Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 650/2364/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про позбавлення батьківських прав.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 23.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2025.
Дата набрання законної сили: 11.07.2025
Номер судового провадження: 61-4680ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		11 липня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 650/2364/23
		провадження № 61-4680св25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		треті особи: Новорайська сільська військова адміністрація Бериславського району Херсонської області як орган опіки та піклування, Виконавчий комітет Суворовської районної у м. Херсоні ради як орган опіки та піклування,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 квітня 2024 року у складі судді Скрипніка Л. А. та постанову Херсонського апеляційного суду від 11 березня 2025 року у складі колегії суддів: Майданіка В. В., Воронцової Л. П., Кутурланової О.В.,
		Історія справи 
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до  ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Бериславської районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.
		Позов мотивований тим, що 20 листопада 2021 року між сторонами розірваний шлюб за рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 15 вересня 2021 року. Позивач виховує дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебуває на її утриманні та проживає разом із позивачем.
		Відповідач участі у вихованні дитини не бере, морально та матеріально не підтримує дитину.
		З моменту народження дочки відповідач жодного разу не спілкувався та взагалі не бачив свою дочку. Будучи вагітною, позивач проживала окремо від відповідача, оскільки він полишив позивача вагітною ще до моменту народження дитини, не підтримуючи із ним жодних стосунків та не спілкуючись із ним.
		Після народження дочки ОСОБА_5 позивач записала відповідача батьком дитини у свідоцтві про народження, оскільки на момент народження дочки перебувала із ним у зареєстрованому шлюбі.
		Зазначені факти, як кожен окремо так і в сукупності, свідчать про ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування ним своїми обов`язками, що вказує на відсутність серйозного ставлення відповідача до них.
		Відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, через що він має бути позбавлений батьківських прав.
		Позивач, зі свого боку, ніколи не приховувала адреси її проживання разом із дитиною, яка добре відома відповідачу.
		Дитиною позивач постійно опікується самостійно, забезпечуючи її усім необхідним, маючи на те матеріальні можливості, оскільки зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця.
		Вона ніколи не перешкоджала відповідачу у спілкуванні з дитиною, в разі наявності на те волі з боку останнього. Проте, вважала, що поведінка відповідача, який ніколи не виявляв бажання спілкуватися із дитиною, опікуватися нею, свідчить про відсутність його бажання виконувати свої батьківські обов`язки, через що його слід позбавити батьківських прав, що дозволить позивачу взяти на себе в повній мірі юридичну відповідальність за виховання та забезпечення дитини.
		Позбавлення батьківських прав спрямоване насамперед на захист малолітніх та неповнолітніх дітей та є засобом стимулювання батьків щодо належного виконання ним своїх батьківських обов`язків. Просила суд взяти до уваги висновок уповноваженого органу з питань захисту прав дитини щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дочки.
		Позивач просила:
		позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно їх доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 06 березня 2024 року замінено третю особу Службу у справах дітей Бериславської районної державної адміністрації належною, а саме: Службою у справах дітей Новорайської сільської ради Бериславського району Херсонської області - залучивши їх до участі в справі в якості належної третьої особи без самостійних вимог на предмет спору. Залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору - Службу у справах дітей Суворовської районної у м. Херсоні ради.
		Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 29 квітня 2024 року, яке залишене без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 11 березня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем:
		не доведено, що відповідач є особою, яка свідомо злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно своєї малолітньої доньки;
		не надано доказів про те, що позивач намагалась будь-яким чином заявити відповідачу про наявність в нього малолітньої доньки, вчинення дій з боку позивача щодо зобов`язання відповідача до виконання ним своїх батьківських обов`язків, із чим представник позивача також погодилась в суді;
		не надано доказів застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності, застосування попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, перебування на обліку у зв`язку із вживанням алкогольних або наркотичних засобів, ведення аморального способу життя та інше;
		не доведено, що поведінка відповідача, зважаючи на ситуацію, що склалася у країні, починаючи з 24 лютого 2022 року у зв`язку із повномасштабним вторгненням військ РФ на територію України та запровадженням воєнного стану в України, є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього наприклад: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дітей, відсутність інформації щодо місця знаходження дітей. Факт не проживання відповідача разом із дитиною, не є підставою для позбавлення його батьківських прав.
