Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 642/4547/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, крім відшкодування шкоди на виробництві.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 23.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2025.
Дата набрання законної сили: 21.07.2025
Номер судового провадження: 61-9363ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 липня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 642/4547/23
		провадження № 61-9363св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивачка - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , та Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2024 року у складі судді Бородіної О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 06 червня 2024 рокуу складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») в особі Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди.
		Позовну заяву обґрунтовано тим, що 25 вересня 2015 року біля 15.00 год на зупинці 30 кілометр залізничної колії, сполученням Куп`янськ-Вузловий-Красний Ліман, між станціями Крючкова та Переддонбасівська, біля села Новоплатонівка Борівського району Харківської області, стався наїзд вантажним потягом № 3327 на громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок указаної транспортної події ОСОБА_3 загинув на місці. Вантажний потяг № 3327, який належить АТ «Українська залізниця», є джерелом підвищеної небезпеки. Позивачка є рідною матір`ю загиблого. Бездіяльністю відповідача, який не вжив всіх можливих заходів щодо забезпечення безпеки громадян, зокрема встановлення огорож, парканів тощо, та недопущення тяжких наслідків у вигляді загибелі родича позивачки на залізничному перегоні внаслідок збиття його рухомим складом залізничного транспорту їй спричинено моральну шкоду, розмір якої оцінює в 992 400,00 грн (без стягнення податків та обов`язкових платежів).
		В обґрунтування завданої моральної шкоди позивачка посилалася на те, що
		у зв`язку зі смертю сина вона зазнала сильних душевних та моральних страждань, які полягали у порушенні її нормальної життєдіяльності. Вона дуже любила сина, тому відчувала та відчуває сильний душевний біль від втрати близької їй людини. 
		У неї було порушено нормальний сон, їй часто сняться жахи. Втрата близької людини є для неї незворотною втратою, що спричинила їй довготривалі сильні душевні страждання. Ця справа має суттєве значення для позивачки, оскільки стосується втрати найближчої людини. Відповідачем не було забезпечено всіх можливих заходів щодо забезпечення безпеки громадян, тому позивачка вважала, що менша суми відшкодування буде сприяти халатному відношенню відповідача до забезпечення елементарних заходів безпеки на залізничній колії і в подальшому. Використання, зберігання та утримання транспортних засобів, у тому числі рухомого складу, потягів, тепловозів тощо, є джерелом підвищеної небезпеки, тому АТ «Укрзалізниця» має відшкодувати моральну шкоду, завдану смертю особи, незалежно від вини потерпілого.
		Короткий зміст рішення суду
		Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 06 червня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 80 000,00 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову обґрунтовано тим, що причиною загибелі ОСОБА_3 стали травми, завдані внаслідок наїзду на нього вантажного потягу, що є джерелом підвищеної небезпеки, у зв`язку з грубим порушенням потерпілим правил безпеки на залізничному транспорті (за недоведеності умислу потерпілого або існування обставин непереборної сили). Тому суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої матері загиблого ОСОБА_3 . Моральна шкода виявилася у глибоких емоційних переживаннях та моральних стражданнях позивачки через передчасну смерть сина, порушення укладу її життя. При визначенні розміру відшкодування суд урахував, що причиною загибелі ОСОБА_3 було виключно грубе порушення ним «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України». Із матеріалів справи випливає, що постраждалий перебував на залізничній колії,
		в районі 30 кілометр залізничної колії, сполученням Куп`янськ-Вузловий-Красний Ліман, між станціями Крючкова та Переддонбасівська, біля села Новоплатонівка Борівського району Харківської області, де не передбачено обладнаних пішохідних переходів або зупинки приміського залізничного транспорту. Він був помічений машиністом вантажного потягу, яким були вжиті усі можливі заходи для уникнення наїзду, проте ОСОБА_3 не реагував на попереджувальні звукові сигнали підвищеної гучності, та наближення потягу. Матеріали справи не містять даних щодо фізичного стану постраждалого, причин та підстав його можливого різкого погіршення. Проте аналіз ситуації, що склалася у цій транспортній пригоді, свідчить про професійні та своєчасні дії машиніста потягу, який побачив людину, що перебуває на колії, та намагався відвернути наїзд на неї. Оскільки ДТП сталася внаслідок грубої необережності потерпілого, а відповідачем Правил дорожнього руху порушено не було, суд вважав, що заявлений позивачкою розмір відшкодування у сумі 992 400,00 грн не відповідає засадам розумності та справедливості, та відповідно до статті 1193 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягає зменшенню.
		Апеляційний суд, з урахуванням відсутності доказів порушення працівниками залізниці правил безпеки руху або експлуатації транспорту, водночас за наявності особистої грубої необережності самого потерпілого, погодився з розміром стягнутої судом першої інстанції на відшкодування завданої моральної шкоди
		у сумі 80 000 грн, та залишив без змін рішення суду першої інстанції, вказавши, що апеляційні скарги сторін не є підставою для його скасування.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
		 
