Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/2452/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано судом: 23.07.2025. Зареєстровано: 24.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/201/386/2025
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023052770000426

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Справа № 201/2452/24
		Провадження № 1-кп/201/386/2025
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 липня 2025 року                                          м. Дніпро 
		Соборний районний суд міста Дніпра у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , з секретарем судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі спеціального судового провадження кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12023052770000426 від 01.06.2023 року, по обвинуваченню:
		 
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Краснівка Волноваського району Донецької області, громадянина України, зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України
		 
		В судовому засіданні приймали участь:
		прокурори ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 
		захисник ОСОБА_8 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Обставини, встановлені судом
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).
		До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.
		Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року №2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року №2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.
		Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.
		Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року ШЗ/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2-3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які с додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.
		Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії РФ на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
		Наведені вище факти розв`язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав, у зв`язку з чим були достовірно відомі ОСОБА_3 .
		Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
		06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рц/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
		11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № З-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891- VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
		17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
		18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення, у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
		21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 4 а. 175-214), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
		11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.
		Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади РФ, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над цією територією.
		Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно- правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Реакцією на такі дії Російської Федерації, стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання п анексії.
		Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
		22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
		У подальшому, Збройними силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам зброї та підрозділам ЗСУ, також військовими формуваннями РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.11.2023 № 734/2023, яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в України», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, Указом від 18.04.2022 № 259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, Указом від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX, Указом від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2500-IX, Указом від 07.11.2022 № 757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2738-IX, Указом від 06.02.2023 № 58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 № 2915-IX, Указом від 01.05.2023 № 254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3057-IX, Указом від 26.07.2023 № 451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3275-IX) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16.11.2023 строком на 90 діб до 14.02.2024.
		Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.
		Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
		Згідно ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.
		Внаслідок розв`язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24.02.2022 збройними формуваннями Російської Федерації тимчасово окуповано частини території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.
		З метою розповсюдження пропаганди в підтримку держави агресора, створення образу законності окупації частини території Донецької області та утвердження вказаної окупації, а також задля підтримки діяльності окупаційних органів влади на захоплених територіях, російською окупаційною владою створено ряд засобів масової інформації. 
		Розуміючи вище викладені обставини, у громадянина України ОСОБА_3 з мотивів непогодження з політикою чинної влади в Україні та підтримки входження тимчасово окупованих територій України до складу Російської Федерації, будучи обізнаним про факт ведення вказаною державою агресивної війни проти України, невизнання РФ поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані її території, виник умисел на співпрацю з державою-агресором та її окупаційними органами влади. 
		Так, громадянин України ОСОБА_3 , перебуваючи в м. Маріуполь Донецької області (більш точне місце знаходження під час не встановлено), у вересні 2023 року (більш точна дата під час не встановлена), по теперішній час (точна дата органом не встановлена), на тимчасово окупованій території, діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел, з метою здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та її окупаційною адміністрацією, спрямованої на підтримку держави-агресора, її окупаційних адміністрацій та збройних формувань, почав працювати кореспондентом на телеканалі «ІНФОРМАЦІЯ_4», знаходиться за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Шота Руставелі, 30А, який функціонує на тимчасово окупованій території Донецької області та підконтрольний так званому «Министерству информации днр», що входить до складу «Государственного унитарного предприятия донецкой народной республики Первый республиканский телеканал днр», у співпраці з окупаційною адміністрацією м. Маріуполь Донецької області.
		На телеканалі «ІНФОРМАЦІЯ_4» ОСОБА_3 пише статті та знімає репортажі, в яких підтримує дії держави-агресора щодо окупації Донецької області, висвітлює свою співпрацю з державою-агресором та зі збройними формуваннями, розповсюджує інформацію в підтримку держави агресора - рф, створює образ законності окупації частини території Донецької області та утвердження вказаної окупації, а також підтримує діяльність окупаційних органів влади на захоплених територіях.
		Так, 10 вересня 2023 року громадянин України ОСОБА_3 зняв репортаж у м. Маріуполь Донецької області (більш точне місце знаходження під час не встановлено) під назвою «Мариупольцы отдали свои голоса за будующее России!», в якому висвітлює інформацію, щодо законності окупації рф частини території Донецької області, розповсюджує інформацію про те, що м. Маріуполь Донецької області є частиною Російської Федерації.
		Продовжуючи свою злочинну діяльність, 25 вересня 2023 року громадянин України ОСОБА_3 зняв відеоролик під назвою «ОСОБА_3 выясняет на улицах Мариуполя, будут ли отмечать горожане 30 сентября день воссоединения новых регионов с россией?», в якому висвітлює інформацію про те, що 30 вересня 2022 року донецька народна республіка увійшла до складу російської федерації та вони повернулися додому, тим самим проводить інформаційну політику, щодо законності окупації рф частини території Донецької області, висловлюється про прихильність до співпраці з державою-агресором.
		26 грудня 2023 року громадянин України ОСОБА_3 , знаходячись у м. Маріуполь Донецької області (більш точне місце знаходження під час не встановлено), зняв репортаж під назвою «президент наш- ОСОБА_19! И я - за него», в якому ОСОБА_3 підтримує дії держави-агресора щодо окупації Донецької області, висвітлює свою співпрацю з державою-агресором та створює образ законності окупації частини території Донецької області та утвердження вказаної окупації. 
		Дії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кваліфіковані за ч. 6 ст. 111-1 КК України як здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямовану на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань та на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України.
		 
