Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/2023/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 29.07.2025. Зареєстровано: 30.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 31.07.2025.
Дата набрання законної сили: 12.11.2025
Результат оскарження 12.11.2025 Шостий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: ЗП/280/589/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		РІШЕННЯ 
		17 червня 2025 року Справа № 640/2023/20 ЗП/280/589/25  м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі
		головуючого судді Стрельнікової Н.В.
		за участю секретаря судового засідання Горлова Є.В.
		позивача  ОСОБА_1 
		представника позивача - Лєскіна М.С.
		представника відповідача 1 - Пацалюк О.Р.
		представника відповідача 2 - не прибув
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
		за позовною заявою  ОСОБА_1 
		до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії 
		про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
		ВСТАНОВИВ:
		До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2 ) з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідач 1, Офіс), у якому просив:
		Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №2045ц, згідно якого ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державногобюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (з місцем постійної дислокації у місті Мелітополі) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 24 грудня 2019 року.
		2. Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (з місцем постійної дислокації у місті Мелітополі) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України або рівнозначній посаді в органах прокуратури України.
		3. Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.12.2019 до моменту фактичного поновлення на посаді із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 1776,62 грн.
		В обґрунтування позову позивач зазначив, що передбачені пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «!Про прокуратуру» підстави для звільнененя прокурора з посади як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратурпи на час прийняття оскаржуваного наказа та звільнення позиивача не існували. Також позвач заначає, що всупереч вимогам Закону він не був попереджений про майбутнє звільнення, будь-які інші посади в органах прокуратури йому не пропонувались, його переважне право на залишшення на робті бул проігноровано. Також зазначає, що його звільнено не тільки з посади а і з органів прокуратури, що ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено. Зазначсає, що рішення кадрової комісії №2 не може бути підставою для звільнення позивача, оскільки кадрову комісію Генеральної прокуратури України не наділено повноваженнями проводити атестацію прокурорів та робити висновки про проходження атестації або неуспішне проходження атестації прокурорами; 
		Ухвалою від 31 січня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. Також вказаною ухвалою суд залучив до участі у справі в якості відповідача 2 Другу кадрову комісію 
		Законом України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
		Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. 
		18.03.2025 матеріали адміністративної справи надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду.
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2025 справу передано на розгляд головуючому судді Стрельніковій Н.В.
		Ухвалою суду від 24.03.2025 справу прийнято до свого провадження. Ухвалено розгляд справи проводити спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Запропоновано позивачу актуалізувати позовні вимоги у справі (виказати актуальну свою позицію щодо підтримання позовних вимог) а відповідачам надати актуальний відзив у справі (за необхідності) та/ або актуальних клопотань.
		09.04.2025 від позивача до суду надійшла заява про актуалізацію позовних вимог, у якій позивач підтримав заявлені раніше позовні вимоги та додатково до підстав позову зазначив, що 18 грудня 2024 року Другим сенатом Конституційного Суду України було ухвалено рішення № 11-р(II)/2024 (далі  Рішення КСУ) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України № 1697-VII. Вказаним Рішенням КСУ пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Конституційний Суд України зазначив, що звільнення прокурора з посади на підставі вказаної норми Закону № 1697-VII дозволяє здійснювати вплив або тиск на незалежність прокурора, оскільки таке звільнення можливе не лише через конкретні дії чи бездіяльність прокурора, а й у зв`язку з реорганізацією органу прокуратури абоскороченням кількості посад прокурорів. З огляду на вищевикладене, звільнення мене з посади прокурора Офісом Генерального прокурора на підставі визнаної неконституційною норми суперечить принципу верховенства права та порушує гарантії незалежності прокурора, визначені Конституцією України.
