Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 237/3510/23 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 23.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2025.
Дата набрання законної сили: 14.07.2025
Номер судового провадження: 51-980км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022052690000698

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		14 липня 2025 року
		м. Київ
		справа № 237/3510/23
		провадження № 51-980 км 25
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                ОСОБА_1 ,
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                    ОСОБА_5 ,
		засудженого                                               ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		захисника                                                    ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Дружківскього міського суду Донецької області від 10 червня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2025 року, у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12022052690000698 за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Херсона, жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Дружківського міського суду Донецької області від 10 червня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
		Крім того, у вироку також вирішено питання щодо запобіжного заходу, зарахування у строк відбування покарання строку попереднього ув`язнення, судових витрат та долі речових доказів.
		Відповідно до вироку, ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, 29 грудня 2022 року приблизно о 05:00, перебуваючи на першому поверсі житлового будинку, що на АДРЕСА_2 , де тимчасово дислокувалася ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 , при цьому усвідомлюючи, що головний сержант ОСОБА_8 стосовно нього є начальником за службовим становищем і за військовим званням, будучи невдоволеним його правомірною службовою діяльністю, надмірною вимогливістю до особового складу щодо військової дисципліни задля підтримання та удосконалення бойової та мобілізаційної готовності, боєздатності військовослужбовців підрозділу в умовах максимально наближених до бойової обстановки, тим самим недопущення прориву російсько-окупаційними військами оборони Збройних Сил України на зазначеній ділянці оброни, вважаючи такі дії образливими, які принижували його честь та гідність, за що бажаючи помститися, вирішив вчинити умисне вбивство головного сержанта ОСОБА_8 у зв`язку із виконанням ним службових обов`язків як начальника.
		Реалізуючи свій намір, ОСОБА_6 , діючи з прямим умислом, з мотивів помсти за надмірну вимогливість до нього, як до підлеглого стосовно військової дисципліни, усвідомлюючи, що головний сержант ОСОБА_8 є його прямим начальником, який виконує покладені на нього службові обов`язки, порушуючи статті 3, 28, 29, 68 Конституції України, статті 9, 11, 13, 14, 16, 30, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, взяв ввірений йому для службового користування автомат АКС-74У калібру 5,45 №  НОМЕР_2 1989 року випуску із приєднаним до нього магазином з набоями, зайшов до кімнати відпочинку головного сержанта ОСОБА_8 , знаходячись у положенні стоячи, з відстані приблизно одного метра без будь-яких вагань здійснив не менше 9 прицільних пострілів у ОСОБА_8 , який лежав на ліжку, спричинивши йому тілесні ушкодження.
		Смерть головного сержанта ОСОБА_8 настала від множинних вогнепальних поранень кінцівок, грудної клітини, живота з ушкодженням внутрішніх органів та кісток, від яких ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер по дорозі до лікарні.
		За встановлених місцевим судом фактичних обставин ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за умисне вбивство особи у зв`язку з виконанням цією особою службового або громадського обов`язку, а його дії кваліфіковані за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Дружківського міського суду Донецької області від 10 червня 2024 року - без змін.
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , вказуючи про допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді першої інстанції.
		Зазначає, що під час судового розгляду не було надано належної оцінки всім здобутим доказам у справі, як кожному окремо, так і їх сукупності, а винуватість ОСОБА_6 за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК не доведена поза розумним сумнівом.
		Вважає, що для кваліфікації дій засудженого за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК необхідною умовою є вбивство особи, яка здійснює саме правомірну діяльність, яка входила до кола її повноважень, а не просто є начальником по відношенню до засудженого.
		Зазначає, що ОСОБА_6 протягом всіх стадій кримінального провадження визнавав свою вину, та зазначав, що дійсно вистрілив у ОСОБА_8 через його систематичне знущання над ОСОБА_6 та іншими військовослужбовцями, однак це не було пов`язано з виконанням головним сержантом своїх службових обов`язків. ОСОБА_6 та інші свідки стверджували, що ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного та наркотичного сп`яніння, не дозволяв особовому складу, ночувати у будинку, віддавав принизливі накази, стріляв з автомата в приміщенні будинку у стелю.
