Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/11849/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.07.2025.
Дата набрання законної сили: 21.07.2025
Номер судового провадження: 51-584км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022052230000213

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 липня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 201/11849/23
		провадження № 51-584км25
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
		Касаційного кримінального суду у складі: 
		головуючого                                               ОСОБА_1 ,
		суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		у режимі відеоконференції:
		захисника                                                   ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу Дніпровського апеляційного суду 
		від 10 грудня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022052230000213, за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 ,    ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки 
		м. Маріуполя Донецької області, зареєстрованої в цьому ж населеному пункті 
		( АДРЕСА_1 ),
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3               ст. 111-1 КК, і призначено їй основне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані 
		з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у закладах освіти, а також обіймати посади в органах державної влади, державного управління та контролю, місцевого самоврядування у сфері освіти і займатися освітньою та викладацькою діяльністю на строк 10 років.
		Вирішено питання щодо початку строку відбування основного та додаткового покарання; запобіжного заходу.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватою в колабораційній діяльності, тобто здійсненні пропаганди у закладі освіти з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою агресором збройної агресії проти України, а також діях, спрямованих на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти (ч. 3 ст. 111-1 КК).
		Так, ОСОБА_7 до 24 червня 2022 року обіймала посаду доцента кафедри 
		соціальних комунікацій, заступника декана факультету філології та масових комунікацій у Маріупольському державному університеті, розташованому за адресою: просп. Будівельників, 129-А, м. Маріуполь, Донецька область.
		У невстановлену дату, але не пізніше 02 серпня 2022 року ОСОБА_7 , перебуваючи на території м. Маріуполя, усвідомлюючи, що в Україні введено воєнний стан, керуючись ідеологічними і корисливими мотивами, добровільно погодилася 
		на співпрацю з окупаційною владою Російської Федерації та добровільно працевлаштувалася до створеного окупаційною владою, так званого Мариупольского государственного университета днр им. А. И. Куинджи (далі - «МГУ днр»), розташованого за вказаною вище адресою, в якому обійняла посаду, пов`язану з організацією освітнього процесу та впровадженням стандартів освіти держави-агресора в цьому закладі освіти, а саме «декана факультета филологии и массовых коммуникаций МГУ днр», з покладенням на неї низки обов`язків.
		До цього ОСОБА_7 перебувала на посаді доцента кафедри соціальних комунікацій, заступника декана факультету філології та масових комунікацій в Маріупольському державному університеті. За наказом ректора Маріупольського державного університету ОСОБА_9 24 червня 2022 року її було звільнено. 
		У період із 04 до 07 вересня 2022 року на підставі наказу так званого министерства образования и науки днр від 01 вересня 2022 року № 789 «об обучении профессорско-преподавательского состава образовательных организаций высшего образования донецкой народной республики в Федеральном государственном бюджетном образовательном учреждении высшего образования «Донской государственный технический университет» ОСОБА_7 проходила навчання в Донському державному університеті в м. Ростові-на-Дону, з метою підвищення кваліфікації «по дополнительной профессиональной програме». 
		Після цього, використовуючи отримані повноваження, а також пройшовши відповідну підготовку на території держави-агресора Російської Федерації в Донському державному університеті в м. Ростові-на-Дону, ОСОБА_7 спільно з іншими керівниками й викладачами спланувала та організувала освітній процес «МГУ днр» відповідно до положень «Закона об образовании» від 19 червня              2015 року, прийнятого постановою народної ради «днр», за освітніми стандартами і навчальними планами «днр» із повним виключенням з освітнього процесу вимог до обов`язкових результатів навчання, визначених державними стандартами повної загальної середньої освіти України, який повністю суперечить меті як початкової, так і базової середньої освіти в Україні та який формуватиме знання, інші компетентності й світогляд здобувачів освіти, спрямовані на возвеличення Російської Федерації та «днр», її історичної ролі й відповідно заперечення існування культурних цінностей українського народу, його історико-культурних надбань і традицій, української мови, що має кінцевою метою збуджувати агресію та ненависть до України.