		11.04.2025 до суду від відповдіача 1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено наступне. Атестація є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності прокурора здійснювати повноваження в органах прокуратури України за визначеними законом критеріями. Позивач був обізнаним щодо умов та процедур проведення атестації, визначеними у Порядку № 221, у тому числі з можливими наслідками непроходження будь з якого етапу атестації, а також добровільно надав персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, його буде звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Така згода є усвідомленням, що залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або неуспішне проходження прокурором атестації. ОСОБА_1 успішно пройшов перших два етапи атестації та був допущеним до співбесіди. За результатом проведення співбесіди другою кадровою комісією було ухвалено рішення про неуспішне проходження позивачем атестації від 19.12.2019 № 35. Зазначає, що саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження матеріалів, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження, що в свою чергу і є дискреційними повноаженнями кадрових комісіїй. З огляду на дискреційний характер повноважень кадрових комісій щодо встановлення відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності та прийняття у зв`язку із цим відповідного рішення, вбачається, що суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам. Разом із тим, рішення другої кадрової комісії від 19.12.2019 № 35 про неуспішне проходження атестації позивачем не оскаржено і строк на його оскарження минув. Крім того, помилковими є доводи позивача щодо проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України неуповноваженими кадровими комісіями, так як зміна у формулюванні назви комісії з цифрової на літерну чи зміна порядку слів у її назві, незазначення у назві «…Офісу Генерального прокурора» ніяким чином не впливає на зміст обговореного і прийнятого комісією рішення, а тим більше на юридичні наслідки, що настали через неуспішне проходження прокурором атестації, оскільки це питання врегульовано Порядком проходження прокурорами атестації. Законність наказів Генерального прокурора щодо створення другої кадрової комісії, а також наказів, якими регламентується порядок проходження позивачем атестації, не є предметом даного позову, а тому не підлягають судовій оцінці в межах даної справи. Також зазначає, що на момент звільнення позивача з посади та з органів прокуратури положення Закону № 113-ІХ, як і положення п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» були чинними і неконституційними не визнавалися. На підставі наведеного наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2045ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» видано уповноваженою особою, у межах повноважень та відповідно до вимог закону, а тому підстав для визнання його протиправним та скасування немає а отже і для задовлення похідниї позовних вимог. На підставі наведеного просить у задовленні позову відмовити. 
		Ухвалою суду від 18.04.2025 клопотання позивача та представника відповідача 1 було задоволено. Призначено розгляд адміністративної справи №640/2023/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, у загальному позовному провадженні. Замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Призначено підготовче засідання на 13.05.2025.
		У підготовчому засіданні 13.05.2025 протокольною ухвалою суду було задоволено клопотання представника позивача та відклаено підготовче засідання на 03.06.2025.
		Протокольною ухвалою суду у підготовчому засіданні 03.06.2025 суд оглосив перерву у підготовчому засіданні до 10.06.2025 у зв`язку із необхідністю надати час представнику відповідача 1 ознайомитись з уточненою позовною заявою та відповіддю на відзив. 
		Також 03.06.2025 від позивача до суду надійла відповідь на відзив у якій позивач зазначив, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є проміжним актом, який сам по собі не створює прямих юридичних наслідків для позивача у вигляді звільнення. Безпосередні юридичні наслідки, що порушують права позивача, створює саме наказ Генерального прокурора про звільнення. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у останові від 29.09.2021 у справі № 640/1218/20, наказ про звільнення прокурора у спірних правовідносинах фактично є формою виконання відповідного рішення кадрової комісії, яке впливає на права атестованого, і є самостійним предметом оскарження до суду. Таким чином, оскарження наказу про звільнення автоматично включає перевірку законності всіх його підстав, у тому числі рішення кадрової комісії, яке стало невід`ємною частиною обґрунтування наказу. Твердження відповідача про сплив строку оскарження рішення кадрової комісії не має правового значення, оскільки оскаржується кінцевий акт, що порушив права позивача. Також позивач не погоджується з рішенням Другої кадрової комісії по суті і зазначає, що обставини, які викладені у рішенні Другої кадрової комісії № 35 від 19.12.2019, не відповідають дійсності. Зазначає про необґрунтованість та невмотивованість рішення комісії, що є самостійною підставою для визнання його протиправним. Також позивач зазначив, що погоджується з доводами відповдача 1, що розрахунок середньоденної заробітної плати повинен бути у розмірі 1527,55 грн., а не у розмірі 1776,62 грн.
		03.06.2025 до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій позивач доповнив підстави позову, навівши доводи щодо необгрунтованості та немотивованості рішення Кадрової комісії. 
		05.06.2025 до суду надійшла ще одна заява позивача про уточнення позовних вимог, у якій позивач додав ще одлну позовну вимогу  просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії № 2 Офісу Генерального прокурора від 19.12.2019 № 35 «Про неуспішне проходження прокурором атестації». 
