Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 180/1433/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Крадіжка.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2025.
Дата набрання законної сили: 23.07.2025
Номер судового провадження: 51-1507км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024041330000211

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		23 липня 2025 року
		м. Київ
		справа № 180/1433/24
		провадження № 51-1507 км 25
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                    ОСОБА_1 ,
		суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання                   ОСОБА_4 ,
		прокурора                                        ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, на вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12024041330000211, за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Марганця Дніпропетровської області, раніше неодноразово судимого, востаннє за вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області  від 27 лютого 2020 року за ч. 2 ст. 185; ч. 3 ст. 185; ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185; ст. 71 КК Українидо покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 4 місяці, звільненого 21.12.2022 умовно-достроково на невідбуту частину покарання 11 місяців 25 днів, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу.
		Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2025 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без змін.
		За обставин, викладених у вироку,  ОСОБА_6  визнано винуватим у тому, що він 05 травня 2024 року, близько 19 год, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, переліз через паркан та потрапив на територію домоволодіння по АДРЕСА_3 , де біля гаража на землі помітив металевий лом, за допомогою якого проник до приміщення гаража, звідки, діючи таємно, повторно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану викрав електроінструменти, що належать ОСОБА_7 , якими розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 10 055,30 грн. 
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 185 КК України, ставить питання про скасування оскаржуваних судових рішень і призначення нового розгляду у суді першої інстанції, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість.
		В обґрунтування зазначає, що судом першої інстанції не враховано, а апеляційним судом не надано належної правової оцінки тому, що ОСОБА_6 вчинив злочин через невеликий проміжок часу після звільнення з місць позбавлення волі, що свідчить про те, що попереднє покарання не спонукало його стати на шлях виправлення, висновків для себе не зробив. Разом з цим судом першої інстанції необґрунтовано визнано доведеним наявність такої пом`якшуючої покарання обставини, як щире каяття. З урахуванням викладеного стверджує, що призначене ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зі звільненням від його відбування на підставі ст.75 КК України не відповідає вимогам ч. 2 ст. 50 цього Кодексу, оскільки така мета покарання як виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів не буде досягнута.
		Вважає, що твердження апеляційного суду продобровільне повернення потерпілому викраденого майна не відповідає дійсності, оскільки засуджений повернув викрадене лише після його викриття співробітниками поліції.
		Від ОСОБА_6 на касаційну скаргу прокурора надійшло заперечення, в якому, наводячи відповідні аргументи, засуджений стверджує про безпідставність заявлених вимог і просить залишити їх без задоволення.
		Позиції учасників судового провадження
		В судовому засіданні прокурор касаційну скаргу підтримав частково, просив скасувати оскаржувану ухвалу і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Від засудженого ОСОБА_6 надійшло клопотання про проведення касаційного розгляду за його відсутності.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Висновки суду про винуватість  ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 185 КК України, а також вид та розмір призначеного покарання, у касаційній скарзі не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведено у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України у обсязі, узгодженому сторонами кримінального провадження.
		Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Статтею 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Викладені в касаційній скарзі доводи колегія суддів розглядає в контексті того, що положення ст. 75 КК України підлягають застосуванню у взаємозв`язку з приписами статей 50, 65 цього Кодексу, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підстав до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні.
		Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Отже, підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є обґрунтоване переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на відомостях про вчинене кримінальне правопорушення, характер суспільно небезпечного діяння та обстановку його вчинення, зміст протиправної поведінки та інші обставини, які впливають на встановлення його тяжкості. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з  випробуванням мають відомості, що характеризують особистісні прояви винуватої особи в головних сферах життєдіяльності, спосіб життя, соціальні зв`язки, посткримінальну поведінку, наскільки її ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі, соціально-психологічну характеристику тощо. 
		Призначаючи покарання  ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, обставини його вчинення та наслідки, дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання та реєстрації, за місцем проживання скарг на нього не надходило, працює, має сім`ю, визнав свою вину, надав зізнавальні показання, добровільно повернув потерпілому майно. Разом з цим, щире каяття та активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення суд визнав обставинами, які пом`якшують покарання, а також зважив на відсутність обставин, що його обтяжують.
