Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/10355/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне легке тілесне ушкодження.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.07.2025.
Дата набрання законної сили: 05.06.2025
Номер судового провадження: 51-4707км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020165500001202

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		05 червня 2025 року
		м. Київ
		справа № 522/10355/21
		провадження № 51-4707 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                         ОСОБА_1 ,
		суддів                                                     ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання        ОСОБА_4 ,
		прокурора                                            ОСОБА_5 ,
		захисника                                             ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		представника потерпілого               ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020165500001202, стосовно
		ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кривого Рогу, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 ,
		котрого на підставі п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 цього Кодексу, а кримінальне провадження закрито відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Приморського районного суду міста Одеси від 13 листопада 2023 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.
		Суд частково задовольнив цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 і постановив стягнути на його користь з ОСОБА_8 1200 грн у рахунок відшкодування матеріальних збитків і 2000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Як установив суд, 26 серпня 2020 року близько 10:45 ОСОБА_8 , перебуваючи біля вхідних дверей квартири АДРЕСА_3 , під час сварки з ОСОБА_9 , на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно завдав йому рукою декілька ударів у ділянку голови, чим заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
		Одеський апеляційний суд ухвалою від 24 вересня 2024 року скасував вирок місцевого суду і на підставі п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 49 КК України звільнив ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 цього Кодексу, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрив відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, через звільнення особи від кримінальної відповідальності. Також апеляційний суд постановив залишити без розгляду цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив дати зупинення й відновлення перебігу давності. Твердить, що починаючи з 15 червня 2021 року ОСОБА_8 періодично ухилявся від суду, тому апеляційний суд необґрунтовано визначив дату початку вказаного строку тільки з 13 липня 2022 року, коли його оголошено в розшук. Також, як зазначив ОСОБА_7 , апеляційний суд залишив поза увагою, що поновлення судового провадження 24 лютого 2023 року було обумовлено не з`явленням ОСОБА_8 до суду або його затриманням, а навпаки, необхідністю вирішення питання про надання повторного дозволу на його затримання, оскільки він продовжив ухилятися від суду і його розшук не дав результатів, а строк дії відповідної попередньої ухвали закінчився. Підсумовуючи, представник потерпілого вказує, що ОСОБА_8 умисно ухилявся від суду протягом тривалішого періоду, ніж визначив апеляційний суд, і що 3-річний строк давності не закінчився станом на момент постановлення ухвали цього суду, тому щодо ОСОБА_8 неправильно застосовано положення ст. 49 КК України і неправомірно звільнено його від кримінальної відповідальності.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Під час касаційного розгляду представник потерпілого ОСОБА_7 просив задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
		Захисник ОСОБА_6 І прокурор ОСОБА_5 вважали ухвалу апеляційного суду законною, а касаційну скаргу - необґрунтованою.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		Як визначено положеннями ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
		Доводи представника потерпілого ОСОБА_7 , наведені в касаційній скарзі, про допущення таких порушень під час постановлення ухвали апеляційного суду є необґрунтованими з огляду на таке.
		За вимогами п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки в разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років.
		Частиною 2 цієї статті передбачено, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - 5 років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло 15 років.
		Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК України необхідно розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство чи судовий розгляд. Водночас суд має з`ясувати, які дії особи мають визнаватися юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду.
		Отже, для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК України обов`язково мають бути наявні дві обставини: доведений факт ухилення від слідства чи суду та наявність процесуального рішення (у якому цей факт зафіксовано) про зупинення провадження і вжиття відповідних заходів.
		Як установив суд апеляційної інстанції, ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні 26 серпня 2020 року кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за який встановлено 3-річний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		Також цей суд з?ясував, що у зв?язку з ухиленням від суду першої інстанції  ОСОБА_8 було оголошено в розшук з 13 липня 2022 року, а судове провадження зупинено до встановлення його місцезнаходження. Далі 24 лютого 2023 року суд відновив судове провадження та продовжив судовий розгляд. Апеляційний суд, урахувавши цей період переривання строку давності, дійшов висновку, що станом на 24 вересня 2024 року передбачений п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України 3-річний строк давності притягнення ОСОБА_8 до відповідальності закінчився. Тому апеляційний суд, діючи відповідно до приписів ч. 4 ст. 286 КПК України, задовольнив клопотання сторони захисту й застосував до ОСОБА_8 положення ст. 49 КК України.
		У касаційній скарзі представник потерпілого вважає, що ОСОБА_8 фактично ухилявся від суду ще до оголошення його в розшук, оскільки не прибув у декілька судових засідань, а також після відновлення судового провадження, тому період його ухилення від суду, який необхідно враховувати для застосування положень ст. 49 КК України, є більшим. Проте ці доводи є необґрунтованими. 
		Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 з моменту надходження обвинувального акта до суду до 23 лютого 2022 року брав участь у судовому розгляді. Постановлення судом першої інстанції однієї ухвали про привід від 27 жовтня 2021 року не дає достатніх підстав вважати, що він ухилявся від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. 
		Далі, як видно з матеріалів справи, в судове засідання 22 березня 2022 року ніхто з учасників судового провадження не прибув.  Наступні судові засідання були призначені на 14 червня та 13 липня 2022 року, однак у матеріалах справи немає відомостей про належний виклик ОСОБА_8 до суду в порядку ст. 135 КПК України, а відомості, які були розцінені як ухилення від суду та стали підставою для оголошення його в розшук, отримані судом 13 липня 2022 року. Водночас, не зважаючи на те, що судове провадження в лютому 2023 року було відновлено не у зв?язку з установленням місцезнаходження ОСОБА_8 , місцевий суд надалі не давав повторного дозволу на затримання останнього і не зупиняв судове провадження з огляду на його ухилення від суду, а навпаки, продовжив судовий розгляд і провів судові засідання 05 квітня і 16 травня 2023 року за участю ОСОБА_8 .. 
		Представник потерпілого обґрунтовано твердить про те, що ОСОБА_8 надалі з 16 травня до 26 жовтня 2023 року не прибував до суду, водночас за відсутності в матеріалах кримінального провадження жодних відомостей щодо належного повідомлення останнього про дату, час і місце призначених судових засідань, немає достатніх підстав вважати цей період умисним ухиленням від суду, під час якого зупиняються строки давності. Сам собою той факт, що оперативно-розшукова справа в правоохоронних органах була закрита тільки в жовтні 2023 року, з урахуванням відновлення судового провадження з лютого 2023 року та фактичного продовження судового розгляду за участю ОСОБА_8 , не є належним процесуальним засобом підтвердження ухилення його від суду в розумінні ст. 49 КК України.
		Отже, належного підтвердження факту вчинення ОСОБА_8 активних дій щодо умисного ухилення від суду поза межами періоду, визначеного апеляційним судом, матеріали кримінального провадження не містять, тому немає підстав вважати незаконним застосування щодо ОСОБА_8 положень ст. 49  КК України, як про це твердить представник потерпілого.
		З урахуванням викладеного, касаційна скарга представника потерпілого не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		у х в а л и в :
		Ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7 - без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...