Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 300/1041/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; цивільного захисту.
Надіслано судом: 17.07.2025. Зареєстровано: 18.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.07.2025.
Дата набрання законної сили: 17.07.2025
Номер судового провадження: К/990/20556/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 липня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 300/1041/24
		адміністративне провадження № К/990/20556/24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Білак М.В., 
		суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
		розглянувши у порядку письмового провадження справу
		за касаційною скаргою Івано-Франківської обласної прокуратури 
		на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року (головуючий суддя - Григорук О.Б.)
		та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року (головуючий суддя - Довга О.І., судді: Глушко І.В, Запотічний І.І.)
		у справі № 300/1041/24 
		за позовом керівника Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Івано-Франківській області 
		до Верховинського ліцею № 1 Верховинської селищної ради 
		про зобов`язання до вчинення дій.
		I. РУХ СПРАВИ
		1.          14 лютого 2024 року керівник Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави, в особі Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Івано-Франківській області (далі    - ГУ ДСНС в Івано-Франківській області) звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив зобов`язати Верховинський ліцей №  1 Верховинської селищної ради привести захисну споруду цивільного захисту    протирадіаційне укриття №    32252 у готовність до використання за призначенням.
		2.          В обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернення до суду з цим позовом обумовлено бездіяльністю ГУ ДСНС в Івано-Франківській області, яка полягає у невжитті уповноваженим органом належних заходів щодо зобов`язання балансоутримувача привести захисну споруду у стан готовності до використання.
		3.          Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року, позовну заяву повернуто на підставі пункту 7 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) внаслідок відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
		4.          У поданій касаційній скарзі, із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Івано-Франківська обласна прокуратура просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
		5.          Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
		II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		6.          Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Кодекс цивільного захисту населення України не передбачає повноважень ГУ ДСНС в Івано-Франківській області на звернення до суду з пред`явленими прокурором позовними вимогами, тому виснували, що у керівника Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави також немає права на звернення до суду з такими вимогами.
		III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		7.          В обґрунтування підстав касаційної скарги скаржник вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 19, 55, 131-1 Конституції України, пункту 1 частини першої, частини третьої статті 13, частини першої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ «Про прокуратуру», частин третьої, четвертої статті 5, частин першої, третьої, четвертої, п`ятої статті 53, пункту 1 частини першої статті 240, статті 242 КАС України.
		8.          Посилаючись на положення статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» скаржник зазначає, що ДСНС як центральний орган виконавчої влади має право на звернення до суду з метою реалізації своїх повноважень у сфері цивільного захисту, у тому числі з зобов`язанням балансоутримувача захисної споруди цивільного захисту вчинити певні дії для приведення споруди у належний для укриття людей стан.
		9.          На думку скаржника, органи ДСНС на виконання своїх функцій з урахуванням особливостей пов`язаних зі введеним режимом воєнного стану в Україні можуть звертатися до суду з позовами про приведення захисних споруд цивільного захисту у готовий до використання стан. ГУ ДСНС в Івано-Франківській області достеменно знаючи про те, що укриття не готове до використання з позовом до відповідача про зобов`язання останнього привести у відповідність споруду цивільного захисту не зверталося. Тому прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі уповноваженого органу ГУ ДСНС в Івано-Франківській області про зобов`язання відповідача привести у готовність споруду цивільного захисту. У вказаному випадку обраний прокурором спосіб захисту права спрямований на захист інтересів держави, зокрема на захист країни в умовах збройної агресії, підвищення обороноздатності держави, а також на захист життя та здоров`я людей, на спонукання відповідача належно виконувати покладені на нього законодавством зобов`язання щодо утримання захисних споруд цивільного захисту в належному стані.
		10.          Також, скаржник послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16, відповідно до якого правовідносини у сфері цивільного захисту населення обумовлені реалізацією прокурором передбачених КАС України та Законом України «Про прокуратуру» повноважень щодо захисту інтересів держави і спрямовані на усунення порушень законодавства у сфері обороноздатності держави, у тому числі на забезпечення захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колективних засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей, для збереження їх життя та здоров`я в разі військової агресії.
		IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		11.          Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
		12.          Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
		13.          Спірним питанням на стадії касаційного провадження у цій справі є наявність або відсутність у керівника Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі ГУ ДСНС в Івано-Франківській області до Верховинського ліцею № 1 Верховинської селищної ради про зобов`язання вчинити дії, зокрема, шляхом приведення у стан готовності захисної споруди. 
		14.          Відповідно до частини першої статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
		15.          Згідно з частиною другою статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
		16.          Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина четверта статті 46 КАС України).
		17.          Частинами третьою-п`ятою статті 53 КАС України закріплено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		18.          Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
		19.          У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
		20.          Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.
		21.          Повноваження прокурора у спірних правовідносинах, визначено, зокрема, Конституцією України, Законом №  1697-VII.