		Саме вказані обставини стали мотивом дій ОСОБА_6 , а не правомірна службова діяльність, яка входила до кола обов`язків ОСОБА_8 та стосувалася підтримання військової дисципліни. Більше того, жоден зі свідків під час розгляду кримінального провадження не вказував, що ОСОБА_6 був незадоволений правомірними діями ОСОБА_8 .
		Переглядаючи вирок в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказані обставини уваги не звернув, формально поставився до доводів сторони захисту, а у своєму рішенні без наведення аргументованих мотивів лише констатував про обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
		Підсумовуючи наведене, стверджує, що рішення судів обох інстанцій постановлені із порушенням вимог матеріального та процесуального законів, та не узгоджуються з усталеною судовою практикою, викладеною у рішеннях Верховного Суду.
		У письмових запереченнях Перший заступник керівника Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_9 вказує про необґрунтованість касаційної скарги захисника, а тому просить відмовити у її задоволенні.
		Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали подану касаційну скаргу, просили її задовольнити, скасувати оскаржувані вирок та ухвалу і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
		Прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення касаційної скарги сторони захисту, просила вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, захисник вказує, що суди обох інстанцій належним чином не взяли до уваги всіх обставин справи, не врахували, що вбивство ОСОБА_6 вчинив не у зв`язку з правомірною діяльністю ОСОБА_8 , а через систематичне знущання останнього над ОСОБА_6 та іншими військовослужбовцями.
		Вважає, що наведене призвело до неправильної кваліфікації дій ОСОБА_6 за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, та, як наслідок, ухвалення незаконних та необґрунтованих судових рішень.
		Однак, з такими доводами сторони захисту колегія суддів погодитися не може.
		Як вбачається зі змісту вироку, обґрунтовуючи свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому дій, а також в частині правильності кваліфікацій його дій за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, місцевий суд виходив з того, що його вина у повному обсязі підтверджується дослідженими під час судового розгляду та докладно описаними у мотивувальній частині вироку показаннями самого обвинуваченого, потерпілої ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , протоколами оглядів місця події від 29 та 30 грудня 2022 року, протоколами огляду трупа від 29 та 31 грудня 2022 року, актом проведення спеціального розслідування за фактом отримання поранення несумісного з життям сержантом ОСОБА_8 , висновками судово-медичних експертиз № 140 від 10 квітня 2023 року та №140/1 від 11 травня 2023 року, висновком експерта № СЕ-19/104-23/6272-БЛ від 10 квітня 2023 року, протоколами слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , а також підозрюваного ОСОБА_6 .
		Не погодившись з висновками суду першої інстанції щодо правильності кваліфікації дій ОСОБА_6 за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, сторона захисту оскаржила їх у апеляційному порядку, навівши аргументи, які є аналогічними доводам касаційної скарги.
		Відкидаючи такі доводи захисника, апеляційний суд вказав, що за встановлених фактичних обставин ОСОБА_6 перебував у підпорядкованих відносинах з ОСОБА_8 з жовтня 2022 року, оскільки за усним наказом командира ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 , у порядку ст. 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, на головного сержанта ОСОБА_8 , яким був старшим серед особового складу за військовим званням, покладено виконання обов`язків начальника за місцем тимчасової дислокації ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
		А тому, як вбачається зі змісту мотивувальної частини ухвали, під час здійснення протиправних дій ОСОБА_6 був обізнаний та цілком усвідомлював, що вчиняє злочин стосовно свого командира, який безпосередньо надає йому накази та відповідальний за нього.
		Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність доводів захисника в частині неправильної кваліфікації дій ОСОБА_6 , у зв`язку з чим вирок місцевого суду залишив без змін.
		Наведені висновки судів обох інстанцій колегія суддів вважає вмотивованими та такими, що ґрунтуються на вимогах закону і підтверджуються матеріалами кримінального провадження.
		Так, дії особи кваліфікуються як умисне вбивство особи у зв`язку з виконанням цією особою службового або громадського обов`язку у тих випадках, коли злочин вчинено з метою не допустити або припинити правомірну діяльність особи, у зв`язку із виконанням нею свого обов`язку, змінити характер цієї діяльності, а також у разі помсти за здійснення такої діяльності незалежно від часу, який минув до умисного вбивства. Виконанням службового обов`язку є діяльністю особи, яка входить до кола її повноважень.
