Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/9891/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.07.2025.
Дата набрання законної сили: 09.07.2025
Номер судового провадження: 61-14769ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		09 липня 2025 року                                   
		м. Київ
		 
		справа № 199/9891/22
		 
		провадження № 61-14769св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		позивач - перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури                     в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області, 
		відповідачі:  ОСОБА_1 , Дочірнє підприємство «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення                                        Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня               2024 року, додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду                              м. Дніпропетровська від 25 січня 2024 року у складі судді Якименко Л. Г., постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П.,
		 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2022 року перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча») про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 10 грудня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором юридичного департаменту Маріупольської міської ради Сидоренком О. О. зареєстровано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку із кадастровим номером 1421786600:03:000:1164, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 34643914).
		 
		Підставою для державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку був наказ Головного управління (далі- ГУ) Держгеокадастру у Донецькій області                             від 01 жовтня 2019 року № 4816-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_2 надано безоплатно у власність земельну ділянку, площею 2,000 га, у тому числі, ріллі площею 2,000 га (кадастровий номер 1421786600:03:000:1164) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів.
		 
		Відповідно до наданої ГУ Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу                             з аналогічними реквізитами (номером та датою прийняття), вказаним наказом насправді надався дозвіл ОСОБА_3 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Республіканської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів.
		 
		Тобто, зміст наказу від 01 жовтня 2019 року № 4816-СГ, фактично прийнятого                           ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими                           ж реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки із кадастровим номером 1421786600:03:000:1164.
		 
		Згідно з листом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 23 грудня 2022 року                     № 10-5-0.3-2300/2-22 ОСОБА_2 зверталася до Управління із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, дозвіл на що було надано наказом                                                        ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 19 липня 2019 року № 3409-СГ                      «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою».
		 
		Однак, наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 21 жовтня 2019 року               № 5380-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні                  у власність земельної ділянки» ОСОБА_2 було відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, розмір земельної ділянки 2,0 га, кадастровий номер 1421786600:03:000:1164, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність.
		 
		У подальшому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не приймалося ніяких наказів відносно ОСОБА_2 щодо затвердження документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки. 
		 
		26 грудня 2019 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки відчужила у власність ОСОБА_1 земельну ділянку із кадастровим номером 1421786600:03:000:1164, площею 2,000 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області (номер запису про державну реєстрацію права власності 34879506).
		 
		Прокурор вважав, що державою ніколи не приймалося рішення про відчуження спірної земельної ділянки, а тому остання вибула з державної власності поза її волею. Крім того, згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка на підставі договору оренди землі                         від 27 грудня 2019 року № 620 передана ОСОБА_1 в оренду ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» строком                     на 10 років (номер запису про інше речове право 34693979).
		 
		Прокурор зазначав, що наявні підстави для подання позовної заяви                                          у даній справі в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області, оскільки Нікольська селищна рада, як представник власника (територіальної громади), мала б здійснити захист прав на земельні ділянки; не здійснення захисту компетентним органом полягає у тому, що Нікольська селищна рада не вжила будь-яких заходів для витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
		 
		Ураховуючи наведене, прокурор просив суд: 
		- витребувати у ОСОБА_1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, із кадастровим номером 1421786600:03:000:1164, що розташована на території територіальної громади Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області;
		- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права оренди ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на земельну ділянку із кадастровим номером 1421786600:03:000:1164, припинивши право оренди на вказану земельну ділянку.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		 
		Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська                            від 10 січня 2024 року у задоволенні позову першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області відмовлено.
		 
		Рішення районного суду мотивовано тим, що факт неправомірності набуття ОСОБА_2 права власності не випливає із закону, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття та презюмується. Отже, підлягає доказуванню як неправомірність набуття                    ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, яка на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки була передана у власність ОСОБА_1 ,                           так і неправомірність набуття відповідачкою права власності на спірну земельну ділянку, що позивачем доведено не було, а саме не надано доказів, які                                        б підтверджували підробку документів, на підставі яких ОСОБА_2 надано земельну ділянку. Позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди є похідною від задоволення вимоги позову про витребування земельної ділянки, відтак, враховуючи, що вимога позову про витребування земельної ділянки не задоволена, тому відсутні підстави для задоволення похідної вимоги.
		 
		Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду                                                            м. Дніпропетровська від 25 січня 2024 року заяву ДП «Ілліч-Агро Донбас»                                    ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволено. 
		Стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас»                       ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
		 
		Додаткове рішення районного суду мотивоване тим, що заява ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою та доведеною. При цьому суд не погодився із твердженням прокурора про неспівмірність заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки їх розмір цілком відповідає обсягу та складності фактично наданих послуг, а також значенню справи для відповідача.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду                                          м. Дніпропетровська від 10 січня 2024 року та додаткове рішення                                           Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня                     2024 року -без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами незаконності та безпідставності вибуття з державної власності в особі територіальної громади Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області земельної ділянки сільськогосподарського призначення із кадастровим номером 1421786600:03:000:1164, площею 2,00 га, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 .
		 
		Апеляційний суд зазначив, що наявність двох наказів під одним номером і з різними текстами, не доводить недійсність якогось із цих документів та незаконність набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку. При цьому прокурором не надано доказів підроблення чи визнання недійсними вказаних наказів.
		 
		Відхиляючи доводи апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції вказав, що лист ГУ Держгеокадастру у Донецькій області про те, що ним не приймалося рішення щодо надання у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_2 не свідчить про те, що саме зазначений наказ є підробленим чи недійсним.
		 
		Посилання в апеляційній скарзі на те, що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку була вчинена на підставі підробленого (неіснуючого) наказу                 ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, тобто, що ця ділянка вибула з володіння власника не з його волі, апеляційний суд вважав помилковими, оскільки вказані обставини не підтвердилися під час розгляду справи. 
		 
		При цьому апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
		 
		Щодо додаткового рішення районного суду, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції з урахуванням співмірності з складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, витраченим ним часом, участю адвоката у судових засіданнях, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви та стягнення 5 000 грн судових витрат.
		 
		Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року заяву ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволено.
		Стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас»           ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.
		 
		Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, суд апеляційної інстанції, взявши до уваги співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також критерії обґрунтованості й пропорційності, врахувавши відсутність заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача понесених витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000 грн.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі заступник керівника Донецької обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення                                                               Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня                    2024 року, додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду                                м. Дніпропетровська від 25 січня 2024 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов прокурора у повному обсязі; відмовити ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» у задоволенні заяв про відшкодування витрат на правничу допомогу.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У листопаді 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                    у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                                          від 19 листопада 2024 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі; витребувано цивільну справу із суду першої інстанції, відмовлено                                  у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції та додаткової постанови суду апеляційної інстанції; роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
		 
		У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2025 року справу призначено до розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2025 року провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 199/9897/22 (провадження                       № 61-14436сво24).
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2025 року провадження у справі поновлено.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга заступника керівника Донецької обласної прокуратури мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області.
		 
		Зазначає, що судами проігноровано докази, а саме: наданий ГУ Держгеокадастру           у Донецькій області наказ від 01 жовтня 2019 року № 4816-СГ щодо передачі земельної ділянки ОСОБА_3 ; інформацію ГУ Держгеокадастру у Донецькій області про те, що воно не приймало наказ щодо надання у власність земельної ділянки ОСОБА_2 ; наданий ГУ Держгеокадастру у Донецькій області наказ           від 21 жовтня 2019 року № 5380-СГ, яким ОСОБА_2 відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою.
		 
