Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 534/1505/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.07.2025.
Дата набрання законної сили: 23.07.2025
Номер судового провадження: 61-5764ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23 липня 2025 року
		м. Київ
		справа № 534/1505/24
		провадження № 61-5764св25
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального кругу Полтавської області Куц Сергій Миколайович, Горішньоплавнівський відділ державної виконавчої служби в Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_2 та його представника адвоката Михайлюка Костянтина Анатолійовича на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 10 грудня 2024 року у складі судді Комарової Д. Ю. та постанову Полтавського апеляційного суду 
		від 07 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., 
		Триголова В. М.,і ухвалив таку постанову.
		Зміст позовної заяви та її обґрунтування 
		1.           У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального кругу Полтавської області Куц С. М., Горішньоплавнівський відділ ДВС в Кременчуцькому районі Полтавської області, про визнання недійсним договору дарування квартири.
		2.           На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 03 червня 2022 року з ОСОБА_2 на його користь стягнуто заборгованість за договором позики від 25 липня 2018 року у розмірі 3 270 000,00 грн. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості він звертався до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою Комсомольського міського суду Полтавської області від 01 березня 2021 року заяву про забезпечення позову було повернуто. 
		3.           Посилався на те, що ОСОБА_2 , будучи обізнаним про ці обставини та ризик повторного подання аналогічної заяви про забезпечення позову, уклав                29 березня 2021 року зі своєю донькою договір дарування єдиного належного йому нерухомого майна, а саме квартири 
		АДРЕСА_1 .
		4.           Вважав, що дії сторін оспорюваного договору дарування спрямовані лише на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича виключно з єдиною метою - приховати це майно від державного виконавця, аби в майбутньому за його рахунок не було виконане рішення суду у цивільній справі № 534/124/21 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів. Такий договір є фраудаторним правочином, оскільки вчинений відповідачами на шкоду його інтересам, як кредитора ОСОБА_2 . Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 03 червня 2022 року про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики залишається невиконаним.
		5.           Враховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 79,2 кв. м, житловою площею 43,7 кв. м, укладений 29 березня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Куц С. М. за № 849.
		Стислий виклад позиції інших учасників справи
		6.            ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позовних вимог 
		ОСОБА_1 , посилаючись на їх безпідставність. Зазначав, що оспорюваний договір дарування вчинено з дотриманням вимог закону, наслідки укладення правочину настали та спірна квартира вибула з його володіння. Зауважував, що  на момент вчинення правочину заборон на відчуження належного йому нерухомого майна не було, а тому правочин є дійсним.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		7.           Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області 
		від 10 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 квартири задоволено. 
		8.           Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 29 березня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 29 березня 2021 року приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Куцом О. М. та зареєстрований за № 849. 
		9.           Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		10.        Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щооспорюваний правочин містить усі ознаки фраудаторності, оскільки вчинений з прихованими намірами: його сторони є родичами (батько та донька), місце проживання зазначених осіб зареєстровано в квартирі АДРЕСА_1 , фактично майно з сім`ї боржника не вибуло, сторони правочину заздалегідь знали, що цей правочин вчинений з метою приховування майна від реалізації в рахунок виконання в майбутньому судового рішення у справі № 534/124/21 про стягнення з боржника ОСОБА_2 грошових коштів на користь ОСОБА_1 . 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		11.        Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 10 грудня 2024 року залишено без змін.
		12.        Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, з огляду на встановлені судом ознаки фраудаторності. Зазначено про право на звернення з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимість зловживання правом, а отже і належний спосіб захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредитора та боржника.
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		13.        30 квітня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 10 грудня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		14.        Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс 16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 1 частини другої                 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		15.        Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що оспорюваний договір дарування укладений за відсутності жодних обмежень чи обтяжень щодо відчуження належного заявнику нерухомого майна. Набувач за договором вважається добросовісним, оскільки у Державних реєстрах були відсутні відомості про права інших осіб на нерухоме майно.
		16.        Факт фіктивності оспорюваного правочину спростовується наявністю наміру та дії щодо передачі спірного майна у власність ОСОБА_3 . Посилання позивача на подальше проживання у квартирі не відповідає дійсності. 
		17.         ОСОБА_2 акцентує увагу на тому, що реальна передача продавцем майна та прийняття його покупцем, подальше користування донькою протягом чотирьох років квартирою спростовує твердження, що такий правочин не був спрямований на настання реальних наслідків.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		18.        Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
		19.        Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 534/1505/24, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. 
		20.        19 червня 2025 року матеріали цивільної справи № 534/1505/24 надійшли до Верховного Суду.
