Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 400/9700/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них.
Надіслано судом: 17.07.2025. Зареєстровано: 19.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.07.2025.
Дата набрання законної сили: 17.07.2025
Номер судового провадження: К/990/22423/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		17 липня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 400/9700/24
		адміністративне провадження № К/990/22423/25  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючої судді Блажівської Н.Є.,
		суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 
		на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року(суддя: Мороз А.О.)
		та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2025 року (суддя: Джабурія О.В., Вербицька Н.В., Кравченко К.В.) 
		у справі за позовом ОСОБА_1 
		до Головного управління ДПС у Миколаївській області 
		про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
		УСТАНОВИВ:
		1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1.1. Короткий зміст позовних вимог
		ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі також - ППР): 
		- від 3 січня 2024 року №10814290903, №10914290903, №11014290903, №11114290903, №11214290903, №11314290903, №11414290903, №11514290903, №11614290903, №11714290903, №11814290903;
		- від 5 січня 2024 року №19414290903, №19514290903, №19614290903, №19714290903, №19814290903, №19914290903, №20014290903, №20114290903, №20214290903, №20314290903.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач стверджував, що Відповідач, ухвалюючи означені індивідуальні акти покликався не на акт перевірки, а на висновок, що не є законодавчо визначеною підставою для нарахування штрафних санкцій та визначення податкових зобов`язань. 
		Також, Позивач не погоджувався з розміром штрафних санкцій  17 000 грн за кожне неподання звіту, з посиланням на те, що частина друга статті  17 Закону України від 19 грудня 19995 року         № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі також - Закон №481) передбачала на час спірних правовідносин штрафну санкцію в розмірі 1 020 грн за неподання чи несвоєчасного подання звіту.
		1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням  від 10 березня 2025 року відмовив у задоволенні позову.
		Це рішення залишив без змін П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 6 травня 2025 року.
		Ухвалюючи рішення у справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що:
		- акт перевірки є лише однією з трьох законодавчо визначених підстав для застосування фінансових санкцій; санкції були застосовані внаслідок проведення перевірки Відповідачем, як органом, який видав позивачу ліцензію, в результаті якої зробив висновок про порушення Позивачем вимог законодавства;
		- податковий орган встановив порушення Позивачем частини третьої статті 16 Закону №481 щодо неподання Позивачем щомісячного звіту, а не річного, і відповідно за неподання щомісячного звіту передбачена відповідальність для всіх без виключення суб`єктів господарювання, які мають ліцензію в розмірі 17 000 грн за кожне порушення.
		2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		2.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
		Стверджуючи про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права Позивач підставою касаційного оскарження визначив пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Позивач наполягає, що законодавець передбачив вичерпний перелік перевірок платників податків, а саме пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. На його думку жоден нормативний акт, який регулює податкове законодавство України, не передбачає складання такого документа як висновок, який потім міг би знайти своє відображення у зміненій формі податкового повідомлення-рішення.
		Пунктом 86.1 статті 86 ПК України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
		Отже, законодавець надав податковому органу чіткий алгоритм дій, методів, способів для перевірки та встановлення/не встановлення порушень платником податків вимог податкового законодавства.
		Пподатковий орган без проведення будь-якої перевірки прийняв ППР на підставі  «Висновків», які не передбачені жодним нормативно-правовим актом як підстава для податкового повідомлення-рішення.
		Обґрунтовуючи свою позицію стверджує, що ФОП ОСОБА_1 отримав ППР у яких замість посилання на Акт перевірки податковий орган зазначив слово «Висновок», а це не може бути недоліком та/або технічною помилкою Відповідача, а є свідомим внесенням інших даних, тобто підставлення тих даних, які були вигідні та/або необхідні для податкового органу, що законодавством не передбачено.
		Також звертає увагу й Позивач на те, що Верховний Суд у постанові від 28 травня 2019 року по справі №810/2155/16 виснував, що  визначальною ознакою для висновку про наявність підстав для притягнення позивача до відповідальності, передбаченої Законом № 481, є встановлення фактів вчинення позивачем порушень, зафіксованих у актах фактичних перевірок.
		Позивач вважає, що при прийнятті Висновків, Відповідач порушив право на захист Позивача:
		- у разі складення акту перевірки платник податків має змогу ознайомитися з виявленими порушеннями і подати (у разі необхідності) заперечення (статті 86 ПК України), проте у разі складання Висновів, Позивача позбавили цього права;
		- Висновок не згадується в ПК України як підстава для прийняття ППР, тому використання Висновку - це непередбачений законом спосіб реалізації повноважень.