		Суд зауважив про те, що висновок комісії з питань захисту прав дитини Новорайської сільської ради Херсонської жодним чином не мотивований, а по факту зводиться лише до того, що позивач забезпечує належні умови проживання доньки ОСОБА_4 , 2020 року народження, а батька вони жодного разу не бачили. Зміст цього висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, суд вважає поверхневим, у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність застосування такого крайнього заходу, не наведено даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не з`ясовані та не встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини та можливі причини такого ухилення. Із висновку не можливо встановити те, чи взагалі обізнаний відповідач про народження в нього доньки.
		Суд також вказав, що з наявних матеріалів справи неможливо встановити, у чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення ОСОБА_2 по відношенню до малолітньої доньки батьківських прав. При цьому, вказівка у позові про те, що запис відповідача батьком дитини звужує обсяг прав позивача щодо реалізації нею усіх прав стосовно своєї дитини, судом не прийнято, оскільки, по-перше, у позові не вказано які саме права позивача звужуються, по-друге, суд зауважив, що законодавство містить безліч інструментів щодо врегулювання певних питань щодо виховання дитини у разі, відсутності згоди когось із батьків щодо реалізації прав малолітньої дитини.
		Враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою та найкращим інтересам малолітньої дитини відповідатиме збереження зв`язку з батьком, а також беручи до уваги рівність прав батьків щодо виховання дитини, суд вважає, що без з`ясування цих обставин неможливо зробити висновок про винну поведінку відповідача та доцільність позбавлення його батьківських прав відносно доньки.
		Суд першої інстанції вважав недопустимим доказом акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за вих. № 709/06-37/23 від 22 вересня 2023 року, ксерокопії заяв від громадян ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також неналежним доказом витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 14 вересня 2023 року.
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та вказав, що:
		висновок органу опіки та піклування, яким було визнано доцільним позбавлення батьківських прав відповідача відносно своєї малолітньої дочки, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду. Крім того, вказаний висновок не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав. Вказаний висновок містить посилання на пояснення позивача (матері дитини) та свідків про те, що позивач проживає разом із дитиною, піклується про неї, а відповідач не проживає із родиною із 2020 року, не спілкується із дитиною з самого народження та не цікавиться нею. Однак, жодних інших доказів, на підставі яких орган опіки та піклування прийшов до свого висновку, вказаний висновок не містить. Це має значення, оскільки за відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру № 307965 від 06 листопада 2023 року, зареєстрованим місцем проживання відповідача є: АДРЕСА_1 , і за місцем реєстрації відповідач відсутній, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень з відмітками про відсутність адресата за вказаною адресою. Відтак, при розгляді справи в суді першої інстанції в судових засіданнях відповідач присутнім не був. Тобто, в суді першої інстанції позиція відповідача у цій справі не з`ясована, а тому саме позивач має надати докази на підтвердження обставин, якими вона обґрунтовує свою вимогу, а саме те, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього, наприклад: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дітей, відсутність інформації щодо місця знаходження дитини. Натомість таких доказів матеріали справи не містять;
		із заяви від 08 січня 2025 року представника відповідача адвоката Склярського П. М. на адресу Херсонського апеляційного суду вбачається, що: відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що він намагається зберегти батьківський зв`язок з дитиною, має бажання приймати участь у її вихованні та розвитку; крім того, оскільки між матір`ю дитини та відповідачем не досягнуто згоди щодо порядку та розміру сплати аліментів; відповідач визнав в повному обсязі поданий до нього позов про стягнення аліментів та розраховує на те, що ОСОБА_1 не буде чинити перешкоди у вільному спілкуванні із дочкою;
		відповідно до рішення суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 766/12064/24 за позовом адвоката Макаренко А. С., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, відповідач позов визнав повністю (стягнення з нього аліментів на утримання доньки в розмірі 5 000 грн). Позов був задоволений.
		Отже, той факт, що відповідач як батько дитини категорично заперечує проти цього позову, визнав в повному обсязі поданий до нього позов про стягнення аліментів, причиною подання якого стало недосягнення згоди щодо порядку та розміру сплати аліментів, свідчить про його інтерес до своєї дочки ОСОБА_4 . З урахуванням встановлених обставин намагання відповідача як батька дитини зберегти з нею зв`язок, його заперечення проти позову відповідають інтересам дитини та правильно враховані судом при вирішенні даного спору.
