Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/631/25 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань, з них; про відшкодування шкоди.
Надіслано судом: 28.07.2025. Зареєстровано: 28.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 29.07.2025.

Номер судового провадження: 7/43/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		номер провадження справи 7/43/25
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		16.07.2025 Справа № 908/631/25
		м.Запоріжжя Запорізької області 
		 Господарський суд Запорізької області у складі судді Лєскіної Ірини Євгенівни, за участі секретаря судового засідання Даниленко Віти Сергіївни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу №908/631/25
		за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю АВАНКАРД (юридична адреса: Естонська Республіка, Повіт Хар`ю, Таллін, район Кесклінна, Естонія, пст 1, 10143; адреса листування: 89313, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Поляна, вул. Європейська, 25)
		до відповідача: Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, місто Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1)
		про стягнення збитків
		 
		за участю представників учасників справи: 
		від позивача: Рачкевич Н.В. (в режимі відеоконференції) ордер серія ВС №1332018 від 12.12.2024, свідоцтво адвоката серія ЛВ №1898 від 03.12.2015 
		від відповідача: не з`явився
		 
		Процесуальні дії у справі. Процесуальні питання, вирішені судом.
		До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (зареєстрована в канцелярії суду вх.№691/08-07/25 від 17.03.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНКАРД» до відповідача Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 1 354 467,23 млн доларів США, що еквівалентно 49 256 420,00 грн, збитків від пошкодження майна. 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 17.03.2025, здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/631/25 та визначено до розгляду судді Лєскіній І.Є.
		Ухвалою суду від 24.03.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/631/25, яке суд ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.04.2025 о 10 год. 00 хв. 
		Відповідно до ст. 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
		Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
		До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.
		У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
		Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану», з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
		Акціонерне товариство «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
		Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється. У зв`язку з порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗС Російської Федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
		Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також, будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
		Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.
		З огляду на наведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку з припиненням поштового сполучення.
		Водночас, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.
		Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
		Таким чином, господарський суд, не зважаючи на всі обставини, повинен зі свого боку вжити максимально можливих заходів, задля дотримання вимог щодо повідомлення відповідача про розгляд справи і не обмежуватися при цьому тільки формальним посиланням у своїх рішеннях на можливість сторін ознайомитися з інформації про розгляд справи на сайті Судової влади України. 
		Ухвала суду від 24.03.2025 була розміщена на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за адресою: http://court.gov.ua/fair/sud5009. 
		Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю АВАНКАРД Рачкевич Наталії Володимирівни 16.04.2025 надійшла заява про проведення підготовчого засідання, призначеного на 22.04.2025, а також всіх наступних засідань у справі №908/631/25 у режимі відеоконференції.
		Ухвалою суду від 21.04.2025 заява судом задоволена частково.
		У підготовче засідання, призначене на 22.04.2025, представники сторін не прибули.
		Представник позивача у телефонному режимі повідомила суд про неможливість приєднання до участі у судовому засідання за станом здоров`я. 
		Суд визнав причини неявки у судове засідання представника позивача поважними. 
		Ухвалою від 22.04.2025 суд відклав підготовче засідання на 11.06.2025 об 11 год. 00хв. 
		Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю АВАНКАРД Рачкевич Наталії Володимирівни 29.05.2025 надійшла заява про проведення підготовчого засідання, призначеного на 11.06.2025, а також всіх наступних засідань у справі №908/631/25 у режимі відеоконференції.
		Ухвалою суду від 30.05.2025 заява судом задоволена частково.
		Також, від позивача 29.05.2025 через систему Електронний суд надійшло клопотання щодо долучення до матеріалів справи доказів направлення ухвал відповідачу російській федерації в особі міністерства юстиції російської федерації у справі №908/631/25.
		У підготовчому засіданні 11.06.2025 приймав участь представник позивача в режимі відеконференції.
		Представник відповідача у судове засідання не прибув.
		У підготовчому засіданні судом розглянуті питання, передбачені частиною 2 ст. 182 ГПК України.
		Судом у підготовчому засіданні 11.06.2025 з`ясовано у представника позивача, чи всі докази подані, чи можливо закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.
		Представник позивача повідомив суд, що всі докази надані та не заперечив проти призначення справи до судового розгляду по суті.