		ОСОБА_7 , діючи з власних ідеологічних мотивів, 02 серпня 2022 року, 
		перебуваючи на території Маріупольського державного університету (за адресою: просп. Будівельників, 129-А, м. Маріуполь, Донецька область), давала інтерв`ю на фоні будівлі університету, агітуючи абітурієнтів вступати до незаконно створеного закладу освіти «МГУ днр» на тимчасово окупованій території України в м. Маріуполі.
		Також завдяки своїй активній проросійській позиції ОСОБА_7 була членом делегації під час підписання «договора о научном и образовательном сотрудничестве», який передбачає довготривалу співпрацю вищих навчальних закладів у галузі навчальної, методичної, науково-дослідної, проєктної та культурної діяльності, реалізації спільних освітніх програм та проведення спільних заходів щодо організації навчального процесу між «МГУ днр» і Костромським державним університетом.
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 10 грудня 2024 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження 
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Захисник указує, що в основу вироку покладено матеріали з інтернету й телеграм-каналів, які містять статті, фотознімки й відеозаписи з виступами осіб. Однак через відсутність висновків експертів неможливо встановити, чи містять висловлювання 
		в них заклики до збройної агресії проти України, а також чи справді на відеозаписах зафіксовано ОСОБА_7 .
		На його думку, указані докази є недопустимими, оскільки здобуті з порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Зокрема, не встановлено офіційного статусу використаних інтернет-ресурсів, їх власників, адміністраторів або осіб, відповідальних за розміщення та перевірку інформації. Крім того, у цих матеріалах відсутні відомості, які дають змогу ідентифікувати особу.
		Окремо наголошує на порушеннях, допущених під час пред`явлення засудженої для впізнання за фотознімками свідкам ОСОБА_9 і ОСОБА_10 . Зазначена слідча дія не відповідає положенням ч. 6 ст. 228 КПК, оскільки раніше цим свідкам уже демонструвалися відеозаписи з метою впізнання, що виключає можливість подальшого впізнання за фотозображеннями.
		Показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , на які посилається суд як на підтвердження винуватості засудженої, не містять достовірної інформації про добровільність її дій. Навпаки, свідки не виключили, що на ОСОБА_7 могли чинити психологічний або фізичний тиск представники окупаційної влади.
		У зв`язку із цим захисник вважає, що суди неправильно витлумачили показання свідків, подали їх у викривленому світлі та безпідставно дійшли висновку про наявність умислу в діях засудженої.
		Відомості про її діяльність у незаконно створеному окупаційною владою навчальному закладі ґрунтуються виключно на публікаціях у телеграм-каналах та в мережі «Інтернет», що не відповідає вимогам ст. 97 КПК щодо допустимості доказів.
		Зазначає, що суб`єктивну сторону інкримінованого злочину не встановлено, оскільки не доведено умислу, мотиву та мети вчиненого діяння. Зокрема, правова позиція засудженої невідома, оскільки її допит не було проведено через здійснення спеціального провадження. Захист позбавлений можливості надати докази її невинуватості. Немає доказів добровільності вчиненння засудженою діяння. Таким чином, захисник вважає, що відсутній склад злочину, передбаченого ч. 3                         ст. 111-1 КК.
		Крім того, на переконання касатора, апеляційний суд, переглядаючи вирок, не дотримався вимог закону: залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, не навів належної мотивації, не перевірив усіх доводів у скарзі, обмежившись загальними висловлюваннями про доведеність винуватості та перерахуванням доказів, покладених в основу вироку. Унаслідок цього захисник вважає, що цей суд дійшов передчасного висновку про залишення вироку без змін.
		Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_12 подав заперечення, у яких просив касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 , надавши відповідні пояснення, підтримав подану ним касаційну скаргу.
		Прокурори ОСОБА_13 (у судовому засіданні 11 червня 2025 року) та ОСОБА_5    (у судовому засіданні 21 липня 2025 року) висловили міркування про безпідставність доводів сторони захисту й заперечили щодо задоволення касаційної скарги.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши доводи в касаційній скарзі, матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Частиною 1 ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим 
		і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд під час ухвалення відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
		Стандартдоведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, установлених під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено й обвинувачений є винуватим у його скоєнні.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
		Місцевий суд, з висновками якого обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, дотримався викладених вище вимог і за встановлених фактичних обставин кримінального провадження правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 111-1 КК, висновок суду про доведеність її винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення зроблено з дотриманням вимог КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено, перевірено під час судового розгляду та оцінено відповідно до приписів ст. 94 КПК. 
