Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 991/10162/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Надіслано судом: 24.07.2025. Зареєстровано: 24.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2025.
Дата набрання законної сили: 18.07.2025
Номер судового провадження: 22-ц/991/14/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		справа № 991/10162/24
		провадження № 22-ц/991/14/25
		 
		 
		ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
		АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 липня 2025 року                                                                   м. Київ
		Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
		головуючого судді                     Панаіда І.В.
		суддів                                          Глотова М.С., Панкулича В.І., 
		 
		за участю: 
		секретаря судового засідання -  Лисиці Ю.С., Музики Х.І.,
		представника позивача - прокурора Щербая Т.А.,
		відповідача - ОСОБА_1 ,
		третьої особи 1 - ОСОБА_2 ,
		представника відповідача - адвоката Мостової І.О.,
		розглянула апеляційну скаргу Позивача - Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на рішення Вищого антикорупційного суду від 31.03.2025 у справі за позовом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 (Відповідач), треті особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх в дохід держави,
		ВСТАНОВИЛА:
		Рішенням Вищого антикорупційного суду від 31.03.2025 відмовлено у задоволенні позову Держави Україна в особі САП до ОСОБА_1 за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. 
		Приймаючи дане рішення колегія суддів виходила з того, що 29.12.2021 ОСОБА_1 придбав спірний актив - квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 2 450 115 грн за кошти, які були подаровані йому ОСОБА_3 (матір`ю) відповідно до Договору дарування грошових коштів від 29.12.2021. В свою чергу, подаровані ОСОБА_3 кошти є частиною коштів, отриманих нею за договором позики з ОСОБА_4 , законність яких суд вважав підтвердженими належними та допустимими доказами.
		Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, прокурор САП подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Вищого антикорупційного суду від 31.03.2025 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити та стягнути необґрунтований актив в дохід держави. Прокурор заперечує висновки суду про належне підтвердження законного походження коштів, за які придбаний спірний актив. Зокрема, договори позики 200 000 дол. США не є нотаріально посвідченими, незважаючи на значну суму позики, не містять будь-яких гарантій забезпечення та відсотків за користування, кошти за показами свідків передавались в готівковій формі, перевищують доходи позикодавців, а тому існують сумніви щодо обставин укладення відповідних договорів та реальної передачі коштів. Прокурор не погоджується з висновком суду, що мировою угодою в межах цивільної справи щодо стягнення боргу, укладеною між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , підтверджено договірні взаємовідносини між вказаними особами, оскільки суд в тій справі не перевіряв дійсність фінансової операції та джерела походження коштів. Судом не надано належної оцінки меті оформлення позики, якою, за твердженням сторін, виступала організація бізнесу з каршерингу. На думку прокурора, з урахуванням показань свідків та долучених доказів, така ідея була вигадана виключно для обґрунтування укладених договорів і створення фіктивних підстав для руху коштів. Крім того, зазначені в судовому рішення покази свідка ОСОБА_5 не відповідають озвученим нею в судовому засіданні. На думку прокурора, суд невірно та поверхнево, без з`ясування обставин, що мають значення для визнання активу необґрунтованим, оцінив покази свідків та письмові докази у даній справі, у зв`язку з чим дійшов хибних висновків про відмову у задоволенні позову. 
		Будучи належно повідомленими про дату та час судового засідання, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явилася, від представника надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі, що згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. 
		Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив задовольнити її в повному обсязі, відповідача та його представника, третю особу ОСОБА_2 , які заперечували проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
		З матеріалів справи вбачається, що спірне житло - квартира за адресою:  АДРЕСА_2 , придбане ОСОБА_1  на підставі Договору купівлі-продажу від 29.12.2021, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Теуту Є. П. вартістю 2 450 115 грн. Однак, згідно з розрахунком вартості активу, а також доходів суб`єкта декларування (заступник начальника Департаменту - начальник 1-го правління (аналітичного) Департаменту кримінального аналізу НПУ) та його близьких осіб на момент придбання активу та різниці між вартістю активу і законними доходами, здійсненим Національним агентством з питань запобігання корупції, установлено, що у період з 01.01.2021 по 29.12.2021 сумарна кількість видатків та заощаджень (вартість активів) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склала 3 368 812, 23 грн, а їх законний дохід - 1 123 328, 22 грн. Отже, за твердженням прокурора, різниця між вартістю активів та законними доходами становить 2 244 482, 01 грн.