		Ухвалою суду від 11.06.2025 суд закрив підготовче провадження. Розгляд справи по суті призначив на 24.06.2025 о/об 16 год. 00 хв., на 16.07.2025 о/об 15 год. 00 хв.
		Ухвала суду від 11.06.2025 була розміщена на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за адресою: http://court.gov.ua/fair/sud5009.
		У системі «Електронний суд» 11.07.2025 позивачем сформовано клопотання про долучення документів. 
		Ухвалою суду від 24.06.2025 розгляд справи по суті відкладено на раніше визначену дату 16.07.2025 за клопотанням представника позивача.
		У судовому засіданні 16.07.2025 брав участь представник позивача.
		Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічного засобу, відповідно до положення ст. 222 ГПК України.
		Представник позивача підтримала позов у повному обсязі та просила його задовольнити.
		Судом 16.07.2025 розглянуто спір по суті та проголошено вступну та резолютивну частини рішення. 
		 
		Стислий виклад позицій позивача, відповідача.
		Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНКАРД» звернувся до суду з позовною заявою до відповідача Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 1 354 467,23 млн доларів США, що еквівалентно 49 256 420,00 грн, збитків від пошкодження майна. 
		Підставою для звернення з позовом стало пошкодження нерухомого майна позивача внаслідок ворожих обстрілів міста Запоріжжя. Правовими підставами позову є положення Конвенції Організації Об`єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2024, ст. ст. 16, 22, 1166 Цивільного кодексу України.
		Відповідач не скористався правом на подання до суду відзиву.
		Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Ураховуючи, що судом згідно чинного законодавства вжито всіх можливих заходів щодо повідомлення відповідача про судовий розгляд справи, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		 
		Обставини справи, встановлені судом, та докази, що їх підтверджують.
		Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на території України було введено воєнний стан, який триває і на сьогодні.
		Даний Закон та Указ видано у зв`язку з початком війни, яку Російська Федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України.
		У результаті неспровокованої збройної агресії відповідача, що полягає у застосуванні на території України сухопутних, морських та повітряних військ, методів, що порушують закони та звичаї війни, було здійснено не тільки жорстокі масові вбивства українського мирної населення, а й цілеспрямоване знищення об`єктів критичної інфраструктури та завдані шкоди майну фізичних та юридичних осіб.
		Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНКАРД» є юридичною особою, що зареєстрована та діє відповідно до законодавства Республіки Естонія, код реєстрації 11206549, місцезнаходження: Естонська Республіка Повіт Хар`ю, Таллінн, район Кесклінна, Естонія, пст 1, 10143 (надалі - ТОВ «АВАНКАРД») здійснює діяльність на території України через представництво «ОЮ «АВАНКАРД", що зареєстровано за адресою: вул. Європейська, 25, с. Поляна, Мукачівський район, Закарпатська область, 89313.
		Позивач є власником нежитлової будівлі міні-готелю загальною площею 2 672.5 кв.м., за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, проспект Маяковського (перейменовано на бульвар Марії Примаченко), будинок, 19, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме від 01.12.2023 №356778442, копією технічного паспорту на громадську будівлю (готель), наявними в матеріалах справи.
		Підрозділами збройних сил російської федерації 10 серпня 2023 року о 19 год 20 хв нанесено ракетний удар по території міста Запоріжжя, внаслідок якого здійснено цільове ураження об`єктів цивільної інфраструктури у м. Запоріжжі та пошкоджено майно за адресою: м.Запоріжжя. бульвар Марії Приймаченко (пр..Маяковського), 19, готельно - ресторанний комплекс, належне ТОВ «АВАНКАРД».
		За вказаним фактом зареєстровано кримінальне провадження №22023080000001302 від 10.08.2023, правова кваліфікація кримінального правопорушення ч.2 ст.438 КК України (порушення законів та звичаїв війни, в поєднанні з умисним вбивством), що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, наявним у матеріалах справи. 
		Позивача, ТОВ «АВАНКАРД», залучено у вказаному кримінальному провадженні як потерпілого постановою слідчого 3-го слідчого відділення Управління СБУ України у Запорізькій області від 30.11.2024.