		У підготовчому засіданні 10.06.2025 протокольною ухвалою суду була прйинята до розгляду уточнена позова заява. Також протокольною ухвалою судді було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 17.06.2025.
		Позивач та його представник у судовому засіданні 17.06.2025 підтрмали позовні вимоги з підстав, зазначених у заявах по суті справи. Представник відповідача 1 проти задоволення позовних вимог заперечив, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив у задоволенні позову відмовити.
		У судовому засіданні 17.06.2025 судом було оголошено вступну та резолютиву частини рішення суду.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд встановив наступне.
		Прокурором відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (з місцем постійної дислокації у місті Мелітополі) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України другого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України  ОСОБА_1 04 жовтня 2019 року подано заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію (т. 2 а.с. 36).
		На засіданні Кадрової комісії №2 прийнято рішення від 19 грудня 2019 року №35 про неуспішне проходження позивачем атестації (т.2 а.с. 38-39).
		Підставою прийняття вказаного рішення слугувало те, що « ОСОБА_1 не надано повні та вичерпні відповіді на запитання членів комісії щодо змісту практичного завдання та актуальних проблем застосування кримінального та кримінального процесуального законодавства. 
		На підлстиаві дослідження матералів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії у наявні обґрунтовані сумніви щодо дотримання прокурором вимог професійної компетентності та етики. Зокрема, у ряді кримінальних проваджень ОСОБА_1 ініціювалися періодичні надмірні перевірки суб`єктів господарювання контролюючими органами, про що надходили скарги до органів прокуратури та заяви про системний характер тиску.
		Крім того, у кримінальному провадженні, процесуальне керівництво у якому здійснював Бабій Є.В., одразу після оголошення підозрюваної у розшук суд прийняв рішення про передачу прав на земельну ділянку, що належала їй на праві користування, у власність ТОВ «Ленд Девелопмент», представники якого до відкриття провадження отримали від підозрюваної відмову в такій передачі. Слідчі дії у цьому провадженні ОСОБА_1 проводив самостійно. 10.12.2018 кримінальне провадження закрито.»
		Наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2045ц, на підставі рішення Кадрової комісії №2, керуючисьстаттею 9 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (з місцем постійної дислокації у місті Мелітополі) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України другого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону України «Про прокуратуру»з 24 грудня 2019 року.
		Не погоджуючись із зазначеними рішеннями відповідачів, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
		Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
		Згідно ізстаттею 1 Кодексу законів про працю Україницей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
		Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
		Щодо твердження позивача про порушення Генеральним прокурором положеннястатті 40 Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.
		Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 40 Кодексу законів про працю Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Відповідно достатті 222 Кодексу законів про працю Україниособливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
		25 вересня 2019 року набрав чинностіЗакон України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»(далі по тексту -Закон №113).
		Підпунктами 1, 2 пункту 1розділу І Закону №113внесено зміни до таких законодавчих актів України: уКодексі законів про працю України:
		1) статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»;
		2) статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цьогоКодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
		Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначеноЗаконом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру»(із змінами і доповненнями, в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту -Закон №1697).
		Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 16 Закону №1697незалежність прокурора забезпечується: особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
		Отже, порядок звільнення прокурора з посади визначено спеціальним законодавством, в той час, як трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
		Вказану правову позицію неодноразово висловлено Верховним Судом, зокрема у постановах від 31 січня 2018 року у справі №803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі №804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі №813/150/16.
		З огляду на встановлене, умови та наслідки, передбаченістаттею 40 Кодексу законів про працю Україниу разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, не підлягають застосуванню в силуЗакону №113.
		Крім того, щодо питання ліквідації, реорганізації або скорочення штату Генеральної прокуратури України, суд зазначає наступне.
		Відповідно до підпункту 3 пункту 20розділу І Закону №113у статті 8 (Закону України «Про прокуратуру») у назві слова «Генеральна прокуратура України» замінено словами «Офіс Генерального прокурора».
		Пунктом 3розділу ІІ Закону №113встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
		Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
		За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
		Відповідно до наказу Генерального прокурора від 27 грудня 2019 року №358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора», юридичну особу «Генеральна прокуратура України» перейменовано в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
		Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора згідно з наказом Генерального прокурора від 23 грудня 2019 року №351 визначено 02 січня 2020 року.