		Отже, для встановлення в діянні особи складу злочину, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, суд повинен установити суб`єктивну сторону злочину, яка полягає в розумінні обвинуваченим того, що він вчиняє злочин саме проти особи, якій притаманні спеціальні ознаки, та у зв`язку з виконанням цією особою службового чи громадського обов`язку.
		Як встановлено судами обох інстанцій, під час проходження військової служби головний сержант ОСОБА_8 , будучи начальником, виконував свої обов`язки з військової служби згідно статей 12, 16, 58, 59, 125, 126 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України в частині встановлення у підрозділі такого внутрішнього порядку, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України, проведення роботи щодо запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, здійснення заходів щодо безпеки особового складу підрозділу та інших осіб під час роботи з озброєнням, несенням вартової і внутрішньої служби, виконання інших обов`язків.
		Отже, головний сержант ОСОБА_8 особисто відповідав за бойову підготовку та готовність довіреного йому підрозділу, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу, за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, а також був зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, доповідати начальству про їх виконання, підтримувати військову дисципліну серед особового складу, з метою недопущення ними правопорушень.
		Як вказано у вироку, в ході розгляду кримінального провадження засуджений ОСОБА_6 свою вину визнав частково, не заперечував, що він дійсно здійснив постріли у ОСОБА_8 , проте вбивати не хотів, не вважав його своїм командиром, а стріляв у нього щоб він не знущався над ним і іншими військовослужбовцями. ОСОБА_6 повідомив, що ОСОБА_8 постійно був у стані алкогольного сп`яніння, його обурювали його витівки зі зброєю, між ними відбувались постійно конфлікти, проте рапорти з цього приводу він не писав.
		Разом з тим, відповідно до досліджених судами доказів, серед яких є й акт проведення спеціального розслідування за фактом отримання поранення несумісного з життям головного сержанта ОСОБА_8 , встановлено, що його смерть пов`язана із виконанням обов`язків військової служби, та є наслідком вбивства військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби. Смерть не пов`язана з вчиненням ним злочину чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, не є наслідком самогубства.
		Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що за встановлених у кримінальному провадженні фактичних обставин не викликає сумніву той факт, що засуджений не міг не розуміти, що вчиняє злочин проти особи з відповідним статусом, обумовленим відносинами, що забезпечують дотримання порядку несення військової служби - свого командира, у підпорядкуванні якого він перебував.
		Водночас, сторона захисту у своїй касаційній скарзі стверджує, що ОСОБА_8 перебуваючи у стані, викликаному вживанням алкогольних напоїв, систематично знущався над військовослужбовцями, у тому числі й над ОСОБА_6 , тобто діяв поза межами своїх повноважень, що, на переконання захисника, виключає відповідальність засудженого за вбивство ОСОБА_8 у зв`язку з виконанням ним службового обов`язку.
		Обставини, встановлені судами на підставі досліджених та оцінених доказів не містять підґрунтя до висновку, що мотив цього кримінального правопорушення визначається обставинами, на які посилається захисник, тобто пов`язані з протиправною поведінкою командира. 
		На підставі аналізу сукупності досліджених та оцінених доказів з дотриманням вимог ст. 94 КПК суди попередніх інстанцій дійшли переконливого висновку, що мотивом на вбивство ОСОБА_8 було саме виконання ним свого службового обов`язку як командира роти в умовах військової служби, а не через особисту образу, як про це стверджує сторона захисту.
		З огляду на наведене, Суд вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 вбивства ОСОБА_8 у зв`язку з виконанням останнім службового обов`язку, пов`язаного із несенням військової служби, як його безпосереднього командира.
		Отже, колегія суддів за наслідками касаційного розгляду дійшла висновку, що у вироку місцевого суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 саме у вчиненні злочину, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК.
		Суд апеляційної інстанції, під час дослідження матеріалів кримінального провадження, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 за апеляційною скаргою сторони захисту, перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на всі доводи відповіді, зазначивши в ухвалі обґрунтування своїх висновків.
		При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів.
		Таких порушень не встановив і суд касаційної інстанції за наслідком розгляду кримінального провадження в порядку касаційної процедури.
