Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 635/2391/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Пособництво державі-агресору.
Надіслано судом: 16.07.2025. Зареєстровано: 16.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.07.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/635/175/2025
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42023222130000002

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Харківський районний суд Харківської області
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16 липня 2025 року
		смт Покотилівка Харківської області 
		Справа № 635/2391/23
		Провадження № 1-кп/635/175/2025
		Харківський районний суд Харківської області у складі:
		головуючого судді  ОСОБА_1 ,
		секретаря судового засідання  ОСОБА_2 ,
		за участю:
		прокурора  ОСОБА_3 , 
		обвинуваченого  ОСОБА_4 ,
		захисника  ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42023222130000002 від 03 січня 2023 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Липці Харківського району Харківської області, громадянина України, маючого середню освіту, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 111-2 Кримінального кодексу України, 
		УСТАНОВИВ:
		Формулювання обвинувачення у кримінальному провадженні, визнане судом доведеним 
		Під час судового розгляду встановлено, що 24 лютого 2022 року Російською Федерацією, а саме підрозділами збройних сил та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна з метою вчинення дії направлених на зміну меж території України, порушення порядку, встановленого Конституцією України, здійснено напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народно-господарче та оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти, з метою окупації України.
		В період з 24 лютого 2022 року збройними силами Російської Федерації - військовослужбовцями країни агресора, в силовому виді за допомогою військової техніки шляхом вторгнення було захоплено - окуповано територію Липецької територіальної громади Харківського району, Харківської області. Для запровадження та утримання в незаконний спосіб місцевих мешканців військовослужбовці російської федерації, з метою повного контролю над захопленою територією, використовуючи силу та вогнепальну зброю на в`їздах та виїздах обладнали ворожі бойові озброєні блокпости, а також ввели спеціальний режим переміщення місцевого населення окупованою територією. 
		При цьому, ОСОБА_4 , будучи громадянином України, перебуваючи за місцем мешкання, на території Липецької територіальної громади Харківського району, Харківської області, у період з 24 лютого 2022 року по червень 2022 року, більш точний час встановити з об`єктивних причин не виявилось можливим, незважаючи на те, що він достовірно знав про перебування збройних формувань Російської Федерації на території Липецької територіальної громади Харківського району, Харківської області з метою окупації України, у нього винник протиправний умисел, спрямований на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням, з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації та підтримки рішень, дій держави-агресора її збройних формувань, добровільного збору, підготовки та передачі матеріальних ресурсів представникам держави-агресора, її збройним формуванням.
		Реалізуючи свій злочинний умисел направлений на пособництво державі-агресору, з метою завдання шкоди Україні, ОСОБА_4 , у період часу з 24 лютого 2022 року по червень 2022 року, більш точний час встановити з об`єктивних причин не виявилось можливим, будучи громадянином України, діючи умисно, за відсутності будь-якого примусу та погроз з боку військових, підтримуючи збройну агресію Російської Федерації на території України, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, з метою допомоги державі-агресору та її збройним формуванням для завдання шкоди Україні, будучи уродженцем та постійним місцевим мешканцем Липецької територіальної громади Харківського району, Харківської області, обізнаним на місцевості, знаючи багатьох мешканців даної громади, демонстративно, відкрито та на постійний основі демонстрував свій зв`язок з представниками збройних формувань держави агресора, добровільно надавав їм допомогу та супроводжував автомобілі на яких вони пересувалися різними шляхами, як прихованими так і загально відомими, на території вказаної громади з метою надання останнім орієнтуючої інформації щодо місцевості для сприяння виконанню поставлених їм бойових завдань та вчинення дій пов`язаних з завданням шкоди інтересам України.