		Покликаючись на те, що підставою для прийняття ППР були матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального, суди попередніх інстанцій не надали своєї оцінки та/чи не звернули увагу на те, що у тих же Висновках та ППР відсутнє посилання на норми податкового та/або іншого законодавства, відповідно до яких можливо встановити правомірність та законність матеріалів, на підставі яких був складені Висновки та винесенні ППР.
		Так, за твердженнями Позивача, суди першої та апеляційної інстанцій мали врахувати вплив непередбачуваних та надзвичайних обставин, які повністю виводять діяння платника за межі складу податкового правопорушення, що передбачений ПК України. Судами попередніх інстанцій не було досліджено, чи здійснював Позивач діяльність з виробництва, придбання та реалізації алкогольних напоїв в роздріб чи опт з лютого 2022 року по жовтень 2023 року, що свідчить про не повне та не всебічне дослідження усіх документів та обставин судами попередніх інстанцій під час судових розглядів .
		Позивач вважає, що державний орган, в особі Відповідача не забезпечив дотримання встановленої законом процедури та форми документального оформлення результатів контролю, у зв`язку з чим, саме твердження про порушення з боку платника податків не може вважатися встановленим належним і допустимим способом. Відтак, ППР, винесені на підставі неналежного документа та неналежної форми, не можуть вважатися правомірними, а отже й рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, так як ними не були надано оцінки доказам, які були наявні у матеріалах справи та обставинам на які здійснював посилання Позивач.
		Таким чином, порушення, яке зафіксовано з грубим відхиленням від передбаченої процедури, не може мати вирішального значення для правового становища платника податків, а винесене на його підставі ППР підлягає скасуванню.
		З урахуванням цього Позивач просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у справі № 400/9700/24 й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		2.2. Позиція Відповідача (наведена у відзиві на касаційну скаргу)
		Відповідач не погоджується з викладеною у касаційній скарзі позицією й доводить, що  штраф у сумі 17000 грн застосовується за кожен факт правопорушення. 
		Відповідач стверджує, що згідно з пунктом 5 Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2003 року № 790, підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій є зокрема матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального. 
		Наголошує, що Висновки, на підставі яких прийнято ППР, є матеріалом податкового органу щодо недотримання суб`єктами господарювання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах.
		Подана ФОП ОСОБА_1 касаційна скарга, на думку Відповідача, не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені в ній є безпідставними та необґрунтованими. Рішення судів ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі обставини справи.
		Саме тому Відповідач у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення,  а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		2.2. Позиція Позивача (наведена у додаткових поясненнях)
		Позивач наголошує, що в ході судового розгляду, представник контролюючого органу вперше намагався пояснити складення «Висновку» з посиланням на норму права, яка начебто надає їм право оформлювати подібний документ. Ця норма не була вказана у самому документі, не містилася у матеріалах справи і не була підтверджена жодним доказом.
		Подібна поведінка контролюючого органу, свідчить не про технічну помилку, а про свідоме ухилення від вимог законності. 
		3. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ 
		Як установили суди попередніх інстанцій,  Позивач є фізичною особою-підприємцем, перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Миколаївській області та має ліцензію             № 99010820190 за видом діяльності 11.02 виробництво виноградних вин, термін дії з 19 липня 2019 року до 15 липня 2024 року.
		Відповідачем щодо Позивача були складено Висновки щодо недотримання суб`єктами господарювання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального.
		Зазначеними Висновками було встановлено порушення Позивачем вимог частини третьої статті 16 Закону №481 з посиланням на те, що він не подав щомісячні звіти протягом                            2022 - 2023 років.
		На підставі Висновків прийнято податкові повідомлення-рішення від 3 січня 2024 року                       № 10814290903, № 10914290903, № 11014290903, № 11114290903, № 11214290903,                              № 11314290903, № 11414290903, № 11514290903, № 11614290903, № 11714290903,                             № 11814290903 та від 5 січня 2024 року № 19414290903, № 19514290903, № 19614290903,                     № 19714290903, № 19814290903, № 19914290903, № 20014290903, № 20114290903,                             № 20214290903, № 20314290903, якими застосований штраф 17 000 грн за кожне порушення.
		4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги та переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;                  8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;                           10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Ключовим для цілей розв`язання цього спору є питання наявності у податкового органу повноважень виносити податкові повідомлення-рішення за неподання звітності без проведення перевірки на підставі такого документу як Висновок, що складеться контролюючим органом. 
		Розв`язуючи це питання в контексті визначених КАС України повноважень Верховний Суд звертає увагу на  правове регулювання спірних правовідносин в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
		Позивач не заперечує, що він не подавав щомісячні звіти до контролюючого органу про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв протягом 2022 - 2023 років, натомість вважає, що реалізація повноважень Відповідачем щодо прийняття ППР відбулась без дотримання законодавчих вимог. 