		22.          Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України обумовлено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		23.          Згідно із частиною першою статті 23 Закону №  1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
		24.          Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №  1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		25.          При цьому положеннями частини четвертої статті 23 Закону №  1697-VII закріплено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
		26.          Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		27.          Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
		28.          Зі змісту частини третьої статті 23 Закону №  1697-VII випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 
		-           якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 
		-           у разі відсутності такого органу.
		29.          Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.
		30.          У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.
		31.          "Не здійснення захисту" полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
		32.          "Здійснення захисту неналежним чином" полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
		33.          "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
		34.          При цьому, прокурор, звертаючись із позовною заяву та обґрунтовуючи підстави звернення до суду через протиправність "не здійснення захисту" суб`єктом владних повноважень або "неналежність" такого захисту повинен навести не лише свою суб`єктивну думку щодо "не здійснення захисту" або "неналежність" такого захисту але й підтвердити це для суду відповідними доказами (тобто таким обставинам повинна бути надана юридична оцінка). Як приклад, притягнення керівника суб`єкта владних повноважень до юридичної відповідальності за протиправне "не здійснення захисту" суб`єктом владних повноважень або "неналежність" такого захисту.
		35.          Крім того, у пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України наголошено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді лише у виключних випадках.
		36.          Тобто прокурор може звертатися в інтересах держави, в особі визначеного ним суб`єкта владних повноважень, в особливих, поодиноких ситуаціях, як виняток із загальних правил. У кожному такому виключному випадку прокурор повинен довести, що на момент звернення до суду із позовом суб`єкт владних повноважень, в інтересах якого звертається прокурор, не міг зробити це самостійно.
		37.          Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор у виключних випадках може виконувати субсидіарну роль, замінючи в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом та чи є обґрунтованими підстави для звернення прокурора до суду.
		38.          Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		39.          Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №  806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі №  822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі №  806/1001/17, від 05 вересня 2023 року у справі № 260/4044/22, від 14 листопада 2024 року у справі № 160/14510/22.
		40.          У справі, що розглядається, керівник Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі ГУ ДСНС в Івано-Франківській області, який є територіальним органом ДСНС, уповноваженим на забезпечення реалізації державної політики у сферах цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки. 
		41.          З матеріалів справи вбачається, що звернення Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області до суду з цим позовом обґрунтовано бездіяльністю ГУ ДСНС в Івано-Франківській області, яка полягає у невжитті уповноваженим органом належних заходів щодо зобов`язання балансоутримувача привести захисну споруду у стан готовності до використання.
		42.          У позовній заяві прокурор зазначив, що ГУ ДСНС в Івано-Франківській області, як спеціально уповноважений державою орган у сфері контролю за станом утримання та використання об`єктів цивільного захисту, не вжив заходів до зобов`язання Верховинського ліцею № 1 Верховинської селищної ради привести захисну споруду цивільного захисту в стан готовності до використання, тобто не виконує своїх функцій та, відповідно, не здійснює захисту інтересів держави, а тому з вказаним позовом звертається саме прокурор в інтересах ГУ ДСНС в Івано-Франківській області як позивача у цій справі, щоб інтереси держави, які полягають у забезпеченні належного цивільного захисту населення в умовах воєнного стану, не залишилися незахищеними.
		43.          У контексті наведеного першочерговим є питання, чи наділено ГУ ДСНС в Івано-Франківській області належним обсягом компетенції, що дозволяє йому набути статусу позивача у цій справі. 
		44.          Відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
		45.          Контроль за створенням фонду захисних споруд цивільного захисту, готовністю його об`єктів до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та його територіальні органи спільно з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина п`ятнадцята статті 32 Кодексу цивільного захисту України).
		46.          Згідно з пунктом 3 Порядку №  138 балансоутримувачі захисних споруд - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації).
		47.          Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку №  138).
		48.          Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог законодавства (пункт 12 Порядку №  138).
		49.          Відповідно до пункту 1 Положення №  1052 Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
		50.          За пунктом 3 Положення №  1052 основним завданнями Державної служби України з надзвичайних ситуацій, зокрема є реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
		51.          Повноваження Державної служби України з надзвичайних ситуацій як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту визначені статтею 17-1 Кодексу цивільного захисту України.
		52.          Законом України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності", який набрав чинності 29 жовтня 2022 року, внесено зміни до Кодексу цивільного захисту України.
		53.          Пунктом 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.
		54.          На відміну від попередньої редакції Кодексу цивільного захисту України, якою було передбачено право Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування, у новій редакції законодавець розширив перелік випадків, за яких Державна служба України з надзвичайних ситуацій має право на звернення до суду.
		55.          Зокрема, у пункті 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України вжито формулювання «з інших підстав, визначених законом».