		Окрім того продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, на пособництво державі-агресору, з метою завдання шкоди Україні, ОСОБА_4 , в середині травня 2022 року, більш точний час встановити з об`єктивних причин не виявилось можливим, будучи громадянином України, діючи умисно, за відсутності будь-якого примусу та погроз з боку військових, підтримуючи збройну агресію Російської Федерації на території України, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, з метою допомоги державі-агресору та її збройним формуванням для завдання шкоди Україні, будучи уродженцем та постійним місцевим мешканцем Липецької територіальної громади Харківського району, Харківської області, обізнаним на місцевості, знаючи багатьох мешканців даної громади, добровільно, разом з російськими військовими, приїхав на АДРЕСА_1 . Проходячи повз будинок АДРЕСА_2 , де мешкала родини ОСОБА_6 , підійшов до паркану вище вказаного домоволодіння, зазирнув до середини та сказав господарю, ОСОБА_6 , виходити. Коли він відчинив хвіртку та вийшов за паркан, один з російських військовослужбовців наніс йому декілька ударів по голові, а ОСОБА_4 , разом з іншими російськими військовими, зайшли на територію домоволодіння, при цьому нічого не вчинивши з метою припинення протиправних дій та надання допомоги господарю домоволодіння, чим проявив підтримку дій російських військових. Знаходячись на подвір`ї, ОСОБА_4 , підійшов до автомобіля Нива, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_7 , а на той час перебував у користуванні ОСОБА_6 і знаходився на території його домоволодіння, відчинив дверцята автомобіля, викинув з салону особисте майно користувачів. Коли ОСОБА_4 та російські військові зрозуміли, що ключі їм ніхто не дасть та завести мотор вони не зможуть, пішли до свого автомобіля, на якому вони приїхали на місце, взяли там трос та під`єднали його до автомобіля «Нива», а потім до свого, після чого витягнули автомобіль з двору та всі разом поїхали у невідомому напрямку, побуксирувавши забране авто.
		Тим самим, ОСОБА_4 , добровільно зібрав та передав матеріальні ресурси представникам державі-агресору, її збройним формуванням, для реалізації та підтримки рішень, дій держави-агресора та її збройних формувань у виконанні поставлених їм бойових завдань, для завдання шкоди Україні.
		Дії обвинуваченого ОСОБА_4 кваліфікуються як кримінальне правопорушення  злочин, передбачений частиною 1 статті 111-2 КК України, тобто умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору(пособництво), збройним формуванням, вчинені громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом підтримки рішень дій держави-агресора, збройних формувань, добровільного збору та передачі матеріальних ресурсів представникам держави-агресора, її збройним формуванням.
		Позиція сторін кримінального провадження
		Прокурор зазначив, що у судовому засіданні достеменно встановлено та доведено, що протиправне діяння вчинено обвинуваченим, тому просить суд враховуючи не визнання ОСОБА_4 своєї вини, відсутності пом`якшуючих обставин, наявність обтяжуючої обставини у виді вчинення злочину з використанням умов воєнного стану визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України та призначити покарання у виді 11 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій без конфіскації майна.
		Захисник адвокат ОСОБА_5 зазначила, що обвинувачений не визнає свою вину у вчиненні злочину, який ставлять йому у провину та вважає, що в діях ОСОБА_4 відсутня як об`єктивна так і суб`єктивна сторона складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України. Просила суд винести виправдувальний вирок.
		Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію свого захисника та просив врахувати його аргументи.
		Щодо доказівнапідтвердженнявстановлених судомобставинтамотиви суду 
		В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України не визнав, зазначив, що не співпрацював з російськими військовими та не вчиняв добровільний збір та передачу матеріальних ресурсів представникам державі-агресору.
		Так, обвинувачений пояснив суду, що він не одружений, громадянин України, проживав на початок вторгнення військ РФ на території України, в АДРЕСА_1 , яке відноситься до Липецької громади Харківського району. Після початку окупації залишався вдома за вказаною адресою. Приблизно через три місяці після початку повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України, почалися в селі Слобожанське Харківського району Харківської області проводитися російськими військовими обшуки людей. Повідомив, що російськи військові також заходили до нього додому, шукали, зокрема, війському форму. Зазначив, що посадили його на два дні до так званої «ями», тобто підвальне приміщення та збирали інформацію про односельчан, а саме де проживають працівники поліції та учасники АТО.