		У червні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник
		ОСОБА_2 , звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду
		з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Харкова
		від 15 лютого 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду
		від 06 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення частково у частині відмови позивачці
		у стягненні на її користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 912 400,00 грн; судові рішення в частині задоволення позову (відшкодування 80 000,00 грн моральної шкоди) змінити, зазначивши, що ця сума підлягає відшкодуванню без урахування податків та обов`язкових платежів; справу направити на новий розгляд у частині відмови ОСОБА_1 відшкодувати суму моральної шкоди у розмірі 912 400,00 грн без стягнення податків та обов`язкових платежів.
		 
		Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявниця посилається на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права
		у подібних правовідносинах, викладених у постановах 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18, від 30 січня 2023 року у справі № 740/3561/21, від 17 червня 2020 року у справі № 439/1213/18, від 05 серпня 2020 року у справі № 439/1218/18, від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, посилається на порушення судами норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		У касаційній скарзі заявниця також вказує, що сума, зазначена у рішенні суду, підлягає виплаті без урахування податків та обов`язкових платежів; суди не урахували ступінь вини власника джерела підвищеної небезпеки щодо убезпечення залізної дороги від таких смертельних випадків, не врахована ступінь моральних страждань позивачки від загибелі близького родича; суди неповно оцінили всі обставини і докази, на які посилалася позивачка при обґрунтуванні завданого їй розміру моральної шкоди; суди неправильно застосували статтю 89 ЦПК України; сума моральної шкоди була безпідставно занижена майже в 12,5 разів; суди не в достатній мірі обґрунтували своє рішення.
		 
		У липні 2024 року АТ «Укрзалізниця» також звернулося до Верховного Суду засобами поштового зв`язку з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 червня 2024 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.
		 
		Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права
		у подібних правовідносинах, викладених у постановах 12 грудня 2018 року у справі № 355/981/16-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 355/813/17, від 03 квітня
		2019 року у справі № 355/812/17, від 22 липня 2020 року у справі
		№ 520/11029/14-ц, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 161/3557/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 606/1630/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, посилається на порушення судами норм процесуального права (пункт 4 частини другої
		статті 389 ЦПК України).
		 
