Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 947/26071/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про спонукання виконати або припинити певні дії.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 23.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2025.
Дата набрання законної сили: 23.07.2025
Номер судового провадження: 61-4567ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                     
		 
		23 липня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 947/26071/22
		провадження № 61-4567 св 25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		представник позивача - адвокат Іващенко Анастасія Петрівна,
		відповідачі: ОСОБА_2 , приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Притуляк Валерій Миколайович,
		третя особа - державне підприємство «Сетам»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іващенко Анастасії Петрівни, 
		на постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2025 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Кострицького В. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 
		до ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. (далі - приватний виконавець), третя особа - державне підприємство «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), в якому, з урахуванням уточнень, просила: 
		- визнати недійсними електронні торги, проведені ДП «Сетам» 20 жовтня 2022 року 
		з реалізації лоту № 517502 стосовно об`єкту нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , які оформлені протоколом № 578130 про проведення електронних торгів від 20 жовтня 2022 року; 
		- визнати протиправним та скасувати акт від 01 листопада 2022 року про передачу житлового будинку, розташованого за вищевказаною адресою, стягувачу - ОСОБА_2 ; 
		- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця 
		від 01 листопада 2022 року про передачу житлового будинку, розташованого 
		за вищевказаною адресою, стягувачу - ОСОБА_2 ; 
		- визнати недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, 
		які не відбулися, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пучковою І. А. (далі - приватний нотаріус) на ім`я ОСОБА_2 , на підставі якого посвідчено право власності останнього на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;  
		- скасувати державну реєстрацію права власності (номер № 65322612 
		від 01 листопада 2022 року) та припинити право власності ОСОБА_2 
		на житловий будинок, розташований за вказаною вище адресою;
		- вирішити питання понесених нею судових витрат.
		В обґрунтування позову зазначала, що рішенням Малиновського районного суду 
		м. Одеси від 19 грудня 2018 року у справі № 521/14202/14-ц, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково й стягнуто з неї на його користь на відшкодування майнової шкоди грошові кошти у сумі 2 753 961,17 грн, 150 000,00 грн моральної шкоди, 
		а також судові витрати у розмірі 28 182,55 грн. 
		 
		Указане рішення суду перебувало на примусовому виконанні у провадженні приватного виконавця - виконавче провадження від 27 квітня 2021 року 
		№ НОМЕР_1. У рамках зазначеного виконавчого провадження приватним виконавцем здійснювалися активні дії, направлені на реалізацію належного їй 
		на праві власності житлового будинку, розташованого за адресою: 
		АДРЕСА_1 .
		21 травня 2021 року приватним виконавцем було здійснено опис вищевказаного нерухомого майна, а 10 червня 2022 року відповідною постановою приватного виконавця призначено суб`єкта оціночної діяльності - фізичну особу-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_3 , для визначення ринкової вартості описаного майна. Згідно зі звіту ФОП ОСОБА_3 від 10 червня 2022 року вартість майна 
		становила 4 635 146,00 грн.
		Майно було додано до переліку майна, що буде реалізоване через електронні торги ДП «Сетам».
		Позивач зазначала, що торги з примусової реалізації вищевказаного майна, призначені на 18 серпня 2022 року, 19 вересня 2022 року та 20 жовтня 2022 року, 
		не відбулися з причини відсутності зареєстрованих учасників.
		01 листопада 2022 року приватним виконавцем на підставі статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» складено акт та постанову про передачу майна стягувачу - ОСОБА_2 , у рахунок погашення боргу у відповідному виконавчому провадженні. У подальшому зазначене майно було зареєстровано 
		за ОСОБА_2 на праві приватної власності.
		Позивач уважала незаконними та протиправними вищевказані дії щодо передачі 
		у власність ОСОБА_2 належного їй нерухомого майна за наслідком торгів, які не відбулися.
		Під час проведення приватним виконавцем зазначених вище виконавчих дій нею, як боржником, неодноразово оскаржувалися окремі дії приватного виконавця, 
		які за наслідками оскарження у судовому порядку були визнані неправомірними.
		Зокрема, ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2022 року за наслідками розгляду її скарги визнано неправомірними дії приватного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо проведення оцінки належного 
		їй майна, визначення, прийняття оцінки майна боржника.
		Вищевказану ухвалу було проголошено у судовому засіданні у присутності сторін, 
		вона набрала законної сили та була обов`язковою для виконання приватним виконавцем.
		Крім того, під час проведення зазначених вище виконавчих дій нею було подано заяву про відстрочення виконання рішення, яка була судом задоволена. 
		Так, ухвалою районного суду від 23 вересня  2022 року її заяву про відстрочення виконання судового рішення у справі № 521/14202/14-ц задоволено частково, відстрочено виконання нею рішення Малиновського районного суду м. Одеси 
		від 19 грудня 2018 року у справі № 521/14202/14-ц щодо стягнення з неї на користь 
		ОСОБА_2 вищевказаних грошових сум, строком на 8 місяців, тобто 
		до 23 травня 2023 року.