		Зазначив, що йому було відомо де проживали господарі та які мали автомобілі, оскільки був постійним мешканцем даного населеного пункту.
		Також пояснив, що приблизно літом 2022 року знаходився у свого сусіда ОСОБА_8 , потім туди приїхали на автомобілі «Lexus» зеленого кольору російські військові, за кермом також знаходився російський військовий, сіли усі в автомобіль та поїхали разом до ОСОБА_6 додому.
		Після того, як приїхали, російський військовий повідомив ОСОБА_6 , що вони приїхали забрати автомобіль «Нива», на що ОСОБА_6 не погодився та після чого російський військовий почав наносити йому удари. ОСОБА_4 разом з ОСОБА_9 безпосередньо бачили, як били ОСОБА_6 , але не завадили цьому.
		Після цього, російські військові сказали йти до машини «Нива» та викинути усі непотрібні речи з неї та забрати її, що обвинувачений і зробив. Після цього російські військові її причипили мотузкою до свого автомобіля, на якому вони приїхали та вони уїхали.
		Підтвердив, що не відмовився від виконання наказу російського військового щодо вилучення автомобіля «Нива» у ОСОБА_6 , оскільки побоювався, що російськи військові також можуть завдати йому шкоди. 
		Також ОСОБА_4 зазначив, що перебував на території місцевого клубу, який розташований у селі Липці Харківського району Харківської області, де розташовувалася так звана «Луганська народна міліція», та спільно з російськими військовими лише один раз розвантажував російську гуманітарну допомогу, але її не роздавав.
		Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за встановлених обставин повністю підтверджується зібраними у кримінальному проваджені та дослідженими у судовому засіданні доказами.
		Допитаний судом свідок зі сторони обвинувачення ОСОБА_10 зазначила, що вона проживала разом зі своїми дітьми, мамою та цивільним чоловіком ОСОБА_6 в АДРЕСА_2 . На дворі будинку за вказаною адресою знаходився автомобіль «Нива» червоного кольору, якій належав на праві власності сусіду ОСОБА_7 та був переданий їм на зберігання та у користування. Вказаний автомобіль стояв без акумулятора у них у дворі.
		Повідомила, що зранку приблизно 15 травня 2022 року ОСОБА_4 приходив до них додому, переліз через паркан та вимагав від них віддати ключи від автомобіля «Нива», на що її чоловік ОСОБА_6 відмовив.
		Цього ж дня приблизно через дві години ОСОБА_4 повернувся до них додому разом з російськими військовими з метою відібрати автомобіль. ЇЇ чоловіка ОСОБА_6 покликали, коли він вийшов за паркан домоволодіння, російські військові почали наносити йому удари та вимагали віддати автомобіль. В цей час ОСОБА_4 разом з іншим військовим Російської Федерації перебували у дворі будинку, де знаходився автомобіль «Нива» та спільно викидали з нього усі непотрібні речі. Потім автомобіль «Нива» вони причипилі за допомогою троса до автомобіля на якому вони приїхали та забрали його.
		Пояснила, що обвинувачений знав, який саме автомобіль і де він знаходився, оскільки приходив зранку та вимагав віддати ключи від нього. Діяв ОСОБА_4 спільно та злагоджено з російським військовим. Тиску, погроз зі сторони російських військових на ОСОБА_4 не було, діяв добровільно.
		Зазначила, що зі слів сусідів відомо, що ОСОБА_4 співпрацював з російськими військовими та їздив з ними по селу та показивав будинки, де є автомобілі.
		Допитаний судом свідок ОСОБА_6 пояснив, що він спільно зі своєю дружиною, бабусею та дітьми проживав у АДРЕСА_2 . До повномаштабного вторгнення РФ був військовослужбовцем та приймав участь в АТО. ОСОБА_4 було про це відомо.
