Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 308/1223/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Крадіжка.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 23.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2025.
Дата набрання законної сили: 17.07.2025
Номер судового провадження: 51-5113км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023071030001989

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		17 липня 2025 року
		м. Київ
		справа № 308/1223/24
		провадження № 51-5113 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючої                                                                         ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                                     ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12023071030001989 від 25 вересня 2023 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Ужгорода, мешканця АДРЕСА_1 ,
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_2 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
		за касаційною скаргою захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 березня 2024 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року.
		 
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 березня 2024 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		На підставі ст. 75 КК України обвинувачених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з установленням іспитового строку 1 рік. 
		За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було визнано винуватими в таємному викраденні чужого майна, поєднаному з проникненням в інше приміщення, вчиненому в умовах воєнного стану, виходячи з такого.
		23 вересня 2023 року приблизно о 23:30 ОСОБА_7 разом із ОСОБА_6 та невстановленою особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, скориставшись тим, що за ними ніхто не спостерігає, проникли до холодильного приміщення (належного ОСОБА_9 ) на АДРЕСА_3 , звідки таємно викрали м`ясні вироби на загальну суму 55 200,05 грн, завантажили їх до автомобіля марки Газ-2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 . Після цього зазначені особи з місця вчинення злочину зникли, чим заподіяли потерпілому ОСОБА_9 майнову шкоду на вказану суму. 
		Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення норм кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого ОСОБА_7 , просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке з огляду на положення ст. 69-1 КК України є наближеним до максимального, належним чином не урахував: 
		- зразкової поведінки обвинуваченого після вчинення злочину, його трудової діяльності та неперебування на обліку в лікарів нарколога і психіатра;
		- ролі обвинуваченого й обставини вчинення ним злочину;
		- наведених у вироку обставин, які пом`якшують обвинуваченому покарання, та відсутності обставин, що його обтяжують;
		- інших обставин, які, на переконання сторони захисту, також пом`якшують обвинуваченому покарання, а саме молодого віку, відсутності тяжких наслідків, другорядної ролі у вчиненні злочину, визнання вини ще на стадії досудового розслідування;
		- добровільного виконання ОСОБА_7 покарання у виді штрафу за попереднім вироком (за ч. 2 ст. 125 КК України);
		- позитивної характеристики за місцем проживання;
		- наявності численних грамот і джерела доходу ( ОСОБА_7 займається підприємництвом);
		- позиції потерпілого.
		Водночас захисник зауважує, що суд першої інстанції: 
		- не з`ясував того, що обвинувачений проживає разом із батьком, який переніс наслідки ДТП;
		- не мотивував свого рішення в частині того, як саме урахував дані про особу обвинуваченого;
		- безпідставно вказав на наявність у ОСОБА_7 попередньої судимості, оскільки останній до ухвалення оскаржуваного рішення сплатив призначений йому попереднім вироком штраф у сумі 1190 грн, що, на думку захисника, відповідно до положень ч. 2-1 ст. 89 КК України свідчить про погашення попередньої судимості;
		- не встановив обставин, які свідчать про підвищену суспільну небезпечність обвинуваченого;
		- не навів обґрунтувань у частині того, що встановлені у вироку обставини істотно не знижують ступеня тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину;
		- з огляду на більшість позитивних даних стосовно ОСОБА_7 (позиція потерпілого та роль (пособництво) обвинуваченого у вчиненні злочину), безпідставно призначив йому таке саме покарання, як й обвинуваченому ОСОБА_6 , який безпосередньо вчиняв крадіжку.
		Таким чином, сторона захисту уважає, що місцевий суд мав підстави для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 КК України, а тому дійшов передчасних висновків щодо неможливості призначення обвинуваченому менш тяжкого покарання, зокрема у виді пробаційного нагляду чи штрафу.
		Крім того, захисник стверджує, що суд першої інстанції не дав йому можливості проголосити вступну промову, чим допустив істотне порушення норм КПК України.
		Водночас сторона захисту зауважує, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок без зміни, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги захисника, не надав на них обґрунтованої відповіді, а також не усунув допущених місцевим судом порушень. При цьому захисник, оскаржуючи ухвалу апеляційного суду, посилається на положення ст. 413 КПК України та вказує на протиправне встановлення факту крадіжки і вини ОСОБА_7 у її вчиненні. 
		Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив рішення судів попередній інстанцій залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі захисника доводи, колегія суддів дійшла висновку, що ця скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Частиною 1 ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування                 або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
		У касаційній скарзі захисник указує, що ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 413 КПК України, тобто, на його думку, було протиправно встановлено факт крадіжки та вини обвинуваченого ОСОБА_7 у її вчиненні. 
		Відповідно до матеріалів кримінального провадження, вироком суду першої інстанції  ОСОБА_6 і ОСОБА_7 було визнано винуватими й засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України.
		За приписами ч. 3 ст. 349 КПК України місцевий суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		Як убачається з вироку, місцевий суд, керуючись наведеною вище нормою процесуального закону, за згодою усіх учасників судового провадження визнав недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин провадження, які визнавалися обвинуваченими та ніким не оспорювалися. При цьому суд роз`яснив, учасникам судового провадження положення ч. 3 ст. 349 КПК України, з`ясував, чи правильно вони розуміють їх зміст, а також пояснив, що в такому разі вони будуть позбавлені права оскаржити в апеляційному порядку обставини, які ніким не оспорюються. 
		Разом з тим суд відповідно до вимог ч. 4 ст. 349 КПК України допитав обвинувачених  ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які повністю визнали свою вину у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, беззастережно підтвердили усі без винятку викладені в обвинувальному акті обставини його вчинення та не оспорювали кваліфікації дій.
		Суд апеляційної інстанції, з огляду на зміст апеляційної скарги захисника, перевіряв вирок суду першої інстанції лише в частині призначеного ОСОБА_7 покарання. При цьому будь-яких доводів щодо неправильної кваліфікації дій останнього сторона захисту під час апеляційного розгляду не заявляла. 
		З урахуванням зазначеного й того, що в касаційній скарзі захисник: 
		- не заперечує причетності ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, а навпаки, указує, що засуджений хоча безпосередньо і не викрадав майна потерпілого  ОСОБА_9 , проте був пособником злочину;
		- не наводить будь-яких тверджень щодо неправильної кваліфікації дій підзахисного за ч. 4 ст. 185 КК України, 
		а також з огляду на визначену процесуальним законом неможливість оскарження обставин, які на стадії судового розгляду ніким не оспорювалися (ч. 3 ст. 349 КПК України), наведені вище доводи сторони захисту щодо протиправного встановлення судом апеляційної інстанції факту крадіжки та вини обвинуваченого ОСОБА_7 у її вчиненні, як випливає з положень статей 349, 433 КПК України, не можуть бути предметом касаційного перегляду.
		Стосовно доводів касаційної скарги про те, що місцевий суд під час судового розгляду не надав захиснику можливості проголосити вступну промову, чим допустив істотні порушення вимог КПК України, Верховний Суд зауважує таке.
		Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Відповідно до приписів ч. 1 ст. 349 КПК України після виконання дій, передбачених ст. 348 цього Кодексу, головуючий надає стороні обвинувачення та стороні захисту право проголосити вступні промови. У вступній промові зазначається, якими доказами сторона підтверджуватиме наведені нею обставини, порядок дослідження доказів, а також може бути зазначена позиція сторони.
		Зі змісту касаційної скарги захисника видно, що останній, посилаючись на вказане, не наводить переконливих мотивів, яким саме чином, на його думку, зазначене порушення перешкодило або могло перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне й обґрунтоване рішення, з огляду на те, що: 
		- судовий розгляд у суді першої інстанції здійснювався у поряду ч. 3 ст. 349 КПК України, тобто без дослідження доказів на підтвердження обставин справи, які учасниками провадження не заперечувалися; 
		- адвокат ОСОБА_8 не був позбавлений процесуальної можливості висловити свою думку та аргументувати позицію сторони захисту під час судового розгляду та на стадії судових дебатів (журнал судового засідання від 27 березня 2024 року), а також оскаржити рішення місцевого суду в апеляційному і касаційному порядку.
		Беручи до уваги зазначене, Суд не убачає необхідності для скасування вироку суду першої інстанції із наведених вище підстав, на які посилається захисник, а тому касаційна скарга останнього в цій частині задоволенню не підлягає.
		Водночас колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 09 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України» наголосив на необхідності дотримання принципу юридичної визначеності, який передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то колегія суддів уважає за необхідне наголосити на такому.
		Як видно з вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, урахував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність у нього позитивної характеристики з місця проживання та інші відомості, що характеризують його.
		Дотримуючись приписів ст. 66 КК України, суд першої інстанції встановив обставини, які пом`якшують обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та відшкодування заподіяної шкоди.