		Вважає, що суди зробили висновки на припущеннях, зокрема, суд апеляційної інстанції за відсутності конкретних доказів припустив, що можуть існувати два накази ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 01 жовтня 2019 року № 4816-СГ з різними текстами про надання у власність землі ОСОБА_2 та надання                               у власність землі ОСОБА_3 . При цьому, суд не врахував, що накази Держгеокадастру з одним номером, датою та посекундною відміткою на штрих-коді фізично не можуть існувати. Висновок судів про правомірність володіння землею ОСОБА_2 зроблено не на дослідженні документів, які могли підтвердити таку правомірність, а на припущенні, що ніщо не вказує на те, що земельна ділянка із кадастровим номером 1421786600:03:000:1164 виділялася ще комусь, окрім ОСОБА_2 .
		 
		Вказує, що всі накази ГУ Держгеокадастру у Донецькій області обов`язково реєструються в системі електронного документообігу «ДОК ПРОФ» та існують як електронні документи, проте у системі «ДОК ПРОФ» є тільки один наказ                                      ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 01 жовтня 2019 року № 4816-СГ, а саме наказ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», яким           ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка розташована на території Республіканської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів, для ведення особистого селянського господарства, інших наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 01 жовтня 2019 року                                  № 4816-СГ у системі «ДОК ПРОФ» немає.
		 
		На думку заявника, суди не врахували, що хоча паперова реєстраційна справа                           і залишилась на тимчасово окупованій території України, однак електронна справа є доступною в Реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому відсутність вироку щодо підробки документів не може бути підставою для відмови в позові.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заступник керівника Донецької обласної прокуратури вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного                                         у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у постановах                від 14 листопада 2018 року у справі № 139/997/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц, від 05 квітня 2023 року у справі № 139/997/21, від 17 січня  2024 року у справі № 522/3999/23,                     від 05 січня 2024 року у справі № 736/1435/21, що передбачено пунктом 1                     частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Крім того, заступник керівника Донецької обласної прокуратури зазначає про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою                   статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, а також встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У січні 2025 року ДП «Ілліч-Агро Донбас»ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» подало відзив на касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури, в якому зазначило, що доводи касаційної скарги              є необґрунтованими, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій відсутні.
		 
		Зазначає, що висновки Верховного Суду, на які посилається заявник, стосуються неподібних до цієї справи правовідносин, оскільки ухвалені за відмінних фактичних обставин. Твердження про те, що земельна ділянка вибула з володіння                                     ГУ Держгеокадастру в Донецькій області поза його волею є припущенням,                                  а матеріали справи та встановлені судами обставини не містять доказів того, що ОСОБА_2 , отримуючи земельну ділянку в порядку передбаченому законодавством, діяла недобросовісно. Доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку доказів у справі.
		 
		Щодо оскарження додаткових судових рішень про відшкодування витрат на правову допомогу, то касаційна скарга не містить заперечень щодо розміру стягнутої правничої допомоги, тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги заступника керівника Донецької обласної прокуратури в цій частині.
		 
		Також вказує, що попередній розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції становить                            6 000 грн, відповідні докази будуть надані у строки, передбачені ЦПК України.
		 
		Доводи особи, яка подала додаткові пояснення у справі
		 
		У лютому 2025 року до Верховного Суду від Донецької обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі.
		 
		Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені                                 у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року                             у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані Донецькою обласною прокуратурою додаткові пояснення у справі, оскільки вони по суті є штучним поданням додаткових доповнень до касаційної скарги поза межами визначеного процесуального строку.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		16 липня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2 га ріллі у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області (том 1, а. с. 30). 
		 
		Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 19 липня 2019 року № 3409-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою»  ОСОБА_2 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно                   у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів, орієнтовний розмір 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (том 1, а. с. 27).
		 
		01 жовтня 2019 року  ОСОБА_2 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області із клопотанням про затвердження «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину  ОСОБА_2 із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають                             у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, за межами населених пунктів» та передати їй у власність таку земельну ділянку, кадастровий номер 1421786600:03:000:1164, площею 2 га (рілля) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів (том 1, а. с. 29).
		 
		Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 01 жовтня 2019 року                                № 4816-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» затверджено документацію із землеустрою та надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку із кадастровим номером 1421786600:03:000:1164, площею 2,0000 га сільськогосподарського призначення, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів (том 1, а. с. 11).
		 
		Прокурором надано суду іншу копію наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 01 жовтня 2019 року № 4816-СГ, зміст якого (окрім реквізитів - дати, номеру, підписанта) суттєво відрізняється від змісту копії наказу ГУ Держгеокадастру                         у Донецькій області від 01 жовтня 2019 року № 4816-СГ, а саме зазначеним наказом вирішено надати громадянину  ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Республіканської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства                        (том 1, а. с. 10).
		 
		Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 21 жовтня 2019 року                                      № 5380-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні                  у власність земельної ділянки» ОСОБА_2 було відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, розмір земельної ділянки 2,0 га, кадастровий номер 1421786600:03:000:1164, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність (том 1, а. с. 28).
		 
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна                                          від 07 грудня 2022 року № 317067357 рішенням державного реєстратора юридичного департаменту Маріупольської міської ради Донецької області Сидоренком О. О. від 10 грудня 2019 року за № 50220011 у вказаному реєстрі було зареєстровано право власності (номер запису 34643914) на земельну ділянку із кадастровим номером 1421786600:03:000:1164, площею 2,0000 га, за                ОСОБА_2 , на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області                              від 01 жовтня 2019 року № 4816-СГ (том 1, а. с. 8-9).
		 
		Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення реєстратора - приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіної О. М. від 26 грудня 2019 року                   № 50478407 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень зареєстровано право приватної власності на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_1 (номер запису про право власності 34879506) (том 1, а. с. 8-9).
		 
		Підставою для державної реєстрації переходу права власності є договір                          купівлі-продажу земельної ділянки від 26 грудня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Лушкіною О. М. за реєстровим № 2214, згідно з яким ОСОБА_2 продала,                            а ОСОБА_1 придбала у власність земельну ділянку із кадастровим номером 1421786600:03:000:1164, площею 2,00 га, яка розташована на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області (том 1, а. с. 12).
		 
		27 грудня 2019 року між ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі № 620, за умовами якого ОСОБА_1 передала ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» в платне користування земельну ділянку із кадастровим номером 1421786600:03:000:1164 для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, строком                                    на 10 років (том 1, а. с. 13-15).
		 
		Рішенням державного реєстратора юридичного департаменту Маріупольської міської ради Донецької області Іщук Н. Ф. від 18 березня 2020 року право оренди земельної ділянки, належної ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі                 від 27 грудня 2019 року, зареєстровано за ДП «Ілліч-Агро Донбас»                                                ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (номер запису про інше речове право 35994497) (том 1, а. с. 8-9).
		 
		13 квітня 2022 року ДП «Ілліч-Агро Донбас» звернулося до ГУ Національної поліції України та Центру управління Служби безпеки України із заявою про вчинення кримінального правопорушення, в якому повідомлено серед іншого про втрату підприємством з 24 лютого 2022 року доступу до свого офісу, розташованого за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, 116-А, та можливості вивезти з нього оригінали документів, серед яких були договори оренди землі, міни, емфітевзису, документи, що підтверджують нарахування та оплату орендної плати, технічна документація на землю. У подальшому ДП «Ілліч-Агро Донбас» з відкритих джерел стало відомо, що їх офіс внаслідок бойових дій зруйновано (будівля вигоріла у березні), відомості про що були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022050000001220 (том 1, а. с. 66-67).
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій            статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої               цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою               статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга заступника керівника Донецької обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                   з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414                         цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                     і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають не повністю.
		 
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити                         у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		 
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу                   (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, прокурор в інтересах держави звернувся до суду з позовом до відповідачів, а саме до ОСОБА_1 ,                                 ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», в якому просив суд, зокрема, витребувати у відповідачів на користь територіальної громади Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області спірну земельну ділянку із кадастровим номером 1421786600:03:000:1164.
		 