		Аргументи учасників справи
		У квітні 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 квітня 2024 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 11 березня 2025 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		суд першої інстанції не надав відповідної процесуальної оцінки клопотанню позивача про виклик у судове засідання та допит свідків, чиї письмові пояснення вже були додані до матеріалів справи, що мало наслідком неправильне вирішення справи по суті;
		апеляційним судом неправильно застосовано практику Верховного Суду в даній категорії справ, а саме взято до уваги те, що батько заперечує проти позову та виявив бажання бачитись із дитиною лише після початку розгляду справи в суді. Проте, у постановою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 було зазначено наступне: «лише факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на краще, а позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу права спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав»;
		суд апеляційний суд вказавши, що поведінка відповідача, не є такою, що свідчить про його самоусунення від виховання дитини, не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, відповідно до яких позбавлення батьківських прав батька чи матері, які, починаючи з моменту народження дитини, фактично самоусунулися (ухилилися) від її виховання, не піклувалися про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя тощо, відповідає найкращим інтересам дитини. Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на особисте звернення до суду з відповідною заявою в порядку цивільного судочинства за захистом свого права чи інтересу, а також може особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають із відносин, у яких він (вона) особисто бере участь;
		апеляційний суд зазначив, що поведінка відповідача щодо тривалого не спілкування із дитиною із власної волі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. В той же час, постановою Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 вказано, що: «відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків/одного з батьків батьківських прав»;
		судами протиправно не взятий до уваги висновок органу опіки та піклування та взагалі не брались до уваги кращі інтереси дитини;
		розгляд справи проведений поверхнево, що призвело до грубого порушення права матері, яка самостійно та без сторонньої допомоги виховує дитину, а її батько з`явився тільки після того, як справа про позбавлення його батьківських прав надійшла до суду.
		Рух справи 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції справу. 
		У травні 2025 року справа № 650/2364/23 надійшла до Верховного Суду.
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 22 квітня 2025 року зазначено, що Касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
		Фактичні обставини
		Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , виданого 31 березня 2020 року Бериславським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є: батько ОСОБА_2 та мати ОСОБА_1 .
		За відповіддю Єдиного державного демографічного реєстру за № 307965 від 06 листопада 2023 року, наданої на запит суду, сформованого засобами підсистемою Електронний суд, зареєстрованим місцем проживання відповідача є: АДРЕСА_1 .
		Заочним рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 15 вересня 2021 року (справа № 647/2108/21, провадження № 2/647/588/2021), яке набрало законної сили 20 листопада 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, було розірвано шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11 травня 2019 року Новокаховським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, актовий запис № 99.
		При цьому, як зазначено у вказаному рішенні, спір щодо дитини ОСОБА_4 , 2020 року народження, у сторін відсутній. Також, відповідно до змісту рішення відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи він був повідомлений на офіційному веб-порталі судової влади.
		Відповідно до довідки від 01 січня 2023 року № 6517-7001732377 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованим місцем її проживання є: АДРЕСА_2 , законним представником дитини є ОСОБА_1 , яка була взята на облік як внутрішньо переміщена особа за фактичним місцем проживання дитини: АДРЕСА_3 .
		Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за вих. № 709/06-37/23 від 22 вересня 2023 року у буд. АДРЕСА_3 мешкають позивач ОСОБА_1 зі своєю дочкою ОСОБА_4 . Вказаний акт підписаний позивачем ОСОБА_1 , начальником відділу з питань діяльності ЦНАП Моісеєнко Людмилою та фахівцем з питань соціального Григоренко Світланою.
		За висновком щодо доцільності позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 , затвердженого розпорядженням начальника Новорайської сільської військової адміністрації 01 березня 2024 року за № 82, комісією розглянуто та вивчено документи, представлені представником заявника Макаренко А. С. , щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , 1991 року народження, відносно його дитини ОСОБА_4 , 2020 року народження. У висновку комісія встановила, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі та вони мають одну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при цьому, як зазначено у висновку, з 2020 року (з якого саме моменту - не зазначено) сторони не підтримують шлюбних стосунків, не ведуть спільного господарства та проживають окремо, а дитина проживає із матір`ю. Шлюб розірвано рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 15 вересня 2021 року. Пославшись на пояснення свідків, зазначено, що позивач проживає разом із дитиною, піклується про неї, а відповідач не проживає із родиною із 2020 року, не спілкується із дитиною з самого народження та не цікавиться нею.