		Зазначену ухвалу було проголошено у судовому засіданні, вона набрала законної сили.
		12 жовтня 2022 року вона звернулася до приватного виконавця із заявою 
		про зупинення виконавчого провадження, до якої було додано ухвалу районного суду про відстрочення виконання судового рішення із відміткою про набрання ухвалою законної сили. Проте, приватний виконавець не відреагував на подану нею заяву, жодних дій щодо зупинення виконавчого провадження не вчинив.
		У жовтні 2022 року її представник звернувся із адвокатським запитом 
		до приватного виконавця щодо отримання пояснень невиконання вищевказаної заяви про зупинення виконавчого провадження, однак відповіді на вказаний адвокатський запит не отримано.
		Позивач указувала, що вищезазначені ухвали районного суду, які набрали законної сили, не виконані приватним виконавцем, а тому приватний виконавець незаконно здійснив дії з примусової реалізації належного їй майна, внаслідок яких
		ОСОБА_2 безпідставно став власником належного їй житлового будинку.
		З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2023 року у складі судді Калініченко Л. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано протиправним та скасовано акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, складений 01 листопада 2022 року приватним виконавцем 
		у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, яким передано нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 , стягувачу - 
		ОСОБА_2 .
		Визнано протиправною та скасовано постанову про передачу стягувачу у рахунок погашення боргу, винесену 01 листопада 2022 року приватним виконавцем у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, якою передано вищевказане нерухоме майно стягувачу - ОСОБА_2 .
		Визнано недійсним свідоцтво від 01 листопада 2022 року, видане приватним нотаріусом, зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за № 464, про посвідчення права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - житловий будинок (домоволодіння), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 429336751101.
		У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат 
		зі сплати судового збору 1 736,70 грн.
		Стягнуто з приватного виконавця на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат зі сплати судового збору 1 736,70 грн. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на належний позивачці на праві приватної власності житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 було звернено стягнення, будинок передано для примусової реалізації шляхом проведення електронного аукціону. За результатами проведення аукціону 18 серпня 2022 року, 19 вересня 2022 року та 20 жовтня 2022 року майно реалізовано не було через відсутність зареєстрованих (допущених) учасників. Тобто електронний аукціон не відбувся через відсутність учасників торгів, що було засвідчено відповідним протоколом проведення електронного аукціону (торгів), а тому вимога позивача про визнання недійсними електронного аукціону (торгів) задоволенню 
		не підлягає. 
		Після того, як торги не відбулися, передача приватним виконавцем спірного майна стягувачу відбувалася за іншою визначеною законом відокремленою процедурою передачі такого майна відповідно до положень статті 61 Закону України 
		«Про виконавче провадження», про що стягувач не заперечував.
		Приватним виконавцем 01 листопада 2022 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 було винесено постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, винесено акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, а приватним нотаріусом 01 листопада 2022 року видано свідоцтво, 
		яким посвідчено, що ОСОБА_2 належить на праві приватної власності майно, що складається з житлового будинку (домоволодіння), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Приватним нотаріусом винесено рішення 
		про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером № 65322612 від 01 листопада 2022 року, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав та зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на вказаний житловий будинок.
		Разом із цим, ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 
		2022 року у справі № 521/13686/14-ц (провадження № 4-с/521/51/22) визнано неправомірними дії приватного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо проведення оцінки відповідно до постанови від 10 червня 2022 року 
		про призначення суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні, визначення та прийняття оцінки майна боржника, а саме житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (звіт 
		ФОП ОСОБА_3 від 10 червня 2022 року, за яким вартість житлового будинку становила 4 635 146,00 грн). Ця ухвала набрала законної сили, приватний виконавець був обізнаний про її існування.
		Приватний виконавець не здійснив дії щодо отримання нового звіту про оцінку майна. Як наслідок, було проведено чергові електронні торги, а спірне майно передано стягувачу - ОСОБА_2 , на підставі звіту ФОП ОСОБА_3 
		від 10 червня 2022 року.
		Крім того, виконання судового рішення у справі № 521/14202/14-ц, за яким позивачка є боржником, було відстрочено строком на 8 місяців на підстави ухвали  Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2022 року у справі 
		№ 521/13686/14-ц (провадження № 6/521/238/22), про що приватному виконавцю було відомо. На час проведення третього аукціону (жовтень 2022 року) були наявні підстави для зупинення виконавчого провадження № НОМЕР_1. Проте, приватний виконавець не вчинив дії щодо зупинення виконавчого провадження.
		Тому районний суд уважав, що наявні правові підстави для визнання протиправним 
		та скасування акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та визнання недійсним свідоцтво про посвідчення права власності ОСОБА_2 
		на зазначене вище нерухоме майно, так як приватним виконавцем безпідставно вчинено дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, де позивачка є боржником, 
		у результаті яких спірний будинок передано ОСОБА_2 . 