		З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що 28 грудня 2019 року проведено реєстраційні дії, згідно з яким назву «Генеральна прокуратура України» змінено на назву «Офіс Генерального прокурора», код ЄДРПОУ залишився незміннім, що свідчить про відсутність ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, станом на час звільнення з посади.
		При цьому, доказів скорочення посади, займаної позивачем, станом на дату звільнення позивача з посади, суду не надано.
		Разом з тим, згідно з оскаржуваним наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2045ц позивача звільнено з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону №1697, відповідно до змісту якої, прокурор звільняється у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (що кореспондується із частиною першоюстатті 40 Кодексу законів про працю України), проте зазначивши в якості підстави рішення Кадрової комісії №2.
		Так, підпунктом 2 пункту 19розділу ІІ Закону №113встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону України «Про прокуратуру»за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
		Абзацом 1 пункту 7, пункту 9 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113 встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
		Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
		Суд звертає увагу, щоЗакон №113є спеціальним законодавством в спірних правовідносинах, водночас, із змісту положення частини четвертоїстатті 40 Кодексу законів про працю України, вбачається, що підстави, передбачені пунктом 1 частини першоїстатті 40 Кодексу законів про працю Українивстановлюються законом, що регулює їхній статус, яким єЗакон №1697.
		Разом з тим, на момент звільнення позивача з посади, пунктом 9 частини першоїстатті 51 Закону №1697(зокрема, ні його Перехідними положеннями, ні Прикінцевими положеннями) не передбачено звільнення прокурора з посади в разі прийняття рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
		Крім того, суд зазначає, щоЗаконом №113не внесено змін або доповнень до пункту 9 частини першоїстатті 51 Закону №1697.
		Враховуючи викладене, позивача звільнено на підставіЗакону №113, який не регулює статус прокурора, що, на переконання суду, першочергово свідчить про протиправність прийнятого Генеральним прокурором оскаржуваного наказу від 21 грудня 2019 року №2045ц, яким позивача звільнено з відповідної посади прокурора.
		Разом з тим, доказів оскарження, або втрати чинності, або визнання неконституційнимЗакону №113на момент проходження позивачем атестації учасниками справи суду не надано, з огляду на що, суд не може посилатися на вказаний висновок як на одну з підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним оскаржуваного наказу Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2045ц.
		З цих підстав судом відхиляються й доводи позивача про відсутність у Другої кадрової комісії повноважень на проведення атестації прокурорів, а також некомпетентності членів кадрової комісії, оскільки порядок їх створення та повноваження визначеноЗаконом №113.
		Правомочність складу комісії позивачем не оскаржується.
		З огляду на зазначене, виходячи з предмета та вказаних позивачем підстав позову, судом може бути надано оцінку лише оскаржуваному рішенню Другої кадрової комісії по суті.
		Відповідно до пунктів 12, 13розділу ІІ Закону №113предметом атестації є оцінка: професійної компетентності прокурора; професійної етики та доброчесності прокурора.
		Атестація прокурорів включає такі етапи:
		1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
		2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
		Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
		Наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (в редакції, чинній на момент проходження атестації позивачем) (далі по тексту - Порядок №221).
		Відповідно до пунктів 1-6 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»(далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
		Атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.
		Атестація слідчих органів прокуратури відбувається за процедурою, передбаченою для прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур відповідно до цього Порядку.
		Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.
		Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
		Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
		Атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
		Отже, з аналізу підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку №221 слід дійти висновку, що співбесіда із прокурором проводиться лише з метою встановлення дотримання прокурором вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
		Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку №221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
		Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.
		Згідно з пунктами 8-16 розділу IV Порядку №221 співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.
		Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
		Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
		Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
		Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).
		Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (пункт 12 Порядку №221).
		Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
		Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
		Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.
		Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
		Наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі по тексту - Порядок №233).
		Відповідно до пункту 12 Порядку №233 рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.
		Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
		Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
		Частиною другоюстатті 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
		Згідно з частиною першоюстатті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Даний конституційний припис закріплено устатті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції Українигарантується.
		Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини констатує, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
		Враховуючи те, що рішення Другої кадрової комісії є, згідно зЗаконом №113, безальтернативною підставою для прийняття Генеральним прокурором наказу про звільнення позивача з посади, останнє має ознаки рішення суб`єкта владних повноважень, з огляду на що, має відповідати вимогам частини другоїстатті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до копій матеріалів атестації ОСОБА_1 , наданих суду Офісом, на засіданні Кадрової комісії №2 прийнято рішення від 19 грудня 2019 року №35 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.