		У касаційній скарзі відповідач вказує, що апеляційний суд неправильно застосував частину другу статті 1168 та статтю 1200 ЦК України; позивачка не надала розрахунок моральної шкоди, в матеріалах справи не містяться жодні медичні висновки, рецепти чи довідки про звернення до лікарів, призначення будь-яких медичних препаратів, тощо, отже, характер та обсяг моральних страждань позивачки визначити неможливо, факт моральних страждань позивачки не доведений; відсутні докази вини та причетності АТ «Укрзалізниця» до загибелі сина позивачки, суди не дослідили докази відсутності обов`язку АТ «Укрзалізниця»
		в забезпеченні огородження залізничних колій, обов`язок дотримання Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України та відповідальність за своє життя та здоров`я несуть виключно громадяни, які пересуваються залізничними коліями; суди необґрунтовано застосували презумпцію наявності моральної шкоди, сума моральної шкоди, присуджена до стягнення, є необґрунтованою, не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості; суди порушили вимоги частини третьої статті 12 та частини другої статті 89 ЦПК України, зокрема суди не надали належної оцінки усвідомленню та ступеню вини ОСОБА_3 , який потрапив на залізничну колію, розумів небезпечність своїх дій, як для себе, так і для оточуючих, та бажав заподіяти собі смерть шляхом потрапляння під поїзд; суди не дослідили існування причинно-наслідкового зв`язку між подією та заподіянням шкоди (матеріали кримінального провадження не містять доказів порушення працівниками залізничного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, відсутні відомості про недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв`язку тощо, що свідчить про правомірність дій відповідача, суди не установили, що поведінка машиніста електропоїзда, як учасника дорожньо-транспортної пригоди, була протиправною).
		 
		Відзиви на касаційні скарги сторін станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 01 липня 2024 року касаційна скарга представника
		ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 24 липня 2024 року касаційна скарга АТ «Укрзалізниця» передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
		Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої
		статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 642/4547/23 із Ленінського районного суду м. Харкова та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
		У липні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 642/4547/23.
		Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» строк на касаційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Харкова
		від 15 лютого 2024 року та постанови Харківського апеляційного суду
		від 06 червня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «Українська залізниця» (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України) та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                         є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених             у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                 з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення,                      а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір`ю ОСОБА_3 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		25 вересня 2015 року біля 15.00 год на зупинці 30 кілометр залізничної колії, сполученням Куп`янськ-Вузловий-Красний Ліман, між станціями Крючкова та Переддонбасівська, біля села Новоплатонівка Борівського району Харківської області, стався наїзд вантажним потягом № 3327 на громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок указаної транспортної події ОСОБА_3 загинув на місці.
		 
		25 вересня 2015 року за вказаним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за № 12015220230000340 за частиною третьою статті 276 Кримінального кодексу України.
		 
		Відповідно до висновку експерта від 24 жовтня 2015 року № 2693-Дм/15 встановлено, що причиною смерті ОСОБА_3 стала несумісна з життям сукупна тупа травма тіла. Вказані у висновку тілесні ушкодження, враховуючи їх характер, могли утвориться від дії тупих твердих предметів, зі значною силою, та могли утворитись в умовах залізнодорожньої травми, вказаної в направленні. Під час судово-токсикологічної експертизи крові трупа ОСОБА_3 виявлений етиловий спирт в кількості 2,76 %, що по даним офіційної таблиці відповідає алкогольному сп`янінні середнього ступеня.
		Постановою слідчого СВ Борівського РВ Головного управління Національної поліції України в Харківській області від 30 жовтня 2015 року вказане кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
		 
		Як випливає з вказаної постанови, приблизно на відстані 600 м машиністом та помічником машиніста під час руху вантажного потягу № 3327 ними була виявлена перешкода на шляху поїзду, для попередження наїзду на перешкоду, ними подавались сповіщальні сигнали на звільнення шляху, та щоб людина, котра знаходилась на залізничній колії, відійшла у небезпечне місто. Але шлях, по якому прямує поїзд, своєчасно не звільнився, тому машиністом був вжитий захід для зупинки поїзду, а саме екстрене гальмування поїзду. Ці обставини були передані черговому по станції. Причиною загибелі ОСОБА_3 стали травми, завдані внаслідок наїзду на нього вантажного потягу, які були спричинені джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку зі здійсненням експлуатації останнього та грубим порушенням потерпілим правил безпеки на залізничному транспорті (за недоведеності умислу потерпілого або існування обставин непереборної сили), на підставі чого суди дійшли висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої матері загиблого ОСОБА_3 .
		 
		Матеріали справи не містять даних щодо фізичного стану постраждалого, причин та підстав його можливого різкого погіршення.
		 
		Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
		 
		За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральну шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
		 
		Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
		 
		Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням і зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
		Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		 
		Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
		 
		Таким чином, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи.
		 