		Обставин, які відповідно до положень ст. 67 КК України обтяжують обвинуваченому покарання, місцевий суд не встановив.
		Беручи до уваги наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, зазначивши, що саме таке покарання відповідатиме вимогам ст. 50 КК України, а саме сприятиме виправленню обвинуваченого і запобігатиме вчиненню нових злочинів.
		Разом з тим місцевий суд, керуючись положеннями ст. 75 КК України, звільнив обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
		З огляду на зміст вироку, колегія суддів не зважає на доводи касаційної скарги захисника про те, що місцевий суд не мотивував свого рішення в частині того, з яких підстав ураховав дані про особу обвинуваченого.
		Водночас, спростовуючи доводи сторони захисту щодо необхідності застосування до ОСОБА_7 положень ст. 69 КК України, місцевий суд зазначив, що встановлені обставини, які пом`якшують обвинуваченому покарання, не свідчать про істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину; призначення обвинуваченому покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, суперечитиме завданням кримінального закону, меті покарання та не сприятиме ні виправленню винної особи, ні запобіганню вчиненню нових злочинів як обвинуваченим, так й іншими особами.
		Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, урахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого (зокрема, позитивну характеристику за місцем проживання), наявність обставин, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують, а також посилаючись на дискреційні повноваження суду під час призначення покарання, погодився з висновками суду першої інстанції щодо виду й розміру призначеного ОСОБА_7 покарання та застосування до нього положень ст. 75 КК України.
		Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що: 
		- призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років відповідає як характеру і ступеню скоєного кримінально караного діяння,                    так і особі винного, є необхідним та достатнім для запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, обвинуваченим чи іншими особами, сприятиме досягненню основної мети - вихованню обвинуваченого в дусі додержання законів України, поваги до прав, честі, гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством;
		- посилання сторони захисту на молодий вік обвинуваченого, відсутність тяжких наслідків злочину, другорядну роль у вчиненні та визнання вини ще на стадії досудового розслідування, не свідчать про наявність підстав для призначення ОСОБА_7 покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 4 ст. 185 КК України.
		З огляду на вказане суд апеляційної інстанції дійшов переконання про правильність вироку місцевого суду в частині незастосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України.
		Ці висновки судів попередніх інстанцій, на думку колегії суддів, у цілому є законними та обґрунтованими, виходячи з такого.
		Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
		Статтею 69 КК встановлено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу                                        за це кримінальне правопорушення.
		Системне тлумачення вказаної норми кримінального закону свідчить про                     те, що підставами для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є дві групи чинників, котрі характеризують як учинений злочин,                     так і особу винного та мають бути враховані в сукупності, а саме:
		- наявність кількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; 
		- дані, які певним чином характеризують особу винного.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суди визнали щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та відшкодування заподіяної шкоди.
		Крім того, у касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , обґрунтовуючи свої вимоги щодо призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, посилається на вік засудженого, відсутність тяжких наслідків злочину, другорядну роль у його вчиненні та визнання вини ще на стадії досудового розслідування.
		Однак наведені вище обставини, з урахуванням: 
		- характеру і ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії тяжких злочинів;
		- установлених судами попередніх інстанцій обставин його скоєння, зокрема й того, що ОСОБА_7 , відверто нехтуючи усталеними в суспільстві моральними цінностями, грубо порушуючи основоположні правові засади, гарантовані Конституцією України, у тому числі право на власність, вчинив таємне викрадення чужого майна з ознаками проникнення, до того ж в умовах воєнного стану, що свідчить про його суспільну небезпечність, 
		на думку Суду, жодним чином не вказують на істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину, а тому не свідчать про можливість призначення засудженому ОСОБА_7 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.
		Стосовно тверджень у касаційній скарзі захисника про наявність у засудженого місця роботи й те, що він проживає разом із батьком, який переніс наслідки ДТП, то колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки сторона захисту, з огляду на положення ст. 22 КПК України, не надала жодних документів на підтвердження вказаної позиції.
