Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/2736/22 (910/3040/24) : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:.
Надіслано судом: 30.07.2025. Зареєстровано: 30.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 31.07.2025.
Дата набрання законної сили: 29.07.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 липня 2025 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  910/2736/22 (910/3040/24) 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Огородніка К. М.- головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 
		 
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025
		 
		у справі № 910/2736/22 (910/3040/24)
		за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Альвіс» 
		до ОСОБА_1 
		про визнання недійсним договору та повернення майна
		 
		у межах справи № 910/2736/22
		за заявою ОСОБА_2 
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альвіс» 
		про визнання банкрутом
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Ухвалою від 12.07.2022 Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/2736/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Альвіс» (далі - ТОВ «Альвіс», Боржник), призначив розпорядником майна арбітражного керуючого Козловську Діану Валеріївну (далі - Козловська Д. В.).
		Постановою від 02.11.2022 Господарський суд міста Києва від 02.11.2022, серед іншого, припинив процедуру розпорядження майном Боржника, визнав                         ТОВ «Альвіс» банкрутом та призначив ліквідатором Боржника арбітражного керуючого Козловську Д. В.
		У межах зазначеної справи учасник ТОВ «Альвіс» ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) звернувся від імені цього Товариства (позивач) до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про:
		- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладеного 27.12.2018 між ТОВ «Альвіс» та ОСОБА_1 , що посвідчений 27.12.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 1528 (далі - Договір купівлі-продажу);
		- повернення ТОВ «Альвіс» шляхом витребування з володіння ОСОБА_1 нежитлового приміщення № 229 (літ. «А») загальною площею 112,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1460599980000 (далі - Нежитлове приміщення).
		Позов мотивований тим, що оспорюваний договір має ознаки фраудаторності, укладений на шкоду кредиторам та з метою виведення із власності Боржника нерухомого майна за заниженою вартістю на користь родича одного із учасників товариства-боржника. 
		Короткий зміст заяви про забезпечення позову
		Після пред`явлення зазначеного вище позову позивач подав до господарського суду заяву про забезпечення цього позову, в якій просив вжити відповідні заходи забезпечення шляхом накладення арешту на Нежитлове приміщення, заборони державним реєстраторам, реєстраційним службам, іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відчуження або обтяження об`єкту нерухомого майна - належного на праві власності          ОСОБА_1 . Нежитлового приміщення.
		В обґрунтування поданої заяви позивач наголосив на визначених ним обставинах та правових підставах для визнання недійсним спірного Договору купівлі-продажу.
		Також позивач зауважив, що доказом існування ризику подальшого неправомірного відчуження або обтяження іпотекою Нежитлового приміщення ОСОБА_1  для штучного створення перешкод для повернення приміщення в ліквідаційну масу банкрута є, зокрема, передача йому в фіктивну іпотеку нерухомого майна за іпотечними договорами.
		Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
		Ухвалою від 16.01.2025 у справі № 910/2736/22(910/3040/24) Господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову        ТОВ «Альвіс», в інтересах якого діє учасник Товариства ОСОБА_3 .
		Ухвалу суд першої інстанції мотивував відсутністю підстав для задоволення заяви про вжиття заявлених заходів забезпечення позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), із якими діюче законодавство пов`язує доцільність застосування відповідних заходів, та які би свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
		Такого висновку місцевий господарський суд дійшов з огляду на те, що підставою для вжиття заходів забезпечення позову позивач навів лише фактичні обставини справи та підстави, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що є недостатньо обґрунтованою причиною вважати, що в разі невжиття відповідних заходів забезпечення позову виконання рішення суду може бути утруднено чи його виконання у майбутньому взагалі стане неможливим, як і поновлення прав позивача.
		Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою від 03.04.2025 Північний апеляційний господарський суд, серед іншого, задовольнив апеляційну скаргу учасника ТОВ «Альвіс» ОСОБА_3 , скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 у справі №   910/2736/22(910/3040/24) та прийняв нове рішення, яким заяву про забезпечення позову у справі постановив задовольнити та вжити відповідні заходи, а саме:
		- накласти арешт на Нежитлове приміщення;
		- заборонити державним реєстраторам, реєстраційним службам та іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відчуження або обтяження належного на праві власності ОСОБА_1 об`єкта нерухомого майна - Нежитлового приміщення.
		Постанову суд апеляційної інстанції мотивував помилковістю висновків місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення заяви про вжиття заявлених заходів забезпечення позову, оскільки вважав, що заявником обґрунтовано належним чином наявність підстав для вжиття відповідних заходів, які є співрозмірними із заявленими позовними вимогами, не суперечать ГПК України, зберігають баланс інтересів сторін та відповідають критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності.
		У цьому зв`язку апеляційний господарський суд вважав, що передача відповідачем спірного майна на користь третіх осіб (в іпотеку чи у власність) під час розгляду даного спору (тобто безконтрольне розширення кола осіб, прав і інтересів яких стосується вирішення цього спору та які не беруть участь у судовому процесі)  значно ускладнить виконання рішення суду у разі задоволення позову про витребування такого майна на користь Боржника. 