		56.          За змістом касаційної скарги, саме із цим формулюванням прокурор пов`язує свій ключовий аргумент щодо наявності у Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, права на звернення до суду з вимогами про зобов`язання балансоутримувача вжити заходи щодо приведення в належний технічний стан захисної споруди цивільного захисту.
		57.          Водночас колегія суддів вважає такі доводи скаржника помилковими, оскільки Державна служба України з надзвичайних ситуацій, як суб`єкт владних повноважень, при застосуванні своєї компетенції, має право на звернення до суду виключно з підстав, визначених законом.
		58.          Натомість, ні положеннями Кодексу цивільного захисту України, ні іншими законами України не встановлено додаткових підстав для звернення Державної служби України з надзвичайних ситуацій до адміністративного суду з питань щодо належного виконання нею своїх повноважень, окрім тих, які визначені законом.
		59.          Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 24 січня 2025 року у справі №  400/9970/23, від 06 лютого 2025 року у справах №  160/18617/23, №  320/11439/22.
		60.          Крім того, у постанові від 23 січня 2025 року у справі № 520/16197/23, Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ, підкреслив, що коло правовідносин, у яких територіальний орган Державної служби України з надзвичайних ситуацій може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого Державна служба України з надзвичайних ситуацій може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України окреслена прив`язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності Державна служба України з надзвичайних ситуацій може набути статусу позивача.
		61.          Проаналізувавши чинне законодавство щодо обсягу повноважень Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Верховний Суд у зазначеній постанові дійшов висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив Державну службу України з надзвичайних ситуацій правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.
		62.          З огляду на викладене, Державна служба України з надзвичайних ситуацій та її територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про зобов`язання щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту у якості позивача.
		63.          Відповідно, прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, визначив орган, в інтересах якого подано позов, який не має права на таке звернення.
		64.          Згідно з пунктом 7 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
		65.          З огляду на наведене, встановивши, що керівник Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ГУ ДСНС в Івано-Франківській області не має права на звернення до суду вказаним позовом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про необхідність повернення позовної заяви прокуророві. 
		66.          Посилання в касаційній скарзі на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі ГУ ДСУНС у Харківській області про зобов`язання відповідача привести захисну споруду цивільного захисту (сховище) №  78600 у належний стан, придатний для використання за цільовим призначенням (готовність до укриття населення) колегія суддів вважає помилковими, з огляду на таке.
		67.          Як слідує з постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №  820/4717/16, вказаний спір переданий на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України - через оскарження судового рішення з підстав порушення правил предметної підсудності.
		68.          Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		69.          Крім того, Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу в межах касаційного оскарження, які не охоплювали спірність підстав звернення прокурора в інтересах держави.
		70.          На момент звернення прокурора з позовом в інтересах держави у справі № 820/4717/16, діяльність органів прокуратури була врегульована розділом VII (статті 121 - 123) Конституції України (на час подання цього позову розділом VIIІ, стаття 131-1) та статтею 23 Закону №  1697-VII, яка відрізняється від діючої редакції цієї статті, на момент звернення прокурора із цим позовом.
		71.          Також необхідно зазначити, що правова позиція у справі № 820/4717/16 сформована Великою Палатою Верховного Суду з урахуванням положень статті 67 Кодексу цивільного захисту України, яка на час звернення з цим позовом утратила чинність на підставі Закону України від 21 квітня 2022 року №  2228-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту". 
		72.          Крім того, обставини справи № 820/4717/16 (проведення органами ДСНС перевірки, внесення позивачу припису, накладення адміністративного штрафу, невиконання відповідачем вимог припису) є відмінними від обставин цієї справи.
		73.          Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2025 року у справі № 160/18617/23, від 27 лютого 2025 року у справах № 160/22822/23, № 520/25873/23, №  160/22822/23, № 260/9749/23.
		74.          Водночас, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 02 листопада 2023 року в справі №   260/4199/22 зазначила, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 820/4717/16, вказуючи на публічно-правовий характер спору за участю прокурора, який звернувся до суду на реалізацію повноважень щодо захисту інтересів держави, пов`язаного з усуненням порушень законодавства у сфері обороноздатності держави, у тому числі із забезпеченням захисту мирного населення, не вирішувала питання щодо наявності в ДСНС повноважень на самостійне подання до суду відповідного позову, зокрема й у розумінні пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України.
		75.          Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийняття оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі.
		76.          Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав уважати, що судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права.
		77.          Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		78.          Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій постановлено законні й обґрунтовані судові рішення, з дотриманням норм процесуального права, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
		79.          З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 345, 350, 355, 356 КАС України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі № 300/1041/24 - без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		...........................
		 
		 
		...........................            
		 
		 
		...........................
		М.В. Білак
		В.Е. Мацедонська
		Ж.М. Мельник-Томенко, 
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...