Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 175/4494/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; інших фактів, з них:..
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 29.07.2025.
Дата набрання законної сили: 24.07.2025
Номер судового провадження: 61-5617ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		24 липня 2025 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 175/4494/24
		провадження № 61-5617св25 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), 
		судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
		 
		учасники справи:
		заявник -  ОСОБА_1 ,
		заінтересована особа - Міністерство оборони України, 
		особа, яка подавала апеляційну скаргу, - військова частина НОМЕР_1 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року в складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., Гапонова А. В.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст заяви
		 
		У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Міністерство оборони України.
		 
		Заява мотивована тим, що з кінця 2016 року ОСОБА_1 почала проживати однією сім`єю разом з ОСОБА_3 , як його цивільна дружина, у зареєстрованому шлюбі вони не перебували. 
		 
		У квітні 2022 року ОСОБА_3 було прийнято на військову службу. 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 загинув під час участі в бойових діях. 
		 
		ОСОБА_1 зазначала, що вона постійно перебувала на повному утриманні ОСОБА_3 , він постійно пересилав їй грошові кошти на банківську картку. Встановлення юридичних фактів їй необхідно для отримання грошової допомоги передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» № 168 від 28 лютого 2022 року та отримання пільг передбачених Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		 
		ОСОБА_1 просила встановити: 
		факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , 1980 року народження, який загинув під час участі в бойових діях 10 липня 2023 року, в період з 01 січня 2017 року по 10 липня 2023 року;
		факт того, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні ОСОБА_3 в період з 01 серпня 2019 року по 10 липня 2023 року.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області в складі судді: Васюченко О. Г., від 16 вересня 2024 року:
		заяву ОСОБА_1 задоволено. 
		встановлено факт, що ОСОБА_1 проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , 1980 року народження, який загинув під час участі в бойових діях 10 липня 2023 року, в період з 01 січня 2017 року по 10 липня 2023 року;
		встановлено факт, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні ОСОБА_3 , 1980 року народження, який загинув під час участі в бойових діях 10 липня 2023 року, в період з 01 серпня 2019 року по 10 липня 2023 року.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 січня 2021 року в справі № 592/17552/18 зазначив, що для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідити зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у виді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо. А ні отримання непрацездатною особою пенсії, а ні її окреме проживання від годувальника не можуть бути перешкодою для визнання факту перебування на утриманні. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні. Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів;
		тому, суд зробив висновок, що отримання заявником грошових коштів як застрахованою особою у період з липня 2017 року по червень 2020 року не може бути підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні в зазначений період часу, адже основним джерелом отримання грошових коштів були виплати загиблого ОСОБА_4 ;
		відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Про утворення особами сім`ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім`ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчать положення статті 74 СК України. Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу;
		на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що заявниця звернулася із заявою до суду про встановлення факту перебування на утриманні загиблого військовослужбовця та факту проживання однією сім`єю, оскільки встановлення цього факту в позасудовому порядку є неможливим, що перешкоджає реалізації заявнику своїх прав, у зв`язку з чим заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
		 
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2025 року:
		клопотання Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року задоволено
		поновлено Військовій частині НОМЕР_1 строк на апеляційне оскарження рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року;
		відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року;
		 
		Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:
		            25 лютого 2025 року Військова частина НОМЕР_1 , яка не була учасником справи, але вважає, що суд вирішив питання про їхні права, подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року;
		одночасно в апеляційній скарзі скаржник заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення з посиланням на поважні причини його пропуску. Клопотання обґрунтовано тим, що скаржник не був учасником справи, але вважає, що суд вирішив питання про його права, дізнався про існування рішення лише 30 січня 2025 року та в межах тридцяти днів звернувся з апеляційною скаргою;
		представник ОСОБА_1 заперечив проти відкриття провадження у справі, вказував, що про існування рішення апелянт дізнався ще 22 січня 2025 року, згідно трекінгу поштового відправлення;
		перевіривши доводи скаржника та заперечення представника заявника, зважаючи на конкретні обставини, з огляду на відсутність в наданому представником ОСОБА_1 описі поштового відправлення його унікального номеру та неможливості достовірно встановити дату отримання апелянтом копії оскаржуваного рішення суду, суд вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню як пропущений скаржником з поважних причин.
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року:
		апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено;
		рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		 
		апеляційну скаргу слід задовольнити, так як судом першої інстанції неповно з`ясовані обставин, що мають значення для справи та недоведені обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
		            апеляційний суд вказав, що встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю. Схожий за змістом висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц;
		встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у постанові 17 січня 2024року у справі № 759/14906/18 (провадження № 61-466св23);
		ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 довела те, що вона з ОСОБА_3 проживали однією сім`єю, мали спільний побут і взаємні права й обов`язки. При цьому судом першої інстанції не встановлено та в рішенні суду не зазначено за якою адресою вони проживали однією сім`єю, таких доказів матеріали справи не містять;
		Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 587/302/16 (провадження № 61-18522св18) вказав, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці;
		задовольнивши заяву у справі, що переглядається, суд першої інстанції керувався тим, що наданих заявником доказів достатньо для встановлення обставин та встановлення фактів спільного проживання заявниці з ОСОБА_3 та перебування на його утриманні. Апеляційний суд звернув увагу, що на підтвердження своїх вимог щодо факту спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю та перебування на його утриманні ОСОБА_1 до заяви додала: повідомлення про смерть від 11 липня 2023 року; та довідку АТ «Універсал Банк» про рух коштів по картці від 06 лютого 2024 року. Також під час розгляду справи в суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Апеляційний суд звернув увагу, що пересилання коштів у 2021-2023 році, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду 15 серпня 2019року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18). Пояснення свідків є особливим видом доказів, пов`язаних із ризиком суб`єктивного відношення до сторін, і пояснення у цій справі свідків про наявність сімейних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є їх особистим сприйняттям відносин, які існували між цими особами, проте самі по собі вони не можуть достеменно свідчити про те, що цим відносинам були притаманні ознаки сімейних. Пояснення свідка ОСОБА_5 , що з січня 2017року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживають однією сім`єю як чоловік та дружина, в них був спільний побут, господарство не приймаються до уваги, оскільки свідок не зазначає за якою адресою вони проживали разом та вели спільне господарство. Пояснення свідка ОСОБА_6 , який працює ріелтором, про те, що він допомагав знайти померлому ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які були його сусідами, квартиру та зробити в ній ремонт без доказів укладення відповідного договору про пошук квартири та придбання будівельних матеріалів, не є належним доказом ведення спільного господарства. Таких доказів не надала і заявниця до своєї заяви, зокрема, договору найму (оренди) квартири, квитанції, чеки про понесення витрат на утримання майна, його поліпшення тощо. Ніщо не вказує що сторони мали спільний бюджет, збирали чи витрачали кошти на спільні потреби, мали житло чи спільно дбали про його благоустрій. Інших належних і достатніх доказів того, що заявниця з ОСОБА_3 вели спільне господарство, мали спільний бюджет чи витрачали кошти на спільні цілі заявниця суду не надала;
		відсутні в матеріалах справи спільні світлини ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за спірний період, що в сукупності з іншими доказами могло б підтвердити факт їх постійного спільного проживання як одна сім`я з січня 2017 року по день смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, в тому числі, спільні витрати по утриманню та ремонту житла, спільне харчування, придбавали майно для спільного користування, надавали один одному взаємну допомогу. Одночасно, показання свідків, які не є родичами і не довели що відвідували сторін по місцю спільного проживання не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21);
		в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України). Звертаючись до суду із заявою про встановлення фактів проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 та перебування на його утриманні, який був військовослужбовцем ЗСУ і загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язку щодо захисту Батьківщини в ході бойових дій, ОСОБА_1 посилалася на те, що встановлення таких фактів дає їй право на отримання виплат, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». У таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Відповідно, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України такого спору бути не може, оскільки ця заінтересована особа не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги. Зазначене узгоджується із правовими висновками, що містяться у пункті 106 постанови Великої Палати Верховного суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21;
		встановивши, що заявниця не підтвердила належними та допустимими доказами, що вона та ОСОБА_3 починаючи з січня 2017року по 10 липня 2023року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет, спільне харчування, придбавали майно для спільного користування, обидва приймали участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надавали взаємну допомогу, між ними існували усні чи письмові домовленості про порядок користування житловим приміщенням та інші обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. На викладене суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		30 квітня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року, у якій просила: 
		постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року скасувати;
		рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року залишити в силі.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		25 лютого 2025 року, представником ВЧ НОМЕР_1 було подано апеляційну скаргу на рішення Дніпропетровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2024 року в справі № 175/4494/24. В апеляційній скарзі представник ВЧ НОМЕР_1 зазначає, що: «про наявність судового рішення про встановлення факту, що має юридичне значення військова частина НОМЕР_1 довідалась 30 січня 2025 року при отримання заяви ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги.» Як на підставу для задоволення вимог клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження представник ВЧ НОМЕР_1 посилався лише на ту обставину, що: «про наявність судового рішення про встановлення факту, що має юридичне значення військова частина НОМЕР_1 довідалась 30 січня 2025 року при отримання заяви ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги. До цього часу військова частин НОМЕР_1 рішення суду не отримувала.». Що, як було зазначено вище та підтверджено належними та допустимими доказами, не відповідає дійсності. Отже, суду апеляційної інстанції достеменно відома та обставина, що ВЧ НОМЕР_1 отримала копію оскаржуваного судового рішення 22 січня 2025 року та відповідно, апелянт пропустив строк на апеляційне оскарження (останній день для подання апеляційної скарги 21 лютого 2025 року). Натомість, в порушення вимог пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2025 року, було безпідставно, поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження для апелянта - НОМЕР_2 , що мало наслідком відкриття апеляційного провадження всупереч вимогам пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України;
		Верховним Судом у постанові від 11 липня 2018 року в  справі № 911/2635/17 наголошено, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.  Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: 1) учасники справи, а також 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним;
		Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що-прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі; якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. Зазначене узгоджується із-висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401718 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі № 757/66808/19-ц (провадження №61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20).
		 