		Також урахувавши правову позицію Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 03.03.2023 у справі №   905/448/22, суд апеляційної інстанції керувався тим, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов, вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		Відповідач ( ОСОБА_1 ) подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 у цій справі №910/2736/22(910/3040/24).
		Доводи касаційної скарги зводяться до порушення апеляційним господарським судом положень статей 136, 137 ГПК України щодо умов вжиття заходів забезпечення позову, адже, на думку скаржника, позивач не навів жодного доводу на користь необхідності вжиття заходів із забезпечення позову, подав до суду першої інстанції необґрунтовану заяву, тоді як доводи апеляційної скарги та мотиви застосування заходів забезпечення позову відрізнялися від тих, що були викладені позивачем у заяві, адресованій місцевому господарському суду.
		У цьому зв`язку скаржник стверджує також про порушення судом апеляційної інстанції принципу диспозитивності господарського процесу (стаття 13 ГПК України), позаяк вважає, що скасована ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову була постановлена правомірно з огляду на заявлені позивачем доводи та міркування.
		Скаржник додатково зауважує, що в межах справи про банкрутство заявлено два позови про визнання недійсним договорів купівлі-продажу нерухомого майна (у цій справі № 910/2736/22 (910/3040/24) та у справі №910/2736/22(910/3041/24)), метою яких є захист вимог кредиторів на загальну суму 1 067 673.81 грн, тоді як згідно із заявою позивача ринкова вартість арештованого майна у справі № 910/2736/22 (910/3041/24) складає що найменше 12 173 828,00 грн. 
		З наведених підстав скаржник вважає, що, теоретично, у випадку визнання недійсною та повернення у власність Боржника лише одного приміщення, на яке вже накладений арешт у справі № 910/2736/22 (910/3041/24), грошові вимоги кредиторів будуть повністю з запасом задоволені за рахунок продажу такого майна, що є додатковим обґрунтуванням відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі №910/2736/22 (910/3040/24).
		Також мотивуючи касаційну скаргу, відповідач цитує правові висновки Верховного Суду, у тому числі Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20, від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, попри те, що не зазначає про неврахування таких висновків апеляційним судом. 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
		Учасник ТОВ «Альвіс» ОСОБА_3 , який у цьому конкретному спорі діє в інтересах Боржника, подав відзив, у якому просив залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення з викладених у відзиві підстав, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін. 
		За змістом поданого відзиву спростовує доводи скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції норм статей 136, 137 ГПК України та стверджує про відповідність викладених в оскаржуваній постанові висновків практиці Верховного Суду в аналогічних справах щодо розгляду заяв про забезпечення позову при оспорюванні фраудаторних правочинів у справах про банкрутство.
		Касаційне провадження
		14.05.2025 до касаційного суду надійшла касаційна скарга відповідача ( ОСОБА_1 ).
		Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.05.2025 для розгляду зазначеної касаційної скарги визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Пєсков В. Г., Картере В. І.
		Ухвалою від 29.05.2025 у справі № 910/2736/22(910/3040/24) Верховний Суд залишив касаційну скаргу без руху, надав скаржнику строк для усунення недоліків.
		На виконання вимог зазначеної ухвали до касаційного суду 12.06.2025 надійшла заява відповідача про усунення недоліків касаційної скарги.
		Ухвалою від 26.06.2025 у справі № 910/2736/22(910/3040/24) Верховний Суд, серед іншого, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою               ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 у цій справі та ухвалив здійснити її перегляд у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		У зв`язку з відпусткою суддів Жукова С.В. та Картере В.І., 21.07.2025 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатом якого автоматизованою системою документообігу суду визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Погребняк В. Я., Васьковський О. В.
		З наведених підстав, перегляд оскаржуваного судового рішення у касаційному порядку здійснено у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання усіх процесуальних дій і забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
		Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
		Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.
		Предметом касаційного перегляду є судове рішення, ухвалене за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача.
		Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист (поновлення) порушених чи оспорюваних прав (інтересів) позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
		Тобто метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).
		Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (відповідачів) або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №910/18739/16, від 21.10.2021 у справі № 910/20007/20).
		Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь заявника вже не призведе до захисту прав або інтересів заявника, за яким він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».
		При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії тощо.
		Співмірність, зокрема, передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
		Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
		Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду тощо.
		Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
		За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу, за загальним правилом, власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх.
		Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постанові від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20) під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
		З матеріалів цієї справи суд апеляційної інстанції встановив, що предметом позову, який заявлений в межах справи про банкрутство, та який просить забезпечити позивач шляхом накладення арешту на майно, є немайнові вимоги про визнання недійсним правочину з підстав його фраудаторності та невідповідності вимогам цивільного законодавства щодо відчуження нерухомого майна боржника, укладений із заінтересованою особою як щодо боржника, так і щодо конкурсного кредитора в розумінні КУзПБ, а також майнова вимога про витребування від відповідача на користь Боржника Нежитлового приміщення.