		Позиція обвинуваченого
		Відповідно ст. 129 Конституції України, ст. 7 КПК України основними засадами судочинства в Україні - є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом; повага до людської гідності.
		Враховуючи ті обставини, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України, знає про розпочате щодо нього кримінальне провадження і протягом тривалого часу переховується від органів досудового розслідування, з врахуванням того, що досудове розслідування даного кримінального провадження здійснювалось у спеціальному провадженні згідно ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07.02.2024 року (т. 1 а.п. 85), тому ухвалою суду від 22.11.2024 прийнято рішення про здійснення відкритого спеціального судового провадження у даному кримінальному провадженні (т. 2 а.п. 111) та, відповідно, судовий розгляд проводився за відсутності обвинуваченого. 
		У зв`язку з цим ОСОБА_3 не був допитаний судом в якості обвинуваченого по суті пред`явленого йому обвинувачення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
		Отже, кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п.п. 2, 3, 10 ч. 1 ст. 7 КПК України).
		Суть принципу законності відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
		Згідно ч. 1 ст. 10 КПК України, суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_3 до слідчого (прокурора), направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. 
		Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самим захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного йому захисника безплатно для нього. 
		Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. 
		Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
		Так, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року; «F.C.B. проти Італії» від 28 серпня 1991 року; «Т. проти Італії» від 12 жовтня 1992 року; «Пуатрімоль проти Франції» від 23 листопада 1993 року; «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року; «Меденіца проти Швейцарії» від 14 червня 2001 року; «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року; «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» від 24 травня 2007 року висвітлено пункт про здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченого в аспекті вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право кожного на справедливий суд, коли немає підстав вважати, що обвинувачений не був належно повідомлений про розпочате щодо нього судове провадження; якщо він згодом може домогтися ухвалення нового судового рішення за його участі, в якому містилася б оцінка обґрунтованості висунутих проти нього обвинувачень, а також під час дотримання інших гарантій його конвенціальних прав. Це свідчить про те, що здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченого не суперечить вимогам цього нормативно-правового акта міжнародного значення.
		Натомість, ОСОБА_3 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останнього.
		Таким чином ОСОБА_3 , в силу п. 3 ч. 3 ст. 323 КПК України, обізнаний, тобто повинен був знати, що стосовно нього розпочато кримінальне провадження, винесено повідомлення про підозру та обвинувальний акт спрямовано до суду, втім до слідчого та у судові засідання жодного разу не з`явився. 
		Так, повідомлення про підозру, повістки про виклик підозорюваного ОСОБА_3 до слідчого, повідомлення про здійснення спеціального досудового розслідування опубліковані на сайті Офісу генерального прокурора та в газеті «Урядовий кур`єр» (т. 1 а.п. 69, 73-74, 94, 100-101).
		Обвинувачений ОСОБА_3 до Соборного районного суду міста Дніпра у судові засідання, які призначалися на 14.06.2024, 18.10.2024, 22.11.2024, 30.01.2025, 27.02.2025, 13.03.2025, 28.04.2025, 23.07.2025 не з`явився, хоча в належний спосіб був повідомленим про час та місце розгляду, про що свідчать його виклики, опубліковані в засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме у газеті «Урядовий кур`єр» (т. 2 а.п. 60, 82, 87, 127, 148, 164), на сайті Соборного районного суду міста Дніпра https://gt.dp.court.gov.ua/sud0412/ (т. 2 а.п. 58, 67, 79, 128, 149, 162), та, за бажанням прокурора, на сайті Офісу Генерального прокурора (т. 2 а.п. 70, 80, 85).
		Про причини неявки суду не повідомив, можливістю взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку «ВКЗ» поза межами приміщення суду не скористався.
		Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_3 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.
		Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнього його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		Інтереси обвинуваченого ОСОБА_3 в судовому процесі належно і якісно були представлені захисником  ОСОБА_8 згідно доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 19.01.2024 № 003-040000492 (т. 1 а.п. 57), тим самим судом виконано складову права на справедливий судовий процес та не порушено право на захист обвинуваченого.
		Отже судом виконаний обов`язок вживати усіх заходів, необхідних для забезпечення обвинуваченого у колабораційній діяльності ОСОБА_3 права на кваліфікований захист, у тому числі і призначення захисника, який би надавав практичну юридичну допомогу ефективно, оскільки такий захист не може бути ілюзорним заради «видимості судового процесу», що є одним із основоположних елементів справедливого розгляду, на що неодноразово наголошував і наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.
		Порушень процесуального закону щодо відкриття кримінального провадження, його руху, повноважень сторони обвинувачення на всіх стадіях процесу судом не виявлено. Окрема увага суду приділена руху провадження в контексті перевірки належності доказів, які подала сторона обвинувачення. Відтак подані стороною докази збиралися стороною обвинувачення в належний спосіб.
		 