		Також, на думку колегії суддів, посилання в касаційній скарзі захисника: 
		- на зразкову поведінку обвинуваченого в побуті після вчинення злочину                       й те, що він не перебуває на обліку в лікарів нарколога і психіатра;
		- роль обвинуваченого у вчиненні злочину та обставини скоєння, а саме                         те, що ОСОБА_7 не мав корисливого мотиву і мети вчиняти крадіжку, оскільки був лише пособником кримінального правопорушення, майно не викрадав                       та до злочину приєднався уже після його початку;
		- добровільне виконання ОСОБА_7 покарання у виді штрафу за попереднім вироком (за ч. 2 ст. 125 КК України);
		- наявність численних грамот;
		- позицію потерпілого, який пробачив обвинуваченому та зазначав, що не має до останнього претензій матеріального і морального характеру, просив у зв`язку з цим не застосовувати до ОСОБА_7 покарання,
		лише підтверджують правильність висновків судів попередніх інстанцій стосовно необхідності призначити ОСОБА_7 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, однак у цілому не свідчать про можливість застосування до засудженого положень ст. 69 КК України.
		Разом з тим Верховний Суд уважає спроможними доводи касаційної скарги захисника про те, що на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень засуджений ОСОБА_7 уже не мав судимості зач. 2 ст. 125 КК України.
		Так, як видно зі змісту вироку, ОСОБА_7 був засуджений вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 листопада 2023 року за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1190 грн.
		Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
		Згідно з п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК України такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання.
		За приписами ч. 2 ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 цього Кодексу, відноситься до категорії кримінальних проступків.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 23 лютого 2024 року сплатив призначений йому вироком місцевого суду від 14 листопада 2023 року штраф у розмірі 1190 грн.
		Таким чином, оскільки під час ухвалення оскаржуваного вироку від 28 березня 2024 року засуджений фактично відбув покарання за вчинення кримінального проступку, яке було йому призначене попереднім вироком, то з огляду на зміст наведених вище положень кримінального закону він є таким, що на момент постановлення оскаржуваних судових рішень у кримінальному провадженні не мав судимостей, а тому посилання у вироку суду першої інстанції та в ухвалі суду апеляційної інстанції на те, що обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальність, є необґрунтованими.
		Однак Суд уважає, що зазначена обставина з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та обставин справи, у цілому не впливає на обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України та не спростовує наведених вище висновків Верховного Суду в цій частині.
		На переконання колегії суддів, призначене судами попередніх інстанцій ОСОБА_7 мінімальне покарання, яке передбачено санкцією ч. 4 ст. 185 КК України (у виді позбавлення волі на строк 5 років), без застосування положень ст. 69 КК України, з огляду на вимоги статей 50, 65 цього Кодексу узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті як заходу примусу, а тому відсутні обґрунтовані й умотивовані підстави для пом`якшення засудженому покарання крізь призму положень ст. 69 КК України.
		Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 квітня 2025 року ОСОБА_7 було звільнено від відбування покарання, призначеного вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 березня 2024 року за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі положень п. 9 ч. 1 ст. 537, ст. 539 КПК України у зв`язку із закінченням іспитового строку. 
		Водночас, що стосується доводів захисника ОСОБА_8 про те, що суди, незважаючи на більшість позитивних даних щодо особи ОСОБА_7 (позиція потерпілого та роль (пособництво) обвинуваченого у вчиненні злочину), безпідставно призначили йому таке саме покарання, як й обвинуваченому ОСОБА_6 , який безпосередньо вчиняв крадіжку, то колегія суддів не уважає їх такими, що беззаперечно свідчать про наявність підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, як видно з їх змісту, призначені обвинуваченим покарання, з огляду на ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи винних, наявність обставин, які пом`якшують їм покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, у цілому відповідають положенням, передбаченим статтями 50, 65 КК України. При цьому Верховний Суд бере до уваги висновки судів попередніх інстанцій у частині наявності підстав для застосування до обвинувачених положень ст. 75 КК України.
		Інші доводи сторони захисту, зокрема і посилання на те, що ОСОБА_7                         не є тією особою, яку необхідно позбавляти волі навіть з іспитовим строком, не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень у частині призначеного обвинуваченим покарання.
		Верховний Суд не бере до уваги й доводи касаційної скарги захисника про допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог КПК України. 
		Так, на переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі сторони захисту доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому підстав, які б свідчили про невідповідність призначеного місцевим судом ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого через суворість, про що захисник указував апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції не встановив.
		За таких обставин істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що, на думку сторони захисту, виразилося в тому, що суд апеляційної інстанції не навів належних мотивів, з яких виходив, відхиляючи апеляційну скаргу, у ході касаційного розгляду не виявлено.
		За таких обставин Верховний Суд уважає, що ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
		Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані рішення, не встановлено, а призначене ОСОБА_7 покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції суду - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , залишити без задоволення, а вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 березня 2024 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                            ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...