		Щодо позовних вимог, заявлених до ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»
		 
		У статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		 
		До ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» заявлено позовні вимоги про витребування спірної земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрації права оренди.
		 
		Прокурор зазначав у позові, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, із кадастровим номером 1421786600:03:000:1164, що розташована на території територіальної громади Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області вибула з державної власності поза її волею, оскільки державою рішення про відчуження вказаної земельної ділянки не приймалося.
		 
		Крім того, спірна земельна ділянка на підставі договору оренди землі від 27 грудня 2019 року № 620 передана ОСОБА_1 в оренду ДП «Ілліч-Агро Донбас»                           ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» строком на 10 років.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
		 
		Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи,                        в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
		 
		Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні                      особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		 
		Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
		 
		Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи                    у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що                        є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
		 
		Тож розмежування компетенції судів з розгляду спорів здійснюється відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами.
		 
		У справі, яка переглядається, предметом позову є, зокрема, вимоги першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави                в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області про витребування земельної ділянки від ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та скасування рішення про державну реєстрації права оренди.
		 
		Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведеної вище позовної вимоги віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд                                             у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.
		 
		Такі правові висновки узгоджується з постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі                 № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24).
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).
		 
		На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України колегія суддів роз`яснює, що прокурор має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи                         у частині вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» до відповідного суду господарської юрисдикції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду                                        у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
		 
		Отже, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська               від 10 січня 2024 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року в частині вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» слід скасувати, а провадження у справі в цій             частині - закрити. Розгляду в порядку цивільного судочинства підлягали лише позовні вимоги до ОСОБА_1 .
		 
		Крім того, оскаржувані заявником додаткові судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій про стягнення з органу прокуратури на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» судових витрат на професійну правничу допомогу підлягають скасуванню, як судові рішення, які є частиною основних судових рішень щодо позовних вимог, які підлягають вирішенню у порядку господарського судочинства.
		 
		Ураховуючи викладене, відсутні правові підстави для стягнення на користь                          ДП «Ілліч-Агро Донбас» судових витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		Правові підстави для стягнення з позивача на користь відповідача суми понесених останнім судових витрат при закритті провадження у справі визначені положеннями частини п`ятої статті 142 ЦПК України, зокрема, лише як наслідок необґрунтованих дій позивача.
		 
		Таких підстав ДП «Ілліч-Агро Донбас» для відшкодування на його користь судових витрат не зазначало, та Верховним Судом не встановлено.
		 
		Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги є порушення встановлених правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22   цього Кодексу.
		 
		Крім того, оскільки процесуальні порушення щодо визначення юрисдикції спору                  в частині позовних вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», допущені судами першої та апеляційної інстанцій, унеможливили встановлення всіх обставин справи, Верховний Суд не перевіряє доводи касаційної скарги щодо суті вирішення спору в цій частині.
		 
		 
		 
		Щодо позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 .
		 
		Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується.              Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		 
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі,                 в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Частиною першою статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
		 
		Згідно із частиною другою статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		 
		Частиною третьою статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок                        у власність громадян провадиться у разі:
		а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
		б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
		в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності                           в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		 
		Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта статті 116 ЗК України).
		 
		За положеннями частини шостої статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває                                          у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи                                   у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		 
		За змістом абзаців першого та другого статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою                                            і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		 
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
		 
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
		 
		Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частини восьма, дев`ята статті 118 ЗК України).
		 
		Частинами дев`ятою, десятою статті 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 50 Закону України «Про землеустрій»                                    (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.
		 
		Дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет відведення. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність                                                  в майбутньому. 
		 
		Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не                                                  є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постанова                      Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, (провадження № 14-301цс18), від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20)).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі            № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та постанові Верховного Суду                 від 15 квітня 2020 року в справі № 373/1810/16-ц (провадження № 61-13700св19) указано, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки.
		 
