Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 570/2752/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за заповітом.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 29.07.2025.
Дата набрання законної сили: 24.07.2025
Номер судового провадження: 61-7196ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		24 липня 2025 року
		м. Київ 
		 
		справа № 570/2752/23
		провадження № 61-7196св25  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), 
		судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Товтин Світлана Вікторівна,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 травня 2025 року в складі колегії суддів: Шимківа С. С., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
		 
		Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на війні загинув батько позивача - ОСОБА_5 . 
		 
		Позивач є спадкоємцем першої черги за законом, який прийняв спадщину 25 травня 2023 року.
		 
		За життя батько неодноразово висловлювався про те, що бажає скласти заповіт на свою онуку. 
		 
		Однак, 04 серпня 2022 року батько склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Товтин С. В., зареєстрованого в реєстрі за № 839, на користь ОСОБА_2 .
		 
		Позивач вказував, що ОСОБА_5 наказом № 73 командира військової частини НОМЕР_1 від 25 березня 2022 року зарахований в розпорядження командира вищезгаданої мною військової частини. В період 4 серпня 2022 року, дата вчинення оспорюваного заповіту, останній проходив службу у військовій частині, що понад 250 кілометрів від м. Рівне та зважаючи, що в цей період (04 серпня 2022 року) батькові позивача не надавалися відповідні накази про тимчасове звільнення зі служби, що в свою чергу підтверджує факт неможливості підписання ним заповіту.
		 
		Статтею 1247 ЦК України визначено, що заповіт має бути особисто підписанні заповідачем. Підпис в заповіті від 04 серпня 2022 року вчинений ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2 , яким він ніби все своє майно заповів останній, заповідачу не належить та не відповідає його волі, що є підставою звернення до суду з позовною заявою. У зв`язку із визнанням заповіту від 04 серпня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Товтин С. В., зареєстрованого в реєстрі під № 839, недійсним, ОСОБА_1 , син загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , як спадкоємець першої черги за законом, який спадщину прийняв, зможе реалізувати волю спадкодавця, передавши його онучці, що буде відповідати його волі яку він висловлював за життя.
		 