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		08 липня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 20 червня 2025 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 31 травня 2023 року у справі № 308/12227/13-ц; від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17; від 09 жовтня 2020 року у справі № 910/12465/18; від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г; від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18; від 10 вересня 2020 року у справі № 757/66808/19-ц; від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19; від 14 серпня 2019 року у справі № 62/112; від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16; від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13.
		 
		Фактичні обставини 
		 
		У повідомленні про смерть від 11 липня 2023 року, яке було направлено на ім`я ОСОБА_1 , зазначено, що її чоловік ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		У листі ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12 вересня 2024 року вих. № 1615 зазначено, що відповідно до норм чинного законодавства та положень викладених у галузевих наказах Міністерства оборони України, ведення особових справ, щодо сержантів та солдатів, які перебувають на військовому обліку в ТЦК та/або призвані на військову службу відповідним ТЦК не передбачено та облікова картка на ОСОБА_3 інформації щодо сімейного стану та анкетних даних членів родини не містить.
		 
		Зі сповіщення про смерть № 20 від 11 липня 2023року, долученого до відповіді ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12 вересня 2024 року, вбачається, що воно було направлено начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 з вимогою сповістити громадянку ОСОБА_1 про те, що її чоловік ОСОБА_3 , 1980 року народження, прийнятий на військову службу 11 квітня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_4 , виконувавши військовий обов`язок загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Згідно відповіді Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 09 липня 2024 року вих. № 1752/31.30-26 у державному реєстрі актів цивільного стану актових записів про шлюб та розірвання шлюбу на громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не виявлено.
		 
		Відповідно до довідки АТ «Універсал Банк» про рух коштів по картці від 06 лютого 2024 року за період з 15 січня 2022 року по 19 квітня 2023 року ОСОБА_7 здійснював перекази грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 .
		 
		Згідно з довідкою АТ «Універсал Банк» про рух коштів по картці від 06 лютого 2024 року за період з 13 червня 2022року по 26 квітня 2023 року здійснювалося зарахування грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 з приміткою: UNKNOWN26209000629404 UAH.
		 
		Відповідно до листа АТ «Державний ощадний банк України» від 17 травня 2024 року на ім`я ОСОБА_3 в АТ «Ощадбанк» було відкрито рахунок № НОМЕР_3 , дата відкриття 12 квітня 2022 року.
		 
		У відповіді АТ «Універсал Банк» від 24 травня 2024року вказано, що за період з 17 грудня 2021 року по 26 квітня 2023 року від ОСОБА_3 здійснювалися систематичні перекази власних грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 .
		 
		Згідно з довідками за формою ОК-5 та ОК-7 від 18 березня 2024 року з липня 2017 року по квітень 2019 року ОСОБА_1 отримувала грошові кошти, як застрахована особа від Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради та з травня 2019року по червень 2020року ОСОБА_1 отримувала грошові кошти, як застрахована особа від Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради.
		 
