Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/13004/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.07.2025.
Дата набрання законної сили: 16.07.2025
Номер судового провадження: 61-13512ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                               
		 
		16 липня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 643/13004/23
		 
		провадження № 61-13512св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач -ОСОБА_1 , 
		відповідач - Державна митна служба України,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова                            від 16 травня 2024 року у складі судді Скотаря А. Ю. та постанову Харківського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.    Описова частина 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної митної служби України (далі - Держмитслужба) про визнання права власності за набувальною давністю.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що листом Державної митної служби України                    від 17 грудня 1998 року № 11/5-013460 Східну регіональну митницю повідомлено про розгляд листа щодо виділення коштів на придбання житла для начальника відділення по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил - заступника начальника митниці Тузова Ю. В. Звернуто увагу, що необхідно підшукати варіант житлового приміщення у межах дійсної середньої вартості житла у м. Харкові.
		Виконавчим комітетом Дзержинської ради народних депутатів м. Харкова                            16 вересня 1999 року видано службовий ордер на житлове приміщення № 122506 зі складом сім`ї, що складається з чотирьох осіб: дружини та двох синів, на право зайняття житлового приміщення житловою площею 51 кв. м за адресою:                                    АДРЕСА_1 на підставі рішення від 17 серпня 1999 року № 154/53.
		Державна митна служба України неодноразово реорганізовувалась та почала виконувати свої завдання і функції, визначені чинним законодавством, з 08 грудня 2019 року.
		Постановою Кабінету міністрів України від 30 вересня 2020 року № 895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби України» було вирішено реорганізувати територіальні органи Державної митної служби шляхом їх приєднання до Державної митної служби України.
		З метою реалізації положень вказаної постанови Державною митною службою Українивидано накази:
		- від 19 жовтня 2020 року № 460 «Про утворення територіальних органів Держмитслужби як відокремлених підрозділів», згідно з яким утворені територіальні органи як відокремлені підрозділи Державної митної служби України;
		- від 29 жовтня 2020 року № 489 «Про затвердження положень про територіальні органи Держмитслужби», яким затверджені положення про митниці як відокремлені підрозділи Держмитслужби;
		- від 30 червня 2021 року № 472 «Про початок здійснення митницями як відокремленими підрозділами Державної митної служби України покладених на них функцій і повноважень з реалізації державної митної політики державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань митної справи».
		На підставі останнього з 01 липня 2021 року митниці розпочали виконання покладених на них законодавчими та іншими нормативно-правовими актами і відповідними Положеннями про митниці, функцій і повноважень з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань митної справи.
		Усі митниці мають окремі баланси, майно, печатки та бланки із зображенням Державного герба України та своїм найменування, інші печатки і штампи, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та банках.
		Харківська митниця як відокремлений підрозділ Держмитслужби України, на який покладено реалізацію державної митної політики в регіоні, розпочала свою роботу з 01 липня 2021 року.
		Згідно з листом Харківської митниці від 31 жовтня 2023 року № 7.14-4/21-02/Т/6068 стосовно перебування на балансі митниці квартири АДРЕСА_2 , будинок за вказаною адресою, а також зазначена квартира перебувають у господарському управлінні Комунального підприємства (далі - КП) «Жилкомсервіс». Отже на балансі Харківської митниці зазначена квартира не перебуває.
		Листом Харківської митниці від 31 жовтня 2023 року № 7.14-4/21-02/311/6067 повідомлено, що у Держмитслужбі нормативно не врегульовано розпорядження службовим житлом.
		Державна митна служба України листом від 07 листопада 2023 року                                                        № 08-5/21-02/Т/443 повідомила, що квартира АДРЕСА_2 на балансі Держмитслужби України або її територіального органу не обліковується.
		Згідно з листом КП «Жилкомсервіс» від 31 жовтня 2023 року № 23/8966-07-03 житловий будинок АДРЕСА_3 знаходиться у господарському віданні КП «Жилкомсервіс» відповідно до розпорядження Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 28 лютого 2007 року № 199. Актуальна інформація про власника квартири АДРЕСА_4 за вищевказаною адресою на підприємстві відсутня. Капітальні ремонти квартири не здійснювались, оскільки не передбачено тарифом. На квартиру АДРЕСА_2 відкрито один особовий рахунок № НОМЕР_1 для сплати за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.
		Він зареєстрований у вказаній квартирі з 05 листопада 1999 року. З того часу проживає у зазначеній квартирі, здійснює поточні та капітальні ремонти, оплачує всі комунальні послуги і на час звернення з позовом будь-яка заборгованість по їх сплаті відсутня. За цією адресою отримував картку фізичної особи - платника податків. Вибірковим переліком витрачених матеріалів, а також чеками на оплату за їх придбання доводиться факт утримання квартири саме позивачем, а також проведення останнім поточного та капітального ремонтів помешкання.
		У травні 2009 року Харківська митниця зверталась до суду з позовом                                          до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та до нього про виселення із службового приміщення: квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житла. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10 листопада                  2009 року у справі № 2-7069/09 позовні вимоги Харківської митниці задоволено, виселено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та його з вказаної вище квартири без надання іншого житлового приміщення. Його апеляційна скарга на вказане рішення була задоволена, рішення скасовано та 14 квітня 2010 року ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про виселення відмовлено.
		20 грудня 2010 року Верховним Судом України касаційну скаргу Харківської митниці відхилено. Рішення апеляційного суду Харківської області від 14 квітня 2010 року залишено без змін.
		Відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 24 жовтня           2023 року право власності на вказану квартиру ні за ким не зареєстровано. Відомості про власників відсутні.
		Зазначена квартира на балансі Харківської митниці не перебуває, порядок користування службовими приміщеннями у Держмитслужбі не врегульований,    будь-які локальні нормативні акти з цього приводу в установі не прийняті, при вищеописаних реорганізаціях установи відповідача не складався передавальний акт на квартиру, не приймалось відповідне рішення Кабінетом Міністрів України, як цього вимагає чинне законодавство.
		Квартира весь час перебуває у його користуванні та володінні, обслуговується                   КП «Жилкомсервіс» на підставі відкритого рахунку зі споживачем. Капітальний та поточний ремонт квартири здійснювався весь час за його рахунок. Комунальні платежі сплачуються ним у повному обсязі. Між КП «Жилкомсервіс» та Харківською митницею не укладались договори цивільного характеру по утриманню квартири, отже відповідач не проявляв зацікавленості до вказаної квартири, не здійснював її догляду, не проводив ремонти, не укладав цивільних угод на її утримання.
		Позивач вказував, що не має на праві власності чи тимчасового користування житла чи будь-якого об`єкта нерухомості, він добросовісно (на підставі ордеру) заволодів чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном (квартирою) більше десяти років (починаючи з 1999 року до теперішнього часу), а відтак відповідно по положень статті 344 ЦК України наявні правові підстави для набуття ним права власності на нерухоме майно, а саме: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, а саме квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		 
		Судові рішення мотивовано тим, що обставини, наведені позивачем як підстава позову, не знайшли свого підтвердження та законного правового обґрунтування. Натомість доводи відповідача узгоджуються як з нормами закону, так і сталою судовою практикою, що виключає можливість задоволення позову.
		Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Враховуючи ті обставини, що квартира, на яку позивач просить визнати за ним право власності за набувальною давністю, є власністю відповідача, який не відмовився від права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, це унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статті 344 ЦК України. Оскільки спірна квартира є службовою, то вона не може вважатися безтитульною.
		 
