочину.
		Так, при вирішенні питання застосування ст. 228 ЦК України слід ураховувати, що у ній встановлено два окремих види недійсних правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними (ч. 1 ст. 228 ЦК України), і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваним (ч. 3 ст. 228 ЦК України), - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність у судовому порядку на підставах, установлених законом (Постанова ВСУ від 18.11.2014 у справі № 21- 422а14)49.
		Згідно з п. 18 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2)правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
		В обґрунтування позову позивач посилається на те, що оспорювані правочини вчинені іншими особами, шляхом вчинення шахрайських дій, що мають ознаки кримінального правопорушення. Проте, якщо договір позивач не укладала, то він є не укладеним, а не недійсним. Відтак, позивачем, в тому числі, обрано не належний спосіб захисту.
		За таких обставин, аналізуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
		Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
		Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то питання щодо розподілу судового збору судом не вирішується, а відповідачем належних доказів на підтвердження понесення судових витрат не надано.
		Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1, 6, 21, 32, 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. ст. 6, 11, 15, 16, 202, 203, 207, 215, 228, 509, 526, 525, 626, 628, 1054, 1057, 1066, 1068, 1071, 1073, 1092 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 273, 274-279, 353, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		В позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.
		Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_10 .
		Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», вул. Грушевського, буд. 1-Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570. 
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст судового рішення складений та підписаний 23.06.2025 року.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                      І.В. Григоренко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...