		При цьому саме вказане свідоцтво стало підставою для здійснення реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірний житловий будинок, а тому не потрібно додатково скасовувати державну реєстрації ОСОБА_2 на будинок 
		та припиняти за ним право власності на спірне нерухоме майно, а тому відповідні позовні вимоги не підлягають задоволенню. 
		Районний суд урахував положення Конвенції про захист прав людини 
		і основоположних свобод (далі - Конвенція), застосував відповідні норми Конституції України, ЦК України, Закону України «Про виконавче провадження», положення Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок).
		Судом першої інстанції враховано судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, зокрема, у справах щодо визнання електронних торгів недійсними, щодо способу судового захисту у даній категорії справ.
		Розподіл судових витрат здійснено з урахуванням статті 141 ЦПК України.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 30 січня 2025 року апеляційну скаргу приватного виконавця та апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
		Рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 вересня 2023 року 
		в оскаржуваній частині задоволених позовних вимог та стягнення судових витрат скасовано.
		Ухвалено в цій частині нове судове рішення.
		У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку про ефективний спосіб судового захисту порушених прав ОСОБА_1 у частині визнання протиправними та скасування постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу та акта про передачу зазначеного майна. Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що спірне нерухоме майно було передано на примусову реалізацію шляхом проведення електронних торгів і саме через те, що останні 
		не відбулися, спірне майно перейшло до ОСОБА_2 . 
		Разом із цим, ДП «Сетам» не було залучено до участі у справі в якості співвідповідача. Спір виник між позивачем та ОСОБА_2 , приватним виконавцем та ДП «Сетам», а обсяг процесуальних прав третьої особи 
		та відповідача/співвідповідача відрізняється.
		Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, в якості відповідачів мають залучатися всі сторони правочину (державна виконавча служба, організатор електронних торгів 
		і переможець таких торгів).
		Крім того, апеляційний суд зазначив про те, що районний суд послався 
		на преюдиційні обставини, встановлені, у тому числі, судовими рішеннями, 
		які в подальшому були скасовані Верховним Судом.
		Апеляційний суд застосував відповідні норми ЦК України, ЦПК України, 
		Закону України «Про виконавче провадження», врахував правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, у тому числі, щодо суб`єктного складу у справах про визнання недійсним електронних торгів.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
		 
		У квітні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Іващенко А. П., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2025 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає 
		неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених 
		у постановах Верховного Суду; судом належним чином не досліджено зібрані 
		у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
		У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга представника  ОСОБА_1 - адвоката Іващенко А. П., мотивована тим, що апеляційний суд зробив помилкові висновки про відмову у задоволенні позову у зв`язку з незалученням ДП «Сетам» співвідповідачем. 
		Суд апеляційної інстанції не встановив характер спірних правовідносин. ДП «Сетам» не має статусу відповідача у спірних правовідносинах, суб`єктний склад сторін визначено позивачем вірно. Суд апеляційної інстанції не надав оцінку основним доводам позивача, зокрема, які стосуються порушень процедури здійснення виконавчих дій у відповідному виконавчому провадженні.
		У спірних правовідносинах електронні торги не відбулися, спірне майно було передано стягувачу за іншою визначеною законом відокремленою процедурою передачі такого майна, яка відрізається від процедури проведення електронних торгів. 
		Передача державним (приватним) виконавцем стягувачу нереалізованого 
		на прилюдних торгах майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України. 
		Постанова та акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу можуть бути скасовані в судовому порядку. 
		Апеляційний суд зазначив про те, що районний суд послався на преюдиційні обставини, встановлені, у тому числі, судовими рішеннями, які в подальшому були скасовані Верховним Судом. Проте, апеляційний суд не зазначив, які саме судові рішення були скасовані. Вказане спричинило додаткову невизначеність у судову рішенні, що не узгоджується з нормами процесуального закону. 
		При цьому районний суд вирішив спір з урахуванням преюдиційних обставин, установлених у судових рішеннях, які були чинними на час вирішення справи районним судом.
		Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду. 
		 
		Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу 
		 
		У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу 
		від приватного виконавця, в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги. Вказується, що оскаржуване судове рішення є законним 
		та обґрунтованим. 
		У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу 
		від представника ОСОБА_2 - адвоката Павлишина Ю. М., в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, його слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. 
		У відзиві також указано, що ОСОБА_2 поніс судові витрати в суді касаційної інстанції, докази на підтвердження чого будуть надані у визначений процесуальним законом спосіб. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		У провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебувала справа 
		№ 521/14202/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 року у справі № 521/14202/14-ц, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 
		про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок пожежі, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 
		2 753 961,17 грн та 150 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто 
		з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 28 182,55 грн.
		На виконання вказаного судового рішення Малиновським районним судом м. Одеси 22 квітня 2021 року було видано відповідний виконавчий лист № 521/14202/14-ц.