		Приблизно у середині травня 2022 року приїхали до них додому на автомобілі російські військові, разом з ними був також ОСОБА_4 . Вони приїхали з метою забрати його автомобіль «Нива» червоного кольору. 
		Цього ж дня зранку приходив до них додому ОСОБА_4 , переліз самовільно через паркан та вимагав від нього щоб віддав ключи від автомобіля добровільно, на що він не погодився.
		Після цього обвинувачений разом з іншими російськими військовими повернулися до нього додому з метою відібрання автомобіля. Один з російських військових відвів його у сторону та почав прикладом від автомата та руками наносити удари по голові. В цей час ОСОБА_4 зайшов у двір, де стояв автомобіль «Нива» та почав викидати з нього непотрібні речі, після цього причипили трос до іншого автомобіля на якому приїхали російські військові, обвинувачений сів за кермо його автомобіля, виштовхали його зі двору та уїхали.
		Свідок на запитання захисника, повідомив, що ОСОБА_4 діяв спільно та злагоджено з російським військовим, осільки поки російський військовий наносили йому удари, ОСОБА_4 займався автомобілем та всі спільні дії зайняли небагато часу. Тиску, погроз, насильства, застосування сили зі сторони російських військових, щодо ОСОБА_4 не було, діяв добровільно.
		Зазначив також, що зі слів сусідів відомо, що ОСОБА_4 співпрацював з російськими військовими та їздив з ними по селу та показивав будинки де є автомобілі.
		Допитаний свідок ОСОБА_11 зазначив, що обвинувачений ОСОБА_4 є його рідним сином, проживав під час окупації в селі Липці, а ОСОБА_4 проживав разом з матірью в селі Слобожанське Харківського району. Після смерті матері приблизно 4 роки потому проживав самостійно у будинку в селі Слобожанське Харківського району. Під час окупації населених пунктів, які відносяться до Липецької територіальної громади Харківської області, ОСОБА_4 не виїджав з рідними до неокупованої частини України або інших Європейських країн, а після отримання поранення був вивезений волонтерами до Російської Федерації місто Белгород для лікування. Після лікування повернувся через Білорусь до Харкова. 
		Як відносився син до Російської Федерації йому не відомо, доходи стабільні він не отримував, підробляв на будівельних роботах, отримував гуманітарну допомогу від російських військових.
		Допитаний судом свідок ОСОБА_12 , пояснив, що йому знайомий обвинувачений, оскільки він був його сусідом та на час окупації проживав разом з ОСОБА_4 на одній вулиці в селі Слобожанське Харківського району. Зазначив, що приблизно 26-28 лютого 2022 року російськи військові безпосередньо зайшли та заняли село Слобожанське Харківського району та почали займати адміністративні будівлі. Під час окупації населеного пункта, більшість односельчан виїхали
		зі своїх домівок через територію Російської Федерації. ОСОБА_4 під час окупації села залишався проживати в селі Слобожанське Харківського району, тільки виїджав на лікування до РФ після отриманого поранення.
		На запитання прокурора, щодо співпраці обвинуваченого з російськими військами повідомив, що на власні очі не бачив цього, але чув по селу розповсюджувалася інформація, що ОСОБА_4 співпрацював з російськими військовими та відбирав у місцевих мешканців автомобілі.
		Суд також допитав свідка ОСОБА_13 , який повідомив, що під час окупації села Липці Харківської територіальної громади, працював на посаді командира відділення пожежної частини №33 Державної служби надзвичайних ситуацій України, яка знаходилася у селі Липці по вул. Пушкінська 117. Будівля де знаходилася пожежна частина розташовувалася суміжно з місцевим клубом. 
		Приблизно 17-18 березня 2022 року він бачив, як ОСОБА_4 перебував на території місцевого клубу, де розташовувалася так звана «Луганська народна міліція», він вільно спілкувався з російськими військовими та іншими особами. Зазначив, що це була закрита територія та сторонні особи туда потрапити не могли. Там ОСОБА_4 добровільно розвантажував російську гуманитарну допомогу, оскільки жодного тиску, насильства до нього не застосовувалося. 