		На обґрунтування заяви про забезпечення позову, як зазначалось вище, позивач зазначав, що доказом існування ризику подальшого неправомірного відчуження або обтяження іпотекою Нежитлового приміщення відповідачем  для штучного створення перешкод для повернення приміщення в ліквідаційну масу банкрута є, зокрема, передача йому в фіктивну іпотеку нерухомого майна за іпотечними договорами.
		Надаючи оцінку необхідності забезпечення позову у цій справі з наведених позивачем мотивів, апеляційний суд виснував наявність підстав для такого забезпечення, зазначивши, що передача відповідачем спірного майна на користь третіх осіб (в іпотеку чи у власність) під час розгляду даного спору, тобто безконтрольне розширення кола осіб, прав і інтересів яких стосується вирішення цього спору, які не беруть участь у судовому процесі,  значно ускладнить виконання рішення суду у разі задоволення позову про витребування такого майна на користь Боржника.
		У цьому зв`язку апеляційний суд врахував, що існує реальна загроза того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти реєстраційній дії щодо спірного майна може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення про витребування його з володіння відповідача в разі задоволення такого позову.
		Верховний Суд вважає такі висновки апеляційного суду правомірними та належним чином обґрунтованими, тоді як доводи скаржника про порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження за результатами касаційного її перегляду.
		Так, за доводами скаржника, позивач не довів, а апеляційний суд не встановив обставин щодо будь-яких дій, щоб свідчили про намір, або будь-яку залученість відповідача до неправомірної поведінки, пов`язаної із наміром уникнути від виконання зобов`язань чи рішення суду. З огляду на це зазначене, скаржник вважає заявлені позивачем підстави необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову надуманими, а посилання лише на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення таким, що не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви про забезпечення.
		Водночас Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, на висновки в якій посилався суд апеляційної інстанції, зауважив, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться в його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
		Ураховуючи викладене та зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, а також підстави та предмет позову (спір про визнання недійсним правочину з підстав його фраудаторності у справі про банкрутство та про витребування відчуженого за цим правочином майна), Верховний Суд погоджується з позицією апеляційного господарського суду, який, встановивши існування обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову. 
		При цьому апеляційний господарський суд правильно враховував, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
		Верховний Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі доводи про порушення судом апеляційної інстанції принципу диспозитивності господарського процесу (з підстав виходу за межі заявлених позивачем доводів та міркувань у поданій до місцевого господарського суду заяві), позаяк такі аргументи суперечать змісту оскаржуваної постанови.
		Решта доводів скаржника про недоведення позивачем наявності намірів відповідача щодо відчуження спірного май чи уникнення від виконання зобов`язань чи рішення суду по суті зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Своєю чергою, викладені в касаційній скарзі аргументи про відсутність підстав для забезпечення позову через достатність лише одного приміщення для покриття вимог кредиторів у справі про банкрутство, на яке вже накладений арешт у іншій справі № 910/2736/22 (910/3041/24) у межах тієї ж справи про банкрутство, Верховний Суд вважає безпідставними, адже наявність забезпечення у іншій господарській справі не може впливати на оцінку судом обґрунтованості заяви про забезпечення позову у цьому спорі про визнання недійсним правочину та витребування відчуженого за таким правочином майна.
		Крім того, наявність у відповідача правомочностей власника спірного у цій справі майна вказувала на можливість у будь-який момент (в тому числі під час розгляду судом цієї справи, але до прийняття остаточного рішення) розпорядитися цим майном на користь третіх осіб, що у разі задоволення позову може призвести до утруднення виконання рішення в частині витребування такого майна на користь позивача-банкрута.
		У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов правильного висновку про наявність передбачених статтями 136, 137 ГПК України підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
		Наведені відповідачем у касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду (попри відсутність доводів щодо неврахування таких висновків апеляційним судом), викладені в постановах від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20, від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, стосуються застосування вказаних норм процесуального права під час розгляду та оцінки в межах дискреційних повноважень суду питань вжиття заходів забезпечення позову з огляду на фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин і які не можна визнати подібними до цієї справи.
		Водночас вжиті судом апеляційної інстанції заходи забезпечення позову у цій справі відповідають процесуальним нормам, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, співмірності, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
		Таким чином, доводи касаційної скарги ліквідатора про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржуване судове рішення, Верховний Суд не встановив порушення чи невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.
		На підставі викладеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ліквідатора Боржника та необхідність залишення оскаржуваної у цій справі постанови суду апеляційної інстанції без змін.
		Судові витрати
		У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.
		Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 у справі № 910/2736/22 (910/3040/24) залишити без змін.
		 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя                                                                      К. М. Огороднік 
		Судді                                                                                          О. В. Васьковський
		                                                                                          В. Я. Погребняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...