		Зі змісту оскаржуваного рішення встановлено, що Комісія з`ясувала обставини, що свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема:
		1. ОСОБА_1 не надано повні та вичерпні відповіді на запитання членів комісії щодо змісту практичного завдання та актуальних проблем застосування кримінального та кримінального процесуального законодавства. 
		2.На підставі дослідження матералів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії у наявні обґрунтовані сумніви щодо дотримання прокурором вимог професійної компетентності та етики. Зокрема, у ряді кримінальних проваджень ОСОБА_1 ініціювалися періодичні надмірні перевірки суб`єктів господарювання контролюючими органами, про що надходили скарги до органів прокуратури та заяви про системний характер тиску.
		3.Крім того, у кримінальному провадженні, процесуальне керівництво у якому здійснював ОСОБА_1 , одразу після оголошення підозрюваної у розшук суд прийняв рішення про передачу прав на земельну ділянку, що належала їй на праві користування, у власність ТОВ «Ленд Девелопмент», представники якого до відкриття провадження отримали від підозрюваної відмову в такій передачі. Слідчі дії у цьому провадженні ОСОБА_1 проводив самостійно. 10.12.2018 кримінальне провадження закрито.
		У зв`язку з цим позивач неуспішно пройшов атестацію.
		Протоколу засідання Другої кадрової комісії від 19 грудня 2019 року Офісом суду не надано.
		Так, оскаржуване рішення не містить посилань на перелік документів, які підтверджують викладене у рішенні.
		Щодо твердження Комісії про те, що ОСОБА_1 не надано повні та вичерпні відповіді на запитання членів комісії щодо змісту практичного завдання та актуальних проблем застосування кримінального та кримінального процесуального законодавства, суд зазначає таке.
		Відповідно до пункті 2, 3, 6, 7 розділу IV Порядку №221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.
		Кадрові комісії можуть використовувати декілька варіантів практичних завдань. Перелік варіантів практичних завдань затверджується Генеральним прокурором, а зразок практичного завдання оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) в день першого оприлюднення графіка проведення співбесід.
		Якщо практичне завдання передбачає застосування норм законодавства, то прокурорам дозволяється користуватися паперовими текстами норм відповідних законодавчих актів. Комісія не зобов`язана надавати прокурорам тексти норм законодавчих актів.
		На виконання практичного завдання прокурору надається 45 хвилин. Виконання практичного завдання після завершення наданого часу забороняється. Після виконання завдання прокурор здає комісії написане ним вирішення завдання на аркуші (аркушах) з відміткою комісії.
		Відповідно до пункту 12, 13 розділу IV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
		Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання.
		Суд зауважує про дискреційність повноважень Комісії здійснювати оцінку виконаного практичного завдання позивачем по суті.
		Разом з тим, суд зауважує на тому, що незгода окремих членів комісії з розв`язанням практичного завдання ще не може свідчити про невідповідність атестуємого вимогам професійної компетенції в частині рівня знань та практичного застосування законодавства. Сумніви щодо достовірності результатів іспиту чи наявності інших недоліків рівня знань у позивача мають бути належним чином обґрунтовані, аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 по справі №120/112/20-а.
		Натомість позивачем було успішно пройдено два попередніх етапи атестації:
		- складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної
		техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності
		здійснювати повноваження прокурора;
		- складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з
		використанням комп`ютерної техніки.
		За результатами успішного проходженням перших двох етапів позивач був допущений до 3 етапу атестації (співбесіди).
		Верховний Суд у своїй постанові від 23.12.2021 по справі №120/112/20-а зазначив, що сумніви щодо достовірності результатів іспиту чи наявності інших недоліків рівня знань у позивача мають бути належним чином обґрунтовані. Саме на Кадрову комісію покладається обов`язок довести, що рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача є настільки низьким і непрофесійним, що дає підстави вважати його професійної некомпетентним прокурором, тобто прокурором, який не здатний виконувати передбачені законом функції та завдання прокуратури.