		Спірний актив придбано за кошти, які ОСОБА_1 нібито отримав від своєї матері ОСОБА_3 згідно нотаріально посвідченого Договору дарування грошових коштів від 29.12.2021 в сумі 2 450 115 грн, що еквівалентно 90 000 дол. США. 
		В свою чергу, мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 отримала 200 000 дол. США від ОСОБА_4 згідно Договору процентної позики від 20.09.2021, що підтверджується відповідною розпискою ОСОБА_3 та мала повернути їх до 19.09.2023. Дана позика обґрунтовується тим, що ОСОБА_3 в інтересах свого зятя ОСОБА_6 , який в той час знаходився за кордоном, отримала в позику кошти для організації його бізнесу з каршерингу в Україні, який з певних причин реалізувати не вдалось. Однак, маючи в користуванні кошти до 19.09.2023, отримані за договором позики, вирішила частину з них, а саме 90 000 дол. США, подарувати своєму сину ОСОБА_1 , який потребував поліпшення житлових умов у зв`язку з народженням дитини та відсутності власного житла в м. Києві.
		Для надання в позику грошових коштів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 уклав Договір позики з ОСОБА_5 від 10.09.2021, строк повернення за яким спливав 31.12.2023.
		01.06.2023 згідно розписки ОСОБА_4 , останній підтвердив факт отримання від ОСОБА_3 частини позичених коштів за Договором позики від 20.09.2021, а саме 100 000 дол. США.
		07.02.2024 у зв`язку з неповерненням ОСОБА_3 іншої частини позичених коштів, ОСОБА_4 звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості, за результатом якого було затверджено мирову угоду зі встановленими для ОСОБА_3 обов`язками по поверненню боргу. 
		Суд першої інстанції такі обставини вважав доведеними відповідачем, а тому відмовив прокурору у визнанні активу необґрунтованим та стягненні його в дохід держави. 
		Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Відповідно до ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Пунктом 2 ч. 8 ст. 81 ЦПК України встановлено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.
		Відповідно до ч. 2 ст. 290 ЦПК України позов пред`являється, зокрема, щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України. Станом на час подачі позову такі суми перебували в межах від 1 003 500 грн до 7 114 250 грн. 
		Положення ст.291 ЦПК України передбачають визнання судом активів необґрунтованими, якщо на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів.
		Частиною 1 ст. 292 ЦПК України визначено, що активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави.
		Згідно п.5 ч.8 ст. 290 ЦПК України, законними є доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
		Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення і відмовляючи в задоволенні позову, дійшов висновків про обґрунтованість та доведеність позиції відповідача щодо законності набуття коштів, за які було придбано спірний актив, а саме:
		- ОСОБА_1 придбав спірний актив за кошти, подаровані йому згідно нотаріально посвідченого Договору дарування грошових коштів від 29.12.2021 ОСОБА_1 ;
		-Подаровані кошти є частиною позичених ОСОБА_3 грошових коштів у ОСОБА_4 на підставі Договору процентної позики від 20.09.2021, за наслідком якого судовим рішенням було затверджено мирову угоду про порядок виплати заборгованості. 
		-Не маючи всієї суми, ОСОБА_4 для надання коштів у позику ОСОБА_3 уклав Договір позики від 10.09.2021 зі ОСОБА_5 , наявність коштів якої підтверджується відомостями про її доходи. 
		Колегія суддів за результатом апеляційного перегляду критично оцінює такі висновки суду з огляду на наступне. 
		При вирішенні питання визнання необґрунтованості активу суд повинен виходити зі співвідношення доказів, що судом першої інстанції зроблено не було, а тому висновки суду суперечливі та не ґрунтуються на матеріалах справи. 