		21.        Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		22.        Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області 
		від 03 червня 2022 року у справі № 534/124/21 позов ОСОБА_1 до 
		ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25 липня 2018 року у розмірі 3 270 000,00 грн.
		23.        Під час розгляду справи № 534/124/21 ОСОБА_1 звертався до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру                        АДРЕСА_1 . Ухвалою Комсомольського міського суду Полтавської області від 01 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 повернуто заявнику.
		24.        29 березня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Куцом С. М. за № 849, за умовами якого ОСОБА_2 подарував своїй доньці ОСОБА_3 квартиру, яка знаходиться за адресою: кв. АДРЕСА_1 .
		25.        Договір укладено за згодою дружини дарувальника ОСОБА_4 .
		26.        06 вересня 2022 року Горішньоплавнівським відділом ДВС в Кременчуцькому районі Полтавської області Східного-міжрегіонального управління Міністерства юстиції було відкрите виконавче провадження 
		ВП № НОМЕР_1 про примусове виконання рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 03 червня 2022 року у справі № 534/124/21 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 270 000,00 грн заборгованості.
		27.        Згідно з довідкою Сектора з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 12 липня 2024 року місце реєстрації відповідача ОСОБА_2 після укладення оспорюваного договору дарування не змінилося.
		28.        Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 травня 2024 року власником квартири є ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого 29 березня 2021 року приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального кругу Полтавської області Куцом С. М. за № 849.
		Позиція Верховного Суду
		29.        Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		30.        Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		31.        Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		32.        Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		33.        За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		34.        Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		35.        Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
		36.        Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори (пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
		37.        Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		38.        Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
		39.        Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
		40.        Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
		41.        За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		42.        Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		43.        Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		44.        Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17.
		45.        За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		46.        Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		47.        Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		48.        З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
		49.        Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
		50.        Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17.
		51.        Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
		52.        У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц зазначено, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
		53.        Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі 
		№ 747/306/19).
		54.        Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав взагалі).
		55.        Встановивши, що спірний безоплатний цивільно-правовий договір відчуження нерухомого майна укладений позичальником ОСОБА_2 з його донькою під час розгляду у суді справи про стягнення з нього заборгованості за договором позики на користь ОСОБА_1 , врахувавши, що місце реєстрації проживання відповідачів після укладення такого договору не змінилось, а рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики не виконано, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним.
		56.        Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зібрані у справі докази у їх сукупності свідчать про те, що при укладенні оспорюваного правочину його сторони діяли недобросовісно з метою приховування майна від примусової реалізації в рахунок виконання судового рішення у справі № 534/124/21 про стягнення з боржника ОСОБА_2 значної суми грошових коштів.
		57.        Посилання заявника на відсутність відповідних обмежень щодо відчуження спірної квартири у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зміна фактичного місця його проживання були предметом оцінки як суду першої, так і суду апеляційної інстанції, які надали їм обґрунтовану правову оцінку.
		58.             Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		59.        Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
		60.        Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
		61.        Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
		62.        Суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, з урахуванням балансу вірогідностей, дійшли мотивованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
		63.        Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
		64.        Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). 
		65.        Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій добросовісності дій набувача, яка за відсутності відповідних обтяжень спірного нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не могла знати про їх наявність, а також яка добросовісно користується таким майном майже чотири роки, є необґрунтованими. Колегія суддів звертає увагу, що судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний договір було укладено між батьком та донькою, які як на час його укладення (довідка про склад сім'ї та зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 20-22/3390 
		від 29 березня 2021 року, яка міститься в матеріалах нотаріальної справи щодо посвідчення оспорюваного договору), так і на час розгляду справи судом (відповідь Сектору з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської обставі № 20-11/3845 від 12 липня 2024 року) зареєстровані за однією адресою. Посилання ОСОБА_2 на його фактичне проживання з  2010 року за іншою адресою, відмінною від адреси проживання його сім'ї, у тому числі дружини ОСОБА_4 , яка надавала дозвіл на укладення 29 березня     2021 року оспорюваного договору, було обґрунтовано відхилене судами попередніх інстанцій з огляду на відсутність належних, достатніх та допустимих доказів зазначеного.
		66.        Більш того, Велика Палата Верховного Суду уже зауважувала, що добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості повинні спонукати сторону до більшої обачливості (схожий правовий висновок викладено у пункті 11.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада                        2023 року у справі № 607/15052/16-ц).
		67.        Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі. 
		68.        Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
		69.        Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		70.        Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		71.        З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_2 та його представника адвоката Михайлюка К. А., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		ПОСТАНОВИВ:
		1.           Касаційну скаргу  ОСОБА_2 та його представника адвоката Михайлюка Костянтина Анатолійовича залишити без задоволення.
		2.           Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 10 грудня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                     О. В. Білоконь
		 
		                                                                                              О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...