		Докази, які досліджені судом
		Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Винуватість ОСОБА_3  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України підтверджується наступними дослідженими та перевіреними під час судового слідства доказами, а саме:
		Витягом з ЄРДР по к/п № 12023052770000426 від 01.06.2023 року (т. 1 а.п. 1), який підтверджує факт внесення відомостей до ЄРДР та початок проведення досудового розслідування з відповідною правовою кваліфікацією кримінального правопорушення. Підставою для внесення відомостей до ЄРДР став рапорт о/у ВКП Маріупольського РУП ГУНП в Донецькій області від 01.06.2023 (т. 1 а.п. 3-4). 
		Протоколом огляду від 16.01.2024 року (т. 1 а.п. 25-32), відповідно до якого об`єктом огляду є публікація в мережі Інтернет, а саме на інтернет сайті назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 без назви. На ньому міститься відеорепортаж про те, як ОСОБА_9 був на форумі студентов. 
		Судом оглянутий DVD-R диск із вищевказаною публікацією. Встановлено, що вона відповідають змісту протоколу огляду (т. 1 а.п. 33).
		Протоколом огляду від 16.01.2024 року (т. 1 а.п. 34-39), відповідно до якого об`єктом огляду є публікація в мережі Інтернет, а саме на Телеграм каналі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вказана публікація містить текстову інформацію наступного змісту: «В МГУ им. ОСОБА_10 появились новые специальности! Старт вступительной кампании в Мариуполе! 20.06.2023. Скоро школьники портового города станут студентами! Мариупольский государственный университет имени ОСОБА_11 открыл свои двери для абитуриентов! Началась вступительная кампания. Также сейчас в университете идет ремонт, и уже 1 сентября молодежь придет в обновленные аудитории. Какие специальности предлагает учебное учреждение и какие документы нужны для поступления? Все выяснил наш корреспондент ОСОБА_12 .».
		Судом оглянутий DVD-R диск із вищевказаною публікацією. Встановлено, що вона відповідають змісту протоколу огляду (т. 1 а.п. 40).
		Протоколом огляду від 17.01.2024 року (т. 1 а.п. 41-45), відповідно до якого об`єктом огляду є веб-сайт т.зв. псевдоміністерства самопроголошеної «ДНР» - «Министерство информации Донецкой Народной Республики», у розділі «подведомственные предприятия» за посиланням: https://mininfodnr.ru/podvedomstvennve-predDrivativa/.
		На даній веб-сторінці міститься графічні зображення - логотипи підконтрольних пропагандистських засобів масової інформації. Серед наявних логотипів на відображеній веб-сторінці міститься зображення проросійського телеканалу «ІНФОРМАЦІЯ_4», підконтрольний т.зв. «Министерству информации ДНР». В подальшому при натисканні лівою кнопкою миші на іконку «ІНФОРМАЦІЯ_4», здійснено перехід на сторінку за посиланням: https://mininfodnr.ru/cases/mariupol-24/ НАЗВАНИЕ :Телеканал «Мариуполь-24» (ГУП ДНР «ПЕРВЫЙ РЕСПУБЛИКАНСКИЙ КАНАЛ ДОНЕЦКОЙ НАРОДНОЙ РЕСПУБЛИКИ») ФОРМА РАСПРОСТРАНЕНИЯ: Телеэфир АДРЕС:г. Мариуполь, ул. Шота Руставели, 30А, ТЕЛЕФОН: +7 (949) 330 84 88 САЙТ: нет E-MAIL: mariupol24tv@,vandex.ru.
		Таким чином, в ході огляду веб-сторінки за посиланням: https://mininfodnr.ru/cases/mariupol-24/ підтверджено факт, що псевдо телеканал «ІНФОРМАЦІЯ_4», який функціонує на ТОТ Донецької області та підконтрольний т.зв. «Министерству информации ДНР» входить до складу «Государственного унитарного предприятия Донецкой Народной Республики Первый республиканский телеканал ДНР», що в свою чергу свідчить про квазі «державну» власність.
		Судом оглянутий DVD-R диск із вищевказаною інформацією. Встановлено, що вона відповідають змісту протоколу огляду (т. 1 а.п. 46).
