Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/3407/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.07.2025.
Дата набрання законної сили: 23.07.2025
Номер судового провадження: 61-16132ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                       
		 
		23 липня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 461/3407/24
		провадження № 61-16132св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого  -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І.,  Лідовця Р. А.,   
		учасники справи:
		позивачка - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство «Ідея Банк»,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Суворовський відділ державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптіма Факторинг»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Загородній Євгеній Олегович, на рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 червня 2024 року у складі судді Кротової О. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк», банк), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є. М. (далі - приватний нотаріус Остапенко Є. М.), Суворовський відділ державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Суворовський ВДВС у м. Херсоні), Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптіма Факторинг» (далі - ТОВ «Оптіма Факторинг»), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. 
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконанні у Суворовському ВДВС у м. Херсоні перебуває виконавче провадження № 64209745 щодо примусового виконання виконавчого напису від 18 грудня 2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Остапенком Є. М., про стягнення заборгованості за кредитним договором у зальному розмірі 57 128,03 грн (з урахуванням плати за вчинення виконавчого напису), боржником у якому є ОСОБА_1 , а стягувачем - AT «Ідея Банк». 
		Посилаючись на те, що АТ «Ідея Банк» не надало приватному нотаріусу Остапенку Є. М. розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором;  
		у виконавчому написі безпідставно зазначено, що стягнення заборгованості здійснюється за період з 22 квітня 2020 року до 04 листопада 2020 року, оскільки 
		у зазначений період, ОСОБА_1 здійснила всі платежі за кредитним договором, тобто зазначена у виконавчому написі заборгованість є спірною; відсутні докази направлення ОСОБА_1 вимоги щодо виконання зобов`язання за кредитним договором, а також отримання нею такої вимоги; кредитний договір, на підставі якого вчинено виконавчий напис, нотаріально не посвідчений, що виключає можливість стягнення за ним коштів у порядку виконавчого напису нотаріуса, позивачка просила суд визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Остапенка Є. М. від 18 грудня 2020 року, зареєстрований у реєстрі за № 30976, таким, що не підлягає виконанню. 
		Короткий зміст судових рішень
		Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 червня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що АТ «Ідея Банк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки на підставі договору факторингу від 19 грудня 2018 року № 19/12-2023 АТ «Ідея Банк» відступило право вимоги за кредитним договором від 22 червня 2018 року № Z62.00304.004045755, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк»), правонаступником якого є АТ «Ідея Банк», та ОСОБА_1 , ТОВ «Оптіма Факторинг», що є підставою для відмови у задоволенні позову. 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 червня 2024 року - без змін. 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що 22 червня 
		2018 року між ПАТ «Ідея Банк» та позивачкою укладений кредитний 
		договір № Z62.00304.004045755 , а 18 грудня 2020 року приватний нотаріус 
		Остапенко Є. М. вчинив виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на 
		користь АТ «Ідея Банк» заборгованості за зазначеним кредитним договором у загальному розмірі 57 128,03 грн. 
		Зважаючи на те, що саме визнання зазначеного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є предметом позовних вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання позивачки на договір факторингу 
		від 19 грудня 2023 року, оскільки такий не стосується законності виконавчого напису, вчиненого ще 18 грудня 2020 року.
		Апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи позивачки про те, що розмір заборгованості за кредитним договором не є безспірним, оскільки на час розгляду справи судом першої інстанції у матеріалах справи був наявним розрахунок заборгованості, який вона не спростувала, зокрема шляхом подання власного розрахунку.
		Суд апеляційної інстанції відхилив посилання ОСОБА_1 на те, що кредитний договір від 22 червня 2018 року нотаріально не посвідчений, що виключає можливість стягнення заборгованості у порядку виконавчого напису нотаріуса, оскільки оспорюваний виконавчий напис вчинено до втрати чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (виключення її з державного реєстру), тобто з додержанням норм чинного законодавства.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		У грудні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Загородній Є. О., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі № 712/11552/23, від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17, від 19 червня 2023 року у справі № 187/1718/20, від 09 червня 2020 року у справі № 520/2098/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
		Постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 
		«Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», якою було внесено зміни до переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року, після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/20084/14. 
		Установивши, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 18 грудня 2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, суди дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. 
		Суд першої інстанції не врахував, що справи за позовами про оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких спорах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. 
		Стягувачем у виконавчому провадженні № 64209745 є АТ «Ідея Банк», що підтверджується матеріалами виконавчого провадження, зокрема постановою державного виконавця від 13 березня 2024 року про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій. Крім того, грошові кошти, що стягуються з позивачки на виконання оскаржуваного виконавчого напису, виконавець продовжує зараховувати на рахунок ПАТ «Ідея Банк».
		Суд першої інстанції не перевірив доводів позивачки про те, що у виконавчому написі безпідставно зазначено, що стягнення заборгованості здійснюється за період з 22 квітня 2020 року до 04 листопада 2020 року, оскільки у зазначений період, ОСОБА_1 здійснила всі платежі за кредитним договором, тобто зазначена у виконавчому написі заборгованість є спірною; відсутні докази направлення ОСОБА_1 вимоги щодо виконання зобов`язання за кредитним договором, а також отримання нею такої вимоги.
		У січні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ «Ідея Банк», у якому банк просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		21 липня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Загородній Є. О., звернулася до Верховного Суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи копії відповіді Суворовського ВДВС у м. Херсоні на адвокатський запит. 
		23 липня 2025 року АТ «Ідея Банк» подало до Верховного Суду заперечення щодо клопотання ОСОБА_1 про долучення доказів. 
		Верховний Суд не бере до уваги нові докази, подані ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Загородній Є. О., 21 липня 2025 року, оскільки не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (стаття 400 ЦПК України).
