Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/31380/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 24.07.2025. Зареєстровано: 26.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.07.2025.

Номер судового провадження: П/320/31380/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		24 липня 2025 року                                            Київ                                   справа № 320/31380/23
		Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України" про зобов`язання вчинити певні дії,
		в с т а н о в и в:
		До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України" (далі - відповідач, Установа), в якій просить:
		- стягнути з Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки усіх виплат під час звільнення до дня фактичного розрахунку 2 079 839,04 грн (два мільйони сімдесят дев`ять тисяч вісімсот тридцять дев`ять гривень чотири копійки);
		- стягнути з Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України" на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі 114 076,67 грн (сто чотирнадцять тисяч сімдесят шість гривень шістдесят сім копійок).
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили встановлені обставини протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу при звільнені грошової компенсації за 140 днів невикористаної відпустки, а також враховуючи здійснення відповідачем лише часткового розрахунку з позивачем при звільнення, то останній має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки відповідних розрахунків, а також компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, які підлягають стягненню з відповідача. 
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 відкрито провадження у справі, розгляд якої визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін).
		Представник відповідача подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що належна позивачу при звільненні сума була перераховано йому після надходження Установі фінансування, що є правомірним в силу положень Закону України "Про Національну поліцію України" та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, тож позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. 
		Розглянувши подані сторонами (їх представниками) документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2022 у справі № 640/22227/20 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України". Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України" щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 125 днів невикористаної відпустки. Зобов`язано Державну установу виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 125 днів невикористаної відпустки в розмірі 116 656,40 грн.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2023 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2022 у справі № 640/22227/20 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Змінено резолютивну частину рішення суду першої інстанції, виклавши абзаци 2, 3 в наступній редакції: "Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України" щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 140 днів невикористаної відпустки. Зобов`язати Державну установу "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України" виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 140 днів невикористаної відпустки в розмірі 162 363,60 грн".
		Суди встановили, що позивач з 23.02.1998 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 по 23.01.2020 - в органах поліції, що підтверджується записами у його трудовій книжці.
		Наказом Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України" від 23.01.2020 № 12 о/с його звільнено зі служби в поліції з 23.01.2020 з посади заступника начальника Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України" за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням).
		Згідно з частиною четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та представниками сторін не заперечуються і не спростовуються. 
		Таким чином, суд встановив, що останнім робочим днем позивача було 23.01.2020.
		Відповідно до виписки банку по рахунку позивача, від Установи йому зараховані такі суми: 31.01.2020 - 18 409,20 грн зарплата (нарахування на день звільнення); 28.02.2020 - 190 827,80 грн зарплата (одноразова грошова допомога при звільненні).
		Відповідно до іншої виписки по картковому рахунку позивача 29.07.2023 йому зараховані кошти в сумі 162 363,60 грн згідно з рішенням апеляційного суду від 25.04.2023 у справі № 640/22227/20. 
		Згідно з довідкою Установи від 26.03.2024 № 23 середньоденна заробітна плата позивача становить 1 554,85 грн.
		Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки головного бухгалтера Установи, розрахунок у зв`язку зі звільненням проведено з позивачем після надходження фінансування (отримання відповідних коштів 29.01.2020). 
		Вважаючи, що відповідні розрахунки проведені відповідачем з порушенням встановлених трудовим законодавством строків, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду за відновленням своїх прав шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати. 
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке. 
		Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Виходячи з наведених норм основного закону у зв`язку з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.
		За приписами частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII).
		Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 60 Закону № 580-VIII).
		Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 580-VIII призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.
		За приписами пункту 7 частини першої, частини другої-третьої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
		Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
		День звільнення вважається останнім днем служби.
		За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону (частина десята статті 93 Закону № 580-VIII).
		Відповідно до частини першої, другої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
		Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
		На момент звільнення позивача, критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання) визначали Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260).
		Пунктом 7 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.
		Пунктом 23 розділу І Порядку № 260 закріплено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.
		При цьому до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду.
		Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
		День звільнення вважається останнім днем служби.
		Відповідно до пункту 8 розділу III Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
		Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
		При звільнені поліцейського зі служби в поліції розрахунок суми грошового забезпечення, яка підлягає відрахуванню за надмірно нараховану частину щорічної відпустки, здійснюється, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке отримав поліцейський за дні чергової відпустки.
		Таким чином, з аналізу вищенаведених норм спеціального законодавства у взаємозв`язку з обставинами цієї справи випливає, що при звільненні позивач мав право на отримання грошового забезпечення за відпрацьований час на момент звільнення, грошову компенсацію за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу. 
