Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/25684/25 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них.
Надіслано судом: 23.07.2025. Зареєстровано: 25.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.07.2025.

Номер судового провадження: П/320/25684/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		   КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		23 липня 2025 року                                   м. Київ                                               № 320/25684/25
		Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу 
		за позовом           ОСОБА_1 
		до                     Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України  
		про визнання протиправним та скасування рішення,
		в с т а н о в и в:
		I. Зміст позовних вимог
		До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, в якому просить суд:
		- визнати протиправною та скасувати постанову № 11378/01-2025 від 25.03.2025 головного оперуповноваженого 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими групами та злочинними організаціями) 1-го управління (боротьби з організованими групами та злочинними організаціями) ДСР Національної поліції України ОСОБА_3 про заборону громадянину Грузії ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзду в Україну строком на три роки.
		- зобов`язати ДСР Національної поліції України підготувати і направити повідомлення та постанову про скасування рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Грузії ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , Держприкордонслужбі у порядку та спосіб, визначені пунктом 11 Інструкція про порядок прийняття уповноваженим підрозділом Національної поліції України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.04.2022 №209, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.04.2022 за №404/37740.
		II. Позиція позивача та заперечення відповідача
		Позовні вимоги  обґрунтовані тим, що він є громадянином Грузії та постійно проживає на території України на підставі посвідки на постійне проживання з 2011 року. Позивач перебуває в шлюбі з громадянкою України ОСОБА_6 та має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є громадянином України. Позивач зазначає, що оскаржувана постанова відповідача про заборону в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки є протиправною та підлягає скасуванню, позаяк покладені в основу постанови обставини щодо наявності у діях позивача загрози національній безпеці України та громадському порядку, які можуть призвести до підриву державності та направленні на повалення державного ладу України, є припущенням та уявним формулюванням вигаданої загрози, що свідчить про те, що відповідач порушує принцип невинуватості, оскільки будь-яких відомостей про те, що позивач займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку та здоров`ю населення України не надано. Крім того, в оскаржуваній постанові відповідача не зазначено фактичних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні. Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим просив задовольнити позовні вимоги.
		Відповідач у відзиві на позов проти задоволення позовних вимог заперечував. Зокрема, відповідач посилається на те, що підставою для винесення Департаментом постанови, послугувало те, що відповідно до Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2020 № 1126-р, в умовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави організована злочинність становить пряму загрозу для національної безпеки. Зазначає, що позивач негативно впливає на криміногенну обстановку на території Чернівецької області, являється суб`єктом підвищеного злочинного впливу та те, що ці дії суперечать інтересам боротьби з організованою злочинністю, Департаментом прийнято оскаржувану постанову. Просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
		Позивачем подані додаткові пояснення до суду, в яких він зазначив, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про асоціальну чи протиправну поведінку позивача. Також не надано жодних підтверджень того, що позивач перебуває у статусі підозрюваного або обвинуваченого. Доказів, які б давали відповідачу підстави вважати, що позивач становить потенційну загрозу для безпеки держави, не надано. Таким чином, довідка, на підставі якої було прийнято оскаржуване рішення, складена на основі припущень. Крім того, посилання відповідача на превентивний характер оскаржуваного рішення є необґрунтованим, оскільки відсутні докази того, що позивач становить потенційну загрозу для безпеки держави.
		Відповідачем подано заперечення на додаткові пояснення позивача, в яких він наголошує на безпідставності позовних вимог та зазначає, що необхідність заборони в`їзду позивачу, яка має превентивний характер, не має доводитися вчиненням особою протиправних дій.
		III. Процесуальні дії у справі
		Ухвалою суду від 04.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
		Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
		З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
		IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
		ОСОБА_2 (далі - позивач), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Грузії та з 2001 року постійно проживає в Україні. 30.07.2015 року повторно отримав посвідку на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 , орган, що видав 7301. 
		Позивач перебуває в шлюбі з громадянкою України ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 23.04.2024 року Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є громадянином України, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 06.11.2018 року. 
		Позивач має зареєстроване місце проживання на території України, а саме: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою позивач проживає разом із дружиною та сином, є засновником громадської організації «Віннер», ЄДРПОУ 45387803, місцезнаходження якої Чернівецька область, Чернівецький район, м. Чернівці, вул. Севастопольська, 24/4
		31.03.2025 року у справах він перетнув державний кордон України та виїхав за межі України, однак 08.04.2025 року повертаючи в Україну йому відмовлено у перетині державного кордону та в`їзді в Україні. 