		Однак, у рішенні Другої кадрової комісії № 35 від 19.12.2019 про неуспішне проходження атестації не зазначено, на які саме запитання позивач не надав повні та вичерпні відповіді, та не мотивовано, чому мої відповіді є неповними чи невичерпними. Більше того, позивач стверджує, що питання щодо актуальних проблем застосування кримінального та кримінального процесуального законодавства членами комісії йому взагалі не ставились, доказів зворотнього відповідачами суду не надано. Також комісією не було надано належної оцінки результатам попередніх етапів атестації. 
		Щодо твердження Комісії про те, що на підставі дослідження матералів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо дотримання прокурором вимог професійної компетентності та етики, зокрема, у ряді кримінальних проваджень ОСОБА_1 ініціювалися періодичні надмірні перевірки суб`єктів господарювання контролюючими органами, про що надходили скарги до органів прокуратури та заяви про системний характер тиску суд зазначає наступне.
		Позивач стверджує, що дане твердження не відповідає дійсності, оскільки ним ніякі перевірки суб`єктів господарювання не ініціювалися та ніяких скарг на позивача з даного приводу до прокуратури не надходило. При цьому, у рішенні комісії не наведено жодного прикладу ініціювання перевірок суб`єктів господарювання. Крім того, в матеріалах атестації відсутні будь-які скарги та заяви до органів прокуратури, які б свідчили про системний характер тиску. Доказів зворотнього відповідачами суду не надано.
		Щодо твердження Комісії про те, що у кримінальному провадженні процесуальне керівництво у якому здійснював Бабій Є.В., одразу після оголошення підозрюваної у розшук суд прийняв рішення про передачу прав на земельну ділянку, що належала їй на праві користування, у власність ТОВ «Ленд Девелопмент», представники якого до відкриття провадження отримали від підозрюваної відмову в такій передачі. Слідчі дії у цьому провадженні ОСОБА_1 проводив самостійно. 10.12.18 кримінальне провадження закрито, суд зазначає наступне.
		Як пояснив позивач, в даному випадку мова йде про кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 щодо самочинного будівництва об`єкту комерційного призначення на земельній ділянці, на якій таке будівництво заборонено. У зв`язку із суспільним резонансом та бездіяльністю слідчих, позивачем, як старшим групи процесуальних прокурорів, були проведені окремі слідчі дії та прийняті процесуальні рішення відповідно до вимог ст. 36 Кримінально-процесуального кодексу України. У даному кримінальному провадженні було зібрано достатньо доказів, для повідомлення про підозру. Після отримання повідомлення про підозру підозрювана почала переховуватися від слідства та створювати перешкоди для слідства. З метою уникнення відповідальності та недопущення направлення матеріалів до суду підозрювана почала писати скарги на позивача вищестоящому прокурору. За результатами розгляду скарг відносно позивача прокуратурою Запорізької області було проведено службове розслідування, матеріали якого були направлені для розгляду до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у м. Києві. За результатами розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів прийняла рішення від 26.03.2019 № 88дп-19 про закриття дисциплінарного провадження № 11/2/4-1857дс-311п-18, у зв`язку із тим, що обставини, викладені у дисциплінарній скарзі, не містять правового обґрунтування та документального підтвердження.
		З даного приводу позивачем були надані пояснення під час співбесіди та було надано вказане рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, яке було приєднано до матеріалів атестації.
		Разом із тим, Друга кадрова комісія не прийняла до уваги дане рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та причин не врахування цього рішення у своєму рішенні не зазначила. Натомість Друга кадрова комісія у своєму рішенні вказала обставини, які були визнані компетентним органом (Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів) таким, що не містять правового обґрунтування та документального підтвердження.
		З огляду на вищенаведене, на переконання суду, оскаржуване рішення кадрової комісії стосовно ОСОБА_1 не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву відповіднсті прокурора вимогам професійної компетентності без наведеного достатньогог обґрунтування такого висновку.
		Крім того, відповідно до пункту 6 розділу V Порядку № 221 рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством, що в свою чергу, покладає на кадрові комісії обов`язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення містило мотиви та посилання на відповідні докази, на підставі яких таке рішення приймається.
		Наведене узгоджується ізКонвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(Конвенція) та практикою Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (ст. 32).
		У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейським Судом з прав людини наголошено, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року)».
		Суд зауважує, що в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським Судом з прав людини висловлено правову позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31 липня 2008 року, рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» від 22 листопада 1995 року, рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21 липня 2011 року, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 02 грудня 2010 року).