		У контексті наведеного Суд також вважає за необхідне зазначити, що частина друга статті                                     19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Указана норма Конституції України означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		При цьому вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
		«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
		«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури й форми прийняття рішення або вчинення дії та повинен обирати лише визначені законом засоби.
		Тобто діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціальнодозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, що забезпечує введення владних функцій у законні рамки.
		Підпунктом 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено таке право контролюючих органів як  застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
		Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України, визначав на час спірних правовідносин Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
		Відповідно до частини третьої статті 16 Закону № 481 суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на виробництво та/або оптову торгівлю спиртом, алкогольними напоями і тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та здійснюють таку діяльність та/або експорт, імпорт зазначеної продукції, подають до органу виконавчої влади, уповноваженого Кабінетом Міністрів України видавати такі ліцензії, щомісяця до 10 числа наступного місяця звіт про обсяги виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, за формою, встановленою цим органом.
		Сторонами не заперечується, що штрафні санкції на підставі означених вище ППР застосовані до Позивача згідно з частиною другою статті 17 Закону №481.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2003 року № 790 затверджено Порядок застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (далі також - Порядок №790).
		Згідно з пунктом 5 цього Порядку підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій є:
		акт перевірки додержання суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) встановлених законодавством вимог, обов`язкових для виконання під час здійснення оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, складений органом, що видав ліцензію, у якому зазначається зміст порушення і конкретні порушені норми законодавства;
		результати проведення органом, який видав ліцензію, іншими органами виконавчої влади в межах їх компетенції перевірок суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), пов`язаної з виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального;
		матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального.
		Усталеним є підхід Верховного Суду, згідно з яким матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб`єктами господарювання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв можуть бути підставою для застосування санкцій згідно зі статтею 17 Закону № 481 (до прикладу постанови у справах № 821/117/18, №812/1326/17).
		Разом з тим, у ході розгляду справи залишилось не дослідженим питання щодо обґрунтованості покликань Відповідача під час судового розгляду на Порядок №790 як на нормативну підставу прийняття спірних у справі індивідуальних актів. Позивач під час усього розгляду справи наполягав, що відповідні ППР не містять посилань на  Порядок №790, а їх форма відповідає іншому нормативно-правовому акту - Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженому Наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року № 1204.
		На думку Позивача, це є одним із ключових аргументів, які підтверджують його позицію про відсутність у Відповідача повноважень приймати податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, на підставі відповідних Висновків. 
		Як підтверджується змістом відзиву на позовну заяву, відзивами на апеляційну та касаційну скарги, Відповідач наполягав на тому, що відповідні Висновки, що ним складались, є матеріалами податкових органів щодо недотримання суб`єктами господарювання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту. Проте правових норм, які наділяють податкові органи правом складати такі Висновки, Відповідач не вказав. 
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вказав, що відповідні Висновки є результатом проведення органом, який видав ліцензію, перевірок суб`єкта господарювання.
		Натомість суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідні Висновки, є матеріалами податкового органу.
		Проте жоден із судів не з`ясував, на підставі яких саме правових норм такі Висновки складалися Відповідачем та чи складення таких відповідало статті 19 Конституції України. 
		Тобто не з`ясованим залишилось питання щодо правових підстав реалізації Відповідачем своїх повноважень (функцій) саме шляхом складення Висновків, які лягли в основу спірних у справі висновків.
		Виходячи із підходів, сформованих Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18, оскаржуючи податкові повідомлення-рішення платник податків не позбавлений права посилатися на порушення порядку реалізації відповідних контрольних функцій, що були передумовою прийняття рішень, яким судами, поряд із встановленими порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка.
		Натомість, у межах цієї справи, суди попередніх інстанцій оцінку доводам Позивача надали поверхово та без урахування контексту, на який він покликався для цілей обґрунтування невідповідності оскаржуваних індивідуальних актів вимогам частини другої  статті 2 КАС України.    
		Суд касаційної інстанції позбавлений можливості сформувати висновок у цій справі щодо застосування означених вище норм з огляду на те, що суди попередніх інстанцій, не надавши оцінку відповідним доводам Позивача, не дослідили зібрані у справі докази.
		4.3. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.
		За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		Переглянувши оскаржувані судові рішення у цій справі у межах доводів касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що суди першої та  апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що є підставою для їх скасування та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Керуючись статтями 345, 349, 353, 359 КАС України, Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. 
		Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2025 року скасувати.
		Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                  Н.Є. Блажівська
		Судді                                                                        О.В. Білоус
		                                                                      І.Л. Желтобрюх

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...