		Унаслідок нанесення ракетного удару ТОВ «АВАНКАРД» завдано матеріальної шкоди у вигляді пошкодження нерухомого майна будівлі міні-готелю, а саме: місцеве руйнування зовнішньоїогороджувальних стінових конструкцій та внутрішніх стінових конструкцій будівлі виконаних газоблоком, пошкодження стінових конструкцій, виконаних газоблоком зафіксовані горизонтальні, вертикальні та похилі тріщини, розшарування кладки крихкість, механічні сколи кутових зон газоблоків, виїмки та інше; руйнування та розшарування кладки зовнішньої огороджувальної стінової конструкції в осях В/3-9, що влаштована на рівні 4-го поверху по існуючому бетонному паратету триповерхової будівлі, наявні локальні поверхневі горизонтальні тріщини по огороджувальним конструкціям головного фасаду будівлі готелю; повне руйнування зовнішньої системи засклення фасаду по алюмінієвому каркасу на рівні першого поверху та на рівні другого і третього поверхів над центрально вхідною групою; наявні локальні пошкодження залізобетонних монолітним колон каркасу будівлі у вигляді сколів кутових зон бетону, пошкодження зовнішніх колон: зафіксовано появу тріщин по тілу залізобетонних конструкцій в зоні зв`язувальної арматури, що влаштовані на рівні першого, другого та третього поверхів в осях 9-10/А-В (в зоні розташування центральної вхідної групи будівлі готелю), дефекти виникли внаслідок вибухової хвилі, трусу будівлі та падіння уламків пошкоджених конструкцією від ракетного удару; наявні ділянки з руйнуванням захисного шару бетону з оголенням та корозією арматури в місцях розташування інженерних комунікацій будівлі готелю; локально наявні сліди замокання на поверхні перекриття застарілого характеру: повне руйнування металевого каркасу влаштованого навісу по металевим стійкам при головному вході до внутрішніх приміщень будівлі готелю; локальні пошкодження пластикових жолобів та труб системи зовнішнього організованого водовідведення атмосферних опадів з покрівлі будівлі; наявні механічні пошкодження та руйнування жолобів, пошкодження герметизації та примикання конструкцій у місцях з`єднань; руйнування покрівлі навісу, влаштованого біля головного входу до внутрішніх приміщень готелю: руйнування конструкцій парапету даху, виконаного газоблоком, влаштованого над четвертим поверхом в осях 3-9/В, що виникло внаслідок дій вибухової хвилі та трусу будівлі від ракетного удару; руйнування сходинок зовнішніх сходів головного входу до будівлі готелю та службового входу, руйнування опорядження у місцях руйнування сходів; зафіксовано деформування металевого каркасу ліфтової шахти влаштованого ліфтового вузла у центральній частині будівлі готелю; руйнування перегородок, виконаних газоблоком наявні пошкодження опорядження підлоги, виконаного ковроліном у вигляді порушення цілісності полотна опорядження приміщення, тріщини та сколи керамічної плитки опорядження приміщень, пошкодження герметизації віконних конструкцій, руйнування скління та рам віконних конструкцій, повне руйнування віконних конструкцій по фасаду будівлі, повне руйнування ванни опорядження вертикальних поверхонь стінових конструкцій внутрішніх приміщень будівлі, руйнування елементів системи водопостачання та водовідведення. системи трубопроводу, руйнування кабелів електропостачання, вентиляції та інші пошкодження. зафіксовані в Акті технічного обстеження об`єкта будівництва, пошкодженого внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією російської федерації. Зафіксовані ушкодження виникли внаслідок вибухової хвилі, трусу будівлі від ракетного удару га падіння уламків пошкоджених конструкцій.
		Повний перелік пошкоджень будівлі мфні-готелю, загальною площею 2672.5 кв. м., що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, проспект Маяковського,19, зазначено у Звіті № 266458 з технічного обстеження об`єкта будівництва, пошкодженого внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією російської федерації від 31 жовтня 2023 року, складеному експертом Гуріним О.М., затвердженому директором ПП «Мідас фінанс груп» та в Акті технічного обстеження об`єкта будівництва, пошкодженого внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією російської федерації, складеному експертом Гуріним О.М., затвердженому Директором ПП «Мідас фінанс груп» 31 жовтня 2023 року.