		ОСОБА_1 просив:
		визнати недійсним заповіт від 04 серпня 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Товтин С. В. та зареєстрований в реєстрі під № 839, вчинений від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2 ;
		судові витрати стягнути з відповідачки.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 28 лютого 2025 року в складі судді Красовського О. О., в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		позов був пред`явлений заінтересованою особою. Підстави для оспорення правочину (заповіту) не були встановлені. Порушення прав позивача шляхом складання заповіту ОСОБА_5 на користь відповідачки не було встановлено;
		при розгляді справи позивач не довів, що 04 серпня 2022 року ОСОБА_5 перебував у зоні бойових дій, а тому не міг перебувати в м. Рівне, не міг бути присутнім у приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Товтин С. і скласти заповіт, а нотаріус в порушення Закону України «Про нотаріат», ЦК України, неправомірно посвідчила заповіт від імені ОСОБА_5 за його відсутності. Позивач міг би надати суду довідку військової частини про те, що 04 серпня 2022 року ОСОБА_5 перебував у зоні бойових дій, але така довідка позивачем не була надана;
		в матеріалах цивільної справи наявна копія медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_5 з копією декларації № 0001-ТН-96ЕЗА0 ОСОБА_5 . Відповідно до записів картки від 04 серпня 2022 року, ОСОБА_5 звертався до лікаря зі скаргами щодо болю в попереку, лікарем ОСОБА_7 встановлено діагноз та надані рекомендації для пацієнта. Лікар ОСОБА_7 працює в ПП «Клініка Медок», яка в місті Рівному, вул. Боголюбова Миколи, 5;
		заповіт був складений 04 серпня 2022 року у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення, особисто підписаний заповідачем та посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Товтин С. В., що відповідає вимогам статті 1247 ЦК України. Доказів того, що заповідач не міг самостійно підписати заповіт, не було надано суду. Заповіт був складений особою, яка мала на це права. Заповідач мав повну цивільну дієздатність;
		у справі наявний висновок експерта № СЕ-19/118-24/3423-ПЧ від 07 червня 2024 року, згідно якого підпис від імені ОСОБА_5 в заповіті від 04 серпня 2022 року, рукописні записи: «цей заповіт мною прочитано вголос і підписано власноручно ( ОСОБА_5 )» в цьому заповіті, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Товтин С. В., та зареєстрованого в реєстрі за № 839, виконаний ОСОБА_5 . Також підпис від імені ОСОБА_5 у рядку «839» навпроти графи «підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчиненням нотаріальної дії» на 173 сторінці в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Товтин С. В. виконаний ОСОБА_5 ;
		позивач чи представник позивача не навели суду жодних даних, які б свідчили про необґрунтованість вказаного вище висновку експерта, або таких, які б викликали сумніви в їх правильності. Вказаним експертним висновком надано відповіді на всі поставлені перед експертом питання, відповіді чіткі та однозначні, висновок відповідає вимогам належності, достовірності та допустимості. Порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, не встановлено. Позивачем не надано жодного належного доказу того, який би підтверджував, що складений заповіт не відповідає нормам матеріального права. Позивачем не надано жодного доказу, що оспорюваний правочин вчинений ОСОБА_5 без відповідного волевиявлення, тобто що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Не заслуговують на увагу посилання позивача як на підставу задоволення позову стосовного того, що заповідач ніби то за життя бажав передати своє майно його онучці ОСОБА_6, оскільки вони не можуть слугувати безумовною підставою визнання заповіту недійсним;
		основним змістом заповіту є призначення спадкоємця або спадкоємців, а також визначення юридичної долі майна. У заповіті ОСОБА_5 призначив спадкоємця, визначив юридичну долю майна. Отже, заповіт за формою та змістом відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача. За наведеного відсутні підстави для задоволення позову.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 травня 2025 року:
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено;
		рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 28 лютого 2025 року скасовано;
		позов ОСОБА_1 задоволено;
		визнано недійсним заповіт від 04 серпня 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Товтин С. В., зареєстрований в реєстрі під № 839, складений від імені ОСОБА_5 щодо спадкування на користь ОСОБА_2 ;
		вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		при відмові у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції встановив не доведеність наявності підстав, передбачених частиною другою статті 1257 ЦК України для визнання недійсним заповіту. Вказаний висновок місцевого суду не відповідає обставинам справи.
		як вбачається з листа командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_9 солдат ОСОБА_5 проходив військову службу за мобілізацією у період з 25 березня 2022 року по 08 серпня 2022 року. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25 березня 2022 року солдат ОСОБА_5 був зарахований до списків особового складу частини та був виключений зі списків особового складу згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08 серпня 2022 року №213. Після оголошення наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21 липня 2022 року № 195 у період з 21 липня 2022 року по 08 серпня 2022 року солдат ОСОБА_5 проходив військову службу на території розташування військової частини НОМЕР_1 . Офіційно у вказаний період у відпустці, відрядженні чи на лікуванні не перебував, звільнення не отримував. Щодо самовільного перебування поза межами місця базування підрозділів військової частини НОМЕР_1 станом на 04 серпня 2022 року від командування підрозділу, відповідних рапортів чи доповідних не надходило та не фіксувалося (а. с. 153). Зазначеною інформацією підтверджується, що в день складання та нотаріального посвідчення заповіту - 04 серпня 2022 року ОСОБА_5 проходив військову службу на території розташування військової частини НОМЕР_1 та не міг перебувати у АДРЕСА_1 . Покликання відповідачки ОСОБА_2 на факт звернення ОСОБА_5 04 серпня 2022 року до клініки «Медок» як на доказ перебування спадкодавця в цей день у м. Рівне спростовується листом відповіддю директора ПП «Клініка Медок» від 28 серпня 2024 року № 14, в якому зазначено, що з моменту заключення декларації по 04 серпня 2022 року включно зареєстровано два епізоди звернення ОСОБА_5 з профілактичною метою (вакцинація від СОVID-19) які мали місце 23 жовтня 2021 року (дата укладення декларації) та 13 листопада 2021 року. Відомості про направлення на обстеження чи лікування ОСОБА_5 до лікарів інших медичних закладів в системі ЕСОЗ відсутні (а. с. 196, том 1);