		08.04.2025 року рішенням помічника начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » начальником кінологічного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянину Грузії - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено у в`їзді в Україну, з причин рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну, а саме Національною поліцією України з 01.04.2025 року по 25.03.2028 року. 05.05.2024 року, адвокатом Левченко І.С. в інтересах ОСОБА_2 було скеровано адвокатський запит до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про надання інформації, а саме просив надати інформацію на підставі якого рішення Національної поліції України, 08.04.2025 року Державною прикордонною службою України було відмовлено в перетині державного кордону України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01.04.2025 року по 25.03.2025 року. Просив надати інформацію на підставі чого було прийнято рішення Національною поліцією України про встановлення обмеження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в перетині держаного кордону України з 01.04.2025 року по 25.03.2025 року. Надати належним чином завірені копії рішення Національної поліції України на підставі якого встановлено обмеження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в перетині держаного кордону України з 01.04.2025 року по 25.03.2025 року та належним чином завірені копії документів, що були підставою для прийняття відповідного рішення. 
		09.05.2025 року, отримано відповідь на адвокатський запит ДСР НПУ № 54263/03- 2025 від 09.09.2025 року, згідно якої повідомлено, що згідно з частиною тринадцятою статті 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» не підлягають передачі і розголошенню результати оперативно-розшукової діяльності, які відповідно до законодавства України становлять державну таємницю, а також відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини. За передачу і розголошення цих відомостей працівники оперативних підрозділів, а також особи, яким ці відомості були довірені при здійсненні оперативно-розшукової діяльності чи стали відомі по службі або роботі, підлягають відповідальності згідно з чинним законодавством, крім випадків розголошення інформації про незаконні дії, що порушують права людини. Відповідно до абзацу третього пункту 4 частини першої статті 8 Закону України «Про державну таємницю» до державної таємниці в порядку, установленому цим Законом, відноситься інформація у сфері державної безпеки та охорони правопорядку, зокрема, про засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, форми, методи і результати оперативнорозшукової, розвідувальної і контррозвідувальної діяльності; про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність; про склад і конкретних осіб, що є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшукову, розвідувальну і контррозвідувальну діяльність. Також надано копію постанови про заборону в`їзду в Україну громадянину Грузії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до постанови про заборону в`їзду в Україну № 11378/01-2025 від 25.03.2025 року, винесену головним оперуповноваженим 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими групами та злочинними організаціями) 1-го управління (боротьби з організованими групами та злочинними організаціями) ДСР Національної поліції України ОСОБА_3 , заборонено громадянину Грузії ОСОБА_9 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзд в Україну строком на 3 роки. Постанова мотивована тим, що відповідно до Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2020 року № 1126-р, в умовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави організована злочинність становить пряму загрозу для національної безпеки. В структурі організованої злочинності найбільшу загрозу становлять особи, які перебувають у статусі підвищеного злочинного впливу, у тому числі у статусі «вора в законі», а також кримінальні авторитети - лідери та члени організованих злочинних угруповань. Вказані особи, перебуваючи на території України та за її межами, створюють стійкі організовані групи та злочинні організації, встановлюють корумповані зв`язки з представниками органів державної влади та місцевого самоврядування, судових та правоохоронних органів, на виконання завдань спеціальних служб та розвідувальних органів держави-агресора проводять розвідувально-підривну діяльність з метою дестабілізації суспільно-політичної обстановки в Україні та поширюють вплив організованої злочинності на процеси, що відбуваються в економічній, політичній, суспільній сферах, а також в умовах виконання покарань. Перевіркою отриманої інформації в законному порядку встановлено, що з метою легалізації на територію України має наміри прибути громадянин Грузії ОСОБА_10 , з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів в складі організованої злочинної групи, яка сформована на етнічній основі. Ураховуючи, що ОСОБА_10 негативно впливає на криміногенну обстановку на території Чернівецькій області, являється суб`єктом підвищеного злочинного впливу та те, що ці дії суперечать інтересам боротьби з організованою злочинністю. Вказана постанова прийнята на підставі абз. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 13 ЗУ «Про правовий статус іноземців».
		Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		V. Норми права, які застосував суд
		Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає таке.
		Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. 
		Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України. 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
		Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
		Відповідно до аб. 2 ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
		Згідно з п.п. 9, 10 ст. 1 ЗУ «Про національну безпеку України», національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про національну безпеку України» до складу сектору безпеки і оборони входять, зокрема Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України. 
		Згідно з ч. 4 ст. 18 ЗУ «Про національну безпеку України» Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадську безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидію злочинності, а також надає визначені законом послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
		Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 3773-VI рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України.
