Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/30505/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.07.2025.
Дата набрання законної сили: 28.07.2025
Номер судового провадження: 61-3275ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 липня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 127/30505/21
		провадження № 61-3275св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу  ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 листопада 2022 року у складі судді Іщук Т. П.та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у складі колегії суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С., Шемети Т. М.,
		 
		у справі за позовом   ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину будинку та частину земельної ділянки.
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину будинку та частину земельної ділянки.
		 
		Позов мотивувала тим, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 21 вересня 2010 року у цивільній справі № 22ц-4968/2010 та рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2020 року у справі № 127/28918/19 за позивачем було визнано право власності на 33 % будинковолодіння та на 1/3 частку земельної ділянки, що розташовані на АДРЕСА_1 . Інша частина будинковолодіння та земельної ділянки належала її матері.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме 67/100 частки житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями, спорудами та 2/3 частки земельної ділянки, загальною площею 0,0681 га, кадастровий номер 0510136600:02:097:0033, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулася вона та її сестра ОСОБА_2 . Позивач оформила свою частку в спадковому майні, про що свідчать свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 лютого 2021 року, зареєстровані в реєстрі за № 3-59 та № 3-62.
		 
		Натомість ОСОБА_2 після подання заяви про прийняття спадщини виїхала на постійне місце проживання до російської федерації, жодних дій щодо оформлення спадщини не вчиняла, спадковим майном не цікавиться, на зв`язок не виходить.
		 
		При цьому, позивач з лютого 2011 року проживає в даному будинку, здійснює догляд за ним та земельною ділянкою, провела ремонтні роботи для збереження цілісності будинку, встановила опалювальну систему, у зв`язку з чим вважає, що вона добросовісно заволоділа спірним майном та більше десяти років відкрито володіє ним, а тому претендує на визнання права власності на це майно.
		 
		Відповідно до вказаного, позивач просила суд визнати за нею право власності на 67/200 частини будинку та 1/3 частини земельної ділянки, загальною площею 0,0681 га, кадастровий номер 0510136600:02:097:0033, що розташовані на АДРЕСА_1 , щодо яких відповідач ОСОБА_2 вступила у спадщину в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 30 листопада 2022 року, яке Вінницький апеляційний суд постановою від 16 лютого 2023 року залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.
		 
		Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач була обізнана про власника іншої половини спадкового майна, а отже знала, що володіла чужим майном, тому таке володіння не призводить до набуття права власності незалежно від тривалості володіння.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Вінницького міського суду Вінницької області.
		 
		08 серпня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		У касаційній скарзі зазначається, що відповідач не отримала свідоцтво про право на спадщину та відповідно не здійснила державну реєстрацію свого права, а тому в розумінні частини першої статті 317 ЦК України, не може скористатись правами власника на володіння, користування та розпорядження не своїм майном. У зв`язку із цим позивач вважає, що користувалась частиною будинку і частиною земельної ділянки, які нікому не належать, а тому вона є добросовісним набувачем цього майна.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Відповідач не надіслала відзив на касаційну скаргу.
		 
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суд установив, що  ОСОБА_1 на праві власності належать 33/100 частки житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Апеляційного суду Вінницької області від 21 вересня 2010 року у справі № 22ц-4968/2010 та 1/3 частки земельної ділянки, загальною площею 0,0681 га, кадастровий номер 0510136600:02:097:0033, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2020 року в справі № 127/28918/19, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 жовтня 2021 року № 280230510 та № 280234792 (а. с. 8-10).
		 
		Інша частина - 67/100 частки житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями, спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та 2/3 частки земельної ділянки, загальною площею 0,0681 га, кадастровий номер 0510136600:02:097:0033, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за цією ж адресою, належала ОСОБА_3 , що відомо зі змісту свідоцтв про право на спадщину за законом від 24 лютого 2021 року, зареєстрованих в реєстрі за № 3-59, № 3-62 (а. с. 5, 6). ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		З довідки державного нотаріуса Першої вінницької державної нотаріальної контори від 26 жовтня 2021 року № 2392 відомо, що після смерті ОСОБА_3 була заведена спадкова справа № 366/2011. До нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини за законом звернулись дочки померлої, а саме: ОСОБА_1 , яка прийняла та оформила частку в спадщині після своєї матері та ОСОБА_2 , яка зареєстрована в м. Санкт-Петербург. Відомостей про інших спадкоємців немає (а. с. 7).
		 
