Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 925/1387/22(925/852/23) : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 22.07.2025.
Дата набрання законної сили: 16.07.2025
Номер судового провадження: 12-40гс25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		16 липня 2025 року
		м. Київ
		 
		Справа № 925/1387/22 (925/852/23)
		Провадження № 12-40гс25
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Пількова К. М., 
		суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Стефанів Н. С., Стрелець  Т. Г., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.,
		 
		перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи 
		за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк)
		на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024 (суддя Боровик С. С.), 
		та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 (головуючий Пантелієнко В. О., судді Отрюх Б. В., Остапенко О. М.)
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Таунсенд» (далі - Товариство)
		до Банку
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: товариства з обмеженою відповідальністю «Прем`єр Бізнес Брук», «Альянс Еволюшн», «Старт-Н» та «Енсіс»,
		про стягнення 1 400 000,00 грн
		у межах провадження у справі № 925/1387/22 про банкрутство Товариства, 
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		1.            Постановою господарського суду Черкаської області від 23.01.2024 у справі № 925/1387/22 Товариство було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
		2.            22.06.2023 Товариство звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Банку, в якому просило стягнути 1 400 000,00 грн лізингових платежів, сплачених у рахунок вартості об`єкта лізингу за договором фінансового лізингу № 4К 16057ЛИ від 01.07.2016 (далі - Договір).
		3.            Мотивуючи позов, Товариство зазначає, зокрема, що на виконання Договору воно сплатило два перші лізингові платежі на відшкодування вартості предмета лізингу, і саме частину від цієї суми воно просить стягнути з Банку як повернення попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) після розірвання Договору і повернення предмета лізингу лізингодавцю. 
		Водночас Товариство вказує, що 18.01.2023 воно звернулося до Банку із заявою про залік зустрічних однорідних вимог на суму 2 657 297,44 грн, яка мотивована тим, що Банк був його боржником на цей розмір грошових коштів, що були сплачені за Договором як викупна вартість майна. 
		Однак відповіді на цю заяву Банк не надав, а рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.07.2019 у справі № 925/1322/18 з Товариства на користь Банку стягнуто 11 673 002,01 грн заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном, 433 844,67 грн пені та 100 000 грн судового збору.
		4.            Рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025, позов Товариства задоволено повністю.
		5.            Судові рішення мотивовані переважно тим, що Договір не передбачає у випадку його розірвання за ініціативою лізингодавця, що лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов цього правочину. Врахувавши розірвання Договору та повернення об`єкта лізингу Банку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у позивача на підставі частини другої статті 693 ЦК України виникло право на повернення сплачених ним лізингових платежів у рахунок вартості об`єкта лізингу.
		6.            01.05.2025 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) надійшла касаційна скарга Банку, в якій він просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		7.            Мотивуючи скаргу, Банк посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків КГС ВС, викладених у постановах від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 (щодо застосування статті 601 ЦК України), від 10.11.2022 у справі № 914/346/20 (914/155/21) (щодо застосування статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства та статті 601 ЦК України), від 09.07.2020 у справі № 5015/118/11 (щодо застосування частини п`ятої статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства), а також Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц (щодо застосування пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України).
		8.            Ухвалою від 19.05.2025 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження за вказаною скаргою, а ухвалою від 24.06.2025 передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки вважала, що ця справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		9.            Ухвала про передачу мотивована тим, що предмет позову у цій справі -повернення частини вартості предмета лізингу в розмірі 1 400 000 грн, які Товариство просить стягнути з Банку в порядку повернення попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України після розірвання Договору і повернення предмета лізингу лізингодавцю. Отже, лізингодавець повернув майно, стягнув заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном, а лізингоодержувач здійснив залік однорідних зустрічних вимог.
		На думку колегії КГС ВС, у контексті зазначеного постало питання чи можна повернути частину вартості предмета лізингу в розмірі 1 400 000 грн, які вже були зараховані як зустрічні однорідні вимоги на підставі статті 601 ЦК України, з огляду на наявність обставин повернення лізингодавцю майна, яке перебувало в лізингу.
		Колегія суддів КГС ВС вважає, що з огляду на повернення майна лізингодавцю у позивача виникло право на повернення сплаченої частини вартості предмета лізингу. Водночас аналіз судової практики свідчить про те, що господарські суди мають різний підхід при визначенні юридичних наслідків для лізингових платежів у частині викупної вартості майна в разі розірвання договору (за умови правомірних дій лізингодавця), у тому числі при існуванні договірного врегулювання цього питання.