		Судом першої інстанції не надано належної оцінки Договору дарування грошових коштів від 29.12.2021 між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , зокрема в частині походження предмету дарування. Так, згідно п. 3 даного договору Дарувальник, тобто ОСОБА_3 , стверджує та гарантує, що є власником грошових коштів, які є предметом цього договору, а самі коши є її особистими заощадженнями. Підписом в даному договорі сторони, зокрема ОСОБА_3 , підтвердила такі правдиві відомості, про що зазначено в п. 6 договору. При цьому, ОСОБА_3 1955 р.н. є особою пенсійного віку та згідно матеріалів справи, а саме довідки Пенсійного фонду України від 14.02.2024 (т. 2, а.с. 121), розмір виплаченої їй пенсії за період з листопада 2010 року по лютий 2024 року становить 271 102 грн 38 коп.( листопад 2010 по листопад 2021 становить 189 804 грн 06 коп.). Така обставина вказує на неможливість заощадити останньою законним шляхом суму подарованих коштів, а отже відомості щодо джерел їх походження, наведені в договорі дарування не є правдивими.
		Джерело походження коштів на придбання спірної квартири  суд вважає непереконливим. Так, наявність у  ОСОБА_3  коштів у сумі 200 000 дол. США відповідач пояснює тим, що остання, перебуваючи в Україні і будучи єдиною близькою особою громадянина ОСОБА_6  (чоловіка її доньки  ОСОБА_8 ), який з 2018 року проживає за межами України, виступила позичальником вищевказаної суми у громадянина  ОСОБА_4  згідно Договору процентної позики від 20.09.2021 (т.2, а.с.139-141). Метою позики виступала нібито реалізація бізнес-ідеї  ОСОБА_6  з організації каршерингу в Україні. Однак, жодних письмових уповноважень ОСОБА_3  від ОСОБА_6  на отримання позики в його інтересах, зокрема довіреності для укладення відповідного договору або відповідних відомостей в договорі позики про вчинення дій в інтересах третьої особи, немає. Відсутні й належні докази на підтвердження фінансових зобов`язань  ОСОБА_6  перед ОСОБА_4 , зокрема, гарантування ним забезпечення виконання умов Договору процентної позики від 20.09.2021 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_6 та ОСОБА_4 між собою знайомі не були, а отже передача грошових коштів першому без належного оформлення його зобов`язань перед позикодавцем не відповідає принципу розумності цивільних правовідносин з огляду як на суму позики, так і на відомості про особу позичальника ( ОСОБА_7 ), 1955 року народження, пенсіонерку, яка за матеріалами справи не має досвіду позичання та повернення коштів у значних сумах без заходів забезпечення, а також досвіду ведення аналогічного бізнесу. При цьому суд оцінює реальність потреби ОСОБА_6 в такій позиці та її надання у сукупності як з матеріальним становищем родини ОСОБА_9 , яке, за твердженнями сторони відповідача є достатньо забезпеченим, так і з огляду на неможливість стягнення з останнього наданої позики у разі її не повернення з огляду на відсутність будь-яких документально оформлених фінансових зобов`язань ОСОБА_6 перед ОСОБА_4 , його проживання за межами України, відсутність будь-якого реального забезпечення повернення позики за рахунок інших активів. 
		Колегія суддів, виходячи з аналізу наданих сторонами доказів, вважає переконливими доводи позивача про сумнівність і невідповідність принципам підприємницької діяльності бізнес-ідеї з каршерингу, яка мала реалізовуватись за запозичені кошти. ОСОБА_6 , який згідно наданих відповідачем доказів, має достатньо високий рівень матеріального забезпечення, всю суму нібито необхідну для реалізації його проекту через ОСОБА_3 позичає в незнайомого йому ОСОБА_4 . При цьому, ОСОБА_4 не маючи в наявності 200 000 дол. США позичає їх в ОСОБА_5 за ором позики в простій письмовій формі без будь-яких заходів забезпечення (т.1, а.с. 76-77). З аналізу доходів позикодавців вбачається, що позичена сума є 1/3 доходу ОСОБА_5 з 2008 року (т.6, а.с. 139-145), а щодо ОСОБА_4 це загалом сума доходу за період його трудової діяльності з 2003 року (т.2, а.с. 178-207; т.6, а.с.138). Колегія зазначає, що матеріали справи не містять відомостей про реальність руху такої суми коштів за банківськими рахунками, а доводи сторони відповідача щодо поступового накопичення цих коштів за рахунок валюто-обмінних операцій ОСОБА_5 протягом тривалого часу, безоплатного та жодним чином не забезпеченого передання таких коштів у позику ОСОБА_4 вважає непереконливими. Це вбачається з огляду на характер їх правовідносин, доводи про сталість та тривалість яких не підтверджені жодними матеріалами провадження, а отже колегією відхиляються, як такі, що не відповідають принципам добросовісності та розумності правовідносин. 