		наявний у матеріалах справи висновок експерта № СЕ-19/118-24/3423-ПЧ від 07 червня 2024 року, у якому встановлено належить ОСОБА_5 підпису виконаного від його імені в заповіті від 04 серпня 2022 року, відповідно до частини першої статті 110 ЦПК України не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. За загальним правилом, висновок експерта є лише одним із видів доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного поданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про доведеність позову, оскільки матеріалами справи підтверджується відсутність спадкодавця ОСОБА_5 у день посвідчення оспорюваного заповіту у м. Рівне, в зв`язку з його перебуванням у цей час за місцем базування підрозділів військової частини НОМЕР_1 , яка розташована за 299,8 км. від м. Рівне;
		у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, місцевий суд вказаного вище не врахував, у зв`язку із чим, не прийнявши до уваги положення статті 77 ЦПК України, дійшов помилкового висновку, що в цьому випадку висновок експерта № СЕ-19/118-24/3423-ПЧ від 07 червня 2024 року може бути визнаний належним доказом на підтвердження належності ОСОБА_5 підпису виконаного від його імені в заповіті. Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена ним у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 569/13527/22 щодо відхилення висновку експерта як належного доказу у справі;
		з урахуванням того, що наявні передбачені статтею 1257 ЦК України підстави визнання заповіту недійсним, то позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Товтин С. В. про визнання заповіту недійсним підлягає до задоволення;
		оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		03 червня 2025 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 травня 2025 року, у якій просила: 
		постанову Рівненського апеляційного суду від 22 травня 2025 рокускасувати;
		ухвалити нове рішення яким в задоволені позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі;
		вирішити питання про розподіл судових витрат.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		при житті відповідачка з чоловіком ОСОБА_5 купили спільно квартиру в якій проживали (копію договору купівлі-продажу наявний в матеріалах справи) також у чоловіка у власності перебувала частина будинку, яка знаходиться в АДРЕСА_1 та частина земельної ділянки під вказаним будинком кадастровий номер №5624681500:06:000:0452, й окрема земельна ділянка кадастровий №5624681500:06:000:0453, як вказує це позивач у своєму позові;
		дійсно 04 серпня 2022 року ОСОБА_5 складено нотаріально посвідчений заповіт у відповідності до якого все своє майно, яке належало йому на момент смерті заповідає для відповідачки ОСОБА_2 , що додатково підтверджує, що між нами були близькі відносини, як в подружжя, вказані доводи були підтверджені в судових засіданнях в суді першої інстанції коли безпосередньо позивач навіть не знав в якій частині його батько проходив військову службу та місцезнаходження де він загинув, що додатково вказує на відсутність між позивачем та його батьком близьких відносин, що і підштовхнуло загиблого заповісти все своє майно для ОСОБА_2 , як дружини. Наразі відповідачка звернулась із позовною заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу до Рівненського районного суду Рівненської області справа № 570/1606/24. Таким чином, оскільки ОСОБА_2 проживала з жовтня 2019 року разом з загиблим ОСОБА_5 , разом вели спільне господарство, мали спільний бюджет, виконували права та обов`язки подружжя, тобто проживали однією сім`єю, як чоловік та дружина, відтак загиблий ОСОБА_5 виразив свою волю склавши заповіт на все майно на свою дружину відповідачку у цій справі;
		позивач вже багато років не спілкувався зі своїм батьком ОСОБА_5 , що додатково вплинуло на волю викладену в оскаржуваному заповіті, і це підтверджувалось поясненнями позивача в судових засіданнях, який не мав жодної інформації стосовно загиблого батька;
		у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України. Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту е лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249. 1253 ЦК України (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 466/9242/21 (провадження № 61-4349св23); від 10 квітня 2024 року у справі № 683/1110/21, провадження № 61-471св24).
		у частині першій статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Отже, не підписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність (постанова Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 465/2710/20, провадження № 61-3659св24);
		у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами» Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України). У частини першій статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчемним. Непідписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та, відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність. Суди встановили, що підпис від імені ОСОБА_3 в оригіналі заповіту від 15 серпня 2005 року виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. За таких обставин, заповіт ОСОБА_3, складений 15 серпня 2005 року, є нікчемним на підставі частини першої статті 1257 ЦК України;
		проведеною судовою експертизою підтверджено волевиявлення та справжність підпису ОСОБА_5 , тому форма складення заповіту підтримано в повній мірі. Позивачем не надано жодного належного доказу того, який би підтверджував, що складений заповіт не відповідає нормам матеріального права з врахуванням вищеназваної судової позиції Верховного Суду України. Позивачем не надано жодного доказу, що оспорюваний правочин вчинений ОСОБА_5 без відповідного його волевиявлення, твердження апеляційного суду, про те що через перебування на військовій службі у військовій частині він не міг скласти заповіт є абсурдним. Позивачем не наведено належних підстав для визнання недійсним вчиненого 04 серпня 2022 року заповіту.
		 