		Протоколом огляду від 17.01.2024 року (т. 1 а.п. 47-55), відповідно до якого об`єктом огляду є публікація в мережі Інтернет, а саме на інтернет сайті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_6 . Оглядом вищевказаного інтернет ресурсу встановлено наступні публікації, в яких ОСОБА_3 є кореспондентом: 1) На інтернет сайті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » опубліковано репортаж, за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_8 », відеоролик тривалістю 2 хв. 22 сек.; 2) У подальшому, на інтернет сайті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » опубліковано публікацію, за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_10 », відеоролик тривалістю 20 сек.; 3) На інтернет сайті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » опубліковано публікацію, за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_11 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_12 », відеоролик тривалістю 2 хв. 16 сек.; 4) У подальшому, на інтернет сайті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » опубліковано публікацію за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_13 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_14 », відеоролик тривалістю 3 хв. 18 сек.
		Таким чином, в ході огляду публікацій підтверджено факт розміщення в мережі Інтернет відомостей щодо протиправної діяльності ОСОБА_3 .
		Судом оглянутий DVD-R диск із вищевказаними публікаціями. Встановлено, що вони відповідають змісту протоколу огляду (т. 1 а.п. 56).
		Показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_14 , який суду повідомив таке. В 2023 році в Маріуполі на початку осені я допомагав другові виїжджати м. Маріуполя. Ми прогулювалися біля драмтеатру, там було дуже багато людей, журналістів, у яких я бачив російські символіку. До нас підійшов один із журналістів, представився ОСОБА_15 , у нього на мікрофоні була російська символіка. Він задав нам питання щодо зруйнованого драмтеатру, хто його зруйнував, чи ЗСУ його зруйнували, але ми не знали відповіді і відмовилися відповідати і пішли звідти. До нас разом з особою, який представився ОСОБА_16 , ще підійшли особи. Зі мною проводилися слідчо-розшукові дії, я впізнав по фотографіям того чоловіка, який представився ОСОБА_16 . Мені також надавалися публікації, на яких я впізнав його як особу журналіста, який підійшов до нас тоді. 
		Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 10.01.2024, відповідно до якого свідок ОСОБА_14 впізнав ОСОБА_3 за зовнішніми рисами обличчя як особу - кореспондента, якого свідок бачив в м. Маріуполі в 2023 році біля драмтеатру, який тримав в руках мікрофон з російською символікою (т. 1 а.п. 15-18).
		Показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_17 , яка суду повідомила таке. Я приїхала на початку осені 2023 до м. Маріуполя до подруги аби допомогти їй виїхати з міста. Ми проходили біля драмтеатру, там було багато людей, журналістів, до нас підійшов журналіст, представився ОСОБА_16 , у нього був мікрофон з російською символікою, він нас запитував, чи знаємо ми хто зруйнував драмтеатр, чи знаємо ми, що драмтеатр зруйнували ЗСУ, але ми відмовилися з ним спілкуватися і пішли звідти. ОСОБА_3 добровільно до нас підійшов з питаннями. Зі мною проводилися слідчо-розшукові дії, я впізнала по фотографіям ОСОБА_18 як особу журналіста, який підійшов до нас тоді. 
		Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 10.01.2024, відповідно до якого свідок ОСОБА_17 впізнала ОСОБА_3 за зовнішніми рисами обличчя як особу - кореспондента, якого свідок бачила в м. Маріуполі в 2023 році біля драмтеатру, який тримав в руках мікрофон з російською символікою (т. 1 а.п. 20-23).
		 