		Так, у постанові КГС ВС від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 сформовано правову позицію щодо застосування частини другої статті 693 ЦК України в контексті безумовного права лізингоодержувача на повернення сплачених лізингових платежів у формі викупної вартості в разі розірвання договору фінансового лізингу. Зокрема, у зазначеній справі КГС ВС виснував про правомірність посилання на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна у разі розірвання договору фінансового лізингу, а також указав, що умови договору лізингу щодо неповернення сплачених лізингових платежів не застосовуються в контексті встановлених обставин справи, коли предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю.
		Надалі 15.06.2021 Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/5726/19, предметом якої було стягнення лізингових платежів при розірванні договору, дійшла висновку, що лізингодавець не може водночас вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів), тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.
		Також КГС ВС ухвалив постанови від 19.09.2023 у справі № 905/1065/22 та від 01.02.2024 у справі № 913/175/23, де позивачем є Банк, а предметом позову є повернення предметів лізингу та стягнення лізингових платежів, зокрема, в частині викупної вартості майна, в яких задовольнив частково касаційні скарги Банку дійшов висновку про те, що:
		1) лізингодавець має право на стягнення лізингових платежів (у тому числі в частині викупної вартості) до моменту розірвання договору фінансового лізингу відповідно до умов договору з одночасним правом вимагати повернення предмета лізингу;
		2) для оцінки можливості одночасно вимагати повернення предмета лізингу та відшкодування його вартості слід оцінювати умови договору та структуру лізингових платежів на предмет врегулювання сторонами порядку стягнення лізингових платежів у разі розірвання договору;
		3) застосовується принцип обов`язковості договору, яким урегульовано право лізингодавця вимагати від лізингоодержувача сплати лізингових платежів (включаючи викупну вартість) до моменту розірвання договору в разі його розірвання.
		Колегія суддів вважає, що зазначені позиції Верховного Суду загалом стосуються спільного питання - юридичної долі лізингових платежів у частині викупної вартості майна в разі розірвання договору фінансового лізингу на вимогу лізингодавця за умови існуючого договірного регулювання. Однак різні підходи полягають у тому, що, з одного боку, у судовій практиці Верховного Суду зазначено про можливість лізингодавця стягувати лізингові платежі у формі викупної вартості по дату розірвання договору за наявності відповідного договірного врегулювання з одночасним правом на повернення предмета лізингу, а з іншого - вказано, що у разі розірвання договору фінансового лізингу сплачену викупну вартість слід повернути лізингоодержувачу незалежно від наявного договірного врегулювання.
		На переконання колегії КГС ВС, розуміння наведених висновків створює ситуацію, в якій лізингодавець у разі розірвання договору лізингу на його вимогу: (1) має право вимагати від лізиногоодержувача сплати лізингових платежів у формі викупної вартості майна за умови договірного врегулювання цього, а також, ураховуючи частину другу статті 693 ЦК України, одночасно (2) повинен повернути отримані кошти лізингоодержувачу, що є взаємовиключним.
		Наявність таких взаємовиключних підходів, на думку колегії суддів КГС ВС, вказує на проблему визначення суб`єкта права вимоги лізингових платежів у формі викупної вартості майна в разі розірвання відповідного договору та створює неоднозначне розуміння юридичної долі цих платежів через призму одночасної можливості договірного врегулювання цього питання та імперативність положень частини другої статті 693 ЦК України. Визнання за лізингоодержувачем права на повернення сум викупної вартості майна в разі розірвання договору фінансового лізингу з ініціативи лізингодавця може мати негативні наслідки, оскільки безоплатне використання предмета лізингу покладатиме витрати виключно на лізингодавця, адже через експлуатацію предмета лізингу його вартість, як правило, внаслідок амортизації та зносу зменшується.
		Тому, за доводами колегії суддів КГС ВС, виникає питання щодо можливості застосування частини другої статті 693 ЦК України, тобто загальної норми, яка міститься в Главі 54 «Купівля-продаж» та визначає порядок здійснення попередньої оплати товару, до правовідносин, передбачених положеннями § 6 «Лізинг» Глави 58 «Найм (оренда)» в частині повернення лізингодавцем сплачених лізингоодержувачем платежів як відшкодування вартості майна (предмета лізингу) в разі розірвання договору.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу, що чинними на дату укладення Договору фінансового лізингу нормами Закону України «Про фінансовий лізинг», ЦК України та умовами Договору не передбачено повернення лізингодавцем отриманих ним лізингових платежів. 
		Однак чинні на дату укладення Договору норми Закону України «Про фінансовий лізинг» не містили прямої вказівки про те, що сплачені лізингові платежі не підлягають поверненню, а згідно із чинною на сьогодні частиною сьомою статті 17 цього Закону лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу або його розірвання, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, крім випадків, якщо одностороння відмова від договору фінансового лізингу або його розірвання здійснюються до моменту передачі об`єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу. Лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача заборгованість зі сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, неустойку (штраф, пеню), документально підтверджені витрати, у тому числі на оплату ремонту, відшкодування витрат на ремонт об`єкта фінансового лізингу та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов`язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства, у тому числі витрати, понесені лізингодавцем у зв`язку із вчиненням виконавчого напису нотаріусом.