		Свідки були попереджені судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів і підстав сумніватися у показах даних осіб суд не вбачає.
		Дослідивши і перевіривши надані в ході судового розгляду покази вищевказаних свідків, які є процесуальними джерелами доказів, суд дійшов висновку, що ці показання є конкретними та узгоджуються між собою. 
		Жоден свідок не повідомив про застосування зі сторони військових РФ до ОСОБА_4 будь-якого прямого впливу або насильства.
		Крім того, свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_6 були очевидцями події за участі ОСОБА_4 та АДРЕСА_2 , щодо відібрання автомобіля «Нива». Їх покази не суперечили одне одному, під час судового розгляду була встановлена послідовність дій ОСОБА_4 (час, місце, намір).
		Свідчення свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 є внутрішньо узгодженими, логічними і не суперечать іншим обставинам, а також поза розумним сумнівом доводять, що громадянин України ОСОБА_4 , в період тимчасової окупації Липецької територіальної громади Харківського району, Харківської області, вчинив умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору(пособництво), збройним формуванням, з метою завдання шкоди Україні шляхом підтримки рішень дій держави-агресора, збройних формувань, добровільного збору та передачі матеріальних ресурсів представникам держави-агресора, її збройним формуванням.
		Безпосередньо досліджені докази є належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченого та визнання його винуватості.
		Недопустимості доказівзгідно вимогстаттей 87-89КПК Українисудом невстановлено,оскільки всідокази встановлені,зібрані органомдосудового розслідуваннята дослідженісудом відповіднодо вимогкримінального процесуальногозаконодавства України.Порушень правта свободлюдини,визначених статтею87КПК України,судом такожне встановлено.Досліджені всудовому засіданнідокази узгоджуютьсяміж собоюта невикликають сумнівіву суду.Порушень вимогКПК України,спроможних спростувативисновки судупри розглядісправи,не встановлено. 
		Таким чином, дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши зазначені докази, оцінивши їх в аспекті ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, суд вважає, що ці докази в їх сукупності та взаємозв`язку доводять факт вчинення обвинуваченим кримінально-караного діяння, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України і вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_4 .
		Щодо кваліфікації дій обвинуваченого суд також вважає за необхідне зазначити таке.
		Кримінальна відповідальність за пособництво державі-агресору впроваджена Законом України № 2198-IX від 14 квітня 2022 року «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та особливостей застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки». 
		Згідно витягу з Єдиного реєстру досудового розслідування за №42023222130000002(т.2 а.с.93) встановлено, що 03.01.2023 до окружної прокуратури надійшло повідомлення з Управління СБ України в Харківській області щодо протиправної діяльності громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на території с. Липці Харківського району Харківської області, здійснював передачу матеріальних ресурсів представникам держави агресора, відносно ОСОБА_4 розпочато досудове розслідування 03.01.2023 за ч.4 ст. 111-1 КК України.
		Пособництво державі-агресору як явище підриває національну безпеку України та становить безпосередню загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності, конституційного ладу та іншим національним інтересам України, тому повинен нести за собою відповідальність, встановлену законом.
		Як пособництво державі-агресору слід розглядати широкий комплекс взаємопов`язаних дій щодо добровільного збору, підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів. Ключовим, що відрізняє їх від колабораціонізму, є факт акумуляції чужих матеріальних ресурсів, оскільки такі дії фактично є активною допомогою ворогу в частині підшукування, збирання, зберігання, передавання, перевезення тощо зібраних матеріальних ресурсів.
		Злочини проти основ національної безпеки України вчиняються з прямим умислом. Водночас обов`язковими ознаками суб`єктивної сторони, попри те, що вони не зазначені в змісті тієї чи іншої статті, є спеціальний мотив - антидержавницький мотив, вчинити діяння на шкоду інтересам України та мета - заподіяти шкоду національній безпеці України.