		 
		Зазначений лист перебував на примусовому виконанні у провадженні приватного виконавця в рамках виконавчого провадження від 27 квітня 2021 року № НОМЕР_1 щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів
		на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 року у справі № 521/14202/14-ц. 
		21 травня 2021 року в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 приватним виконавцем здійснено опис нерухомого майна, а саме домоволодіння, 
		площею 170,0 кв. м, яке складається з житлового двоповерхового будинку літ. А1, та одноповерхового будинку літ. Б, літ. Я1, навіс, № 5,16 огорожа, II мостіння, 
		за адресою: АДРЕСА_1 . Домоволодіння, загальною площею 170,0 кв. м, житловою площею 75,6 кв. м, що складається з: житлового двоповерхового будинку літ. «А1», житлового будинку з мансардою літ. «Б», навісу літ. «Я1», огорожі № 5,16 та мостіння II. Фундамент житлового будинку літ. «А1», житлового будинку літ. «Б» - бутовий, матеріал зовнішніх стін черепашник, покрівля металочерепиця, матеріал перекриття дерево. Житловий будинок літ. «А1» 
		та житловий будинок літ. «Б» обладнано водопроводом, електроосвітленням, газопроводом, каналізацією, опаленням. У будинку літ. «А1 вхідні двері дерев`яні, вікна металопластикові. На 1-му поверсі підлога вкрита плиткою, стіни обклеєні шпалерами, стеля побілена. У санвузлі все облицьовано плиткою. На 2-му поверсі підлога вкрита ламінатом, стіни обклеєні шпалерами, стеля натяжна. Дах будинку металочерепиця. Загальний стан будинку літ. «А1» - задовільний. У будинку літ. «Б» металопластикові вікна, на яких встановлені металеві решітки. Підлога коридору 
		та кухні вкрита плиткою, стіни обклеєні шпалерами, робоча стіна кухні облицьована плиткою. Стеля побілена. На кухні встановлено газовий котел. Підлога у кімнатах 
		та в коридорі вкрита паркетом, стіни кімнат обклеєні шпалерами, стеля побілена. 
		В одній із кімнат на стелі є ліпнина. Ванна кімната облицьована плиткою, стеля побілена. Міжкімнатні двері дерев`яні. Вхідні двері до будинку дерев`яні. Вхід 
		на мансардний поверх сходи. Дах будинку вкрито металевою покрівлею. Подвір`я домоволодіння вкрито плиткою, огороджено. Загальний стан житлового будинку літ. «Б» добрий. Домоволодіння належить ОСОБА_1 на підставі: рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 червня 2014 року у справі 
		№ 520/2353/14-ц; ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року у справі № 521/14202/18; ухвали про виправлення описки Малиновського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року у справі № 521/14202/14-ц.
		Постановою приватного виконавця від 09 липня 2021 року призначено суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 для визначення ринкової вартості описаного майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
		Згідно зі звітом про незалежну оцінку ФОП ОСОБА_3 від 14 липня 2021 року вартість домоволодіння, розташованого за адресою: 
		АДРЕСА_1 , складала 4 661 847,00 грн, що станом на момент складання звіту становило 170 850,00 доларів США (за курсом НБУ за 1 долар - 27,2862 грн). 
		Указаний звіт отримано приватним виконавцем 21 липня 2021 року.
		Постановою приватного виконавця від 21 липня 2021 року виконавче провадження № НОМЕР_1 зупинено до розгляду справи по суті у Верховному Суді (стаття 34 Закону України «Про виконавче провадження»).
		10 червня 2022 року приватним виконавцем поновлено виконавче провадження 
		№ НОМЕР_1 та винесено постанову, якою призначено суб`єкта оціночної 
		діяльності - ФОП ОСОБА_3 , для визначення ринкової вартості майна 
		за вищевказаною адресою.
		Згідно зі звіту ФОП ОСОБА_3 від 10 червня 2022 року вартість домоволодіння, 
		розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , 
		складала 4 635 146,00 грн.
		Відповідно до наявної в матеріалах справи копії оскаржуваної постанови 
		про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 01 листопада 
		2022 року (виконавче провадження № НОМЕР_1), встановлено наступне.
		Спірне вищевказане нерухоме майно було додано до переліку майна, що буде реалізовано через електронні торги, які проводяться ДП «Сетам».
		Згідно з протоколом проведення електронних торгів ДП «Сетам» № 513554 
		від 18 серпня 2022 року перші електронні торги з реалізації нерухомого майна 
		не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів. Стартова (початкова) ціна лоту № 498332 становила 4 635 146,00 грн.
		Відповідно до протоколу проведення електронних торгів ДП «Сетам» № 516030 
		від 19 вересня 2022 року другі електронні торги з реалізації нерухомого майна 
		не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів. Стартова (початкова) ціна лоту становила 3 939 874,10 грн.