		Колегія суддів КГС ВС зауважує, що за участю Банку господарські суди розглядають (розглянули) 28 подібних справ: № 925/1387/22 (925/852/23), 904/4871/22 (904/2141/23), 907/257/23 (907/929/23), 908/1139/23 (908/2009/23), 908/2212/23 (910/9192/23), 908/2212/23 (908/3143/23), 917/1100/23 (910/8920/23), 927/896/23 (910/7583/23), 904/3472/23 (910/9239/23), 920/692/23 (910/8611/23), 925/233/23 (925/750/23), 917/822/23 (917/1768/23), 916/887/23 (916/2996/23), 925/322/23 (925/875/23), 925/313/23 (925/898/23), 905/221/23 (905/917/23), 916/803/23 (916/2849/23), 905/532/23 (904/5009/23), 904/2990/23 (910/7677/23), 924/113/23 (908/2907/23), 905/532/23 (904/1550/25), 916/803/23 (916/176/25), 905/221/23 (905/126/25), 917/822/23 (917/1961/24), 925/233/23(925/359/25), 920/692/23 (920/219/25), 904/3472/23 (904/1292/25), 927/896/23 (927/1193/24).
		10.         Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для прийняття цієї справи до свого розгляду з огляду на таке.
		11.         Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
		12.         За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключну правову проблему слід оцінювати з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, ще вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можна кваліфікувати як виключну правову проблему; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
		13.         Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
		14.         Отже, з наведеної норми права, а також частини п`ятої статті 302 ГПК України слідує, що справа з указаної підстави може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної практики.
		15.         Виходячи з наведених критеріїв КГС ВС, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами, наприклад: навести інші справи різних юрисдикцій, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.
		16.         Обгрунтовуючи наявність у цій справі виключної правової проблеми, колегія суддів КГС ВС покликається на те, що за участю Банку господарські суди розглядають (розглянули) 28 подібних справ (див. останній абзац пункту 9 цієї ухвали).
		17.         Велика Палата Верховного Суду дослідила наведений перелік справ та вважає за необхідне зауважити, що станом на дату постановлення ухвали про передання (24.06.2025) значна їх частина [див. справи № 904/4871/22 (904/2141/23), 907/257/23 (907/929/23), 908/2212/23 (908/3143/23), 927/896/23 (910/7583/23), 925/322/23 (925/875/23), 905/221/23 (905/917/23), 916/803/23 (916/2849/23)] була переглянута КГС ВС у касаційному порядку з ухваленням постанов, в яких викладено висновки, зокрема і про застосування частини другої статті 693 ЦК України.
		18.         Наприклад, 25.02.2025 КГС ВС ухвалив постанову у справі № 907/257/23 (907/929/23) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стронг Брідж Альянс» до Банку про стягнення 1 400 000 грн лізингових платежів з відшкодування вартості предмета лізингу, які є сумою здійсненої позивачем попередньої оплати за відповідне майно, через одностороннє розірвання відповідачем договору лізингу.
		У пунктах 8.7-8.11 цієї постанови КГС ВС виснував, зокрема, що за положеннями частини другої статті 693 ЦК України, які стали правовою підставою для позовних вимог у спірних правовідносинах, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
		За змістом Закону України «Про фінансовий лізинг» сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, що може включатись до складу лізингових платежів (частина друга статті 16 цього Закону), яка у спірних правовідносинах визначена як частина відшкодування / сплати вартості предмета лізингу (пункти 1.4, 6.2.11 договору лізингу), є за своєю суттю частиною покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу після закінчення дії договору лізингу, тобто є оплатою предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який у подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. Тож належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
		У зв`язку ж із розірванням договору лізингу та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця у лізингоодержувача відсутній такий обов`язок. Тобто, ураховуючи структуру та зміст лізингових платежів, а саме те, що ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу (пункт 7.5), з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно, в лізингоодержувача припиняється зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта (пункт 6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
		А тому оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом на передане в лізинг майно право власності залишається за лізингодавцем, то наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати предмета лізингу.
		Ураховуючи викладене, імперативну норму частини другої статті 693 ЦК України щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі непередання у власність товару (висновки Верховного Суду в постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20), яке (право) не залежить від причин та підстав, за яких продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не здійснив передачу товару покупцю; та встановлені судами у цій справі обставини, зокрема щодо досліджених, оцінених та проаналізованих судами умов укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, якими (пункт 6.2.4) не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу (пункт 3.4), КГС ВС погодився з висновками судів в оскаржуваних судових рішеннях про правомірне посилання позивача на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу вимог до відповідача у спірних правовідносинах та щодо наявності підстав для повернення відповідачем заявленої до стягнення частини сплаченої позивачем викупної плати за надання об`єкта лізингу в майбутньому у власність позивачу.