		Щодо суті бізнес-ідеї каршерингу, на підставі досліджених доказів, колегія суддів погоджується з доводами позивача про її оформлення виключно для підтвердження доцільності договорів позик, створення фіктивних підстав для доведення начебто руху коштів, а також обґрунтування відсутності в ОСОБА_1 , як суб`єкта декларування, реальних боргових зобов`язань. Такі висновки суду ґрунтуються як на вищенаведених обставинах суто документального оформлення угод позики без реального руху коштів за ними, такі і на відсутності посилання в договорах позики на їх цільовий характер саме для організації бізнесу з каршерингу, на не підтвердженні даних про реєстрацію юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснювали б послуги каршерингу, відсутності жодних даних про реальний досвід ведення такого бізнесу в осіб, нібито залучених до цього проекту - ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . При цьому висновки суду першої інстанції про реальність правовідносин позики зроблені з урахуванням показів вказаних осіб, колегія суддів оцінює критично зважаючи як на родинний характер відносин відповідача з ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , так і ґрунтуючись на встановлених обставинах відсутності будь-яких відомостей про реальний рух коштів по рахунках сторін відповідних угод зважаючи на значну суму зобов`язань за такими угодами, виконання яких жодним чином не було реально забезпечено. Наявність паперового варіанту проекту бізнес-пропозиції (т.6, а.с. 33-42) та Договору №1 про розробку програмного комплексу від 13.09.2021 (т.6, а.с. 93-100), тобто до отримання ОСОБА_3 позики від ОСОБА_4 , вищевикладених висновків суду не спростовує. 
		Не відповідає цивільно-правовому принципу добросовісності та розумності і дарування запозичених коштів, зокрема, отриманих за позикою в інтересах третьої особи, яка своєю чергою також має зобов`язання по їх поверненню. Доводи, що на момент дарування строки виконання відповідних зобов`язань не настали колегія вважає неспроможними, адже неможливість реалізації бізнес-ідеї з каршерингу, на що посилається сторона відповідача, очевидно дозволяє позикодавцю вимагати дострокового повернення цієї позики для погашення в свою чергу зобов`язань перед третьою особою ( ОСОБА_5 ), яка, за твердженням відповідача, такі кошти надала. При цьому колегія враховує, що відповідач ОСОБА_1 , будучи особою обдарованою на суму 90 000 дол. США та обізнаною з правовою природою їх походження, жодних заходів по поверненню таких коштів ОСОБА_3 , яка не мала реальних джерел для їх повернення, не вживав. Разом з тим, з його слів, відповідні кошти були вкрай потрібні для придбання спірної квартири за вигідною ціною 90 000 дол. США (2 450 115 грн.), в той час як реальна її ціна була 130 000 дол. США, а згідно п. 4 договору купівлі-продажу ринкова вартість становила 4 421 720, 81 грн. За принципом добросовісності цивільних правовідносин саме ОСОБА_1 мав вжити дієвих заходів для їх повернення. Надані в суді апеляційної інстанції пояснення останнього про начебто обов`язок їх повернення ОСОБА_6 жодним чином не підтверджені, як і не відображені відповідачем під час подання щорічних декларацій. Відхиляє колегія й пояснення ОСОБА_2 про її спільний з відповідачем обов`язок повертати такі кошти і їх акумулювання для такого повернення за рахунок спільних доходів, адже ОСОБА_2 не є співвласником спірної квартири та за укладеного договору дарування коштів виключно на користь відповідача жодні її та їх спільної з відповідачем дитини права на спірну квартиру не захищені. Також колегія суддів критично оцінює доводи відповідача про збір коштів і наявність активів у ОСОБА_1 з метою погашення боргу перед ОСОБА_6 . Сама по собі наявність грошових заощаджень та активу, еквівалентного частині боргу, без вчинення активних дій по поверненню коштів не свідчить про грошові зобов`язання ОСОБА_1 та його намір передати їх ОСОБА_6 .