		17 липня 2025 року  ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив:
		            залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Відзив мотивований тим, що:
		посилання в касаційній скарзі, на спільне проживання ОСОБА_2 і батька позивача, який загинув під час виконання свого обов`язку по захисту Батьківщини, як на підставу складення заповіту на ім'я скаржника, незаслуговують наувагу ВерховногоСуду, оскількивзазначені обставинине знайшлисвого підтвердженняв рішенніРівненського районногосуду від06 червня 2025 року, згідноякого узадоволенні позову        ОСОБА_2 доМіністерства оборониУкраїни,         ОСОБА_3 ,     ОСОБА_1 , третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та перебування особи на утриманні загиблого на дату загибелі -відмовлено повністю;
		стосовно посилань в касаційній скарзі, щодо не спілкування мною з батьком, що вплинуло на його волю, не заслуговують на увагу суду в розумінні доказування та не є предметом даного спору, а є лише намір супротивної сторони створити негативне враження суду до моєї особи, оскільки дані твердження є надуманими та голослівними. Під час розірвання шлюбу між моїми батьками існувало напруження між ними, але аж ніяк не між позивачем та батьком, які завжди підтримували тісний зв`язок, оскільки окрім кровного зв`язку мали дружні стосунки. При певних розмовах, батько зазначав, що хоче проживати разом з нами, однак за сильної образи мами позивача, його однієї офіційної дружини не знає як дану провину зарадити. Додатково зазначав, що за фізіологічних потреб має тимчасові зустрічі з іншими жінками, певно серед них була і ОСОБА_2 , що в свою чергу створює для нього відчуття провини. Батько позивача повідомляв позивачу про наявність тимчасових зустрічей з декількома жінками, однак щодо проживання однією сім`єю та перебування на утримання батька у віці 45 років звернулася лише ОСОБА_2 
		згідно відповіді військової частини НОМЕР_1 від 20 червня 2024 року, № 1997 вказано що після оголошення наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21 липня 2022 року №195 у період з 21 липня 2022 року по 08 серпня 2022 року солдат ОСОБА_5 проходив військову службу на території розташування військової частини НОМЕР_2 . Офіційно у вказаний період у відпустці, відрядженні, чи на лікуванні не перебував, звільнення не отримував. Стосовно тверджень представника скаржника про відсутність обліку військовослужбовців під час проходження військової служби по захисту безпеки та суверенітету України під час воєнного стану, вважаю зазначити, що представник скаржника, адвокат Лук`янчук В. С. своїми доводами про відсутність обліку, контролю щодо військовослужбовців ставить під сумнів міць та могутність Збройних Сил України, оскільки щоденна перевірка особового складу є важливим елементом забезпечення бойової готовності військової частини, яка забезпечує високий рівень дисципліни та порядку у підрозділі, забезпечення готовності військовослужбовців до виконання бойових завдань, підвищення рівня відповідальності військовослужбовців за свої дії та дозволяє вчасно виявляти та усувати недоліки у стані особового складу, що регламентовано Наказом №280 від 15 вересня 2022 року «Про затвердження інструкції з організації обліку особового складу в системі МО України».
		апеляційним судом при ухваленні постанови від 22 травня 2025 року дотримано норм процесуального права та застосовано норми матеріального права з врахуванням висновків викладених в постановах ВС, яка не може бути скасованим лише з формальних міркувань скаржника та її представника
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2025 року:
		відкрито касаційне провадження у справі;
		у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення дії та виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 22 травня 2025 року відмовлено.
		 