		За таких обставин, касаційна скарга захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій ОСОБА_6 , задоволенню не підлягає.
		Разом із тим, як передбачено ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
		Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. До того ж покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Призначаючи ОСОБА_6 покарання, місцевий суд виходив з того, що він раніше не судимий, не одружений, має постійне місце проживання та реєстрації, є військовослужбовцем, за місцем служби характеризується посередньо. Крім того, суд врахував наявність обтяжуючої покарання обставини, як вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, та відсутність обставин, які б пом`якшували покарання, а також взяв до уваги його відношення до вчиненого злочину.
		При цьому, місцевий суд посилався і те, що ОСОБА_6 на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, однак з 2007 року спостерігається в КНП «Херсонський міський психіатричний центр» з діагнозом шизофренія параноїчної форми, був інвалідом дитинства ІІ групи, проте знятий з обліку у зв`язку із втратою відомостей.
		На підставі викладеного місцевий суд дійшов висновку, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, що покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередженням вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		Однак, колегія суддів вважає, що суди не врахували всіх обставин, які впливають на призначення покарання.
		Так, відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 281 від 17 травня 2023 року ОСОБА_6 у період інкримінованого йому діяння виявляв та по теперішній час виявляє психічний розлад у формі шизофренії. За своїм психічним станом в той період часу не був здатен повною мірою усвідомлювати свої дії і керувати ними. У теперішній час також повною мірою не може усвідомлювати свої дії і керувати ними. У разі засудження ОСОБА_6 рекомендовано застосувати до нього примусовий захід медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем відбування покарання.
		Цей висновок експерта залишився без відповідної уваги як місцевого суду, так і суду апеляційної інстанції, оскільки зміст мотивувальних частин вироку та ухвали, окрім формального посилання на нього, не містять жодного висновку стосовно психопатологічного стану засудженого, як і не містить будь-якого процесуального реагування щодо цього у розумінні ч. 2 ст. 20 КК.
		Згідно з ч. 2 ст. 20 КК визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру. Інтелектуальна ознака означає нездатність особи повністю усвідомлювати свої дії чи бездіяльність, тоді як вольова - нездатність особи повністю керувати цими діями.
		Вказана вище норма матеріального права передбачає, що за наявності об`єктивних даних, які ґрунтуються на висновку відповідної експертизи, особа визнається судом обмежено осудною, і такий її стан повинен бути врахований судом під час постановлення остаточного рішення, яким закінчується кримінальне провадження, зокрема, може впливати на пом`якшення покарання такій особі за вчинення інкримінованого їй злочину.
		Щодо таких осіб приписи статей 50, 65 КК застосовуються з врахуванням положень ст. 20 КК
		З огляду на вказане, враховуючи стан здоров`я засудженого ОСОБА_6 , як на час вчинення ним злочину, а також на час розгляду кримінального провадження, колегія суддів вважає, що призначене місцевим судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а тому з огляду на положення ч. 2 ст. 20 КК доходить висновку про необхідність пом`якшити таке покарання у межах санкції ч. 2 ст. 115 КК і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
		Крім того, відповідно до ст. 92 КК примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов`язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
		Як визначено п. 2 ч. 1 ст. 93 КК примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили у стані обмеженої осудності кримінальні правопорушення.
		Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати, серед інших, такий примусовий захід медичного характеру, як надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (п. 1 ч. 1 ст. 94 КК).
		За змістом ч. 2 ст. 94 КК надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров`я не потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги.
		Таким чином колегія суддів, з огляду на встановлені обставини, які зазначені вище, а також керуючись положенням закону України про кримінальну відповідальність, вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_6 примусовий захід медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку за місцем відбування покарання.
		Враховуючи викладене, вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції у порядку ч. 2 ст. 433 КПК підлягають зміні.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
		У порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Дружківскього міського суду Донецької області від 10 червня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2025 року стосовно ОСОБА_6 змінити.
		Призначити ОСОБА_6 покарання за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 10 років.
		У порядку ч. 2 ст. 20 КК застосувати до ОСОБА_6 примусовий захід медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку за місцем відбування покарання.
		У решті судові рішення залишити без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                ОСОБА_2                           ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...