		Розмір реальних матеріальних збитків ТОВ «АВАНКАРД», отриманих внаслідок подій, що мали місце 10.08.2023, згідно зі Звітом №7010/23 про визначення розміру реальних збитків внаслідок пошкодження будівлі міні-готелю, розташованого за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, проспект Маяковського, буд 19, у зв`язку зі збройною агресією російської федерації становить 1 354 467,23 доларів США, що в еквіваленті становить 49 256 420,00 грн. Звіт складно ПП «Мідас Фінанс Груп", сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №75/2023 від 16.02.2023 року (до 16.02.2026 року), виданий Фондом державного майна України.
		Оцінку проведено згідно з Методикою визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності від 18.10.2022 року № 3904/1223.
		Зазначені вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду з метою відновлення порушених прав та законних інтересів. 
		 
		Щодо підсудності справи Господарському суду Запорізької області.
		У даній справі спір виник між юридичною особою приватного права  позивачем, та іноземною державою-агресором як особливим суб`єктом цивільного права, статус якого може бути прирівняно до юридичної особи публічного права. При цьому, в розрізі предмета спору, у даній справі спір виник щодо відшкодування шкоди, завданої господарюючому суб`єкту позивачу. 
		З огляду на наведені критерії розмежування юрисдикційної підвідомчості, суб`єктний склад спору та його предмет, спір у даній справі містить ознаки господарського спору. Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 405/4179/18 (провадження № 14-44 цс 19), де зроблено висновок про те, що спір юридичної особи з органами державної влади про відшкодування шкоди, завданої їхньою бездіяльністю, належить до юрисдикції господарського суду.
		Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
		Позивач визначив відповідачем в цій справі Державу Російську Федерацію в особі Міністерства юстиції Російської Федерації.
		У спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі в спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, органу, діями якого завдано шкоду.
		А тому у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою), на позивача згідно з пунктами 2, 4 ч. 3 статті 162 ГПК України покладено обов`язок зазначити окрім безпосередньо держави, яка за його твердженням, завдала йому шкоди, орган (органи) відповідної держави, що його (їх) позивач зазначає порушником своїх прав. При цьому закон не вимагає конкретизації вимог (визначення сум, що підлягають стягненню тощо) до кожного із відповідачів представницьких органів держави, якщо позивач визначив їх більше одного.
		Загальновизнаним є те, що держава несе відповідальність за дії її органів, навіть якщо вони є формально окремими юридичними особами, але відповідальні за дії та борги держави.
		Обґрунтовуючи пред`явлення позову до Держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації позивач посилається на п.п. 3.1) п. 3 Розділу І Указу президента РФ від 13.10.2004 року № 1313 «Питання Міністерства юстиції Російської Федерації» відповідно до якого основними задачами Міністерства юстиції Російської Федерації є забезпечення в межах своїх повноважень представництва та захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав та міжнародних судових органах (п. п. 3.1 введено в дію указом президента РФ від 28.05.2018 року № 271). 
		Відповідно до Указу Президента Російської Федерації від 28.05.2018 року № 271 «Про внесення змін до Положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затвердженого Указом Президента Російської Федерації від 13.10.2004 року № 1313» внесено в Положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затверджене Указом Президента Російської Федерації від 13.10.2004 року № 1313 «Питання Міністерства юстиції Російської Федерації» наступні зміни: а) пункт 1 доповнено підпунктом 5 наступного змісту: « 5) функції щодо забезпечення в межах своїх повноважень представництва і захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав і міжнародних судових (арбітражних) органах, включаючи Європейський Суд з прав людини і Суд Євразійського економічного розвитку».
		Відповідно ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме: наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.
		За положеннями п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
		Згідно з п. 1 ч.1 ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт.
		Оскільки шкода завдана майну позивача, розташованому на території Запорізької області, дана справа підсудна Господарському суду Запорізької області.
		 
		Щодо неможливості застосування судового імунітету держави відносно Російської Федерації в межах цього спору. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
		Згідно зі ст. 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.
		Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).
		Обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).
		ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).
		Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрим відносинам між державами через дотримання міжнародного права. 
		У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи Російської Федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами. Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.
		Загальновідомо (тобто не потребує доказування у силу ч. 3 ст. 75 ГПК України), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.
		Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
		Наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та Російською Федерацією щодо відшкодування шкоди фізичним та юридичним особам, завданої внаслідок дій військової агресії Російської Федерації на території України.
		Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. 
		Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
		Відповідно до загальноприйнятої та усталеної практики міжнародних судових органів, держава може бути пов`язана положеннями міжнародного договору, навіть якщо вона не ратифікувала такий договір, якщо положення такого договору відображають звичаєве міжнародне право (Рішення Міжнародного Суду ООН у справі North Sea Continental Shelf (ФРН проти Нідерландів) від 20 лютого 1969 року, § 71; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 66). Зокрема, при застосуванні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вона не може тлумачитися абстрактно, а підлягає тлумаченню у світлі правил, викладених у Віденській конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року, у пп. (с) пункту 3 статті 31 якої вказується, що необхідно брати до уваги «будь-які відповідні норми міжнародного права, застосовні у відносинах сторін» (Loizidou v. Turkey (скарга № 15318/89), рішення від 18 грудня 1996 року, § 43).
		У рішенні ЄСПЛ у справі Oleynikov v Russia, ЄСПЛ підтвердив вищевказану позицію. ЄСПЛ встановив, що Російська Федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на вказане, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 68). Вказану правову позицію підтвердив Верховний Суд у пункті 75 постанови від 25 січня 2019 року у справі № 796/165/18 (провадження № 61-44159ав18) про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення про стягнення сум компенсації з Російської Федерації.
		Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
		Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права.
		Стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» («tort exсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
		Ураховуючи зазначені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, суд виснує, що судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на підстави позову, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права.
		Крім цього, підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
		Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31 липня 2006 року, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.
		Згідно зі статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, Україна зобов`язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.
		Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму ратифікованої Верховною Радою України 12 вересня 2002 року, Україна має зобов`язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.
		Таким чином, застосування судового імунітету Російської Федерації та відмова у розгляді по суті позову у даній справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов`язань відповідно до вищезазначених конвенцій щодо боротьби з тероризмом. Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Подібні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21).
		У своїй постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки «вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН». Зокрема, Верховний Суд встановив, що «такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача».
		Отже, такий підхід Верховного Суду відображає те, що суд, перш ніж ухвалити рішення про судовий імунітет держави, має брати до уваги основні обставини конкретної справи, щоб визначити, чи застосовується виняток до судового імунітету.
		Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації. Зокрема, у пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй. Згідно з частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
		Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України. Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України. Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
		Проте, станом на даний час Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.
		Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, суд врахував таке:
		- предметом позову є відшкодування майнової шкоди, завданої збройною агресією Російською Федерацією проти України;
		- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;
		- передбачається, що шкода, завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;
		- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;
		- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
		Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію Господарського суду Запорізької області на розгляд та вирішення цього спору, пов`язаного з заподіянням шкоди на території України в Запорізькій області. 
		 
		Щодо нормативних підстав стягнення завданих збитків та їх розміру суд зазначає таке.
		Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.
		Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
		Згідно ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст. 1, 3 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі, що додається до цієї Конвенції. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
		Відповідно ч. ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
		Згідно з ч. 1-3 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
		Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК України).
		Згідно зі ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
		За приписами ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		З аналізу ст. 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними; 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов`язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.
		Відповідно до ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
		Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
		У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії Російської Федерації проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування Російської Федерації з України.
		Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
		Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		Відповідно до частини третьої статті 75 ГПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.
		Агресивна війна проти України є консолідованою політикою Російської Федерації та реалізується через увесь відповідний апарат, до якого належать різнорідні органи, установи, організації, у тому числі і юридичні особи, які формально хоч і є відокремленими суб`єктами господарювання, але фактично повністю контролюються державою Росія та використовуються нею у тому числі для реалізації чисто державних функцій. 
		Пошкодження внаслідок збройної агресії Російської Федерації належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку з цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.
		Майно позивача, розташоване на території міста Запоріжжя, було пошкоджено внаслідок ворожого ракетного удару, що підтверджується, витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, наявним у матеріалах справи, актом комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 16.11.2023.
		Відтак, позивач зазнав матеріальних збитків унаслідок порушення відповідачем законів і звичаїв війни. 
		Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.
		Дослідивши подані позивачем докази, суд дійшов висновку, що належне позивачу майно було пошкоджено саме внаслідок протиправних дій військових формувань Російської Федерації та в результаті військової агресії останньої.
		Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223 затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі - Методика). 
		Відповідно до цієї Методики об`єктом оцінки збитку є економічні втрати підприємств, установ та організацій, інших суб`єктів господарювання всіх форм власності, згідно з підпунктами 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2022 року № 951).