		Свідок ОСОБА_5 у нотаріально посвідченій заяві зазначала, що знала ОСОБА_3 з 2018 року, з яким перебувала у дружніх відносинах. За життя він особисто їй говорив, що проживає однією сім`єю з ОСОБА_1 з січня 2017 року як чоловік та дружина, в них був спільний побут, господарство. У ОСОБА_1 був син від іншого шлюбу ОСОБА_8 , якого ОСОБА_3 вважав своїм сином та відносився як до рідного. ОСОБА_3 починаючи з серпня 2019 року повністю утримував ОСОБА_1 , адже вона не працювала та єдиним джерелом звідки вона отримувала грошові кошти був ОСОБА_3 . У квітні 2022 року ОСОБА_3 вступив до лав Збройних Сил України та продовжував утримувати її, майже щодня перераховуючи грошові кошти на її картку. Ці обставини відомі їй, адже після того, як ОСОБА_3 вступив до лав Збройних Сил України, вона продовжувала спілкуватися з ним та підтримувати тісні дружні відносини.
		 
		Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 вказав, що він працює ріелтором, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були його сусідами та він допомагав їм знайти квартиру та зробити в ній ремонт. Він вважав, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були чоловіком та дружиною, адже ОСОБА_3 представляв її як свою дружину. ОСОБА_1 не працювала, грошові кошти їй завжди давав ОСОБА_3 , які були для неї єдиним джерелом існування.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).
		 
		Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).
		 
		Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).
		 
		Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)).
		 
		Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).
		 
		У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі №160/4130/19 (адміністративне провадження №К/9901/36116/19) вказано, що: «судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17 вказано, що: «відповідно до частини першої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним».
		 
		У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2022 року в справі № 209/1817/19-ц (провадження № 61-5774св22) зазначено, що «особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для особи правові наслідки. Верховний Суд зазначає, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).
		 
		Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).
		 
		У справі, що переглядається:
		          заявниця звернулася із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та факту, що перебувала на утриманні. Заінтересованою особою заявниця вказала Міністерство оборони України;
		            суд першої інстанції міркував так, що існують підстави для задоволення заяви про встановлення фактів;
		            апеляційний суд при задоволенні апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 , яка не була учасником справи, скасуванні рішення суду першої інстанції та відмові в задоволенні заяви вважав, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставин, що мають значення для справи та недоведені обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, заявниця не підтвердила фактів належними та допустимими доказами;
		апеляційний суд не врахував, що у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті;
		апеляційний суд не встановив, які права та інтереси та (або) обов`язки Військової частини НОМЕР_1 вирішувалися судом першої інстанції;
		апеляційний суд не перевірив заперечень заявниці на апеляційну скаргу про те, що суд першої інстанції, ухваливши рішення про задоволення позову, не вирішив питання про права та інтереси чи обов`язки військової частини (див.: а. с. 139 - 144).
		 
		За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Тому постанову апеляційного суду необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).
		 
		Аргумент касаційної скарги про безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження касаційний суд відхиляє з таких підстав.
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
		 
		Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).
		 
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року в справі № 592/6701/19 (провадження № 61-15286св20) зазначено, що «суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України). Наведені вимоги процесуального закону унеможливлюють відкриття апеляційного провадження та апеляційний перегляд справи до вирішення питання щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження».
		 
		Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов`язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості (див., зокрема, пункти 74, 75 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року в справі № 752/8449/20 (провадження № 61-15447св23)).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначено, що «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку та/або погодження з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу та відповідне клопотання, з урахуванням отримання представником ОСОБА_2 копії рішення 20 липня 2020 року, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції».
		 
		Апеляційний суд встановив, що: 25 лютого 2025 року Військова частина НОМЕР_1 , яка не була учасником справи, але вважає, що суд вирішив питання про їхні права, подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2024 року; в апеляційній скарзі скаржник заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення з посиланням на поважні причини його пропуску, оскільки скаржник не був учасником справи, але вважає, що суд вирішив питання про його права, дізнався про існування рішення лише 30 січня 2025 року та в межах тридцяти днів звернувся з апеляційною скаргою; представник ОСОБА_1 заперечив проти відкриття провадження у справі, вказував, що про існування рішення апелянт дізнався ще 22 січня 2025 року, згідно трекінгу поштового відправлення; неможливо достовірно встановити дату отримання апелянтом копії оскаржуваного рішення суду.
		 
		За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано вважав, що існують підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з чим, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року втрачає законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                               В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                         Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                                   Є. В. Краснощоков
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...