		Судом досліджені документи, які характеризують особу обвинуваченого:
		- копія особової картки ДМС  ОСОБА_3  (т. 1 а.п. 102), за якою встановлено, що ОСОБА_3  народився ІНФОРМАЦІЯ_15 у с. Краснівка Волноваського району Донецької області, є громадянином України.
		- інформація про судимості ОСОБА_3 (т. 1 а.п. 103), відповідно до якої станом на 02.08.2023 він до кримінальної відповідальності не притягався.
		- довідка Департаменту охорони здоров`я Донецької ОДА № 01-22/3918/0/71-23 від 20.12.2023 (т. 1 а.п. 104), згідно якої ОСОБА_3 на диспансерному обліку у лікаря нарколога/психіатра на підконтрольній території Донецької області не перебуває.
		 
		Оцінка суду
		При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
		Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А., заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
		Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження. 
		При цьому судом прийняті до уваги і використані як докази у кримінальному провадженні дані, які надані органом досудового розслідування із відкритих джерел, зібрані за допомогою розвідки з відкритих джерел (OSINT) відповідно до «Протоколу Берклі», який окреслює мінімальні стандарти для пошуку, збирання, зберігання, перевірки та аналізу відкритих джерел. Відповідно до вказаного протоколу, серед іншого, не потребує дозволу слідчого судді здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов`язаний з подоланням системи логічного захисту. Проведення огляду інформації, яка міститься у відкритому доступі, її хід і результати фіксуються у відповідному протоколі огляду. До проведення слідчої (розшукової) дії залучається спеціаліст у галузі інформаційних технологій. Під час її проведення відображається хронологічна послідовність зберігання інформації чи доказів, а також з метою встановлення належної системи цифрового збереження, виготовляється доказова копію електронного документа, яка зберігається на окремий носій інформації. 
		Судом встановлено, що внаслідок розв`язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24.02.2022 збройними формуваннями РФ тимчасово окуповано частини території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.
		Зокрема, 07.03.2022 військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації, шляхом збройної агресії, спільно з представниками так званої «ДНР», які є частиною окупаційної адміністрації РФ, здійснили тимчасову окупацію території Маріупольського району Донецької області з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими об`єктами.
		Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022, Маріупольська міська територіальна громада, перебуває в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
		При цьому, представники підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів узурпували виконання владних функцій держави на тимчасово окупованій території м. Маріуполь Донецької області, здійснювали підбір кадрів для зайняття посад в незаконних самопроголошених органах, у тому числі із числа громадян України, які на той час перебували на вказаній тимчасово окупованій території. Кінцевою метою окупаційних органів, є інтеграція та подальше незаконне включення захопленої частини суверенної держави Україна до складу Російської Федерації.
		З даних, які надані органом досудового розслідування із відкритих джерел, які зібрані за допомогою розвідки з відкритих джерел (OSINT) відповідно до «Протоколу Берклі», судом також встановлено наступне.