		Згідно з п. 5, 6 Методики оцінка шкоди та збитків, що проводиться відповідно до цієї Методики, здійснюється з такою метою: визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, у межах кримінальних проваджень відповідно до законодавства України; визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання постраждалими заяв на компенсацію; визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання позовів (у тому числі колективних) постраждалими до судових інстанцій, зокрема міжнародних, а також подання позову державою Україна до міжнародних судових інстанцій; інші цілі, визначені законодавством. Така мета згідно з цією Методикою досягається шляхом визначення у вартісному виразі: розміру реальних збитків; упущеної вигоди; потреб у витратах, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу внаслідок збройної агресії.
		Відповідно до п. 7-9 Методики оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження). Незалежна оцінка збитків забезпечується суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб`єкти оціночної діяльності), з дотриманням національних та міжнародних стандартів оцінки, з урахуванням особливостей, що визначені цією Методикою. Об`єкт та мета оцінки повинні бути зазначені у звіті про оцінку збитків або висновку експерта. Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
		Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» суб`єктами оціночної діяльності, в тому числі, є: суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.
		Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов`язковим, зокрема, у випадках: визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.
		На підтвердження розміру завданих позивачеві збитків суду надано Звіт №7010/23 про визначення розміру реальних збитків внаслідок пошкодження будівлі міні-готелю, розташованого за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, проспект Маяковського, буд 19, у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, складного ПП «Мідас Фінанс Груп", сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №75/2023 від 16.02.2023 року (до 16.02.2026 року), виданий Фондом державного майна України.
		Згідно з указаним Звітом розмір збитків становить 1 354 467,23 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 49 256 420.00 грн. 
		Отже, суд на підставі наданих доказів установив, що в результаті триваючого неспровокованого та повномасштабного акту збройної агресії Російської Федерації проти України пошкоджено майно позивача, тим самим відповідач завдав позивачу реальні збитки від пошкодження майна на суму 1354467,23 доларів США, що еквівалентно 49256420,00 грн.
		Суд установив, що в діях Російської Федерації наявний склад правопорушення, оскільки саме держава-агресор відповідальна за всі дії, що вчинені особами, які входять до складу її збройних сил. При цьому факт збройної агресії Російської Федерації в розумінні ч.3 ст. 75 ГПК України є загальновідомим, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також який визнаний на міжнародному рівні. 
		За таких обставин господарський суд вважає, що позов ТОВ «АВАНКАРД» до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації в частині стягнення реальних збитків є обґрунтованим і таким, що ґрунтується на нормах українського та міжнародного права.
		 
		Судові витрати.
		Відповідно до п. 22 ч. ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
		Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 
		Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі, розмір судового збору за його подання становить 738846,30 грн.
		Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
		З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір у розмірі 738846 (сімсот тридцять вісім тисяч вісімсот сорок шість) гривень 30 копійок, за розгляд даної справи, підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
		Керуючись ст.ст. 2, 5, 11, 13, 14, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
		ВИРІШИВ:
		Позов задовольнити повністю.
		Стягнути з Держави Російська Федерація (адреса представницького органу Міністерства юстиції Російської Федерації: 119991, Російська Федерація, місто Москва, вул. Житня, буд. 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АВАНКАРД (Естонська Республіка, Повіт Хар`ю, Таллін, район Кесклінна, Естонія, пст 1, 10143; зареєстровано згідно із законодавством Естонської Республіки, код реєстрації 11206549) завдані збитки в сумі 1 354 467 (один мільйон триста п`ятдесят чотири тисячі чотириста шістдесят сім) доларів США 23 центи, що еквівалентно 49 256 420 (сорок дев`ять мільйонів двісті п`ятдесят шість тисяч чотириста двадцять) гривень 00 копійок.
		Стягнути з Держави Російська Федерація (адреса представницького органу Міністерства юстиції Російської Федерації: 119991, Російська Федерація, місто Москва, вул.Житня, буд. 1) в дохід Державного бюджету України 738846 (сімсот тридцять вісім тисяч вісімсот сорок шість) гривень 30 копійок судового збору.
		Видати накази після набрання рішенням законної сили.
		 
		Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повне рішення складено та підписано 28.07.2025.
		Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
		 
		 
		Суддя І.Є. Лєскіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...