		Згідно з протоколом проведення електронних торгів ДП «Сетам» № 517502 
		від 20 жовтня 2022 року треті електронні торги з реалізації нерухомого майна 
		не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів. Стартова (початкова) ціна лоту становила 3 244 602,20 грн.
		21 жовтня 2022 року приватним виконавцем було направлено на адресу стягувача ( ОСОБА_2 ) повідомлення № 8422 відповідно до статті 61 Закону України
		«Про виконавче провадження», зокрема, про не реалізацію майна на електронному аукціоні і можливість вирішення питання про залишення за собою нереалізованого майна.
		Заявою, що надійшла на адресу приватного виконавця 26 жовтня 2022 року, стягувач за виконавчим провадженням - ОСОБА_2 , на підставі статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» виявив бажання залишити за собою нереалізоване на прилюдних торгах нерухоме майно боржника, а саме -домоволодіння, загальною площею 170,0 кв. м, що розташоване за адресою: 
		АДРЕСА_1 , за ціною третіх електронних торгів - 
		3 244 602,20 грн.
		01 листопада 2022 року приватним виконавцем у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 було винесено постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, якою передано стягувачу - ОСОБА_2 , в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом від 22 квітня 2021 року № 521/14202/14-ц, 
		що видав Малиновський районний суд м. Одеси, наступне майно: домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що належало боржнику - ОСОБА_1 
		01 листопад 2022 року приватним виконавцем у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 винесено акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, яким ОСОБА_2 передано у власність вищевказане нерухоме майно, 
		що належало боржнику - ОСОБА_1 
		01 листопада 2022 року приватним нотаріусом видано свідоцтво, зареєстроване 
		в реєстрі нотаріальних дій за № 464, яким посвідчено, що ОСОБА_2 належить на праві власності майно, що складається з житлового будинку (домоволодіння), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
		На підставі вказаного свідоцтва приватним нотаріусом винесено рішення 
		про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 
		від 01 листопада 2022 року № 65322612, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав та зареєстровано за ОСОБА_2 право власності 
		на житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 429336751101, номер запису 
		про право власності 48305010, що підтверджується інформаційною довідкою 
		з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 
		від 10 листопада 2022 року № 314771019.
		У вересні 2022 ОСОБА_1 звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси із заявою, в якій просила відстрочити виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 у справі № 521/14202/14-ц на 12 місяців (справа 
		№ 521/14202/14-ц; провадження №6/521/238/22).
		Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2022 року вказану заяву задоволено частково, відстрочено ОСОБА_1 виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 року у справі 
		№ 521/14202/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 
		2 753 961,17 грн та 150 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, судових витрат у розмірі 28 182,55 грн, строком на 8 місяців, тобто до 23 травня 2023 року. 
		Вказана ухвала суду першої інстанції залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження на вищевказані судові рішення судів попередніх інстанцій (провадження № 61-7043ск23).
		Вищезазначені обставини справи встановлені також Малиновським районним судом м. Одеси в ухвалі від 23 вересня 2022 року, яка набрала законної сили.
		12 жовтня 2022 року, тобто до апеляційного перегляду вказаної ухвали суду, Малиновським районним судом м. Одеси було засвідчено належним чином завірену копію ухвали суду від 23 вересня 2022 року у справі № 521/14202/14-ц, із відміткою про набрання законної сили 10 жовтня 2022 року.
		12 жовтня 2022 року представником ОСОБА_1 було подано до приватного виконавця заяву про зупинення виконавчого провадження № НОМЕР_1 
		від 27 квітня 2021 року та вчинення усіх виконавчих дій щодо стягнення 
		з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 року у справі 
		№ 521/14202/14-ц у зв`язку з відстроченням виконання вказаного рішення. 
		Указана заява отримана приватним виконавцем 12 жовтня 2022 року.
		Виконавче провадження у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 не було зупинено, приватним виконавцем було продовжено виконавчі дії з примусової реалізації спірного нерухомого майна.
		У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Малиновського районного суду 
		м. Одеси зі скаргою на дії та рішення приватного виконавця з приводу проведених дій з оцінки нерухомого майна і звіту суб`єкта оціночної діяльності від 10 червня 2022 року (справа № 521/13686/22; провадження № 4-с/521/51/22).
		За наслідком розгляду вказаної скарги 23 вересня 2022 року Малиновським районним судом м. Одеси постановлено ухвалу суду, якою скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії приватного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 27 квітня 2021 року щодо проведення оцінки відповідно до постанови від 10 червня 2022 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, для участі у виконавчому провадженні, визначення та прийняття оцінки майна боржника ОСОБА_1 , а саме житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , 
		від 14 червня 2022 року.
		Ухвала постановлена в судовому засіданні 23 вересня 2022 року за участі представника приватного виконавця.