		Формулюючи ці висновки, КГС ВС указав, що аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 912/209/21 (912/1417/22), від 04.04.2024 у справі № 925/322/23 (925/875/23), від 15.05.2024 у справі 925/233/23 (925/750/23), від 22.05.2024 справа № 905/221/23 (905/917/23), від 12.06.2024 у справі № 907/257/23 (907/929/23), від 20.06.2024 у справі № 904/4871/22 (904/2141/23), від 10.09.2024 у справі № 920/692/23(910/8611/23), від 11.09.2024 у справах № 927/896/23 (910/7583/23) та № 908/2212/23 (908/3143/23), від 24.09.2024 у справі № 916/803/23 (916/2849/23), від 24.09.2024 у справі № 916/803/23 (916/2849/23), від 04.02.2025 у справі № 905/221/23 (905/917/23) тощо, ухвалених за участі відповідача з тим же предметом позову - про стягнення сплачених лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкта лізингу за договорами фінансового лізингу.
		19.         Наведене підтверджує, що до постановлення ухвали про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду через наявність виключної правової проблеми КГС ВС неодноразово висловлював висновки про застосування норм права (зокрема і частини другої статті 693 ЦК України) в подібних правовідносинах.
		20.         Судом касаційної інстанції в господарських справах відповідно до статті 286 ГПК України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» діє, зокрема, Касаційний господарський суд. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
		21.         Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд:
		- палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати;
		- об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		22.         Отже, якщо колегія суддів КГС ВС вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у раніше ухвалених рішеннях цього ж касаційного суду, положеннями частин першої, другої статті 302 ГПК України передбачено передання справи, яка переглядається, на розгляд палати, до якої входить така колегія, або на розгляд об`єднаної палати цього касаційного суду.
		23.         Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів КГС ВС не посилалась на справи іншої, крім господарської, юрисдикції у подібних правовідносинах, а також не висловлювала незгоди з раніше сформованою практикою КГС ВС з питання, яке вона визначила виключною правовою проблемою, та не наводила причин, з яких це питання не може вирішити відповідна палата чи об`єднана палата КГС ВС у порядку, встановленому частинами першою, другою статті 302 ГПК України. Формулюючи виключну правову проблему, колегія суддів також не покликалась на необхідність узгодження висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій у подібних правовідносинах. Схожі висновки викладені у пунктах 68-72 ухвали Великої Палати Верховного Суду 04.06.2025 у справі № 910/20127/23.
		24.         Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 
		Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відступати від висновків Верховного Суду необхідно з об`єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані. 
		Наведене дає підстави виснувати, що колегія, яка передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України, має врахувати у відповідній ухвалі висловлені на дату передання висновки Верховного Суду щодо застосування норм права з питань, які становлять виключну правову проблему, та навести власну позицію щодо таких висновків, зокрема, у разі незгоди з ними - чітко аргументувати об`єктивні причини для відступу. 
		У протилежному випадку формулювання виключної правової проблеми без урахування обов`язкових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах суперечитиме положенням частини четвертої статті 236 ГПК України, а в разі незгоди колегії з такими висновками не відповідатиме визначеному статтею 302 цього Кодексу порядку передання справи на розгляд відповідної палати для відступу від них.
		25.         Оскільки у значній частині справ, на які послалась колегія суддів на обґрунтування кількісного виміру виключної правової проблеми, КГС ВС уже сформував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, і частини другої статті 693 ЦК України, однак колегія суддів у своїй ухвалі цих висновків не відобразила та не навела власної позиції щодо них, зокрема, не вказала причин, з яких у разі незгоди з цими висновкам питання відступу від них не може вирішити відповідна палата чи об`єднана палата КГС ВС у порядку, встановленому частинами першою, другою статті 302 ГПК України, а також не покликалась на необхідність узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що наявність виключної правової проблеми у цій справі не підтвердилась, а на її розгляд передано питання, яке може вирішити КГС ВС як належний суд. 
		26.         Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		27.         З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на її розгляд, у зв`язку із чим повертає справу для розгляду відповідній колегії КГС ВС у порядку частини шостої статті 303 ГПК України.
		 
		Керуючись статтями 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Справу № 925/1387/22 (925/852/23) повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. 
		Суддя-доповідач К. М. ПільковСудді:О. О. БанаськоС. Ю. Мартєв О. Л. Булейко Н. С. Стефанів І. А. ВоробйоваТ. Г. Стрелець О. А. ГубськаІ. В. Ткач А. А. ЄмецьО. С. Ткачук В. В. КорольВ. Ю. Уркевич С. І. КравченкоЄ. А. Усенко О. В. Кривенда

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...