		Неспроможними є доводи відповідача щодо наявності мирової угоди у цивільній справі №761/5525/24 як підтвердження реальності договору позики, а відтак і законності походження активів. Суд затверджуючи мирову угоду жодним чином не вирішує та не контролює її реальне виконання учасниками, адже це виходить за межі його функцій. Крім того, згідно п.2 Договору процентної позики від 20.09.2021 строк повернення коштів визначено 19.09.2023. З цієї дати ні позикодавець, ні позичальник (чи то ОСОБА_3 , чи то ОСОБА_1 ) жодних заходів в межах договірних відносин позики по її поверненню не вчиняли аж до 13.02.2024 - дати звернення ОСОБА_4 з позовом про стягнення боргу до суду. При цьому продаж квартири ОСОБА_9 , за кошти з якої нібито повернуто решту позики ОСОБА_4 у сумі 100 000 дол. США, відбувся, зі слів ОСОБА_1 , в кінці березня 2024 року, а отже сторони мали змогу врегулювати свої відносини не очікуючи на судове рішення. За таких обставин, колегія вважає, що сторони мирової угоди, затвердженої судом 27.01.2025, діяли лише з метою створення уяви про начебто реальність заходів щодо стягнення боргу та доведення законності походження коштів на придбання спірного активу. Крім того, згідно умов угоди, а саме п. 8, виплата заборгованості та відсотків здійснюється в готівковій формі, про отримання коштів позивач надає відповідачу письмову розписку із зазначенням дати і суми повернутих коштів. Строком повернення згідно п. 5 угоди є два місяці з дати затвердження угоди, тобто з 27.01.2025, відтак останнім днем повернення боргу є 27.03.2025 (т. 6, 146-152). Матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання умов мирової угоди по поверненню боргу згідно п. 8, а саме розписки. Відповідний доказ не був поданий як до прийняття рішення суду першої інстанції 31.03.2025, так і під час апеляційного перегляду, що у сукупності дозволяє критично оцінити пояснення ОСОБА_1 про реальність повернення коштів та їх походження для набуття спірного активу. В контексті зазначеного, колегія суддів критично оцінює висновки суду першої інстанції щодо мирової угоди як доказу, оскільки під час її затвердження суд не досліджує докази, не встановлює законність походження позичених коштів, а лише фіксує досягнуту між сторонами згоду і закріплює їх права та обов`язки по врегулюванню майнового спору, а сама угода згідно ст. 76, 82 ЦПК України не має преюдиціального значення для визначення походження коштів, за які придбано спірний актив. Крім того, такі висновки суду першої інстанції не відповідають нормам матеріального права, оскільки не опосередковують факт передачі коштів. 
		Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, колегія суддів дійшла висновку, що докази прокурора у своїй сукупності є більш переконливі, відтак останнім доведено відповідність спірного майна ознакам активу, визначеного ст. 290 ЦПК України, і відсутність доказів законності джерел походження коштів, за рахунок яких таке майно було набуте, адже відповідач за стандартом переваги не навів більш вагомих доказів на підтвердження обґрунтування підстав набуття активу. 
		Таким чином висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні, є хибними, необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на що рішення Вищого антикорупційного суду від 31.03.2025 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга прокурора задоволенню.
		На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 259, 290-292, 375, 381-384 ЦПК, колегія суддів
		                                       УХВАЛИЛА:
		Апеляційну скаргу позивача задовольнити.
		Рішення Вищого антикорупційного суду від 31.03.2025 скасувати.
		Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора до ОСОБА_1 про визнання необґрунтованим активу та стягнення його в дохід держави.
		Визнати необґрунтованим актив - квартиру АДРЕСА_1 (загальна площа 82,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 482005480000) .
		Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у дохід держави квартиру АДРЕСА_1 (загальна площа 82,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 482005480000).
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
		 
		Головуючий                                                                 І.В. Панаід
		Судді                                                                        М.С. Глотов
		                                                                               В.І. Панкулич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...