		Так, Верховний Суд у постанові від 07.02.2024 у справі № 202/4850/23 зазначив, що кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України, під час дії воєнного стану, який введений на території України відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та продовжений на даний час, що є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого.
		Позиція обвинуваченого, що він не співпрацював з військовими Російської Федерації не знайшла свого підтвердження та не береться судом до уваги, оскільки установлені судом фактичні обставини цього кримінального провадження свідчать про те, що ОСОБА_4 діяв добровільно з прямим умислом зметоюзавдати шкоди Україні, оскільки усвідомлював, що село Липці, село Слобожанське Харківського району Харківської області, у якому він проживав та в якому перебували російські військові формування було окуповане Російською Федерацією та будь-яке пособництво державі-агресору та збройним формуванням, завдасть шкоду основам національної безпеки України.
		Доводи обвинуваченого та його захисника щодо відсутності в його діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України - у зв`язку з тим, що останній погодився виконати вказівки російських військових щодо вилучення автомобіля у господарів у зв`язку з відчуттям загрози своєму життю, суд не приймає до уваги, виходячи з наступного.
		Так, відповідно до вимог чинного законодавства, якщо особа здійснювала відповідні дії не добровільно, а під примусом (байдуже яким), склад злочину, передбаченого статтею 111-2 КК України - відсутній.
		Натомість, в ході судового розгляду кримінального провадження стороною обвинувачення доведено та не спростовано стороною захисту, що обвинувачений  ОСОБА_4 діяв добровільно. 
		Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , які були безпосередніми свідками події повідомили, що ОСОБА_4 діяв спільно та злагоджено з російським військовим, поки російський військовий наносив удари ОСОБА_6 , ОСОБА_4 з іншим російським військовим займалися відібранням автомобіля у господарів. Тиску, погроз, насильства, застосування сили зі сторони російських військових щодо ОСОБА_4 не встановлено, що вказує на добровільність його дій. 
		Також на добровільність таких дій та здійснення їх з прямим умислом вказує обставина, що напередодні цієї події ОСОБА_4 самостійно без будь-якого супроводу військових приходив до вказаного домоволодіння, де знаходився автомобіль та вимагав у господарів віддати ключи від автомобіля «Нива» та після відмови повернувся через декілька годин вже разом з російськими військовими та примусово відібрали автомобіль.
		Зазначене є свідченням невимушеності його поведінки, відсутності будь-якого примусу щодо нього, а відтак добровільності його дій.
		Тому, доводи сторони захисту, що ОСОБА_4 , діяв під примусом, тобто не добровільно, побоюючись що до нього застосують силу - судом не приймаються до уваги, оскільки не підтверджуються жодними доказами. В матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які свідчать про те, що стосовно ОСОБА_4 застосовувався примус для здійснення допомоги державі-агресору(пособництво), збройним формуванням.
		Суд вважає, що обсяг дій ОСОБА_4 , який викладений в обвинувальному акті, зокрема, період часу вчинення інкримінованого кримінального правопорушення не пізніше з 24 лютого 2022 року по червень 2022 року, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.
		Таким чином, не зважаючи на той факт, що обвинувачений ОСОБА_4 свою провину в судовому засіданні не визнав, його винуватість підтверджується об`єктивною сукупністю доказів, зібраних у кримінальному провадженні в ході досудового розслідування, наданих стороною обвинувачення та перевірених в ході судового розгляду обвинувального акту.
		Судом з метою захисту прав сторін кримінального провадження здійснені усі кримінально-процесуальні дії для встановлення істини у справі. Проте, жодний досліджений в судовому засіданні доказ не свідчить про невинуватість обвинуваченого  ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
		Доводи сторони захисту щодо відсутності в діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111-2 КК України, суд вважає безпідставними та розцінює їх як спосіб захисту.
		Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок, про що просила сторона захисту, ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
		Фізичний чи психічний примус і крайня необхідність є обставинами, які за певних умов виключають кримінальну протиправність діянь, передбачених статтею 111-2 КК України.