		Інструкція про порядок прийняття уповноваженим підрозділом Національної поліції України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.04.2022 №209, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.04.2022 за №404/37740 визначає порядок прийняття міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України (далі - уповноважений підрозділ поліції), який забезпечує реалізацію повноважень Національної поліції України щодо участі в боротьбі з організованою злочинністю, рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства.
		Пунктом 2 Інструкції №209 встановлено, що рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю (далі - рішення про заборону в`їзду) приймається уповноваженим підрозділом поліції відповідно до абзацу другого частини першої та частини третьої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в інтересах боротьби з організованою злочинністю. 
		Відповідно до пунктів 3, 4 Інструкції №209 для прийняття уповноваженим підрозділом поліції рішення про заборону в`їзду відповідно центральним органом управління поліцією, територіальними (у тому числі міжрегіональними) органами поліції, їх відокремленими підрозділами (далі - органами (підрозділами) поліції) готується довідка, у якій зазначаються: дані про іноземця, якому передбачається заборонити в`їзд: прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) іноземця в називному відмінку латинськими літерами, число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані паспортного документа іноземця (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання (перебування), номери засобів зв`язку; відомості, що обґрунтовують необхідність прийняття рішення про заборону в`їзду, зокрема, обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду; результати перевірки іноземця за інформаційними системами й обліками, у тому числі функціональними підсистемами єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, банками даних Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол; відомості про наявність майнових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами в Україні; строк заборони в`їзду в Україну іноземцю. 
		Довідка готується окремо стосовно кожного іноземця, щодо якого приймається рішення про заборону в`їзду. 
		Підготовлена органами (підрозділами) поліції (крім уповноваженого підрозділу поліції) довідка разом з матеріалами, що підтверджують обставини і характер вчинення іноземцем діяння, яке суперечить інтересам боротьби з організованою злочинністю (далі - матеріали), надсилається до уповноваженого підрозділу поліції.
		На підставі відомостей, викладених у довідці, уповноваженим підрозділом поліції не пізніше п`яти робочих днів готується рішення про заборону в`їзду у формі постанови про заборону в`їзду в Україну (додаток 1). 
		Якщо інформація, викладена в довідці та в матеріалах, є недостатньою для прийняття рішення про заборону в`їзду, довідка та матеріали надсилаються органу (підрозділу) поліції із зауваженнями та пропозиціями щодо усунення недоліків.
		VI. Оцінка суду
		Предметом судового розгляду є оскарження індивідуального акта, яким суб`єкт владних повноважень - уповноважений підрозділ Національної поліції України - реалізував дискреційне повноваження щодо заборони в`їзду в Україну іноземцю в інтересах національної безпеки та боротьби з організованою злочинністю.
		Відповідно до статей 2, 6, 9, 77 КАС України, дискреційні повноваження не звільняють суб`єкта владних повноважень від обов`язку діяти виключно в межах повноважень, на підставі, у спосіб та в порядку, визначених законом, з дотриманням принципів юридичної визначеності, пропорційності та заборони свавілля. За загальним правилом, передбаченим частиною другою статті 77 КАС України, саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності свого рішення.
		Завданням суду в такій категорії справ є не оцінка доцільності рішення органу, а перевірка його відповідності закону, зокрема: чи мала місце належна фактична підстава для прийняття рішення; чи додержано процедури, встановленої законом та підзаконними нормативними актами; чи дії суб`єкта владних повноважень не є свавільними або такими, що порушують права особи.         
		При цьому формальне посилання на загальні цілі не звільняє відповідача від обов`язку надання конкретних і належних доказів існування фактичних обставин, що виправдовують обмеження прав позивача.
		Відповідач стверджує, що на підставі матеріалів, підготовлених Управлінням стратегічних розслідувань в  Чернівецькій області Департаменту стратегічних розслідувань,  Департаментом прийнята постанова від 25.03.2025 № 11378/01-2025 про заборону в`їзду в Україну позивачу строком на три роки, підставою для винесення якої послугувало те, що відповідно до Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2020 № 1126-р, в умовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави організована злочинність становить пряму загрозу для національної безпеки. В структурі організованої злочинності найбільшу загрозу становлять особи, які перебувають у статусі підвищеного злочинного впливу, у тому числі у статусі «вора в законі», а також кримінальні авторитети - лідери та члени організованих злочинних угруповувань. Вказані особи, перебуваючи на території України та за її межами створюють стійкі організовані групи та злочинні організації, встановлюють корумповані зв`язки з представниками органів державної влади та місцевого самоврядування, судових та правоохоронних органів, на виконання завдань спеціальних служб та розвідувальних органів держави-агресора проводять розвідувально-підривну діяльність з метою дестабілізації суспільно-політичної обстановки в Україні та поширюють вплив організованої злочинності на процеси, що відбуваються в економічній, політичній, суспільній сферах, а також в умовах виконання покарань. Ураховуючи, що позивач негативно впливає на криміногенну обстановку на території Чернівецької області, являється суб`єктом підвищеного злочинного впливу та те, що ці дії суперечать інтересам боротьби з організованою злочинністю Департаментом прийнято Постанову №11378/01-2025.