		Статтею 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
		 
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		 
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		 
		Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 439/1213/18 (провадження № 61-8734 св 19), від 05 серпня 2020 року
		у справі № 439/1218/18 (провадження № 61-11853 св 18).
		 
		У частині другій статті 1193 ЦК України визначено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування
		з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
		 
		Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись
		з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		У справі, що переглядається, АТ «Українська залізниця» відсутність своєї вини
		у загибелі сина позивачки не довело, тобто не спростувало презумпцію завдавача шкоди. При цьому суди при визначенні розміру шкоди врахували ступінь вини загиблого  ОСОБА_3 .
		 
		Отже, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, задовольняючи шкоду частково, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про покладення на відповідача як власника джерела підвищеної небезпеки обов`язку відшкодувати позивачці моральну шкоду, завдану смертю сина, факт заподіяння моральної шкоди позивачці у зв`язку з передчасною втратою близької людини підтверджений, позивачка переживає душевні та психологічні страждання, позбавлена можливості отримувати від нього піклування та матеріальну допомогу, що тягне за собою порушення її нормальних життєвих зв`язків та докладання з її боку додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому суд при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди врахував усі обставини справи в їх сукупності, зокрема, що нещасний випадок із
		 ОСОБА_3 стався, в тому числі, внаслідок особистої грубої необережності самого потерпілого, та дійшов висновку про часткове задоволення позову.
		 
		Твердження заявників про невстановлення судами фактичних обставин справи, ненадання оцінки дослідженим доказам і неврахування ступеня вини власника джерела підвищеної небезпеки, ступеня моральних страждань позивачки від загибелі близького родича та ступеня вини загиблого ОСОБА_3 спростовується змістом судових рішень, що містять і встановлені обставини, які мають правове значення з урахуванням предмета і підстав позову, і оцінку відповідних належних та допустимих доказів.
		 
		Доводи позивачки щодо того, що сума, зазначена у рішенні суду, підлягає виплаті без урахування податків та обов`язкових платежів, не є підставою для скасування чи зміни судового рішення, зважаючи на таке.
		 
		Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) зі змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей
		у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на
		01 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.
		 
		У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.
		 
		Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
		 
		Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
		 
		Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
		 
		Водночас пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», однак застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
		 
		Оскільки шкода, завдана життю та здоров`ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров`ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров`ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
		 
		Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей
		у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року.
		 
		З урахуванням наведеного, суми, стягнуті з відповідача на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із заподіянням шкоди життю її сина не підлягають оподаткуванню.
		 
		Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21 (провадження № 61-283св22) та
		від 06 січня 2025 року у справі № 212/4843/24 (провадження № 61-13530св24).
		 
		Суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення правильно вказав, що відповідна сума моральної шкоди не включається до оподаткованого доходу платника податків. У свою чергу при сплаті присудженої до відшкодування суми моральної шкоди податковий агент зобов`язаний дотриматися установленого ПК України порядку оподаткування доходів платника податку.
		 
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		 
		Інші наведені у касаційних скаргах доводи фактично зводяться до незгоди
		з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Тому такі доводи відхиляються.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів                                є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду               від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
		 
		Посилання заявників на загальні висновки у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.
		 
		На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними                   у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими                (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року                    у справі № 233/2021/19).
		 
		Обставини у відповідних постановах Верховного Суду відрізняються від обставин                у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У справах, на які посилалися заявники, суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази
		з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		Верховний Суд відхиляє також доводи заявників про те, що суди порушили норми процесуального права та не мотивували свої рішення належним чином, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення, дали відповіді на кожен аргумент позивачки та відповідача, які мають юридично важливе значення. При цьому, порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Надані сторонами доказі оцінені судами у їх сукупності.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		Доводи касаційних скарг спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим рішенням суду про часткове задоволення позову.
		 
		ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
		 
		Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін.
		 
		Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , та касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 червня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                 є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков   Р. А. Лідовець   Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...