		Суду не надано доказів, що ОСОБА_4 вчинив дії, спрямовані на допомогу державі-агресору(пособництво), збройним формуванням, вчинені громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом підтримки рішень дій держави-агресора, збройних формувань, добровільного збору та передачі матеріальних ресурсів представникам держави-агресора, її збройним формуванням під безпосереднім впливом: а) фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (йдеться про катування - в розумінні статті 127 КК, тобто спричинення сильного фізичного болю, побої, мучення тощо з певною метою); б) фізичного примусу, внаслідок якого вона могла керувати своїми діями, а також психічного примусу, за сукупності таких умов: такі дії цієї особи були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала їй чи охоронюваним законом правам її або інших осіб, або суспільним інтересам чи інтересам держави, цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами та при цьому не було спричинено більш значної шкоди, ніж відвернена шкода (або, хоча шкода була і більш значною, але внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці).
		Таким чином, жодних об`єктивних даних, які б свідчили про те, що до ОСОБА_4 застосовувалися заходи фізичного та/або психічного примусу, внаслідок застосування якого він вчинив дії, спрямовані на допомогу державі-агресору(пособництво), збройним формуванням, суду не надано.
		З досліджених судом доказів, зазначених вище, встановлено, що ОСОБА_4 діяв добровільно з метою завдання шкоди Україні. 
		Правові підстави вважати, що встановлені судом обставини вчинення ОСОБА_4  зазначених вище дій не є кримінальним правопорушенням, у суду відсутні. З цих підстав суд вважає не доведеними та необґрунтованими доводи сторони захисту про виправдання ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 111-2 КК України.
		Даючи оцінкузібранимідослідженим усправідоказаму їхсукупності,їхдостатністьта взаємозв`язок,судвважаєдоведеною винуватість ОСОБА_4 увчиненніінкримінованого злочинутакваліфікуєйого діїзач.1ст.111-2ККУкраїни,як умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору(пособництво), збройним формуванням, вчинені громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом підтримки рішень дій держави-агресора, збройних формувань, добровільного збору та передачі матеріальних ресурсів представникам держави-агресора, її збройним формуванням.
		Таким чином, суд дійшов висновку, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив злочин, передбачений частиною 1 статті 111-2 КК України. Підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_4 , а так само обставин, які б виключали злочинність його діяння або були б підставою для звільнення його від кримінальної відповідальності, судом не встановлено.
		Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання та мотиви призначення покарання
		При призначенні покарання ОСОБА_4 , суд виходив з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень(ст. 50, 65 КК України).
		Відповідно до класифікації кримінального правопорушення, визначеної статтею 12 КК України, кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_4 , передбачене частиною 1 статті 111-2 КК України, є особливо тяжким злочином.
		Обставини, які відповідно до статті 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченому  ОСОБА_4 , судом не встановлено.
		Обставини, які відповідно до статті 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому суд визнавє вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
		З огляду на вчинення ОСОБА_4 суспільно небезпечного злочину проти основ національної безпеки України та відсутність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання ОСОБА_4 не вбачає підстав для застосування положень статтей 69, 75 КК України.
		Вивченням даних про особу ОСОБА_4 встановлено, що він ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець с. Липці Харківського району Харківської області, громадянин України, із середньою освітою, не одружений, не працюючий, раніше не судимий, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на обліку у лікаря нарколога не перебуває.