		Так, цей суд свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 обґрунтував показаннями, які надали під час судового розгляду свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_10 
		та ОСОБА_11 про обставини співпраці засудженої з окупаційною владою Російської Федерації. Зокрема, вони зазначили, що бачили в телеграм-каналі фейкового університету, як ОСОБА_7 спочатку стала працювати деканом факультету філології та масових комунікацій Маріупольського державного університету, який залишився в м. Маріуполі, а потім обійняла посаду проректора, брала активну участь у низці заходів цього університету. Крім того, свідки           ОСОБА_14 та ОСОБА_11 підтвердили, що під час проведення з ними впізнання за фотографіями, вони впізнали ОСОБА_7 . Окремо свідок ОСОБА_11 зазначила, що спілкувалася в месенджері із засудженою, пропонувала їй переїхати в м. Київ, але вона повідомила, що виїхати не може, оскільки в неї літні батьки, син-підліток, а згодом свідок побачила, як   ОСОБА_7 активно бере участь у різних заходах фейкового університету, що, на її погляд, свідчить про свідоме бажання засудженої там працювати.
		Також винуватість ОСОБА_7 обґрунтовано фактичними даними, які містяться 
		в письмових доказах, зокрема: 
		протоколах оглядів відеозаписів, фотографій, документів і «нормативно-правових актів», які розміщені на телеграм-каналах та інтернет-сайтах. За результатами цих слідчих дійбуло встановлено, що ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді «декана факультету філології та масових комунікацій» «МГУ днр», створеного окупаційною владою на базі Маріупольського державного університету (код ЄДРПОУ 26593428), здійснює свою діяльність відповідно до освітніх стандартів та нормативних актів Російської Федерації, зокрема займається виконанням своїх функціональних обов`язків у частині відновлення роботи цього закладу, здійснює впровадження стандартів держави-агресора, а саме бере активну участь у робочих зустрічах керівництва університету з представниками освітнього середовища днр та держави-агресора Російської Федерації, викладає дисципліну «Газетно-журнальные жанры», приймає іспити у студентів, підписує довідки-виклики студентам заочної форми навчання так званого університету, а також документи, якими затверджено програму практики, згідно із «законодавством днр». Крім того, установлено, що ОСОБА_7 за значні заслуги у сфері освіти та сумлінну працю нагороджена почесною грамотою Міністерства науки і вищої освіти Російської Федерації, яку їй вручило керівництво Міністерства освіти і науки «днр»;
		протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01 березня 2023 року за участю свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_11 , згідно з якими вони впізнали ОСОБА_7 за зовнішніми рисами обличчя.
		Таким чином, дослідивши й оцінивши докази з точки зору належності, допустимості 
		та достовірності, а їх сукупність - із точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК. Такий висновок є достатньо мотивованим і ґрунтується на даних, які було належним чином перевірено в судовому засіданні та змістовно наведено у вироку.
		Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370 КПК.
		Водночас твердження сторони захисту про те, що протоколи огляду телеграм-каналів та інтернет-ресурсів є недопустимими й неналежними доказами, оскільки здобуті в порядку, не передбаченому КПК (не встановлено офіційного існування інтернет-ресурсів, їх власників та користувачів, а також відповідальних осіб за розміщення інформації на них і за її перевірку), та не підтверджують існування даних, за якими можливо ідентифікувати особу ОСОБА_7 , Суд вважає неспроможними з таких міркувань.
		ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, яке належить до злочинів проти основ національної безпеки України. Доказами в зазначеній категорії кримінальних проваджень є, зокрема електронні (цифрові) докази, як-от: матеріали фотозйомки, звуко-, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп`ютерні дані), що містяться у відкритих мережах (інтернет; різноманітні засоби масової інформації; соціальні мережі) чи закритих (приватні месенджери та телеграм-канали, особисте листування з використанням комп`ютерної техніки і мобільних телефонів, флешносії, карти пам`яті тощо). За змістом ст. 99 КПК матеріали, у яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог процесуального законодавства, є документами і можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази. 
		Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК слідчими (розшуковими) діями є дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів 
		у конкретному кримінальному провадженні.
		Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор, а також, 
		на виконання відповідних доручень, наданих у порядку ст. 40 КПК, оперуповноважений провели огляди інтернет-сторінок і телеграм-каналів, зробивши скриншоти й завантаживши відеофайли, фотознімків, файлів з документами та «нормативно-правовими актами», які є додатками до протоколів огляду, оформлених відповідно до вимог КПК. 
		Огляди зазначених інтернет-сайтів та телеграм-каналів проведено із дотриманням вимог ст. 237 КПК, зафіксовано (за допомогою функцій скриншоту, друку та запису на технічні носії інформації) зміст відображеної на інтернет-сайтах і в телеграм-каналах як електронних документах інформації, що підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню в цьому кримінальному провадженні.
		Підстав для визнання вказаних вище протоколів, у яких зафіксовано хід і результати оглядів інтернет-сайтів та телеграм-каналів, недопустимими і неналежними 
		доказами Верховний Суд не вбачає, оскільки ці фактичні дані отримано в порядку, передбаченому КПК.
		Крім того, сторона захисту не дала жодних відомостей щодо спростування цієї інформації і не аргументувала, що інформація, надана органом досудового розслідування, не відповідає дійсності, зокрема, містить ознаки фальсифікації та/або навмисного спотворення даних.
		Колегія суддів зауважує, що виходячи з положень ст. 433 КПК суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, вирішувати питання про їх достовірність, цими повноваженнями наділені суди першої та апеляційної інстанцій. Як убачається з матеріалів провадження, під час судового провадження сторона захисту хоча й ставила питання про недостовірність таких доказів, однак не заявляла будь-яких клопотань про залучення спеціалістів чи експертів, проведення експертизи, а тому колегія суддів погоджується з висновками, зробленими місцевим судом.
		Зокрема, захисник не вказує на порушення, допущені судами попередніх інстанцій, 
		які би полягали у нерозгляді його клопотання про призначення експертизи 
		або незаконної відмови у задоволенні такого клопотання.
		У цьому контексті місцевий суд слушно зауважив, що сторона захисту не була позбавлена можливості заявити під час проведення як досудового розслідування, так і в суді клопотання про призначення судово-портретної експертизи, однак таким правом не скористалася.
		До того ж, як убачається з вироку районного суду та ухвали суду апеляційної інстанції, питання щодо встановлення особи, зображеної на фото-, відеозаписах саме як ОСОБА_7 , були предметом ретельної перевірки судів попередніх інстанцій.
		Доводи захисника в касаційній скарзі про те, що його підзахисну не було допитано, 
		а тому залишилися невстановленими мотиви скоєного та її ставлення до вчиненого нею злочину, є неприйнятними, адже кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 було розглянуто в порядку спеціального судового розгляду, передбаченому нормами КПК, з обов`язковою участю захисника і за відсутності обвинуваченої («in absentia»), про що свідчить ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2024 року (т. 3, а. с. 144). До того ж досліджені місцевим судом і покладені в основу обвинувального вироку докази доводять саме добровільність дій засудженої та наявність умислу на вчинення інкримінованого злочину. Будь-якої інформації стосовно протилежного матеріали справи не містять.
		Крім того, визнаючи достовірними показання свідків, суд першої інстанції зазначив, що не виявлено даних, які би давали підстави вважати, що свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити ОСОБА_7 в інкримінованому їй злочині.
		Водночас апеляційний суд зауважив, що районний суд допитав свідків ОСОБА_14 
		та ОСОБА_11 відповідно до вимог КПК, зокрема їх було попереджено 
		про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та приведено 
		до присяги.
		На думку Суду, показання вказаних вище свідків, надані під присягою, є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, їх достовірність не викликає сумнівів.
		Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, оцінюючи досліджені й перевірені в судовому засіданні докази, визнав їх такими, що перебувають в об`єктивному взаємозв`язку з інкримінованим злочином, не спростовані в ході судового розгляду, чинним законодавством передбачені як джерела доказування та зібрані з дотриманням процесуальних норм. 
		Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені в ній доводи, аналогічні доводам у його касаційній скарзі, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви ухваленого рішення.
		Колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано погодилася з висновками місцевого суду про доведеність винуватості засудженої у вчиненні злочину, передбаченого        ч. 3 ст. 111-1 КК, вказавши, що такі висновки відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, а вирок ухвалено за критерієм доведеності «поза розумним сумнівом» й узгоджується з положеннями статей 370, 374 КПК.
		Беручи до уваги встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, Верховний Суд робить висновок, що застосування ч. 3 ст. 111-1 КК в цьому випадку було передбачуваним і не суперечить вимогам ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а доводи захисника про недоведеність вчинення 
		ОСОБА_7 інкримінованого їй злочину є неспроможними.
		Водночас колегія суддів вважає переконливими твердження сторони захисту про недопустимість протоколів пред`явлення для впізнання за участю свідків          ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .
		Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що 05 жовтня 2022 року за участю свідка ОСОБА_10 було проведено огляд відеозапису і фотознімків на яких, крім іншого, була зображена ОСОБА_7 . Також, 31 жовтня 2022 року орган досудового слідства за участю свідка ОСОБА_9 провів огляд публікації на телеграм-каналі «МГУ днр», де, зокрема, містилися зображення ОСОБА_7 .
		Надалі свідкам ОСОБА_10 (01 березня 2023 року) і ОСОБА_9                            (01 листопада 2022 року) було пред`явлено для впізнання за фотознімками              ОСОБА_7 , які її впізнали.
		Суди попередніх інстанцій вважали допустимими дані, які містяться у протоколах впізнання за фотознімками за участю вказаних свідків.
		Однак, суд касаційної інстанції не погоджується з цими висновками судів з огляду на таке.
		Відповідно до приписів ч. 1 ст. 228 КПК забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.
		Проте з матеріалів кримінального провадження вбачається, що орган досудового слідства не дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону 
		під час пред`явлення для впізнання за фотознімками ОСОБА_7 свідкам 
		ОСОБА_10 і ОСОБА_9 , а суди попередніх інстанцій не звернули уваги 
		на вказані порушення та не усунули їх.
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
		З огляду на зазначене фактичні дані, отримані за результатом пред`явлення для впізнання за фотознімками від 01 березня 2023 року за участю свідка ОСОБА_10 та 01 листопада 2022 року за участю свідка ОСОБА_9  є недопустимими доказами,внаслідок чого з ухвали апеляційного суду та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК з вироку місцевого суду щодо  ОСОБА_7  необхідно виключити посилання на вказані вище докази.
		Проте таке виключення, на думку колегії суддів, не впливає на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки в кримінальному провадженні зібрано достатньо інших належних та допустимих доказів, які у своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину.
		Оскільки кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 розглядалося в порядку спеціального судового провадження, колегія суддів зауважує, що за змістом ч. 3 
		ст. 400 КПК, якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених статтею 138 цього Кодексу, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених ст. 399 цього Кодексу.
		Тобто навіть після закінчення строків на оскарження засуджена не позбавлена права подати скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження судових рішень, якщо причини її неявки дійсно виявляться поважними, під час якого ОСОБА_7 також не буде позбавлена можливості ставити питання про усунення порушень, які, на її думку, були допущені в ході спеціального досудового розслідування та судового розгляду.
		Отже, зважаючи на те, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, колегія суддів не встановила, закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, однак у зв`язку з необхідністю виключення із судових рішень посилання у відповідній частині на докази про які зазначено вище, касаційна скарга захисника  ОСОБА_6 підлягає задоволенню частково, а судові рішення -зміні.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника  ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 змінити.
		Виключити з цих судових рішень посилання на фактичні дані протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01 березня 2023 року 
		за участю свідка ОСОБА_10 та 01 листопада 2022 року за участю свідка ОСОБА_9 .
		У решті судові рішення залишити без зміни.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, 
		є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                         ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...