		Суди послалися на релевантні судові рішення Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2024 року до Верховного Суду,                                               ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 травня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкових висновків про неможливість визнання права власності за набувальною давністю на службову квартиру, оскільки у справі № 629/367/20 Лозівським міськрайонним судом Харківської області подібні позовні вимоги громадянина були задоволені.
		Вважає, що він дотримав всі необхідні критерії для визнання права власності за ним за набувальною давністю, а саме він законно та добросовісно заволодів квартирою, продовжує відкрито, безперервно та вільно володіти нею більше 25 років і саме ці критерії добросовісності набуття права на майно узгоджуються з практикою Верховного Суду.
		Вважає, що суди дійшли необґрунтованих висновків про те, що спірна квартира є державною власністю, а також власністю відповідача, оскільки відповідних доказів надано не було, а відповідач у встановленому законом порядку право власності на квартиру не оформлював.
		 
		 
		 
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У грудні 2024 року Державна митна служба України подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення судами спору, судами правильно встановлено, що саме Державна митна служба України є власником спірної квартири, що унеможливлює визнання права власності на неї за позивачем, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові                рішення - без змін.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. 
		 
		03 грудня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2025 року справу призначено до розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Відповідно до наказу Державної митної служби України від 20 грудня 1996 року                  № 564 на базі ліквідованих Східного територіального митного управління та Харківської митниці створено Східну регіональну митницю, яка, відповідно до чинного станом на 1999 рік Типового положення про регіональну митницю Державної митної служби України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 28 січня 1997 року № 27, є юридичною особою.
		 
		Спірна квартира придбана Східною регіональною митницею на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25 травня 1999 року.
		 
		Відповідно до реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна                                  КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 26 травня 1999 року, реєстровий № В-22210, квартира АДРЕСА_2 зареєстрована за Східною регіональною митницею на праві державної (власності) на підставі вказаного вище договору купівлі-продажу.
		 
		Спірна квартира зареєстрована за Східною регіональною митницею на праві державної власності відповідно до діючого на той час правового регулювання - Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09 червня 1998 року № 121.
		 
		Рішенням виконавчого комітету Московської районної ради міста Харкова                          від 15 червня 1999 року № 149/18 на підставі звернення керівництва Східної регіональної митниці спірна квартира включена до складу службової житлової площі Східної регіональної митниці.
		 