		08 липня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2025 року:
		у задоволенні клопотання  ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , про повідомлення про дату і час призначеного судового засідання завчасно відповідача та/ або представника відповідача, проведення судових засідань за участі відповідача або його представника відмовлено;
		справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2025 року:
		клопотання ОСОБА_1 про продовження строку на подання відзиву задоволено;
		продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 .
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 20 червня 2025 року вказано, що: 
		наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17; від 08 листопада 2023 року у справі № 466/9242/21; від 10 квітня 2024 року у справі № 683/1110/21; від 23 липня 2024 року у справі № 369/3412/17; від 03 липня 2024 року у справі № 465/2710/20; від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17; від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20; від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц; від 20 листопада 2023 року у справі № 518/1249/14-ц; від 08 листопада 2023 року у справі № 466/9242/21; від 17 травня 2022 року у справі № 242/99/19; від 03 квітня 2019 року у справі № 362/3878/16-ц.
		 
		Фактичні обставини 
		 
		Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		ОСОБА_1 належить до спадкоємців першої черги за законом і у визначені строки спадщину прийняв, оскільки подав нотаріально посвідчену заяву про прийняття спадщини.
		 
		04 серпня 2022 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Товтин С. В., зареєстрованого в реєстрі за №839, на користь ОСОБА_2 .
		 
		В позові позивач зазначав, що підпис в заповіті від 04 серпня 2022 року вчинений ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2 , яким він ніби все своє майно заповів останній, заповідачу не належить. За життя ОСОБА_5 висловлював свою волю в присутності родини, що своє майно має заповісти його онучці ОСОБА_6 , доньці старшого сина ОСОБА_3 . ОСОБА_5 не міг особисто 04 серпня 2022 року підписати цей заповіт, оскільки перебував в зоні бойових дій.
		 
		При розгляді справи в суді першої інстанції свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 надали суду показання про те, що ОСОБА_5 неодноразово висловлював думку про те, що складе заповіт на ім`я онуки ОСОБА_6.
		 
		Свідок ОСОБА_15 надала суду показання про те, що бачила ОСОБА_5 в серпні 2022 року і він повідомив, що його відпустили додому на тиждень. Потім бачила його восени 2022 року, у нього було поранення, він лікувався. Він говорив, що склав заповіт на ім`я ОСОБА_2 (матері свідка).
		 
		Відповідачка вказувала, що у серпні 2022 року ОСОБА_5 тиждень був вдома у відпустці. 04 серпня 2022 року ОСОБА_5 був в м. Рівне, а коли повернувся, до показав заповіт, що був посвідчений на її ім`я.
		 
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Товтин С. пояснила, що добре пам`ятає обставини посвідчення заповіту. При посвідчення заповіту вона дотримувалася визначеного порядку вчинення нотаріальних дій.
		 
		21 липня 2022 року відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21 липня 2022 року № 195, солдат ОСОБА_5 приступив в розпорядження командира військової частини в населеному пункті в АДРЕСА_2 . 
		 
		Відстань від м. Рівного до АДРЕСА_2 становить 299,8 км.
		 