		На підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 24 лютого 2021 року, зареєстрованих в реєстрі за № 3-59 та № 3-62, ОСОБА_1 належить: 67/200 частки житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами та 1/3 частки земельної ділянки, загальною площею 0,0681 га, кадастровий номер 0510136600:02:097:0033, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 жовтня 2021 року № 280230510 та № 280234792 (а. с. 5, 6, 8-10).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права 
		і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Згідно із статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
		 
		Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		 
		Згідно із частинами першою та четвертою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
		 
		Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивач має довести факт існування такого нерухомого майна; відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше десяти років.
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 наведено такі висновки.
		 
		Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
		 
		Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
		 
		Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
		 
		За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
		 
		Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
		 
		Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		 
		За змістом частини другої статті 1220 ЦК України спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, кого вона оголошується померлою.
		 
		Статтею 1268 ЦК України передбачено, що для здійснення права на спадкування необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		 
		Реалізація права на спадкування спадкоємцем, закликаним до спадкування, здійснюється шляхом прийняття ним спадщини з подачею до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття в шестимісячний строк, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1269, 1270 ЦК України).
		 
		Згідно із частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
		 
		Строк, впродовж якого спадкоємець зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, законом не встановлений, однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
		 
		В постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 вказано, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
		 
		В постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 740/3305/20 зазначено, що сам по собі факт користування позивачем будинком та проведення ремонтних робіт у ньому не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 є її дочки: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які у встановленому законом порядку прийняли спадщину, подавши відповідні заяви до нотаріальної контори.
		 
		Позивач після відкриття спадщини вчинила необхідні дії для оформлення права на спадкове майно, тоді як відповідач, попри наявність у неї законних підстав, не скористалася своїм правом на оформлення спадщини. Водночас встановлено, що з моменту відкриття спадщини половина спірного майна належала відповідачу як спадкоємцю, що було відомо позивачу. Зокрема, внаслідок її власних дій з оформлення спадщини вона не могла не усвідомлювати, що інша частина майна має законного власника.
		 
		Таким чином, позивач володіла майном з усвідомленням того, що майно частково їй не належить, тобто фактично володіла чужим майном. За таких обставин правове володіння не є добросовісним, безтитульним і відкритим у розумінні статті 344 ЦК України, тому не може створювати правових підстав для набуття права власності за набувальною давністю, незалежно від тривалості такого володіння.
		 
		Давність володіння могла вважатися добросовісною, якщо позивач при заволодінні спірними частками земельної ділянки та будинку не знала і не повинна була знати про відсутність в неї підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі місцевим судом не встановлено та не знайдено під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
		 
		У зв`язку з цим суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову як безпідставного.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не отримала свідоцтво про право на спадщину та відповідно не здійснила державну реєстрацію свого права відхиляються, оскільки відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
		 
		Слід враховувати, що відповідно до положень цивільного законодавства, право на спадщину виникає у спадкоємця з моменту її відкриття, а не з часу оформлення відповідного свідоцтва або реєстрації права. Закон не містить обов`язку для спадкоємця звертатися до нотаріуса в якийсь визначений строк саме для отримання свідоцтва про право на спадщину щодо нерухомого майна. Відсутність такого свідоцтва є лише формальною ознакою, яка не впливає на сам факт виникнення права у спадкоємця.
		 
		Подібні висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц.
		 
		Таким чином, ненадання відповідачем свідоцтва про право на спадщину чи нездійснення державної реєстрації права не є підставами для заперечення її спадкових прав, які виникли відповідно до закону з моменту відкриття спадщини.
		 
		Отже, колегія суддів дійшла висновку, що при вирішенні даного спору суди першої та апеляційної інстанцій здійснили всебічне, повне й об`єктивне дослідження всіх доказів, наявних у матеріалах справи, оцінивши їх у сукупності з дотриманням вимог статей 76-89 ЦПК України. Суди правильно установили фактичні обставини, які мають значення для справи, та послалися на норми матеріального і процесуального права, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин. У зв`язку з цим ухвалені рішення є законними, обґрунтованими і такими, що відповідають встановленим обставинам справи.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
		 
		Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
		 
		Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, вони фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 листопада 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:А. І. Грушицький                                                                          І. В. Литвиненко                                                                                        Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...