Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 454/120/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 30.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 31.07.2025.
Дата набрання законної сили: 28.07.2025
Номер судового провадження: 61-1879ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 липня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 454/120/24
		провадження № 61-1879св25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду м. Львова                               від 13 серпня 2024 року в складі судді Струс Т. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2025 року в складі колегії суддів Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.
		 
		в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди та
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій посадових осіб ДБР під час розгляду заяви про кримінальне правопорушення    від 13 травня 2021 року.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		13 серпня 2024 року рішенням Сокальського районного суду м. Львова в задоволенні позову відмовлено.
		28 січня 2025 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Сокальського районного суду   м. Львова від 13 серпня 2024 року залишено без змін.
		Судові рішення мотивовані тим, що сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов`язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		11 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Сокальського районного суду м. Львова від 13 серпня
		2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 10, 12, 78, 81, 263, 264, 265, 382 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в подібних правовідносинах.                                  В оскаржуваних судових рішеннях не обґрунтовано, що він не має права на відшкодування шкоди, завданої державним органом; що ДБР не належить до державних органів; що ДБРприйняло законне рішення за наслідками перевірки його заяви про вчинення кримінального правопорушення; що ДБРне були порушені його права; що ДБРможе не виконувати Рішення Конституційного Суду України та норми законодавства. Суди не мотивували мотиви відхилення його доказів. 
		Позиція інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу ДБР зазначає, що сама собою констатація факту неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 не може слугувати підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки за обставин цих справ його права поновлено. Позивач не довів заподіяння йому моральної шкоди діями посадових осіб ДБРта не вказав, у чому така шкода полягає. ОСОБА_1 зловживає процесуальними правами. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		13 травня 2021 року ОСОБА_1 направив до ДБР заяву про вчинення кримінального правопорушення суддею Господарського суду Львівської області ОСОБА_2.
		19 травня 2021 року листом начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Управління забезпечення діяльності ДБР заяву ОСОБА_1 від 13 травня 2021 року направлено за належністю для розгляду до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01 червня 2021 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноваженої особи ДБР, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, задоволено частково. Зобов`язано уповноважену особу ДБР внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення на підставі заяви представника ФГ ОСОБА_1. про кримінальне правопорушення вих. № 178 від 13 травня 2021 року, отриману                     17 травня 2021 року, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
		На виконання вказаної ухвали суду після її надходження до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові, 05 липня 2022 року слідчими внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення на підставі заяви представника ФГ ОСОБА_1. про кримінальне правопорушення за № 62022140110000075.  
		Позиція Верховного Суду 
		Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктом  3 частини другої статті 389 ЦПК України. 
		Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
		Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. 
		Тобто саме у цих статтях ЦК України реалізовані конституційні гарантії права на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади. 
		Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.
		Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
		Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.
		Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості під час покладення на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
		Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
		Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
		Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 (провадження                          № 12-199гс18),від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17                                 (провадження № 12-208гс18).
		Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;                    3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		У справі, яка переглядається, позивач пов`язував завдання йому моральних страждань із неналежним, на його думку, розглядом посадовими особами ДБР його заяви про вчинення кримінального правопорушення та невнесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
		Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) посадових осіб ДБР, а тому обґрунтованим є висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
		Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що сама собою констатація факту неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 не може слугувати підставою для відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке. 
		Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права
		на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване
		статтею 24 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого
		або прокурора, у тому числі бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає
		у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
		Згідно із частиною другою статті 307 КПК України ухвала слідчого судді
		за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого
		чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
		В ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
		Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності
		у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль
		за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Проте, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама собою
		не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.
		Сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії
		та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем у касаційній скарзі ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій слідчого ДБР і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
		Судами надано правильну оцінку ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 01 червня 2021 року, якою частково задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноваженої особи ДБР, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. 
		На виконання вказаної ухвали суду після її надходження до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові, 05 липня 2022 року слідчими внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення на підставі заяви представника ФГ ОСОБА_1. про кримінальне правопорушення за № 62022140110000075.  
		Тобто позивач реалізував своє право на оскарження процесуальних рішень слідчого, його права поновлено ухвалами слідчих суддів про зобов`язання внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявами                          ОСОБА_1 та проведенням комплексу кримінально-процесуальних дій. 
		Верховний Суд звертає увагу заявника, що правовою підставою для відмови у задоволенні його позову стало те, що під час розгляду справи він не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. 
		Такий висновок узгоджується з правовою позицієюВерховного Суду в постановах від 28 лютого 2023 року в справі № 454/2468/21, від 28 лютого                   2024 року в справі № 454/2857/22, від 24 липня 2024 року в справі                                        № 454/2285/23 та інших. 
		Безпідставними є доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду про застосування статей 10 (верховенство права),                                   12 (змагальність сторін), 78(допустимість), 81 (обов`язок доказування і подання доказів), 263(законність і обґрунтованість судового рішення), 264(питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду), 265 (зміст рішення суду), 382 (постанова суду апеляційної інстанції) ЦПК України, оскільки наведені норми є загально процесуальними вимогами стосовно принципів цивільного процесу, дослідження доказів та обґрунтованості судового рішення, якими керуються судді усіх судів загальної юрисдикції в Україні. 
		Посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах про застосування статей 10, 12, 78, 81, 263, 264, 265, 382 ЦПК України, заявник не зазначив, який саме висновок має бути сформульовано Верховним Судом у спірних правовідносинах щодо застосування цих норм права, а Верховний Суд самостійно не встановив, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, що може бути вирішена шляхом формулювання нової правової позиції.
		З огляду на зміст касаційної скарги заявник не обґрунтував необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо норми права; не вказав про наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, що свідчило б про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
		Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями за заявника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам заявник. В іншому випадку вказане б призвело до порушення таких принципів цивільного процесу, як змагальності та диспозитивності.
		Вивчивши зміст касаційної скарги, суд касаційної інстанції зробив висновок про відсутність належного обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, і, відповідно, підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі                      № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.
		Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Сокальського районного суду м. Львова від 13 серпня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 січня 2025 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                          О. М. Ситнік
		                                                                                                                      В. М. Ігнатенко 
		                                                                                                                      І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...