Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 933/248/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Грабіж.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.07.2025.
Дата набрання законної сили: 23.07.2025
Номер судового провадження: 51-1831км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024052390000545

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23 липня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 933/248/24
		провадження № 51-1831км25
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                          ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                      ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                         ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                               ОСОБА_5 ,
		у режимі відеоконференції:
		захисника                                                               ОСОБА_6 ,
		засудженого                                                          ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , на вироки Олександрівського районного суду Донецької області від 13 лютого 2025 року та Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року в кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024052390000545, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,     ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Іверське Олександрівського району Донецької області та жителя цього ж населеного пункту ( АДРЕСА_1 ),
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Олександрівський районний суд Донецької області вироком від 13 лютого 2025 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців.
		Також суд вирішив питання, які стосуються запобіжного заходу; початку строку відбування покарання; зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання; речових доказів; арешту в кримінальному провадженні.
		Як убачається з вироку суду, ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 30 березня 2024 року приблизно о 09:10, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2 , діючи умисно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, відкрито викрав гаманець, який лежав на лавці, з грошима ОСОБА_8 , спричинивши потерпілому майнову шкоду в розмірі 8000 грн.
		Дніпровський апеляційний суд 29 квітня 2025 року задовольнив частково апеляційну скаргу прокурора та скасував вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання і ухвалив свій, яким призначив засудженому покарання за ч. 4 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років.
		Повернув заставу в розмірі 60 560 грн заставодавцю ОСОБА_9 . У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження 
		Захисник ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені стосовно ОСОБА_7 вироки судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Вважає, що суд, усупереч вимогам п. 1 ч. 3 ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), не виклав у вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, та не встановив фактичних обставин учинення кримінального правопорушення, а зазначив у мотивувальній частині обставини, установлені органом досудового розслідування.
		Також захисник стверджує про невідповідність рішення апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК.
		У письмовому запереченні на касаційну скаргу захисника прокурор, указуючи на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення - без зміни. 
		Позиції учасників судового провадження 
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 і засуджений ОСОБА_7 , надавши пояснення, підтримали подану касаційну скаргу.
		Прокурор ОСОБА_5 висловив заперечення стосовно задоволення касаційної скарги захисника.
		Мотиви Суду 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, Суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Перевіряючи доводи, наведені в касаційній скарзі, Верховний Суд керується фактичними обставинами, установленими місцевим та апеляційним судами.
		Водночас касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, установлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
		Згідно зі ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		З матеріалів справи вбачається, що місцевий суд, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК. 
		Так, постановляючи вирок, суд першої інстанції врахував факт часткового визнання засудженим своєї винуватості, який пояснив, що поки ОСОБА_10 спілкувався з потерпілим, він узяв гаманець останнього й пішов. Крім того, винуватість ОСОБА_7 доведено сукупністю досліджених доказів, серед яких: показання ОСОБА_8 (потерпілого), котрий зазначив, що бачив, як ОСОБА_7 схопив його гаманець, де було 8000 грн, і втік, а також указав, що на прохання повернути йому його, грабіжник відповів з погрозою; свідка: ОСОБА_10 (який у день події перебував разом із засудженим), який пояснив, що потерпілий не помітив зникнення свого гаманця, і не висловлював жодних зауважень ОСОБА_7 .
		До того ж суд узяв до уваги письмові докази, зокрема протоколи складені за результатами слідчих дій, а саме: огляду місця події від 30 березня 2024 року з фототаблицями, відповідно до якого потерпілий показав місце, де поклав свій гаманець, а невідомий йому чоловік узяв його та почав тікати; пред`явлення особи для впізнання від 30 березня 2024 року з відеозаписом цієї слідчої дії, згідно з яким потерпілий упізнав ОСОБА_7 в особі під № 4, яка відкрито викрала в нього гроші; слідчого експерименту від 30 березня 2024 року з відеозаписом цієї слідчої дії, відповідно до якого потерпілий біля свого домоволодіння відтворив обставини відкритого заволодіння невідомою особою його грошима; слідчого експерименту від 30 березня 2024 року з відеозаписом цієї слідчої дії, згідно з яким свідок ОСОБА_10 показав, як він, потерпілий та ОСОБА_7 сиділи на лавці й курили, коли останній схопив гаманець ОСОБА_8 , який лежав на лавці і, не реагуючи на зауваження та прохання зупинитися, побіг у напрямку провулка; слідчого експерименту від 31 березня 2024 року з відеозаписом цієї слідчої дії, відповідно до якого ОСОБА_7 відтворив обставини заволодіння гаманцем потерпілого. 
		Отже, ураховуючи наведені вище докази, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у відкритому викраденні чужого майна (грабежу), учиненому в умовах воєнного стану, і призначив йому відповідне покарання.
		Водночас суд визнав неправдивими показання ОСОБА_7 і свідка ОСОБА_10 щодо таємного викрадення майна потерпілого, оскільки вони спростовуються показаннями потерпілого та протоколами слідчих дій, дослідженими під час судового розгляду.
		Також суд відхилив доводи захисника стосовно наявності в діях ОСОБА_7 ознак таємного викрадення чужого майна, адже ці твердження ґрунтувалися на показаннях самого засудженого, які суд визнав неправдивими. 
		Захисник та прокурор не погодилися з вироком місцевого суду та подали апеляційні скарги. Зокрема, сторона захисту, вказуючи на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК, просила перекваліфікувати його дії на ч. 3 ст. 185 КК, призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням, встановити іспитовий строк 3 роки й покласти на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
		Апеляційний суд, перевіривши висновки місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 та правильності кваліфікації його діяння, визнав їх обґрунтованими й належним чином умотивованими. Водночас суд апеляційної інстанції вказав на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також на невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через його м`якість. У зв`язку із цим апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив у цій частині новий вирок.
		Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, уважає їх правильними.
		У поданій касаційній скарзі захисник зазначає, що суд у вироку не виклав формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, а обмежився викладом обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_7 органом досудового розслідування.
		Колегія суддів, перевіривши матеріали кримінального провадження, не погоджується із цими доводами ОСОБА_6 , оскільки, як убачається з оскарженого нею вироку, суд на підставі безпосередньо досліджених доказів та встановлених фактичних обставин справи у мотивувальній частині рішення виклав формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
		Той факт, що визнане судом доведеним формулювання обвинувачення збігається з формулюванням, викладеним в обвинувальному акті, не свідчить про порушення вимог КПК, а вказує на те, що сторона обвинувачення змогла довести в суді встановлені під час досудового розслідування обставини, які підлягають доказуванню, а також формулювання обвинувачення, яке прокурор уважав установленим.
		У свою чергу апеляційний суд своїм рішенням скасував вирок місцевого суду лише в частині призначеного покарання, погодився з висновками місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 і правильності кваліфікації його дій за ч. 4   ст. 186 КК, підтвердив фактичні обставини, установлені судом першої інстанції, та виклав формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
		Посилання захисника на постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 426/14810/18 є нерелевантним, оскільки в цій справі суд касаційної інстанції, зокрема, констатував порушення місцевим судом вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК у зв`язку з тим, що суд у вироку виклав лише формулювання обвинувачення, пред`явленого особі органом досудового розслідування. Натомість у справі, що розглядається, таких порушень суду під час постановлення вироку стосовно ОСОБА_7 колегія суддів не встановила.
		Із цих підстав Суд відхиляє зазначені доводи захисника.
		Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що постановлені стосовно ОСОБА_7 судові рішення є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 420 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
		Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення - без зміни.
		Керуючись статтями433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вироки Олександрівського районного суду Донецької області від 13 лютого 2025 року та Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                       ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...