		Громадянин України ОСОБА_3 , перебуваючи в м. Маріуполь Донецької області (більш точне місце знаходження не встановлено), у вересні 2023 року (більш точна дата не встановлена), по теперішній час (точна дата не встановлена), на тимчасово окупованій території, діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел, з метою здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та її окупаційною адміністрацією, спрямованої на підтримку держави-агресора, її окупаційних адміністрацій та збройних формувань, почав працювати кореспондентом на телеканалі «ІНФОРМАЦІЯ_4», знаходиться за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Шота Руставелі, 30А, який функціонує на тимчасово окупованій території Донецької області та підконтрольний так званому «Министерству информации днр», що входить до складу «Государственного унитарного предприятия донецкой народной республики Первый республиканский телеканал днр», у співпраці з окупаційною адміністрацією м. Маріуполь Донецької області.
		На телеканалі «ІНФОРМАЦІЯ_4» ОСОБА_3 пише статті та знімає репортажі, в яких підтримує дії держави-агресора щодо окупації Донецької області, висвітлює свою співпрацю з державою-агресором та зі збройними формуваннями, розповсюджує інформацію в підтримку держави агресора - рф, створює образ законності окупації частини території Донецької області та утвердження вказаної окупації, а також підтримує діяльність окупаційних органів влади на захоплених територіях.
		Так, 10 вересня 2023 року громадянин України ОСОБА_3 зняв репортаж у м. Маріуполь Донецької області (більш точне місце знаходження під час не встановлено) під назвою «Мариупольцы отдали свои голоса за будующее России!», в якому висвітлює інформацію, щодо законності окупації рф частини території Донецької області, розповсюджує інформацію про те, що м. Маріуполь Донецької області є частиною Російської Федерації.
		Продовжуючи свою злочинну діяльність, 25 вересня 2023 року громадянин України ОСОБА_3 зняв відеоролик під назвою «ОСОБА_3 выясняет на улицах Мариуполя, будут ли отмечать горожане 30 сентября день воссоединения новых регионов с россией?», в якому висвітлює інформацію про те, що 30 вересня 2022 року донецька народна республіка увійшла до складу російської федерації та вони повернулися додому, тим самим проводить інформаційну політику, щодо законності окупації рф частини території Донецької області, висловлюється про прихильність до співпраці з державою-агресором.
		26 грудня 2023 року громадянин України ОСОБА_3 , знаходячись у м. Маріуполь Донецької області (більш точне місце знаходження не встановлено), зняв репортаж під назвою «президент наш- ОСОБА_19! И я - за него», в якому ОСОБА_3 підтримує дії держави-агресора щодо окупації Донецької області, висвітлює свою співпрацю з державою-агресором та створює образ законності окупації частини території Донецької області та утвердження вказаної окупації. 
		Таким чином ОСОБА_3 здійснює інформаційну діяльність у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямовану на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань та на уникнення нею відповідальності за збройну агресію РФ проти України.
		Окрім того, окупація території міста Маріуполя та встановлення на цій території окупаційних органів влади мала відкритий характер, а тому ОСОБА_3 очевидно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.
		Свідки впізнали ОСОБА_3 як під час проведення слідчої дії - пред`явлення особи для впізнання за фотознімками як особу, який тримав в руках мікрофон з російською символікою і підійшов до них в м. Маріуполі в 2023 році біля драмтеатру з певними питаннями проросійського характеру, які дискредитують дії ЗСУ. 
		Під час вивчення матеріалів кримінального провадження також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити ОСОБА_3 у інкримінованому їй злочині.
		З досліджених судом доказів і з показів свідків встановлено, що ОСОБА_3 активно позиціонує себе як журналіст, добровільно здійснює інформаційну діяльність російською мовою, позиціонуючи себе як кореспондент «Телеканалу «Мариуполь-24», створеного окупаційною владою РФ на території міста Маріуполя, чим безумовно підтверджується беззаперечне свідчення невимушеності його поведінки, відсутності будь-якого примусу щодо нього та цілковитої добровільності його дій.
		 