		Ухвалою суду також встановлено, що 21 липня 2021 року приватним виконавцем було отримано звіт від 14 липня 2021 року ФОП ОСОБА_3 про незалежну оцінку спірного домоволодіння. Вартість домоволодіння згідно з указаним звітом становила 4 661 847,00 грн, що станом на момент складання звіту - 
		170 850,00 доларів США (за курсом Націрнального банка України за 1 долар - 
		27,2862 грн).
		Постановою приватного виконавця від 21 липня 2021 року виконавче провадження було зупинено до розгляду даної справи по суті (стаття 34 Закону України 
		«Про виконавче провадження»).
		03 травня 2022 року на адресу приватного виконавця надійшла заява представника ОСОБА_1 разом із постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 521/14202/14-ц, якою дану справу вирішено по суті, зокрема: касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено 
		без задоволення. Рішення районного суду та постанову апеляційного суду залишено без змін (провадження № 61-6824св21).
		10 червня 2022 року приватним виконавцем відповідною постановою було поновлено виконавче провадження № НОМЕР_1. 
		10 червня 2022 року приватним виконавцем постановою знову призначено суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 для визначення ринкової вартості майна 
		за адресою: АДРЕСА_1 .
		У подальшому приватним виконавцем отримано новий звіт ФОП ОСОБА_3 
		від 10 червня 2022 року, в якому вартість майна складала 4 635 146,00 грн. Майно було додано до переліку майна, що буде реалізоване через електронні торги 
		ДП «Сетам».
		Малиновським районним судом м. Одеси встановлено, що 07 липня 2022 року представник ОСОБА_1 ознайомився із матеріалами виконавчого провадження від 27 квітня 2021 року № НОМЕР_1, в якому були відсутні: постанова 
		про поновлення виконавчого провадження; новий звіт, проведений за постановою приватного виконавця від 10 червня 2022 року; будь-які докази повідомлення заявниці або її представника стосовно вищевказаних дій приватного виконавця. 
		Тобто на момент ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження паперові матеріали виконавчого провадження не співвідносилися із даними, які може отримати сторона виконавчого провадження із ідентифікатором доступу 
		до виконавчого провадження системі АСВП.
		12 вересня 2022 року представник ОСОБА_1 через електронну пошту повторно звернувся до приватного виконавця із заявою про ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження, де виклав вище описані розбіжності.
		14 вересня 2022 року представником ОСОБА_1 було отримано копії нового звіту, який був предметом розгляду скарги.
		Постановою Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року апеляційну скаргу з доповненнями приватного виконавця задоволено частково. Ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 23 вересня 2022 року змінено, виключено з мотивувальної частини оскаржуваної ухвали висновок суду про те, 
		що звіт про оцінку майна від 10 червня 2022 року складено ФОП ОСОБА_3 після закінчення строку дії його сертифікату суб`єкта оціночної діяльності. В іншій частині ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 23 вересня 2022 року залишено без змін.
		13 вересня 2023 року касаційна скарга представника приватного виконавця задоволена, ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 
		2022 року та постанова Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року скасовані, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні скарги 
		ОСОБА_1 на дії приватного виконавця.
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій 
		статті 389 ЦПК України. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга представника  ОСОБА_1 - адвокат Іващенко А. П., підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 
		цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним 
		і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права 
		із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних 
		або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні 
		та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася 
		до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно 
		до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода 
		на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує 
		при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		У справі, яка переглядається Верховним Судом,  ОСОБА_1 звернулася до суду 
		з позовом до ОСОБА_2 , приватного виконавця, третя особа -ДП «Сетам», 
		про: 1) визнання недійсними електронних торгів; 2) визнання протиправним 
		та скасування акту про передачу майна стягувачу; 3) визнання протиправним 
		та скасування постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу; 
		4) визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, 
		які не відбулися; 5) скасування державної реєстрації права власності; 6) припинення права власності.
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції надав оцінку кожній позовній вимозі позивача і частково задовольнив позов. Суд апеляційної скасував рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог (визнання протиправними 
		та скасування акту та постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, визнання недійсним свідоцтва приватного нотаріуса) і відмовив у задоволенні позову виключно з підстави не залучення 
		ДП «Сетам» співвідповідачем у справі.
		Верховний Суд уважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасними.
		Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, 
		а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
		Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також 
		на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право 
		в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб 
		або державних чи суспільних інтересах.
		З урахуванням цього правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи 
		та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, 
		і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог 
		або про відмову в їх задоволенні.
		Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
		Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив 
		на порушника.
		Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, 
		суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені 
		у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися
		до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права 
		та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, 
		що встановлений договором або законом.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання 
		або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який 
		є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження 
		№ 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження 
		№ 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження 
		№ 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження 
		№ 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження 
		№ 12-84гс20 та інших).
		Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод 
		чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
		 
		Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
		При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або 
		є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу 
		не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
		Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову 
		в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі 
		№ 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі 
		№ 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).