		На підставі рішення виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів від 17 серпня 1999 року № 154/53 ОСОБА_4 (батьку позивача), який на той час займав посаду начальника відділення по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил - заступника начальника митниці, видано службовий ордер на житлове приміщення від 16 вересня 1999 року № 122506 на право зайняття житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 з сім`єю з чотирьох осіб: ОСОБА_4 (на той час працював на посаді заступника начальника Східної регіональної митниці), ОСОБА_2 (дружина), двоє синів: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
		 
		Протягом наступних років Державна митна служба України, її територіальні органи та структурні підрозділи неодноразово реорганізовувались шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення. Окремі органи та структурні підрозділи Держмитслужби ліквідовувались, на їх базі створювались нові. Реорганізації зазнала й Східна регіональна митниця, проте на жодному з етапів реорганізації рішення про відчуження спірної квартири Східною регіональною митницею чи будь-яким з правонаступників не приймалось, реєстраційні документи на квартиру не зазнали жодних змін, право власності на квартиру не змінювалось.
		 
		Спірна квартира була предметом судових спорів. Так, у травні 2009 року Харківська митниця зверталась до суду з позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про виселення із службового приміщення: квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житла. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2009 року у справі № 2-7069/09 позовні вимоги Харківської митниці задоволено, виселено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 із вказаної вище квартири без надання іншого житлового приміщення. Його апеляційна скарга на вказане рішення була задоволена, рішення скасовано та 14 квітня 2010 року ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про виселення відмовлено.
		 
		20 грудня 2010 року Верховним Судом України касаційну скаргу Харківської митниці відхилено. Рішення апеляційного суду Харківської області від 14 квітня 2010 року залишено без змін.
		 
		Отже, позивач (Харківська митниця) є власником квартири АДРЕСА_2 . Під час апеляційного та касаційного переглядів судових рішень у вказаній справі цей факт не заперечувався та спростованим не був.
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. 
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду                     від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та Верховного Суду від 01 вересня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі 
		№ 175/2338/16-ц, від 29 квітня 2021 року у справі № 466/9865/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		 
		Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		 
		Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішеннямсуду.
		 
		Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
		 
		Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		 
		Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.
		 
		Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.
		 
		Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
		 
		Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
		 
		Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
		 
		Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
		 
		Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
		 
		Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
		 
		Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
		Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
		 
		Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних вище тобто передбачених чинним законодавством умов у їх сукупності.
		 
		У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження                          № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. 
		Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі                              № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
		 
		Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
		 
		За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
		 
		Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
		 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		 
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). 
		 
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		 
		У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		Встановивши, що позивач почав проживати у спірній квартирі, як член сім`ї особи, якій квартира була передана у користування на підставі ордеру, як службова, Державна митна служба України є власником спірної квартири, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказані обставини унеможливлюють визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру за набувальною давністю відповідно до положень статті 344 ЦК України.
		 
		Посилання заявника про те, що Державна митна служба України не є власником спірної квартири, а її власник не відомий є безпідставними та спростовуються встановленими судами обставинами.
		 
		Зокрема, належність спірної квартири відповідачу підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили у справі № 2-7069/09, в якій також приймав участь й ОСОБА_1 .
		 
		Суд апеляційної інстанції правильно послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 про те, що при реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент. Суд правильно вказав, що під час реорганізації Східної регіональної митниці та наступних реорганізацій митних органів, створених на базі Східної регіональної митниці, кінцевим правонаступником яких є Державна митна служба України, все їх майно перейшло до відповідача. Той факт, що спірне нерухоме майно наразі не перебуває на балансі відповідача ці обставини не спростовує.
		 
		Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач є власником спірної квартири, яка була надана батькові позивача у 1999 році як службове житло для проживання разом із сім`єю. До теперішнього часу вказане житло свого службового статусу не втратило.
		Оскільки ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були вселені в спірне житло як члени сім`ї ОСОБА_4 , який отримав вказане житло на підставі ордеру у зв`язку із перебуванням у трудових відносинах із Східною регіональною митницею, тобто отримав квартиру у користування, квартира має статус службового житла, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Московської районної ради                      м. Харкова від 15 червня 1999 року, володіння ОСОБА_1 спірним майном не може вважатися безтитульним.
		 
		Сам по собі факт користування ОСОБА_1 квартирою, утримання її в належному стані, проведення капітального та поточного ремонтів, здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю (постанова Верховного Суду від 02 липня                  2020 року у справі № 337/4725/18).
		 
		Посилання заявника на те, що у справі № 629/367/20 Лозівським міськрайонним судом Харківської області подібні позовні вимоги громадянина були задоволені не має правого значення для вирішення цього спору, оскільки суди повинні враховувати правові висновки Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), а колегія суддів не вправі надавати оцінку судовому рішенню місцевого суду в іншій справі.
		 
		Висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній сказі, не спростовують правильність вирішення судами попередніх інстанцій спору у цій справі, оскільки їх правові висновки наведеним не суперечать, вказані правові висновки заявником неправильно розуміються.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. 
		Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість його судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені              у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 травня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   І. Ю. Гулейков   Б. І. Гулько   Г. В. Коломієць   Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...