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 04 грудня 2024 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Загородній Є. О., передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.   
		Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Загородній Є. О., на рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Галицького районного суду м. Львова матеріали справи № 461/3407/24. 
		У січні 2025 року матеріали справи № 461/3407/24 надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою 
		статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи 
		з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що 22 червня 2018 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № Z62.00304.004045755, за умовами якого банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 
		63 950,00 грн, а позичальник зобов`язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.
		18 грудня 2020 року приватний нотаріус Остапенко Є.М., вчинив виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 30976, у якому запропонував стягнути з  ОСОБА_3 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором від 22 червня 2018 року № Z62.00304.004045755 за період з 22 квітня 2020 року до 04 листопада 2020 року, у розмірі 57 128,03 грн.
		Постановою державного виконавця Суворовського РВ ДВС у м. Херсоні 
		Єложенко В.В. від 21 січня 2021 року відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Остапенка Є. М. від 18 грудня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за № 30976, про стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ «Ідея Банк» коштів.
		Відповідно до свідоцтва про шлюб від 27 червня 2022 року серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 після одруження змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».
		Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
		За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Згідно із частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України.
		Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
		Підпунктом 3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 
		від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
		При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку).
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано.
		Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України 
		від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 1-1 такого змісту: 
		«1-1. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
		Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
		Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
		Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі.
		Суди встановили, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 18 грудня 2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
		Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання».
		Укладений між банком та позивачкою кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, а тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
		Подібні правові висновки Верховний Суд викладав, зокрема, у постановах 
		від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження 
		№ 61-12629св19), від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17 (провадження 
		№ 61-14105св18), від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18 (провадження 
		№ 61-16749св19), від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21), від 06 жовтня 2021 року у справі № 361/4793/20 (провадження 
		№ 61-5910св21).
		ОСОБА_1 посилалася на зазначену обставину, як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, проте суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, що виник між сторонами справи, на зазначене уваги не звернули та вирішили справу з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Остапенком Є. М. 18 грудня 2020 року, таким, що не підлягає виконанню. Зазначене не позбавляє АТ «Ідея Банк» можливості захистити свої права у інший передбачений законом спосіб. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Оскільки у справі не вимагається збирання та додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, про що обґрунтовано зазначено в касаційній скарзі, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
		Щодо розподілу судових витрат
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ «Ідея Банк» судовий збір сплачений нею за подання позовної заяви, у розмірі 1 211,20 грн, апеляційної скарги у розмірі 1 816,80 грн та касаційної скарги у розмірі 1 937,92 грн, а також на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану позивачці у суді першої інстанції 9 000,00 грн та у суді апеляційної інстанції 5 000,00 грн. 
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
		З огляду на висновки Верховного Суду щодо суті касаційної скарги та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк» у порядку частини першої статті 141, підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України з АТ «Ідея Банк» на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого нею за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, у розмірі 4 965,92 грн (1 211,20 грн + 1 816,80+ 1 937,92 грн).
		Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в  тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а  також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. 
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які  підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які  підлягають розподілу між сторонами.
		Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за  результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено  стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у  складі колегії  суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у  постановах 
		від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), 
		від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
		Професійну правничу допомогу під час розгляду справи № 461/3407/24 у суді першої інстанції позивачці надавав адвокат Загородній Є. О., який діяв на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 11 квітня 2024 року № 11/04.
		Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3. 1 зазначеного договору адвокат та клієнт погодили таку вартість правничої (правової) допомоги (розмір гонорару) у справах: підготовка та подання позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Остапенко Є. М., Суворовський ВДВС у м. Херсоні, про визнання виконавчого напису нотаріуса від 18 грудня 2020 року № 30976 таким, що не підлягає виконанню - 9 000,00 грн. 
		Відповідно до акта від 12 квітня 2024 року № 1 про прийняття-передачу наданих послуг адвокат надав клієнту правничу допомогу у справі, а саме підготовка та подання позовної заяви, вартістю 9 000,00 грн. 
		Зазначені грошові кошти ОСОБА_1 сплатила адвокату 13 квітня 2024 року.
		Відповідно до пункту 1.1 додаткової угоди № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 11 квітня 2024 року № 11/04 сторони домовилися доповнити пункт 3.1 зазначеного договору пунктом 3.1.2. згідно з яким вартість правничої (правової) допомоги (розмір гонорару) у справах щодо складання апеляційної скарги становить 5 000,00 грн.  
		Згідно з актом від 19 липня 2024 року № 2 про прийняття-передачу наданих послуг адвокат надав клієнту правничу допомогу у справі, а саме складання апеляційної скарги, вартістю 5 000,00 грн. 
		Зазначені грошові кошти ОСОБА_1 сплатила адвокату 21 липня 2024 року.
		Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).
		У відзиві на позовну заяву, а також відзиві на апеляційну скаргу АТ «Ідея Банк» висловило заперечення щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, посилаючись на його неспівмірність зі складністю справи. 
		Верховний Суд, урахувавши заперечення відповідача, критерії реальності адвокатських витрат, зокрема їхньої дійсності та необхідності, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку про стягнення з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій.
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Загородній Євгеній Олегович задовольнити.
		Рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2024 рокускасувати, увалити нове судове рішення. 
		Позов  ОСОБА_1  до Акціонерного товариства «Ідея Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Суворовський відділ державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптіма Факторинг», про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, задовольнити. 
		Визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича від 18 грудня 2020 року, зареєстрований у реєстрі за № 30976, таким, що не підлягає виконанню. 
		Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь  ОСОБА_1 4 965,92 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.
		Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь  ОСОБА_1 10 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийД. Д. Луспеник    Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...