		У свою чергу відповідач не заперечує право позивача на отримання грошового забезпечення за відпрацьований час на момент звільнення та одноразову грошову допомогу, а право на грошову компенсацію за невикористані відпустки встановлено судовим рішенням у справі № 640/22227/20.
		При цьому суд критично сприймає доводи відповідача сформовані на підставі пункту 8 розділу VI Порядку № 260, яким визначено, що одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські, оскільки вказане положення було введено в дію лише наказом Міністерства внутрішніх справ № 539 від 17.07.2020, тобто вже після звільнення позивача та проведення з ним розрахунків, отже не може застосовуватися до спірних правовідносин. 
		Разом з тим суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин спеціальне законодавство не визначало порядок здійснення розрахунків з поліцейськими при звільненні.
		Одночасно суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19 зазначив, що Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).
		Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає КЗпП України, який регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
		Стаття 47 КЗпП України закріплює обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку.
		Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Аналіз зазначених правових норм дає суду підстави для висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		Отже, усі виплати, а саме: грошове забезпечення за відпрацьований час на момент звільнення, грошова компенсація за невикористану відпустку та одноразова грошова допомога при звільненні, право на які мав позивач на день звільнення, як встановлено судом у даній справі, відносяться до належних звільненому позивачу сум, тому повинні були бути виплачені у день звільнення позивача зі служби в поліції. Відповідно, підтверджені належними та допустимими доказами обставини невиплати таких сум в установлений строк є підставою для застосування до відповідача наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України.
		При цьому за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
		Ураховуючи наведені норми, обставини справ та висновки суд констатує, що останнім робочим днем позивача було 23.01.2020, тобто саме в цей день відповідач мав провести з ним повний розрахунок та виплатити йому грошове забезпечення за відпрацьований час на момент звільнення, грошову компенсацію за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу при звільненні.
		Натомість, як встановлено судом з матеріалів справи, грошове забезпечення за відпрацьований час на момент звільнення було виплачене позивачу лише 31.01.2020, тобто з затримкою у 7 календарних днів за період з 24.01.2020 по 30.01.2020; одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена позивачу лише 28.02.2020, тобто з затримкою у 35 календарних днів за період з 24.01.2020 по 27.02.2020; грошова компенсація за невикористану відпустку (на підставі судового рішення у справі № 640/22227/20) була виплачена позивачу лише 29.07.2023, тобто з затримкою у 1282 календарних дні за період з 24.01.2020 по 28.07.2023.
		Згідно з довідкою Установи від 26.03.2024 № 23 середньоденна заробітна плата позивача становить 1 554,85 грн.
		Враховуючи зазначені складові, керуючись положеннями частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" та пунктами 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, судом здійснено розрахунок суми середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (виплати), який загалом склав 2 058 621,40 грн (два мільйони п`ятдесят вісім тисяч шістсот двадцять одна) гривні 40 копійок та підлягає стягненню з відповідача. 
		При цьому суд констатує, що здійснений позивачем розрахунок середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є частково некоректним, у зв`язку з чим суд самостійно здійснив розрахунок суми до стягнення.
		Поряд з вищезазначеним, аргументи відповідача стосовно затримки розрахунку з позивачем, у зв`язку з очікуванням на отримання асигнувань з бюджету, суду не бере до уваги, оскільки невиплата позивачу усіх належних йому при звільненні сум є обмеженням права позивача на їх отримання, яке не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.
		При цьому судом враховано практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права.
		Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
		Таким чином, суд зазначає, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.06.2018у справі № 750/5074/17.
		Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, враховуючи встановлені у справі обставини, суд зазначає таке.
		Стаття 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закону № 2050-ІІІ) визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
		Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (стаття 2 Закону № 2050-ІІІ). 
		Під доходами у цьому Законі треба розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.
		Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
		Згідно зі статтею 6 Закону № 2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок, зокрема коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.
		Відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159). 
		Дія Порядку № 159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
		Пунктом 4 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. 
		Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом. 
		Як вже зазначалося, судовим рішенням у справі № 640/22227/20підтверджено право позивача на грошову компенсацію за 140 днів невикористаної відпустки в сумі 162 363,60 грн, яка мала бути йому виплачена у день звільнення 23.01.2020, проте протиправно не була виплачена відповідачем фактично до 29.07.2023. 
		Таким чином, позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159.
		Судом перевірено наведений позивачем у позовній заяві розрахунок суми компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат та констатовано його правильність, а саме: сума компенсації = сума заборгованості Ч (ІСЦ - 100) / 100, де: сума заборгованості - 162 363,60 грн; ІСЦ (індекс споживчих цін) за період невиплати (з лютого 2020 року по червень 2023 року) - 170,26 %; величина приросту 70,26 % (170,26% - 100 %), отже компенсація склала 114 076,67 грн (162 363,60 грн х (70,26/100)).