		Згідно висновку судово-психіатричної експертизи №185 від 05.04.2023 року ОСОБА_4 на теперішній час страждає на хронічні психічні захворювання у формі дисоціального розладу особистості. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідають правопорушення, ОСОБА_4 перебував у стані вищевказаних хронічних психічних захворювань, поза тимчасового розгляду психічної діяльності. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_4 на теперішній час, відповідно до свого психічного стану, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
		При призначенні покарання обвинуваченому  ОСОБА_4 суд, керуючись вимогами статті 65 КК України та враховуючи положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» поряд з наведеними вище даними про його особу, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення проти основи національної безпеки України, яке відноситься до особливо тяжких злочинів та суспільну небезпеку скоєного ним злочину під час дії в Україні воєнного стану, конкретні обставини справи, ставлення до вчиненого злочину, а саме відсутності будь-якого каяття та усвідомлення протиправності своїх дій, відсутність обставин, які пом`якшують покарання, вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, вік та стан здоров`я, вважає за необхідне призначити  ОСОБА_4 покарання в межах санкції, встановленої частиною 1 статті 111-2 КК України у виді позбавлення волі на визначений строк в умовах ізоляції від суспільства.
		На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для її виправлення, кари та запобігання вчиненню нових злочинів як самою обвинуваченою, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
		Санкція частини 1 статті 111-2 КК України передбачено додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
		Приймаючи рішення про призначення додаткового покарання суд враховує, що вказане додаткове покарання є обов`язковим у санкції вказаної статті. 
		Також, суд при прийнятті рішення також враховує правові висновки, викладені у постанові колегії Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21.06.2022 року по справі №171/869/21 (провадження №51-838км22) в частині можливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, в тому числі і до осіб, які на час вчинення зазначеного кримінального правопорушення не займали офіційно певні посади та не займалися офіційно певною діяльністю, з огляду на положення, передбачені статтею 55 КК України.
		З вказаних правових висновків вбачається, що не є перешкодою для призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та обставина, що обвинувачений на момент ухвалення вироку не працює на певній посаді та не проводить діяльність, з використанням можливостей якої (яких) він вчинив кримінальне правопорушення.
		У даному випадку суд вважає, що буде справедливим та співмірним призначення додаткового покарання особі, яка визнана винуватою у здійсненні пособлицтва державі-агресору, яке унеможливить протягом 11 років у майбутньому обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов`язаних з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.
		Крім того, санкцією ч. 1 ст. 111-2 КК України передбачено таке додаткове покарання як конфіскація майна. Вказане додаткове покарання не визначене як обов`язкове. 
		Згідно частини 1 статті 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.
		Враховуючи встановлені обставини вчинення злочину, особу винного, мети покарання, суд вважає за доцільне призначити покарання без конфіскації майна.
		Щодо вирішення процесуальних питань
		Цивільний позов у межах даного кримінального провадження не заявлявся. 
		Речові додкази по даному кримінальному ровадженню відсутні.
		Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експерта по даному кримінальному провадженню відсутні.
		Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 01 березня 2023 року відносно підозрюваного ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у даному кримінальному проваджено в останній раз ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 22 травня 2025 року продовжено до 20 липня 2025 року включно.
		Оскільки обвинуваченому ОСОБА_4 судом призначено покарання у виді позбавлення волі, яке повинно відбуватися реально, тому до набрання вироком законної сили стосовно нього необхідно застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою. 
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 необхідно обчислювати з дати проголошення вироку, зарахувавши в строк покарання строк перебування під вартою з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
		На підставі частини 15 статті 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
		На підставі викладеного, керуючись статтями100, 349, 369, 370,373,374,394, 395, 615 КПК України, суд
		УХВАЛИВ:
		Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 111-2 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк одинадцять років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на одинадцять років, без конфіскації майна.
		 
		На підставі частини 5 статті 72ККУкраїни зарахувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 01.03.2023 по 15.07.2025 включно - з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
		 
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обчислювати з моменту проголошення вироку  з 16.07.2025.
		 
		Запобіжний захід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання вироком законної сили залишити раніше обраний у вигляді тримання під вартою.
		 
		Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Харківський районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
		 
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його нескасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		Повний текст вироку, в умовах дії воєнного стану, вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.
		 
		Копію повного тексту вироку направити не пізніше наступного дня після ухвалення вироку учасникам судового провадження, які не були присутні при проголошенні резолютивної частини вироку.
		 
		Роз`яснити обвинуваченому право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
		 
		Суддя                                             ОСОБА_14

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...