		Заперечуючи правомірність набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, прокурор посилався на те, що наказ ГУ Держгеокадастру                                у Донецькій області від 01 жовтня 2019 року № 4816-СГ «Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» є підробним, оскільки рішення про передання ОСОБА_2 такої земельної ділянки не приймалося, а наказом за аналогічними реквізитами (номером, датою прийняття) було вирішено надати громадянину ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Республіканської сільської ради Нікольського району Донецької області. На підтвердження зазначеного прокурором було надано паперову копію електронного документу із системи «ДОК ПРОФ», а саме наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 01 жовтня 2019 року № 4816-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», яким ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки.
		 
		Згідно з пунктом 3 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року                    № 1051 (далі - Порядок № 1051), Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях.
		 
		Документи в паперовій формі, які створюються під час ведення Державного земельного кадастру, витяги з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру, довідки, що містять узагальнену інформацію про землі (території), викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану), кадастрові плани земельних ділянок та інші документи створюються шляхом роздрукування їх електронної (цифрової) форми за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
		 
		Під час створення ідентичних за документарною інформацією та реквізитами документів в електронній та паперовій формі кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.
		 
		У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.
		 
		Документи в електронній формі, які створюються на виконання вимог цього Порядку, повинні відповідати вимогам законодавства у сфері електронного документообігу та електронних довірчих послуг.
		 
		У пункті 32 Порядку № 1051 зазначено, що документи Державного земельного кадастру є його складовими частинами, які створюються, відображаються та змінюються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
		 
		Документами Державного земельного кадастру, які створюються під час його ведення, є, зокрема, і поземельні книги (підпункт 4 пункту 31 Порядку № 1051).
		 
		До Поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке                є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 112 Порядку № 1051).
		 
		Поземельна книга в електронній (цифровій) формі відкривається шляхом її формування за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру з використанням даних електронного документа. Поземельна книга                        в електронній (цифровій) формі засвідчується кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора. Не завірені кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора записи                                           у Поземельній книзі в електронній (цифровій) формі вважаються недійсними                (пункт 50 Порядку № 1051).
		 
		Внесення відомостей до Поземельної книги в електронній (цифровій) формі                               є внесенням відомостей до Державного земельного кадастру (пункт 51 Порядку                  № 1051).
		 
		До Поземельної книги в електронній (цифровій) формі додаються електронні копії документів, що є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 52 Порядку                       № 1051).
		 
		На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
		 
		Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами                              у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа                                   є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
		 
		Згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
		 
		Частинами першою та другою статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
		 
		У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі                             № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак                     є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,                       які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої                                           статті 73 ГПК України).
		 
		Аналогічні процесуальні положення закріплені у частині третій статті 100 ЦПК України та пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України.
		 
		Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий,                    а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці                                    (див.: постанову Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для того, щоб його змінювати.
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24), до якої зупинялося касаційне провадження у цій справі, зауважив, що наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений із дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що прокурор не довів належними та допустимими доказами неправомірного набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну               ділянку, зокрема на підставі підробленого/недійсного/неіснуючого наказу                                                ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 01 жовтня 2019 року № 4816-СГ.
		 
		Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком судів попередніх інстанцій,             з огляду на таке.
		 
		Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства                             і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада                  1950 року).
		 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України (у реакції, яка діяла на час вирішення спору судами попередніх інстанцій), якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
		 
		Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України                                     в поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи виснувати про наявність підстав для втручання в мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).
		 
		Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає                 із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга                                                  статті 328 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		 
		Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном. У пунктах 70-71 зазначеного рішення Європейського суду з прав людини наголошено, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Потреба державного органу виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
		 
		Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша                     статті 76 ЦПК України).
		 
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування                (частина друга статті 78 ЦПК України).
		 
		Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам                     в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація                                  в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази                 в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
		 
		Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та встановивши, що розробка проєктно-технічної документації, державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі здійснювалися за ініціативою ОСОБА_2 , у справі наявна відповідна копія наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 01 жовтня 2019 року                           № 4816-СГ, який був наданий державному реєстратору для реєстрації права власності відповідачки, дійшли обґрунтованого висновку про те, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами підробки документів, на підставі яких ОСОБА_2 передано у власність спірну земельну ділянку, яка                                            у подальшому відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки була передана у власність ОСОБА_1 .
		 
		Верховний Суд відхиляє доводи прокурора щодо наявності в електронній системі                 ГУ Держгеокадастру «ДОК ПРОФ» електронного документа з відмінним змістом, що свідчить про підробку наданого ОСОБА_2 наказу ГУ Держгеокадастру                              у Донецькій областівід 01 жовтня 2019 року № 4816-СГ та його неврахування судами попередніх інстанцій, з огляду на таке.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
		 
		У зв`язку з військовою агресією та повномасштабним вторгненням держави-агресора на територію України, 24 лютого 2022 року було введено воєнний стан, який триває до цього часу. З 24 лютого 2022 року до 04 березня 2022 року на території Маріупольського району Донецької області, де територіально знаходиться спірна земельна ділянка, та документи щодо її передання у приватну власність, тривали активні бойові дії, а з 05 березня 2022 року ця територія є тимчасово окупованою російською федерацією (перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376).
		 
		Прокурор підтверджував факт відсутності оригіналів наявних у матеріалах справи копій наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 01 жовтня 2019 року                    № 4816-СГ.
		 
		Згідно з положеннями частин шостої, сьомої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		 
		Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга, четверта статті 83 ЦПК України).
		 
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив фактичні обставини справи, визначився з нормами матеріального та процесуального права, які підлягають до застосування, та надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, з урахуванням зазначених вище критеріїв оцінки доказів та застосуванням балансу вірогідностей, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність прокурором заявлених позовних вимог.
		 
		Наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. 
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89,                        367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня                 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		 
		Зазначені вище висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки поданим сторонами доказам, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається прокурор                у касаційній скарзі. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Такі висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду                    від 16 грудня 2024 року у справі № 199/3188/23 (провадження № 61-13811св24),                від 25 листопада 2024 року у справі № 199/9914/22 (провадження № 61-995св24), від 05 лютого 2025 року у справі № 199/9920/22 (провадження № 61-14456св24),                  від 12 лютого 2025 року у справі № 199/9890/22 (провадження № 61-14163св24),                   а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 199/9901/22 (провадження № 61-3789св24), від 27 лютого 2025 року у справі № 199/9921/22 (провадження № 61-7825св24), 06 березня 2025 року у справі № 199/3147/23 (провадження № 61-13397св24), від 12 березня 2025 року у справі № 199/3265/23 (провадження № 61-13832св24), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2024 року у справі № 205/2120/23 (провадження № 61-1063св24), а також у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року                        у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24).
		 
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційні скарзі заявник.
		 
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено                             з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою,                      а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення                                в частині позовних вимог до ОСОБА_1 - без змін із підстав, передбачених                                статтею 410 ЦПК України.
		 
		 
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		З огляду на те, що за результатами розгляду касаційної скарги заявникне досягнув очікуваного результату, оскільки оскаржувані судові рішення частково залишено без змін, а частково закрито провадження у справі, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
		 
		Керуючись статтями 255, 400, 402, 409, 410, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької областізадовольнити частково.
		 
		Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська                                від 10 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду                                            від 02 жовтня 2024 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької областідо Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» скасувати.
		 
		Провадження у справі в частині позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрації права оренди закрити.
		 
		Роз`яснити першому заступнику керівника Маріупольської окружної прокуратури              в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області, що розгляд зазначених позовних вимог віднесено до юрисдикції господарських судів.
		 
		Додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду                                                        м. Дніпропетровська від 25 січня 2024 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року скасувати.
		 
		В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду                                                  м. Дніпропетровська від 10 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                            Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...