		Апеляційний суд також встановив, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднене рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 31 жовтня 2024 року (реєстраційний номер рішення 122994523) у справі № 766/12064/24 за позовом адвоката Макаренко А. С., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Зі змісту цього рішення вбачається, що предметом позову є стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 5 000 грн. Відповідач в судове засідання суду першої інстанції не з`явився, надав свої повноваження представнику, який подав заяву, в якій вказав, що визнає позовні вимоги в повному обсязі та не заперечує проти стягнення з відповідача аліментів в розмірі 5 000 грн. Вказаним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 31 жовтня 2024 року позов був задоволений. 
		Позиція Верховного Суду
		У частині першій статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
		Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункту 1 статті 18 Конвенції).
		Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев`ята статті 7 СК України).
		Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
		Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року).
		Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
		Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
		При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
		Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
		Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2025 року у справі № 541/939/22 (провадження № 61-13576св24) та ін.).
		У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року в справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), вказано, що «розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій застосували положення статті 164 СК України без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, не взяли до уваги, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Встановивши фактичні обставини справи, суди неправильно розтлумачили поняття винного ухилення від виконання батьківських обов`язків і дійшли помилкового висновку, що бездіяльність ОСОБА_3 при виконанні батьківських обов`язків свідчить про наявність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_4, яка проживає разом з матір`ю. При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні. У цій справі судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з матір`ю у новій сім`ї. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року в справі № 722/225/23 (провадження № 61-248св24), зазначено, що «між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21. Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування. […] Апеляційний суд обґрунтовано не погодився із висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, оскільки цей висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення матері батьківських прав. Висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків. […] При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначав, що позивач ОСОБА_1 при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дітей. ОСОБА_2 не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів».
		У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2025 року у справі № 541/939/22                (провадження № 61-13576св24), зазначено, що «позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. […] Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов`язків відносно доньки є помилковими».
		Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)).
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		У справі, що переглядається:
		ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позову вказала, що від шлюбу з відповідачем позивач виховує дочку ОСОБА_4 , 2020 року народження, яка перебуває на її утриманні та проживає разом із позивачем. Відповідач є батьком малолітньої дитини, проте участі у вихованні дитини не бере, морально та матеріально не підтримує дитину. З моменту народження дочки відповідач жодного разу не спілкувався та взагалі не бачив свою дочку. Вона ніколи не перешкоджала відповідачу у спілкуванні із дитиною, в разі наявності на те волі з боку останнього. Будучи вагітною, позивач проживала окремо від відповідача, не підтримуючи із ним жодних стосунків та не спілкуючись із ним. Вказане свідчить про ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування ним своїми обов`язками, що вказує на відсутність серйозного ставлення відповідача до них;
		суди, при відмові у задоволенні позову вказали, що позивачем не доведено, що: відповідач є особою, яка свідомо злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно своєї малолітньої доньки; поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками; позивачем не надано доказів про те, що вона намагалась будь-яким чином заявляти відповідачу про наявність в нього малолітньої доньки, застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності, застосування попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, перебування на обліку у зв`язку із вживанням алкогольних або наркотичних засобів, ведення аморального способу життя та інше. Факт не проживання відповідача разом із дитиною, не є підставою для позбавлення його батьківських прав;
		суди на виконання вимог статті 19 СК України надали оцінку висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору та зробили правильний висновок про неврахування такого висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки, висновок має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення відповідача батьківських прав. Крім того, суди вказали, що висновок органу опіки та піклування є поверхневим, не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав. Суди правильно вказали, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.
		За таких обставин, враховуючи, що позивач не надала беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки відповідача по ухиленню від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини, або інших обставин, які в силу приписів частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки таке позбавлення не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.
		Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав відповідної процесуальної оцінки клопотанню позивача про виклик свідків у судове засідання, чиї письмові пояснення вже були додані до матеріалів справи, колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 10 вересня 2024 року до суду апеляційної інстанції (в касаційній скарзі вказано, що не розглянув клопотання суд першої інстанції) подала через підсистему «Електронний суд» клопотання про виклик для допиту як свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Колегія суддів вказує, що матеріали справи не містять ухвали суду, в тому числі постановленої на місці, про вирішення цього клопотання. Однак, враховуючи, що показання свідків є доказами, а клопотання про допит свідків під час розгляду справи в суді першої інстанції не було заявлено, та позивачем не надано доказів неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача, а також враховуючи, що представником позивача в суді першої інстанції була адвокат, колегія суддів зазначає, що вказане порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, не впливає на правильність висновків про відсутність підстав для задоволення позову.
		Посилання в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду в даній категорії справ, викладені в постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, не свідчить про те, що суди ухвалили рішення без їх урахування.