		З урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та конкретних обставин його вчинення, а також перелічених даних про особу обвинуваченого, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, та вважав можливим звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 КК України.
		Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, де наводив доводи аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, а саме безпідставне звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням. 
		Апеляційний суд, переглянувши вирок суду першої інстанції, вважав, що місцевий суд дотримався вимог статей 50, 65 КК України та погодився з висновком суду щодо можливості виправлення  ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання відповідно до положень ст. 75 КК України.
		Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
		Згідно з приписами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені належні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. 
		Колегія суддів вважає, що апеляційний суд не дотримався вказаних вимог закону, оскільки належним чином не перевірив доводи прокурора та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення його апеляційної скарги. Залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, суд не звернув належної уваги на доводи скарги, формально погодився з мотивами суду першої інстанції, при цьому зазначив, що  ОСОБА_6 під час розгляду провадження визнав свою вину, щиро каявся, має постійне місце проживання, сім`ю, офіційно працевлаштований оброблювачем птиці на Нікопольській птахофабриці, та враховуючи подальшу поведінку обвинуваченого, який добровільно усунув заподіяну шкоду шляхом повернення потерпілому майна, що свідчить про те, що він дає своїй поведінці належну оцінку і дійсно готовий нести передбачену законом відповідальність, є достатніми підставами для його звільнення від відбування призначеного покарання.
		Разом з тим, без мотивованої відповіді апеляційного суду залишилися доводи прокурора про ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_6 , а також відомості, що характеризують його у плані потенційної суспільної небезпеки.
		Так, судом апеляційної інстанції належним чином не враховано, що ОСОБА_6 раніше вчиняв кримінальні правопорушення проти власності, за які був неодноразово засуджений до позбавлення волі, при цьому його працевлаштування не стало на заваді продовженню злочинної діяльності та не сприяло його виправленню, оскільки він, маючи дохід у вигляді заробітної плати, можливість забезпечити свої першочергові потреби для існування та харчування, виявив стійку схильність до протиправного збагачення за рахунок чужого майна та ігнорування соціальних норм та цінностей.
		За приписами статей 50, 65 та 75 КК України питання призначення покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти мети покарання як такої, що включає не тільки кару, а і виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
		Натомість, в аспекті дотримання приписів вказаних правових норм, ухвала апеляційного суду не містить переконливого обґрунтування того, яким чином звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 ККУкраїни забезпечить досягнення мети загальної превенції злочинів проти власності.
		До того ж, твердження суду апеляційної щодо добровільного повернення потерпілому викраденого майна, є безпідставними враховуючи наступне. 
		Добровільне відшкодування завданого збитку це добровільні дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо вказує, що відшкодування повинно бути реальним та в повному обсязі.
		В той же час майно, яке ОСОБА_6 викрав, було повернуто лише після його викриття співробітниками поліції. Отже, відсутні підстави вважати, що засуджений добровільно відшкодував завдані потерпілій стороні матеріальні збитки.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про можливість звільнення  ОСОБА_6  від відбування покарання з випробуванням, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та постановити законне, обґрунтоване і належним чином вмотивоване судове рішення.
		У разі підтвердження обсягу обвинувачення, за відсутності інших обставин, що пом`якшують покарання та можуть вплинути на його призначення, звільнення   ОСОБА_6  від відбування покарання з випробуванням відповідно до положень ст. 75 КК України, слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
		Натомість, наявність пом`якшуючої покарання обставини - щирого каяття, яка була встановлена стороною обвинувачення і зазначена в обвинувальному акті, учасниками судового провадження не заперечувалась, що і стало, зокрема, підставою для здійснення судового розгляду в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, тому доводи прокурора в цій частині не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, задовольнити частково. 
		Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2025 року щодо ОСОБА_6  скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.      
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...