		Верховний Суд ураховує, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень 
		і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, 
		що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
		Порядок реалізації арештованого майна визначено відповідними положеннями Порядку.
		Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна
		на публічних торгах, а відтак, є правочином.
		Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, 
		частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.
		Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а відтак така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку 
		з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 
		ЦК України).
		Разом із тим, оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину 
		є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо 
		за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.
		Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого 
		з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного 
		у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
		Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те,
		що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, 
		а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна 
		як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів 
		з реалізації арештованого майна.
		Відповідно до вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують 
		і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.
		У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; 
		чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.
		У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі 
		№ 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.
		Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України:
		від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року 
		у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15,
		від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.
		Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа
		як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу 
		не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, провадження № 61-16353сво18).
		Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається 
		або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася 
		до суду.
		Підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними 
		є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює (постанова Верховного Суду 
		від 24 вересня 2020 року у справі № 372/3161/18, провадження № 61-86св20).
		Про необхідність встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи і залежно від установленого вирішити питання
		про задоволення позовних вимог про визнання торгів недійсними або відмову
		в їх задоволенні зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові
		від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що реалізація майна, зокрема майнових прав, на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах
		і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 
		(пункти 6.17-6.18) та від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункти 38-39), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 32), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).
		Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець. Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба 
		й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів (див. постанови: 
		від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (пункти 40-41), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 56)).
		Аналогічний правовий висновок викладено у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, провадження 
		№ 14-96цс21.
		Разом із цим, у спірних правовідносинах електронні торги не відбулися. 
		Так, за результатами проведення аукціону 18 серпня 2022 року, 19 вересня 
		2022 року та 20 жовтня 2022 року майно реалізовано не було через відсутність зареєстрованих (допущених) учасників. Тобто електронний аукціон не відбувся, 
		що було засвідчено відповідним протоколом проведення електронного аукціону (торгів).
		Після того, як торги не відбулися, передача приватним виконавцем спірного майна стягувачу відбувалася за іншою визначеною законом відокремленою процедурою передачі такого майна відповідно до положень статті 61 Закону України 
		«Про виконавче провадження».
		Зокрема, приватним виконавцем 01 листопада 2022 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 було винесено постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, винесено акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.
		Вказані обставини встановлені судом першої інстанції.
		Суд апеляційної інстанції не здійснював перегляд рішення районного суду по суті 
		й, відмовляючи у задоволенні позову, виходив виключно з того, що ДП «Сетам» 
		не було залучено до участі у справі в якості співвідповідача, а спір виник 
		між позивачем та ОСОБА_2 , приватним виконавцем та ДП «Сетам».
		Разом із цим, апеляційний суд указав про ефективний спосіб судового захисту порушених прав ОСОБА_1 у частині визнання протиправними та скасування постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу та акта 
		про передачу зазначеного майна, що вказує на суперечливі (взаємовиключні) висновки суду апеляційної інстанції.
		Тобто, апеляційний суд зазначив, що позивач має право на новий позов, залучивши всіх належних відповідачів, і, одночасно, уже дав правову оцінку позовним вимогам, що є штучним створенням преюдиційних обставин. 
		Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, в якості відповідачів мають залучатися всі сторони правочину, зокрема: державна виконавча служба, організатор електронних торгів 
		і переможець таких торгів. Проте, у даному спорі торги не відбулися, а спірне майно передано стягувачу в рахунок погашення боргу за іншою процедурою, відмінною 
		від процедури реалізації майна на торгах.
		Апеляційний суд не звернув увагу на вказане й передчасно відмовив у задоволенні позову з підстав не залучення всіх належних співвідповідачів.
		Верховний Суд ураховує, що аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах і відсилають 
		до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.
		Відповідно до наведених правових норм виконавець здійснює лише підготовчі дії 
		з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими виконавча служба укладає відповідний договір.
		Таким чином, з аналізу змісту статей 203, 215, 650, 655 і 656 ЦК України, положень Порядку вбачається, що: реалізація майна на прилюдних торгах полягає у продажі майна, за яким продавцем відчужуваного майна є боржник, переможець прилюдних торгів виступає покупцем, а особами, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів; складання за результатами проведення прилюдних торгів акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.
		Такий висновок Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 587/2230/21 (провадження № 61-5981сво23).
		Водночас Закон України «Про виконавче провадження» допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. 
		У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, 
		та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону).
		Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт 
		з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 Закону). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване 
		на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, 
		а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62 Закону).
		З огляду на зазначене передбачена статтею 62 вказаного Закону процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта 
		про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, 
		що є законними підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України). Однак за своєю правовою природою така процедура разом з відповідними постановою та актом державного виконавця 
		не може бути ототожнена з процедурою відчуження майна з прилюдних торгів тільки тому, що за результатами проведення прилюдних торгів державний виконавець також складає акт.
		Підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу (укладення якого підтверджується протоколом електронних торгів) та дії сторін, спрямовані на передання нерухомого майна 
		у володіння покупця (затвердження акта про проведені електронні торги, видача 
		або надсилання його покупцю, звернення покупця до державного реєстратора 
		з метою державної реєстрації права власності за покупцем).
		Відповідно до положень статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» 
		у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами 
		для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.
		Отже, у в разі залишення стягувачем за собою нереалізованого майна оформлення та підписання договору купівлі-продажу майна як окремого документа законодавством не передбачено. Натомість такий договір укладається шляхом звернення виконавця до стягувача з пропозицією вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна з одночасним припиненням права вимоги стягувача до боржника в межах вартості нереалізованого майна (оферта) 
		та виявлення стягувачем волі залишити за собою це майно (акцепт). Виконання договору з боку покупця (стягувача) полягає у внесенні на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різниці 
		між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню 
		на користь стягувача, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. На підтвердження виконання договору з боку покупця виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Подальші дії покупця (стягувача) 
		та виконавця спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця. 
		З цією метою виконавець складає акт та видає або надсилає його покупцю, покупець отримує свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо вони не відбулися (стаття 72 Закону України «Про нотаріат»), звертається до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем.
		Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
		Таким чином, передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого 
		на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України, так як відсутній правочин.
		Водночас у частині першій статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи 
		на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання 
		або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).
		 За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду.
		Так, згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.
		Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: 
		від 03 липня 2019 року у справі № 206/2421/16-ц, від 31 січня 2024 року у справі 
		№ 755/4534/21.
		На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року 
		у справі № 130/1125/22, провадження № 61-12467св23.
		 
		У спірних правовідносинах позивачем заявлено, у тому числі, вимоги про визнання протиправними та скасування акту про передачу майна стягувачу та постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу. Рішення районного суду, зокрема й у цій частині, оскаржено в апеляційному порядку.
		У постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 199/4891/19-ц
		(провадження № 61-15558св20) зазначено про те, що відчуження майна 
		на електронних торгах, як угода купівлі-продажу, є багатостороннім правочином, 
		і під час подання позову про його оскарження такий позов подається до решти сторін цього правочину, з якими є матеріально-правовий спір, і ці сторони мають бути залучені до участі у справі. Відповідачами у справі, мають бути залучені організатори електронних торгів та особа, визнана їх переможцем.
		Разом із тим, Верховний Суд у вищевказаній постанові наголосив на тому, 
		що у справі, що переглядалася, відсутні підстави для застосування наведених висновків Верховного Суду, оскільки спірне майно реалізовано не на електронних торгах, тобто щодо спірного майна не укладався договір купівлі-продажу, а майно передано стягувачу в рахунок заборгованості за його заявою. Тому у справі відсутні підстави для залучення до розгляду організатора електронних торгів - ДП «Сетам».
		Вирішуючи позов у частині вказаних позовних вимог, які стосуються оскарження постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та акту 
		про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, у ДП «Сетам», 
		яке проводило електронні торги з реалізації спірного майна, не виникають права 
		та обов`язки щодо повернення майна.
		Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув уваги, формально відмовивши 
		у задоволенні позову з підстави незалучення ДП «Сетам» до у часті у справі в якості співвідповідача.
		При цьому апеляційний суд погодився з висновком районного суду про ефективний спосіб судового захисту порушених прав ОСОБА_1 в частині визнання протиправними та скасування постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу та акта про передачу зазначеного майна.
		Суд апеляційної інстанції не з`ясував характер спірних правовідносин, не надав оцінку доводам апеляційної скарги, доводам позовної заяви, ефективності кожної позовної вимоги, виходячи, в першу чергу, з того, що спірне майно не було реалізовано на прилюдних торгах.
		Доводи касаційної скарги у цій частині обґрунтовані. 
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції 
		за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється 
		на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання 
		їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. 
		Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 
		ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
		Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню 
		із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		При новому розгляді справи суду необхідно звернути увагу на вищевказане, звернути увагу на зазначені норми права та правові висновки Верховного Суду.
		Верховний Суд додатково звертає увагу, що вирішуючи вимогу позивача 
		про визнання недійсним свідоцтва нотаріуса, слід урахувати правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року 
		у справі № 914/2618/16, постановах Верховного Суду: від 21 вересня 2022 у справі № 908/976/19, від 11 липня 2024 у справі № 926/2179/20.
		Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу по суті в установлені законом розумні строки з додержанням вимог норм матеріального і процесуального права, проаналізувати всі доводи, заперечення сторін, ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно 
		до встановлених обставин та вимог закону.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий апеляційний розгляд. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іващенко Анастасії Петрівни, задовольнити частково. 
		Постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, 
		є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                             Д. Д. Луспеник 
		Судді:                                                                                       І. Ю. Гулейков
		Б. І. Гулько 
		Г. В. Коломієць 
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...