		Згідно з листом командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_9 солдат ОСОБА_5 проходив військову службу за мобілізацією у період з 25 березня 2022 року по 08 серпня 2022 року. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25 березня 2022 року солдат ОСОБА_5 був зарахований до списків особового складу частини та був виключений зі списків особового складу згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08 серпня 2022 року №213. Після оголошення наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21 липня 2022 року № 195 у період з 21 липня 2022 року по 08 серпня 2022 року солдат ОСОБА_5 проходив військову службу на території розташування військової частини НОМЕР_1 . Офіційно у вказаний період у відпустці, відрядженні чи на лікуванні не перебував, звільнення не отримував. Щодо самовільного перебування поза межами місця базування підрозділів військової частини НОМЕР_1 станом на 04 серпня 2022 року від командування підрозділу, відповідних рапортів чи доповідних не надходило та не фіксувалося.
		 
		Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/118-24/3423-ПЧ від 07 червня 2024 року, підпис від імені ОСОБА_5 в заповіті від 04 серпня 2022 року, рукописні записи: «цей заповіт мною прочитано вголос і підписано власноручно ( ОСОБА_5 )» в цьому заповіті, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Товтин С. В., та зареєстрованого в реєстрі за № 839, виконаний ОСОБА_5 . Також підпис від імені ОСОБА_5 у рядку «839» навпроти графи «підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчиненням нотаріальної дії» на 173 сторінці в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Товтин С. В. виконаний ОСОБА_5 .
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
		 
		Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
		 
		Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
		 
		Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
		 
		З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип доброї совісті не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
		 
		Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України).
		 
		Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року в справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293 сво 23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23)).
		 
		Касаційний суд вже звертав увагу, що автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21 (провадження № 61-6001св23)).
		 
		У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		 
		Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).
		 
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
		 
		Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
		 
		В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		 
		Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		 
		Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
		 
		Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
		 
		Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
		 
		Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
		 
		Визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. пункти 53 - 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), пункти 69 - 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).
		 
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		 
		Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац 1 частини другої статті 207 ЦК України).
		 
		Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).
		 
		Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18),постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року в справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24)).
		 
		Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).
		 
		Цей суд вже звертав увагу, що непідписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та, відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року в справі № 716/1051/17 (провадження № 61-40992св18), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року в справі № 465/2710/20 (провадження № 61-3659св24), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2025 року в справі № 369/1797/19 (провадження № 61-3185св24)).
		 
		У справі, що переглядається:
		            позивач просив на підставі частини першої статті 1257 ЦК України визнати недійсним правочин, для якого законом встановлена нікчемність, 
		            суд першої інстанції міркував так, що заповіт підписаний спадкодавцем, що підтверджує висновок експерта, а тому в позові відмовив внаслідок його необґрунтованості;
		            натомість апеляційний суд вважав заповіт непідписаним спадкодавцем, а висновок експерта спростовується листом командира військової частини, а тому позов задовольнив і визнав заповіт недійсним;
		            суди не звернули увагу, що визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину;
		відповідно до висновку експерта № СЕ-19/118-24/3423-ПЧ від 07 червня 2024 року підпис від імені ОСОБА_5 в заповіті від 04 серпня 2022 року виконаний ОСОБА_5 ;
		як наслідок постанову апеляційного суду належить скасувати. Натомість рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині, оскільки в задоволенні позову потрібно було відмовити внаслідок того, що позовна вимога про визнання нікчемного заповіту недійсним не є належним способом захисту прав і підстави для кваліфікації заповіту як нікчемного відсутні. Проте суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову та недоведеність непідписання заповіту заповідачем.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду скасувати; рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		 
		Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
		 
		Тому слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 147,20 грн судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ: 
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.
		 
		Постанову Рівненського апеляційного суду від 22 травня 2025 року скасувати.
		 
		Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 28 лютого 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 147,20 грн судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Рівненського апеляційного суду від 22 травня 2025 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                               В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                         Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                                   Є. В. Краснощоков
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...