		Виходячи з наведеного суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
		Окрім наведеного, суд також враховує правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 14.09.2022 у справі № 640/20750/21, що особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (рішення, бездіяльність). Отже, вирішення справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірних рішень, вчинених дій/бездіяльності.
		Разом з тим відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірність своєї спірної поведінки. 
		У підсумку, з урахування вищезазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню. 
		Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
		Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
		Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		Відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
		Згідно з положеннями частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Згідно з частиною сьомою статті 134Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Суд встановив, що між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням "Прилуцька & Партнери" (АО "Р&Р") укладено Договір про надання правової допомоги від 28 серпня 2023 року, предметом якого є здійснення захисту та представництва Клієнта, надання Клієнту правової допомоги.
		Відповідно до пункту 4.1. Договору гонорар Об`єднання погоджується за взаємною згодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього Договору.
		У Додатковій угоді № 1 від 28 серпня 2023 року до Договору про надання правової допомоги від 23 серпня 2023 року Сторони домовились, що гонорар Об`єднання за надавану правову допомогу Клієнту з питань стягнення грошових коштів за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, тощо, у суді першої інстанції складає 30 000 грн (тридцять тисяч гривень) та включає: надання інформації, консультацій і роз`яснень; збір доказів; складання та направлення до суду адміністративного позову про стягнення грошових коштів за час затримки розрахунку при звільненні; представництво інтересів Клієнта у суді першої інстанції, що включає: ознайомлення з матеріалами справи; складення відповіді на відзив, формування пакету документів для суду та направлення відповіді до суду; складання та подання до суду заперечень, додаткових пояснень та доказів, заяв, клопотань, заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; представництво Клієнта в судових засіданнях.
		Від АО "Р&Р" видано ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокату Ніні Прилуцькій.
		Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
		Тобто розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом і, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 910/12876/19 від 07 липня 2021, суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
		У постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 628/2292/18 зазначено, що якщо винагорода адвоката за послуги згідно з договором про надання правової допомоги була визначена сторонами у твердій (фіксованій) сумі, то вона за весь час дії договору не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, а отже, розмір витрат є визначеним. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
		Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
		Позивачем надано суду Детальний опис виконаних адвокатом робіт, згідно яких адвокатом виконано:
		1. консультації з питань стягнення грошових коштів за час затримки розрахунку при звільненні та правових наслідків такого - 1 година;
		2. збір доказів та опрацювання їх для подання до суду - 3 години;
		3. складено позовну заяву, підготовлено пакет доданих до неї матеріалів та направлено копію відповідачу і в суд - 5 години;
		4. попередня участь у судових засіданнях - 0-5 годин.
		Отже, гонорар адвоката Об`єднання у цій справі є обґрунтованим і пропорційним з огляду на наступне: адвокатом Ніною Прилуцькою надано консультацію з питань стягнення грошових коштів за час затримки розрахунку при звільненні та правових наслідків такого; складено позовну заяву, підготовлено пакет доданих до неї матеріалів та направлено копію відповідачу і в суд. Необхідно врахувати, що адвокатом узята для підрахунку мінімальна вартість наданих послуг визначених сторонами; при тому вартість обумовлена сторонами без застережень. При цьому, адвокат, який веде справу, має досвід правника 13 років, із них 5 років адвокатської діяльності.
		Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного Суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
		Отже, суд бере до уваги, що адвокатом дійсно надані послуги, перелік яких міститься в Договорі про надання правової допомоги, при цьому розмір вартість погоджена сторонами та не спростована відповідачем.
		Водночас обов`язок доведення неспівмірності цих витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.
		Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
		Під час розгляду справи відповідачем не спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
		Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача.
		Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		в и р і ш и в:
		Адміністративний позов задовольнити частково.
		Стягнути з Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України" (код ЄДРПОУ 40108981, місцезнаходження: вул. Богомольця, буд. № 10, м. Київ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки усіх виплат під час звільнення до дня фактичного розрахунку в сумі 2 058 621,40 грн (два мільйони п`ятдесят вісім тисяч шістсот двадцять одна гривня сорок копійок) 
		Стягнути з Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України" (код ЄДРПОУ 40108981, місцезнаходження: вул. Богомольця, № 10, м. Київ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі 114 076,67 грн (сто чотирнадцять тисяч сімдесят шість) гривень 67 копійок.
		У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) понесені ним витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 15 000,00 грн (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України" (код ЄДРПОУ 40108981, місцезнаходження: вул. Богомольця, буд. № 10, м. Київ).
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		 
		 
		Суддя                                                                                                              Басай О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...