		З огляду на викладене, суд не приймає до уваги посилання представника Офісу щодо дискреційних повноважень кадрових комісії та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку №233.
		Крім того, виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі «Волохи проти України» від 02 листопада 2006 року, рішення у справі «Malone v. United Kindom» від 02 серпня 1984 року).
		Протоколу засідання Другої кадрової комісії від 19 грудня 2019 року суду не надано.
		Так, оскаржуване рішення не містить посилань на перелік документів, які підтверджують викладене у рішенні та такі документи не долучено Офісом до матеріалів справи, що позбавляє суд можливості співставити зазначене Другою кадровою комісією джерелам походження цих відомостей.
		Таким чином, оспорюване рішення Другої кадрової комісії не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
		Враховуючи встановлену судом протиправність рішення Другої кадрової комісії від 19 грудня 2019 року №35, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2045ц, як похідної позовної вимоги.
		Щодо поновлення позивача на посаді, суд зазначає наступне.
		Відповідно до пункту 17Розділу ІІ Закону №113повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
		Оскільки судом скасовано оскаржуване рішення Другої кадрової комісії з підстав необґрунтованості, невмотивованості та за відсутності доказів, на підставі яких його прийнято, суд дійшов висновку, що позивачем процедуру проходження атестації не завершено.
		Крім іншого, оскаржуване рішення не містить негативних висновків щодо результатів проходження позивачем тестування, що має своїм наслідком успішне проходження позивачем зазначеного етапу атестації.
		Згідно з частиною другою статті 21 та частини першої статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
		Частиною другоюстатті 5 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначених у частині першій статті235та статті240-1 Кодексу законів про працю України, позаяк встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд приймає рішення про поновлення працівника на попередній роботі.
		З огляду на скасування судом оскаржуваного рішення Другої кадрової комісії, висновується проведення кадровою комісією з позивачем співбесіди з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні, що в розумінні пункту 17Розділу ІІ Закону №113, не є повторним проходженням відповідного етапу атестації позивачем.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про поновлення позивача на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року (з дня, наступного за днем звільнення, визначеного у наказі від 21 грудня 2019 року №2164ц).
		Щодо стягнення з Офісу на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
		Частиною другоюстатті 235 Кодексу законів про працю Українипередбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Відповідно до частини першоїстатті 27 Закону України від 24 березня 1995 року№108/95-ВР «Про оплату праці»(із змінами і доповненнями) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Так, підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100(далі по тексту - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
		Пунктом 2 вказаного Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
		Відповідно до пункту 5 цього Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
		Відповідно до довідки Офісу від 20 лютого 2020 року №21-327зп сума середньоденної заробітної плати позивача складає 1 527,55 грн.
		Оскільки останнім оплачуваним робочем днем позивача є день звільнення позивача 24 грудня 2019 року, справу вирішено по суті 17 червня 2025 року, то на період часу вимушеного прогулу позивача з 25 грудня 2019 по 17 червня 2025 (включаючи перший та останній день цього проміжку) припадає 1365 робочих днів.
		З урахуванням викладеного, стягненню з Офісу на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2019 по 17 червня 2025 року включно у сумі 2085 105,75 грн. (1 527,55 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 1365 днів (робочі дні за час вимушеного прогулу)) з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
		Відповідно до пунктів 2, 3 частини першоїстатті 371 Кодексу адміністративного судочинства Українинегайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		Таким чином, на виконання вимогстатті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд допускає до негайного виконання рішення в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 32 842,33 грн. (довідка т. 2 а.с. 21) та поновлення ОСОБА_1 на посаді.
		Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, судові витрати не розподіляються. 
		Керуючись статтями2,6,8,9,77,243 - 246,257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		ВИРІШИВ:
		Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051), Другої кадрової комісії (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії №2 від 19 грудня 2019 року №35 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .
		Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2145ц про звільнення  ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.
		Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року.
		Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 085 105,75 грн (два мільйони вісімдесят п`ять тисяч сто п`ять гривень 75 копійок) без урахування податків та зборів.
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року.
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у сумі 32 842,33 грн (тридцять дві тисячі вісімсот сорок дві гривні 33 копійки) без урахування податків та зборів.
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Рішення складено у повному обсязі 29.07.2025.
		 
		 
		СуддяН.В. Стрельнікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...