		Суд встановлено, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про асоціальну чи протиправну поведінку позивача. Також не надано жодних підтверджень того, що позивач перебуває у статусі підозрюваного або обвинуваченого. Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутня довідка, яка слугувала підставою для прийняття Департаментом стратегічних розслідувань Національної поліції України рішення про заборону в`їзду позивачу. 
		Більш того, у оскаржуваній постанові про заборону позивачу в`їзду в Україну не вказано жодних реквізитів довідки, розглянувши яку, відповідач дійшов висновку про необхідність винесення спірної постанови. Вищезазначене, на думку суду, свідчить про порушення відповідачем норм Інструкції №209. 
		Доводи  відповідача, що оскаржуване рішення прийнято з метою унеможливлення скоєння позивачем злочинів на території України, що позивач нібито негативно впливає на криміногенну ситуацію в Чернівецькій області, є суб`єктом підвищеного злочинного впливу та що його дії суперечать інтересам боротьби з організованою злочинністю, є безпідставними та не підтверджена жодними належними доказами. Доказів, які б давали відповідачу підстави вважати, що позивач становить потенційну загрозу для безпеки держави, не надано.
		Суд зауважує, що у будь - якому випадку інформація, отримана відповідачем в ході винесення спірної постанови, мала бути перевірена та висновки щодо ймовірності вчинення позивача дій, які становлять загрозу громадському порядку, охороні здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, мають базуватися на певних фактах, існування яких має бути підтверджене належними доказами.
		Відтак, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, відповідач не мав належних та допустимих доказів вини позивача у вчинені злочину, чи інформації про дії позивача, направлені проти інтересів України, зазначених у поданні. В ході розгляду справи, відповідачем не надано доказів існування вироку суду, яким позивача засуджено за вчинення злочинів, чи постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, де були б встановлені обставини, що мали б для суду преюдиційне значення. Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні, встановлюється в порядку, визначеному   Кримінальним процесуальним кодексом України   або   Кодексом України про адміністративні правопорушення   відповідно.
		Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваної постанови.
		Додатково суд зазначає, що оскаржуваним рішенням порушується право позивача на сімейне життя гарантоване ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини.
		Положеннями ч. 2 ст. 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до повноліття. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
		За приписами ст. 18 Конвенції ООН про права дитини (20.11.1989 р.), батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. 
		Згідно з приписами Декларації ООН прав дитини (20.11.1959 р.), дитина повинна, коли це можливо, зростати на піклуванні і під відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості. 
		Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. 
		Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. 
		Відповідно до ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.
		Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, необхідно зазначити, що відносини позивача з членами його сім`ї, зокрема, дитиною та дружиною, складають сімейне життя для цілей застосування статті 8 Конвенції (пункт 65 постанови у справі Нунез проти Норвегії (Nunez v. Norway) від 28 червня 2011 року (заява №55597/09)). Втручання у право на повагу до сімейного життя, передбачене статтею 8 Конвенції, в контексті ухвалення рішення про примусове повернення в країну походження, не відповідає нормам законодавства, а отже, не може вважатися законним. 
		У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію "необхідності у демократичному суспільстві". Так, при визначенні питання "необхідності у демократичному суспільстві" держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом. ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень, а тому будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене статтею 8 Конвенції не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
		Таким чином, суд вважає, що відповідачем при винесенні оскаржуваного рішення, не дотримано одного з елементів критерію "необхідності у демократичному суспільстві", а саме - принципу пропорційності, який, у свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої, доведеної у встановленому законом порядку, вини останнього.
		Отже, суд вважає, що постанова № 11378/01-2025 від 25.03.2025 року прийнята за відсутності фактичних обставин, що могли б обґрунтувати її ухвалення з урахуванням вимог Інструкції № 209 та Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Вказана постанова містить узагальнені формулювання, не підтверджені конкретними фактами, не містить посилання на реквізити довідки чи інших первинних матеріалів, які, відповідно до Інструкції, є обов`язковими для прийняття рішення про заборону в`їзду.
		Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що при ухваленні спірного рішення відповідач вийшов за межі наданих йому дискреційних повноважень, вдавшись до свавільного обмеження прав позивача без належного обґрунтування. Такий підхід суперечить принципу правової визначеності, справедливості та верховенства права, закріплених у статтях 8 і 19 Конституції України, та порушує положення статті 2 КАС України щодо заборони свавілля з боку суб`єкта владних повноважень.
		Відповідно до пункту 11 Інструкції про порядок прийняття уповноваженим підрозділом Національної поліції України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.04.2022 №209, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.04.2022 за №404/37740, у разі припинення існування обставин, на підставі яких іноземцю було заборонено в`їзд в Україну, органи (підрозділи) поліції інформують уповноважений підрозділ поліції про: винесення судом рішення, яке набрало законної сили, про скасування рішення про заборону в`їзду. 
		Уповноважений підрозділ поліції з дотриманням вимог пунктів 3-6 цієї Інструкції готує постанову про скасування рішення про заборону в`їзду в Україну (додаток 2) та повідомлення Держприкордонслужбі про відкликання доручення за підписом посадової особи, яка підписала доручення. 
		Відповідно до пункту 16 Порядку №280, доручення достроково знімається з контролю органом Держприкордонслужби у разі надходження повідомлення про його відкликання за підписом посадової особи, яка підписала доручення, або посадової особи вищого рівня, зазначеної у пунктах 6 і 7 цього Порядку, або коли протягом п`яти діб до органу Держприкордонслужби не надійшов оригінал доручення, поданого згідно з пунктом 11 цього Порядку.
		Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
		В рішенні № 3-рп/2003 Конституційного Суду України від 30.01.2003 (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини) зазначено, що за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах
		Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту.
		Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі « ОСОБА_6 проти України», пункт 64).
		Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини», пункт 95).
		При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», пункти 36-40).
		Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
		При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
		Таким чином, відповідач, посилаючись на узагальнені обставини та не підтвердивши жодної конкретної дії позивача, яка б могла слугувати підставою для застосування такого обмежувального заходу, фактично обґрунтував рішення припущеннями. Такий підхід є неприйнятним з огляду на стандарти адміністративного судочинства та порушує засадничі принципи правової визначеності, належного адміністративного провадження та заборони свавілля. Відсутність доказів, які б хоча б опосередковано свідчили про наявність об`єктивної необхідності у застосуванні заборони в`їзду, свідчить про перевищення відповідачем наданих йому повноважень та істотне порушення прав позивача.
		З огляду на зазначене, враховуючи те, що постанова відповідача від № 11378/01-2025 від 25.03.2025 щодо заборони в`їзду в Україну позивачу, що визнана судом протиправною, була надіслана до Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України та інформація про вказану постанову була внесена до відповідних інформаційних систем, суд дійшов висновку про необхідність для повного та ефективного захисту та поновлення прав позивача зобов`язати відповідача письмово повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України (Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України) про скасування оскаржуваної постанови.
		Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог.
		VІI. Висновок суду
		Згідно з частиною першою       статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України       розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Частиною першою       статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України       встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до частини другої       статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України       предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга       статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Частинами першою та другою       статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України       передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених       статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до статей       9,       77 Кодексу адміністративного судочинства України       розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
		Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
		VIІI. Розподіл судових витрат
		Відповідно до ч. 1       ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України       суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
		Відповідно до частини 1       статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього       Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 937,92 грн.
		Враховуючи задоволення позову, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати в розмірі 1 937,92 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.
		Керуючись статтями       9,       14,       73-78,       90,       143,       242-246,       250,       255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, 
		 
		в и р і ш и в :
		Адміністративний позов задовольнити.
		Визнати протиправною та скасувати постанову № 11378/01-2025 від 25.03.2025 головного оперуповноваженого 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими групами та злочинними організаціями) 1-го управління (боротьби з організованими групами та злочинними організаціями) Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України ОСОБА_3 про заборону громадянину Грузії ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзду в Україну строком на три роки.
		Зобов`язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43305056, місцезнаходження: адреса: 00024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10) підготувати і направити повідомлення та постанову про скасування рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Грузії Кіріа ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_5 ) (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , Держприкордонслужбі у порядку та спосіб, визначені пунктом 11 Інструкція про порядок прийняття уповноваженим підрозділом Національної поліції України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.04.2022 №209, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.04.2022 за №404/37740.
		Стягнути на користь ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ) (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 937,92 грн (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім гривень, 92 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43305056, місцезнаходження: адреса: 00024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10).
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		 
		 
		Суддя                                                                                 Леонтович А.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...