		Так, за обставинами справи № 459/3411/18: рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 18 жовтня 2012 року матір дитини позбавлено батьківських прав щодо дочки. Малолітню дитину залишено на виховання батька; відповідач (батько дитини) звернувся до Червоноградського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді із заявою про відмову від соціального супроводу, будь-якої співпраці та контакту із соціальною службою; відповідач проживав разом з малолітньою дитиною, мав заборгованість за комунальні послуги приблизно 63 700 грн, в квартирі за борги відключені газ та електроенергію. Малолітня дитина та її хрещена мати зверталися до соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді з повідомленням про жорстоке поводження батька з дитиною та спричинення їй тілесних ушкоджень. Повідомленням поліклініки про нещасний випадок від 04 червня 2018 року підтверджено факт побиття малолітньої дитини її батьком. За цим фактом зареєстроване кримінальне провадження за частиною першою статті 125 КК України. Із заяви дитини, адресованої голові комісії з питань захисту прав дитини, відомо, що вона не має бажання повертатися до батька та просила позбавити його батьківських прав.
		За обставинами справи № 311/563/20: неповнолітній звернувся до суду з позовом до батька про позбавлення батьківських прав. Мати дитини при реєстрації народження сина в органах РАЦС відомості про батька дитини записала відповідно до частини першої статті 135 СК України. Рішенням суду відповідача визнано батьком дитини, а також стягнуто на користь матері аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, починаючи з 05 листопада 2004 року та до повноліття дитини. Рішенням суду стягнуто з відповідача на користь матері дитини додаткові витрати на дитину у розмірі 7 050,00 грн. У цій справі, Верховний Суд дійшов переконання, що висновок апеляційного суду про позбавлення батьківських прав відповідача відповідає якнайкращим інтересам дитини, про що неповнолітній особисто зазначив у позові. Касаційний суд вказав, що усі встановлені судами обставини справи дають ґрунтовні підстави для висновку, що відповідач, починаючи з моменту народження дитини, проживав окремо від нього, не виконував своїх батьківських обов`язків з його виховання протягом 16 років, не спілкувався із сином, не звертався до компетентних органів чи суду з приводу здійснення перешкод у вихованні сина, тобто фактично батько самоусунувся (ухилився) від виховання сина, не піклувався про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, що позбавляють відповідача можливості підставно заперечувати проти задоволення позову. Щодо доводів позивача про те, що він не спілкувався з дитиною у зв`язку з тим, що мати дитини чинила йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, касаційний суд вказав, що, як установив апеляційний суд, відповідач не звертався до органів опіки та піклування і до суду із вимогами про усунення таких перешкод та вирішення спору щодо його участі як батька у вихованні сина.
		За обставинами справи № 203/3505/19: орган опіки та піклування адміністрації Центрального району Дніпровської міської ради в інтересах малолітньої дитини звернувся до суду з позовом до батьків дитини про позбавлення батьківських прав. Квартира в якій мешкають батьки разом з дитиною, перебуває у незадовільному санітарному стані. Малолітню дитину взято на облік, як дитину, що опинилася у складних життєвих обставинах. Постановами суду батьків дитини визнано винними у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частинами першою й другою статті 184 КУпАП України (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей). Дитина перебуває на диспансерному обліку у лікаря-психіатра. Відповідно до характеристики з КЗО «Дніпропетровського навчально-реабілітаційного центру № 1 «ДОР» зазначено, що в поточному навчальному році батьки не цікавилися успіхами дитини, слабо реагували на поради та зауваження педагогів, впливу на дівчинку батьки не мають, зловживають алкогольними напоями, останнім часом дитина висловлює небажання повертатися додому на вихідні дні. Згідно з актів обстеження умов проживання відповідачів сім`я відповідачів проживає в квартирі без зручностей, яка складається з однієї кімнати та кухні, у приміщенні безлад та повна антисанітарія, велика кількість тарганів, присутній запах від тютюнопаління в приміщенні, відсутні продукти харчування, дитина не має окремого місця для сну, зі слів останньої спить разом із матір`ю на дивані, батьки не слідкують за особистою гігієною дитини, не працюють, вживають алкогольні напої.
		Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2025 року у справі № 541/939/22                       (провадження № 61-13576св24), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення- без змін.
		Оскільки оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, то судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
		Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 квітня 2024 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 11 березня 2025 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді                                                                            І. О. Дундар
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		В. І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...