		Підсумок
		Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість  ОСОБА_3  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України, поза розумним сумнівом.
		Виходячи з зазначеного, судом достовірно встановлено, що дії ОСОБА_3 , який є громадянином України, вірно кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України, як колабораційна діяльність, тобто здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямовану на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань та на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України.
		 
		Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд
		 
		Загальні положення.
		При призначенні покарання, згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України та роз`ясненнями, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.
		Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.
		При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
		Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
		 
		Обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.
		Обставин, які, в силу ст. 66, 67 КК України, пом`якшують і обтяжують покарання, судом не встановлено.
		 
		Призначаючи основне покарання суд виходить із наступного.
		Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачена була осудною у розумінні  ст. 19 КК України.
		Санкція ч. 6 ст. 111-1 КК України передбачає позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
		У відповідності до ч. 6 ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 6 ст.111-1 КК України, відноситься до категорії особливо тяжкого злочину.
		При цьому суд враховує, що ОСОБА_3 вчинив злочин проти основ національної безпеки України, що становить велику суспільну небезпеку, здійснював дії, спрямовані на здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямовану на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань та на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України.
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_3 кримінального правопорушення, його особу, який у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, проте враховуючи також, що ОСОБА_3 вчинив даний злочин умисно, усвідомлюючи свої дії, з метою його перевиховання та упередження скоєння злочинів в подальшому, суд вважає, що йому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі з додатковим покаранням.
		При цьому, визначаючи розмір основного призначеного покарання, суд враховує той факт, що ОСОБА_3 як громадянин України, вчинив злочин в період встановленого в Україні воєнного стану, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, і що свідчить про те, що злочин має підвищену суспільну небезпечність, вчинив цей злочин умисно з прямим умислом, а тому суд вважає, що його виправлення та перевиховання не можливе без реального відбування покарання, а тому положення ст. 75 КК України не застосовує.
		При цьому з огляду на вчинення ОСОБА_3 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України.
		 
		Призначаючи додаткові покарання суд виходить із наступного.
		При призначенні додаткового покарання у виді позбавлення певних прав суд враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 02 лютого 2022 року у справі №344/16025/18, в якій він зазначив, що рішення суду про позбавлення такого права має бути чітко і ясно сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникало жодних сумнівів під час його виконання. Якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або вид (рід) діяльності, то формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції. Якщо ж покарання у санкції зазначене в загальній формі (наведене у формулюванні, що використовується у ст. 55 КК), суд повинен конкретизувати правову заборону і точно зазначити (описати, окреслити) у вироку характер та коло тих посад або вид (рід) тієї діяльності, права обіймати які чи займатися якою він позбавляє засудженого. Більше того, покарання має формулюватися таким чином, щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатися забороненою діяльністю в будь-якій галузі (сфері), а також був позбавлений можливості обіймати такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом (характером) і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинення кримінального правопорушення.
		Тому суд призначає додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з інформаційною діяльністю в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, державних органах, а також на підприємствах, установах і організаціях всіх форм власності строком на 15 років.
		Призначаючи додаткове покарання у виді конфіскації майна, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно ч. 2 ст. 52 КК України конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.
		З огляду на вчинення  ОСОБА_3  колабораційної діяльності на шкоду Україні, суд призначає покарання з конфіскацією всього належного йому майна на користь держави. Застосовуючи додаткове покарання у виді конфіскації майна, суд зазначає, що ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення з корисливих мотивів, маючи мету та бажання отримати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе та інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат.
		Висновок в частині призначеного основного і додаткового покарання узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).
		Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи винного, призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
		 
		Інші питання.
		Постановою старшого слідчого СВ 2 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 01.02.2024 ОСОБА_3 оголошено у державний, міждержавний та міжнародний розшук (т. 1 а.п. 75).
		Оскільки ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.02.2024 року ОСОБА_3 в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави (т. 1 а.п. 77-81), то вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили слід залишити незмінним.
		Початок строку відбування покарання слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного його затримання.
		Процесуальні витрати і речові докази відсутні.
		Арешт не накладався.
		Керуючись ст. ст. 369-376 КПК України, суд -
		 
		УХВАЛИВ:
		ОСОБА_3  визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України, та призначити йому покарання у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, а також з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з інформаційною діяльністю в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, державних органах, а також на підприємствах, установах і організаціях всіх форм власності строком на 15 (п`ятнадцять) років.
		ОСОБА_3  початок строку відбування основного покарання обраховувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто із дня фактичного його затримання.
		ОСОБА_3  початок строку відбування додаткового покарання у виді конфіскації майна обраховувати з моменту набрання вироком законної сили.
		ОСОБА_3  початок строку відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади обраховувати з моменту відбуття ним основного покарання у виді позбавлення волі.
		ОСОБА_3  запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити незмінним.
		Процесуальні витрати і речові докази відсутні.
		Арешт не накладався.
		Цивільний позов не заявлений.
		Речові докази відсутні.
		 
		Роз`яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд міста Дніпра протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду.
		 
		Інформацію про ухвалений вирок опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		Суддя                                                                                         ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...